Вибрала я собі в дорогу невеличку книжку й помилилася: легесенька pocket-book – перетворилася на складне читання.
Так про що книга?! Як на мене про пошуки себе, про відчуття себе, й не сприйняття того всього, що відбувається в країні У й у Місті, де живуть герої. Відчувається мною, як магічний реалізм, але багато розділів написано дуже емоційно й дуже експериментально. Є речення на 1,5 сторінки, є цілі сторінки без розділових знаків, є слова, всередині яких, великі букви (кРим), є слова-фрази (багато слів поєднані й написані разом). Тож, текст іноді сприймається легко, в іншому розділі я ледь розуміла про що то. Авторська лексика насичена, яскрава, українська, сучасна, а іноді колюча (панківська?) й вульгарна.
Отже, у книзі вгадується опис українських реалій початку 2000х, хто знає, той пригадає: швидка зміна сімок на телефоні, безгрошів’я героїв, епізоди помаранчевої революції.
Головне - в книзі майже немає зрозумілого сюжету! З розділу в розділ змінюються герої і обставини, іноді ті герої спілкуються, кохаються, ведуть себе дивно, а іноді зрозуміло. У фіналі авторка збирає їх докупи й пояснює головне, вони вже не живі, але й не мертві. Їм немає місця серед людей, до іншого світу вони можуть перейти лише разом, в подобі Сімурґа! І це – такий нам авторський гепі-енд!
Книга написана майже 20 років назад, це не надсучасний твір, у ньому відчувається дух недалекого минулого України, те що залишіться в підручниках. То постпостмодернізм це чи метапостмодернізм, - для мене це неважливо. Це виявилася для мене складна, не звична, дивна, задирикувата сучасна українська книжка! Читали колись подібне?
Ем, ну це дуже специфічний текст, швидше за все, я б його не читала, якби не читала виключно на велотренажері, по годинці ввечері За своєю структурою мені він нагадав трохи Беззоряне море, але тут було ще менше сюжету (так так, таке можливо). Це був цікавий експеримент, але я не можу придумати кому я могла б рекомендувати цю книгу.