Аналізуючи повість М. Вінграновського «Сіроманець», можна одразу зрозуміти, що її центральними персонажами є вовк Сіроманець та хлопчик Сашко. Сашко, незважаючи на свій юний вік, стає для вовка не лише другом, але й рятівником. Він зовсім не боїться Сіроманця, а навіть навпаки — захищає його перед дорослими, допомагає звільнитись з полону, та коли розуміє, що тварина майже втратила зір,— не роздумуючи втікає з дому та прямує з вовком у далеке місто, щоб показати його відомим лікарям. Саме в дружбі та співчутті хлопчика до вовка розкривається гуманізм повісті.
один із найвизначніших українських поетів ХХ століття. Народився в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Навчався на акторському відділенні Київського інституту театрального мистецтва. Закінчив Інститут кінематоґрафії в Москві, де навчався у класі Олександра Довженка, який мав значний вплив на формування поета.
М.Вінграновський — кіноактор, кінорежисер і сценарист. У Довженковому фільмі «Повість полум'яних літ» зіграв роль Івана Орлюка.
Перші вірші опублікував 1958 року. Микола Вінграновський — автор поетичних книжок «Атомні прелюди», «Сто поезій», «Поезії», «На срібнім березі», «Київ», «Губами теплими і оком золотим», «Цю жінку я люблю», роману «Северин Наливайко» та багатьох інших.
Майже одночасно з поезією Микола Вінграновський почав писати і прозу. У своїх повістях та оповіданнях «Первінка», «Сіроманець», «Гусенятко», «На добраніч», «Кінь на вечірній зорі», «У глибині дощів», «Літо на Десні» та інших він то веселою, то сумовитою поетичною барвою поєднує світ людей зі світом звірів, птахів, рослин, з життям всього живого й «неживого» (власне, вся природа у М.Вінграновського вищою мірою жива). Найповніше видання доробку — «Вибрані твори в трьох томах» (2004).
Вінграновський — постановник десяти художніх та документальних фільмів. Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії «Благовіст», Міжнародної премії Фундації Антоновичів.
Загалом доволі хороша історія. Вінграновському вдалося більш-менш оминути пропаганду і навіть трохи потролити режим. Заодно в цій історії (заодно пригадуються "Тигролови") показано, що совки і їхні правонаступники завше погано ставилася до природи і екології. Повертаючись до історії, з иншого боку, вона може навчити дітей надто сильно іти на контакт з природою, щиро вірячи, що якщо ти з чистим серденьком до вовка, то він тобі не нашкодить)Але, раз це твір зі шкільної програми (ми такого не вчили), то обов'язково супроводжуватиметься коментарями від вчителів/ьок, що годувати рендомних вовків в лісі так собі ідея. Але це цікаве протиставлення стандартним лякачкам з казок.
Історія — майже казка, про те, як сліпий вовк полює, рятується, виявляє до людей (навіть не вартих того) якості властиві людині, та й то не кожній; відповідає дітям взаємністю та дружбою. Хлопчаки теж беруть активну участь у долі вовка.
Антигероєм є мисливець Чепіжний. Колись Сіроманець у відмістку за щось задер його козу. Це за сюжетом практично єдина шкода заподіяна ним людині. Чепіжний же причетний до загибелі сім'ї вовка, взагалі він відлинює від роботи, любить вихвалятися, не проти зажити дешевої слави. Дія відбувається на тлі совкового сільсько-колгоспного побуту неподалік Одеси. Простенька дитяча історія на один раз. Але позитивна та добра. 7/10