What do you think?
Rate this book
Klauso Oto Bacho nuopuolio metai
Kuo galėtų baigtis internetinė pažintis su gražuole užsieniete? Atsakymas aiškus – amžina meile! Tuo nuoširdžiai tikėjo keturiasdešimt trejų metų Kylio miesto gyventojas Klausas Otas Bachas. Viską metęs, vokietis išvyksta į tolimą nepažįstamą šalį, turėdamas vieną tikslą – rasti svajonių moterį, su kuria staiga nutrūko ryšys. Klauso Oto nelaimei, ši šalis pasirodė didi ir nesuvokiama, dosni ir nepažabota Ukraina.
Klausą vadins „paskutiniu romantiku“. Iš jo tyčiosis ne tik atsitiktiniai pažįstami, bet ir pats likimas, pamėtėdamas vis naujų nuotykių ir staigmenų. Tačiau mūsų šiuolaikinis Don Kichotas nesitrauks. Kol galiausiai likimas susimils ir suteiks Klausui saldžią iškankintos laimės akimirką, o skaitytojui – pačią netikėčiausią pabaigą.
Klausą vadins „paskutiniu romantiku“. Iš jo tyčiosis ne tik atsitiktiniai pažįstami, bet ir pats likimas, pamėtėdamas vis naujų nuotykių ir staigmenų. Tačiau mūsų šiuolaikinis Don Kichotas nesitrauks. Kol galiausiai likimas susimils ir suteiks Klausui saldžią iškankintos laimės akimirką, o skaitytojui – pačią netikėčiausią pabaigą.
256 pages, Hardcover
Published August 5, 2022
3 people are currently reading
175 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 78 reviews
September 7, 2021
мені сподобалося як написана книжка, але загалом це виявилася не моя чашка чаю. я важко читаю історії, де не можу хоч комусь співпереживати. одна з перших речей, що я дізнаюсь про головного героя, - він лапає жінок у громадському транспорті. і які б сумні подробиці я не відкривала далі: він травмований дитинством з абсолютно поплавленою матір'ю, його булили в школі, у нього не складається з жінками, друзями, він геть самотній і має певні дивацтва у побуті, - конекшену в мене з ним не виходило. Клаус - дуже добре прописаний (з усіма його сексуальними фантазіями, споживацьким ставленням до людей і особливо огидною об'єктивізацією жінок, страхами, наївністю), але все ж неприємний для мене персонаж. ризикну припустити, що він таким і планувався.
June 22, 2024
Užkabino
Kvatojau
Gūžčiojau pečiais
Nuobodžiavau
Nuvylė...
jumoras..netikėti ir skanūs rašytojos palyginimai ir aprašymai..kvepiantys šaržu, groteska..nuvažiavo į neskanius stereotipus ir nuobodžią pabaigą.
Bet negaliu nepripažinti, kad tai buvo šviežias gurkšnis mano knygų lentynoj!
Kvatojau
Gūžčiojau pečiais
Nuobodžiavau
Nuvylė...
jumoras..netikėti ir skanūs rašytojos palyginimai ir aprašymai..kvepiantys šaržu, groteska..nuvažiavo į neskanius stereotipus ir nuobodžią pabaigą.
Bet negaliu nepripažinti, kad tai buvo šviežias gurkšnis mano knygų lentynoj!
April 7, 2023
Сміялась над цією історією в першій половині (поїздка у київській маршрутці - до сліз), тривожно було в другій.
Клаус приїздить до такої іншої (в порівнянні з Німеччиною) України в пошуках дівчини, в яку закохався. Подорожі країною, знайомства, негаразди, відкриття - прекрасно.
Кінцівка здивувала дуже. Не того я чекала, мабуть, від розв’язки. Тому це радше 3.5, але не можу поділити зірочку 🤷🏻♀️
Клаус приїздить до такої іншої (в порівнянні з Німеччиною) України в пошуках дівчини, в яку закохався. Подорожі країною, знайомства, негаразди, відкриття - прекрасно.
