Лінія термінатора

by Тетяна Стрижевська

Що може відчувати підліток, коли його життя змінюється в одну мить і він втрачає друзів, кохану дівчину, з якою навіть не встиг попрощатися, розкішне життя у рідному місті? Позаду — усе, що для нього важливе, попереду — невідомість. Борис Макаров через війну на Сході України опиняється в Києві, куди тікають його батьки, які навіть не питали хлопця, чи хоче він їхати. Йому доводиться вчитися жити спочатку і знаходити нових друзів, навіть якщо це будуть два диваки з класу. А ще — дорослішати, сперечатися з батьками, закохуватися по-справжньому, а не зустрічатися лише для сексуального досвіду, глибоко переживати, змінювати світогляд. І, попри всі втрати, вчитися любити життя навіть тоді, коли не хочеш, коли земля йде з-під ніг і ти залишаєшся сам на сам зі світом.

Genres: Ukrainian Literature

416 pages, Hardcover

Published February 1, 2022

Reviews

[Darka · Rating 2 out of 5]

суперечлива книжка, мені не дуже сподобалася. ніби авторка і спробувала підняти теми від ставлення, з яким може зіткнутися внутрішній переселенець, до підліткового селфгарму та стосунків підлітка з релігією, але всі вони були недостатньо розкриті як на мене.

головний герой поступово пройшов багато метаморфоз, які визначили його як особистість, це добре. з іншого боку він був і спортивним, і сміливим, і бунтарем, і генієм програмування, в той час як його друзі мають недоліки і є більш людські. головна героїня мене бісила, але зрештою особливості її характеру можна пояснити.

у фіналі я опинилася в українській версії "A Walk To Remember", дякую, я це вже їла, не люблю таке.

[Христина Лончина · Rating 5 out of 5]

Книга, яка розбила мене на друзки і склеїла наново.

Прочитала багато відгуків, усі вони різні. Комусь, як і мені, вона сподобалася на 5/5, а хтось поставив - 2, бо здалося, що авторка запихнула в книгу все й побільше, не розкрила повністю теми та ідеалізувала головних героїв.

Я ж цій історії повірила. Мені 21, я добре пам'ятаю свій підлітковий вік, тут описано дорослішання, від 15 до 18 роів. Я от-от щойно була така ж. Тому емоції для мене ще свіжі. Герої та їхні вчинки - правдиві.

2014 рік. Донецьк. Батьки поспіхом збирають найважливіше й піднімають Бориса на рівні ноги - треба їхати з міста. Вже й негайно. В батька віджали бізнес, забрали машини, можуть прийти за будинком...

Хлопець встигає взяти лише плеєр і зошит із людиною-павуком, перший - допоможе пережити перші тривожні години-дні, другий - закарбує на пам'ять усе, що відбувалося.

У Києві вони ніхто, живуть у центрі для переселенців, на виплати, всі їх шахаються, бояться здавати квартиру. Зрештою якось прилаштовуються, Борис йде в школу, мама - на роботу, а тато... йому найважче, у Донецьку залишилося усе, навіть його Я. Тому з часом тато починає пити (бухати).

Для довідки про стан сімейних справ, так сказати: Борис говорить українською, батьки - російськомовні, вони - нейтральні, попервах їм всі були щось винні, поїхали в Київ, бо тут була тітка тата, яка їх перша ж і відпердолила, один дідо - живе в росії, а баба, яка залишилася в Донецьку - за рузкій мір.

Борис - єдиний зі сім'ї, хто вчив історію, цікавився культурою та був впевнений у своїй позиції. Зрештою потім хлопець дізнається, що батько поспіхом виїжджав з міста через нього, бо чоловічкам донесли, що Борис у школі виражає свою позицію - я за Україну...

У школі хлопець приймає позицію відлюдника, ні з ким не спілкується, на уроках пасивний, хоча в Донецьку - він завжди був першим, добре знав математику, ходив на курси, писав коди. Тепер ж це для нього не важливо. Узагалі.

Проте, саме завдяки школі, Борис зможе триматися на плаву, його друзями стануть такі ж аутсайдери, як він: дівчинка-лесбійка-співачка та хіпстер-прибиральник зоопарку. Вони допомагатимуть один одному жити та вигрібати з проблем.

