Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію

by Maik Yohansen, Майк Йогансен, Дмитро Горбачов (Упорядник)

У кінці ХХ століття український читач заново відкрив для себе період розквіту української літератури та мистецтва 20-х років, названий “розстріляним відродженням”. У представленій на суд читачів книзі повість Майка Йогансена (1895—1937) “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію” проілюстровано творами українського авангарду, підібраними і прокоментованими колективом відомих київських мистецтвознавців. Вигадливий тон викладу повісті з бароково довгою назвою і таким же дещо химерним змістом цілком органічно поєднується з духом художників-авангардистів. Цікаво відмітити, що попри значний інтерес західних мистецтвознавців до українського авангарду, більшість із використаних творів залишаються маловідомими в Україні. Сама повість Майка Йогансена друкується зі збереженням лексичних, стилістичних та правописних (за незначними винятками) особливостей авторського тексту. Упорядник Дмитро Горбачов.

Genres: Fiction, Ukrainian Literature, Ukraine, Classics, Poetry, Magical Realism, Humor

200 pages, Hardcover

First published January 1, 1928

About the author

Maik (Mykhailo) Hervasiiovych Yohansen or Mike Johansen (Ukrainian: Майк Гервасійович Йогансен; pseudonyms Villi Vetselius [Willy Wetzelius] and M. Kramar; 16 October 1895, Kharkiv, Ukraine – 27 October 1937, Kyiv, Ukraine) – was a Ukrainian poet, prose writer, dramatist, translator, critic and linguist.

Source: Wikipedia

Reviews

[Люда Дмитрук · Rating 5 out of 5]

Це любов і захват!!!
Стільки років збиралася я цю повість прочитати і все не вдавалося, а тепер розумію, що недарма: бо все ж зараз я трохи більше розумію її контекст. Читала я її у виданні "Авангард Йогансена", де текст проілюстровано картинами українських авангардистів і вони прекрасно доповнювали мої враження.
Йогансен - це карнавал, який переходить в ліризм і трагедію. Це постійна іронія, але й несподівано серйозний тон. Все в цьому тексті не те, чим здається. І автор не втомлюватиметься вам це нагадувати, але ви не послухаєтеся і будете вірити кожному його слову!
Йогансен жонглює алюзіями, цитатами, філософськими роздумами, його текст міфологічний та архетипний, а ще візіонерський, бо читаючи його з позиції ХХІ ст. ти розумієш, скільки картин він передбачив.
Вишукана, смішна, інтелектуальна, експериментаторська проза: яке щастя, що в нас був Майк!

[Marichka Blindiuk · Rating 5 out of 5]

у мене з Йогансеном вийшло, як із Джойсом, — довго й даремно лякала його неприступність і надмірна складність. а виявилося, що це весела пригодницька історія зі стібаннями совковості та стереотипності. тут, здається, можна розчинятися в пейзажах, навіть якщо ви не любите описи. словник Йогансена — окрема захоплива гра, що дозволяє легко рухатися нею, не знаючи правил.

[Oleh Bilinkevych · Rating 4 out of 5]

Справжнє мовне фанданго.
Продряпуючись крізь словесні нетрі, відчуваєш, наче тебе добряче гепнули по макітрі і ближче до кінцівки ти повертаєшся до свідомості, вловлюючи окремі образи крізь "запаморочення".

[Maryna Ponomaryova · Rating 5 out of 5]

Це було прекрасно.
Книга складається з трьох частин. Третя - поезії (хм), друга - вже читаний в іншій книзі нонфікшн «як будується оповідання (хм-хм), ну а перша - геніальна подорож (вау і захват).
Вас водитимуть за носа, пробиватимуть 4 стіну, показуватимуть картонних героїв і справжні ландшафти, ви сміятиметесь і будете почудовуватися з абсурду і з того, коли це написано, і з того, чому це не читають всі, і чому це не читають на уроках української літератури.

[Inna · Rating 4 out of 5]

Люблю, коли у театрі ламають четверту стіну. Не звикла, щоб це робили у літературі, та ще й українські письменники!

[Настасія Євдокимова · Rating 5 out of 5]

Це книжка із своїми правилами і законами, наприклад, закон причинливості — нічого не буває без причини. І навіть якщо зʼявляється привид баби, яка перекуповує і перепродає овес, то на це є причина.