Кінцівка здивувала дуже. Не того я чекала, мабуть, від розв’язки. Тому це радше 3.5, але не можу поділити зірочку 🤷🏻♀️
January 27, 2021
Якщо перші пів книжки мені було дико смішно через сприйняття моєї країни, жінок та особливостей культури (так і хочеться вписати тут про Забужкові дослідження українського сексу), то потім було геть невесело - навпаки, "Рік розпусти Клауса Отто Баха" хотілося перейменувати у "Рік самопошуку Клауса Отто Баха" або ж "Рік морок Клауса Отто Баха на теренах України". І, думаю, кожен з цих варіантів цілком претендує на життя.
Але давайте повернемося до початку.
Клаус Отто Бах - звичайний, середньостатистичний (хай вибачить мене ця наука!) чоловік, з типовими бажаннями, захопленнями і мріями. Щоправда, щось незвичайне в ньому є: якщо Квентін Тарантіно обожнює у кадрах стопи, то Клаус жити не може без жіночих ніжок, одягнутих у спокусливий капрон.
Після двох невдалих кохань, цей трохи розгублений чолов'яга вирішує скористатися радощами інтернету і знаходить свою красуню в колготках в мережі. Щоправда, Клаус не враховує, що стосунки рідко виникають з першого повідомлення. Але й це не заважає нашому безнадійно-таємному романтику вирушити на пошуки дівчини. І куди? В непедантичну, не прикрашену євросоюзівським полиском, з поганими дорогами-готелями-поїздами Україну.
Книжка Ярослави Литвин, насправді, не просто роман, за яким можна розслабитися, коли хочеться якоїсь спокійної та без претензій на високі матерії прози. Бо неможливо не вловлювати поміж рядків історію про чоловіка, який перетнув межу юності і шукає себе, при цьому проводячи постійну, часом програшну боротьбу з власними комплексами, страхами та переживаннями.
Ти читаєш про душевні страждання Клауса і хочеш його пожаліти, обійняти, відправити до психолога або хоча б сказати, що все може бути геть не так. А потім перестрибуєш на його пригоди, підсміюєшся і навіть дозволяєш собі вголос зареготати - бо у Клаусі і його переживаннях так легко знайти себе. Диявол, зрештою, ховається в деталях:)
І, звісно, несподіване обрання фону пригод Клауса України - це окрема насолода як для читача необізнаного з жорстокими реаліями нашої неньки, так і для читача, який не за чутками знає радощі останнього купе потяга, хоч раз їздив у будь-який санаторій, розуміє, чому маленьке село - це гірше пекла, а алкоголь у непевних закладах краще відставляти, аби не підмішали клофеліну.
До Клауса, безсумнівно, ще якось повертатимуся. Він мені як менш прикрашена версія Бріджит Джонс, більш приземленіша до наших реалій історія, яка може трапитись з будь-ким, або свідком якої ми можемо завжди стати. Хоча знаєте, краще щоб тільки на сторінках:)
Але давайте повернемося до початку.
Клаус Отто Бах - звичайний, середньостатистичний (хай вибачить мене ця наука!) чоловік, з типовими бажаннями, захопленнями і мріями. Щоправда, щось незвичайне в ньому є: якщо Квентін Тарантіно обожнює у кадрах стопи, то Клаус жити не може без жіночих ніжок, одягнутих у спокусливий капрон.
Після двох невдалих кохань, цей трохи розгублений чолов'яга вирішує скористатися радощами інтернету і знаходить свою красуню в колготках в мережі. Щоправда, Клаус не враховує, що стосунки рідко виникають з першого повідомлення. Але й це не заважає нашому безнадійно-таємному романтику вирушити на пошуки дівчини. І куди? В непедантичну, не прикрашену євросоюзівським полиском, з поганими дорогами-готелями-поїздами Україну.