А ще в Бориса є однокласниця, яку дуже рідко можна зустріти в школі, бо вона всюди: виставки, благодійні забіги та аукціони, збори допомоги в АТО та волонтерство в лікарнях для онкохворих дітей, подорожі за кордон, концерти та фестивалі, раптові зміни планів, в яких навчання - на останньому місці.

Ця дівчина нервувала Бориса, вона була йому дивна, її дії - безглуздими, незрозумілими, а потім хлопець збагнув - він закохався... А Марія до нього ворожа, бо він переселенець, а її брат воює в АТО.

Обманюючи, але досягнувши свого, Борис починає стосунки з Марією, забуваючи про все, вони проводять багато часу разом, доки не розкривається брехня... Однак і Марія не свята, тому все налагоджується, тільки, на жаль, ненадовго...

Її не стане. Назавжди.

Це дуже зворушлива та щемка історія про втрати: дому, роботи, особистості, рідних, коханих. Водночас це історія про набуття - нових сеансів, всеохопної любові через страждання, вірної дружби! Історія, яка нагадує: живіть тут і зараз, наше життя надто коротке, все може зупинитися у будь-який момент. Щиро рекомендую!

[Nikita Zhuravel · Rating 4 out of 5]

Найгірше – це незнання. Непричетність. Відірваність.

До цієї історії придивлявся понад рік, проте був невеликий острах читати через те, що події книжки пов’язані з початком російсько-української війни. Однак можу сказати, що мені сподобалось. Так, тут є недоліки, проте головний посилання цієї історії все ж авторці вдалося витримати й показати правильно.

Ця історія не для всіх. Ті, хто пережив травматичний досвіт вимушеним переїздом зі своїх домівок через клятих сусідів точно знайдуть багато схожого з їхнім нинішнім становищем, принаймні за себе так скажу точно, оскільки був вимушений покинути домівку через небезпеку для життя. Так само як і головний герой стикається із засудженням, що «ну ви ж хотіли, щоб вас врятували, ви ж чекали», проте це взагалі абсурдно.

Важко рекомендувати цю історію в час повномасштабного вторгнення, оскільки тепер ми всі з цим стикнулись. Загалом це тверда 4. Навіть в кінці авторці вдалося змусити мене пустити сльозу.

[Darya · Rating 5 out of 5]

Мені дуже сподобалася ця книга, хоч вона і роз'їбала мене на шматки. Не будьте як я, і якщо переживаєте свіжу втрату - краще трошки відкладіть читання

[Марина · Rating 5 out of 5]

"якщо ти втратив свій дім — ти скрізь чужий"

Це могла б бути цілком підліткова книжка, де головний герой ходить до школи, зустрічається з дівчиною, думає про майбутнє - університет, майбутня кар'єра та може власна сім'я. Але Борис Макаров, той самий головний герой, раптом втрачає життєвий фундамент, коли батьки кидають речі у машину, не дають Борьці навіть попрощатися з друзями, та везуть з Донецька до Київа.
На новому місці Борисові важко - він новенький у школі, таємно закоханий в одноклассницю (не знаю, як іншим людям, які читали цю книгу, але мені теж було важко якоюсь мірою не закохатися в ту дівчину), а ще його не відпускає туга за домівкою.
Для мене особисто це емоційна книга, яку я б радила читати підліткам і не тільки. Вона про той самий "carpe diem", поки ще троянди не зів'яли.

"Зрештою, чи так важливо, де жити, якщо ти живеш?"

'У неї зараз така манія — атакувати першою. Ще до того, як атакують її. Думаю, одна з ознак синдрому переселенця, якщо такий є"

"Це ж давно доведено, що найбільше нам подобаються книжки, в яких описані знайомі нам емоції"

"Від новин щоразу волосся на руках стає дибки. І якийсь голос усередині нашіптує: «Ти більше ніколи не побачиш свій дім…»

"Ми завжди думаємо, що попереду купа часу. Що встигнемо забити пам’ять смартфона ідеальними нерозмитими фотками"

[Тетяна Царенко · Rating 5 out of 5]

Сьогодні закінчила цю чудову книгу ✅ 10/10 Дуже життєва історія дорослішання..
Такий ще вайб при читанні, ніби ти з майбутнього...Книга була видана у січні 2022, тому герої ще сподіваються, що Донецьк звільнять, як колись відбили Маріуполь....

