Karl-Markus Gauß, dessen Aufmerksamkeit seit langem den randständigen Nationalitäten gilt, ist in den vergangenen Jahren immer wieder aufgebrochen zu jenen kleinen Völkern, denen Europa seine Vielfalt an Kultur verdankt. Seine Reisebilder verbinden Naturbeschreibung, Stadtporträt, Exkurs in unbekanntes Gelände der Kulturgeschichte, politische Skizze und Erzählung von unverwechselbaren Menschen zu einer wunderbaren Form von Literatur.
“Зникомі європейці. Слідами сефардів Сараєва, ґотшейських німців, арберешів, лужичан і арумунів” - повна назва книжки. Саме слово “лужичани” продало мені її без питань. Лужичани були для мене загадковими слов’янами про яких часом згадувалось в лекціях з мовознавства, з історії мови і всякого такого. Вони давно у мене були в ментальному списку “треба погуглити” і тому я дуже зраділа, коли хтось не лише погуглив замість мене, але й зробив значно грунтовніше дослідження. Не можу сказати, що вони стали менш загадковими й інтригуючими, однак однозначно я дізналась більше. У своїй роботі Карл-Маркус Ґаус мов детектив рослідує долі зникаючих європейських народів. Він їздить містами і крихітними селещами, говорить з дуже різними людьми в різних обставина, і як талановимий жерналіст - багато спостерігає і помічає. Книга написана в добротному публіцистичному стилі, живим текстом з описом місць, людей, вражень. Це неспішна розповідь, можливо не така розлога як мені жадібно хотілось би, але однозначно приємно бути супутником автору в цих подорожах. Напевно я втомилась від ура-публіцистичного американського стилю з яким останнім часом мала справи, тому текст Карла-Маркуса був як ковток свіжого повітря. Я не знала 95% того, про що йдеться в цій книзі. Я не знала про існування цих народів, крім лужичан, про їхню історію й сьогодення. Книжка - в якій купа всього нового - це завжди приємно. Текст викликає багато роздумів про власний народ, який не є меншиною, ясна річ, але часом я бачила так багато подібностей між людьми, яких описував автор і людей, яких я зустрічаю вдома. Це роздуми про те, що ідентифікує людей, а що об’єднує. Що робить їх тим, ким вони є і мене, тою, хто я є. Роздуми про історію Європи в якій в один час могло уживатися стільки різних людей і що руйнувало і руйнує цей баланс. І на останок, книга дуже якісно перекладена Христиною Назаркевич і ретельно вичитина. Це завжди вагомий бонус до читання. Всім раджу!
Хоча важко підшукати більш захоплюючу тему, ніж пошуки загублених народів у нетрях сучасної Європи, начебто добре знаної і зрозумілої, я цю книжку читала досить довго. Тут дуже багато деталей - про міста, ландшафт, людей і розлогі історичні екскурси. Головних героїв - сефардських євреїв у Сараєві, арумунів у Скоп'є, лужицьких сербів у Німеччині об'єднує розгубленість, вони як уламки чогось давнього і важливого, що опинилися не там де треба і не тоді. Але кожен з них реагує на це по-іншому. Хтось, як арумуни - національною гордістю побудованою на вірі у власну прадавність і унікальність (це не румунська - нова латина, це латина проторумунська). А інші асимілюються і їм складно пояснити що складає спільність народу. Автор не впадає в трагізм, радше пробує зрозуміти своїх героїв і те в що вони вірять, увійшовши в їхню культуру наскільки це можливо після кількох днів мандрів і пари прочитаних книжок
Книжку написано дещо сумбурно, але вона захоплює великим розмаїттям піднятих тем. NB варто починати читання з прикінцевих слів подяки, де зазначено, що матеріал автор збирав впродовж подорожей 1999-2000 років, а двадцять років ХХІ століття для зникаючих народностей Європи — прірва часу, зараз ці репортажі могли б виглядати зовсім інакше.
Згадайте офіційне гасло ЄС. Підказка: єдність у різноманітті. Погляньте на нього крізь призму маловідомих етнічних груп, і у вас вималюється строката та цікава карта Європи. ⠀ Тепер цю карту наповніть різними контекстами: історичними, політичними (геополітичними), економічними, соціальними, культурними й так далі. Додайте трохи побутового колориту, і у вас готове уявлення про книжку, яка на світлині. ⠀ На сторінках збірки репортажів "Зникомі європейці" читачі разом з автором подорожують слідами сефердів, ґотшейських німців, арберашів, арумун, лужичан. Заглиблюються в історію, долю, сучасність кожної із цих груп. ⠀ "Зникомі європейці" не занудні історичні тексти, Карл-Маркус Ґаус - не кабінетний вчений. Він - репортажист, його тексти - живий, життєвий, цікавий, неймовірно пізнавальний, у різних контекстах, художній репортаж. Тому, нудно точно не буде.