Книжка Ярослави Литвин, насправді, не просто роман, за яким можна розслабитися, коли хочеться якоїсь спокійної та без претензій на високі матерії прози. Бо неможливо не вловлювати поміж рядків історію про чоловіка, який перетнув межу юності і шукає себе, при цьому проводячи постійну, часом програшну боротьбу з власними комплексами, страхами та переживаннями.
Ти читаєш про душевні страждання Клауса і хочеш його пожаліти, обійняти, відправити до психолога або хоча б сказати, що все може бути геть не так. А потім перестрибуєш на його пригоди, підсміюєшся і навіть дозволяєш собі вголос зареготати - бо у Клаусі і його переживаннях так легко знайти себе. Диявол, зрештою, ховається в деталях:)
І, звісно, несподіване обрання фону пригод Клауса України - це окрема насолода як для читача необізнаного з жорстокими реаліями нашої неньки, так і для читача, який не за чутками знає радощі останнього купе потяга, хоч раз їздив у будь-який санаторій, розуміє, чому маленьке село - це гірше пекла, а алкоголь у непевних закладах краще відставляти, аби не підмішали клофеліну.
До Клауса, безсумнівно, ще якось повертатимуся. Він мені як менш прикрашена версія Бріджит Джонс, більш приземленіша до наших реалій історія, яка може трапитись з будь-ким, або свідком якої ми можемо завжди стати. Хоча знаєте, краще щоб тільки на сторінках:)
January 26, 2021
Був у мене один знайомий канадієць. Молодий, забезпечений, симпатичний і головне — закоханий. Правда, не у мене. У дівчинку з України, з якою вони два роки кохалися по скайпу, яка так і не доїхала в Канаду за купленим горе-кавалєром квитком, і яка (о несподіванка!) не зустріла його в Києві.
❤ Але це історія одного канадійця, а на фото обкладинка нового роману Ярослава Литвин про одного німця, який теж мав необачність закохатися в українку.
❤ «Рік розпусти Клауса Отто Баха » — це роман, який я мала втіху читати ще в рукописі (і з якого почалася наша з Ясею дружба).
❤ Сам роман починався як шарж… і закінчився як шарж. А між тим, я зловила себе на думці, що зустрічала не одного такого Отто Клауса в реальному житті. Та й інші персонажі видаються на диво реальними.
❤ Чого в цій книзі немає — так це політкоректності й журби. Натомість є чудове почуття гумору, стиль і реалістичність, що межує з натуралізмом.
🐞 А якщо глибше — то це про самотність, травмованість, ціну й шлях, який ми обираємо. Або який обирає нас.
❤ Але це історія одного канадійця, а на фото обкладинка нового роману Ярослава Литвин про одного німця, який теж мав необачність закохатися в українку.
❤ «Рік розпусти Клауса Отто Баха » — це роман, який я мала втіху читати ще в рукописі (і з якого почалася наша з Ясею дружба).
❤ Сам роман починався як шарж… і закінчився як шарж. А між тим, я зловила себе на думці, що зустрічала не одного такого Отто Клауса в реальному житті. Та й інші персонажі видаються на диво реальними.
❤ Чого в цій книзі немає — так це політкоректності й журби. Натомість є чудове почуття гумору, стиль і реалістичність, що межує з натуралізмом.
🐞 А якщо глибше — то це про самотність, травмованість, ціну й шлях, який ми обираємо. Або який обирає нас.
May 6, 2021
Це мало бути легке чтиво з гумором і дрібкою романтики (як мені здалося з анотації), але вийшло все вкрай сумно і місцями дуже неприємно. Жоден персонаж, будь то українець чи іноземець, не викликав позитиву (тільки сором, відразу чи здивування).І як сказав мій чоловік: "А чим це відрізняється від анекдотів про чукчу?". Дійсно, тут зібрані стереотипи над якими може хтось і сміється, але мені якось було не до сміху.
