Так казав Заратустра. Жадання влади

by Friedrich Nietzsche, Фрідріх Ніцше, Анатолій Онишко (Translator)

«Так казав Заратустра. Книжка для всіх і ні для кого» – це філософський роман-трактат Фрідріха Ніцше, написаний у 1883-1885 роках, зміст якого обертається навколо ідей вічного повторення, «смерті Бога» та пророцтва про надлюдину. Головний персонаж – переосмислений Ніцше пророк зороастризму Заратустра, що повертається з проповіддю до людства після тривалого усамітнення в горах.

«Жадання влади» – останній твір філософа, палка апологія людини, протест проти будь-яких форм духовного рабства, зокрема релігійного.

Це одна з небагатьох книг, яку можна перечитувати багато разів і навіть розібрати на цитати, вона вплинула на багатьох відомих філософів і письменників 20 століття та досі залишається актуальною.

Genres: Philosophy

352 pages, Hardcover

Published January 1, 2021

About the author

Friedrich Wilhelm Nietzsche was a German classical scholar, philosopher, and critic of culture, who became one of the most influential of all modern thinkers. He began his career as a classical philologist before turning to philosophy. He became the youngest person to hold the Chair of Classical Philology at the University of Basel in 1869 at the age of 24, but resigned in 1879 due to health problems that plagued him most of his life; he completed much of his core writing in the following decade. In 1889, at age 44, he suffered a collapse and afterward a complete loss of his mental faculties, with paralysis and probably vascular dementia. He lived his remaining years in the care of his mother until her death in 1897 and then with his sister Elisabeth Förster-Nietzsche. Nietzsche died in 1900, after experiencing pneumonia and multiple strokes.
Nietzsche's work spans philosophical polemics, poetry, cultural criticism, and fiction while displaying a fondness for aphorism and irony. Prominent elements of his philosophy include his radical critique of truth in favour of perspectivism; a genealogical critique of religion and Christian morality and a related theory of master–slave morality; the aesthetic affirmation of life in response to both the "death of God" and the profound crisis of nihilism; the notion of Apollonian and Dionysian forces; and a characterisation of the human subject as the expression of competing wills, collectively understood as the will to power. He also developed influential concepts such as the Übermensch and his doctrine of eternal return. In his later work, he became increasingly preoccupied with the creative powers of the individual to overcome cultural and moral mores in pursuit of new values and aesthetic health. His body of work touched a wide range of topics, including art, philology, history, music, religion, tragedy, culture, and science, and drew inspiration from Greek tragedy as well as figures such as Zoroaster, Arthur Schopenhauer, Ralph Waldo Emerson, Richard Wagner, Fyodor Dostoevsky, and Johann Wolfgang von Goethe.
After his death, Nietzsche's sister Elisabeth became the curator and editor of his manuscripts. She edited his unpublished writings to fit her German ultranationalist ideology, often contradicting or obfuscating Nietzsche's stated opinions, which were explicitly opposed to antisemitism and nationalism. Through her published editions, Nietzsche's work became associated with fascism and Nazism. 20th-century scholars such as Walter Kaufmann, R.J. Hollingdale, and Georges Bataille defended Nietzsche against this interpretation, and corrected editions of his writings were soon made available. Nietzsche's thought enjoyed renewed popularity in the 1960s and his ideas have since had a profound impact on 20th- and early 21st-century thinkers across philosophy—especially in schools of continental philosophy such as existentialism, postmodernism, and post-structuralism—as well as art, literature, music, poetry, politics, and popular culture.

Reviews

[Bones Green · Rating 3 out of 5]

Перший твір подібний вкритим непрохідними лісами горам, через які варто продиратися аби споглядати неймовірні нові краєвиди, змінюватися й зростати внутрішньо та знаходити цікаві скарби.
Другий же твір є послідовною критикою найбільш популярної на планеті семітської релігії, описом передумов її виникнення та зумовлених нею негативних наслідків для розвитку народів.

[Ivan · Rating 2 out of 5]

Не сподобався Ніцше.
Для початку скажу, що сподобалося: три стадії перетворення духу (верблюд, лев, дитина) і фрагмент про кафедри сну — хоча, на мою думку, ця книжка сама така ж кафедра. Також Ніцше дуже пафосний, і безліч його цитат можна безсоромно викрасти — який-не-який, а талант до писемництва в нього був. Шкода, що з аргументами та фактами — не дуже.

Якщо говорити про Так казав Заратустра, то мені не подобається тон Ніцше — як для людини, яка за життя нічого особливого не досягла. Він висловлюється з багатьох питань, у яких він — ну, повний ідіот.
Я, про всяк випадок, проясню: Заратустра — це Ніцше.
Його роздуми про жінок і сексуальність іноді виглядають як записки вусатого інцела з XIX століття, а не філософа — і це, чесно, навіть смішно.
А тепер поговорімо про мінуси.
Філософія як така мені не дуже зрозуміла й не дуже цікава. Почуєш іноді від когось, хто в ній розбирається — і думаєш: було б непогано самому ознайомитися. А як доходить до читання — завжди виходить якась фігня. І Ніцше — не виняток.
Коли чуєш окремі цитати, здається чимось пафосним і мотивуючим. А в самій книжці він виглядає як пафосний, пристаркуватий підліток, який усіх, хто з ним не згоден, вважає ідіотами, що нічого не тямлять у цьому житті.

Чи то на щастя, чи ні, але філософія, напевно, не моє.

[punun · Rating 5 out of 5]

"Бог помер" — проголошує Ніцше і ці слова стають ключем до розуміння "Так казав Заратустра". Це книга, що б’є в саме серце людської сутності, змушуючи задуматися: хто ми є і ким можемо стати? Заратустра, мов пророк із самотньої гори, говорить про надлюдину — ідеал, що ще в дорозі, але вже кличе нас подолати самих себе. Це текст, який не дає відповідей, а ставить запитання, від яких хочеться відвернутися, але не виходить.

Заратустра, відлюдник, що провів десять років у горах, спускається до людей, щоб поділитися своєю мудрістю. Він проголошує смерть Бога і закликає людину подолати себе, щоб відкрити шлях для надлюдини — нового ідеалу, який замінить усе старе й віджиле. Його подорож — це серія зустрічей із різними людьми: від проповідників до воїнів, від скептиків до тих, хто молиться ослу в печері, вважаючи це новим божеством. Кожна глава — це притча, що розкриває абсурдність людського існування й закликає до трансформації. Заратустра — це не просто герой, а символ, що уособлює прагнення до вищого. Він самотній, як дерево, про яке говорить:

Це дерево росте самотою тут, на горі, піднеслося воно високо над людиною й звіром. і якби воно захотіло сказати щось, то не мало б нікого, хто б його зрозумів, — так високо виросло дерево

Його слухачі — уламки світу, що втратив сенс: від тих, хто проповідує смерть, із їхньою правдою:

Життя — це тільки страждання, — так кажуть інші й не брешуть

до воїнів, яких Заратустра хвалить за справжність:

Вас називають безсердечними – та серце у вас справжнє, і я люблю вашу сором'язливу сердечність

Але навіть його послідовники виявляються слабкими, молячись ослу, що показує вічну потребу людини в нових богах.

Головна думка книги — "Людина – це те, що треба подолати", адже сучасна людина, за Ніцше, — це "найзажерливіший хижак", що втратив гідність, колись даровану Богом, який тепер мертвий. Заратустра бачить людей як "уламки майбутнього", застряглі в абсурді держави й суспільства, де все "починається знову, все вічне, все сковане в ланцюг, все переплетене, все закохане". Але проблема у тому, що люди, навіть убивши одного бога, створюють нового — як у сцені з ослом у печері. Це вічне коло, яке Ніцше хоче розірвати, закликаючи до надлюдини — того, хто здатен вийти за межі людського.

Отож, читати книгу непросто: текст важкий, сповнений різкої критики християнства й людської природи, але в цьому її сила. Вона залишає після себе відчуття, ніби ти побачив себе зсередини — і не все сподобалося. Кожного разу згадуючи "Так казав Заратустра" я находжу для себе щось нове і це змушує мене вертатись до неї знову і знову. 10/10 — за глибину, що змушує повертатися і відклик, який вона залишила у мені.



***

"God is dead" — proclaims Nietzsche, and these words become the key to understanding Thus Spoke Zarathustra. This is a book that strikes at the very heart of human nature, forcing us to ask: who are we, and who can we become? Zarathustra, like a prophet from a lonely mountain, speaks of the Übermensch — an ideal still on its way, but already calling us to overcome ourselves. It is a text that doesn’t give answers but asks questions one wants to look away from — and can’t.

Zarathustra, a hermit who spent ten years in the mountains, descends to the people to share his wisdom. He proclaims the death of God and calls on man to overcome himself in order to make way for the Übermensch — a new ideal that will replace all that is old and decayed. His journey is a series of encounters with different people: from preachers to warriors, from skeptics to those who pray to a donkey in a cave, believing it to be a new deity. Each chapter is a parable that reveals the absurdity of human existence and calls for transformation. Zarathustra is not just a character, but a symbol embodying the striving for something higher. He is alone, like the tree he speaks of:

This tree grows alone here on the mountain; it rose high above man and beast. And if it wanted to speak, it would have no one to understand it — so high has the tree grown.

His listeners are fragments of a world that has lost its meaning: from those who preach death, with their truth:

Life is only suffering — so say others, and they do not lie.

to warriors, whom Zarathustra praises for their authenticity:

You are called heartless — but your heart is genuine, and I love your shy-heartedness.

But even his followers turn out to be weak, praying to a donkey, which reveals the eternal human need for new gods.

The central idea of the book — "Man is something that must be overcome" — highlights Nietzsche’s view that modern man is "the most ravenous predator" who has lost the dignity once granted by God, now dead. Zarathustra sees people as "fragments of the future," stuck in the absurdity of the state and society, where "everything begins again, everything is eternal, everything is chained, everything is interwoven, everything is in love." But the problem is that even after killing one god, people create a new one — like in the scene with the donkey in the cave. This is the eternal circle Nietzsche wants to break, calling for the Übermensch — the one capable of going beyond the human.

Thus, the book is not an easy read: the text is dense, filled with sharp criticism of Christianity and human nature, but that is where its strength lies. It leaves you with the feeling that you have seen yourself from within — and didn’t like everything you saw. Every time I return to Thus Spoke Zarathustra, I find something new, and that keeps pulling me back again and again. 10/10 — for the depth that demands return and the resonance it left within me.