What do you think?
Rate this book
Нотатки про війну з галлами : з додатком Авла Гірція
Гай Юлій Цезар (100–44 рр. до н. е.) — видатний давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменник, всевладдя якого знаменувало вирішальний перехід від республіканського ладу до імперії. Військова діяльність Цезаря на теренах Західної Європи в дохристиянський період докорінно змінила її культурний та політичний простір і залишила помітний слід у житті майбутніх поколінь європейців. «Нотатки про війну з галлами» мають особливу цінність, адже їхній автор — безпосередній учасник описуваних подій — полководець Цезар. У перервах між боями він занотовував побачене, пережите. Твір Цезаря, доповнений восьмою книгою, написаною його соратником, полководцем Авлом Гірцієм, став класикою історичної літератури. Переклад «Нотаток» українською мовою виходить уперше.
248 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
3 people are currently reading
8 people want to read
About the author
Gaius Julius Caesar
2,021 books548 followersborn 12 July 100 BC
died 15 March 44 BC
Statesman and historian Julius Caesar, fully named Gaius Julius Caesar, general, invaded Britain in 55 BC, crushed the army of the politician Gnaeus Pompeius Magnus in 48 BC, pursued other enemies to Egypt, installed Cleopatra as queen in 47 BC, and returned to Rome, and the people in 45 BC gave him a mandate to rule as dictator for life; Gaius Cassius Longinus and Marcus Junius Brutus feared that he intended to establish a monarchy and led a group of republicans, who on 15 March 44 BC murdered him.
Marcus Licinius Crassus joined Caesar and Pompey in the first triumvirate to challenge the power of the senate in 60 BC.
Pompey with Caesar and Crassus formed a ruling triumvirate from 60 BC to 53 BC, but Caesar later defeated Pompey.
Caesar conquered Iberian peoples of Aquitania in 56 BC.
Cassius led members of the conspiracy to assassinate Caesar.
Brutus conspired to assassinate Caesar.
After his assassination, Gaius Octavius, his grandnephew, in 44 BC took the name Gaius Julius Caesar Octavianus, to whom English texts often refer simply as Octavian.
He notably authored Latin prose. He played a critical role in the events to the demise and the rise of the empire.
In 60 BC, Caesar and Marcus Licinius Crassus formed an alliance that dominated for several years. Marcus Porcius Cato the Younger with the frequent support of Marcus Tullius Cicero among the Optimates within the senate opposed their attempts to amass power as Populares.
Victories of Caesar in the Gallic wars, completed before 51 BC, extended territory to the English Channel and the Rhine. Caesar first then built a bridge across the Rhine and crossed the channel.
After the death of Crassus in 53 BC, his rival realigned with the senate, but these achievements granted him unmatched military power and threatened to eclipse the standing. With the Gallic wars concluded, the senate ordered Caesar to step from his military.
Caesar refused the order and instead crossed the Rubicon with the thirteenth legion, left his province, and illegally entered Italy under arms to mark his defiance in 49 BC. Civil war resulted, and victory put Caesar him in an unrivalled position of power and influence.
Julius Caesar assumed control of government and afterward began a program of social reforms, including the creation of the calendar. He centralized the bureaucracy, and proclamation "in perpetuity" eventually gave him additional authority. Nevertheless, people resolved not the underlying conflicts, and on the ides, 15 March 44 BC, rebellious senators assassinated Caesar.
We know much from own accounts of military campaigns of Caesar and from other contemporary sources, mainly the letters and speeches of Cicero and the writings of Gaius Sallustius Crispus. Gaius Suetonius Tranquillus and Mestrius Plutarchus wrote the later biographies, also major sources. Many people consider supreme military greatness of Caesar.
People regarded Caesar during his time of the best orators and prose authors in Latin; even Cicero spoke highly of his rhetoric and style. Only war commentaries of Caesar survived. From other works, other authors quote a few sentences. He wrote his funeral oration for Julia, his paternal aunt, among his lost works. Cicero published praise; in response, he wrote Anticato , a document, to defame Cato. Ancient sources also mention poems of Julius Caesar.
