What do you think?
Rate this book
Проєкт «Лабіринт»
Тоталітарна країна з закритими кордонами. Соціальні мережі, кіно та телебачення заборонені. Щодня проходять загальнодержавні медитації, психотерапія є примусовою, панує культ здорового способу життя. Держава — найвеличніша соціальна установа у світі. А ще щороку будь-хто може потрапити до «Лабіринту» — засекреченого проєкту, участь у якому — найбільша честь. Кожен порядний громадянин знає, що всі чутки про смерті у «Лабіринті» — це лише ниці маніпуляції так званого «Опору». Пані Сорок Третя, високопоставлена керівниця, втратила сина у шостому «Лабіринті». Тепер вона очолює десятий проєкт і намагається врятувати одного з учасників хлопця на ім'я Тео, бо сама знає не з чуток, що насправді там відбувається…
320 pages, Hardcover
Published May 1, 2022
6 people are currently reading
191 people want to read
About the author
Олена Кузьміна
6 books53 followersУкраїнська письменниця, авторка антиутопії «Проєкт “Лабіринт”» та урбан-фентезі «Морок над містом».
Кураторка проєкту «Своя полиця» на підтримку жанрової української літератури.
Лауреатка Коронації Слова 2021 у номінації «Вибір видавця». Співведуча подкасту для майбутніх письменників «Пішли писати» .
Менторка в міжнародному письменницькому кемпі “Write in Armenia”.
Кураторка проєкту «Своя полиця» на підтримку жанрової української літератури.
Лауреатка Коронації Слова 2021 у номінації «Вибір видавця». Співведуча подкасту для майбутніх письменників «Пішли писати» .
Менторка в міжнародному письменницькому кемпі “Write in Armenia”.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 79 reviews
abandoned
January 2, 2023Я чесно купила цю книжку в електронці, бо її прорекламувала книжкова блогерка, яку я читаю. Однак я не буду її читати, бо виявилось, що авторка книги розжовує негативні відгуки в своїх сторіз в інстаграмі, цитати:
- ох жінко Дарино, чого тобі не сиділося під ялинкою не їлося олів'є, ... хто ви люди, які не хочуть їсти першого січня салатики, а хочуть ставити людям оце?
- (авторка пише про себе) Замість того, щоб і далі подумки всіх проклинати за ті двійки/одиниці, я ...
- Хочете прикол? Друга двійка. А шо відбувається, мені скажіть, шо це за флешмоб триває? Просто подивіться на цей відгук!
Комунікувати в публічному просторі не завжди легко, однак мені точно здається нездоровою така поведінка. Оцінка на сайті - це особиста думка читача, і так зверхньо і зневажливо коментувати її в соцмережах - значить не поважати людину, яка витратила свої гроші і час на тебе. Невже авторці самій подобаються всі книжки, які вона читає? Бачу що ні, бо вона сама ж ставила, наприклад, одиничку Янагіхарі, трійку Кідруку. Чи було б приємно їй побачити, як Кідрук в соцмережах з кислим обличчям казав би їй "просто подивіться на цей відгук - чого тобі не сиділось під ялинкой"? Звісно, простіше читати лише позитивні відгуки і думати, що ти вже прекрасний письменник після першої ж книжки, однак ігнорувати критику - значить не змогти написати другу книжку ще краще, і залучити ще більше аудиторії, а навпаки, втратити людей через недолугу комунікацію.
- ох жінко Дарино, чого тобі не сиділося під ялинкою не їлося олів'є, ... хто ви люди, які не хочуть їсти першого січня салатики, а хочуть ставити людям оце?
- (авторка пише про себе) Замість того, щоб і далі подумки всіх проклинати за ті двійки/одиниці, я ...
- Хочете прикол? Друга двійка. А шо відбувається, мені скажіть, шо це за флешмоб триває? Просто подивіться на цей відгук!
Комунікувати в публічному просторі не завжди легко, однак мені точно здається нездоровою така поведінка. Оцінка на сайті - це особиста думка читача, і так зверхньо і зневажливо коментувати її в соцмережах - значить не поважати людину, яка витратила свої гроші і час на тебе. Невже авторці самій подобаються всі книжки, які вона читає? Бачу що ні, бо вона сама ж ставила, наприклад, одиничку Янагіхарі, трійку Кідруку. Чи було б приємно їй побачити, як Кідрук в соцмережах з кислим обличчям казав би їй "просто подивіться на цей відгук - чого тобі не сиділось під ялинкой"? Звісно, простіше читати лише позитивні відгуки і думати, що ти вже прекрасний письменник після першої ж книжки, однак ігнорувати критику - значить не змогти написати другу книжку ще краще, і залучити ще більше аудиторії, а навпаки, втратити людей через недолугу комунікацію.
December 27, 2022
Далеко не завжди пишу розгорнуті відгуки, але коли ставиш двійку - то треба пояснювати.
Дісклеймер: смаки - річ суб’єктивна. Ображатися на погані відгуки, це як ображатися на те що людина не любить солоні огірки.
Сюжет: банально, схематично, відсутність натяку на глибину. Умовності висять у повітрі, виглядає як чернетка з ідеями, а не готовий до видачі читачу твір.
Персонажі: плоскі, невиразні, описані поспіхом, без особистих історій. Дати героям гарні імена з відсилками - цього не достатньо, щоб створити образ. Навіть сама авторка періодично плутає в тексті імена своїх творінь, наприклад ім’я домогосподарки й маленької дівчинки, котрі навіть семантично не схожі (окремий привіт редакторам)
Сенси: ідеї, навколо котрих побудовано книгу, мають не аби який потенціал. Тут і людська природа, і прийняття рішень у стресових ситуаціях та й багато цікавих можливостей. Але жодна не була розкрита.
Стиль: авторка безумовно вміє писати. Але видно це виключно в декількох главах (середина книги). Вся ж інша книга сприймається сирою, невичитаною, недоредагованою.
Висновки: шкода, що доводиться писати негативний відгук. Твір потенційно мав сподобатися та й, я певен, прийшовся б до душі, якщо б був доробленим. Озираючись на прочитане, не покидає відчуття, що це нарис, нотатки, заготовка. Дві глави в середині книги прямо добрі, дають зрозуміти, що авторка дійсно письменниця, а не просто проходила повз. Дуже сумно, що, чи то через брак часу, чи то з якихось інших причин, потенціал не будо реалізовано.
PS: те що має бути кінцівкою - неповага до читача. І ніхто мене не переконає, що це відкритий фінал.
Дісклеймер: смаки - річ суб’єктивна. Ображатися на погані відгуки, це як ображатися на те що людина не любить солоні огірки.
Сюжет: банально, схематично, відсутність натяку на глибину. Умовності висять у повітрі, виглядає як чернетка з ідеями, а не готовий до видачі читачу твір.
Персонажі: плоскі, невиразні, описані поспіхом, без особистих історій. Дати героям гарні імена з відсилками - цього не достатньо, щоб створити образ. Навіть сама авторка періодично плутає в тексті імена своїх творінь, наприклад ім’я домогосподарки й маленької дівчинки, котрі навіть семантично не схожі (окремий привіт редакторам)
Сенси: ідеї, навколо котрих побудовано книгу, мають не аби який потенціал. Тут і людська природа, і прийняття рішень у стресових ситуаціях та й багато цікавих можливостей. Але жодна не була розкрита.
Стиль: авторка безумовно вміє писати. Але видно це виключно в декількох главах (середина книги). Вся ж інша книга сприймається сирою, невичитаною, недоредагованою.
Висновки: шкода, що доводиться писати негативний відгук. Твір потенційно мав сподобатися та й, я певен, прийшовся б до душі, якщо б був доробленим. Озираючись на прочитане, не покидає відчуття, що це нарис, нотатки, заготовка. Дві глави в середині книги прямо добрі, дають зрозуміти, що авторка дійсно письменниця, а не просто проходила повз. Дуже сумно, що, чи то через брак часу, чи то з якихось інших причин, потенціал не будо реалізовано.
PS: те що має бути кінцівкою - неповага до читача. І ніхто мене не переконає, що це відкритий фінал.
Read
September 8, 2022Є багато що сказати про цю книгу
Мені найперше сподобався сам підхід Олени до писання — вона будує персонажів. Принаймні двоє головних — Рея і Тео — не пласкі, мають мотивацію, власні історії, між ними цікава динаміка. Особливо сподобалося, що тут нема любовної лінії, зате є несподівана для головних героїв лінія мати—син. Інші персонажі доволі побіжно окреслені — але їх просто забагато на такий великий обсяг тексту і вони не є фокалами. Сподобалася своєю огидністю Клото. Хотілося б трохи більше дізнатися про Еола.
Олена пише добре, принаймні текст мені відчувається динамічним і професійним. В історії є і атмосферність, і жарти, і щемливі моменти.
І от саме тому, що авторка якраз очевидно талановита, мені трохи шкода, що це саме така історія. Не знаю, як саме описати. Хотілося б більшої оригінальності, зрозумілішого фіналу, більшої уваги до світу, в якому все відбувається. Ну, але це перший роман і думаю, далі буде тільки краще)
Мені найперше сподобався сам підхід Олени до писання — вона будує персонажів. Принаймні двоє головних — Рея і Тео — не пласкі, мають мотивацію, власні історії, між ними цікава динаміка. Особливо сподобалося, що тут нема любовної лінії, зате є несподівана для головних героїв лінія мати—син. Інші персонажі доволі побіжно окреслені — але їх просто забагато на такий великий обсяг тексту і вони не є фокалами. Сподобалася своєю огидністю Клото. Хотілося б трохи більше дізнатися про Еола.
Олена пише добре, принаймні текст мені відчувається динамічним і професійним. В історії є і атмосферність, і жарти, і щемливі моменти.
І от саме тому, що авторка якраз очевидно талановита, мені трохи шкода, що це саме така історія. Не знаю, як саме описати. Хотілося б більшої оригінальності, зрозумілішого фіналу, більшої уваги до світу, в якому все відбувається. Ну, але це перший роман і думаю, далі буде тільки краще)
June 6, 2022
Я дуже люблю антиутопії в першу чергу за їх унікальні світи. З одного боку, всі вони схожі одна на одну. З іншого, кожна антиутопія особлива - є специфічна мотивація зведена в абсолют будувати державу певним чином.