February 6, 2021
"Я з України - це навпроти Європи..."
⠀
"Рік розпусти Клауса Отто Баха" виявився мені геть не про розпусту. Це радше зіткнення двох світів.
⠀
Книжка нагадує класичні романи виховання, коли герой вирушає у подорож, що пізнати світ і себе. Лиш наш герой запізнився років на 20. Але ніколи не пізно, а кохання - сильна мотивація.
⠀
Про кохання треба говорити окремо, бо чи то любов, якщо лише переписка в інтернеті? Як ви вважаєте?
⠀
Клаус лиш здогадувався, де та загадкова Україна. Знав, що там війна. Але що ви хочете з нашого героя - він і у літаку ще досі не літав. Та впертості йому не позичати, і Клаус сміливо їде шукати свою інтернет-кохану, яка ні сном, ні духом про його приїзд. Хоча скільки того Києва - Клаус впевнений, що знайде її ;)
⠀
А далі читайте про пригоди німця у Білій Церкві, Ворохті і плацкарті Укрзалізниці. Моментами я реготала до сліз, але здебільшого наша реальність, показана через призму сприйняття Клауса, викликала радше сум. Ми з цим живемо і не помічаємо, або помічаємо - і миримося. Нахабство і шахрайство, порушення правил і законів, і ніякої певності, що поліція тобі допоможе.
⠀
Клаус не викликав у мене співчуття. Я проти колготок нічого не маю, як і проти уподобань різних людей, але за таку поведінку у транспорті я б руки повідривала. Вибачте.
⠀
Байдужим роман про пригоди німця в Україні вас точно не залишить. Змусить усміхнутися і задуматися. Ну і фінал - цукерочка! Щиро рекомендую.
⠀
"Рік розпусти Клауса Отто Баха" виявився мені геть не про розпусту. Це радше зіткнення двох світів.
⠀
Книжка нагадує класичні романи виховання, коли герой вирушає у подорож, що пізнати світ і себе. Лиш наш герой запізнився років на 20. Але ніколи не пізно, а кохання - сильна мотивація.
⠀
Про кохання треба говорити окремо, бо чи то любов, якщо лише переписка в інтернеті? Як ви вважаєте?
⠀
Клаус лиш здогадувався, де та загадкова Україна. Знав, що там війна. Але що ви хочете з нашого героя - він і у літаку ще досі не літав. Та впертості йому не позичати, і Клаус сміливо їде шукати свою інтернет-кохану, яка ні сном, ні духом про його приїзд. Хоча скільки того Києва - Клаус впевнений, що знайде її ;)
⠀
А далі читайте про пригоди німця у Білій Церкві, Ворохті і плацкарті Укрзалізниці. Моментами я реготала до сліз, але здебільшого наша реальність, показана через призму сприйняття Клауса, викликала радше сум. Ми з цим живемо і не помічаємо, або помічаємо - і миримося. Нахабство і шахрайство, порушення правил і законів, і ніякої певності, що поліція тобі допоможе.
⠀
Клаус не викликав у мене співчуття. Я проти колготок нічого не маю, як і проти уподобань різних людей, але за таку поведінку у транспорті я б руки повідривала. Вибачте.
⠀
Байдужим роман про пригоди німця в Україні вас точно не залишить. Змусить усміхнутися і задуматися. Ну і фінал - цукерочка! Щиро рекомендую.
April 6, 2023
Конекту з книгою не сталося від слова взагалі. Не було мені ні смішно, ні весело, ні дотепно, як написано в багатьох відгуках.
Герой шокував з перших сторінок. У нього є фетиш на жіночі ноги в колготках. Ну ладно. Але він збуджується від погляду на підлітку в колготках. І взагалі їздить в громадському транспорті та обмацує жінок в колготках різного віку. Та я не відчула, що це засуджується авторкою. Там далі йде історія з дитинства, з якої ми розуміємо, чому у персонажа з‘являється цей фетиш. Але ж це не нормально, коли це порушує чужі кордони.