A new series of civil wars broke, and people never restored the constitutional government. Octavian, adopted heir of Gaius Julius Caesar, defeated his opponents in the civil war and afterward rose to sole power as Augustus. Octavian set about solidifying his power, and the era of the empire began.
died 15 March 44 BC
Statesman and historian Julius Caesar, fully named Gaius Julius Caesar, general, invaded Britain in 55 BC, crushed the army of the politician Gnaeus Pompeius Magnus in 48 BC, pursued other enemies to Egypt, installed Cleopatra as queen in 47 BC, and returned to Rome, and the people in 45 BC gave him a mandate to rule as dictator for life; Gaius Cassius Longinus and Marcus Junius Brutus feared that he intended to establish a monarchy and led a group of republicans, who on 15 March 44 BC murdered him.
Marcus Licinius Crassus joined Caesar and Pompey in the first triumvirate to challenge the power of the senate in 60 BC.
Pompey with Caesar and Crassus formed a ruling triumvirate from 60 BC to 53 BC, but Caesar later defeated Pompey.
Caesar conquered Iberian peoples of Aquitania in 56 BC.
Cassius led members of the conspiracy to assassinate Caesar.
Brutus conspired to assassinate Caesar.
After his assassination, Gaius Octavius, his grandnephew, in 44 BC took the name Gaius Julius Caesar Octavianus, to whom English texts often refer simply as Octavian.
He notably authored Latin prose. He played a critical role in the events to the demise and the rise of the empire.
In 60 BC, Caesar and Marcus Licinius Crassus formed an alliance that dominated for several years. Marcus Porcius Cato the Younger with the frequent support of Marcus Tullius Cicero among the Optimates within the senate opposed their attempts to amass power as Populares.
Victories of Caesar in the Gallic wars, completed before 51 BC, extended territory to the English Channel and the Rhine. Caesar first then built a bridge across the Rhine and crossed the channel.
After the death of Crassus in 53 BC, his rival realigned with the senate, but these achievements granted him unmatched military power and threatened to eclipse the standing. With the Gallic wars concluded, the senate ordered Caesar to step from his military.
Caesar refused the order and instead crossed the Rubicon with the thirteenth legion, left his province, and illegally entered Italy under arms to mark his defiance in 49 BC. Civil war resulted, and victory put Caesar him in an unrivalled position of power and influence.
Julius Caesar assumed control of government and afterward began a program of social reforms, including the creation of the calendar. He centralized the bureaucracy, and proclamation "in perpetuity" eventually gave him additional authority. Nevertheless, people resolved not the underlying conflicts, and on the ides, 15 March 44 BC, rebellious senators assassinated Caesar.
We know much from own accounts of military campaigns of Caesar and from other contemporary sources, mainly the letters and speeches of Cicero and the writings of Gaius Sallustius Crispus. Gaius Suetonius Tranquillus and Mestrius Plutarchus wrote the later biographies, also major sources. Many people consider supreme military greatness of Caesar.
People regarded Caesar during his time of the best orators and prose authors in Latin; even Cicero spoke highly of his rhetoric and style. Only war commentaries of Caesar survived. From other works, other authors quote a few sentences. He wrote his funeral oration for Julia, his paternal aunt, among his lost works. Cicero published praise; in response, he wrote Anticato , a document, to defame Cato. Ancient sources also mention poems of Julius Caesar.
A new series of civil wars broke, and people never restored the constitutional government. Octavian, adopted heir of Gaius Julius Caesar, defeated his opponents in the civil war and afterward rose to sole power as Augustus. Octavian set about solidifying his power, and the era of the empire began.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
April 30, 2022
Я би додав цю книгу до категорії - історичний бойовик) ну і до курсу про історію пропаганди. Написано переможцями. Вороги знівельовані майже повністю, але часом це виглядає так наївно і просто.
Цікаво читати у контексті того, як імперії будують свої переможні наративи і "гуманні" образи, коли насправді ріжуть мирних мешканців, утискають, продають у рабство, бомблять і крадуть телевізори, пралки, ноутбуки.
Цікаво читати у контексті того, як імперії будують свої переможні наративи і "гуманні" образи, коли насправді ріжуть мирних мешканців, утискають, продають у рабство, бомблять і крадуть телевізори, пралки, ноутбуки.