І ось цього я тут не знайшла. Державний лад досить простий. Особливості? Громадяни носять імена з давньогрецької міфології і їх заохочують до здорового образу життя (але ви все ще можете наїстися піцци і запити її алкоголем). Телебачення заборенене, але в окремих сімей воно є. Загадковий проєкт "Лабіринт" - суміш "голодних ігор" і соціального експеременту, мету якого я так і не зрозуміла. Не вистачило мені "антиутопічності", світ книги не вразив. Він прописаний поверхнево і ніяк не чіпляє.
Тео на початку прописаний так, що я зненавиділа його за перші п'ять сторінок. Це цікавий досвід і такий прийом мені сподобався, як і його історія. Він прикидається дурником, щоб мати менше проблем, але прикро, що майже ніякого зросту персонажа не відбувається. Пані Сорок Третя мене не вразила. Вона ніби просто пливе за течією сюжету, а не живе в цій історії.
Перша половина книги видалася мені затягнутою. Мені сподобалося знайомство з героями і їх бекграундами. Проте питань без відповідей лишилося забагато. Плюс напруга навколо Лабіринту змушувала мене з нетерпінням чекати, коли ж герої в нього потраплять і почнеться "м'ясо".
І от, коли в другій половині книги, вони все таки дісталися Лабіринту мене спіткало ще одне розчарування. Насправді, два. Перше стосується Президента і моделі самої антиутопії. Проте це буде спойлер, то ж я утримаюся від конкретики. Друге - "м'ясо" було лайтовим і не викликало ніяких емоцій. Лише одна смерть викликала в мене обурення. Всі інші - ну вмерли, то й вмерли.
Ще в другій частині книги багато різних подій, які окремо досить цікаві. Але в одну сюжетну лінію для мене так і не склалися. Питань, що виникають по ходу читання багато і вони комплексні, а пояснення складаються з одного речення і викликають тільки ще більше запитань.
Закінчилася книжка теж дивно. Фінал - ніби історія втомилася і обірвалася. Це міг би бути відкритий фінал, та мені не вистачило бодай якогось логічного закінчення хоча б однієї сюжетної лінії.
Залишилося враження, що це була замальовка, а не сам твір.
І ось цього я тут не знайшла. Державний лад досить простий. Особливості? Громадяни носять імена з давньогрецької міфології і їх заохочують до здорового образу життя (але ви все ще можете наїстися піцци і запити її алкоголем). Телебачення заборенене, але в окремих сімей воно є. Загадковий проєкт "Лабіринт" - суміш "голодних ігор" і соціального експеременту, мету якого я так і не зрозуміла. Не вистачило мені "антиутопічності", світ книги не вразив. Він прописаний поверхнево і ніяк не чіпляє.
Тео на початку прописаний так, що я зненавиділа його за перші п'ять сторінок. Це цікавий досвід і такий прийом мені сподобався, як і його історія. Він прикидається дурником, щоб мати менше проблем, але прикро, що майже ніякого зросту персонажа не відбувається. Пані Сорок Третя мене не вразила. Вона ніби просто пливе за течією сюжету, а не живе в цій історії.
Перша половина книги видалася мені затягнутою. Мені сподобалося знайомство з героями і їх бекграундами. Проте питань без відповідей лишилося забагато. Плюс напруга навколо Лабіринту змушувала мене з нетерпінням чекати, коли ж герої в нього потраплять і почнеться "м'ясо".
І от, коли в другій половині книги, вони все таки дісталися Лабіринту мене спіткало ще одне розчарування. Насправді, два. Перше стосується Президента і моделі самої антиутопії. Проте це буде спойлер, то ж я утримаюся від конкретики. Друге - "м'ясо" було лайтовим і не викликало ніяких емоцій. Лише одна смерть викликала в мене обурення. Всі інші - ну вмерли, то й вмерли.
Ще в другій частині книги багато різних подій, які окремо досить цікаві. Але в одну сюжетну лінію для мене так і не склалися. Питань, що виникають по ходу читання багато і вони комплексні, а пояснення складаються з одного речення і викликають тільки ще більше запитань.
Закінчилася книжка теж дивно. Фінал - ніби історія втомилася і обірвалася. Це міг би бути відкритий фінал, та мені не вистачило бодай якогось логічного закінчення хоча б однієї сюжетної лінії.
Залишилося враження, що це була замальовка, а не сам твір.
December 26, 2022
Ця книга могла б бути гарною українською антиутопією, але не стала.
Ідея що люди можуть жити мирно, але не можуть - оце було цікаво. Але книга явно недопрацьована і невичитана як годиться.
Герої не були розкриті повністю. Авторка весь час говорила, що їм страшно, але я не вірила їм взагалі. Це не було передано
Держава теж не була змальована. Чому кордони закриті, чому почався проєкт Лабіринт і тд? Яка мета Президента і звідки він взагалі взявся? Дуже багато несумісних речей, "ми хочемо щоб ви вели здоровий спосіб життя, медитували, а потім кинемо на забій"
Друга частина була краща, принаймні страх там був цілком зрозумілим. Але знову ж таки, ми бачимо як проявили себе герої, але не маємо ніякого опису розвитку героїв чому хтось злетів з котушок, хтось закрився в собі і тд.
Про закінчення взагалі промовчу, бо то не відкрита кінцівка, то просто комусь вже набридло писати і допобачення.
Ідея що люди можуть жити мирно, але не можуть - оце було цікаво. Але книга явно недопрацьована і невичитана як годиться.
Герої не були розкриті повністю. Авторка весь час говорила, що їм страшно, але я не вірила їм взагалі. Це не було передано
Держава теж не була змальована. Чому кордони закриті, чому почався проєкт Лабіринт і тд? Яка мета Президента і звідки він взагалі взявся? Дуже багато несумісних речей, "ми хочемо щоб ви вели здоровий спосіб життя, медитували, а потім кинемо на забій"
Друга частина була краща, принаймні страх там був цілком зрозумілим. Але знову ж таки, ми бачимо як проявили себе герої, але не маємо ніякого опису розвитку героїв чому хтось злетів з котушок, хтось закрився в собі і тд.
Про закінчення взагалі промовчу, бо то не відкрита кінцівка, то просто комусь вже набридло писати і допобачення.
September 25, 2022
«Проєкт «Лабіринт»»
⠀
Автор Олена Кузьміна
⠀
Видавництво «Фабула», 2022
⠀
Всі ми трішки мінотаври.
⠀
Що розбещує людину, держава чи лабіринт?
⠀
Що нас стримує, зброя чи мораль?
⠀
Чого мені не вистачило в цій книжці? - Об‘єму!
⠀
Мені б ще легко зайшло 2 книжки продовження на цю тему і про цих героїв.
⠀
Утопія.
⠀
Що можна ще вигадати нового?
⠀
Вдалий мікс су��асності та книги Джорджа Орвелла «1984», фільмів «Голодні ігри» (англ. The Hunger Games) та «Оповідь служниці» (англ. The Handmaid's Tale).
⠀
Стиль автора живий.
⠀
Читається реалістично та нестандартно.
⠀
Рукопис роману був відзначений на конкурсі Коронація слова(2021) у номінації «Вибір видавництва “Фабула”.
⠀
Щиро раджу ✊🏻 Смачно!
⠀
Цитата:
⠀
«Президент оглядає коло учасників, переконується, що у всіх є наїдки, і повертається до проєктора.
⠀
- Певен, що ви всі багато різного чули про Лабіринт. Утім, навряд чи щось із цього є правдою. Єдине визначення, що відповідає дійсності, - перед вами. Це «Соціальний експеримент в умовах абсолютної невизначеності».
⠀
Про книжку:
⠀
«Тоталітарна країна з закритими кордонами. Соціальні мережі, кіно та телебачення заборонені. Щодня проходять загальнодержавні медитації, психотерапія є примусовою, панує культ здорового способу життя. Держава — найвеличніша соціальна установа у світі. А ще щороку будь-хто може потрапити до «Лабіринту» — засекреченого проєкту, участь у якому — найбільша честь. Кожен порядний громадянин знає, що всі чутки про смерті у «Лабіринті» — це лише ниці маніпуляції так званого «Опору». Пані Сорок Третя, високопоставлена керівниця, втратила сина у шостому «Лабіринті». Тепер вона очолює десятий проєкт і намагається врятувати одного з учасників хлопця, на ім'я Тео, бо сама знає не з чуток, що насправді там відбувається…»
⠀
#примхливачитака
⠀
Автор Олена Кузьміна
⠀
Видавництво «Фабула», 2022
⠀
Всі ми трішки мінотаври.
⠀
Що розбещує людину, держава чи лабіринт?
⠀
Що нас стримує, зброя чи мораль?
⠀
Чого мені не вистачило в цій книжці? - Об‘єму!
⠀
Мені б ще легко зайшло 2 книжки продовження на цю тему і про цих героїв.
⠀
Утопія.
⠀
Що можна ще вигадати нового?
⠀
Вдалий мікс су��асності та книги Джорджа Орвелла «1984», фільмів «Голодні ігри» (англ. The Hunger Games) та «Оповідь служниці» (англ. The Handmaid's Tale).
⠀
Стиль автора живий.
⠀
Читається реалістично та нестандартно.
⠀
Рукопис роману був відзначений на конкурсі Коронація слова(2021) у номінації «Вибір видавництва “Фабула”.
⠀
Щиро раджу ✊🏻 Смачно!
⠀
Цитата:
⠀
«Президент оглядає коло учасників, переконується, що у всіх є наїдки, і повертається до проєктора.
⠀
- Певен, що ви всі багато різного чули про Лабіринт. Утім, навряд чи щось із цього є правдою. Єдине визначення, що відповідає дійсності, - перед вами. Це «Соціальний експеримент в умовах абсолютної невизначеності».