Звісно, головною у романі є подорож. «Людина хоче подорожувати хоча б навколо своєї власної квартири, а тим паче в далекі краї». Для еспанця Дона Хозе Перейри чи для італійця доктора Леонардо Поцці подорож може вібутися у найнеочікуваніші місця, як-от Слобожанська Швайцарія. Подорож неспішна, бо «чим повільніша подорож, тим більше в ній деталів», подорож по вінця повна «запахів, образів і вражінь». Однак красу Слобожанської Швейцарії треба уміти розгледіти, бо «коли він, цей подорожній, не вміє бачити, він нічого не побачить». Часом для подорожі потрібно сісти у човен, іноді ж необхідно використати багато різних видів транспорту — аероплян, потяг, велосипед чи піша прогулянка (під тиском власної ваги) степами.

Скільки б мала тривати подорож? Доки ти не порушиш мисливські правила й не підстрелиш зайця у несезон чи доки не досягнеш поставленої місійної мети і не вʼєш диктатора? А може доки ти не відчуєш потребу усамітнитися після багатьох років спільної мандрівки з жінкою, яка мала би стати твоєю коханкою, бо так анонсував деміург, твій творець, твій автор? Чи обовʼязково кожна подорож повинна мати кінець і початок?

Текст обʼєднав відразу кілька пристрастей Майка Йогансена: любов до подорожей, полювання, роботи у медіа. Так, Йогансен був одним із співтворців «Універсального журналу», де редакція часом помилялась, жартувала, а потім змушена була виправдовувати свої провокації та вибрики. Так і з газетою «Воче-Дель-Пополо» у романі — редакторська помилка у статті здатна зруйнувати стосунки, звинуватити і виправдати, змінити хід подій.

Офіційно оголошую цей текст улюбленим текстом 1920-х (на цьому етапі життя)!

[Віта · Rating 4 out of 5]

Люблю, як у текстах українських письменників 20-30-х років мова розкошує всіма своїми принадами. І коли ще й лірики пишуть прозу - це завжди безцінні бонуси, як-от милозвучні нанизування суголосних звучань, різноманітні алітерації та інші мовні штуки, від яких мимоволі починаєш мліти: 'по колінах прошкандибала млість і налляла халяви холодним оловом', 'тішачись з розмаїтих, розмаринних, розбіглих запахів', 'жита, що їх хорунжий вітер жене', 'картата плахта полів'. А якщо ще лірику притаманне почуття гумору, то з укладеного ним глосарію можна довідатися, до прикладу, що рядно - це 'універсальний плед, що служить за простиню, скатертину, килим і демісезонне пальто', 'борщ - українське консоме з капустою', 'коваль - селянський інженер-металург', 'хата - селянська вілла на Україні', 'кум - український кузен'. І ще тут є запаморочливо красива образність: 'немов чайка, що шукає в лузі при битій дорозі свої любі діти, шугав човен у коломиї і знову підіймав голову, вибираючись на спадисті сугорби', 'ліс лавами сходив на ще вищу трикутну гору і, прикро підійшовши до самих брам сонячного галагану, здивовижений спинявся і ставав на шпилі, розоравши хмари', 'степом маяли запахові портрети багатьох зайців, серед них раптом випливав образ дрохви, яскраво намальований у три запахи, конкретний і рельєфний як мецотинто, і не було квадрату, де не були б умонтовані ніжні мініатюри незчисленних перепелів' - це так візуалізує степ пес Родольфо))
Пародійні сюжети в книзі - це взагалі вибухово-небезпечна суміш)
Єдине, за що можна штуркнути під бік автора, це такий пасаж: 'На цьому слові прекрасні читачки ладні закрити цю книгу і шпурнути під канапу за таку нахабну авторові презумпцію (хоча ні одна з них, прекрасних читачок, не знає, на жаль, що таке презумпція". Ну-ну))

[Maxym Pushkar · Rating 5 out of 5]

перша книга цього автора, яку я прочитав, і рішення однозначне - Йогансен - геній

[Marysya Rudska · Rating 5 out of 5]

Це, без жартів, ця книга - найліпша річ, яку я прочитала з усієї української літератури. Я в абсолютному захваті від Йогансевої гри з текстом, експериментів від тонкого відчуття мови і гумору.

[Nashelito · Rating 5 out of 5]

Я так і не зрозумів, що це і навіщо я щойно прочитав, але позаяк воно прекрасно написане, то хто я такий щоби скаржитися.

"Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію" Майка Йогансена – це швидше експертмент та літературна гра, ніж логічно побудована історія. ��втор майстерно бавиться з читачем та іронізує з усіх – персонажів, читачів, себе самого. Чи може література бути такою? Безсумнівно. Чи зобов'язана вона відповідати уяаленням читача? Аж ніяк.

Майк Йогансен сам зізнається в "картонності" усіх персонажів, а деякі з них взагалі підкреслено вигадані і ввндені в розповідь як "альгебраїчний знак", що би це не означало. Мені персонажі та їх поведінка чомусь трохи нагадали "Замок" Франца Кафки, але у мистецькій забаві Йогансена значно більше світла та естетичного задоволення.

Автор усвідомлює, що не в��і читачі готові читати розлогі описи пейзажів і тому свідомо пожвавлює їх фантасмагоричними і химерними героями.

Слобожанська Швайцарія (гугліть, дивіться мапи, я й сам так робив) з її мальовничими річками та озерами, з горами і лісами, з птаством та звіриною справді заворожує.

А ще ця мова – дивовижна, багата, вигадлива. Читав би, і читав, і читав... :)

[olja · Rating 5 out of 5]

Ну це розʼїб, пане Йогансене. Нарешті я з вами познайомилась.
А ляндшафти Слобожанської Швейцарії й справді прекрасні.

[Vadym Didyk · Rating 3 out of 5]

Читати в лісі - це прекрасно. Навіть якщо в тебе книжка, яка не дуже відгукується, хоча ти й сильно цього прагнеш 🧐

«Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» - беззаперечно, це якісно сконструйована іронія та абсурд, така собі іграшка, якою грається Йогансен, і отримує від цього задоволення. В оповіданні багато алюзій, відсилок, пародій, висміювань. Я не уявляю, як текст сприймали сучасники, але і зараз це радше літературна розвага для літературознавців, ніж для пересічного читача. Можливо, колись повернусь і перечитаю, але поки не той вайб.

Інша справа - це «Як будується оповідання». Йогансен і тут все супроводжує іронією та сарказмом, але поради дає хороші, як і приклади, які безпосередньо розбирає. Це така собі базована річ, яку цікаво сприймати саме очима такої людини, як Йогансен. Про досвід написання оповідань, про приклади різних авторів (тут трохи тригерили Толстой і Тургенєв, але такі були часи), про фабулу і тематики тощо.

І поезія - з десяток сторінок, непогано, щось сподобалось більше, щось менше.

Та й таке от збалансоване знайомство з Майком Йогансеном. Впевнений, якщо налаштуватись на вайб абсурду та іронії, вчитатись, то можна насолодитись.

Ще більше відгуків та окололітературного шукайте в моєму книжковому блозі в Телеграмі

[Marysya Rudska · Rating 5 out of 5]

З невимовною насолодою перечитала до літклубу улюблену книжку :)

[Svieta · Rating 4 out of 5]

Йогансен точно увійшов в лист письменників, з якими я раджу знайомитися.

Його "Подорож.." — це наче діалог з самим автором за посередництва персонажів і пейзажів. Дуже захопив живописний текст. І те, як часто автор посеред тексту проникав в сюжет, щоб поговорити з читачем.

А ще смішно, коли сам автор говорить про своїх персонажів як про картонних. Хоча мені вони здалися такими ж живими, як описи Слобожанщини.

А от "Як будується оповідання" сподобалося менше. Хоча цікаво було виловлювати поради, які зараз розповідають автори на різних літературних курсах.

От час йде, а принципи якісної літератури мало змінюються.

Коротше, з мене вподобайка

[Данило Судин · Rating 5 out of 5]

Формалізм в літературі – явно не моє.
Але задум та реалізація – шикарні.
Суміш жанрів неймовірна! Є навіть горор!

[Володимир Демченко · Rating 5 out of 5]

Йогансен мені давно ввижався найталановитішим персонажем з усіх «потоптаних двадцятих» і після прочитання «Подорожі доктора Леонардо…» я лише закріпився в цій думці.
Видавництво «Віхола» зібрало під однією обкладинкою матеріал, що репрезентує Майка саме як літературного знавця-експериментатора,талановитого лінгвіста, мистецтвознавця і літературного критика а не просто вигадливого автора-новеліста.
«Подорож» це по-суті літературний експеримент якого не здала ні українська література, ні жодна з інших (хтось виправить?). Вже у передньому слові автор ставить собі за головну мету «рухати пейзажі, а не персонажі» і з блиском цього добивається! Весь час перед нашою уявою рухається живий, яскравий, неймовірно соковитий річковий персонаж Слобожанщини, наповнений штучними (але не менш яскравими) персонажами «щоб не стало нудно». Автор сміливо розриває всі кордони між читачем і простором твору, показує всі нитки якими смикає своїх вигаданих ляльок і всіляко знущається над притаманними своїй добі літературними штампами. Ч-У-Д-О-В-О!!!

