What do you think?
Rate this book
Людина і речовина
Лесь Белей записав ці історії про спроби втекти від реальності від реальних співрозмовників. Перша цигарка після довгої перерви, визнання власного алкоголізму, експерименти з різними речовинами, психоделічний досвід — такі переживання лишаються невисловленими. Людей із залежністю від речовин часто сприймають стереотипно, та їхні історії можуть видатися цілком зрозумілими, якщо їх правильно почути. Завершує книжку зворотний бік медалі — розповідь про лікування, яка дає надію: людині завжди можна допомогти впоратися із залежністю.
- GenresNonfiction
192 pages, Hardcover
First published January 1, 2022
1 person is currently reading
21 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
October 5, 2022
Досить пізнавальна штука для людини, яка сильно не шарить у сфері вживання різного роду речовин.
Сподобалось, що не було упереджень, і історії не підбирались тільки з засудженням вживання тих чи інших речовин. Зрозуміти, чому ж є такий попит і що гарного може дати косячок, також хотілося.
Тільки одна історія мені здалась незрозумілою з досить тупим виправданням барижництва наркотою: чувак має свій клуб, але бюрократія і вимагання «на лапу» змушують бідного закрити клуб, і, звісно ж, йому нічого не залишається іншого, як іти торгувати коксом, при цьому хабарі також даються, але тепер вже міліції🤦♀️ Все це досить нав’язливо подається під соусом «його ж до цього змусили».
Але це не стосується книги загалом, вона ок. Єдине, я б додала трішки зносок і пояснень наркоманських термінів, бо мова йде від першої особи тих, хто вживав, і їх сленг не всім зрозумілий для оцінки масштабів всієї жесті.
Сподобалось, що не було упереджень, і історії не підбирались тільки з засудженням вживання тих чи інших речовин. Зрозуміти, чому ж є такий попит і що гарного може дати косячок, також хотілося.
Тільки одна історія мені здалась незрозумілою з досить тупим виправданням барижництва наркотою: чувак має свій клуб, але бюрократія і вимагання «на лапу» змушують бідного закрити клуб, і, звісно ж, йому нічого не залишається іншого, як іти торгувати коксом, при цьому хабарі також даються, але тепер вже міліції🤦♀️ Все це досить нав’язливо подається під соусом «його ж до цього змусили».
Але це не стосується книги загалом, вона ок. Єдине, я б додала трішки зносок і пояснень наркоманських термінів, бо мова йде від першої особи тих, хто вживав, і їх сленг не всім зрозумілий для оцінки масштабів всієї жесті.
January 22, 2023
Кожен знайде в цій книжці шось своє - хтось цікавість, хтось жах, хтось ностальгію, хтось сором, хтось трепет на грані між страхом і бажанням спробувати (вперше чи знову). І тут справді є все.
В ній люди з різним стосунком з наркотиками описують свій досвід і рефлексують над тим, шо в тих історіях було добрим, а шо поганим.
Загалом ці розповіді дуже нейтральні: вони ні не романтизують різні речовини (хоча часто автори дуже смачно описують свої стани), ні не кричать «скажи наркотиками ‘ні’ негайно» - вони показують всю амплітуду від вершин до низин для того, шоб кожен сам собі зробив висновки.
Єдиним спільним наративом у всіх історіях для мене було те, шо (ніби очевидно) якшо ти плотно сидиш - незалежно від причини, субстанції і усвідомленості де ти - вибратись тяжко, а деколи й неможливо: «це як ескалатор, що рухається вниз, а ти йдеш по ньому вгору. якшо ти зупиняєшся […], тебе потягне назад».
Дякую за ідею і за збереження лексики, якою вона ходить в народі, Лесю і всім оповідачам/кам за відвертість та яскравість - думаю, багатьом з них було нелегко зануритись в ті спогади.
4.5⭐️
В ній люди з різним стосунком з наркотиками описують свій досвід і рефлексують над тим, шо в тих історіях було добрим, а шо поганим.
Загалом ці розповіді дуже нейтральні: вони ні не романтизують різні речовини (хоча часто автори дуже смачно описують свої стани), ні не кричать «скажи наркотиками ‘ні’ негайно» - вони показують всю амплітуду від вершин до низин для того, шоб кожен сам собі зробив висновки.
Єдиним спільним наративом у всіх історіях для мене було те, шо (ніби очевидно) якшо ти плотно сидиш - незалежно від причини, субстанції і усвідомленості де ти - вибратись тяжко, а деколи й неможливо: «це як ескалатор, що рухається вниз, а ти йдеш по ньому вгору. якшо ти зупиняєшся […], тебе потягне назад».
Дякую за ідею і за збереження лексики, якою вона ходить в народі, Лесю і всім оповідачам/кам за відвертість та яскравість - думаю, багатьом з них було нелегко зануритись в ті спогади.