Надалі я не могла співпереживати та розуміти такого героя.
З жіночими образами тут взагалі якась біда. Всі занадто стереотипні. Відчувалася тотальна мізогінія.
Постійне порівняння жінок то з породами собак, то з кущами помідорів. То роздуми на тему, чим вагіни українок відрізняються від інших.
Загалом українки тут як не повії, то шахрайки. Або карикатурні селючки.
Та й сама Україна показана з найгіршої сторони. Я знаю, що у нас як в країни є позитивні та негативні якості. Але тут було занадто багато бруду.
А ще тут є згадка, що в країні йде війна. Але українка, яка мешкає в Німеччині, ходить до перукарки-росіянки. Що?!
Так я і не зрозуміла про що і для чого ця книга була написана.
Герой шокував з перших сторінок. У нього є фетиш на жіночі ноги в колготках. Ну ладно. Але він збуджується від погляду на підлітку в колготках. І взагалі їздить в громадському транспорті та обмацує жінок в колготках різного віку. Та я не відчула, що це засуджується авторкою. Там далі йде історія з дитинства, з якої ми розуміємо, чому у персонажа з‘являється цей фетиш. Але ж це не нормально, коли це порушує чужі кордони.
Надалі я не могла співпереживати та розуміти такого героя.
З жіночими образами тут взагалі якась біда. Всі занадто стереотипні. Відчувалася тотальна мізогінія.
Постійне порівняння жінок то з породами собак, то з кущами помідорів. То роздуми на тему, чим вагіни українок відрізняються від інших.
Загалом українки тут як не повії, то шахрайки. Або карикатурні селючки.
Та й сама Україна показана з найгіршої сторони. Я знаю, що у нас як в країни є позитивні та негативні якості. Але тут було занадто багато бруду.
А ще тут є згадка, що в країні йде війна. Але українка, яка мешкає в Німеччині, ходить до перукарки-росіянки. Що?!
Так я і не зрозуміла про що і для чого ця книга була написана.
February 20, 2023
www.miciausknygos.blogspot.com
www.instagram.com/miciausknygos
Pradžioje pasirodė, kad bus tikrai įdomi knyga, tačiau skaitant siužetas tapo nuspėjamas, vietomis net nuobodus. Tipinė vakarų europiečio kelionė į Ukrainą ieškoti savo internetinės simpatijos. Prasideda visokios istorijos kurios turėtų būti juokingos tačiau, taip nėra. Gerai kad knyga nėra labai stora, nes istorijai vystytus būtų pakakę ir dar mažiau puslapių nei yra dabar.
www.instagram.com/miciausknygos
Pradžioje pasirodė, kad bus tikrai įdomi knyga, tačiau skaitant siužetas tapo nuspėjamas, vietomis net nuobodus. Tipinė vakarų europiečio kelionė į Ukrainą ieškoti savo internetinės simpatijos. Prasideda visokios istorijos kurios turėtų būti juokingos tačiau, taip nėra. Gerai kad knyga nėra labai stora, nes istorijai vystytus būtų pakakę ir dar mažiau puslapių nei yra dabar.
September 26, 2022
Jau knygos viršelis nuteikė gerai. Prisiminiau "Karbidą", kur rašytojas papirko subtiliu humoro jausmu ir, galvoju, kad ukrainietiškas humoras man tikrai prie širdies. Taigi, Klauso Oto kabliuką prarijau nė nemirktelėjus.
