Дві культури

by Олександр Борґард

Книга Олександра Боргардта "Дві культури" є спробою (можливо, й першою) зіставити та порівняти дві культури: "вєлікую русскую" та "провінційну і занедбану" українську. Хоч остаточне порівняння і не завжди виходить на користь "вєлікой", так би мовити, за визначенням. О. Боргардт не притягав до розгляду матеріалу ні марксизму, ні навіть фрейдизму та структуралізму, обмежуючись незаперечними фактами, як і тим, що можна з них отримати шляхом логічного аналізу. В гострій публіцистичній манері, притаманній саме О. Боргардту, все зветься власними іменами, без звичних для кінця ХХ ст. евфемізмів, коли звичайний геноцид перехрещується на якусь "етнічну чистку".

399 pages

First published January 1, 2012

Reviews

[Yuliia · Rating 2 out of 5]

як дис на росію читати дуже весело, якщо коротко передати суть книги, то:

Ця основа визначала її [культури] від’ємні, у будь–якому сенсі, характерні риси; це:
1. Агресивність по відношенню до інших народів та культур.
2. Расизм та ксенофобія, котрі — навіть свідомо пригнічувані, — завжди дадуть знати про себе.
3. Егоцентризм, особистий та колективний, та самозадоволення та самомилування, які з нього витікають; непомірні заздрісність, брехливість та лицемірство.
4. Легке відношення до істини (знову — брехливість та лицемірство), волюнтаризм, особистий та колективний.
5. Постійний дуалізм раба та пана. Коливальний режим поміж двома взаємно виключаючими станами психіки.
Ніде не зустрінете ви такого зверхницького нахабства до інших, ніде не зустрінете ви більш вільного поводження з істиною, такої поверховості, невігластва та звичайної неохайності

безліч тез автора можна публікувати у твіттері і збирати багато лайків:

Третя імперія була не тільки апогеєм насильства, але й апогеєм дурості, коли ставились під сумнів навіть закони природи, а її гаслом було — «управлять!» — усім, чим тільки можна.

проте відсутність покликань на джерела змушують сумніватися в об’єктивності автора (хоча в книзі наведено дуже багато цитат, але знову ж таки через стиль написання виникають питання щодо неупередженості в їх тлумаченні) — чи наведені факти реальні, чи це якась інтерпретація диференціювати складно, а тому і складно сприймати текст без скепсису

загалом не шкодую, що прочитала цей твір, але не рекомендую сприймати його як прописні істини

[Oleksandr · Rating 1 out of 5]

Ненаукова історична проза.
Майже немає посилань на інші книги чи документи.
Дуже приємно читати, але дуже важко фільтрувати факти від ідей автора.
Наприклад, договір про відступ з Дакії виглядає логічним, але не можна знайти цьому договору підтверджень. А потім цей факт використовується, щоб трохи побути зверхніми щодо румунів.
Іван Пулюй стає першим вчителем Тесли, хоча вони весь час перебували в різних містах.

Питання чи є руськими люди інших національностей чи з неруськими прізвищами в книжці вирішується строгим "ні".

Книга звищує Україну та принижує росію. Але аргументи не можна використовувати без перевірки, тож книга шкідлива як джерело для порівняння двох культур.