[meowkotmarina · Rating 5 out of 5]

Поки прочитала тільки «Подорож доктора Леонардо і його майбутньої коханки». До цієї книги не було жодних очікувань, але сталося дещо важливе.
Вперше з прочитання «Троє в одному човні, як не рахувати собаки» знайшлась настільки «моя» книга.
Мене не полишає стійка асоціація з твором Джерома. Звичайно, це дуже різні письменники і дуже різні твори, але на правах людини, що просто читає книжки можу висловлювати і не таке.
Насправді, спільного не так багато. По-перше, сам формат книги — подорож. По-друге, легкість читання. І на цьому схожість закінчується. Ну, можливо, ще оповідь від першої особи, жарти…
Майк Йогансен майстерно грається з читачем, вводить його в оману, змушуючи його час від часу роздумувати хто ж персонажів реальний.
Книга написана пречудово, читається як на крилах, але це про страшні часи. От скажімо — епізод коли Альчеста знаходить (точніше Перебийніс їй дає) шматок газети, де вона дізнається жахливу правду. Чи ні?? І от така весела літературна гра, яка підозріло нагадує тогочасні реалії.
Персонажі свідомо зроблені картонними. Натомість автор акцентує на пейзажах. Припускаю, що це може ускладнити читання людям, які не люблять це. З іншого боку, в кінці Йогансен дуже мило вибачається. Крім того, сюжет динамічний і не дозволить засумувати. Під час прочитання в голові в мене грала музика як з фільмів Тарантіно.

P. S. Деякі вирази я не зможу забути

[Olha · Rating 5 out of 5]

«Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» — це абсурдно, іронічно, трохи сумно і водночас дуже смішно. Дивні, сюрреалістичні персонажі та події на тлі чудових степів Таврії та водойм Слобожанщини розгортають цілу виставу, де кожен елемент і кожна дія є несподіваними та цікавими. Це історія про вигадану й не дуже переконливу любов дивних героїв, адже справжньою тут є лише любов автора до рідних краєвидів і неймовірної природи.
Автор наче випередив свій час, його творчий експеримент видався мені напрочуд сучасним, а сама подорож захоплюючою

[Liudmyla · Rating 4 out of 5]

Як зізнається сам автор в післямові: "Ніде не написано, що автор у літературному творі зобов'язався водити живих людей по декоративних пейзажах. Він може спробувати, навпаки, водити декоративних людей по живих і соковитих краєвидах".
Це, мабуть, і є точна характеристика твору, який є різнокольоровою сумішшю абсолютно різнопланових жанрів з домішками абсурдних подій, героїв та діалогів.

[Rosava Doshchyk · Rating 5 out of 5]

Роман-гра, роман-експеримент, і разом з тим надзвичайно весела і захоплива історія. "Легендарна апокрифічна баба" – моє найулюбленіше )

[sepagraf · Rating 3 out of 5]

Так як я належу до прекрасної статі, піду спочатку вивчу, що таке презумпція.

[Yaroslav · Rating 4 out of 5]

Йогансен однозначно один з найвидатніших представників української літератури першої половини ХХ ст. І Розстріляного Відродження.
В першу чергу своїм стилем. Мені важко згадати когось ще, в українській літературі, кого можна було б вважати таким же Стилістом.
Якби в книзі були тільки Подорож доктора і вірші, це була б 5. Але літературознавче Як будується оповідання трохи змазало враження.
Хоча знову ж навіть ці наукові частини написані чудовим стилем. Окремо сподобалася сентенція, що Турґєнєв третьосортний письменник))).
Мені ця наукова частина була трохи нудною, бо нецікаво, але навіть я зацінив, що наші письменники сто років тому розбирали (і то якісно) оповідання По та Велза.
Дякую Віхолі, що я ознайомився з творчістю людини, чиє ім'я я намагаюсь останнім часом залишити на мапі Києва.