⠀
Про книжку:
⠀
«Тоталітарна країна з закритими кордонами. Соціальні мережі, кіно та телебачення заборонені. Щодня проходять загальнодержавні медитації, психотерапія є примусовою, панує культ здорового способу життя. Держава — найвеличніша соціальна установа у світі. А ще щороку будь-хто може потрапити до «Лабіринту» — засекреченого проєкту, участь у якому — найбільша честь. Кожен порядний громадянин знає, що всі чутки про смерті у «Лабіринті» — це лише ниці маніпуляції так званого «Опору». Пані Сорок Третя, високопоставлена керівниця, втратила сина у шостому «Лабіринті». Тепер вона очолює десятий проєкт і намагається врятувати одного з учасників хлопця, на ім'я Тео, бо сама знає не з чуток, що насправді там відбувається…»
⠀
#примхливачитака
June 15, 2022
Що маємо? Державу-диктатора, яка розподілила людей за верствами та примушує дотримуватись правил існування. Культ здорового способу життя та медитації - начебто непогано. Але тут немає зв'язку із зовнішнім середовищем, окрім раідовіщення. І більшість сприймає все це за нормальне явище. Хтось може й проти, але мовчить. Та звісно, що знаходяться люди, яким таке життя максимально не подобається, і вони створюють свій партизанський Опір.
Кожного року Держава обирає по одному учаснику з верстви для участі в проєкті "Лабіринт". Що є той лабіринт достеменно не знають навіть люди з сотні - працівники, найбільш наближені до уряду.
Якщо ви думаєте, що далі вам детально по полицях розкладуть весь цей світ, помиляєтесь. Держава закінчується там, де починається Лабіринт. Та й Опір теж лишається десь позаду, хоча не припиняє приймати в цьому участь.
І ось тут починається моя захопленість сюжетом, в якому вирують емоції. А для мене це найголовніше в книзі. Бо я не така доскіплива, щоб бачити провисання чи якісь незначні ляпи. Тому навіть, якщо вони були, я цього не помітила.
Я лиш уважно спостерігала за персонажами. За їх ваганнями, розмірковуваннями, емоційними гойдалками та змінами в характері. Намагалась приміряти на себе роль кожного. Аналізувала, що би я робила, потрапивши до Лабіринту. Зрозуміла, що я б була якоюсь сумішшю із Тео та Еола. Такий собі незворушно-пришелепкуватий персонаж, який діє в своїх інтересах, але все ж мрійник та захисник слабших.
Взагалі персонажі вдало пропрацьовані. А про історію Еола можна дізнатись, прочитавши "Споборник Сноб" - невеличку брошурку з гарними колажами, яка йде в комплекті. Але читати обов'язково потрібно вже після прочитання книги.
Доречі, фінал книги вас точно вразить. Не знаю, чи так, як мене, бо я б хотіла продовження. Але ви точно не зможете спокійно закрити цю книгу.
🪶 Це перша прочитана антиутопія українською ще й від сучасної авторки. І мені важко обрати одну емоцію, щоб описати книгу. Їх було безліч.
Кожного року Держава обирає по одному учаснику з верстви для участі в проєкті "Лабіринт". Що є той лабіринт достеменно не знають навіть люди з сотні - працівники, найбільш наближені до уряду.
Якщо ви думаєте, що далі вам детально по полицях розкладуть весь цей світ, помиляєтесь. Держава закінчується там, де починається Лабіринт. Та й Опір теж лишається десь позаду, хоча не припиняє приймати в цьому участь.
І ось тут починається моя захопленість сюжетом, в якому вирують емоції. А для мене це найголовніше в книзі. Бо я не така доскіплива, щоб бачити провисання чи якісь незначні ляпи. Тому навіть, якщо вони були, я цього не помітила.
Я лиш уважно спостерігала за персонажами. За їх ваганнями, розмірковуваннями, емоційними гойдалками та змінами в характері. Намагалась приміряти на себе роль кожного. Аналізувала, що би я робила, потрапивши до Лабіринту. Зрозуміла, що я б була якоюсь сумішшю із Тео та Еола. Такий собі незворушно-пришелепкуватий персонаж, який діє в своїх інтересах, але все ж мрійник та захисник слабших.
Взагалі персонажі вдало пропрацьовані. А про історію Еола можна дізнатись, прочитавши "Споборник Сноб" - невеличку брошурку з гарними колажами, яка йде в комплекті. Але читати обов'язково потрібно вже після прочитання книги.
Доречі, фінал книги вас точно вразить. Не знаю, чи так, як мене, бо я б хотіла продовження. Але ви точно не зможете спокійно закрити цю книгу.
🪶 Це перша прочитана антиутопія українською ще й від сучасної авторки. І мені важко обрати одну емоцію, щоб описати книгу. Їх було безліч.
July 29, 2022
Я просто вимагаю продовження!!! 😏😏😏😏
January 1, 2023
Книга, історія в якій обривається без будь-якого натяку на закінчення
September 29, 2023
Я почну з того, як я зраділа, коли дізналася про існування цієї книги. Популярізація і розвиток української жанрової літератури, дуже мене радує, а тут ціла антиутопія, ще й наче з цікавим сеттінгом! Я навіть трохи засоромилася, що не дізналася про цю книжку раніше) Побачила позитивну рецензію Ірини Грабовської, це продало мені книжку, і я купила її в електронці.
Як виявилося пізніше, навіть якби я її спіратила, мені було б жаль тих кількох кліків мишки. Книга настільки сира, що більша її частини буквально неїстівна. Якісь важливі елементи сюжету або просто вивалюються на читача нізвідки (я не кажу про вотета павароти - наприклад, це ), або просто прямо конфліктують з тим, про що нам розповідалося раніше. . Чому дорослі люди ведуть себе як підлітки? Ніби ти читаєш янг едалт, але потім хтось схопився, і сказав, шо всі герої, крім двох, уже дорослі. Чому спочатку нам говорять про Тео (і з його власних слів, і зі слів його терапевтки), що його дуркуватий стиль спілкування це захист, бо легше прикидатися дурником, але потім він так його ніколи і не скидає, і він таки еее справді не дуже кмітливо себе поводить?
Майже немає ніякого ворлд-білдінгу, все, що ми дізнаємося про Державу, ми дізнаємося буквально у першому розділі, нічого нового вас не чекає. Причина існування Лабіринту описується буквально однією фразою на слайді - це соціальний експеримент! І все одразу звісно ж стає на свої місця.
Я не знаю, нахіба я взагалі щось ховаю під спойлери, якшо чесно. Ніби ці спойлери можуть комусь зіпсувати якесь задоволення. Окремо скажу, що або редактору заплатили гілочкою, або я навіть не знаю, бо ну редагування тут немає. Окрім просто одруківок і помилок, є і інший треш. Герої виїжджають до Лабіринту рано вранці, нам описується, яке все темне, потім після прибуття і короткої бесіди з Президентом - героїня нам розказує, яке гарне вечірнє сонце. Спочатку нам розказують про якийсь гіпноз перед стартом, який ще й тамує тривогу, і героїня пригадує, що в ту останню ніч була дивно спокійною. Кілька розділів потому - ой, та вона ж виявляється взагалі не могла спати в ту ніч від паніки!
Окремо скажу про кінцівку, бо її немає. Взагалі. Як корова злизала. Крутити таку недолугу історію і навіть її не завершити це сильно.
Іще один момент, що мене тригернув, але який насправді не пов'язаний із якістю письма, - коли герої обговорюють, що Опір це хуїта, бо вони просто хочуть розв'язати війну, а війна це не лише війна, а ще й великі гроші, шукай кому вигідно, оце от усе. Мда. Вважаю такі тези трохи недоречними у країні, в якій 9 років іде війна, бо обриганські сусіди носяться все життя зі своїми імперськими амбіціями.
Я також зауважу, що я б ніколи не писала такий відгук, якби не дізналася, що у авторки була мила звичка коментувати погані відгуки в своєму інстаграмі, кепкуючи з їх авторів, що абсолютно, абсолютно неприйнятно. Я бачила її вибачення, вони еее не дуже переконливі - принаймні, в плані якості комунікації вони не дуже вдалі. Так що якщо пані Олена прочитає цей відгук - бажаю вам успішного продовження кар'єри, але тільки якщо будете писати краще, ніж у вашому дебюті
Як виявилося пізніше, навіть якби я її спіратила, мені було б жаль тих кількох кліків мишки. Книга настільки сира, що більша її частини буквально неїстівна. Якісь важливі елементи сюжету або просто вивалюються на читача нізвідки (я не кажу про вотета павароти - наприклад, це ), або просто прямо конфліктують з тим, про що нам розповідалося раніше. . Чому дорослі люди ведуть себе як підлітки? Ніби ти читаєш янг едалт, але потім хтось схопився, і сказав, шо всі герої, крім двох, уже дорослі. Чому спочатку нам говорять про Тео (і з його власних слів, і зі слів його терапевтки), що його дуркуватий стиль спілкування це захист, бо легше прикидатися дурником, але потім він так його ніколи і не скидає, і він таки еее справді не дуже кмітливо себе поводить?
Майже немає ніякого ворлд-білдінгу, все, що ми дізнаємося про Державу, ми дізнаємося буквально у першому розділі, нічого нового вас не чекає. Причина існування Лабіринту описується буквально однією фразою на слайді - це соціальний експеримент! І все одразу звісно ж стає на свої місця.
Я не знаю, нахіба я взагалі щось ховаю під спойлери, якшо чесно. Ніби ці спойлери можуть комусь зіпсувати якесь задоволення. Окремо скажу, що або редактору заплатили гілочкою, або я навіть не знаю, бо ну редагування тут немає. Окрім просто одруківок і помилок, є і інший треш. Герої виїжджають до Лабіринту рано вранці, нам описується, яке все темне, потім після прибуття і короткої бесіди з Президентом - героїня нам розказує, яке гарне вечірнє сонце. Спочатку нам розказують про якийсь гіпноз перед стартом, який ще й тамує тривогу, і героїня пригадує, що в ту останню ніч була дивно спокійною. Кілька розділів потому - ой, та вона ж виявляється взагалі не могла спати в ту ніч від паніки!
Окремо скажу про кінцівку, бо її немає. Взагалі. Як корова злизала. Крутити таку недолугу історію і навіть її не завершити це сильно.
Іще один момент, що мене тригернув, але який насправді не пов'язаний із якістю письма, - коли герої обговорюють, що Опір це хуїта, бо вони просто хочуть розв'язати війну, а війна це не лише війна, а ще й великі гроші, шукай кому вигідно, оце от усе. Мда. Вважаю такі тези трохи недоречними у країні, в якій 9 років іде війна, бо обриганські сусіди носяться все життя зі своїми імперськими амбіціями.