Взагалі в книзі не багато політики чи війни, це такий фон для життєвих подій випускників 11 кл, коли батьки радять який вуз обрати, не звертаючи увагу на особистість дитини.

Тримала в напрузі також романтична лінія розвитку стосунків головних героїв 💖 Щемка та ніжна, як бузковий кущ 🌿

[Анна Полегенько · Rating 4 out of 5]

Книга, яка розбила мені серце. От чесно. Я щиро люблю всі книги Тетяни Стрижевської, адже хоч які вони різні - вони всі про підлітків, і про таких підлітків, яким віриш і співпереживаєш.
В Борисі я знайшла трохи себе, хоча впевнена через війну більшість українців впізнають себе на сторінках цієї книги.
Для мене книга дуже жива, наповнена життєвими ситуаціями, справжніми персонажами та сленгом (хоча тут він був зайвим, бо ну камон тоді люди так не говорили). Однак я не можу її не радити підліткам та й дорослим було б корисно почитати.

[Danka · Rating 5 out of 5]

Дуже щемлива для мене книга. Читала і плакала.
Книга про підлітків, але мені, вже кілька років не підлітку, зайшла.

У деяких моментах — мені був надто притягнутий патріотизм, але це загальної картини не попсувало.

Читала знову і знову хотіла в український Донецьк, де ніколи не була.

Книгу читала з бібліотеки, а потім купила собі два примірники.

На вересень 2025 р залишається моєю улюбленою українською художньою книгою.

[Nataliya Yasinovska · Rating 5 out of 5]

Люблю книжки Тетяни Стрижевської - щирі, часом болючі, але завжди чесні. Вважаю авторку однією з найкращих у царині реалістичного янг-едалту, написаного українською. І "Лінія термінатора" лиш зміцнила цю мою думку.
Прикро, що досвід Бориса зараз переживають мільйони українців, у яких війна забрала дім.
Історія болюча, але водночас світла. Сам Борис часом дратує, але неможливо йому не співпереживати, бо він справжній. Тож, якщо не боїтеся, що щемітиме серце і навертатимуться сльози, - сміливо читайте цю книжку.

[ledarka · Rating 5 out of 5]

«Дівчина — лесбіянка — співачка, відшити всіма дівчатами. Хіпстер — прибиральник зоопарку, якого били ушльопки просто за гарненьку фізіономію. Ну, і я — переселенець, без мрій і прагнень».

Сама історія - дуже цікава. Вона розповідає нам про Бориса Макарова який переїжджає з рідного Донецька у 2014 р. через повномасштабну війну, там його сім’я мала гроші, мала квартиру,  а зараз він живе в Києві на Троєщині й переводиться в 11-й клас, його дівчина зраджує з його найкращим другом. Через все це він не хоче і не бажає ні з ким починати знову спілкуватись. Борис переживає  багато стресу та справляється з ним по різному. 

 В  загальному мені дуже сподобалось оця цитата яку я додала про його друзів і про самого нього. З якими він надалі подружиться, цікаві вони люди. 

 Цікавим для мене було те, як  авторка перекрутила Марію її історію, і кінець, і початок її загибель,  для мене було шоком, я як людина, яка дуже легко можу здогадатись, що буде далі в книзі та навіть не подумала, бо авторка зробила дуже хитрий хід конем на початку. 

 Для мене ця книга була: чудовим відпочинком, чудовими емоціями, хоча вони були далеко не всі позитивні.

 Неймовірно, що сама книжка подана до друку в січні 2022 р,  і вона настільки зараз актуальна та відгукнеться багатьом.   

 Сподобалась історія, гарне знайомство з авторкою.

[Olha Ter-Vartanova · Rating 5 out of 5]

Ця книжка пошматувала моє серце.