Niestety poza częścią o Kalabryjskich Arboreszach Karl-Markus Gauß nie specjalnie przekonał mnie do swojego sposobu opisywania tych małych społeczności. Ich historie, choć niesamowicie ciekawe i z reguły trafiające do mojej wrażliwości, zostały potraktowane bardzo pobieżnie, licząc na ciekawy reportaż spotkałem się z lakonicznymi opisami podróży po zapomnianych częsciach Europy. Pewnie warto byłoby docenić styl, ale moim zdaniem to nie wystarcza, żeby móc w pełni cieszyć się tą lekturą, biorąc pod uwagę jej zmarnowany potencjał.
Книга навіює легкий сум втрати і приреченості. Осередки самобутньої культури — природний результат столітніх міграцій — очікувано вироджуються. Паралельно з читанням дуже зайшли «Національні меншини» від Ukraїner.
мені було ДУЖЕ цікаво читати, і написано з гумором, але мені як українці у 2025 році одразу було видно, що це писав австрієць, через трохи зверхність. ну типу не австрійцю докоряти балканцям у РАСИЗМІ, бо вони просто шарять як на око відрізнити албанця від хорвата))))))))) книга була видана у 2001 році, було би цікаво почитати як зараз почуваються описані у ній майже зниклі народи
Fantastično. Potpuno decentralizuje misli naših nacija kao utemeljivača kultura Balkana! Putopisno faktografski stil, pitko se čita a mnogo je tu informacija.
До сих пір, найкраще з художнього репортажу, що мені випадало читати. Дається взнаки, те, що автор має дуже хороший освітній і професійний бекграунд, який не вичерпується лиш загальними знаннями та журналістикою. У автора значно більший розмах рефлексії аніж в типового репортажиста, якому часто бракне цієї широти бачення. Поза тим, автор дуже майстерний письменник, йому вдається уміло панорамувати цілі історичні епохи та місцевості без втрати глибини.
Книга - не дослідження малих народів, а скоріше спостереження за їх нинішнім станом. Чудові репортажі, що показують життя народів під постійною загрозою асиміляції. Так як тут багато про Балкани, не можна не порівняти з "Кафе "Європа"" Дракуліч. Порівнюючи з розгубленістю з тієї книги, ця показує важливість самоідентифікації і збереження культури, традицій і мови для кожного народу над яким нависає загроза витіснення.
Wybitna, poruszająca - i jak najbardziej wzruszająca - książka. Inny znakomity Austriak cały czas mi w jej czytaniu towarzyszył - Martin Pollack. Bo to jest tej samej klasy pisarstwo. Gauss odwiedza miejsca i ludzi, po których już wkrótce może nie być śladu. Niesłychanie ciepła i bardzo przygnębiająca opowieść.
Zacznę od plusów. 1) Ogrom historycznej wiedzy autora 2) Myślę, że każdy przedstawiciel zagrożonej wyginięciem mniejszości etnicznej znajdzie tu historie swojego wymierania, lejmotiwy znane i doświadczone, osoby-typy: szaleńca, który własnoręcznie chciałby skodyfikować język, konserwatystę-tradsa, który mówi, że nie można przejąć niczego ze współczesności, obcego, który sprowadza całą kulturę do wydmuszki-folkloru, aktywistów przepełnionych nadzieją i staruszków, którzy mantrują, że czas ich wspólnoty już minął a ich pokolenie to prawdziwie ludzie ostatni z ostatnich; więc myślę, że taka osoba poczuje, że także gdzieś zupełnie indziej, zupełnie dalej, są ludzie, którzy mierzyli się i mierzą wciąż z podobnymi problemami, co może da trochę uśmiechu, otuchy, nadziei, wspólnotowości 3) Nieoczywiste i mało obecne w powszechnej świadomości europejskie mniejszości etniczne, dla których rzeczywiście bije właśnie ostatni dzwonek i którym taka historia się po prostu należała, którym należy oddać głos
No ale właśnie. Nie czuję, jakby Gauss głos im w pełni oddał. Zamiast wypowiedzi bohaterów mamy w nadmiarze mowy pozornie zależnej, która zabiera bohaterom reportażu podmiotowość, czyniąc ich słowa słowami narratora. Zabieg wyjątkowo irytujący.