Я також зауважу, що я б ніколи не писала такий відгук, якби не дізналася, що у авторки була мила звичка коментувати погані відгуки в своєму інстаграмі, кепкуючи з їх авторів, що абсолютно, абсолютно неприйнятно. Я бачила її вибачення, вони еее не дуже переконливі - принаймні, в плані якості комунікації вони не дуже вдалі. Так що якщо пані Олена прочитає цей відгук - бажаю вам успішного продовження кар'єри, але тільки якщо будете писати краще, ніж у вашому дебюті
June 21, 2022
"Проєкт "Лабіринт" @o.lena.kuzmina
⠀
В Україні книги виходять навіть під час війни, і це одна з них. Щоправда, поки що у електронному форматі.
⠀
Я отримала задоволення від сучасного, драйвового тексту. Зробити сучасним твір, де героїв звуть Зевс, Рея, Тезей чи Еол - то треба вміти. Олена Кузьміна вміє, ми це побачили.
⠀
Книжка жива, емоційна, я співчувала героям. А читати діалоги було як дивитися серіал. Діалоги Пані Сорок Третьої і Тео принесли мені окреме задоволення.
⠀
Про сюжет. Маємо тоталітарну державу. Президент їхній, м'яко кажучи, великий оригінал. Ну або псих-диктатор. Як вам - дати всім жителям країни давньогрецькі імена, бо йому так схо��ілося? Ну і власне "Лабіринт". Сумнівна розвага. Загалом мало хто у державі знає, що таке цей Лабіринт, але що звідти мало шансів вернутися живим, всі знають. Тому і бояться. І неважливо, школяркa ти, студент, військовий чи чиновниця. З кожного стану обирають по одному представнику. У "Лабіринт" можуть потрапити і дорослі, і діти. У книзі йдеться про десятий проєкт, і серед учасників головні герої - юний Тео і Пані Сорок Третя. За законами літератури, у них є внутрішні мотиви і трагедія за плечима, але не буду розкривати вам таємницю. Як і розказувати, що ж таке Лабіринт - читайте.
⠀
Авторка привідкриває двері в цю історію, вихоплює маленький фрагмент з цілісної картини. Я люблю більш розгорнуті світи, мені бракувало деталей. Ну тобто дайте мені підручник з історії Держави: як вони докотилися до такого життя. Не завжди там був такий режим, аж раптом нате - скажений диктатор, вбивчий Лабіринт, рух Опору.
⠀
В Україні книги виходять навіть під час війни, і це одна з них. Щоправда, поки що у електронному форматі.
⠀
Я отримала задоволення від сучасного, драйвового тексту. Зробити сучасним твір, де героїв звуть Зевс, Рея, Тезей чи Еол - то треба вміти. Олена Кузьміна вміє, ми це побачили.
⠀
Книжка жива, емоційна, я співчувала героям. А читати діалоги було як дивитися серіал. Діалоги Пані Сорок Третьої і Тео принесли мені окреме задоволення.
⠀
Про сюжет. Маємо тоталітарну державу. Президент їхній, м'яко кажучи, великий оригінал. Ну або псих-диктатор. Як вам - дати всім жителям країни давньогрецькі імена, бо йому так схо��ілося? Ну і власне "Лабіринт". Сумнівна розвага. Загалом мало хто у державі знає, що таке цей Лабіринт, але що звідти мало шансів вернутися живим, всі знають. Тому і бояться. І неважливо, школяркa ти, студент, військовий чи чиновниця. З кожного стану обирають по одному представнику. У "Лабіринт" можуть потрапити і дорослі, і діти. У книзі йдеться про десятий проєкт, і серед учасників головні герої - юний Тео і Пані Сорок Третя. За законами літератури, у них є внутрішні мотиви і трагедія за плечима, але не буду розкривати вам таємницю. Як і розказувати, що ж таке Лабіринт - читайте.
⠀
Авторка привідкриває двері в цю історію, вихоплює маленький фрагмент з цілісної картини. Я люблю більш розгорнуті світи, мені бракувало деталей. Ну тобто дайте мені підручник з історії Держави: як вони докотилися до такого життя. Не завжди там був такий режим, аж раптом нате - скажений диктатор, вбивчий Лабіринт, рух Опору.
January 29, 2024
Я страшенно люблю антиутопії, і ця потрапила в саме серденько моїх смакових уподобань. Тут не класична антиутопія, а з крутими домішками трилеру та лютого саспенсу. Ось ця постійна напруга, відчуття небезпеки, наближення халепи — прямо в саме серце❤️🔥
Також мені сподобалося, що тут було піднято багато важливих тем: війна, тоталітаризм, ідейність, поклоніння режиму, сліпа віра, а також дружба, сімейні цінності та психологічне здоровʼя. Також окремо хочу виділити відсилки на грецьку мітологію — це теж просто💔
Однак мені не вистачило розкриття головних персонажів і деталізованості всесвіту. Як виникла ця Держава? Що за Війни за кордон? Чому немає допомоги ззовні? Де взагалі знаходиться ця країна? Ось цього мені дуже не вистачило. Проте я чекаю на продовження і сподіваюся на розкриття цих питань!
Це був дебютний роман авторки, і я вважаю його чудовим початком письменницької карʼєри! Мені «Проєкт "Лабіринт"» дуже сподобався, щиро рекомендую🥰
Також мені сподобалося, що тут було піднято багато важливих тем: війна, тоталітаризм, ідейність, поклоніння режиму, сліпа віра, а також дружба, сімейні цінності та психологічне здоровʼя. Також окремо хочу виділити відсилки на грецьку мітологію — це теж просто💔
Однак мені не вистачило розкриття головних персонажів і деталізованості всесвіту. Як виникла ця Держава? Що за Війни за кордон? Чому немає допомоги ззовні? Де взагалі знаходиться ця країна? Ось цього мені дуже не вистачило. Проте я чекаю на продовження і сподіваюся на розкриття цих питань!
Це був дебютний роман авторки, і я вважаю його чудовим початком письменницької карʼєри! Мені «Проєкт "Лабіринт"» дуже сподобався, щиро рекомендую🥰
May 29, 2022
Антиутопія, що затягує. Харизматичні герої, непередбачувані повороти сюжету, боротьба за виживання... У цій книзі є все, і всього якраз в міру. Дуже рекомендую!
Read
January 5, 2026Книга сподобалась і я рада читати наших нових авторів.
По-перше, стиль написання - він приємний (окрім хіба суржику у прямій мові героїв, що на початку історії ну дуже різав "слух"). Не перевантажений, читається легко, діалоги дуже живі, їм віриш.
По-друге, головні персонажі. Вони були на диво об'ємними та пропрацьованими. За ними було цікаво спостерігати.
По-третє, сам світ. Одразу видно, що він дуже наповнений та прописаний, і від цього ще більше поринаєш в історію. Проте, мені здалось, що все ж найбільше про нього знає сама авторка. Мені, як читачу трохи не вистачило розкриття його таємниць.
Тож, тепер перейдемо до того, що трохи засмутило.
Це якісь недорозкриті цікавинки світу, чи ті, що мов би повинні були якось зіграти, та все ж не зіграли.
Далі, ніби продовження першого, і найболючіша гіркуватість усієї книги - це її завершення. Спочатку я подумала, що нас ще чекає остання глава. Ні, там далі глосарій. Добре, думаю, може в моїй електронній книжці щось не так, пішла читати відгуки, і вони мені остаточно підтвердили, що так, ото був кінець.
Отже... Навіщо закінчувати такий величезний і гарний твір, майже обриваючи на півслові? Воно якось навіть стилістично виглядає дуже дивно. А там, на останніх сторінках, додались нові деталі сюжету, щось почалося і бац. Все. Ні тобі відповідей, на які чекав пів книги, ні подробиць про те, що тільки но закрутилося. Обірвалися сюжетні лінії, залишилася без відповіді ціла купа питань. Це дуже сумно.
Проте!
Я дуже-дуже рада, що прочитала цю книгу, вона того вартувала на сто відсотків. Дуже сподіваюсь, що колись таки буде продовження, і ми дізнаємося про всі таємниці.
Маю надію, що автор це прочитає, і в неї буде натхнення завершити цю історію.
Upd. Пройшло кілька місяців, емоції вляглися і на жаль залишились спогади лише про неприємний суржик, недописану кінцівку і недорозкритий світ. Тож вирішила забрати одну зірочку. Довго над цим думала, але як є.
По-перше, стиль написання - він приємний (окрім хіба суржику у прямій мові героїв, що на початку історії ну дуже різав "слух"). Не перевантажений, читається легко, діалоги дуже живі, їм віриш.
По-друге, головні персонажі. Вони були на диво об'ємними та пропрацьованими. За ними було цікаво спостерігати.
По-третє, сам світ. Одразу видно, що він дуже наповнений та прописаний, і від цього ще більше поринаєш в історію. Проте, мені здалось, що все ж найбільше про нього знає сама авторка. Мені, як читачу трохи не вистачило розкриття його таємниць.
Тож, тепер перейдемо до того, що трохи засмутило.
Це якісь недорозкриті цікавинки світу, чи ті, що мов би повинні були якось зіграти, та все ж не зіграли.
Далі, ніби продовження першого, і найболючіша гіркуватість усієї книги - це її завершення. Спочатку я подумала, що нас ще чекає остання глава. Ні, там далі глосарій. Добре, думаю, може в моїй електронній книжці щось не так, пішла читати відгуки, і вони мені остаточно підтвердили, що так, ото був кінець.
Отже... Навіщо закінчувати такий величезний і гарний твір, майже обриваючи на півслові? Воно якось навіть стилістично виглядає дуже дивно. А там, на останніх сторінках, додались нові деталі сюжету, щось почалося і бац. Все. Ні тобі відповідей, на які чекав пів книги, ні подробиць про те, що тільки но закрутилося. Обірвалися сюжетні лінії, залишилася без відповіді ціла купа питань. Це дуже сумно.
Проте!
Я дуже-дуже рада, що прочитала цю книгу, вона того вартувала на сто відсотків. Дуже сподіваюсь, що колись таки буде продовження, і ми дізнаємося про всі таємниці.
Маю надію, що автор це прочитає, і в неї буде натхнення завершити цю історію.
