Трагедія Чорнобиля – основний зміст цієї книги. Україна після атомної катастрофи 1986 року стала скорботною чорнобильською матір'ю для українського народу, і весь світ живої природи став її невинною жертвою. Книга Євгена Гуцала «Діти Чорнобиля» – це правдиві розповіді про трагічне буття юних героїв – уже після Чорнобиля.
Український кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.
Мдааааааа… Не очікував на настільки морально важке чтиво. Попри те, що книжка – 100 сторінок «дитячим» шрифтом, та ще й з ілюстраціями, прочитати її залпом – неможливо. Дуже вже боляче й важко морально відчувати героїв та співпереживати їм..
У всіх розповідях фігурують часи пост-Чорнобиля. При тому, сам Чорнобиль постає не як техногенна катастрофа, а, радше, як вселенське зло.
«А чого тим людям боятися Бога, коли Чорнобиль страшніший?»
І це «вселенське зло» подане у книзі переважно через призму дітей. Діти не розуміють, що таке той чорнобиль, та вони сприймають нáстрої й настрóї оточення і переживають їх своєю дитячою вірою: Дід хоче втопити цуценят бо в песинеси «погана кров»? – Треба захистити песиків! Бабуся просила похоронити її у всьому новому? – Я також не вдягатиму нове, то «на смерть».
Чистота людської душі перетнулася із брудом Чорнобиля. Брудом Чорнобиля, наслідки якого й досі відчутні.