[Darya · Rating 5 out of 5]

Старшокласник Борис та його батьки мали в Донецьку досить привілейоване життя, яке забезпечував батьків бізнес. Аж поки однієї ночі вони не мусили покинути все і з мінімумом речей приїхати поневірятися до Києва, рятуючись від незрозумілих людей, які вирішили, що можуть влаштувати в місті свій порядок. Якщо до цього Борис добре уявляв подальші кроки на своєму життєвому шляху, які мали привести його до прибуткової кар'єрі в айті, то мірою того, як усі атрибути звичного життя залишаються позаду (включно з улюбленим котом і друзями, які вважають втікача зрадником), а динаміка сімейних стосунків перевертається до невпізнання, хлопець впадає в апатію і має дуже мало уявлення про те, навіщо все це. Єдине, що якось раптом утримує його на плаву - це несподіваний інтерес до однокласниці Марії, чий підхід до життя не вкладається у нього в голові. От тільки Марію набагато більше цікавлять поради у духовних пошуках, які міг би дати хлопець з паралелі, син священика. І Борис створює фальшиву поштову скриньку, щоб розпочати з Марією листування про питання, які і для нього виявляються досить актуальними, хоча саме в релігійних термінах він про них ніколи не думав...

По-моєму, це дуже добротний зразок янґедалт-прози. Принаймні, для мене щоденник Бориса, який охоплює його останній клас школи, виглядав цілком переконливим. Дуже багато англомовних реалістичних янґедалт-книжок (та і фентезійних в реалістичному сетінгу), які я читала останніми роками, стосуються саме того, як в останньому класі школи настає час переглянути уявлення про те, навіщо ти робиш все, що робиш, і в чому полягають власне твої цінності, згідно з якими варто рухатися далі. І от, хоча багато тропів тут дуже типові в цьому сенсі, але "Лінія термінатора" викликала тут таке бурхливе впізнання моїх 16 років, як мало що. Можливо, це означає, що київський сетінґ тут відтворено справді якісно. (І - так, мій одинадцятий клас у київського сетінґу був сильно раніше, ніж одинадцятий клас персонажів книжки, але я зараз глянула і зрозуміла, що, власне, з авторкою ми однолітки, тож, можливо, справа тут у тому, що вона непомітно відтворила якісь віхи досвіду саме нашого покоління? Не знаю, очевидних анахронізмів, якихсь елементів, які б вибивалися з моїх уявлень про Київ у 2014-15-ому, тут теж немає.)

Можливо, у деяких місцях оповідь дещо затягнута, але ж це так реалістично - занотовувати у щоденнику купу бурхливих і взаємно-суперечливих реакцій на кожне слово людини, яка тебе цікавить. (Я точно так робила. Не знаю, чи це так само реалістично для персонажа-хлопця з Gen Z.) І класно виписані другорядні персонажі зі своїми наративними арками.

Що мені здалося менш переконливим - це надмірна кількість реплік російською мовою в тексті. Зі зносками з перекладом. (Дякую хоча б за те, що очікується, що потрібен переклад.) І справа не в тому, що нереалістично, що певні персонажі говорять російською, а радше мені видалося не найоптимальнішим рішенням ось так послідовно репліку кожного персонажа передавати тією мовою, якою він її нібито сказав, часто перемикаючись заради цитати посеред речення. Це збиває з пантелику з точки зору цілісності комунікації з читачем. Скільки разів я себе ловила на тому, що я автоматично слідую очами у зноску, ніби там справді буде якась додаткова корисна інформація. І я бачила останнім часом набагато ефективніші способи підсвітити питання білінгвізму і мовного переходу в інших книжках про переселенців. Наприклад, давати все українською, і тільки включати транслітом чи російськими літерами тоді, коли треба показати якийсь дуже характерний мовленнєвий штамп. (Мій дім — війна дуже добре з цим обходиться. І зараз не можу згадати, де ще зовсім недавно бачила елегантний варіант.) Більше того, хоча, очевидно, реалістично, що персонажі з певною історією у певній ситуації говорили би російською, а не українською, мені видається нереалістичним з т.з. того, що ця оповідь імітує щоденникові записи, аж так приставати на точне розрізнення, якою мовою що було сказано, ніби це розшифровка інтерв'ю. Нібито щоденниковий запис - це не дискурс, в якому враження, в тому числі від почутих чужих слів, автор щоденника пропускає через себе і переказує те, що йому було в цих репліках важливим.