Klausas Otas - drovus vokietis, kuris visą gyvenimą gyveno tvarkingai. Darbas, namai, pokalbiai su seserimi ir mokyklos draugu. Kai geriausias draugas papaskoja, kad vedė ukrainietę ir kokia ji puiki moteris, Klausas pradeda ieškoti pažinčių. Tiesa, klausas turi mažyčių silpnybių ir fantazijų... Internetu pradeda bendrauti su Veronika, tačiau kai jausmai pradeda labiau rutuliotis ir Klausas pasiūlo Veronikai susitikti, ji tiesiog pradingsta. Vyriškis nusprendžia keliauti į Ukrainą ir surasti mylimąją.
Rašytoja apdovanoja skaitytojus komiškomis situacijomis. Taip, romanas pilnas strereotipų, kokios būna slavų moterys ir kokie būna vakarų vyrai. Apie pinigų viliojimo meną, apie puoselėjamą grožį... Na, ir kad vakariečiai - tai pinigų maišai, kuriems negaila šimto kito gražuolei ukrainietei.
Ir vis dėl to, Klausas nėra tipinis vakarietis vyras,kuris nori pasinaudoti nelabai turtingomis ukrainietėms. Jis geras žmogus, savotiškas meilės Don Kichotas, kuriam tikrai rūpi, ar jo Veronikai iš tiesų viskas yra gerai. Šalia tikrai juokingų epizodų, šaipymosi, rašytoja žengia ir rimtų temų pakraščiais, atskleidžia Ukrainos visuomenės skaudulius. Na, ir galiausiai pati istorija pavirsta į detektyvą su slaptaisiais informatoriais ir netikėta atomazga.
Rekomenduoju šią knygą perskaityti ir dėl puikaus Donatos RInkevičienės vertimo. Ir gal dar mes atpažinsime šiek tiek savęs.
Klausas Otas - drovus vokietis, kuris visą gyvenimą gyveno tvarkingai. Darbas, namai, pokalbiai su seserimi ir mokyklos draugu. Kai geriausias draugas papaskoja, kad vedė ukrainietę ir kokia ji puiki moteris, Klausas pradeda ieškoti pažinčių. Tiesa, klausas turi mažyčių silpnybių ir fantazijų... Internetu pradeda bendrauti su Veronika, tačiau kai jausmai pradeda labiau rutuliotis ir Klausas pasiūlo Veronikai susitikti, ji tiesiog pradingsta. Vyriškis nusprendžia keliauti į Ukrainą ir surasti mylimąją.
Rašytoja apdovanoja skaitytojus komiškomis situacijomis. Taip, romanas pilnas strereotipų, kokios būna slavų moterys ir kokie būna vakarų vyrai. Apie pinigų viliojimo meną, apie puoselėjamą grožį... Na, ir kad vakariečiai - tai pinigų maišai, kuriems negaila šimto kito gražuolei ukrainietei.
Ir vis dėl to, Klausas nėra tipinis vakarietis vyras,kuris nori pasinaudoti nelabai turtingomis ukrainietėms. Jis geras žmogus, savotiškas meilės Don Kichotas, kuriam tikrai rūpi, ar jo Veronikai iš tiesų viskas yra gerai. Šalia tikrai juokingų epizodų, šaipymosi, rašytoja žengia ir rimtų temų pakraščiais, atskleidžia Ukrainos visuomenės skaudulius. Na, ir galiausiai pati istorija pavirsta į detektyvą su slaptaisiais informatoriais ir netikėta atomazga.
Rekomenduoju šią knygą perskaityti ir dėl puikaus Donatos RInkevičienės vertimo. Ir gal dar mes atpažinsime šiek tiek savęs.
March 5, 2021
Штрудель вишневий.
Не можу пояснити, чого, але саме так я би описала післясмак, який лишає та книжка.
В тому нема логіки. Просто сьогодні мій календар сказав, що перша думка завжди правильна, а це власне була перша думка, після того, як я закрила книжку. Вишневий штрудель.
Спочатку читаєш і ржеш.
Потім різко стає дуже гірко з фрази «...каже, що я всратися який класний мужик і жодного разу її не бив».
