What do you think?
Rate this book
Трилогія північних міст #1
Стокгольм
«Стокгольм» — це книга про політику, магію і найближче майбутнє. Київ тридцятих років ХХI сторіччя, на країну насувається потужна снігова буря, у маленькому карпатському містечку безслідно зникають діти, а величезний офісний центр захоплює релігійна секта. В цей час Мирослава не знає, як їй впоратися із залежністю та повернутися до журналістики. Різдво ще ніколи не було таким ненадійним, і навіть святкові вогні заподіюють опіки. Диявол ховається в деталях, і зашморг на шиї затягується все міцніше. Подорож до самого серця України починається.
584 pages, Hardcover
Published January 1, 2022
15 people are currently reading
165 people want to read
About the author
Валентин Поспєлов
5 books12 followersВалентин Поспєлов - молодий український письменник з Дніпра.
Його дебютний роман-антиутопія «Різанина» побачив світ у 2019 році у видавництві «Герда». Попри війну, у 2022 році у видавництві «Темпора» вийшла друком друга книга письменника, роман - «Стокгольм». Це перша книга Валентина Поспєлова з серії, яка має назву «Трилогія північних міст».
У книзі автор береться за прогноз, яке політичне та соціальне майбутнє буде у людей, які, наприклад, пройшли через війну сьогодення, переносячи читача у Київ 30-х років ХХІ століття.
Над книгою «Стокгольм» автор працював 18 місяців, й заради письменства покинув основну роботу.
Його дебютний роман-антиутопія «Різанина» побачив світ у 2019 році у видавництві «Герда». Попри війну, у 2022 році у видавництві «Темпора» вийшла друком друга книга письменника, роман - «Стокгольм». Це перша книга Валентина Поспєлова з серії, яка має назву «Трилогія північних міст».
У книзі автор береться за прогноз, яке політичне та соціальне майбутнє буде у людей, які, наприклад, пройшли через війну сьогодення, переносячи читача у Київ 30-х років ХХІ століття.
Над книгою «Стокгольм» автор працював 18 місяців, й заради письменства покинув основну роботу.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 33 reviews
August 4, 2022
Я зла на себе (бо взяла цю книжку) і зла на саму книжку. Очікувала класного сюжету, екшну, підступних переворотів, антиутопічних ноток, магії (як написано в анотації). А отримала - лекцію з політології.
Весь сюжет розтягнувся на майже 600 сторінок, але настільки розчинився у політичних «ліричних відступах», що я знудилася.
Діалог, який міг займати пів сторінки, а займав 3 через постійні рефлексії на «глибокі» теми політики, журналістики, релігії, свідобудови і т.д. - це не ОК для мене.
Відчуття, що автор дуже волів показати свою обізнаність в політичних темах. І йому вдалося, однозначно. Але чи цікаво це мені - пересічному читачеві?
Стара, як світ, тема боротьби добра і зла тут представлена в досить песимістичному світлі. Ну або мені так здалось.
Після останньої сторінки залишаються нерозкриті питання, але це й не дивно. Планується трилогія, а це - лише перша частина.
Не можу не відмітити дуже гарну обкладинку. А от редактура «кульгає».
Підсумую: книга не для всіх. Але поціновувачі точно знайдуться серед тих, хто любить тексти на глобальні серйозні теми.
Весь сюжет розтягнувся на майже 600 сторінок, але настільки розчинився у політичних «ліричних відступах», що я знудилася.
Діалог, який міг займати пів сторінки, а займав 3 через постійні рефлексії на «глибокі» теми політики, журналістики, релігії, свідобудови і т.д. - це не ОК для мене.
Відчуття, що автор дуже волів показати свою обізнаність в політичних темах. І йому вдалося, однозначно. Але чи цікаво це мені - пересічному читачеві?
Стара, як світ, тема боротьби добра і зла тут представлена в досить песимістичному світлі. Ну або мені так здалось.
Після останньої сторінки залишаються нерозкриті питання, але це й не дивно. Планується трилогія, а це - лише перша частина.
Не можу не відмітити дуже гарну обкладинку. А от редактура «кульгає».
Підсумую: книга не для всіх. Але поціновувачі точно знайдуться серед тих, хто любить тексти на глобальні серйозні теми.
July 27, 2022
Я не люблю книжки про політику. Бо завжди нудно читати про теми, які тебе цікавлять на рівні чогось дуже нав’язливого та повсюдного.
От виходить нова фентезі книжка сучасної української літератури. Приваблює обкладинка, назва... Читаю анотацію: «Стокгольм» — це книга про політику, магію і найближче майбутнє.». «Книга про політику»... Я не хочу це читати. Далі: «...у маленькому карпатському містечку безслідно зникають діти, а величезний офісний центр захоплює релігійна секта.». Та-а-ак... Відділення Нової Пошти... Оплата карткою...
Текст поглинає з перших рядків. Ти читаєш і думаєш: «Ну давай, лажани! Лажани, бляха!». Та за усю книгу лажанув лише коректор, який випадково заснув на клавіатурі, бо видати книгу у такий час — моя повага.
Це смачний, глибокий текст з дорослими думками, які не бояться бути надрукованими у художньому форматі. Я декілька разів перевіряв скільки Валентину Поспєлову років. Якщо він зміг написати отаке сьогодні, то що на нас чекає далі? Автор не тільки пройшовся по темах, що наболіли, але й поділився своєю позицією, що може бути сприйнято дуже агресивно серед низки соціальних культур. Та при цьому, в сюжеті, усе що відбувається, відгукується дуже гармонійно в уяві та транслює крутезне кіно прямо у мозок.
Але є одна претензія: попри кінцівку, увесь том здається якимось дуже великим прологом до чогось більш масштабного (куди вже?) та епічного. Я впевнений, що продовження буде ще яскравішим, бо інших варіантів у автора немає.
І це моя особиста думка, яка може не збігатися з думкою інших читачів, бо жанр так, специфічний та не кожному влетить. Та й стиль з технікою виконання. Мені от влетіло. Дякую.
От виходить нова фентезі книжка сучасної української літератури. Приваблює обкладинка, назва... Читаю анотацію: «Стокгольм» — це книга про політику, магію і найближче майбутнє.». «Книга про політику»... Я не хочу це читати. Далі: «...у маленькому карпатському містечку безслідно зникають діти, а величезний офісний центр захоплює релігійна секта.». Та-а-ак... Відділення Нової Пошти... Оплата карткою...
Текст поглинає з перших рядків. Ти читаєш і думаєш: «Ну давай, лажани! Лажани, бляха!». Та за усю книгу лажанув лише коректор, який випадково заснув на клавіатурі, бо видати книгу у такий час — моя повага.
Це смачний, глибокий текст з дорослими думками, які не бояться бути надрукованими у художньому форматі. Я декілька разів перевіряв скільки Валентину Поспєлову років. Якщо він зміг написати отаке сьогодні, то що на нас чекає далі? Автор не тільки пройшовся по темах, що наболіли, але й поділився своєю позицією, що може бути сприйнято дуже агресивно серед низки соціальних культур. Та при цьому, в сюжеті, усе що відбувається, відгукується дуже гармонійно в уяві та транслює крутезне кіно прямо у мозок.
Але є одна претензія: попри кінцівку, увесь том здається якимось дуже великим прологом до чогось більш масштабного (куди вже?) та епічного. Я впевнений, що продовження буде ще яскравішим, бо інших варіантів у автора немає.
І це моя особиста думка, яка може не збігатися з думкою інших читачів, бо жанр так, специфічний та не кожному влетить. Та й стиль з технікою виконання. Мені от влетіло. Дякую.
November 9, 2022
Книжка викликала дуже суперечливі враження... З плюсів:
- Потенційно цікава головна героїня
- Потенційно цікавий світ
- Стилістично написано норм, зайде тим, кому подобається Кідрук або Павлюк.
3 мінусів:
- Дуже повільний розвиток сюжету і розкриття персонажів
- Відомості про світ (Україна приблизно середини 21 ст.) подані фрагментарно і незрозуміло; є підозра, що автор і сам до кінця не певен, що там відбувалось і відбувається
- Більша частина об'єму книжки — це роздуми автора про природу журналістики, політики, боротьби за владу, корупцію і тд. Переважно вони прямо не стосуються сюжету і ніяк не розкривають персонажів. Інколи це подається у формі афоризмів, які не завжди мають сенс
- Потенційно цікава головна героїня
- Потенційно цікавий світ
- Стилістично написано норм, зайде тим, кому подобається Кідрук або Павлюк.
3 мінусів:
- Дуже повільний розвиток сюжету і розкриття персонажів
- Відомості про світ (Україна приблизно середини 21 ст.) подані фрагментарно і незрозуміло; є підозра, що автор і сам до кінця не певен, що там відбувалось і відбувається
- Більша частина об'єму книжки — це роздуми автора про природу журналістики, політики, боротьби за владу, корупцію і тд. Переважно вони прямо не стосуються сюжету і ніяк не розкривають персонажів. Інколи це подається у формі афоризмів, які не завжди мають сенс
January 4, 2023
Уффф. Давно таких розчарувань в книгах не відчував.
З чого б почати? Давайте з анотації, бо читаючи її, я подумав, що це повинно бути щось у стилі Павлюка, а він мені зайшов, тому не вагаючись замовив її.
«Стокгольм» — це книга про політику, магію і найближче майбутнє. Київ тридцятих років ХХI сторіччя, на країну насувається потужна снігова буря, у маленькому карпатському містечку безслідно зникають діти, а величезний офісний центр захоплює релігійна секта. В цей час Мирослава не знає, як їй впоратися із залежністю та повернутися до журналістики. Різдво ще ніколи не було таким ненадійним, і навіть святкові вогні заподіюють опіки. Диявол ховається в деталях, і зашморг на шиї затягується все міцніше. Подорож до самого серця України починається.