Ще один аспект хочу проговорити, який би вплинув на моє рішення дочитати чи закинути, якби я керувалась не дослідницьким інтересом. В якийсь момент мені здалося, що, о ні, зараз буде релігійна пропаганда. Якщо хтось до цього місця дочитав, для кого це теж може бути вирішальним триґером, хочу повідомити, що, зрештою, аж так в релігійний дискурс усе не зійшло; радше, йдеться про цілком зрозумілі підліткові пошуки сенсу, які вони почасти формулюють у термінах, запозичених з релігійного дискурсу, оскільки це один з культурних кодів, які довкола наявні.

Фінальний фінт, який нагадує про те, що наше розуміння реальності може аж дуже сильно розбігатися з реальністю, мене теж досить потішив (не знаю навіть, навіщо там ще цей сюжетний хід, окрім як потішити якогось літературознавця).

[Iryna Stepanyk · Rating 5 out of 5]

«...Я бачив смерть, я затискав пальцями рвану рану, яку броник не захистив, накладав джгут на пошкоджену кінцівку і писав на лобі побратима час накладан��я, благаючи Бога "дати дотягти". Я знаю, який запах у землі, коли її розриває граната, і як гуде земля, коли по ній їдуть БТРи, і який свист стоїть у повітрі розчесаному "Градом". Це війна. Але я знав, що там роблю. Навіщо я там. За що борюся!»

За довгий час хочеть розказати вам про книжку…

📍Донецьк - Київ, Україна🇺🇦

Літньої ночі 2014 року Борис разом з сімʼєю втікає з окупованого Донецька.
Отак береш одну сумку, залишаєш кота, якого не можеш знайти і сідаєш у сумнівний бусик, який має вивести тебе з рідного міста, від дівчини, друга дитинства і взагалі від всього, що ти так любиш у своєму житті. Біжиш без права оглянутися, з тавром боягуза, наляканий і геть зневірений. Думаєш, що це все тимчасово і за кілька тижнів Донецьк знову стане домом, але десь глибоко в душі розумієш, як колись вже не буде, бо у твій дім прийшла війна.

Прихистком для сімʼї Макарових став Київ. І така бажана тимчасовість стає буденністю. Тато вже не бізнесмен з заправками, мама не безтурботна жінка, а Борис більше не донецький пацан. Бо все, що ти знав і любив залишилось там, під обстілами і "рускім міром".

Київська школа, нові друзі, кохання, яке запалить серце і війна, яка тече у жилах. Спочатку українська мова була грою, а далі стала позицією життя! Україна, яка окреслюється і матеріалізується у свідомості молодого хлопця.

Я ніколи не була в Донецьку, але я знаю, що Донецьк - це Україна! І місто Бориса Макарова мені сподобалось. Хоч книжка локально описує Київ, але для мене ця книжка про Донецьк.

А ще я дуже вдячка авторці за розвʼязку. Вона чудова, неочікувана і навіть дещо відкрита. Але саме такого шансу і заслуговує ця історія.

[Іра Колотій · Rating 4 out of 5]

⭐️ Моя оцінка: 7/10

Це книга описує життя героя, Бориса, сім’я якого втекла з Донецька у Київ. У його щоденнику (а так написана сама історія) описуються злість на батьків, що так все кинули, адаптація у новій школі, нові друзі, закоханість.

На початку мені було цікаво то читати. В середині книги вже ставало нуднувато, бо мова йшла постійно про його предмет обржнюваності Марію 😅. Кінець був неочікуваний, якщо чесно.
Багато хто писав, що книга розіб’є серце, але моє залишилось цілим 😏. Насправді, було шкода Бориса, але мене чогось не так розчулило, як наприклад «Тисяча пам’ятних поцілунків».

Книга дуже підліткова. Я б її радила юним читачам, адже тут багато гарних думок, які могли б чомусь навчити підлітків.

[Pennie Larina · Rating 2 out of 5]

Підліткові книжки якось важко оцінювати, бо розумієш, що не тобі написано. Але це якась особливо безпорадна спроба в 400 сторінок втулити всі проблеми сучасних підлітків за американськими зразками написання подібних книжок.

[Vityska · Rating 5 out of 5]

Це було дуже добре. І розбило мені серце.
Згодом напишу більше, а поки скажу просто - чудова книжка!