Upd. Пройшло кілька місяців, емоції вляглися і на жаль залишились спогади лише про неприємний суржик, недописану кінцівку і недорозкритий світ. Тож вирішила забрати одну зірочку. Довго над цим думала, але як є.
August 20, 2023
Мені не все подобалося, але впродовж читання я тримав в голові оцінку десь 3.5/5, але кінець спаскудив все. Навіть якби це була перша частина чогось більшого (а це так не є, це завершена історія) – це ні краплі не схоже на відкритий фінал. Це просто обрубане закінчення, після якого в мене виникло запитання «так а нащо книжка взагалі була?»
Ідея – щось типу жителів книги «1984» запустили у книгу «Той, що біжить лабіринтом».
Відчувається, що авторка мала декілька ідей в голові, й намагалася їх якось зліпити в купу, але це не завжди виходило.
- Чому Тео переходить на суржик? Так, я здогадуюся, що це його психологічний захист, але захист від чого? Якщо відповідь «щоб його вважали дурником» – то це вже неповага авторки до тих, хто не говорить тією чистою українською, що отримала друге місце на конкурсі за милозвучність.
- Що таке взагалі «Держава»? Як відбувається взаємодія з зовнішнім світом? Що таке «Війна за кордон?»
– Як люди, що тільки вчора потрапили у лабіринт, вже на наступний день були у таборах Мирних/Мисливців?
– Як Держава знала хто й де й коли загинув?
– Для чого взагалі була історія з сином пані Сорок Третьої?
– Чому всі герої поводять себе максимально гіперболізовано?
- Смерті персонажів описані так, що не викликають майже жодних емоцій окрім «ну ок»
– Чого всі групи людей в «Лабіринті» настільки одноманітні?
– Що таке «Опір» загалом, та яка там структура/комунікації?
І ще мільйон дрібничок, які спочатку здавалися частинкою пазлу, але вони просто загубилися по дорозі
Висновок? Читається доволі просто, але не очікуйте від книги нічого. Назвав би це не антиутопією, а янг едалтом, з абсолютно паршивим кінцем.
Ідея – щось типу жителів книги «1984» запустили у книгу «Той, що біжить лабіринтом».
Відчувається, що авторка мала декілька ідей в голові, й намагалася їх якось зліпити в купу, але це не завжди виходило.
- Чому Тео переходить на суржик? Так, я здогадуюся, що це його психологічний захист, але захист від чого? Якщо відповідь «щоб його вважали дурником» – то це вже неповага авторки до тих, хто не говорить тією чистою українською, що отримала друге місце на конкурсі за милозвучність.
- Що таке взагалі «Держава»? Як відбувається взаємодія з зовнішнім світом? Що таке «Війна за кордон?»
– Як люди, що тільки вчора потрапили у лабіринт, вже на наступний день були у таборах Мирних/Мисливців?
– Як Держава знала хто й де й коли загинув?
– Для чого взагалі була історія з сином пані Сорок Третьої?
– Чому всі герої поводять себе максимально гіперболізовано?
- Смерті персонажів описані так, що не викликають майже жодних емоцій окрім «ну ок»
– Чого всі групи людей в «Лабіринті» настільки одноманітні?
– Що таке «Опір» загалом, та яка там структура/комунікації?
І ще мільйон дрібничок, які спочатку здавалися частинкою пазлу, але вони просто загубилися по дорозі
Висновок? Читається доволі просто, але не очікуйте від книги нічого. Назвав би це не антиутопією, а янг едалтом, з абсолютно паршивим кінцем.
June 9, 2022
Так сталося з цією книгою, що не я її обрала, а вона мене. Про її вихід я взагалі не знала, але натрапив мені на очі огляд, і ось я вже на сайті @fabulabook і книга в кошику, а з нею ще кілька 😅
З перших рядочків Держава. Стеження. Цензура. Контроль. Заборона на особисту думку. Мені перегукується з Орвелом. Ну і з нашим недолугим сусідом. Та зараз не про це.
Книга захоплює так, що читаєш у кожну вільну хвилинку. А потім ще й перед сном, хоча вже пора спати. Герої і місцевості так прописані, що ти вже бачиш і цього малого бунтаря Тео і віддану (чи ні?) Державі пані Сорок Третю.
Потрапити у Лабіринт — це ніби честь. Так каже президент. Але як то насправді? І чому звідти мало хто повертається живим? Чи насправді учасники обираються жеребкуванням чи все то підтасовано? Чому ті хто повернувся не хочуть нічого про Лабіринт розказувати? Як взагалі розвиваються там події? І яка мета цього проєкту?
Читається дуже легко і тримає в напрузі і зацікавленості. Та є маленьке але. Вона якось так хоп і закінчується. І начбто ти розумієш, що до цього все йшло, але все одно кінцівка приходить неочікувано.
А в цілому, дуже дякую і авторці @o.lena.kuzmina і видавництву. Мені сподобалося подорожувати лабіринтом разом із героями.
З перших рядочків Держава. Стеження. Цензура. Контроль. Заборона на особисту думку. Мені перегукується з Орвелом. Ну і з нашим недолугим сусідом. Та зараз не про це.
Книга захоплює так, що читаєш у кожну вільну хвилинку. А потім ще й перед сном, хоча вже пора спати. Герої і місцевості так прописані, що ти вже бачиш і цього малого бунтаря Тео і віддану (чи ні?) Державі пані Сорок Третю.
Потрапити у Лабіринт — це ніби честь. Так каже президент. Але як то насправді? І чому звідти мало хто повертається живим? Чи насправді учасники обираються жеребкуванням чи все то підтасовано? Чому ті хто повернувся не хочуть нічого про Лабіринт розказувати? Як взагалі розвиваються там події? І яка мета цього проєкту?
Читається дуже легко і тримає в напрузі і зацікавленості. Та є маленьке але. Вона якось так хоп і закінчується. І начбто ти розумієш, що до цього все йшло, але все одно кінцівка приходить неочікувано.
А в цілому, дуже дякую і авторці @o.lena.kuzmina і видавництву. Мені сподобалося подорожувати лабіринтом разом із героями.
January 31, 2023
Довго обирала між 4 і 3, але все ж 3.
Дуууууже хотіла цю книгу, бо я фанат антиутопічного жанру і "королівської битви", а тут ще і українська авторка написала, кайф.
Що сподобалось:
- Головних героїв двоє: юнак і більш доросла пані;
- Невідомість. Якщо в інших подібних книгах ти орієнтовно розумієш "правили гри", то тут зовсім неясно, що ж в тому лабіринті;
- Крім банального прагнення вижити у героїв все ще лишаються більш глибокі питання, відповіді на які вони намагаються знайти.
Чого не вистачило:
- Більшого занурення в історію: чому держава закрита, що за один той пан президент, чому саме ці верстви населення обрані для участі в лабіринті;
- Ще трошки розказати про героїв, закохати в них. Жодних емоцій я не відчула до подій в книзі (може проблема в мені?)));
- Чому ж, власне, Лабіринт?)));
- Логічного та поступового розвитку подій, склалось враження, що книгу чомусь раптом треба було закінчувати, тому головні герої дізнаються те, що дізнаються наприкінці і все стається саме так.
Чи буде продовження?
Дуууууже хотіла цю книгу, бо я фанат антиутопічного жанру і "королівської битви", а тут ще і українська авторка написала, кайф.
Що сподобалось:
- Головних героїв двоє: юнак і більш доросла пані;
- Невідомість. Якщо в інших подібних книгах ти орієнтовно розумієш "правили гри", то тут зовсім неясно, що ж в тому лабіринті;
- Крім банального прагнення вижити у героїв все ще лишаються більш глибокі питання, відповіді на які вони намагаються знайти.
Чого не вистачило:
- Більшого занурення в історію: чому держава закрита, що за один той пан президент, чому саме ці верстви населення обрані для участі в лабіринті;
- Ще трошки розказати про героїв, закохати в них. Жодних емоцій я не відчула до подій в книзі (може проблема в мені?)));
- Чому ж, власне, Лабіринт?)));
- Логічного та поступового розвитку подій, склалось враження, що книгу чомусь раптом треба було закінчувати, тому головні герої дізнаються те, що дізнаються наприкінці і все стається саме так.
Чи буде продовження?
October 3, 2022
Загалом, книга мені сподобалась. Вона добре написана, цікава і легко читається. Але все ж для мене були в ній і деякі недоліки. Більш детально про свої враження я розповіла у відеоогляді
December 27, 2022
Навіть не знаю, з чого почати
Мабуть, з того, що завдяки Олені Кузьміній у мене був фантастичний читацький досвід. Це коли бачиш, як книжка створюється, і ще до її виходу знаєш персонажів, наче добрих товаришів. Олена ділилася особливостями їхнього характеру, тривогами та бідами, і навіть розбирала їх у площині архетипів та соціоніки. Тож коли я брала книжку до рук, це було по відчуттям, наче зустріч із давніми знайомими, але…
Все одно я була шокована!
Перед нами тоталітарна Держава, у якій контрольовано абсолютно все - навіть імена людей обирають лише з пантеону грецьких богів та міфологічних персонажів, бо так бажає Президент. Усі примусово відвідують терапію та ведуть здоровий спосіб життя. І, здавалося б, життя у Державі чітке та передбачуване, крім одного АЛЕ - у будь-який момент ти можеш стати частиною проєкту «Лабіринт», і байдуже, чи ти школяр, студент або частина владної ієрархії.
Головні герої - це Пані Сорок Третя та Тео. Вона - втратила сина у Лабіринті, має проблеми з тривожністю і закохана у свою психотерапевтку. Він - студент військової академії, який намагається вдавати з себе дурника і отримує більше любові і підтримки від родини сусідів, ніж від власної. Їх обох закидає у Лабіринт разом з іншими учасниками, але виявляється, що основна загроза одне для одного - це не міфічний Мінотавр, а вони самі.
Книжка читається динамічно. Персонажі тут пропрацьовані та глибокі, і єдиний мінус, до якого можна прискіпуватися - відсутність (сподіваюся, поки що!) другої частини. Бо ця Держава, її устрій та пригоди головних героїв заслуговують на продовження!
Особисто мені було би цікаво дізнатися більше про:
- Долю сина Пані Сорок Третьої та його випробування;
- Історію брата Тео.
Щиро рекомендую цю антиутопію, бо це написано дуже сильно та майстерно. А ще ще літературний дебют авторки, і вона заявила про себе так голосно, що я просто знаю, що куплю будь-що з-під її пера/клавіатури!
Мабуть, з того, що завдяки Олені Кузьміній у мене був фантастичний читацький досвід. Це коли бачиш, як книжка створюється, і ще до її виходу знаєш персонажів, наче добрих товаришів. Олена ділилася особливостями їхнього характеру, тривогами та бідами, і навіть розбирала їх у площині архетипів та соціоніки. Тож коли я брала книжку до рук, це було по відчуттям, наче зустріч із давніми знайомими, але…
Все одно я була шокована!
Перед нами тоталітарна Держава, у якій контрольовано абсолютно все - навіть імена людей обирають лише з пантеону грецьких богів та міфологічних персонажів, бо так бажає Президент. Усі примусово відвідують терапію та ведуть здоровий спосіб життя. І, здавалося б, життя у Державі чітке та передбачуване, крім одного АЛЕ - у будь-який момент ти можеш стати частиною проєкту «Лабіринт», і байдуже, чи ти школяр, студент або частина владної ієрархії.
Головні герої - це Пані Сорок Третя та Тео. Вона - втратила сина у Лабіринті, має проблеми з тривожністю і закохана у свою психотерапевтку. Він - студент військової академії, який намагається вдавати з себе дурника і отримує більше любові і підтримки від родини сусідів, ніж від власної. Їх обох закидає у Лабіринт разом з іншими учасниками, але виявляється, що основна загроза одне для одного - це не міфічний Мінотавр, а вони самі.
Книжка читається динамічно. Персонажі тут пропрацьовані та глибокі, і єдиний мінус, до якого можна прискіпуватися - відсутність (сподіваюся, поки що!) другої частини. Бо ця Держава, її устрій та пригоди головних героїв заслуговують на продовження!
Особисто мені було би цікаво дізнатися більше про:
- Долю сина Пані Сорок Третьої та його випробування;
- Історію брата Тео.
Щиро рекомендую цю антиутопію, бо це написано дуже сильно та майстерно. А ще ще літературний дебют авторки, і вона заявила про себе так голосно, що я просто знаю, що куплю будь-що з-під її пера/клавіатури!
September 11, 2022
Вже мабуть всі знають, як я обожнюю антиутопії. А якщо ще не знаєте, то тепер знаєте🤣
Зі мною сталася одна чудова книга і звісно ж з жанру антиутопій.
Це прекрасна книга, яка чудово описує тоталітарний режим Держави, якою править пан Президент.
Президент - це звихнута людина. Що чекати від того, хто придумав всих дітей в країні називати іменами героїв грецької міфології🤯
Чудово описана кастова система цієї Держави.
Як поділяються люди на ранги.
Як влаштована столиця та інші міста.
За яким принципом розташовуються вулиці та державні установи.
Це надзвичайно цікаво.
Герої в книзі всі різні. Хоч їх і багато, але авторка надала кожному своєї унікальності та родзинки.
Звичайно ж, як і у всіх антиутопіях є Опір, який намагається протистояти всій системі. Та чи гарно в них це виходить?
А ще є Лабіринт. Куди відправляють людей різних рангів. Починаючи від малих школярів та закінчуючи домогосподарками та старими військовими.
Цей лабіринт не такий, яким ми звикли його бачити. Це абстрактне поняття. Кожен розуміє його по своєму.
Для когось це спасіння, для когось це приречення на смерть. Бо ж повертаються з Лабіринту далеко не всі.
Знаєте, всі антиутопії схожі між собою. Особливо своїм сенсом. Але я не хочу і не буду порівнювати цю книгу з іншими. Бо кожна з них вчить нас чомусь новому.
Одне скажу. Книга мені сподобалася.
Гарно люописані події.
Держава та її устрій.
Герої та їх характери.
А ще мене дуже вразила кінцівка. Є над чим подумати. Тут є два варіанти, або буде продовження, або це зроблено навмисне.
Є відчуття недоказанності. Тобто, щоб ми самі вирішили як закінчиться ця історія.
Зі мною сталася одна чудова книга і звісно ж з жанру антиутопій.
Це прекрасна книга, яка чудово описує тоталітарний режим Держави, якою править пан Президент.
Президент - це звихнута людина. Що чекати від того, хто придумав всих дітей в країні називати іменами героїв грецької міфології🤯
Чудово описана кастова система цієї Держави.
Як поділяються люди на ранги.
Як влаштована столиця та інші міста.
За яким принципом розташовуються вулиці та державні установи.
Це надзвичайно цікаво.
Герої в книзі всі різні. Хоч їх і багато, але авторка надала кожному своєї унікальності та родзинки.
Звичайно ж, як і у всіх антиутопіях є Опір, який намагається протистояти всій системі. Та чи гарно в них це виходить?
А ще є Лабіринт. Куди відправляють людей різних рангів. Починаючи від малих школярів та закінчуючи домогосподарками та старими військовими.
Цей лабіринт не такий, яким ми звикли його бачити. Це абстрактне поняття. Кожен розуміє його по своєму.
Для когось це спасіння, для когось це приречення на смерть. Бо ж повертаються з Лабіринту далеко не всі.
Знаєте, всі антиутопії схожі між собою. Особливо своїм сенсом. Але я не хочу і не буду порівнювати цю книгу з іншими. Бо кожна з них вчить нас чомусь новому.
Одне скажу. Книга мені сподобалася.
Гарно люописані події.
Держава та її устрій.
Герої та їх характери.
А ще мене дуже вразила кінцівка. Є над чим подумати. Тут є два варіанти, або буде продовження, або це зроблено навмисне.
Є відчуття недоказанності. Тобто, щоб ми самі вирішили як закінчиться ця історія.
April 2, 2025
Загалом, книжка доволі непогана.
Сюжет не видався мені неоригінальним, можливо тому, що я не знайома з "Голодними іграми", не знаю, але ідея закладена цікава. Шкода тільки, що вона повністю не була висвітлена, тому що безліч процесів у світі, який описує авторка, залишилися поза увагою. Мені було замало деталей і пояснень, щоб зрозуміти яку насправді гру веде Держава та Опір, які причина та мотив все таки створення цього Лабіринту, тільки частково стало зрозуміло, що когось туди відправляють за якісь грішки, а як щодо інших?
Героїв багато і вони усі різнохарактерні - за ними цікаво спостерігати.
Вважаю, що глибини головних героїв - Реї та Тео - цілком достатньо.
Особисто я не уявляю на скільки сторінок вийшла б книжка, якби абсолютно всім героям (а їх точно більше 15) авторка б прописала минуле, душевні хвилювання та ін.
І в цілому все доволі добре: герої, сюжет, динамічні події, неочікувані повороти, але кінцівка...добила. Коли закриваєш книжку і не немає відчуття завершеності... Звичайно, це не могло не повпливати на загальне враження і на кінцеву оцінку.
Але за цікавий читацький експіріенс тверда 4.
Сюжет не видався мені неоригінальним, можливо тому, що я не знайома з "Голодними іграми", не знаю, але ідея закладена цікава. Шкода тільки, що вона повністю не була висвітлена, тому що безліч процесів у світі, який описує авторка, залишилися поза увагою. Мені було замало деталей і пояснень, щоб зрозуміти яку насправді гру веде Держава та Опір, які причина та мотив все таки створення цього Лабіринту, тільки частково стало зрозуміло, що когось туди відправляють за якісь грішки, а як щодо інших?
Героїв багато і вони усі різнохарактерні - за ними цікаво спостерігати.
Вважаю, що глибини головних героїв - Реї та Тео - цілком достатньо.
Особисто я не уявляю на скільки сторінок вийшла б книжка, якби абсолютно всім героям (а їх точно більше 15) авторка б прописала минуле, душевні хвилювання та ін.
І в цілому все доволі добре: герої, сюжет, динамічні події, неочікувані повороти, але кінцівка...добила. Коли закриваєш книжку і не немає відчуття завершеності... Звичайно, це не могло не повпливати на загальне враження і на кінцеву оцінку.
Але за цікавий читацький експіріенс тверда 4.
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 20, 2025
Я прочитала цю книгу влітку?восени? 2024. Не памʼятаю. Так само не памʼятаю досконало весь сюжет, а не памʼятаю тому, що книга не залишається в памʼяті, герої, як на мене не цілісні і не вражають своїм розвитком протягом книги і не закохують в себе. Я не прониклась, не захопилась жодним з них.
Сюжет наче цікавий, читається легко, все здається, що от-от буде хоч якийсь натяк на розвʼязку, але його не стається. Можливо авторка хотіла розповісти нам більше про свій створений світ у наступних книгах.
В обговоренні і рефлексії я знайшла для себе багато сенсів, але таке відчуття, що я їх придумала сама, тож якщо друга частина все ж таки побаче світ я прочту аби звірити свої думки з сенсами автора.
Сюжет наче цікавий, читається легко, все здається, що от-от буде хоч якийсь натяк на розвʼязку, але його не стається. Можливо авторка хотіла розповісти нам більше про свій створений світ у наступних книгах.
В обговоренні і рефлексії я знайшла для себе багато сенсів, але таке відчуття, що я їх придумала сама, тож якщо друга частина все ж таки побаче світ я прочту аби звірити свої думки з сенсами автора.
March 2, 2023
Це абсолютно відпочинкова книга, тому питання до того, як це написано, я навмисне перед собою не ставила, а просто на швидкості 70 сторінок в годину проковтнула цю історію за вечір.
Тут все просто: чим далі читаєш — тим більше затягує і в кінці сидиш такий: «Що це, в біса матір вашу, було?..» (бо кінцівка дійсно не пропрацьована, тут навіть не відкритий фінал, а крапка під час кульмінації).
Про цю історію окрім як «Нє всьо так адназначна» нічого і не скажеш, але книжка ідеальна для обговорень, бо тут є за що побайтитися)
Тут все просто: чим далі читаєш — тим більше затягує і в кінці сидиш такий: «Що це, в біса матір вашу, було?..» (бо кінцівка дійсно не пропрацьована, тут навіть не відкритий фінал, а крапка під час кульмінації).