August 22, 2024
Приємно вражений структурою розповіді, читається легко і захопливо. Не схоже на типову елліністичну, чи латинську літературу
January 10, 2024
Ораторські та письменницькі здібності Юлія Цезаря високо оцінювали ще за його життя. Звісно, що це очікувано від нащадка Юла та Венери, котрий ще з дитинства намріяв собі кар’єру якщо не бога, то напівбога. Адже, як сказав Сулла в цьому “малому Юлієві багато Маріїв”.
Ціцерон – еталон промовця, та письменника не раз і не два вихваляв Юлія. Звісно, можемо вважати дифірамби Ціцерона в адресу свого політичного ворога нещирими та вимушеними, але все ж, коли беремось за читання – істина стає явною. В Цезареві, як і в кожному генієві свого часу вмістилося кілька видатних особистостей – полководець, політик, коханець, оратор і письменник.
А ще, витончений психолог, адже пишучи оду самому собі, себто, хронічку війни з галлами, він веде оповідь опосередковано, не від першої особи. Тобто, ми читаємо, Цезар вирушив туди-то і тудити-то, вчинив- так-то і так-то. А,це додає не аби якої реалістичності та кредиту довіри.
Свої геніальні рішення і тактики, Цезар описує опосередковано, зазвичай повсюдно хвалить відважність своїх вояків. Оповідач тут виступає якимось чудернацьким genius loci, і цей дух місця теж парадоксальний, бо невкорінений.
Також дивує і оповідальна манера. Так, тут дуже багато описів будівництва укріплень, облог, тактик та укладання угод, але раптово читач натрапляє на антропологічні розвідки з життя галлів та бриттів. Описується варварська релігія, їх побут та звичаї. В іншому, надзвичайно цікавому фрагменті, Цезар лаконічно і мальовничо веде перелік дивовижних звірів, котрих римляни подибали на тих землях – єдинорогів, оленів, турів, та королів пралісу – лосів, котрі чомусь завжди сплять тільки стоячи і впавши приречені на загибель. Цим, опус Юлія нагадує, вже легендарну і хрестоматійну на той час “Історію” Геродота.
Але, все ж таки, браття і сестри, як читається книжка про загарбницький набіг та захоплення чужої землі зараз. В даний час. Для нас, Українців.
Моя симпатія і підтримка майже завжди була на стороні галлів, або бриттів. Особливо зачепила мене промова алезійського галла Крітогната:
«Я не маю наміру нічого говорити про пропозиції тих, хто найгірше рабство називає підпорядкуванням; також думаю, що їх не варто вважати співгромадянами і мають брати участі в зібранні. Моя заява стосується тих, хто погоджується на виступ; у їхній пропозиції ви можете побачити, з чим ви самі погоджуєтеся, пам’ять про давню хоробрість. Це є лише слабкістю характеру, а не мужністю, коли не можуть витримати деяких незручностей. Легше знайти тих, хто добровільно йде на смерть, ніж тих, які терпляче зносять недолю. І навіть я похвалив би цю позицію (так багато для мене значить гiднiсть), як бачив у тому лише самопожертву нашого життя; але, вирішуючи, подивімося на всю Галлію, яка нам допомагала. Якби в одному місці полягло вісімдесят тисяч вояків, то який дух на вашу думку запанує серед наших рідних і близьких, якщо вони мусять битися майже на самих трупах? Не позбавляйте своєї допомоги тих, хто заради вашого порятунку відмовився від власної безпеки, не відтягуйте (своєю дурістю і браком розсудливості або слабкістю характеру) згуби для всієï Галлії і не віддавайте її на вічну недолю! Чи, може, ви сумніваєтеся в їхній вірності й постійності, тому що вони не з’явилися у визначений день? А потім, невже вважаєте, що римляни для забавки мучаться щодня, будуючи такі далекосяжні укріплення? Якщо внаслідок закриття будь-якого доступу ви не можете набратися духу через повідомлення від них, тоді скористайтеся римлянами як свідками їхнього наближення. Сповнені страху, вони вдень і вночі звиваються за роботою. То яка ж моя порада? Зробімо так, як це робили наші пращури у вiйнi з цимбрами і тевтонами, принаймні не в такій, як нинішня. Приведені до міст і переслідувані нестачею їжі, вони трималися за життя трупами тих, хто, відповідно до свого віку, здавався непридатним для війни, i не піддалися своїм ворогам. Якби ми не мали прикладу такої поведінки, то, заради свободи, я вважав би їх найзручнішими для впровадження і передачі нащадкам. Чи була та війна подібна до нинішньої? Цимбри після розграбування Галлії і завдання їй поразки нарешті покинули наші поля і пішли до інших країв, а права, закони, поля і свободу залишили нам. Чи римляни справді прагнуть до чогось іншого або чогось іншого хочуть, якщо не того, аби під впливом заздрості оселити в країнах і містах тих, про яких вони чули як про любителів слави, а також войовничих, і, нарешті, накинути їм в рабство? За жодної іншої причини вони не вели б війни. Отже, якщо ви не знаєте, що відбувається в далеких народів, подивіться на сусідню Галлiю, яка перетворилася на Провінцію після зміни права і законів, віддана на поталу римським сокирам і тримається в кормизi вiчної неволі».
