Вибрані твори

by Олександр Довженко

Постать видатного письменника й кінорежисера О. Довженка завжди була надзвичайно цікавою для читачів його творів. У книзі представлені кращі здобутки митця — кіноповісті «Зачарована Десна», «Україна в огні», а також «Щоденник». «Зачарована Десна» стала своєрідним естетичним та етичним Довженковим заповітом. Це повість про самого письменника, його дитинство, його рідних. Надзвичайно красивий твір дійсно здатен зачарувати читача. «Україна в огні» — оповідь про часи Великої Вітчизняної. Ця повість була дуже небезпечною для Сталіна, бо вона підносила ідею національної згуртованості як єдино можливого шляху перемогти добре організованого ворога. Творчість великого письменника ХХ ст. О. Довженка прикрашає українську літературу, а його твори претендують на те, щоб бути для читачів у числі найулюбленіших.

320 pages, Hardcover

Published January 1, 2009

About the author

Ukrainian Soviet screenwriter, film producer, director and writer. He is often cited as one of the most important early Soviet filmmakers, alongside Sergei Eisenstein, Dziga Vertov, and Vsevolod Pudovkin, as well as being a pioneer of Soviet montage theory.

Український та радянський письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу.

Reviews

[Kate Squirrel · Rating 5 out of 5]

Найчастіше запитання, яке я чула від друзів і колег, коли читала Довженка: «А що, він ще й щось писав? О_о»

Так, писав. І писав так, що аж дух забиває. Чи то від дитячої безпосередності й радості, чи то від туги й розпачу, чи від нерозуміння, а однак — майстер в усьому майстер. Від того й дуже різні вийшли у мене теги до цієї книжки, якісь аж навіть несумісні. І читати ці вибрані кимось твори ніяк не можна один за одним, мусить бути перерва, передих, аби вгамуватися і налаштуватися. А все тому що…

«Зачарована Десна» — це казкова казка. Це оте справжнє босоноге дитинство, коли дід був схожий на Бога (або й був ним), коли повінь була пригодою, коли можна було вибудовувати цілі країни у старому розбитому човні. Тут неможливо не посміхатися, не тішитися, не згадувати, як і ти так само рвав моркву на городі, коли раптом захотілося їсти, а як була ще мала — вкопував назад. Сашко кланяється старим людям, щоб «зробити добре діло» і не потрапити до пекла. Сашко слухає байок на косовиці й витягає корів з тонучого села. І хай йому насправді вже під 60, а хто б сказав? Певно, Сашко так і лишився тим босоногим хлопчиськом, тільки гарно маскувався :)

«Україна в огні» — це крик і стогін. Це туга, розпач, безсилля і страх. Так, тут не обійшлося без певної ідеалізації, але то пусте, інші радянські пропагандистські книги про війну — абсолютне ніщо в порівнянні з цим. З кожної репліки, з кожного пейзажу чутно й видно, що Довженко виплакав ту повість із свого серця. Від неї хочеться стати вовком і вити на повний місяць, може, полегшає. І справа навіть не в тім, що фашисти — звірі, про це вже не раз писали і говорили, звикли ми якось. А от як було людям, які лишилися? Як було тим, хто мусив ставати старостами в окупованих селах, щоб хоч якось захистити людей? Як було їм, коли їхні плани на допомогу партизанам викривалися й дітей, яких так хотілося вирятувати, відправляли до Німеччини? І як було тим, хто таки діждався повернення радянської армії, але замість укліну й пошани, що витримали, дочекалися, вижили — отримували ярлик «зрадник», «підстилка» й висилку до Сибіру? А найболісніше читати про те, що після такої війни, звісно ж, люди схаменуться, більше не влаштовуватимуть такого, правда, не прикриватимуться лицемірством з тилу, бо звідти краще видно фронт, не перевертатимуть історію з ніг на голову, правда ж, правда?..

«Щоденник» — то письменник і режисер навиворіт. Довженко щиро вірив в комуністичні ідеї і так само щиро й болісно в них розчаровувався, бачучи навколо зовсім не те. Тут багато думок, багато нарисів, багато заготовок і — багато душі.

Читайте Довженка. Дивіться Довженка. Пам’ятайте Довженка.