What do you think?
Rate this book
Samotni.pl
Samotni.pl
- GenresPolish Literature
184 pages, Hardcover
First published December 15, 2012
2 people are currently reading
45 people want to read
About the author
Barbara Kosmowska
51 books15 followersUkończyła filologię polską na Uniwersytecie Gdańskim. Przez krótki czas była nauczycielką języka polskiego w Bytowie. W roku 1999 na macierzystej uczelni gdańskiej obroniła pracę doktorską zatytułowaną Pomiędzy dzieciństwem a dorosłością. O powieściopisarstwie Zofii Urbanowskiej. Praca ta, dotycząca literatury polskiego pozytywizmu skierowanej do dzieci i młodzieży, dostała wyróżnienie Summa cum lauda.
Obecnie pracuje na stanowisku adiunkta Zakładu Historii Literatury Romantyzmu i Pozytywizmu na Wydziale Filologiczno-Historycznym w Akademii Pomorskiej w Słupsku. Jej naukowe zainteresowania to literatura pozytywizmu oraz literatura dla dzieci i młodzieży (współpracuje z poświęconym tym problemom czasopismem Guliwer). Pełni również funkcje kuratora społecznego oraz radnej w Bytowie.
Debiutowała jako licealistka w latach 70. XX w. na łamach nieistniejącego już czasopisma "Na przełaj"; w latach 80. zdobyła liczne nagrody i wyróżnienia w konkursach poetyckich.
Jej pierwsza powieść Głodna kotka wydana została w roku 2000. W 2001 r. ukazał się Teren prywatny; w 2002 Prowincja, Gobelin i Buba; w 2003 W górę rzeki; w 2004 Niebieski autobus; w 2005 książka Myślinki. Napisała również powieści Puszka oraz Buba – sezon ogórkowy.Kilka powieści zdobyło prestiżowe wyróżnienia: książka Teren prywatny, nazywana najbardziej kobiecą powieścią B. Kosmowskiej, w 2001 wygrała konkurs literacki pod nazwą Dziennik polskiej Bridget Jones (zorganizowany przez wydawnictwo Zysk i S-ka) i przyniosła autorce sławę i popularność; trafiła też na Listę Bestsellerów A. Rostockiego drukowaną przez dziennik "Rzeczpospolita". Buba w 2002 r. zdobyła nagrodę główną w ogólnopolskim konkursie na powieść dla dzieci i młodzieży pod hasłem Uwierz w siłę wyobraźni (zorganizowanego przez wydawnictwa Muza i Media Rodzina). Książka Pozłacana rybka zdobyła nagrodę literacką Książka Roku 2007 przyznawaną przez Polską Sekcję IBBY (International Board on Books for Young People) oraz została nagrodzona w Konkursie Literackim im. Astrid Lindgren, zorganizowanym przez Fundację ABCXXI – Cała Polska czyta dzieciom pod patronatem Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego.
Barbara Kosmowska jest także autorką słuchowisk dla dzieci i młodzieży.
Obecnie pracuje na stanowisku adiunkta Zakładu Historii Literatury Romantyzmu i Pozytywizmu na Wydziale Filologiczno-Historycznym w Akademii Pomorskiej w Słupsku. Jej naukowe zainteresowania to literatura pozytywizmu oraz literatura dla dzieci i młodzieży (współpracuje z poświęconym tym problemom czasopismem Guliwer). Pełni również funkcje kuratora społecznego oraz radnej w Bytowie.
Debiutowała jako licealistka w latach 70. XX w. na łamach nieistniejącego już czasopisma "Na przełaj"; w latach 80. zdobyła liczne nagrody i wyróżnienia w konkursach poetyckich.
Jej pierwsza powieść Głodna kotka wydana została w roku 2000. W 2001 r. ukazał się Teren prywatny; w 2002 Prowincja, Gobelin i Buba; w 2003 W górę rzeki; w 2004 Niebieski autobus; w 2005 książka Myślinki. Napisała również powieści Puszka oraz Buba – sezon ogórkowy.Kilka powieści zdobyło prestiżowe wyróżnienia: książka Teren prywatny, nazywana najbardziej kobiecą powieścią B. Kosmowskiej, w 2001 wygrała konkurs literacki pod nazwą Dziennik polskiej Bridget Jones (zorganizowany przez wydawnictwo Zysk i S-ka) i przyniosła autorce sławę i popularność; trafiła też na Listę Bestsellerów A. Rostockiego drukowaną przez dziennik "Rzeczpospolita". Buba w 2002 r. zdobyła nagrodę główną w ogólnopolskim konkursie na powieść dla dzieci i młodzieży pod hasłem Uwierz w siłę wyobraźni (zorganizowanego przez wydawnictwa Muza i Media Rodzina). Książka Pozłacana rybka zdobyła nagrodę literacką Książka Roku 2007 przyznawaną przez Polską Sekcję IBBY (International Board on Books for Young People) oraz została nagrodzona w Konkursie Literackim im. Astrid Lindgren, zorganizowanym przez Fundację ABCXXI – Cała Polska czyta dzieciom pod patronatem Ministra Kultury i Dziedzictwa Narodowego.
Barbara Kosmowska jest także autorką słuchowisk dla dzieci i młodzieży.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
April 22, 2025
3.5/5
«Чи тут, чи там, самотність вдягнена однаково. Вона немов якийсь предмет одягу, що пасує всім»
гарна підліткова книга про розчарування, несправедливість, яке життя підкидає нам, і про хороших дорослих, які здатні допомогти.
мої любимчики — Віктор і Кая, найбільше запам'яталися своєю завзятістю та щирістю.
історія стає більш оптимістичною під кінець, і є моменти, про які я хотіла прочитати більше, аби було більше розкриття, бо так і не зрозуміло хто був батьком Віктора, і це було б цікаво, як оклигала Мальвіна, бо ці досить травмуючі моменти, авторка розтягнула на 2-3 розділи, мимохідь згадуючи і на тому всьо.
а так історія набуває теплоти під кінець, книжка на швиденьке чтиво
«Чи тут, чи там, самотність вдягнена однаково. Вона немов якийсь предмет одягу, що пасує всім»
гарна підліткова книга про розчарування, несправедливість, яке життя підкидає нам, і про хороших дорослих, які здатні допомогти.
мої любимчики — Віктор і Кая, найбільше запам'яталися своєю завзятістю та щирістю.
історія стає більш оптимістичною під кінець, і є моменти, про які я хотіла прочитати більше, аби було більше розкриття, бо так і не зрозуміло хто був батьком Віктора, і це було б цікаво, як оклигала Мальвіна, бо ці досить травмуючі моменти, авторка розтягнула на 2-3 розділи, мимохідь згадуючи і на тому всьо.
а так історія набуває теплоти під кінець, книжка на швиденьке чтиво
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 21, 2017
Від авторки улюбленої "Буби" очікувала чогось такого ж фєєрично позитивного та дотепного. Натомість отримала напрочуд серйозну не тільки за темою, а й за стилем викладу книгу, яка змушує серйозно замислитися над купою серйозних проблем і зробити серйозні висновки. І ні — це не тавтологія, це художній прийом для підсилення серйозності.
Назва книги навіяна польським сайтом, на якому, наскільки я зрозуміла, самотні підлітки (і не тільки) шукають хоча б когось, із ким можна почуватися не покинутим. Про сайт тут не йдеться, а от про самотність — так, і дуже багато. Бо майже всі герої роману — саме такі. Хоча от подумала, і слово "майже" можу чесно видалити: навіть якщо у когось із підлітків поруч хтось є, це не позбавляє відчуття покинутості, адже з ними немає найрідніших — батьків. І коли причиною цього стає смерть, із цим усе якось більш-менш зрозуміло, а от коли батьки — живі, але десь делеко (на заробітках, в іншій родині або ж просто казна-де), то змиритися з цим важко. Але треба, щоб жити далі.
Саме це і вдається юним героям роману: Йоанні та Віктору. А все завдяки тому, що поряд опинилися небайдужі, хоч і чужі, дорослі. Звичайно, діти спочатку не вірили в те, що все може бути добре, адже все — страшенно погано, й виходу начебто не видно. Проте і зведена сестра Йоанни та вчителька Віктора за сумісництвом, і фотограф Шимон не опускали рук і домоглися того, що до підлітків повернулися і віра в майбутнє, й упевненість у собі, й відчуття захищеності та потрібності комусь.
Насправді розвиток подій та особливо фінал видалися мені занадто позитивними і сповненими беззаперечного оптимізму. Аж захотілося вигукнути: ви про що? так не буває! А потім подумала, і згадала, що буває — часто все складається настільки добре, вдало і гарно, що... Так-так, часом хочеться вигукнути: такого не може бути))) Але не вірте, тому що в житті моживе все.