4.5⭐️
November 11, 2022
Це збірка історій людей, що вживали нарко та алко, а ще лікарів, психіатрів. Купа історій, в яких дещо схоже проглядається, а щось унікальне. Багато простору для рефлексії, а автор наводить досить небагато статистики та перевірених фактів. Хороша редактура, легко читається, але стає іноді скучно, бо історій багато і в якийсь момень стає просто нецікаво, тож я відкладала книжку. Тобто, не на один вечір.
Ця книжка не є науковою, скоріше життєвою збіркою від людей з абсолютно різними життєвими сценаріями
Ця книжка не є науковою, скоріше життєвою збіркою від людей з абсолютно різними життєвими сценаріями
July 15, 2023
Нон-фікшн. Збірка історій залежних людей: від тютюну, алкоголю та інших речовин, які здебільшого розширюють свідомість і так само добре проторюють шлях до домовини.
«Красу, культуру пиття, усі ці прекрасні винні погреби можна описувати літературно, але якщо говорити про серйозне вживання, то його не можна белетризувати, потрібна правда».
«Експресіонізм, кубізм та інші «ізми» виходять зі стану зміненої свідомості, а вона агресивна. Бедзір мене вчив: умій зберігати всю інформацію в п’яті. Це єдине вразливе, емоційне місце».
«25 днів я нічого не їв і пив тільки дистильовану воду, що не має смаку взагалі. Організм поїдав самого себе, а я запивав це мертвою водою, свідомо займався самознищенням. І на 26 день я взяв живу воду. Кращого напою в моєму житті не було. Я буквально в м’язах відчув енергію, мені захотілося бігти. Наступного дня я до води додав сік, і в мені цілий садок проріс».
«Він міг із кимось пити, говорити й одночасно малювати. Інші уже падали, а він продовжував, казав, що трансформує алкоголь у діяльність».
«Мистецтво — це і є найкращий тріп. Ти сідаєш, концентруєшся й поринаєш в інший світ. Ця практика подібна на релігійну, ти входиш у транс».
«Якщо смачно поїв і не закурив, то або в тебе нема грошей, або розуму».
«Смачно курити під алкоголь. Це як інь і янь посиденьок».
«Людина може пробувати психоделіки без усвідомлення, що це серйозний досвід, який може змінити все життя або на краще, або на гірше. Стоїть такий мужик стодвадцятикілограмовий і тримає марочку, яку ледве видно на пальці й питає: «А мені від цьої *уйні щось буде?». А через годину він кричить від жаху, бо його замотало в бед-тріп… Відсутність інформації спричиняє казуси».
«Виправдань для вживання опіатів було безліч: від душевного болю до прочитаного «Морфія» Булгакова. Сонце не так встало, не така в нього траєкторія, значить, треба вмазатись. Чим нижчі були вчинки, тим високопарніше виправдання. Сьогодні я вже розумію, чому вживав. З точки зору психології — від невміння любити себе, утеча від себе і так далі».
Сподобалося, що історії підібрані так, що здебільшого наявна якась мораль. При тому, що досвіди передано як болісно, так і метафорично, наслідки виписані досить чітко, й оповідачі прямо про це говорять. Є, звісно, й просто історії, але таких у цій збірці — меншість; однак історій узагалі на такий обсяг — багато, на мою думку.
Читалося цікаво. Хоч і нелегко, і болісно.
«Красу, культуру пиття, усі ці прекрасні винні погреби можна описувати літературно, але якщо говорити про серйозне вживання, то його не можна белетризувати, потрібна правда».
«Експресіонізм, кубізм та інші «ізми» виходять зі стану зміненої свідомості, а вона агресивна. Бедзір мене вчив: умій зберігати всю інформацію в п’яті. Це єдине вразливе, емоційне місце».
«25 днів я нічого не їв і пив тільки дистильовану воду, що не має смаку взагалі. Організм поїдав самого себе, а я запивав це мертвою водою, свідомо займався самознищенням. І на 26 день я взяв живу воду. Кращого напою в моєму житті не було. Я буквально в м’язах відчув енергію, мені захотілося бігти. Наступного дня я до води додав сік, і в мені цілий садок проріс».
«Він міг із кимось пити, говорити й одночасно малювати. Інші уже падали, а він продовжував, казав, що трансформує алкоголь у діяльність».
«Мистецтво — це і є найкращий тріп. Ти сідаєш, концентруєшся й поринаєш в інший світ. Ця практика подібна на релігійну, ти входиш у транс».
«Якщо смачно поїв і не закурив, то або в тебе нема грошей, або розуму».
«Смачно курити під алкоголь. Це як інь і янь посиденьок».
«Людина може пробувати психоделіки без усвідомлення, що це серйозний досвід, який може змінити все життя або на краще, або на гірше. Стоїть такий мужик стодвадцятикілограмовий і тримає марочку, яку ледве видно на пальці й питає: «А мені від цьої *уйні щось буде?». А через годину він кричить від жаху, бо його замотало в бед-тріп… Відсутність інформації спричиняє казуси».