Іншим, блискучим та яскравим фрагментом, я вважаю опис бою Ворена та Пуллона – двох воїнів, котрі постійно змагалися між собою за бойову звитягу, а врешті, прийшли на допомогу один-одному.
Ще один цікавий факт, в армії Цезаря є полководці з іменами Ціцерон та Красс, але це не той Ціцерон і не той Красс, що свідчить про неориґінальність римських імен. Ще кілька відомих персонажів – Марк Антоній та Брут.
Українське видання доповнене восьмим розділом, так званим додатком Авла Гірція, котрий дозволяє дістатись продовження воєнних дій Юлія.
Для кращого розуміння, я обов’язково раджу для прочитання “Порівняльні життєписи” Плутарха, “Життєпис дванадцяти цезарів” Транквілла та “Змову Катіліни” Саллюстія.
Ціцерон – еталон промовця, та письменника не раз і не два вихваляв Юлія. Звісно, можемо вважати дифірамби Ціцерона в адресу свого політичного ворога нещирими та вимушеними, але все ж, коли беремось за читання – істина стає явною. В Цезареві, як і в кожному генієві свого часу вмістилося кілька видатних особистостей – полководець, політик, коханець, оратор і письменник.
А ще, витончений психолог, адже пишучи оду самому собі, себто, хронічку війни з галлами, він веде оповідь опосередковано, не від першої особи. Тобто, ми читаємо, Цезар вирушив туди-то і тудити-то, вчинив- так-то і так-то. А,це додає не аби якої реалістичності та кредиту довіри.
Свої геніальні рішення і тактики, Цезар описує опосередковано, зазвичай повсюдно хвалить відважність своїх вояків. Оповідач тут виступає якимось чудернацьким genius loci, і цей дух місця теж парадоксальний, бо невкорінений.
Також дивує і оповідальна манера. Так, тут дуже багато описів будівництва укріплень, облог, тактик та укладання угод, але раптово читач натрапляє на антропологічні розвідки з життя галлів та бриттів. Описується варварська релігія, їх побут та звичаї. В іншому, надзвичайно цікавому фрагменті, Цезар лаконічно і мальовничо веде перелік дивовижних звірів, котрих римляни подибали на тих землях – єдинорогів, оленів, турів, та королів пралісу – лосів, котрі чомусь завжди сплять тільки стоячи і впавши приречені на загибель. Цим, опус Юлія нагадує, вже легендарну і хрестоматійну на той час “Історію” Геродота.
Але, все ж таки, браття і сестри, як читається книжка про загарбницький набіг та захоплення чужої землі зараз. В даний час. Для нас, Українців.