П. С. Ледь не забула: ще ж книга — про перше кохання. Хто забув, що значить безмежно довіряти, беззастережно захоплюватися, безпричинно літати — вам сюди.
Назва книги навіяна польським сайтом, на якому, наскільки я зрозуміла, самотні підлітки (і не тільки) шукають хоча б когось, із ким можна почуватися не покинутим. Про сайт тут не йдеться, а от про самотність — так, і дуже багато. Бо майже всі герої роману — саме такі. Хоча от подумала, і слово "майже" можу чесно видалити: навіть якщо у когось із підлітків поруч хтось є, це не позбавляє відчуття покинутості, адже з ними немає найрідніших — батьків. І коли причиною цього стає смерть, із цим усе якось більш-менш зрозуміло, а от коли батьки — живі, але десь делеко (на заробітках, в іншій родині або ж просто казна-де), то змиритися з цим важко. Але треба, щоб жити далі.
Саме це і вдається юним героям роману: Йоанні та Віктору. А все завдяки тому, що поряд опинилися небайдужі, хоч і чужі, дорослі. Звичайно, діти спочатку не вірили в те, що все може бути добре, адже все — страшенно погано, й виходу начебто не видно. Проте і зведена сестра Йоанни та вчителька Віктора за сумісництвом, і фотограф Шимон не опускали рук і домоглися того, що до підлітків повернулися і віра в майбутнє, й упевненість у собі, й відчуття захищеності та потрібності комусь.
Насправді розвиток подій та особливо фінал видалися мені занадто позитивними і сповненими беззаперечного оптимізму. Аж захотілося вигукнути: ви про що? так не буває! А потім подумала, і згадала, що буває — часто все складається настільки добре, вдало і гарно, що... Так-так, часом хочеться вигукнути: такого не може бути))) Але не вірте, тому що в житті моживе все.
П. С. Ледь не забула: ще ж книга — про перше кохання. Хто забув, що значить безмежно довіряти, беззастережно захоплюватися, безпричинно літати — вам сюди.
August 14, 2017
Крім глобального відчуття самотності, яке мучить героїв книги, авторка озвучує ще кілька специфічних проблем, близьких не лише українським підліткам, а й дорослим теж.
Перша – це буллінг і фетшеймінг, від яких страждають дівчатка-підлітки із зайвою вагою, незалежно від того, де вони живуть – в Україні чи в Польщі. Коли ти виглядаєш більшою, ніж середньостатистична школярка, не важливо, якими прекрасними рисами характеру чи непересічними талантами ти наділена. Ти – булочка для биття. Саме така роль уготована Каї, Йоанниній однокласниці, і вона чудово навчилася її грати, намагаючись ігнорувати щоденні образи, знущання і штурханці. Тим паче, що дівчинка довгий час жила у селі, тепер мешкає в тітки, і нікому за неї заступитися. Але – не без допомоги подруги – Кая відрощує впевненість у собі, яка зрештою дозволяє «виплюнути» в обличчя найжорстокішій «зірці» класу Касьці: «Я ще колись схудну, а от ти завжди залишишся огидною злодійкою, яка не жаліє навіть друзів!».
Друга – це посттравматичний синдром. Його досить успішно зумів подолати колишній військовий репортер, який знімав у Іраку, Шимон. Поринувши у спокійний сімейний бізнес, осівши у фотоательє, де ретро-знімки нагадують про минувшину, він приглушив спогади про кров, смерть і злочини. А його бойовий товариш, повернувшись у мирну Польщу, продовжив свою «війну» - уже в ролі кримінального авторитета, який топить будні в алкоголі. Залишені війною рани можна гоїти по-різному, - наполягає авторка, вкотре повторюючи, що завжди є інших шлях.
Третя – соціальне сирітство, яке, як показує історія, описана в книзі, подекуди значно страшніше, аніж біологічне. Йоанна, яку виховує старша сестра, почувається значно безпечніше і захищеніше, аніж тисячі польських хлопчиків і дівчаток, чиї батьки поїхали «на заробітки» у ще західнішу Європу, лишивши дітей на родичів. Проблеми з навчанням і законом, як у Віктора, - це насправді не найгірше, що може статися з «євросиротами». Набагато трагічніша побіжно розказана історія Зосиної учениці Мальвіни, яка через аж занадто близьке «піклування» дядька спробувала накласти на себе руки і опинилася за крок до смерті.
