Хоча книга читалася легко і дала мені якісь базові знання про соціологію, вона залишила враження, що я читав книгу, яка вийшла десь у 2000-х, а не в січні 2022-го. По-перше, попри те, що в книзі й так джерел, як кіт наплакав, половина з них - це джерела російські. Окрім цього тут є згадки познера, анекдоти про частушки (не знаю, чому українському читачеві буде це цікаво) і ще сторінок 10 розписані, яка ж в росіян думка про нас.
По-друге, книга переповнена сексизмом. Автор вирішує заздалегіть вибачатися за расистські анекдоти, але чомусь забуває це зробити перед десятками анекдотів про дурних жінок і згвалтування. Не забуває Паніотто розказати нам і про таку (дискусійну, за його словами) концепцію: "Наприклад, відвертий одяг, короткі спідниці тощо підвищують ймовірність стати жертвою зваглтування".
По-третє, написана книга ліниво. Автор використовує некоректні терміни ("гомосексуаліст"), один раз повторив практично слово в слово 5 речень з проміжком в 25 сторінок, а останні 20 сторінок, Паніотто вже не знайшов, про що нам розповісти, тому просто розказує свої улюблені анекдоти, якось прив'язуючи їх до психології та філософії.