Poza tym Gauss zarysowywał przestrzeń na tyle dokładnie, że historia się w niej gubiła. Oprócz paru pięknych zdań o toposie, które rzeczywiście mówiły coś więcej niż bujnie przedstawiały bujność miast, mieszkań i natury, opisy przestrzeni były dla mnie przegadane i bezcelowe. Gubiłem się, nudziłem, wypadałem z rytmu. Jak ujął to trafnie inny recenzujący, “czytało się jak kodeks cywilny”.
A gdy już poznawaliśmy ludzi, któregoś z tych Umierających Europejczyków, i gdy już coś mówił (choć nieomal zawsze opowiadał narrator), to zastanawiałem się, dlaczego wybrał właśnie tę osobę. Albo jeszcze częściej, dlaczego Gaus wybierał tak wiele osób, tak mało różniących się od siebie, z których każda mówiła po jednym zdaniu. Jakby nie chciał pogłębić albo - znów, przepraszam - nikogo za bardzo oddać głosu.
Boję się, że mało z tej książki zapamiętam. Nic więcej poza to, że ci ludzie są. Żadnego obrazu, historii, osoby. Ale to może moje indywidualne doświadczenie.
Historia przejęta. Mnie niestety nie przejęła. Historia przecięta. Opowiedziana - z potencjałem i wyjątkami - przeciętnie.
Це збірка літературних репортажів автора про його подорожі південно-східною Європою 1999 і 2000 років. У книзі також є додаток зі світлинами.
Можна побіжно дізнатися про:
- Боснію й як там вживалися мусульмани, християни й юдеї - Словенію і її німецьку общину - Албанію й албанських біженців у малозаселених регіонах Італії - лужицьких сербів у Німеччині - Македонію й хто такі арумуни
Кілька моїх інсайтів:
▶️ Останні етнічні вбивства мусульман християнськими фундаменталістами в Європі відбулися всього в 1992 р.🫠 ▶️ Албанці, які втекли від Османської імперії, й албанці з Албанії говорять різними мовами й не люблять одне одного👀 ▶️ Лужицькі серби в Німеччині розписують писанки таким самим чином, як і ми. ▶️ На початку 21 століття існували люди, які в побуті говорили середньовічним варіантом німецької🤓
Загалом сподобалось, хочу почитати ще щось подібне.
Wspaniała książka o ginących we mgle czasu narodach europy. Wszystko co małe, bezszelestnie zanika na jednoczącym się kontynencie. Zacierają się różnice, kultywowana przez setki pokoleń kultura, język czy strój, niejednokrotnie okupione krwią - rozmywają się stopniowo w powodzi większych sąsiadów. Gauß w swojej książce stara się ocalić od zapomnienia choć okruchy tych odchodzących społeczności. Zabiera nas w podróż po małych ojczyznach, tych obcych nieznanych nam ludzi, snując opowieść ciekawą acz nostalgiczną, momentami ironicznie żartobliwą - trochę taką Stasiukową... Jest w niej cierpienie, wojna, wynaradawianie i uszczęśliwianie na siłę ale mimo wszystko jest w niej też wiele ciepła. Serdecznie polecam.
"Адже бути східним європейцем — без сумніву прирівнюється до попередньої судимості, a народитися не в тій частині Європи — правопорушення, до якого не так то й легко ставитись поблажливо".
автор досліджує європейські меншини, і доводить думку про те, що і в Європі не все так добре з ними. тема цікава, але треба новіші данні, бо книжці більше 20 років
Karl-Markus Gauß showed in his book representatives of different ethnic/geographical groups which die out. Sephardic Jews in Sarajewo trying rebuild the community, but majority of new members are those who converted. Sorbian-Lusatians trying to keep their culture and language between Germans and Polish people.
This amazing book is telling the untold stories about almost forgotten peoples. In our daily life, we are so much used to not noticing petrifying things, that the book by Karl-Markus Gauß seems to be from the other planet, pointing out (in a very gentle way!) what the majority decided to leave behind, as it tended 'to overburden' the march to the bright future. I absolutely love this book. Read in in the Ukrainian translation, skillfully done by Khrystyna Nazarkevych. Bravo!