Моя симпатія і підтримка майже завжди була на стороні галлів, або бриттів. Особливо зачепила мене промова алезійського галла Крітогната:
«Я не маю наміру нічого говорити про пропозиції тих, хто найгірше рабство називає підпорядкуванням; також думаю, що їх не варто вважати співгромадянами і мають брати участі в зібранні. Моя заява стосується тих, хто погоджується на виступ; у їхній пропозиції ви можете побачити, з чим ви самі погоджуєтеся, пам’ять про давню хоробрість. Це є лише слабкістю характеру, а не мужністю, коли не можуть витримати деяких незручностей. Легше знайти тих, хто добровільно йде на смерть, ніж тих, які терпляче зносять недолю. І навіть я похвалив би цю позицію (так багато для мене значить гiднiсть), як бачив у тому лише самопожертву нашого життя; але, вирішуючи, подивімося на всю Галлію, яка нам допомагала. Якби в одному місці полягло вісімдесят тисяч вояків, то який дух на вашу думку запанує серед наших рідних і близьких, якщо вони мусять битися майже на самих трупах? Не позбавляйте своєї допомоги тих, хто заради вашого порятунку відмовився від власної безпеки, не відтягуйте (своєю дурістю і браком розсудливості або слабкістю характеру) згуби для всієï Галлії і не віддавайте її на вічну недолю! Чи, може, ви сумніваєтеся в їхній вірності й постійності, тому що вони не з’явилися у визначений день? А потім, невже вважаєте, що римляни для забавки мучаться щодня, будуючи такі далекосяжні укріплення? Якщо внаслідок закриття будь-якого доступу ви не можете набратися духу через повідомлення від них, тоді скористайтеся римлянами як свідками їхнього наближення. Сповнені страху, вони вдень і вночі звиваються за роботою. То яка ж моя порада? Зробімо так, як це робили наші пращури у вiйнi з цимбрами і тевтонами, принаймні не в такій, як нинішня. Приведені до міст і переслідувані нестачею їжі, вони трималися за життя трупами тих, хто, відповідно до свого віку, здавався непридатним для війни, i не піддалися своїм ворогам. Якби ми не мали прикладу такої поведінки, то, заради свободи, я вважав би їх найзручнішими для впровадження і передачі нащадкам. Чи була та війна подібна до нинішньої? Цимбри після розграбування Галлії і завдання їй поразки нарешті покинули наші поля і пішли до інших країв, а права, закони, поля і свободу залишили нам. Чи римляни справді прагнуть до чогось іншого або чогось іншого хочуть, якщо не того, аби під впливом заздрості оселити в країнах і містах тих, про яких вони чули як про любителів слави, а також войовничих, і, нарешті, накинути їм в рабство? За жодної іншої причини вони не вели б війни. Отже, якщо ви не знаєте, що відбувається в далеких народів, подивіться на сусідню Галлiю, яка перетворилася на Провінцію після зміни права і законів, віддана на поталу римським сокирам і тримається в кормизi вiчної неволі».
Іншим, блискучим та яскравим фрагментом, я вважаю опис бою Ворена та Пуллона – двох воїнів, котрі постійно змагалися між собою за бойову звитягу, а врешті, прийшли на допомогу один-одному.
Ще один цікавий факт, в армії Цезаря є полководці з іменами Ціцерон та Красс, але це не той Ціцерон і не той Красс, що свідчить про неориґінальність римських імен. Ще кілька відомих персонажів – Марк Антоній та Брут.
Українське видання доповнене восьмим розділом, так званим додатком Авла Гірція, котрий дозволяє дістатись продовження воєнних дій Юлія.
Для кращого розуміння, я обов’язково раджу для прочитання “Порівняльні життєписи” Плутарха, “Життєпис дванадцяти цезарів” Транквілла та “Змову Катіліни” Саллюстія.
December 9, 2025
Чудова книга жахливої і геніально людини. Як багато хто тут вже написав, це важко читати в контексті російсько-української війни. І весь час очікуєш, що гали от-от переможуть, але знаєш - так не буде...
Втім, рівень книги це не применшує - написано майстерно і навіть описи побудов таборів й облогових машин читати не нудно.
Зірочку довелося зняти за дивну редактуру перекладу.
Втім, рівень книги це не применшує - написано майстерно і навіть описи побудов таборів й облогових машин читати не нудно.
Зірочку довелося зняти за дивну редактуру перекладу.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews