«Ніби десь коло хати розбився літак» — збірка історій життя однієї сім‘ї, що може бути схожою до Вашої. У цій сім'ї відбуваються прості закономірні речі: хтось народжується, а хтось помирає. Жодних незвичайних подій — лише гіркий досвід дорослішати. І літак, що бодай на мить дозволяє почуватись знову малою дитиною, хоч і свої вже на руках. Пливе час, а він незмінно над головою так повільно у небі летить, так швидко минає, ніби саме життя.
Видання просто надзвичайної краси! Наповнення – тепле і щемке. Як повернення додому. І кожного разу можна відкривати книги Юлії Сливки і почувати себе в безпеці, навіть коли зовсім не так.
Мабуть, ще ніхто з письменників не викликав у мене таких щирих емоцій як Юлія Сливка. У цій збірці є уже знайомі тексти, є нові. Деякі змушують реготати від душі, а деякі ридати навзрид. 💓💔
Це пряме попадання в серденько. Не стримати емоцій, коли текст про твою рідну сторону, коли бабця говорить точнісінько як твоя, коли кожна сторінка відгукується - так, це воно, рідненьке. Подякувала за власні підняті на поверхню спомини про моїх прародичів. Хочеться тепер бігти і обіймати всіх навколо.
Цінними і значущими спогади робимо ми самі. І величина їх, зазвичай, не зможе бути виміряна жодними преміями, званнями чи іншими соціальними відзнаками. Головне, мати відкрите серце, щоб все це достойно оцінити та зберегти десь у його затишному куточку, бо літак пролітає та й життя минає.
Якщо порівняти з "Чуєш...", то ця трохи менш цікава. Купувала, бо там обіцяли, що буде продовження історії діда старенького, якої не прочитаєш в інстаграмі. Не було. Склалося враження, що книжка зроблена поспіхом. А також мені не пощастило, і я отримала перші примірники, де надзвичайно багато помилок, переважно технічних, але вони дуже заважають читати. Також тут менше таких цікавих історій, як у першій частині. Утім, читати було цікаво. Я навіть виділила одну цитату, яка мені відгукнулася: "Іноді народити дитину — куди легше, ніж стриматися й не заплакати".
Яка ж прекрасна книга! Така своя, рідна, затишна і глибока. Маючи мало спільного з авторкою, книгу ніби прожила сама. Сміялась, плакала, щиро раділа, хвилювалась і любила, а ще з усіх сил намагалась розтягнути ті сторінки хоч на пару вечорів. Вдячна і хочу ще )
Неймовірно естетична і красива книжка, кожен розворот відкриваєш із захопленням. Я читала блог, тому 90% історій в книзі мені знайомі, тобто перечитуєш історії авторки та її сім‘ї. сумно читати про старіння, смерть рідних. сподобалися рефлексії авторки про материнство, бога, і тд