Про цю історію окрім як «Нє всьо так адназначна» нічого і не скажеш, але книжка ідеальна для обговорень, бо тут є за що побайтитися)
July 29, 2025
Ця книжка стала чудовою знахідкою під час поїздки у потязі Суми-Київ :)
Читається дуже легко, мова проста, а закладені відсилки на грецьку міфологію зрозумілі без знання джерела
Із плюсів: читається швидко, багато дій, персонажі досить різноманітні і поводяться (здебільшого) як живі люди
Із мінусів: дуже багато сюжетних дір, незрозумілі прив'язаності за 3 секунди, проведені разом, відсилки існують заради відсилок
Інколи буває таке, що автори вважають читачів достатньо проникливими, щоб зрозуміти всі ходи, повороти й задуми, але часто виявляється, що зрозумілі вони лише автору
Думаю, проблема цієї книжки саме у цьому, хоча вона стане непоганою "книгою на вечір"
Читається дуже легко, мова проста, а закладені відсилки на грецьку міфологію зрозумілі без знання джерела
Із плюсів: читається швидко, багато дій, персонажі досить різноманітні і поводяться (здебільшого) як живі люди
Із мінусів: дуже багато сюжетних дір, незрозумілі прив'язаності за 3 секунди, проведені разом, відсилки існують заради відсилок
Інколи буває таке, що автори вважають читачів достатньо проникливими, щоб зрозуміти всі ходи, повороти й задуми, але часто виявляється, що зрозумілі вони лише автору
Думаю, проблема цієї книжки саме у цьому, хоча вона стане непоганою "книгою на вечір"
April 14, 2024
Боялась, що отримаю Голодні ігри, але насправді все вийшло не так, тому я б із задоволенням прочитала продовження.
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 14, 2025
Все йшло добре, гарно написано, історія затягує, але фінал???? Авторці ніби просто в якийсь момент набридло писати, бо я не можу назвати це відкритим фіналом, коли лишилось дуже багато не закритих питань.
June 3, 2022
Це був прекрасний читацький досвід! Ковтнула книгу за два дні, не встигла оговтатися, аж тут і кінець, а ніби тільки-но намагалася зрозуміти різницю між Тео, Ем Те і Тезеєм.
Дізналася про книжку цілком випадково, коли її запропонували на спільні читання, вбила в пошук, і вирішила, що мені точно треба. Поки зараз хтось перечитує "1984", я почала читати новинку в жанрі антиутопічної фантастики. Спочатку я була кріпко дезорієнтована тим, що у персонажів дивні імена, та ще й на совєцький лад скорочені. Далі виявилося, що імена ще й з давньогрецької міфології. Я нашорошилася, бо ж міфологія, та ще й пов'язана з антиутопічним майбутнім - то виглядає як цікавий ретелінг. Але ні, є щось спільне з міфами, але це не є переосмисленням, тому що імена ці нав'язані.Авторка грається з читацькими очікуванням: "Чи ви чекали алюзій і інтерекстуальності? Ну що ж, шукайте на здоров'я, а я поки сплету павутиння інших сенсів, а чи помітите ви його"?
Керує Державою звихнутий Президент, який теж любить давньогрецькі міфи, і вирішив, що от би було чудово, якби я будь-кого міг називати любленими іменами. От відтоді батьки і почали називати дітей як богів, мойр і інших героїв давніх сказань.
Держава доволі молода, принаймні, одна з головних героїнь пані Сорок Третя (Рея Рейнольдс) у свої 37 пам'ятає, що було до Держави. Чого не можна сказати про іншого головного героя Тео (Тезея), який повністю мислить категоріями тоталітарної країни, але ж не був би він головним героєм, якби не допускав думки, що було б добре, якби... Ці думки зокрема стають причиною його потрапляння в Лабіринт.
Проєкт "Лабіринт" проводиться щороку, а не раз на вісім років, як повідомляє нам міф про Мінотавра. На момент розповіді це 10 рік проведення гри. Офіційного обгрунтування цього трешу ми не дізнаємось, лише неофіціні і точні відомості про те, що потрапити до проекту - це вирок, а не честь, бо виживають і виходять там одиниці, і знаємо офіційну думку президента про те, що це симуляційна гра в умовах соціальної ізоляції. Для чого? Ну типу треба. І крапка. Ідіть в Лабіринт, перможіть Мінотавра і виживіть.
Це гра, але достобіса серйозна. Там відчуваються убивства, там розташовані пастки і люди діляться на групи заради виживання. По факту, це міні-копія Держави, лише без нагляду, щоб подивитися, що буде, коли за людиною немає цілодобового нагляду. Люди діляться на Мирних, Мисливців, а також Опору. Нічого не нагадує? Я відчула ще в той момент, коли учасники здичавіли, що Мінотавра не те що б немає, але він з'являється в неочікуваний спосіб. З'являється тільки тоді, коли людина готова вивільнити його з себе, і вбити, тому що треба, або здійснити насилля, тому що нудно. Це дуже перегукується з образом Звіра з "Володаря мух" Вільяма Голдінга, так само як і розподіл на групи. Є ті, які керуються правилами і прагнуть вижити, зберігти людську подобу, а є ті, які готові здійснити переступ, і знищувати інших безжально, аби лише вибратися назовні. Але питання: навіщо і куди? В Державу з її залізними кордонами?
Перша частина - це факитчно знайомство з героями і моральна підготовка до Лабіринту. Психоемоційне тестування, тімбілдінс, те, се. Видно, що авторка розбирається в питаннях розвитку лідерських навичок і командотворення, і використоувє це як інстрмент для знайомства з героями, так і стібеться над тим сенсом, якого надає колективізму Держава. Якими є люди в умовах цивілізаційного нагляду?
Друга частина - це вже безпосередньо Лабіринт, і вона стрьомна, горорна, дуже динамічна і психологічна. Читати її було важче, але захопливіше. Якими люди готові стати, і наскільки звільниитися від етичних зобов'язань?
В Лабіринті вижити важко, звільнитися майже неможливо. Виживають найсильніші, але чи є сила наслідком злості і агресії? Чи може доброта і порядність стати опорою в пітьмі, а чи призведе до слабкості і смерті?
Тео дуже класний герой. Він живий і справжній, але при цьому не цукрово хороший. Порядний, везучий і швидко бігає. Коли не можеш убити, удача і швидкі ноги дають перевагу над противником.
Рея - мені здається, дві травмовані людини змогли б порозумітися (то я про себе). Ранкові пробіжки роки поспіль, 22 будильники на день, панічні атаки і тривожність, страх смерті і психотерапевтичні сеанси. Втім, у незвичній ситуації Рея виявляється сильною і відповідальною.
Окрема тема - це стьоб над практиками майндфулнес, йогою, медитаціями і фітнесом. Це настільки серйозно, що возведено до абсолюту, а як відомо, кожна хороша річ, помножена на 10, може стати злом. Оце воно.
Підсумовуючи, раджу дуже сильно. Це цікаво, розумно і неординарно. Ви не зможете залишитися байдужими після прочитання, і я на хороших емоціях чекатиму і слідкуватиму це творчістю Олени Кузьміної далі.
Дізналася про книжку цілком випадково, коли її запропонували на спільні читання, вбила в пошук, і вирішила, що мені точно треба. Поки зараз хтось перечитує "1984", я почала читати новинку в жанрі антиутопічної фантастики. Спочатку я була кріпко дезорієнтована тим, що у персонажів дивні імена, та ще й на совєцький лад скорочені. Далі виявилося, що імена ще й з давньогрецької міфології. Я нашорошилася, бо ж міфологія, та ще й пов'язана з антиутопічним майбутнім - то виглядає як цікавий ретелінг. Але ні, є щось спільне з міфами, але це не є переосмисленням, тому що імена ці нав'язані.Авторка грається з читацькими очікуванням: "Чи ви чекали алюзій і інтерекстуальності? Ну що ж, шукайте на здоров'я, а я поки сплету павутиння інших сенсів, а чи помітите ви його"?
Керує Державою звихнутий Президент, який теж любить давньогрецькі міфи, і вирішив, що от би було чудово, якби я будь-кого міг називати любленими іменами. От відтоді батьки і почали називати дітей як богів, мойр і інших героїв давніх сказань.
Держава доволі молода, принаймні, одна з головних героїнь пані Сорок Третя (Рея Рейнольдс) у свої 37 пам'ятає, що було до Держави. Чого не можна сказати про іншого головного героя Тео (Тезея), який повністю мислить категоріями тоталітарної країни, але ж не був би він головним героєм, якби не допускав думки, що було б добре, якби... Ці думки зокрема стають причиною його потрапляння в Лабіринт.
Проєкт "Лабіринт" проводиться щороку, а не раз на вісім років, як повідомляє нам міф про Мінотавра. На момент розповіді це 10 рік проведення гри. Офіційного обгрунтування цього трешу ми не дізнаємось, лише неофіціні і точні відомості про те, що потрапити до проекту - це вирок, а не честь, бо виживають і виходять там одиниці, і знаємо офіційну думку президента про те, що це симуляційна гра в умовах соціальної ізоляції. Для чого? Ну типу треба. І крапка. Ідіть в Лабіринт, перможіть Мінотавра і виживіть.
Це гра, але достобіса серйозна. Там відчуваються убивства, там розташовані пастки і люди діляться на групи заради виживання. По факту, це міні-копія Держави, лише без нагляду, щоб подивитися, що буде, коли за людиною немає цілодобового нагляду. Люди діляться на Мирних, Мисливців, а також Опору. Нічого не нагадує? Я відчула ще в той момент, коли учасники здичавіли, що Мінотавра не те що б немає, але він з'являється в неочікуваний спосіб. З'являється тільки тоді, коли людина готова вивільнити його з себе, і вбити, тому що треба, або здійснити насилля, тому що нудно. Це дуже перегукується з образом Звіра з "Володаря мух" Вільяма Голдінга, так само як і розподіл на групи. Є ті, які керуються правилами і прагнуть вижити, зберігти людську подобу, а є ті, які готові здійснити переступ, і знищувати інших безжально, аби лише вибратися назовні. Але питання: навіщо і куди? В Державу з її залізними кордонами?