[Max Berendsen · Rating 5 out of 5]

Not a book for everyone, but Maik Yohansen would not have wanted it to be like that anyway.

"Dr. Leonardo’s Journey to Sloboda Switzerland with his Future Lover, the Beautiful Alcesta" is probably one of those books that one encounters only once in a lifetime. Part of the "Executed Renaissance" (a group of Ukrainian writers, poets and artists who were central to the revival of the Ukrainian national culture/spirit in the 1920s and early 1930s and of whom the vast were executed during the Stalinist terror for being just that) Yohansen's writing is characterized by a clear break from the traditional pastoral Ukrainian literature and imbued with a vast quantity of hyperbole, humor and absurdism.

Despite the title, the true protagonist of this novel is the landscape. With its praises sung in the most poetic of ways. (Beautifully translated in this Dutch version by Tobias Wals) Hailing the glistening river surfaces, the fluttering of bee-eaters or the sound of a salt packet getting torn apart in an aromatic pinewood hut. The rich and almost philosophical descriptions of the landscape of the Kharkiv region proves to be the perfect host for an array of surrealist personalities who constantly appear out of nowhere and change into different people.

The only thing filling me with a slight tinge of sadness was the realization that Yohansens life was cut way too short, robbing the world from his creative brilliance.

All in all "Dr. Leonardo’s Journey to Sloboda Switzerland with his Future Lover, the Beautiful Alcesta" is a true gem that stands out in the crown jewel which is called Ukrainian literature. The general revival and international discovery of this crown jewel will hopefully bring many more translations of Yohansens works and inspire many authors for generations to come.

[Pavlo · Rating 5 out of 5]

Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію - моє особисте літературне відкриття 2007 року. Нічого про Йогансена перед тим не знав, але це десять зірочок, легко. Одна з моїх улюблених книжок, регулярно перечитую.

Моя тодішня реакція - хіба "таніфігажсобі!!!!!"/"HOLYSHIT!!!"

Але останній раз читав вже давно і встиг забути, як тут що не речення - то цитата.

Суміш "Аліси" із "Страхом і ненавистю в Лас-Веґасі," тільки написане в кінці 1920-их (а читається, ніби написане в середині 1990-их, Розстріляне відродження, "перерваний модернізм," all that jazz.) Одна з тих періодично потрібних в житті книжок, які повертають віру в укрліт.

А ще до мене оце щойно дійшло, що дія "Подорожі" Йогансена відбувається влітку 1928 року - того ж літа, що й дія "Кульбабового вина."



Зацитую тільки перші три абзаци:

"Навіть той камінь, порепаний і соннивий, що лежить між двома старими дубами при прикрім березі лісового Дінця, на котрім каменю подорожують дуже активні рудуваті мураші — і він подорожує. Людина ж — не камінь. Людина хоче подорожувати хоча б навколо своєї власної кватирі, а тим паче в далекі краї.

— Той, хто сьогодні, негайно, в цю мить не їде в Індію — той позбавлений елементарнісінької людської цікавости! — так сказав один товариш, коли в його спитали, чому він проживає весь свій вік лише в своїй кімнаті. І сказавши це, він, не встаючи з ліжка, витяг зі стосу книжок повний каталог нарізних рушниць, як магазинних, так і автоматичних, фірми Віблі Скот і попрохав більше йому не заваджати.

Розповідають також, що компанія веселих молодих людей, февдалів і буржуа, подорожувала була по території бувшої Російської імперії з метою: з’ясувати точно й детально, яка закуска найкраща до горілки. У кожному пункті їхньої подорожі молоді февдали і буржуа випивали, закушували місцевим способом, а бувши рознесені по своїх нумерах лакеями, другого ранку акуратно записували свої вражіння від закуски і наскільки вона полегшувала саму справу випивання. На жаль, революція не дала їм змоги надрукувати свої висновки, і люди не знатимуть повік, яка закуска до горілки найкраща, чи рибець озівський, чи оселедець каспійський, чи пельмені сибірські. І ледве чи можна думати, що неестетна і утилітаристична радянська влада дасть гроші на цю науково-дослідчу роботу."

Нє? Ну нє?

[lizzie · Rating 4 out of 5]

Чудова фантасмагорична історія, яка легко написана, а завдяки передмові від Віри Агеєвої і легко читається. Автор, який постійно ламає «четверту стіну» і з’являється то тут, то там зі своїми зауваженнями, в даному творі дійсно радує, інколи смішить, інколи змушує задуматись. Насправді я ще не бачила творів, в яких би мені сподобався цей прийом, але в Подорожі ученого доктора Леонардо це вийшло напрочуд вдало.