Атмосфера заявляється, як напружена, стихійне лихо, яке має вплинути на сюжет, наделеке майбутнє України, політичні ігри та містика. По факту:
- снігова буря, яка описується як найлютіша за останні десятиліття, є аби була, вона жодним чином не впливає на сюжет, просто персонажам холодно, нахіба вона в сюжеті - біс його зна;
- майбутнє описано взагалі зжамкано, немає жодної конкретики, враження, що автор пишучи книгу сам не міг зрозуміти, яким він його бачить: якийсь незрозумілий уряд, незрозуміли заколоти, без жодних пояснень їх виникнення та передумов;
- політика займає провідну роль, її тут аж занадто багато, але якщо розбиратись, то це заїжджена тема - «держава - зло, політики - всі погані, корпорації - сам чорт»;
- містика - найслабша частина. Автор приліпив в сюжет якихось істот, які позиціонують себе, як древні створіння ледве не самого Бога, але знову ж, ні їх передісторія, ні мотиви дій, ні хто це взагалі в біса такі - здогадуйся читач сам.
Лінія зниклих дітей в карпатському містечку.
Для чого на це було виділено не багато, не мало - приблизно 200 сторінок тексту? Жодним чином вона не підвʼязується до описаних автором головних подій.
Ну і «найкраще» - «Стокгольм». Ви можете подумати, що столиця Швеції відіграє важливу роль в книзі. Ага, два рази. Це глибинна метафора на те, що ми всі жертви політичних устроїв та корпорацій, але ми настільки звикли і нам це подобається, що ми як жертва, що має теплі почуття до кривдника.
Коротше кажучи, купуючи книгу ви отримуєте абсолютно не те, чого очікуєте.
+ Читати не так вже й нудно;
⁃ Очікування не відповідають реальності;
⁃ Абсолютно алогічний сюжет, без мотивації, без пояснень;
⁃ Вся книга - суцільна рефлексія автора на тему політики, філософії, зла та добра;
⁃ Відсутність нормальної містики;
⁃ Зайві сюжетні лінії; таких можна нарахувати чимало: телевізійне шоу, зникнення дітей, лінії деяких персонажів, що до сюжету мають ледь дотичне відношення;
⁃ Персонажі - геть ніякі. Переживань відчуваєш до них 0.0, не чіпляють нічим, вони наче ті NPC, роль яких просто сказати вам якийсь текст.
🤓 Чи варто читати:
Та скоріше за все - ні. Чи отримаєте ви задоволення від прочитання - наврядчи, чи зрозумієте може глибинний задум автора, який зрозуміють лише ті, хто мають зрозуміти (по відгуках схоже, що такі є, але в їх компетенцію мало віриться) - та теж маловірогідно. Можете, звичайно, спробувати, адже це, на скільки я зрозумів, перша книга трилогії і можливо вам буде цікаво отримати продовження, але знову ж - забагато в ній було розчарувань.
З чого б почати? Давайте з анотації, бо читаючи її, я подумав, що це повинно бути щось у стилі Павлюка, а він мені зайшов, тому не вагаючись замовив її.
«Стокгольм» — це книга про політику, магію і найближче майбутнє. Київ тридцятих років ХХI сторіччя, на країну насувається потужна снігова буря, у маленькому карпатському містечку безслідно зникають діти, а величезний офісний центр захоплює релігійна секта. В цей час Мирослава не знає, як їй впоратися із залежністю та повернутися до журналістики. Різдво ще ніколи не було таким ненадійним, і навіть святкові вогні заподіюють опіки. Диявол ховається в деталях, і зашморг на шиї затягується все міцніше. Подорож до самого серця України починається.
Атмосфера заявляється, як напружена, стихійне лихо, яке має вплинути на сюжет, наделеке майбутнє України, політичні ігри та містика. По факту:
- снігова буря, яка описується як найлютіша за останні десятиліття, є аби була, вона жодним чином не впливає на сюжет, просто персонажам холодно, нахіба вона в сюжеті - біс його зна;
- майбутнє описано взагалі зжамкано, немає жодної конкретики, враження, що автор пишучи книгу сам не міг зрозуміти, яким він його бачить: якийсь незрозумілий уряд, незрозуміли заколоти, без жодних пояснень їх виникнення та передумов;
- політика займає провідну роль, її тут аж занадто багато, але якщо розбиратись, то це заїжджена тема - «держава - зло, політики - всі погані, корпорації - сам чорт»;
- містика - найслабша частина. Автор приліпив в сюжет якихось істот, які позиціонують себе, як древні створіння ледве не самого Бога, але знову ж, ні їх передісторія, ні мотиви дій, ні хто це взагалі в біса такі - здогадуйся читач сам.
Лінія зниклих дітей в карпатському містечку.
Для чого на це було виділено не багато, не мало - приблизно 200 сторінок тексту? Жодним чином вона не підвʼязується до описаних автором головних подій.
Ну і «найкраще» - «Стокгольм». Ви можете подумати, що столиця Швеції відіграє важливу роль в книзі. Ага, два рази. Це глибинна метафора на те, що ми всі жертви політичних устроїв та корпорацій, але ми настільки звикли і нам це подобається, що ми як жертва, що має теплі почуття до кривдника.
Коротше кажучи, купуючи книгу ви отримуєте абсолютно не те, чого очікуєте.
+ Читати не так вже й нудно;
⁃ Очікування не відповідають реальності;
⁃ Абсолютно алогічний сюжет, без мотивації, без пояснень;
⁃ Вся книга - суцільна рефлексія автора на тему політики, філософії, зла та добра;
⁃ Відсутність нормальної містики;
⁃ Зайві сюжетні лінії; таких можна нарахувати чимало: телевізійне шоу, зникнення дітей, лінії деяких персонажів, що до сюжету мають ледь дотичне відношення;
⁃ Персонажі - геть ніякі. Переживань відчуваєш до них 0.0, не чіпляють нічим, вони наче ті NPC, роль яких просто сказати вам якийсь текст.
🤓 Чи варто читати:
Та скоріше за все - ні. Чи отримаєте ви задоволення від прочитання - наврядчи, чи зрозумієте може глибинний задум автора, який зрозуміють лише ті, хто мають зрозуміти (по відгуках схоже, що такі є, але в їх компетенцію мало віриться) - та теж маловірогідно. Можете, звичайно, спробувати, адже це, на скільки я зрозумів, перша книга трилогії і можливо вам буде цікаво отримати продовження, але знову ж - забагато в ній було розчарувань.
September 6, 2022
Опис обіцяв мені багато снігу, небезпеку, магію, політичні ігри, таємниче зникнення дітей та загалом щось неймовірно цікаве від українського автора.
А отримала я ду-уже довгу розповідь про споконвічне протистояння умовних сил Світла проти умовних сил Темряви, окремі моменти якої настільки знайомі з інших історій, що перед очима навіть картинка поставала.
Наприклад, пир істот по прибуттю — це один в один зав'язка «30 днів ночі». Вальтер — герой будь-якого аніме, наприклад, Сайзо.
І це було б не так вже й погано — я не проти вторинних історій, якщо вони гарно розказані і чимось чіпляють.
«Стокгольм» не така книга, і ось чому:
1. Тут відсутні герої. І Ло, і Мирослава не люди з характерами, а картонні функції. В них наче є якесь підґрунтя, якесь минуле, якісь прагнення (до речі, чого прагне Мирослава? Що є її рушійною силою?) але це нічого не дає читачеві.
Ось Мирослава приїздить у Високий Яр і... просто бовтається там, як лайно в ополонці, бо все тлєн. Тож, ні, це не переконливий опис професійної журналістки, як пише Євгенія Чуприна на обкладинці.
Ось Ло будує немаленьку організацію з людей, які ладні за нього померти — і вони таки всі помирають, і щоби що? А щоби нічого. В чому був сенс захоплювати будівлю? В чому був сенс тягти із собою Мирославу? В чому був сенс пожертви?
Окремо стирчить фігура полковника Попіла, який постійно маячить на сторінках і нічого не додає загальній історії, а подається при цьому так, наче читач повинен його запам'ятати і стежити за ним.
2. Тут відсутній сюжет. Тобто він є, але, коли розмазуєш те, що можна переповісти одним абзацем, на 584 сторінки, все губиться. А коли вписуєш сцени, які сюжет ніяк не просувають, наприклад, напад Олексія в номері чи Катерину у центрі контролю якості повітря, й без того не рясне розмивається ще більше.
3. Позиція автора, який «як порядна людина, політологом не став», суне на читача з кожної сторінки — і це те, що остаточно закопує непогану, в принципі, ідею.
«Це і є служіння нації — байдужість, тиранія, непрофесіоналізм». От тільки, упс, Катерина не президент і не міністр.
А отримала я ду-уже довгу розповідь про споконвічне протистояння умовних сил Світла проти умовних сил Темряви, окремі моменти якої настільки знайомі з інших історій, що перед очима навіть картинка поставала.
Наприклад, пир істот по прибуттю — це один в один зав'язка «30 днів ночі». Вальтер — герой будь-якого аніме, наприклад, Сайзо.
І це було б не так вже й погано — я не проти вторинних історій, якщо вони гарно розказані і чимось чіпляють.
«Стокгольм» не така книга, і ось чому:
1. Тут відсутні герої. І Ло, і Мирослава не люди з характерами, а картонні функції. В них наче є якесь підґрунтя, якесь минуле, якісь прагнення (до речі, чого прагне Мирослава? Що є її рушійною силою?) але це нічого не дає читачеві.
Ось Мирослава приїздить у Високий Яр і... просто бовтається там, як лайно в ополонці, бо все тлєн. Тож, ні, це не переконливий опис професійної журналістки, як пише Євгенія Чуприна на обкладинці.
Ось Ло будує немаленьку організацію з людей, які ладні за нього померти — і вони таки всі помирають, і щоби що? А щоби нічого. В чому був сенс захоплювати будівлю? В чому був сенс тягти із собою Мирославу? В чому був сенс пожертви?
Окремо стирчить фігура полковника Попіла, який постійно маячить на сторінках і нічого не додає загальній історії, а подається при цьому так, наче читач повинен його запам'ятати і стежити за ним.
2. Тут відсутній сюжет. Тобто він є, але, коли розмазуєш те, що можна переповісти одним абзацем, на 584 сторінки, все губиться. А коли вписуєш сцени, які сюжет ніяк не просувають, наприклад, напад Олексія в номері чи Катерину у центрі контролю якості повітря, й без того не рясне розмивається ще більше.
3. Позиція автора, який «як порядна людина, політологом не став», суне на читача з кожної сторінки — і це те, що остаточно закопує непогану, в принципі, ідею.
«Це і є служіння нації — байдужість, тиранія, непрофесіоналізм». От тільки, упс, Катерина не президент і не міністр.
September 23, 2022
Це той випадок, коли анотації вистачило, аби книга закохала у себе читача з першого погляду і захотілося їх купили та прочитати без усяких вагань. Розчарування не було.
Завжди хотілось прочитати щось незвичне із сучасної української літератури, де буде і політика і магія. Як на мене, то в книзі гармонійно поєдуються сюжет та окремі думки автора на ту чи іншу проблему з якою стикалося та продовжує стикатися людство за весь час свого існування. Немає відчуття того, що в автора починається потік думок, що змушує сюжет страждати. Принаймні, я не помітив якогось дискомфорту під час читання, але це мабуть справа смаку.
Окремо хочеться виділити міркування автора на тему зваємовідносин між людьми, політики, болю та інше (найбільш влучні для мене цитати дивитися тут https://www.goodreads.com/author/quot... ). Наведу найулюбленіші:
1) “Спробувати зрозуміти сторонню людину - все одно що зазирнути в колодязь. Ти можеш безліч разів повторювати одні й ті самі завчені слова про важливість емпатії, та все ж у відображенні на воді побачиш лише себе.”
2) “Цей день став чорною сторінкою в історії Україні та всього світу. Ніхто і ніколи не погрожував нам з такою безпринципною ненавистю, як заколотники, які зазіхнули на найцініше для кожного з нас - свободу. Свободу, яку боронили наші батьки та прадіди, свободу, за яку наш народ завжди платив найвищу ціну.”
3) “Росія - нікчемна, злиденна та агресивна країна. Вона значно гірша за інших, і все ж приречена на пекло.”
Деякі думки автора, як ось 2а та 3я цитати назначенні вище, досить влучно передають ситуацію в Україні зараз. Наскільки я розумію, то автор завершив писати книгу до війни, тому мабуть такі збіги є випадковими.
Дуже сподіваюся на продовження історії
Завжди хотілось прочитати щось незвичне із сучасної української літератури, де буде і політика і магія. Як на мене, то в книзі гармонійно поєдуються сюжет та окремі думки автора на ту чи іншу проблему з якою стикалося та продовжує стикатися людство за весь час свого існування. Немає відчуття того, що в автора починається потік думок, що змушує сюжет страждати. Принаймні, я не помітив якогось дискомфорту під час читання, але це мабуть справа смаку.
Окремо хочеться виділити міркування автора на тему зваємовідносин між людьми, політики, болю та інше (найбільш влучні для мене цитати дивитися тут https://www.goodreads.com/author/quot... ). Наведу найулюбленіші:
1) “Спробувати зрозуміти сторонню людину - все одно що зазирнути в колодязь. Ти можеш безліч разів повторювати одні й ті самі завчені слова про важливість емпатії, та все ж у відображенні на воді побачиш лише себе.”
2) “Цей день став чорною сторінкою в історії Україні та всього світу. Ніхто і ніколи не погрожував нам з такою безпринципною ненавистю, як заколотники, які зазіхнули на найцініше для кожного з нас - свободу. Свободу, яку боронили наші батьки та прадіди, свободу, за яку наш народ завжди платив найвищу ціну.”
3) “Росія - нікчемна, злиденна та агресивна країна. Вона значно гірша за інших, і все ж приречена на пекло.”
Деякі думки автора, як ось 2а та 3я цитати назначенні вище, досить влучно передають ситуацію в Україні зараз. Наскільки я розумію, то автор завершив писати книгу до війни, тому мабуть такі збіги є випадковими.
Дуже сподіваюся на продовження історії
December 27, 2022
Чарльз Буковські писав: «Don’t try», but ВАЛЕНТИН ПОСПЄЛОВ surely did. Блискуче!
Не розумію людей, які написали у відгуках, мов « в книзі не вистачає глибини». Спершу мені здавалось, що це одна велика, аж нудна лекція на тему політології.
Але поступово я зрозуміла, що героям та історії було приділено не менше часу і мені сподобалась історія кожного героя. Автор зачепив просто безліч соціальних питань, але все ж, книжка найкраще описує стокгольмським синдром, як не дивно.
Хотіла написати, що не викупила центральної фрази, яка постійно крутилась в книзі. І до мене щойно дійшло, який в ній сенс. Ось, власне і вона:
«Чи є щось природніше за виконання наказів, щось більше за потребу підкорюватися? Людина не потребує свободи. Вона потребує лише своїх кайданнів»
Вагаюсь між кількістю зірочок, але забрала одну, оскільки моментами філософія просто збивала з ніг і не давала оговтатись.
Гігантський кіт мене потішив :)
Не розумію людей, які написали у відгуках, мов « в книзі не вистачає глибини». Спершу мені здавалось, що це одна велика, аж нудна лекція на тему політології.
Але поступово я зрозуміла, що героям та історії було приділено не менше часу і мені сподобалась історія кожного героя. Автор зачепив просто безліч соціальних питань, але все ж, книжка найкраще описує стокгольмським синдром, як не дивно.
Хотіла написати, що не викупила центральної фрази, яка постійно крутилась в книзі. І до мене щойно дійшло, який в ній сенс. Ось, власне і вона:
«Чи є щось природніше за виконання наказів, щось більше за потребу підкорюватися? Людина не потребує свободи. Вона потребує лише своїх кайданнів»
Вагаюсь між кількістю зірочок, але забрала одну, оскільки моментами філософія просто збивала з ніг і не давала оговтатись.
Гігантський кіт мене потішив :)
November 4, 2022
Здається, автор дуже любить аніме.
Здається, автор дуже любить (любив) пацанські пабліки у вк.
Здається, автор дуже любить Кінга і вважає, що вміє цікаво рефлексувати на будь-яку тему як Дідо.
Здається, автор під час написання другої половини читав Павлюка "Я бачу, вас цікавить пітьма".
Здається, автор зрадофіл.
Здається, автор пафосний нарцис.
Здається, автору краще не писати книги взагалі.
P.S.: Ну і причому тут "Стокгольм"?
P.P.S.: Книга підписана у друк наприкінці травня. Не можна було додати хоча б деякі ремарки щодо війни, окрім одного слова ближче до кінця книги? Авторе, це було так важко - вичитати свою книгу і внести деякі зміни?
Здається, автор дуже любить (любив) пацанські пабліки у вк.
Здається, автор дуже любить Кінга і вважає, що вміє цікаво рефлексувати на будь-яку тему як Дідо.
Здається, автор під час написання другої половини читав Павлюка "Я бачу, вас цікавить пітьма".
Здається, автор зрадофіл.
Здається, автор пафосний нарцис.
Здається, автору краще не писати книги взагалі.
P.S.: Ну і причому тут "Стокгольм"?
P.P.S.: Книга підписана у друк наприкінці травня. Не можна було додати хоча б деякі ремарки щодо війни, окрім одного слова ближче до кінця книги? Авторе, це було так важко - вичитати свою книгу і внести деякі зміни?
January 9, 2023
Я спеціально зарєєструвався щоб написати цей відгук. Бо чув багато різного і вирішив сам розібратися, що це за книга і що з нею буде далі. Зрештою, це зовсім не те, чого я очікував. Анотація наштовхує на думку про якісь магічні та фантастичні пригоди, а отримуєш криваву, песимістичну, жорстоку книгу про політику.
Для когось це буде плюсом, для когось мінусом. Але я мушу зняти один бал за цю неточність опису.
В іншому ж все просто вибух мозгу. Герої запам'ятовуються, події прописані та мають під собою міцну основу. Критика лівацького шахрайства та політичної дурості на вищому рівні. Якщо шукаєте книгу без сентиментальності, без рожевих соплів, то будете задоволені.
Для когось це буде плюсом, для когось мінусом. Але я мушу зняти один бал за цю неточність опису.
В іншому ж все просто вибух мозгу. Герої запам'ятовуються, події прописані та мають під собою міцну основу. Критика лівацького шахрайства та політичної дурості на вищому рівні. Якщо шукаєте книгу без сентиментальності, без рожевих соплів, то будете задоволені.
September 11, 2022
«Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво». :)
А якщо серйозно, можна окремі абзаци розбирати на цитати. Книга - страждання. Але не фізичного, буквально, а, скоріше, соціального. Себто, авторові вдалося виправдати очікування. Було багато моментів посміятися.
Чекаю на другу частину.
А якщо серйозно, можна окремі абзаци розбирати на цитати. Книга - страждання. Але не фізичного, буквально, а, скоріше, соціального. Себто, авторові вдалося виправдати очікування. Було багато моментів посміятися.
Чекаю на другу частину.
March 21, 2025
Як добре що я маю звичку НЕ читати анотації до книги. Брати книгу до рук, не маючи до неї ніяких очікувань це просто топчик! Хоча трохи до цієї книги "спойлерів" мені напхали, мол вона нудна і про політику. Хм, панове, ви певно не читали Сартра чи Арістотеля, хіба політика і філософія це нудно?
Насамперед хочу сказати про оцінку. Я поставила 5 зіроньок, хоча на мою думку оцінка книги по 10 бальній шкалі це тверда 8ка. Але так сталося, що книга попала до рук людей які не є її читачами, тому оцінка на Гудрідс виглядає заниженою, тож я виправляю ситуацію.
Що мені у книзі сподобалося: тут є над чим замислитися, є шикарна рефлексія, є багато філосовських гачечків, цікава подача журналістики, роздуми над недалеким майбутнім яке має всі шанси нас спіткати, філософія споживання, тема соціального захисту, корупції, насилля і т.д. і т.і
Що мені не сподобалося - деякі сюжетні лінії йдуть нікуди і залишають після себе тільки питання. Так що там з дітьми то в Карпатських лісах? Валентин - це хто? А шо Тарас? Магія з нами зараз знаходиться в одній кімнаті? До чого була буря ... На ці та інші питання і буду шукати відповідей у другій книзі.
А читачам рекомендую читать якщо вам подобаються похмурі книги з повільним плином сюжету.
Не раджу читать якщо вам довподоби піструни драконів - тут нема екшону, сексі мужиків та фентезі атрибутики.
Стокгольм, це не про місто :)
Насамперед хочу сказати про оцінку. Я поставила 5 зіроньок, хоча на мою думку оцінка книги по 10 бальній шкалі це тверда 8ка. Але так сталося, що книга попала до рук людей які не є її читачами, тому оцінка на Гудрідс виглядає заниженою, тож я виправляю ситуацію.
Що мені у книзі сподобалося: тут є над чим замислитися, є шикарна рефлексія, є багато філосовських гачечків, цікава подача журналістики, роздуми над недалеким майбутнім яке має всі шанси нас спіткати, філософія споживання, тема соціального захисту, корупції, насилля і т.д. і т.і
Що мені не сподобалося - деякі сюжетні лінії йдуть нікуди і залишають після себе тільки питання. Так що там з дітьми то в Карпатських лісах? Валентин - це хто? А шо Тарас? Магія з нами зараз знаходиться в одній кімнаті? До чого була буря ... На ці та інші питання і буду шукати відповідей у другій книзі.
А читачам рекомендую читать якщо вам подобаються похмурі книги з повільним плином сюжету.
Не раджу читать якщо вам довподоби піструни драконів - тут нема екшону, сексі мужиків та фентезі атрибутики.
Стокгольм, це не про місто :)
October 9, 2022
А мені дуже сподобалося. Всього було достатньо: і політики, і про долю журналістів та видань у країні автор розкрив професійно. Можливо щось могло здатися нерозкритим - але думаю все буде попереду, і друга частина трилогії буде просто ще краща і більш наповнена! Хоча мені взагалі ці майже 600 сторінок були по кайфу - пролетіли непомітно. Події у карпатському містечку внесли у роман якоїсь готичності, читала - і як у роботу Діна Кунца занурилась. Це багато про що каже, особливо коли ми тільки намагаємося привернути увагу до сучукрліту. Чекаю з нетерпінням на продовження.
did-not-finish
July 4, 2025chat, im gonna finish this one later
January 19, 2023
Так вийшло, що цей трактат мені випало дописувати 31 грудня 2022 року. Тому, з повною відповідальністю можу стверджувати, що серед моїх цьогорічних чтив ця книга стала найбільшим розчаруванням. Розчарували штучні стереотипні персонажі, розчарував сетінг (на фоні останніх подій таке писання взагалі видається блюзнірством), розчарував сам стиль і особливо те, що на 600 сторінок я не знайшла жодної думки, за яку вартувало б зачепитись. З хорошого в цій книжці те, що на певному етапі пафосні вислови перестають дратувати, і починають смішити - але це вже копіум в дії.
На мою думку, замість штампування невдалих мудрованих абзаців, автору слід було приділити більше уваги ретельному “продумуванню” сюжету - аби уникнути тих самих очевидних акомодацій, “латок” з двох речень і багатьох нелогічних штук. Тим самим, книжка б скоротилась чи не наполовину, але ця половина була б набагато концентрованішою і чіткішою. Також, в наступних частинах Валентину варто більше уваги звернути на прописування жіночих образів, бо в Стокгольмі з цим біда. Мало того, що деякі моменти взагалі нереалістичні з жіночої перспективи (як-от поїздки в ліс з незнайомцями), то ще й часто-густо від них віддає сексизмом. Я підозрюю, що Валентинів сексизм виникає радше з недбалості, ніж з наміру, проте, недбало писати про жінок бо “а шо там про них писати госсспаді ща всьо буде” це теж якоюсь мірою сексизм.
Ще одна заувага - про відповідальність за токсичні меседжі. Стокгольм просто помережаний токсичними цитатками - чого тільки вартує лінія з реаліті шоу про “товстунів”. Відображають ці думки позицію автора чи ні - діло десяте. Якщо ти пишеш твір, де пропагується фетфобія, це не означає, що ти фетфоб - але означає, що ти опосередковано пропагуєш фетфобію. І так з сексизмом, расизмом, і іншими -ismами, в яких багато хто обвинувачує Валентина Поспєлова. Письменник несе відповідальність, хоче він того чи ні.
Загалом, Стокгольм - дуже недбало написана книга. Якщо таке ще можна пробачити якомусь буклетику на 125 сторінок, то здоровенній книженції - ні. Звісно, я могла б пообіцяти, що надалі слідкуватиму за творчістю автора, і чекатиму на продовження книги. Проте, як сказала Мирослава (і тут буде моя улюблена фраза) - до біса обіцянки, їх все одно неможливо дотримуватися.
Повна версія мого трактату на 14 сторінок (12 шрифтом, якщо бути точним)- https://tumblr.com/ya-chytouch/ (так, він довжелезний, але тих, хто прочитав цих 600 сторінок, мої 14 не налякають - а тим, хто тільки вагається, чи читати - суттєво зекономлять цінний час))
p.s. Автору відгук сподобався, він любить увагу)
На мою думку, замість штампування невдалих мудрованих абзаців, автору слід було приділити більше уваги ретельному “продумуванню” сюжету - аби уникнути тих самих очевидних акомодацій, “латок” з двох речень і багатьох нелогічних штук. Тим самим, книжка б скоротилась чи не наполовину, але ця половина була б набагато концентрованішою і чіткішою. Також, в наступних частинах Валентину варто більше уваги звернути на прописування жіночих образів, бо в Стокгольмі з цим біда. Мало того, що деякі моменти взагалі нереалістичні з жіночої перспективи (як-от поїздки в ліс з незнайомцями), то ще й часто-густо від них віддає сексизмом. Я підозрюю, що Валентинів сексизм виникає радше з недбалості, ніж з наміру, проте, недбало писати про жінок бо “а шо там про них писати госсспаді ща всьо буде” це теж якоюсь мірою сексизм.
Ще одна заувага - про відповідальність за токсичні меседжі. Стокгольм просто помережаний токсичними цитатками - чого тільки вартує лінія з реаліті шоу про “товстунів”. Відображають ці думки позицію автора чи ні - діло десяте. Якщо ти пишеш твір, де пропагується фетфобія, це не означає, що ти фетфоб - але означає, що ти опосередковано пропагуєш фетфобію. І так з сексизмом, расизмом, і іншими -ismами, в яких багато хто обвинувачує Валентина Поспєлова. Письменник несе відповідальність, хоче він того чи ні.
Загалом, Стокгольм - дуже недбало написана книга. Якщо таке ще можна пробачити якомусь буклетику на 125 сторінок, то здоровенній книженції - ні. Звісно, я могла б пообіцяти, що надалі слідкуватиму за творчістю автора, і чекатиму на продовження книги. Проте, як сказала Мирослава (і тут буде моя улюблена фраза) - до біса обіцянки, їх все одно неможливо дотримуватися.
Повна версія мого трактату на 14 сторінок (12 шрифтом, якщо бути точним)- https://tumblr.com/ya-chytouch/ (так, він довжелезний, але тих, хто прочитав цих 600 сторінок, мої 14 не налякають - а тим, хто тільки вагається, чи читати - суттєво зекономлять цінний час))
p.s. Автору відгук сподобався, він любить увагу)
January 12, 2023
Здурілий, сам бреду, сновидам тим під стать:
Чого, кажу, сліпцям у Небесах шукати?
(с) Шарль Бодлер, Сліпці
Соціально-політична антиутопія про Київ 30х років ХХ сторіччя, перша частина Трилогії Північних Міст.
Основна дія відбувається 23 грудня - напередодні Різдва місто в напрузі: політичні чвари і нестабільність в парламенті ось-ось призведуть до громадянської війни, а величезний торгівельний центр у центрі міста захоплюють сектанти, які нічого не вимагають, а тихо собі моляться і мовчать (від чого ще страшніше). Ніхто не знає їхніх вимог, тому туди посилають відому колись журналістку Мирославу, яка бореться з медикаментозною залежністю і мало пам'ятає минуле.
Сама ідея досить цікава, світ зображено в кращих традиціях антиутопій - похмура, безцільна країна, розтрощена вщент війною і наповнена бридкими людьми без моральних орієнтирів, лише з метою збагачення. Це все подається доволі влучними іронічними ремарками протягом всього тексту. В першій половині роману вони доречні, хоч на мій смак трохи занадто епатажні, але останні 200 сторінок бісять - читач вже зрозумів, що все погано і всі навкруги лицеміри, навіщо це повторювати?
Однозначний плюс в тому, що читач не чує голосу автора, а лише сприймає світобачення того чи іншого персонажа. З їхніми висловами можна сперечатися, але не відчувається ніяка нав'язана думка. Персонажі добре виписані, хоча і дещо клішовано ("не така як всі" Мирослава, "добрий філософ" Ло, письменник-пияка в ЗВІСНО Ж шарфі тощо - око не муляє, але видно, що герої доволі архітипові).
Щодо сюжету - важко сказати щось конкретне, тому що він фактично ще не почався. Цікава мотивація голови сектантів Ло, інтригують вампіроподібні почвари з французькими іменами, кіт-перевертень на останніх сторінках... Можливо, в наступній частині щось проясниться.
Загалом можу сказати, що 600 сторінок для "Стокгольму" - забагато. Текст можна спокійно скоротити на третину і нічого не втратити (філософські роздуми наприкінці повторюють вже сказане на початку, а деякі діалоги побудовані лише для того, щоби дати читачеві інформацію - дещо кострубато, сподіваюся, в наступних частинах буде краще).
Атмосферою книга трохи нагадала "Бійцівський клуб", особливо прагненням деконструювати "гнилий світ споживачів" - і це значного мірою вдалося.
Чого, кажу, сліпцям у Небесах шукати?
(с) Шарль Бодлер, Сліпці
Соціально-політична антиутопія про Київ 30х років ХХ сторіччя, перша частина Трилогії Північних Міст.
Основна дія відбувається 23 грудня - напередодні Різдва місто в напрузі: політичні чвари і нестабільність в парламенті ось-ось призведуть до громадянської війни, а величезний торгівельний центр у центрі міста захоплюють сектанти, які нічого не вимагають, а тихо собі моляться і мовчать (від чого ще страшніше). Ніхто не знає їхніх вимог, тому туди посилають відому колись журналістку Мирославу, яка бореться з медикаментозною залежністю і мало пам'ятає минуле.
Сама ідея досить цікава, світ зображено в кращих традиціях антиутопій - похмура, безцільна країна, розтрощена вщент війною і наповнена бридкими людьми без моральних орієнтирів, лише з метою збагачення. Це все подається доволі влучними іронічними ремарками протягом всього тексту. В першій половині роману вони доречні, хоч на мій смак трохи занадто епатажні, але останні 200 сторінок бісять - читач вже зрозумів, що все погано і всі навкруги лицеміри, навіщо це повторювати?
Однозначний плюс в тому, що читач не чує голосу автора, а лише сприймає світобачення того чи іншого персонажа. З їхніми висловами можна сперечатися, але не відчувається ніяка нав'язана думка. Персонажі добре виписані, хоча і дещо клішовано ("не така як всі" Мирослава, "добрий філософ" Ло, письменник-пияка в ЗВІСНО Ж шарфі тощо - око не муляє, але видно, що герої доволі архітипові).
Щодо сюжету - важко сказати щось конкретне, тому що він фактично ще не почався. Цікава мотивація голови сектантів Ло, інтригують вампіроподібні почвари з французькими іменами, кіт-перевертень на останніх сторінках... Можливо, в наступній частині щось проясниться.
Загалом можу сказати, що 600 сторінок для "Стокгольму" - забагато. Текст можна спокійно скоротити на третину і нічого не втратити (філософські роздуми наприкінці повторюють вже сказане на початку, а деякі діалоги побудовані лише для того, щоби дати читачеві інформацію - дещо кострубато, сподіваюся, в наступних частинах буде краще).
Атмосферою книга трохи нагадала "Бійцівський клуб", особливо прагненням деконструювати "гнилий світ споживачів" - і це значного мірою вдалося.
Read
February 6, 2023Підтримую думку «нічого не зрозуміло, але цікаво»!
Так і не змогла визначитися з оцінкою, бо це абсолютно точно не мій жанр і не мій темп оповіді. Тим не менш, «Стокгольм» тримав мене в напрузі до останнього речення. Книжка схожа по відчуттям на крапельки води, що ляпають по потилиці — кожна окремо ніби не боляче, але спробуй-но витримати так кілька годин поспіль.
Сюжет збирається з купи деталей і рефлексій про смерть та секс. Темп розвитку подій дуже неспішний. Заколисує, а іноді вводить у майже трансовий стан.
Герої багато думають, згадують минуле, розмірковують про майбутнє — і більшість максимально похмуро.
Безвихідь — доля кожного героя.
Головна героїня — травмована готична красуня Мирослава, яка багато страждала. І багато страждає.
Співпереживати їй було складно, бо вона видавалася мені доволі бездіяльною. Cердито пливла сюжетом від одного яскравого й дієвого чоловіка до іншого.
Недолугий хлопець Мирослави Йосип, невезучий полковник Попіл, колоритний Тодоровський, дивак Федоров з його медитаціями, сумний Тарас з Високого Яру — усі захоплювати увагу й про кожного хотілося б ще дізнатися.
Персонажів багато, і більшість з них з'являється лише в одному розділі й вмирає. Але з другого боку, це й працювало на відчуття катастрофи, що росло з кожною сторінкою.
Мені зайшли екшн-сцени : їх було небагато, але вони були круті. Перша сцена в «Прометеї», де взаємодіяли Мирослава та Юстина, мені особливо запам’яталася.
І не можна не відмітити атмосферу похмурого карпатського містечка, де-ніколи-нічого-не-відбувається. Улюблена частина.
Але є кілька моментів, які особисто мене засмутили й навіть трошки налякали.
Усі герої згадують повних людей із різним ступенем огиди або ненависті. Те саме стосується пасажів про фемінізм — який би з героїв не обміркував права жінок, згадки виходять шонаймнеше дивними. Ну і ще я зчитала певну демонізацію антидепресантів. Але, можливо, у продовженні всі ці моменти ще зіграють.
Чекаю тепер на розгортання подій у наступних частинах, щоб знайти відповіді на всі свої запитання. Особливого про кота:)
Так і не змогла визначитися з оцінкою, бо це абсолютно точно не мій жанр і не мій темп оповіді. Тим не менш, «Стокгольм» тримав мене в напрузі до останнього речення. Книжка схожа по відчуттям на крапельки води, що ляпають по потилиці — кожна окремо ніби не боляче, але спробуй-но витримати так кілька годин поспіль.
Сюжет збирається з купи деталей і рефлексій про смерть та секс. Темп розвитку подій дуже неспішний. Заколисує, а іноді вводить у майже трансовий стан.
Герої багато думають, згадують минуле, розмірковують про майбутнє — і більшість максимально похмуро.
Безвихідь — доля кожного героя.
Головна героїня — травмована готична красуня Мирослава, яка багато страждала. І багато страждає.
Співпереживати їй було складно, бо вона видавалася мені доволі бездіяльною. Cердито пливла сюжетом від одного яскравого й дієвого чоловіка до іншого.
Недолугий хлопець Мирослави Йосип, невезучий полковник Попіл, колоритний Тодоровський, дивак Федоров з його медитаціями, сумний Тарас з Високого Яру — усі захоплювати увагу й про кожного хотілося б ще дізнатися.
Персонажів багато, і більшість з них з'являється лише в одному розділі й вмирає. Але з другого боку, це й працювало на відчуття катастрофи, що росло з кожною сторінкою.
Мені зайшли екшн-сцени : їх було небагато, але вони були круті. Перша сцена в «Прометеї», де взаємодіяли Мирослава та Юстина, мені особливо запам’яталася.
І не можна не відмітити атмосферу похмурого карпатського містечка, де-ніколи-нічого-не-відбувається. Улюблена частина.
Але є кілька моментів, які особисто мене засмутили й навіть трошки налякали.
Усі герої згадують повних людей із різним ступенем огиди або ненависті. Те саме стосується пасажів про фемінізм — який би з героїв не обміркував права жінок, згадки виходять шонаймнеше дивними. Ну і ще я зчитала певну демонізацію антидепресантів. Але, можливо, у продовженні всі ці моменти ще зіграють.
Чекаю тепер на розгортання подій у наступних частинах, щоб знайти відповіді на всі свої запитання. Особливого про кота:)
September 12, 2025
Це – перший том трилогії Північних міст (наразі вийшло лише два томи, цей і Осло (2024)). Незважаючи на назву, більшість подій відбувається в Україні, у 2030-х роках (чітко не вказано, але головна героїня народилась у 2006, вже має вищу освіту і чоловіка, тож зараз їй біля 25-30 років). У описі вказано, що це «книга про політику, магію і найближче майбутнє». Водночас, якщо читач/ка очікує фентезі то буде розчарований, бо це швидше жахастик з претензіями на глибину, про що я напишу наприкінці.
Книга стартує наприкінці грудня у Києві. На місто насувається страшна снігова буря, на вулицях протести проти влади (деталі описані пізніше), а головна героїня – журналістка Мирослава намагається повернутись у професію після значного нервового зриву (зараз сидить на пігулках і погано пам’ятає минуле, що дає змогу авторові пояснити що діється у світі). Вона, як і усі персонажі книги, не викликає ані захоплення ані співчуття, сама значною мірою без почуттів, окрім зверхності яка, як на мене, відображає і позицію автора.
У Києві якась невідома компанія купила можливість збудувати дивну будівлю – чи то офіс-центр чи ще щось. Зараз у цій будівлі засіли «терористи», у яких ані заручників ані чітких вимог, але які оточені кордонами поліц��ї, армії і приватної охорони (найманці грають у цій Україні значну роль – вони є кишеньковими арміями олігархів з відносним імунітетом від органів правопорядку). Мирослава раніше брала інтерв’ю у лідера цих терористів (чого вона не пам’ятає), що, як вважають, дасть їй змогу знову поговорити. Журналістика у цей період – не пошук правди і боротьба з несправедливістю, а забезпечення споживачам спокою, аби вони споживали і надалі. Телебачення відновило популярність і зараз основне реаліті-шоу країни – перегони серед огрядних людей, хто перший дістанеться на вершину Говерли.
Тим часом з низкою другорядних персонажів відбуваються пригоди, мета яких, я так підозрюю, підкреслити особливості цього майбутнього. Тут і маститий редактор, що навчає, що правда то фігня, і найманець з Румунії, і негероїчний син батька-героя, і агенти СБУ, у одного з яких ПТСР через що він може починати стріляти в усе, що рухається… аби додати містики є людина, про яку можливо згадується у Євангеліях, дивні стрімкі істоти з мечами, проти яких безсилі озброєні профі. Ну і ще протести і заколот зі спробою зміни влади.
Приблизно в середині книги ми переключаємось на минуле, але імовірно і стало причиною зриву Мирослави – її робота у маленькому гірському містечку де невідомо куди і як зникали діти. Усіх підняли по тривозі, місто повне поліції і військових, ще й місцевих борців на «очищення країни» від непевного елементу як то роми (яких «3вичайно ж» підозрюють у викраденнях)…
Я не буду далі розповідати аби не псувати читання спойлерами. Книга написана цікаво, автор має талант. Я ж пройдусь по деяких речах, які мене зачепили. Перше і основне – хоча дія в Україні, це жодним чином не відчувається, цілком generic міста, партії, люди. Наприклад, ось опис Києва:
Замість лінії світлофорів перед очима поставав досвід країн-сусідок, які пройшли свій шлях інтеграції у західне суспільство першими і, на відміну від України, відразу відкинули політику нейтралітету. Все має відбуватися за вже перевіреним сценарієм, і якщо справи йтимуть як треба, за десять років Київ буде важко відрізнити від Берліна. Сьогодні всі великі європейські міста були схожі, і Київ мав лише деякі затримки у розвитку. Синдикати не можуть вічно визначати правила гри — невдовзі їх повністю замінять глобальні структури. Мультикультурне звалище із заможним центром, котрий відблискував розкішними пентгаусами та відвертався від збіднілих околиць, де смерділо смертю й етнічними бандами — закладена в нас модель. Доля всіх східноєвропейських країн однакова: стрибати, як маленький кімнатний песик, демонструючи радість від того, що господарі дозволяють спати з ними в одному ліжку. В євроатлантичній спільноті, незважаючи на декларовану рівність, завжди були країни-кредитори та країни-боржники і, певно, що далі тривала інтеграція, то більше схід та південь Європи потерпали від експлуатації та незбалансованого бюджету і то більше багатіли великі західноєвропейські банки
Не набагато краще і інше згадане місто: …згадав Бухарест. Цікаво, як люди обирають міста, які вважають «своїми»? Можливо, за запахом, за цією сумішшю токсичних викидів, смороду від безпритульних і м'якого аромату гашишу. звідки етнічні банди у досі бідній країні – якого вони тут, а не на багатших ланах? Чи оті бідні «схід та південь Європи» - автор не здогадується, що Франція зараз має платити вищий відсоток за держборг аніж Греція.
Не менш дивною є політична система України – замість нашої пропорційної системи, вибори за якою у нас розпочались з 1998 року, у автора боротьба двох якудзин, при чому його відношення то Шекспірівске «чума на оба ваші доми», що можна побачити з цього опису: будівля українського парламенту була потворним і доволі безсенсовним витвором радянської архітектури. Славетна історія споруди базувалася на непорозумінні, на прийнятті безглуздих та неефективних законів і на неприємних обличчях народних обранців, яких легко було сплутати з потворами, котрі населяли землю до початку людської доби. Я розумію, що таке ставлення у нетакої й вже малої частки населення, проте тут це не думка персонажу, а ставлення автора.
Єдиний раз коли читач зустрічає український прапор це – напад правих на ромів (читав я це за пару днів після Дня Прапору, що зачепило). Протести у Києві нагадують швидше не фактичні революції і протести 2001, 2004, 2013 (і 2025, хоча це після написання), а безглузді акції Єдиний незрозумілий момент: чи використають армію для придушення протестів, чи оголосять, начебто армія перейшла на бік протестувальників і приєдналася до опозиції? Хоча насправді немає жодної різниці — влада все одно дістанеться генералам та політикам, вуличну ж непокору або заженуть назад у стійло, або втоплять у крові. Більш того Без підтримки еліт, без фінансового підживлення з боку великого капіталу і банкірів не відбуваються революції, а протест не досягає своєї мети — це аксіома. Але навіть перемога протесту нічого не варта – країна все одно керується ззовні, темношкірою жінкою, Самантою Прогрейс, посолкою Сполучених Штатів в Україні. Одним словом Країна відкидає своїх громадян і бажає їм замість щасливого Різдва всього найгіршого. Політична система відкидає своїх виборців і з кожним новим скликанням парламенту все більше і більше ускладнює їм життя. Армія не розуміє, кого захищає, поліцейські б’ють протестувальників, економіка згинається під вагою боргів і міжнародних зобов'язань. Чорна від попелу земля більше не годує, річки отруєні, в повітрі — присмак викидів з фабрик, які вже не можуть бути конкурентними і приречені на закриття. І навіть якщо уявити можливість справедливості, ліберальних реформ
Книга стартує наприкінці грудня у Києві. На місто насувається страшна снігова буря, на вулицях протести проти влади (деталі описані пізніше), а головна героїня – журналістка Мирослава намагається повернутись у професію після значного нервового зриву (зараз сидить на пігулках і погано пам’ятає минуле, що дає змогу авторові пояснити що діється у світі). Вона, як і усі персонажі книги, не викликає ані захоплення ані співчуття, сама значною мірою без почуттів, окрім зверхності яка, як на мене, відображає і позицію автора.
У Києві якась невідома компанія купила можливість збудувати дивну будівлю – чи то офіс-центр чи ще щось. Зараз у цій будівлі засіли «терористи», у яких ані заручників ані чітких вимог, але які оточені кордонами поліц��ї, армії і приватної охорони (найманці грають у цій Україні значну роль – вони є кишеньковими арміями олігархів з відносним імунітетом від органів правопорядку). Мирослава раніше брала інтерв’ю у лідера цих терористів (чого вона не пам’ятає), що, як вважають, дасть їй змогу знову поговорити. Журналістика у цей період – не пошук правди і боротьба з несправедливістю, а забезпечення споживачам спокою, аби вони споживали і надалі. Телебачення відновило популярність і зараз основне реаліті-шоу країни – перегони серед огрядних людей, хто перший дістанеться на вершину Говерли.
Тим часом з низкою другорядних персонажів відбуваються пригоди, мета яких, я так підозрюю, підкреслити особливості цього майбутнього. Тут і маститий редактор, що навчає, що правда то фігня, і найманець з Румунії, і негероїчний син батька-героя, і агенти СБУ, у одного з яких ПТСР через що він може починати стріляти в усе, що рухається… аби додати містики є людина, про яку можливо згадується у Євангеліях, дивні стрімкі істоти з мечами, проти яких безсилі озброєні профі. Ну і ще протести і заколот зі спробою зміни влади.
Приблизно в середині книги ми переключаємось на минуле, але імовірно і стало причиною зриву Мирослави – її робота у маленькому гірському містечку де невідомо куди і як зникали діти. Усіх підняли по тривозі, місто повне поліції і військових, ще й місцевих борців на «очищення країни» від непевного елементу як то роми (яких «3вичайно ж» підозрюють у викраденнях)…
Я не буду далі розповідати аби не псувати читання спойлерами. Книга написана цікаво, автор має талант. Я ж пройдусь по деяких речах, які мене зачепили. Перше і основне – хоча дія в Україні, це жодним чином не відчувається, цілком generic міста, партії, люди. Наприклад, ось опис Києва:
Замість лінії світлофорів перед очима поставав досвід країн-сусідок, які пройшли свій шлях інтеграції у західне суспільство першими і, на відміну від України, відразу відкинули політику нейтралітету. Все має відбуватися за вже перевіреним сценарієм, і якщо справи йтимуть як треба, за десять років Київ буде важко відрізнити від Берліна. Сьогодні всі великі європейські міста були схожі, і Київ мав лише деякі затримки у розвитку. Синдикати не можуть вічно визначати правила гри — невдовзі їх повністю замінять глобальні структури. Мультикультурне звалище із заможним центром, котрий відблискував розкішними пентгаусами та відвертався від збіднілих околиць, де смерділо смертю й етнічними бандами — закладена в нас модель. Доля всіх східноєвропейських країн однакова: стрибати, як маленький кімнатний песик, демонструючи радість від того, що господарі дозволяють спати з ними в одному ліжку. В євроатлантичній спільноті, незважаючи на декларовану рівність, завжди були країни-кредитори та країни-боржники і, певно, що далі тривала інтеграція, то більше схід та південь Європи потерпали від експлуатації та незбалансованого бюджету і то більше багатіли великі західноєвропейські банки
Не набагато краще і інше згадане місто: …згадав Бухарест. Цікаво, як люди обирають міста, які вважають «своїми»? Можливо, за запахом, за цією сумішшю токсичних викидів, смороду від безпритульних і м'якого аромату гашишу. звідки етнічні банди у досі бідній країні – якого вони тут, а не на багатших ланах? Чи оті бідні «схід та південь Європи» - автор не здогадується, що Франція зараз має платити вищий відсоток за держборг аніж Греція.
Не менш дивною є політична система України – замість нашої пропорційної системи, вибори за якою у нас розпочались з 1998 року, у автора боротьба двох якудзин, при чому його відношення то Шекспірівске «чума на оба ваші доми», що можна побачити з цього опису: будівля українського парламенту була потворним і доволі безсенсовним витвором радянської архітектури. Славетна історія споруди базувалася на непорозумінні, на прийнятті безглуздих та неефективних законів і на неприємних обличчях народних обранців, яких легко було сплутати з потворами, котрі населяли землю до початку людської доби. Я розумію, що таке ставлення у нетакої й вже малої частки населення, проте тут це не думка персонажу, а ставлення автора.
Єдиний раз коли читач зустрічає український прапор це – напад правих на ромів (читав я це за пару днів після Дня Прапору, що зачепило). Протести у Києві нагадують швидше не фактичні революції і протести 2001, 2004, 2013 (і 2025, хоча це після написання), а безглузді акції Єдиний незрозумілий момент: чи використають армію для придушення протестів, чи оголосять, начебто армія перейшла на бік протестувальників і приєдналася до опозиції? Хоча насправді немає жодної різниці — влада все одно дістанеться генералам та політикам, вуличну ж непокору або заженуть назад у стійло, або втоплять у крові. Більш того Без підтримки еліт, без фінансового підживлення з боку великого капіталу і банкірів не відбуваються революції, а протест не досягає своєї мети — це аксіома. Але навіть перемога протесту нічого не варта – країна все одно керується ззовні, темношкірою жінкою, Самантою Прогрейс, посолкою Сполучених Штатів в Україні. Одним словом Країна відкидає своїх громадян і бажає їм замість щасливого Різдва всього найгіршого. Політична система відкидає своїх виборців і з кожним новим скликанням парламенту все більше і більше ускладнює їм життя. Армія не розуміє, кого захищає, поліцейські б’ють протестувальників, економіка згинається під вагою боргів і міжнародних зобов'язань. Чорна від попелу земля більше не годує, річки отруєні, в повітрі — присмак викидів з фабрик, які вже не можуть бути конкурентними і приречені на закриття. І навіть якщо уявити можливість справедливості, ліберальних реформ
December 14, 2022
"Стокгольм" Валентин Поспєлов.
Цю книгу я прочитав, ще задовго до виїзду в зону БД. З'явилась "хвилинка", тому хочу написати відгук.
Сказати, що я задоволений, не можу. Очікував від книги якогось екшену, антиутопії, а виявилась лекція по політології.
Спочатку книга виявилась для мене цікавою, потім під час читання було просто цікаво чим все це закінчиться. Тому відчуття дуже різні. Начебто цікаво, але одночасно нудно.
Дуже багато тем по релігії, величезна кількість розмов про політику і т.п.
Дуже багато тем, які були висвітлені в анотації, не розкриті. Тому вважаю, що в книзі, як на мене, не зовсім розкриті основні питання.
Скоріш за все, інші теми будуть розкриті в наступних книгах, але не впевнений.
Книга не для всіх, можливо не всім сподобається, але почитати можна.
6/10
Цю книгу я прочитав, ще задовго до виїзду в зону БД. З'явилась "хвилинка", тому хочу написати відгук.
Сказати, що я задоволений, не можу. Очікував від книги якогось екшену, антиутопії, а виявилась лекція по політології.
Спочатку книга виявилась для мене цікавою, потім під час читання було просто цікаво чим все це закінчиться. Тому відчуття дуже різні. Начебто цікаво, але одночасно нудно.
Дуже багато тем по релігії, величезна кількість розмов про політику і т.п.
Дуже багато тем, які були висвітлені в анотації, не розкриті. Тому вважаю, що в книзі, як на мене, не зовсім розкриті основні питання.
Скоріш за все, інші теми будуть розкриті в наступних книгах, але не впевнений.
Книга не для всіх, можливо не всім сподобається, але почитати можна.
6/10
October 1, 2022
Найкращий дебют цього року! АЛЕ дуже багато політики та філософії.
З того, що сподобалося:
1. Дуже гарно написано, навіть краще за "Амадоку".
2. Атмосфера густа і справжня, можна читати в принципі тільки заради неї.
3. Глибокі, дуже дорослі думки.
З того, що може відвернути:
1. Політика, політика і політика. Хоча для когось це буде плюсом.
2. Дуже похмурий прогноз на майбутнє України і світу.
3. Любителі швидких, динамічних попсових історій будуть розчаровані, книжка точно не для всіх.
Коли читала, була в захваті, тому не дивлячись на недоліки ставлю п'ять зірок. Чекатиму на продовження, можливо в ньому будуть відповіді на всі запитання. Дуже хочется побачити Мирославу і в інших книжка "трилогії північних міст".
З того, що сподобалося:
1. Дуже гарно написано, навіть краще за "Амадоку".
2. Атмосфера густа і справжня, можна читати в принципі тільки заради неї.
3. Глибокі, дуже дорослі думки.
З того, що може відвернути:
1. Політика, політика і політика. Хоча для когось це буде плюсом.
2. Дуже похмурий прогноз на майбутнє України і світу.
3. Любителі швидких, динамічних попсових історій будуть розчаровані, книжка точно не для всіх.
Коли читала, була в захваті, тому не дивлячись на недоліки ставлю п'ять зірок. Чекатиму на продовження, можливо в ньому будуть відповіді на всі запитання. Дуже хочется побачити Мирославу і в інших книжка "трилогії північних міст".
November 24, 2023
Книгу я купила випадково, просто це був мій ритуал: коли я приїжджаю до Києва — купити бодай одну книгу у моїй улюбленій книгарні на Подолі. Побачила обкладинку, побачила українського автора і надпис «трилогія північних міст». Я не вибаглива 😁
Засіла читати і зрозуміла що це... вау!..
Якби мені заздалегідь сказали, що в тексті буде багато політики, мене б це відвернуло від покупки. Я не дуже люблю такі твори, бо для мене це складно, я одразу починаю уявляти, як плутаються мої думки і закіпає мозок. Але я побачила в анотації слово «магія», тому на слово «політика» я уваги особливо не звертала. Якщо коротко, то політики прям дуже багато, але це не було для мене тяжким тягарем, маю визнати! Ба більше, я читала з насолодою, тому що цей текст доволі сміливий. І думки в ньому сміливі, але вони так тонко відгукувалися в мені, що у мене пішло на цю книгу 2 упаковки стікерів.
(Магії, доречі, не так багато було, але для мене це вже не мало значення 😅)
Читаючи книгу, я дивилася серіал (українські письменники справляються з цим прекрасно). Мені сподобаляся головна героїня, її життєвий шлях, її трансформація під час всієй книги. А алегорія на боротьбу за владу у вигляді шоу «Королівська битва» — це прикольно 😁
Визнаю, що мені знадобилися перерви, бо текст читається складно в плані відчуттів. Бо надто гостро відчувала все, що там відбувалося, я дуже довго рефлексувала 😅 Але мене заспокоювало розуміння того, що ЦЯ історія має свій фінал, мені лиш залишається пливти течією.
Вся книга відчувалася як пріквел до чогось грандіозного, тому я з нетерпінням чекаю на другу частину 🙌🏻
Засіла читати і зрозуміла що це... вау!..
Якби мені заздалегідь сказали, що в тексті буде багато політики, мене б це відвернуло від покупки. Я не дуже люблю такі твори, бо для мене це складно, я одразу починаю уявляти, як плутаються мої думки і закіпає мозок. Але я побачила в анотації слово «магія», тому на слово «політика» я уваги особливо не звертала. Якщо коротко, то політики прям дуже багато, але це не було для мене тяжким тягарем, маю визнати! Ба більше, я читала з насолодою, тому що цей текст доволі сміливий. І думки в ньому сміливі, але вони так тонко відгукувалися в мені, що у мене пішло на цю книгу 2 упаковки стікерів.
(Магії, доречі, не так багато було, але для мене це вже не мало значення 😅)
Читаючи книгу, я дивилася серіал (українські письменники справляються з цим прекрасно). Мені сподобаляся головна героїня, її життєвий шлях, її трансформація під час всієй книги. А алегорія на боротьбу за владу у вигляді шоу «Королівська битва» — це прикольно 😁
Визнаю, що мені знадобилися перерви, бо текст читається складно в плані відчуттів. Бо надто гостро відчувала все, що там відбувалося, я дуже довго рефлексувала 😅 Але мене заспокоювало розуміння того, що ЦЯ історія має свій фінал, мені лиш залишається пливти течією.
Вся книга відчувалася як пріквел до чогось грандіозного, тому я з нетерпінням чекаю на другу частину 🙌🏻
September 28, 2023
Видно, що книжка почалась до повномасштабного вторгнення, а після початку її трохи підредагували. І ці підрндаговані місця наче помарковані - настільки їх видно.
По опису то приблизно 40-50 роки, але пів України вже встигли вступити у фашистську партію, а інша - в комуністичну.
"Другий Майдан" описаний як російський мітинг. Купка студентів (частина з яких викрикує нацистські гасла), яких розігнала купка поліцеських.
Книжка бажає бути ексцентричною та пророчою, а виходить лише мезогінна, фетфобна, клішована фантастика.
Головна героїня та головний злодій як Кен і Барбі - ідеальні і абсолютно пластмасові.
І декілька цитат:
"Утім, Марко був надзвичайно товстий, він був просто гігантським шматком жиру, який ледве міг переставляти ноги, підіймаючись сходами (...). Але саме тому зараз він, розбухлий та потворний одинак і аутсайдер (...)" - цитата з незрозуміло навіщо описаного шоу про "товстунів, які підкорюють Говерлу"
"Невдовзі салон наповнився запахом марихуани - тепер і справді можна було повірити в те, що це пікап національної гвардії"
"(...)феміністичне базікання зі шлейфом порнографічності та невдалими розмфрковуваннями про роль жінки під час війни" - автор описує "нецікаві, слабкі книжки"
"Дівчина за стійкою у фірмовий футболці (..) і на її місце прийде така ж гарна, нещаслива студентка гуманітарного факультету університету".
По опису то приблизно 40-50 роки, але пів України вже встигли вступити у фашистську партію, а інша - в комуністичну.
"Другий Майдан" описаний як російський мітинг. Купка студентів (частина з яких викрикує нацистські гасла), яких розігнала купка поліцеських.
Книжка бажає бути ексцентричною та пророчою, а виходить лише мезогінна, фетфобна, клішована фантастика.
Головна героїня та головний злодій як Кен і Барбі - ідеальні і абсолютно пластмасові.
І декілька цитат:
"Утім, Марко був надзвичайно товстий, він був просто гігантським шматком жиру, який ледве міг переставляти ноги, підіймаючись сходами (...). Але саме тому зараз він, розбухлий та потворний одинак і аутсайдер (...)" - цитата з незрозуміло навіщо описаного шоу про "товстунів, які підкорюють Говерлу"
"Невдовзі салон наповнився запахом марихуани - тепер і справді можна було повірити в те, що це пікап національної гвардії"
"(...)феміністичне базікання зі шлейфом порнографічності та невдалими розмфрковуваннями про роль жінки під час війни" - автор описує "нецікаві, слабкі книжки"
"Дівчина за стійкою у фірмовий футболці (..) і на її місце прийде така ж гарна, нещаслива студентка гуманітарного факультету університету".
March 5, 2024
Отже, книга читалася з перервами трохи більше двох місяців!
Однозначно паузи і повернення були чимось, що змушувало "інакше" дивитися на події, пригадувати і обдумувати кілька ліній оповіді.
Для тих, хто ще не читав - це книга до якої точно варто придивитися.
Позитивно-нейтральні враження від прочитання: від побудови сюжету до того, як виписано характери персонажів, канву події, подано панораму країни/світу та навколо містичну складову. "Взаємність" у всьому, як на мене. І спрацювало. А ще скоро продовження!
Не згодна з думкою певної частини аудиторії, яка першу книгу вже читала, щодо надміру політології чи філософування, адже, не зробивши історію ладним конструктом, який базується на "не нових, але відомих речах", важко було б далі розкривати світ, у якому панує "снігова буря", "світ більше не молодий", "втрачена свобода" тощо. А нам (читачам) чи принаймні деяким з нас, це дуже добре знайомо. Хто трохи обізнаний з історією України, побачить, що нічого з написаного автором не суперечить тому, що ми вже знаємо. Думки розгортаються послідовно, за ними йде оповідь та персонажі, посилюється інтенсивність подій, багато класичних прийомів сприймаються не гірше за популярні твори Іларіона Павлюка.
Скрябін, Дорошенко, Федоров, Іван Самойлович, Олесь Гончар - таке собі "флешбекове" історико-культурне шоу імен, прізвищ, постатей. А "Королівська битва" - шарж на телевізійні шоу декади 2000-2010 👍
Від мене рекомендація. Чекаю наступну, другу книгу трилогії з друку.
Однозначно паузи і повернення були чимось, що змушувало "інакше" дивитися на події, пригадувати і обдумувати кілька ліній оповіді.
Для тих, хто ще не читав - це книга до якої точно варто придивитися.
Позитивно-нейтральні враження від прочитання: від побудови сюжету до того, як виписано характери персонажів, канву події, подано панораму країни/світу та навколо містичну складову. "Взаємність" у всьому, як на мене. І спрацювало. А ще скоро продовження!
Не згодна з думкою певної частини аудиторії, яка першу книгу вже читала, щодо надміру політології чи філософування, адже, не зробивши історію ладним конструктом, який базується на "не нових, але відомих речах", важко було б далі розкривати світ, у якому панує "снігова буря", "світ більше не молодий", "втрачена свобода" тощо. А нам (читачам) чи принаймні деяким з нас, це дуже добре знайомо. Хто трохи обізнаний з історією України, побачить, що нічого з написаного автором не суперечить тому, що ми вже знаємо. Думки розгортаються послідовно, за ними йде оповідь та персонажі, посилюється інтенсивність подій, багато класичних прийомів сприймаються не гірше за популярні твори Іларіона Павлюка.
Скрябін, Дорошенко, Федоров, Іван Самойлович, Олесь Гончар - таке собі "флешбекове" історико-культурне шоу імен, прізвищ, постатей. А "Королівська битва" - шарж на телевізійні шоу декади 2000-2010 👍
Від мене рекомендація. Чекаю наступну, другу книгу трилогії з друку.
October 31, 2025
Я не прихильниця фентезі й читаю жанрову літературу вкрай рідко. Однак мотивацією взятися за прочитання роману Валентина Поспєлова стало те, що це чи не єдине в сучасній українській літературі політичне фентезі, по-перше. А по-друге, автор розмірковує про Київ, якого від нас відділяє всього 10-15 років. Це спроба зазирнути у не надто далеке майбутнє, при цьому створити альтернативну реальність, де існують надлюди, тобто химери, що мають певні надприродні сили.
Сюжет розгортається навколо таємниці головної персонажки - Мирослави, що працює журналісткою у столиці. Увесь роман вона намагається пригадати щось таке, від чого у всіх по шкірі бігають мурахи, тіло напружується, а волосся стає дибки. Ця таємниця висить у повітрі до останнього розділу, тримає в напрузі і тим самим змушує тебе дочитати історію до кінця.
Можливо, я справді відвикла від читання такого жанру, але я справді хотіла нарешті докопатися, про що кожен із персонажів щоразу торочить, що то за таємниця така, через яку Мирославу позбавили ліцензії, відправили до психіатра і змусили “їсти” пігулки? І, чесно кажучи, історія мене не те щоб розчарувала, але і не вразила. Але відчуття захвату, з якими ти розплутуєш клубок історії і намагаєшся зрозуміти, що до чого, таки вартували витрачених годин читання.
Дуже повеселило мене те, як автор помістив себе в історію: назвався Валентином Пристайком, письменником, а ще й пиякою та місцевим божевільним, з яким краще не мати справу. Автор буквально блукав сторінками разом із персонажами, такий-собі архетип Мага: знає всі відповіді на питання і ділиться знаннями лиш тоді, коли ми от-от наближаємося до сюжетного повороту.
Однак основна увага зосереджена все ж на політичних перипетіях. Автор неодноразово робить розлогі відступи і багато міркує про політичну ситуацію у світі, в Україні зокрема, про суспільство, його розвиток та майбутнє, яке чекає усіх нас. Для когось це може видатися нудним чтивом, та для мене це радше ще раз підкреслює те, що автор колись навчався на політології і йому ця тема дуже близька.
Привертає увагу також і сама назва роману. Стокгольм одразу асоціюється із стокгольмським синдромом і це справді відповідає написаному. Валентин Поспєлом намагався показати цей механізм в дії не лише у класичному його розумінні, де постраждала закохується у свого кривдника, будучи в прямому сенсі у заручниках, а й як це проєктується на стосунки між батьками й дітьми, між босом та підлеглим, а далі – між владою та громадянами, між Західною та Східною Європою, адже друга завжди була в залежності від першої.
Сюжет розгортається навколо таємниці головної персонажки - Мирослави, що працює журналісткою у столиці. Увесь роман вона намагається пригадати щось таке, від чого у всіх по шкірі бігають мурахи, тіло напружується, а волосся стає дибки. Ця таємниця висить у повітрі до останнього розділу, тримає в напрузі і тим самим змушує тебе дочитати історію до кінця.
Можливо, я справді відвикла від читання такого жанру, але я справді хотіла нарешті докопатися, про що кожен із персонажів щоразу торочить, що то за таємниця така, через яку Мирославу позбавили ліцензії, відправили до психіатра і змусили “їсти” пігулки? І, чесно кажучи, історія мене не те щоб розчарувала, але і не вразила. Але відчуття захвату, з якими ти розплутуєш клубок історії і намагаєшся зрозуміти, що до чого, таки вартували витрачених годин читання.
Дуже повеселило мене те, як автор помістив себе в історію: назвався Валентином Пристайком, письменником, а ще й пиякою та місцевим божевільним, з яким краще не мати справу. Автор буквально блукав сторінками разом із персонажами, такий-собі архетип Мага: знає всі відповіді на питання і ділиться знаннями лиш тоді, коли ми от-от наближаємося до сюжетного повороту.
Однак основна увага зосереджена все ж на політичних перипетіях. Автор неодноразово робить розлогі відступи і багато міркує про політичну ситуацію у світі, в Україні зокрема, про суспільство, його розвиток та майбутнє, яке чекає усіх нас. Для когось це може видатися нудним чтивом, та для мене це радше ще раз підкреслює те, що автор колись навчався на політології і йому ця тема дуже близька.
Привертає увагу також і сама назва роману. Стокгольм одразу асоціюється із стокгольмським синдромом і це справді відповідає написаному. Валентин Поспєлом намагався показати цей механізм в дії не лише у класичному його розумінні, де постраждала закохується у свого кривдника, будучи в прямому сенсі у заручниках, а й як це проєктується на стосунки між батьками й дітьми, між босом та підлеглим, а далі – між владою та громадянами, між Західною та Східною Європою, адже друга завжди була в залежності від першої.
January 26, 2025
Прикольна книга. Так, багато вставок з роздумами, але я для того книги і читаю, щоб знайомитися із різними думками на різні питання. Місцями було менш цікаво, місцями більш. Загалом, там є купа непоганих оригінальних моментів. Не в саме серденько, але і не шкодую, що прочитала. Мені здається, негативні відгуки ставлять тільки любителі книг вихідного дня, без сенсу, без глибини, аби читалось швидко.
І байдуже, що розділ про Високий Яр так віддає Пітьмою, все одно читати цікаво було. Це моя улюблена частина, після епізоду з котом.
І байдуже, що розділ про Високий Яр так віддає Пітьмою, все одно читати цікаво було. Це моя улюблена частина, після епізоду з котом.
April 3, 2023
Дуже сумно, що книга зовсім не виправдала очікувань. Зазвичай читаю одну за кілька днів, а тут розтягнула на майже два місяці, бо із постійними непотрібними ліричними відступами втрачала сюжетну лінію.
Світ дійсно міг би бути цікавим, якби замість псевдофілософських роздумів не по темі нам би автор показав більше з життя країни.
На додачу, кожен персонаж є просто нестерпним саме через їхню «глибину» і розмови про «велике».
Світ дійсно міг би бути цікавим, якби замість псевдофілософських роздумів не по темі нам би автор показав більше з життя країни.
На додачу, кожен персонаж є просто нестерпним саме через їхню «глибину» і розмови про «велике».
June 10, 2024
Саме історія Ло і Мирослави цікава і інтригуюча. Але навіщо автор вставляв нудні роздуми про соціальний устрій і місце журналістики в ньому взагалі не зрозуміло. Всі ці пасажі жодним чином не рухали історію, не розкривали персонажів, не пояснювали вчинків. Такі собі роздуми заради роздумів. Якби то все прибрать то "Стокгольм" був би як "Осло" за обсягом.
March 7, 2023
Прочитав. Доволі швидко. До 150 сторінки майже нічого не відбувається) Аннотація набагато цікавіша,ніж сама книга. Чесно, можна заплутатися у цій книзі.
June 22, 2023
Цікаво написано, гарний стиль, але сам сюжет не зайшов...
March 15, 2024
Книга мене розчарувала, вона виявилася нудною
March 26, 2024
Стокгольм зачарував мене своєю анотацією. Саме з неї я зрозуміла, що це точно моя книга. Проте з перших сторінок він мені дався важко. Стиль автора був настільки незвичним для мене, що я не могла вчитатися. Але як тільки я до нього звикла - він більше мене не відпустив. Я закохана в нього.
Добре прописаний світ. Сюжет кидає читача поміж гостросюжетних подій, де одночасно і відбувається щось, але одночасно читачу нічого не пояснюють. Я буквально нервувала від того, що я нічого не розумію між тим, що відбувається. Але коли наставав момент і я вловлювала якусь ниточку пояснень в голові відбувалося: «БУМ. ЦЕ Ж ВОНО». Класно. Ніхто не водить тебе за руку, не розказує, що ось це добре, а це погано. Ти проживаєш всю несправедливість, всі події, весь треш разом з персонажами.
Про персонажів. Їх багато, кожен з них наповнений і живий, в кожного свій початок і свій кінець. Смерть там до речі частий гість. Немає чіткого поділу на добро і зло, персонажі викликають емоції й заставляють переживати.
Дуже багато роздумів автора, зокрема на гостро соціальні теми. Були речі з якими я була згідна, були думки які я заперечувала, були й такі які я геть не розуміла. Хороший корм для мозку.
Атмосфера. Вона шикарна. Я читала книгу літніми теплими днями, але Стокгольм таки змусив добре відчувати холод, зиму та заметіль. Як зовні, так і в душі.
Чи було щось що мені не сподобалось? Так. Очікування на другу частину циклу. Ну і я не встигала звикати до персонажів (не хочу спойлерити чому).
Displaying 1 - 30 of 33 reviews