Перша частина - це факитчно знайомство з героями і моральна підготовка до Лабіринту. Психоемоційне тестування, тімбілдінс, те, се. Видно, що авторка розбирається в питаннях розвитку лідерських навичок і командотворення, і використоувє це як інстрмент для знайомства з героями, так і стібеться над тим сенсом, якого надає колективізму Держава. Якими є люди в умовах цивілізаційного нагляду?
Друга частина - це вже безпосередньо Лабіринт, і вона стрьомна, горорна, дуже динамічна і психологічна. Читати її було важче, але захопливіше. Якими люди готові стати, і наскільки звільниитися від етичних зобов'язань?
В Лабіринті вижити важко, звільнитися майже неможливо. Виживають найсильніші, але чи є сила наслідком злості і агресії? Чи може доброта і порядність стати опорою в пітьмі, а чи призведе до слабкості і смерті?
Тео дуже класний герой. Він живий і справжній, але при цьому не цукрово хороший. Порядний, везучий і швидко бігає. Коли не можеш убити, удача і швидкі ноги дають перевагу над противником.
Рея - мені здається, дві травмовані людини змогли б порозумітися (то я про себе). Ранкові пробіжки роки поспіль, 22 будильники на день, панічні атаки і тривожність, страх смерті і психотерапевтичні сеанси. Втім, у незвичній ситуації Рея виявляється сильною і відповідальною.
Окрема тема - це стьоб над практиками майндфулнес, йогою, медитаціями і фітнесом. Це настільки серйозно, що возведено до абсолюту, а як відомо, кожна хороша річ, помножена на 10, може стати злом. Оце воно.
Підсумовуючи, раджу дуже сильно. Це цікаво, розумно і неординарно. Ви не зможете залишитися байдужими після прочитання, і я на хороших емоціях чекатиму і слідкуватиму це творчістю Олени Кузьміної далі.
July 1, 2022
У цілому доволі гарний твір. Незважаючи на те, що з автором відомий особисто, спробую бути об'єктивним.
Книга цікава, розважає і, місцями, змушує трохи понервувати, персонажі відчуваються живими людьми, кожен із своїм складним внутрішнім світом, бекграундом, комплексами, травмами та емоціями. А їхня взаємодія одне між одним змушує щиро повірити у все, що відбувається.
Світ та сетінг постає перед нами дещо загадково та невизначено, інформація щодо нього може бути комусь вкрай недостатньою чи не пропрацьованною, але для мене це не стало проблемою, адже міні очевидним було те, що зірки цього роману — персонажі та їх досвід та почуття у цьому дещо іронічному, проте, цілком стресовому трилері, на це і робилась ставка. Сам світ тут намальований більш узагальнено та абстрактно. Ми знаємо тільки те, що нам необхідно знати, рівно як герої знають лише те, що їм дозволено знати. Ми не знаємо навіть назви Держави, у якій відбуваються події, мені це подобається, щось у цьому є. Сподіваюся, це так і лишиться загадкою.
Автор не соромиться нічого і пише щиро, як хоче, показуючи своє дещо іронічне бачення світу антиутопії. Оскільки я знаю автора у житті і слідкував за процесом створення твору, особливо сподобалась влучна здорова самоіронія стилю життя самої авторки 😂 як і безумовно сатира на наше сучасне суспільство.
Із недоліків особисто для мене були лиш суржик спочатку, який страшенно бісив (на щастя, з часом він розчинився та повністю зійшов нанівець), трохи грубоватий стиль оповіді із надмірним споживанням лайливих слів та дуже обірвана кінцівка. Це не спойлер, я вважаю, що майбутні читачі мають знати, що перед нами не зовсім закінчена історія із натяком на продовження, яке доведеться чекати й чекати 😅
Цей твір не претендує на звання найкращої книги усіх часів та народів, тому не вважаю за потрібне ставитись до нього прискіпливо чи упереджено, це лише мрія однієї жінки, яку я радий бачити втіленою в реальності, тому закликаю вас усіх звернути увагу на «Проєкт Лабіринт» та підтримувати нових вітчизняних авторів!
Книга цікава, розважає і, місцями, змушує трохи понервувати, персонажі відчуваються живими людьми, кожен із своїм складним внутрішнім світом, бекграундом, комплексами, травмами та емоціями. А їхня взаємодія одне між одним змушує щиро повірити у все, що відбувається.
Світ та сетінг постає перед нами дещо загадково та невизначено, інформація щодо нього може бути комусь вкрай недостатньою чи не пропрацьованною, але для мене це не стало проблемою, адже міні очевидним було те, що зірки цього роману — персонажі та їх досвід та почуття у цьому дещо іронічному, проте, цілком стресовому трилері, на це і робилась ставка. Сам світ тут намальований більш узагальнено та абстрактно. Ми знаємо тільки те, що нам необхідно знати, рівно як герої знають лише те, що їм дозволено знати. Ми не знаємо навіть назви Держави, у якій відбуваються події, мені це подобається, щось у цьому є. Сподіваюся, це так і лишиться загадкою.
Автор не соромиться нічого і пише щиро, як хоче, показуючи своє дещо іронічне бачення світу антиутопії. Оскільки я знаю автора у житті і слідкував за процесом створення твору, особливо сподобалась влучна здорова самоіронія стилю життя самої авторки 😂 як і безумовно сатира на наше сучасне суспільство.
Із недоліків особисто для мене були лиш суржик спочатку, який страшенно бісив (на щастя, з часом він розчинився та повністю зійшов нанівець), трохи грубоватий стиль оповіді із надмірним споживанням лайливих слів та дуже обірвана кінцівка. Це не спойлер, я вважаю, що майбутні читачі мають знати, що перед нами не зовсім закінчена історія із натяком на продовження, яке доведеться чекати й чекати 😅
Цей твір не претендує на звання найкращої книги усіх часів та народів, тому не вважаю за потрібне ставитись до нього прискіпливо чи упереджено, це лише мрія однієї жінки, яку я радий бачити втіленою в реальності, тому закликаю вас усіх звернути увагу на «Проєкт Лабіринт» та підтримувати нових вітчизняних авторів!
July 27, 2022
В принципі, мені сподобалось. Було кілька нюансів, але враження, здебільшого, позитивні. Сенс моторошний, страшний, але реальний. "Кожен може стати Мінотавром". Ніколи не знаєш, на що здатен ти чи знайомі в нестандартних ситуаціях. І як нормальна людина в певних умовах стає монстром. Багато хто скаржиться на фінал чи на дуже схематичне зображення світу. Я думаю, тут це не аж так важливо. Ще сподобалась думка, що держава, навіть тоталітарна, це не лише Президент. Це ще і багато людей, які готові захищати цей устрій, не справедливість, жорстокість і все таке. Дуже перегукується з нашою війною, коли "винен лише президент". Ні, фігня. Ліквідація однієї людини не змінить устрій цілої країни.
March 14, 2025
Держава! Яке потужне слово. Держава – така велична, могутня, сувора і така турботлива. Президент, ніби найкращий друг, дбає про своїх громадян, знає про них все до найдрібніших деталей, навіть улюблений напій та скільки цукру до нього додати. Тут панує культ здорового способу життя, кожен громадяний медитує та проходить психотерапію. Невже не прекрасно? Ні, бо це все примусово, бо соціальні мережі, музика, кіно та телебачення заборонені, бо президент регулярно звертається до громадян по радіо, ще й дуже кріпово називає їх “любі”.
“...ми передова демократична країна і віддаємо шану засновникам демократії.”
“Дізнатися, яка кава ваша улюблена, то дрібниця. Безмежні щедроти Держави.”
Щороку проводиться відбір до зас��креченого проєкту “Лабіринт”, куди може потрапити кожен громадянин: школяр, студент, спортсмен, домогосподарка або державний службовець. Це – соціальний експеримент в умовах абсолютної невизначеності. Це – найбільша честь, якщо вірити Державі, та вірна смерть, якщо вірити “Опору”. У “Лабіринті” кожен стає Мінотавром.
Рея, яка наполегливо підіймалась кар’єрними сходами від пані Пʼятсот Девʼятнадцять до пані Сімдесят Другої і зрештою пані Сорок Третьої, стає учасницею проєкту. Вона намагається допомогти іншому учаснику, Тезею Трейнору-молодшому. Також відомому як просто Тео або вилупок, який дуже любить слово «бляха». Наймоторошнішим персонажем для мене виявилася домогосподарка Гестія або “яжемати” всіх дітей Держави.
Не зважаючи на те, що мені всього вистачило хочеться якийсь пріквел, сіквел, вотевервел про Президента. Було б цікаво дізнатися про його дитинство, психологічні травми (а вони точно є) та шлях до влади. Ставлю на те, що він має якесь звичайне ім’я, типу Ігор.
І на останок, маю зізнатися, що я обожнюю почуття гумору прекрасної пані Олени.
“...ми передова демократична країна і віддаємо шану засновникам демократії.”
“Дізнатися, яка кава ваша улюблена, то дрібниця. Безмежні щедроти Держави.”
Щороку проводиться відбір до зас��креченого проєкту “Лабіринт”, куди може потрапити кожен громадянин: школяр, студент, спортсмен, домогосподарка або державний службовець. Це – соціальний експеримент в умовах абсолютної невизначеності. Це – найбільша честь, якщо вірити Державі, та вірна смерть, якщо вірити “Опору”. У “Лабіринті” кожен стає Мінотавром.
Рея, яка наполегливо підіймалась кар’єрними сходами від пані Пʼятсот Девʼятнадцять до пані Сімдесят Другої і зрештою пані Сорок Третьої, стає учасницею проєкту. Вона намагається допомогти іншому учаснику, Тезею Трейнору-молодшому. Також відомому як просто Тео або вилупок, який дуже любить слово «бляха». Наймоторошнішим персонажем для мене виявилася домогосподарка Гестія або “яжемати” всіх дітей Держави.
Не зважаючи на те, що мені всього вистачило хочеться якийсь пріквел, сіквел, вотевервел про Президента. Було б цікаво дізнатися про його дитинство, психологічні травми (а вони точно є) та шлях до влади. Ставлю на те, що він має якесь звичайне ім’я, типу Ігор.
І на останок, маю зізнатися, що я обожнюю почуття гумору прекрасної пані Олени.
Displaying 1 - 30 of 79 reviews