Перша – це буллінг і фетшеймінг, від яких страждають дівчатка-підлітки із зайвою вагою, незалежно від того, де вони живуть – в Україні чи в Польщі. Коли ти виглядаєш більшою, ніж середньостатистична школярка, не важливо, якими прекрасними рисами характеру чи непересічними талантами ти наділена. Ти – булочка для биття. Саме така роль уготована Каї, Йоанниній однокласниці, і вона чудово навчилася її грати, намагаючись ігнорувати щоденні образи, знущання і штурханці. Тим паче, що дівчинка довгий час жила у селі, тепер мешкає в тітки, і нікому за неї заступитися. Але – не без допомоги подруги – Кая відрощує впевненість у собі, яка зрештою дозволяє «виплюнути» в обличчя найжорстокішій «зірці» класу Касьці: «Я ще колись схудну, а от ти завжди залишишся огидною злодійкою, яка не жаліє навіть друзів!».
Друга – це посттравматичний синдром. Його досить успішно зумів подолати колишній військовий репортер, який знімав у Іраку, Шимон. Поринувши у спокійний сімейний бізнес, осівши у фотоательє, де ретро-знімки нагадують про минувшину, він приглушив спогади про кров, смерть і злочини. А його бойовий товариш, повернувшись у мирну Польщу, продовжив свою «війну» - уже в ролі кримінального авторитета, який топить будні в алкоголі. Залишені війною рани можна гоїти по-різному, - наполягає авторка, вкотре повторюючи, що завжди є інших шлях.
Третя – соціальне сирітство, яке, як показує історія, описана в книзі, подекуди значно страшніше, аніж біологічне. Йоанна, яку виховує старша сестра, почувається значно безпечніше і захищеніше, аніж тисячі польських хлопчиків і дівчаток, чиї батьки поїхали «на заробітки» у ще західнішу Європу, лишивши дітей на родичів. Проблеми з навчанням і законом, як у Віктора, - це насправді не найгірше, що може статися з «євросиротами». Набагато трагічніша побіжно розказана історія Зосиної учениці Мальвіни, яка через аж занадто близьке «піклування» дядька спробувала накласти на себе руки і опинилася за крок до смерті.
November 28, 2015
Absolutnie pięć gwiazdek. A dlaczego? Otóż, książka jest ciepłą opowieścią o trudnych sprawach i chłodnym obliczu dzisiejszej rzeczywistości. Bohaterów w niej kilku - dobrych, zagubionych, wrażliwych i pięknych. Są też inni, chociaż jest ich niewielu, stanowią skuteczną przeciwwagę dla naszego poczucia bezpieczeństwa, dlatego wierzymy autorce. Chcemy wierzyć, że tak łatwo w życiu spotkać dobro, pozyskać wiarę w ludzi i zwyciężyć. Świetna lektura, zwłaszcza dla młodszej młodzieży.
September 13, 2021
Для мене Samotni. com не про самотність, а про сирітство. Справжнє і соціальне. Бо сиротою можна почуватися і при живих батьках. Навіть якщо вони успішні і забезпечують тобі комфорт і безбідне існування. Але не вистачає почуттів. Обіймів. Розуміння. Близької людини поруч.
Ми бачимо в які ситуації можуть потрапити діти, що вони відчувають, як борються з собою і світом, до чого може призвести відсутність сил для боротьби. Коли дитина - розумна, талановита - не витримує і здається.
В оповіді батьки - узагальнені образи. Померлі батьки. Батьки, загноблені побутом. Успішні батьки, яким нема часу власне на родину. Батьки на заробітках. Батьки, які не можуть бути підтримкою своїм дітям, бо самі не знаходять своє місце в житті.
Є й узагальнені образи вчителів: Вчителі з великої літери, які переймаються своїми учнями, підтримують, допомагають в складних ситуаціях; вчителі-слабаки - може й гарні люди, але не здатні саме до вчительства; вчителі-зануди - відбубніла урок, а ви як хочете; вчителі обізлені на весь світ, які зганяють свою злість на учнях.
