Книга на реальних подіях. Це книга про щось дуже особисте. Бо кожна трагедія приховує історію, як мінімум, однієї людини.
Ця книга про історію тієї, що смерть бачила більше ніж кусок хліба. Тієї, яка заради інших, без вагань кинулася цілувати ноги. Тієї, яказмушенабула збивати руки і ноги в кров. Тієї, що любила життя більше за цукерки «Рачки». А вона їх, ох, як обожнювала. Тієї, що здатна відчувати, бачити серцем.
Ця книга особлива (з усіх боків, куди не плюнь), Тож не бійся поринати в слова, там затишно. Це ніби вкриваєшся ковдрою. Чесно. Читай і дозволь собі відчути повний спектр емоцій, думок і спогадів... Тієї. А можливо і Свої...
Книга затишна, трошки нагадала мені «Спитайте Мієчку», багато моментів відгукувались всередині з мого дитинства. Мені було якось дуже легко, по суті тут історія бабусі про життя, але це була не моя бабуся, тому під кінець було трохи нудновато, бо спочатку історії були пов’язані з загальними історичними подіями (потопом Києва, Другою Світовою війною), далі пішли більш сімейні розмови, було відчуття, що я заглядаю в чужу хату і якось це мене відштовхнуло.
Чудовий подарунок для бабусі і щоб висловити її свою любов і не забути її історії, але я очікувала якусь більш цілісну історію, а не клаптики. Відчуття, як ніби сіла свою прабабусю слухати, хоч вона аж така говірка не була, проте прожила теж довге життя
Нормально. Багато граматичних помилок. Текст податься уривками, як спогади Ба автора. Читається легко, але немає якоїсь довершеності історій. Формат нестандартний
Коли їхала (тікала?) з дому, то взяла з собою чужі книги і цю. Її я придбала незадовго до війни. І в момент, коли дивилась на книжкову поличку, згадала слова авторки: "Сподіваюсь, ви купуєте цю книгу не для того, щоб вона просто стояла на вашій поличці". Згадала і закинула в торбу.
Прочитала лиш на третьому місяці повномасштабної війни. Боялася. Думала, що вона важка. Про війну. Але ні. Ця книга легко читається. І вона дуже затишна. Місцями сумно. Місцями усміхалась. Вона про життя. Не легке. Але яке є. Себто було. І читаючи, я навпаки відволікалась від новин, подій навколо.
І лишу тут одну цитату. Яка у саме серденько:
"І тепер я точно знаю, що бути, а не здаватись щасливою, легше легкого. Просто поруч повинні бути "Свої" люди!"
А від себе додам: і це не обов'язково родичі по крові. Усіляке буває.
Легка книга, але як на мене доволі особиста. Перша половина книги шикарна, а на другій половині книги губися до чого все це. Це шикарна книга для сім'ї автора, проте для широкого загалу десь буде трохи нудноватою.
Книжка — присвята своїй бабусі. Оповідь від її особи.
Розумію бажання авторки це записати. Й бабуся стільки всього пережила, й добре, зрештою, склалося…
Але господи, який же треш! Причому це, звісно, правдиво і природно, але мене найбільше прибили навіть не війни (хоча про відбудову Києва, коли зелень замінили будівлями, було цікаво читати, хоч і теж щемко), а сільські оповідки: могло бути три дитини — але одна замерзла через «білочку» батька, друга просто пропала, третю вбив сусід; дружину не пускав додому чоловік, адже не купила йому цигарки; обряд на притлумлення алкоголізму з використанням жаби на дні пляшки з дещицею горілки на дні; помста чоловіка закиданням жаби в каструлю з червоним борщем — не знаю, щось мені особливо з останнього смішно не було. Як і з профілактикою глистів дітям із коньяком, соняшниковою олією і часником; лікуванням кашлю то пов'язкою із сечею на горло, то вином із часником…
Дякую за досвід і можливість прочитати, але щось так мені сумно…
Дуже щемка історія, мені здавалося, що це моя бабуся сидить поруч і розповідає історію свого життя. Дуже тепла, місцями болюча книга. Читається швидко і легко, за вечір прочитала.
В книзі зібрані спогади бабусі авторки. За своє довге і складне життя вона побачила багато чого і ділиться всім пережитим.
Згадую і свою бабусю Надю, яка завжди охоче розповідала мені про свою молодість. Згадую наші посиденьки на балконі ввечері та розмови про все на світі.
Чудова, ностальгічна книга! Про родину авторки (читай - рід), про БА (бабуся), яка була особливою людиною. Це дуже знайомо, тепло, щемливо, по-справжньому... Наші близькі заслуговують, щоб їх пам'ятали, знали історію їхнього життя, любили їх навіть після того, коли вони пішли... Адже вони живуть і в нас! Це більше, ніж ми! Рід, сім'я, кохані і рідні люди... Попри все, як би не складалося життя.
Вдячна за цю книжкову мандрівку, через багато подій, думок, переживань - це особливі "коди" заховані у слова і значення. Для авторки вони живі, і для мене вони живі, а після прочитання книги, навіть ще більше!
Щиро, це щось дуже рідне. Тут і вдячність, і сум, і радість, завершення і нові початки 🙌
Такі тексти завжди викликають у мене повагу до автора, який хоче увіковічнити пам'ять про близьку людину.
Я прочитала книгу на одному диханні, хоча спочатку її структура, фактично тезова, була мені незрозумілою і заскладною для сприйняття. Бо в книзі відсутні розповіді, описи і діалоги як такі.
Але потім згадала, що саме так: тезами, оповідями на кілька речень про своє минуле ділилася з нами і наша бабуся. Бабуся, про життєвий шлях сім’ї якої в моїй родині теж пишеться книга-спомин. Для нас. Для нащадків. І для майбутнього. Бо історію, тим паче – історію сім’ї, знати потрібно!
Ця книга дуже запала в серце і мені, і моїй бабусі, бо вона подібна на головну героїню: і характером, і складним життям. Прочитала на одному подиху. Все ж поринути в чиєсь життя, особливо, коли воно було реальним, дуже цікаво.
Одне життя однієї бабусі, яка незважаючи на зовсім не легке життя вміла жартувати і любити людей. Рекомендую, читається легко, хоч не усі спогади легкі. Оформлення книжки теж сподобалось.