Філософія Відродження на Україні

by Марія Кашуба, Іван Паславський, Ігор Захара

У монографії висвітлюється становлення та розвиток ідей гуманізму та Реформації на Україні за феодалізму.
Для науковців, викладачів вузів, студентів, усіх, хто цікавиться питаннями вітчизняної історії та культури.

Зміст:

Вступ
Розділ І. СТАНОВЛЕННЯ ІДЕЙ ГУМАНІЗМУ ТА РЕФОРМАЦІЇ
НА УКРАЇНІ
1. Гуманістичні традиції в духовній культурі Київської Русі
2. Зародження ідей раннього гуманізму (XV — початок XVI ст.)
3. Специфіка реформаційних рухів
Розділ II. УТВЕРДЖЕННЯ РЕНЕСАНСНО-РЕФОРМАЦІЙНИХ ІДЕЙ НА УКРАЇНІ (друга половина XVI — початок XVII ст.)
1. Проблема людини та її призначення в земному бутті (співвідношення принципів дії і споглядання)
2. Нове мистецтво
3. Гуманізація наук
4. Відображення ренесансного світовідчуття в літературі
5. Ренесансне бачення світу
Розділ III. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ І ЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФСЬКА КУЛЬТУРА ДОБИ РЕНЕСАНСУ ТА РЕФОРМАЦІЇ
1. Україна і Північне Відродження
2. Українсько-польські ідейно-філософські зв’язки (кінець XVI — перша половина XVII ст.)
Розділ IV. ВІДОБРАЖЕННЯ І РОЗВИТОК РЕНЕСАНСНИХ ТА ПРОСВІТНИЦЬКИХ ІДЕЙ У ФІЛОСОФІЇ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКОЇ АКАДЕМІЇ (друга половина XVII—перша половина XVIII ст.)
1. Натурфілософія. Орієнтація на науку Нового часу
2. Проблеми теорії пізнання
3. Етика. Розуміння людини як суб’єкта морального життя
4. Ідеї суспільного прогресу
Висновки
Примітки
Покажчик імен

336 pages, Hardcover

Published January 1, 1990

Reviews

[Andriy · Rating 3 out of 5]

Це точно не найкраща книга на дану тему, але за відсутности багатьох інших, включно з антологією наших оригінальних філософських творів тієї епохи, досить інформативна і пожиточна.
Чимало місця присвячено західноєвропейським авторам: Еразму Роттердамському, Юсту Ліпсію... що мали великий вплив на тогочасних філософів (філософів-богословів, як правило).
Здивувала - (адже я ніколи раніше навіть не чув про таку) - цікавим та детальним розбором перекладного компедіуму "Арістотелеві Врата", цитую:

"Це своєрідна медична енциклопедія, яка виникла на арабському Сході, а після хрестових походів через латинську та єврейську версію обійшла західноєвропейські та слов'янські літератури. Є систематичним викладом практичних настанов, які нібито Арістотель рекомендував Олександрові Македонському щодо поведінки в сім'ї і поза нею, особистої гігієни, санітарії, а також у сфері державної політики, причому всі свої поради Олександрові він обґрунтував цікавими науковими даними з медицини і астрології. "Арістотелеві Врата" містять високі слова про вагу та значення розуму й науки, в них чи не вперше в українській письменності середньовіччя наводяться думки й імена великих арабських учених і філософів Авіценни (Авєнсина) й Ібн-Рушта (Авенрошт), античних авторів - Арістотеля, Гіпократа, Галена та ін.
Український переклад "Арістотелевих Врат", вважають учені, був здійснений у Києві зі староєврейської мови. Ця книга набула значного поширення на Україні і в Білорусії. Уже в друній половині XV ст. вона ввійшла до рукописного збірника бібліотеки Київського Золотоверхо-Михайлівського монастиря під назвою "Книга зовомая Приточник", скомпінльованого якимсь "Васком, писарем пана Миколая Радивиловича" 1483 р. Відомі списки цього твору XVІ ст., зокрема Холмський і Віленський. З України або Білорусії "Аристотелеві Врата" потрапили в Росію, де знайшли своїх читачів і переписувачів".

Особливий інтерес становить мова цієї пам'ятки, ось, лишень погляньте:

"скупый добрым чоловѣком не может быти, ани законным",
"єство свѣта всего єдно",
"Усіє небеса один ув одном, як цибуля",
"Земля бо у самой серединѣ неба, а не выходить николиже из мѣстьца своєго";

як коментують самі автори:
"У перекладних логіках та астрономічних працях чимало геометричних понять, переданих тогочасною українською писемною мовою: "снур" (лінія, вісь, діаметр),
"угол острий" (гострий кут), "угол широкий" (тупий кут), "простор" (поверхня, площина), "плоть" (тіло), "обоймище" (об'єм), "наугольник" (діагональ),
"образ средотычний" (коло), обвод круговий" (круг, сфера), "степень" (градус), "дробниця" (хвилина), "втора", "утора" (секунда), "тертія" (терція),
"тычка" (точка, центр) тощо".

Словом, понавиписував собі трохи імен і назв творів з якими найближчим часом планую ознайомитись.

На сам кінець, хочеться іще процитувати, що автори цієї розвідки пишуть про Теофана Прокоповича:

"Прокопович твердить, що, передавши владу монархові, народ більше не може забрати у нього влади, навіть коли властитель порушує договір і не турбується про загальну користь. За Прокоповичем цей договір має яскраво виражений однобічний характер. Він обов'язковий тільки для народу. Саме цим вчення Прокоповича різко відрізняється від тих ідей, які проводяться в "Апокрисисі", в лекційних курсах Й. Кононовича-Горбацького та І. Ґізеля, оскільки, на думку останніх, при порушенні договору властителем народ має право не тільки повстати проти нього, а й відібрати у нього владу. Захист свободи, протест проти насильства вони вважають природними для людини";

щоб слова давнішого дослідника нашої культури (скоріш за все невідомого, на час написання цієї праці, авторам книги) Юрія Шевельова, а головне самого Теофана, прозвучали в дещо новому світлі:

"Навіть Теофан Прокопович, близький співробітник Петра І, головний ідеолог новонароджуваної російської імперії, навіть він у передсмертні дні підсумовував своє життя:

Ні з каких сторон світа не видно
Все ненастьє,
Ніт і надежди, о многобідно
Моє щастьє.

Многобідне щастя - чи можна влучніше оцінити щастя, людини, що досягла найвищих верховин суспільної драбини, - що їй заздрять, - але вона почуває себе кінець-кінцем усім і всьому чужою..."