«Виправдань для вживання опіатів було безліч: від душевного болю до прочитаного «Морфія» Булгакова. Сонце не так встало, не така в нього траєкторія, значить, треба вмазатись. Чим нижчі були вчинки, тим високопарніше виправдання. Сьогодні я вже розумію, чому вживав. З точки зору психології — від невміння любити себе, утеча від себе і так далі».
Сподобалося, що історії підібрані так, що здебільшого наявна якась мораль. При тому, що досвіди передано як болісно, так і метафорично, наслідки виписані досить чітко, й оповідачі прямо про це говорять. Є, звісно, й просто історії, але таких у цій збірці — меншість; однак історій узагалі на такий обсяг — багато, на мою думку.
Читалося цікаво. Хоч і нелегко, і болісно.
December 14, 2023
Це збірка розповідей різних людей про залежності: куріння, алкоголь, наркотики та інші способи змінити свідомість.
Скажу чесно, найбільше мене цікавили розповіді про наркотичний досвід, бо приклади алкоголізму бачила у житті, та й на собі вплив “градусу” відчувала, тож нового з одкровень не вичепила, хіба що сподобалося, як по-різному люди можуть поринати у запої та як легко чи з величезними зусиллями кидати пити.
Одна чи дві розповіді присвячені цигаркам. Цікаво дізнатися, чому люди курять та не можуть кинути, бо я зростала поряд з нікотиновим димом, не розуміючи, як це може подобатися. До речі, ви знали, що в Україні палить близько 1/3 населення?
Цікавіше було про травичку. Я не вважаю її наркотиком, тому виношу окремо. Була весела розповідь від музиканта, який травою підсилював емоції від музики, було про неочевидні наслідки надто великих доз, про ті деталі, що в сухих статтях зазвичай не згадують.
Розповіді про наркотики я читала, коли мене плющило від корони, тому враження вийшли… насиченими 😅 Я казала, що Берроуз відкрив мені багато цікавого, але він відкрив тільки ту частину, яка про опіати та 20 ст., а Лесь дібрав оповідачів, щоб розкрити усі види речовин та їх вплив, а часи тут плюс-мінус наші.
Історії дійсно відрізняються. Враження різні, наслідки — теж. Смаки на речовини у кожної людини свої, бо одного пре від коксу, а іншому те якась переоцінена фігня. Тобто це така собі енциклопедія про майже усю наркоту, що можна знайти на вулицях, книга, яку я можу відкрити замість гугла, коли писатиму розділ роману, бо вікі — то добре, але там сухий перелік, а не живі різнобічні реакції. Для письменників такі книги на вагу золота.
Головна перевага книги — вона не вчить жити, не пропагує здоровий образ життя або клуб анонімних когось-там. Боялася, що буде моралізаторство від людей, що кинули вживати, але половина з оповідачів не кинула, а лише взяла себе в рамки, а інші кинули, проте не виносять мозок фразами з соц. реклам.
Тож якщо вас треба відмовляти вживати — вам не сюди. А от ламати стереотипи й страхи — сюди, точно сюди.
Скажу чесно, найбільше мене цікавили розповіді про наркотичний досвід, бо приклади алкоголізму бачила у житті, та й на собі вплив “градусу” відчувала, тож нового з одкровень не вичепила, хіба що сподобалося, як по-різному люди можуть поринати у запої та як легко чи з величезними зусиллями кидати пити.
Одна чи дві розповіді присвячені цигаркам. Цікаво дізнатися, чому люди курять та не можуть кинути, бо я зростала поряд з нікотиновим димом, не розуміючи, як це може подобатися. До речі, ви знали, що в Україні палить близько 1/3 населення?
Цікавіше було про травичку. Я не вважаю її наркотиком, тому виношу окремо. Була весела розповідь від музиканта, який травою підсилював емоції від музики, було про неочевидні наслідки надто великих доз, про ті деталі, що в сухих статтях зазвичай не згадують.
Розповіді про наркотики я читала, коли мене плющило від корони, тому враження вийшли… насиченими 😅 Я казала, що Берроуз відкрив мені багато цікавого, але він відкрив тільки ту частину, яка про опіати та 20 ст., а Лесь дібрав оповідачів, щоб розкрити усі види речовин та їх вплив, а часи тут плюс-мінус наші.
Історії дійсно відрізняються. Враження різні, наслідки — теж. Смаки на речовини у кожної людини свої, бо одного пре від коксу, а іншому те якась переоцінена фігня. Тобто це така собі енциклопедія про майже усю наркоту, що можна знайти на вулицях, книга, яку я можу відкрити замість гугла, коли писатиму розділ роману, бо вікі — то добре, але там сухий перелік, а не живі різнобічні реакції. Для письменників такі книги на вагу золота.
Головна перевага книги — вона не вчить жити, не пропагує здоровий образ життя або клуб анонімних когось-там. Боялася, що буде моралізаторство від людей, що кинули вживати, але половина з оповідачів не кинула, а лише взяла себе в рамки, а інші кинули, проте не виносять мозок фразами з соц. реклам.
Тож якщо вас треба відмовляти вживати — вам не сюди. А от ламати стереотипи й страхи — сюди, точно сюди.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews