Друга книга тритомника — про загиблих у «котлі» Цвітних Пісків (цей епізод війни чомусь лишився непоміченим), про розстріляну Луганщину під містом промовистого імені — Щастя, про донецький форпост — ДАП, що у свідомості громадян постає «символом», за який полягли герої-кіборги, полонені й розстріляні після тортур.
Спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, зібрані й художньо адаптовані, — це потреба людської пам’яті, пам’яті серця про незабутніх. Це непроминальний біль живих, їхня туга за втраченим, а також нагадування людям цивільним, хто заплатив найдорожчу ціну за їхній спокій і добробут.
У виданні використані фотоматеріали з родинних архівів.
Дуже жаль, що на долю нашого народу випало так багато страждань. Дуже жаль хлопців, що полягли, захищаючи аеропорт. З 2014 і до сьогодні триває війна, яка забирає тисячі цінних життів…
В книзі зібрані інтервʼю дружин/матерів/ батьків та дітей полеглих військових. Авторка дає трохи зазирнути в життя героїв «до», зрозуміти мотивацію, долю, життя, та нажаль, обставини його закінчення.
Такі книги складно оцінювати, тож тут оцінки не буде. Проте я впевнена, що такі книги стовідсотково мають бути написані, щоб зберігати памʼять і транслювати її назагал.