Ми бачимо в які ситуації можуть потрапити діти, що вони відчувають, як борються з собою і світом, до чого може призвести відсутність сил для боротьби. Коли дитина - розумна, талановита - не витримує і здається.
В оповіді батьки - узагальнені образи. Померлі батьки. Батьки, загноблені побутом. Успішні батьки, яким нема часу власне на родину. Батьки на заробітках. Батьки, які не можуть бути підтримкою своїм дітям, бо самі не знаходять своє місце в житті.
Є й узагальнені образи вчителів: Вчителі з великої літери, які переймаються своїми учнями, підтримують, допомагають в складних ситуаціях; вчителі-слабаки - може й гарні люди, але не здатні саме до вчительства; вчителі-зануди - відбубніла урок, а ви як хочете; вчителі обізлені на весь світ, які зганяють свою злість на учнях.
December 13, 2021
przeczytałam to już dawno ale tak mi się przypomniało o tym teraz myślę że 4/5
April 12, 2023
Дуже мила, добра і світла історія. Тішусь, що цю авторку внесли в шкільну програму з зарубіжної літератури. Маю нечитану ще 1 її книгу, решту прочитала і всі сподобались.
November 3, 2023
Polecam. Bardzo fajna książka na rozpoczęcie swojej przygody z czytaniem
Read
July 3, 2017Samotni.com
Буде багато спойлерів, але ви однаково можете спокійно читати: книжка настільки погана, що це просто позбавить вас зайвих витрат.
А у мене ж навіть сумнівів не виникало. Це ж Космовська, у неї такі живі характери, такий гумор... а навіть якщо й без гумору, це однаково саме така підліткова література, якій віриш. А назва яка хороша... мені здається, це одна з найпривабливіших для підлітка назв, яку взагалі можна придумати.
Як я могла подумати, що наткнуся на такий картон?
У видавництва Школа реально не все добре зі смаком. Сорі, це не підліткові книжки, це книжки для сентиментальної і не надто вибагливої вчительки.
Отже, тема книжки - непросте життя євросиріт, себто, дітей, чиї батьки роками перебувають на заробітках у Західній Європі.
Батьки ті змальовані пласкими безвідповідальними виродками, яким до дітей байдуже, аби волочитися по закордонах, клювати на обіцянки шахраїв та заводити сумнівні романчики. Великого заробітку, на думку автора, за кордоном не здобудеш. Космовська постійно натякає на негонорову роботу, роботодавців-шахраїв і геть малі гроші. Один з євросиріт на шабашці ще не досягши повноліття більше заробляє, отакі чудеса.
Але це не найгірше. Герої погані.
Отже. Головний герой, підліток Віктор, злигується з бандою, де малолітки типу нього перепродують крадене, а десь нагорі є шеф на прізвисько Майор, колишній військовий-найманець (тобто, теж колишній заробітчанин, по суті).
Ні з того, ні з сього Віктор стає обранцем долі, за якого готові боротися відразу його вчителька, екзальтована "комсомолка" і фотограф із замашками сантаклауса, за сумісництвом однополчанин Майора, який колись порятував йому життя.
"Дзвінок другу" дозволяє фотографу виплутати Віктора з банди, цілого, непобитого і з непоганим захистом - колишні соратники переконані, що Майор зробив із хлопчика особистого помічника.
Тут я нібито маю розридатися від розчулення, а натомість мене турбує тільки одне питання: а чого це Віктор запобіг такої ласки, а на решту добросердому фотографу начхати? Чому фотограф, добре знаючи, які у Віктора клопоти з купівлею ліків бабусі, починає діяти лише коли той являється з тою камерою на продаж? Щоб все виглядало ініціативою хлопчика, нє?
Пізніше ми зрозуміємо: справа в матері Віктора, фотограф колись був у неї закоханий. А тепер ходить колами біля покинутої родини, бабцю їхню стареньку бавить... А авторка розливається навколо нього солов"єм, такий же добрий чоловік... ну-ну.
Багато чого просто купи не тулиться. Чому кілька місяців поспіль у роздягалці зникають гроші, а школярі продовжують лишати їх у кишенях?
Чому у вчительки географії сталася істерика аж до серцевого нападу, коли вона стала звинувачувати Мальвінку у скоєному над нею? Які там травми, чому авторка покинула це питання просто так?