А про те, як автор тонко, але вдало вставляє в твір ще і свої політичні вподобання, чудово написала Віра Агеєва в передмові.
Чого вартує тільки оця частина:

«Елеґантною ручкою, затягнутою в лайкову рукавичку, Альчеста взяла шклянку, але негайно поставила її назад.
— Ти могла б сміливо пити, о Альчесто, — сказав Леонардо. — Сифіліс найбільше поширений у селах над річкою Уди, селах велико-руських, де немає ні одного, хто не був би хворий. Ці старовинні оселі, старіші від усіх українських осадів, були основою для військових селищ державного експериментатора Аракчеєва. Він не мав повного успіху в своїх експериментах і виплекав у селищах тільки один бік військової доблести, а саме венеричні хвороби.
Але Зміїв — це відносно недавня колонія західніх українців, і тут сифілісу немає. Отже, ти могла б сміливо пити з цієї шклянки, о Альчесто!»

Прекрасно 😅

[Anna P (whatIreallyRead) · Rating 4 out of 5]

Цей твір написаний цікаво - сам автор назвав його landscape novel. Ламання четвертої стіни та наліт магічного реалізму підкреслюють, що справжній герой тут - Слобожанщина, а Леонардо, Альчеста та інші - картонні декорації. Такий собі авангард 1920-х. В образах людей відчувається відбиток радянської доби, що особисто мені було цікаво.

На мою думку, автор досяг своєї мети. Природа описана так поетично, що я дійсно милувались нею. Йогансен дуже круто писав українською, стиль прямо 😍

[Serhii Zubov · Rating 5 out of 5]

Той випадок, коли плоскі персонажі це не проблема, а частина плану. Так химерно й добре, не очікував беручи книгу до рук. Спочатку не розумієш, що відбувається, а потім ловиш хвилю й не можеш відірватися. Несподівано збагнути, що українська література може бути аж така різна.

PS: у виданні з коментарями Віри Агеєвої, вартує читати ті коментарі вже після твору, бо мають спойлери.

[Taras Malyi · Rating 5 out of 5]

This could be a travel romance book, but Maik Yohansen will shatter all your expectations. He is a master of whimsical prose, so he will do it very skillfully, but he will even wittily comment on his moves, as an author. All the characters here perform their functions for the sake of a single goal – to tell and depict to you all the beauty of the landscape of Sloboda Switzerland.

This is a novel that mocks the tradition of the era of romanticism and at the same time socialist realism, which has not produced anything interesting in literature for decades.

This novel is a vivid example of European avant-garde literature of the beginning of the 20th century. But maybe Yohansen was a little ahead of his time. His style has something of the irony of Kurt Vonnegut and other postmodernists, and there is also something of the nonconformism of Boris Vian. And you will also see here many allusions to literary genres and works of such writers as Miguel de Cervantes or Mykola Gogol.

[Kateryna · Rating 4 out of 5]

«Подорож ученого доктора Леонардо …» - це пречудово, захопливо і не схоже на те, що я читала з української літератури 20-х

Але друга частина збірки з оповіданнями та статтями-розборами мені не дуже сподобалась. Хоча фантастичне оповідання і його розбір були досить цікавими і запам’ятались

[Andrew Balyk · Rating 5 out of 5]

Продовжую відкривати для себе щось нове в українській літературі. І цього разу це Майк Йогансен, письменник-авангардист, дуже цікава постать доби Розстріляного відродження.

Книга складається з трьох частин: пародійно-іронічного роману, розповідь автора про те, як будуються оповідання і трохи вибраної поезії

1.
"Подорож доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію”. Це просто аааааааа, це постійний творчий експеремент автора, руйнування всіх художніх законів і форм, епатажність, сюрреалізм, бунт, пародія, іронія. І це починаючи від назви і грубезною ниткою проходить через кожного героя, сюжетний поворот, та і загалом, кожне речення.

Це твір, де ви взагалі не будете розуміти, що відбувається, але це буде настільки круто, що захочеться перечитати його двічі, або навіть і тричі.

Але голова річ, яку я не розумію це чому він не в шкільній програмі.

2.
“Як будується оповідання”. Це було досить корисно в деяких моментах. Особливо аналіз реальних оповідань. Але не дуже захопливо :)