Щоденник вчительки читати місцями аж неприємно, така екзальтація, таке рвання сорочки на грудях... І стільки сиропу... Усе їй вдається, всі її люблять. От вона принесла своїй учениці, яка після згвалтування рідним дядьком намагалася накласти на себе руки, іграшку, музичного слоника і урочисто каже: я прийшла, щоб попросити вибачення. Дівчинці ті вибачення, логічно, до сраки, але коли вчителька іде з палати, чує, що слоника таки увімкнули. А згодом та Мальвінка ще й листівку їй надіслала: ось така вона тепер щаслива, вернулася до батьків, з живими слонами в зоопарку фотографується.
Це Космовська? Ці брехливі рожеві соплі - реально та ж сама Космовська?
Буде багато спойлерів, але ви однаково можете спокійно читати: книжка настільки погана, що це просто позбавить вас зайвих витрат.
А у мене ж навіть сумнівів не виникало. Це ж Космовська, у неї такі живі характери, такий гумор... а навіть якщо й без гумору, це однаково саме така підліткова література, якій віриш. А назва яка хороша... мені здається, це одна з найпривабливіших для підлітка назв, яку взагалі можна придумати.
Як я могла подумати, що наткнуся на такий картон?
У видавництва Школа реально не все добре зі смаком. Сорі, це не підліткові книжки, це книжки для сентиментальної і не надто вибагливої вчительки.
Отже, тема книжки - непросте життя євросиріт, себто, дітей, чиї батьки роками перебувають на заробітках у Західній Європі.
Батьки ті змальовані пласкими безвідповідальними виродками, яким до дітей байдуже, аби волочитися по закордонах, клювати на обіцянки шахраїв та заводити сумнівні романчики. Великого заробітку, на думку автора, за кордоном не здобудеш. Космовська постійно натякає на негонорову роботу, роботодавців-шахраїв і геть малі гроші. Один з євросиріт на шабашці ще не досягши повноліття більше заробляє, отакі чудеса.
Але це не найгірше. Герої погані.
Отже. Головний герой, підліток Віктор, злигується з бандою, де малолітки типу нього перепродують крадене, а десь нагорі є шеф на прізвисько Майор, колишній військовий-найманець (тобто, теж колишній заробітчанин, по суті).
Ні з того, ні з сього Віктор стає обранцем долі, за якого готові боротися відразу його вчителька, екзальтована "комсомолка" і фотограф із замашками сантаклауса, за сумісництвом однополчанин Майора, який колись порятував йому життя.
"Дзвінок другу" дозволяє фотографу виплутати Віктора з банди, цілого, непобитого і з непоганим захистом - колишні соратники переконані, що Майор зробив із хлопчика особистого помічника.
Тут я нібито маю розридатися від розчулення, а натомість мене турбує тільки одне питання: а чого це Віктор запобіг такої ласки, а на решту добросердому фотографу начхати? Чому фотограф, добре знаючи, які у Віктора клопоти з купівлею ліків бабусі, починає діяти лише коли той являється з тою камерою на продаж? Щоб все виглядало ініціативою хлопчика, нє?
Пізніше ми зрозуміємо: справа в матері Віктора, фотограф колись був у неї закоханий. А тепер ходить колами біля покинутої родини, бабцю їхню стареньку бавить... А авторка розливається навколо нього солов"єм, такий же добрий чоловік... ну-ну.
Багато чого просто купи не тулиться. Чому кілька місяців поспіль у роздягалці зникають гроші, а школярі продовжують лишати їх у кишенях?
Чому у вчительки географії сталася істерика аж до серцевого нападу, коли вона стала звинувачувати Мальвінку у скоєному над нею? Які там травми, чому авторка покинула це питання просто так?
Щоденник вчительки читати місцями аж неприємно, така екзальтація, таке рвання сорочки на грудях... І стільки сиропу... Усе їй вдається, всі її люблять. От вона принесла своїй учениці, яка після згвалтування рідним дядьком намагалася накласти на себе руки, іграшку, музичного слоника і урочисто каже: я прийшла, щоб попросити вибачення. Дівчинці ті вибачення, логічно, до сраки, але коли вчителька іде з палати, чує, що слоника таки увімкнули. А згодом та Мальвінка ще й листівку їй надіслала: ось така вона тепер щаслива, вернулася до батьків, з живими слонами в зоопарку фотографується.
Це Космовська? Ці брехливі рожеві соплі - реально та ж сама Космовська?
Displaying 1 - 10 of 10 reviews