Тоді градус напруги спадає, але історію вже не можеш сприймати як комедію. І починаєш спостерігати.
І далі, коли знов ржеш з верхньої бокової полки в плацкарті й англійської в стилі «to go to їсти борщ», всю дорогу нікуди не дівається думка, що жінка, яка панічно намагається заслужити любов, така сама хвора, як і чоловік, який від такої жіночої риси кайфує (навпаки то теж працює, як на мене, стать не принципова).
Я таке називаю «зійшлися дві психологічні травми»)
І хз, чи то такий узагальнений портрет українок, чи жителів постсовєцкого простору, чи взагалі національність не важить?
А важить лише то, що дитина, якій в 5 років кажуть «за шо я тебе так люблю?» або «будеш нечемний/-а – не буду любити», виросте в дорослого з переконанням, що люблять обов’язково за ШОСЬ.
А люблять – просто так.
Хотіла би то якось підвести під 8 березня, але яке нахрен 8 березня?
Любити себе треба кожен день. «Від‘їбатися від себе» треба, як каже Ірена Карпа, кожен день.
Знати собі ціну треба кожен день (не завищену, не занижену, а саме адекватну).
Одним словом, дякую автору. Ви поцілили просто в яблучко💔
Не можу пояснити, чого, але саме так я би описала післясмак, який лишає та книжка.
В тому нема логіки. Просто сьогодні мій календар сказав, що перша думка завжди правильна, а це власне була перша думка, після того, як я закрила книжку. Вишневий штрудель.
Спочатку читаєш і ржеш.
Потім різко стає дуже гірко з фрази «...каже, що я всратися який класний мужик і жодного разу її не бив».
Тоді градус напруги спадає, але історію вже не можеш сприймати як комедію. І починаєш спостерігати.
І далі, коли знов ржеш з верхньої бокової полки в плацкарті й англійської в стилі «to go to їсти борщ», всю дорогу нікуди не дівається думка, що жінка, яка панічно намагається заслужити любов, така сама хвора, як і чоловік, який від такої жіночої риси кайфує (навпаки то теж працює, як на мене, стать не принципова).
Я таке називаю «зійшлися дві психологічні травми»)
І хз, чи то такий узагальнений портрет українок, чи жителів постсовєцкого простору, чи взагалі національність не важить?
А важить лише то, що дитина, якій в 5 років кажуть «за шо я тебе так люблю?» або «будеш нечемний/-а – не буду любити», виросте в дорослого з переконанням, що люблять обов’язково за ШОСЬ.
А люблять – просто так.
Хотіла би то якось підвести під 8 березня, але яке нахрен 8 березня?
Любити себе треба кожен день. «Від‘їбатися від себе» треба, як каже Ірена Карпа, кожен день.
Знати собі ціну треба кожен день (не завищену, не занижену, а саме адекватну).
Одним словом, дякую автору. Ви поцілили просто в яблучко💔
February 1, 2021
Клаус Отто Бах любить колготки. Проблемка в тому, що порядні німкені колготок не носять. А до непорядних німкень Клаусу ходить боязно. Ну, мама в дитинстві йому казала далеко не ходить, от він й не ходе. Йому навіть на сайт знайомств ходить страшно, бо раптом якась колгото-нетолерантна спільнота його покусає?
Та одного разу Клаусові пощастило - він знайшов колготко-споріднену душу і закохався в неї до нестями. І, не тямлячись від німецького пива, рушив до країни, де культ поклоніння колготкам, каблукам і празникам є звичною справою. Ох, у цього німецького Більбо було багато пригод! Він мав би зустріти Гендальфа чи хоча б фею-хрещену, але натомість зустрів Остапа Бендера. І його понесло... до Києва та в Білу Церкву, а тоді до Ворохти через Львів і Франківськ.
Скажу чесно: я закохалась в книжку з першого погляду на цю обкладинку. І знаєте що? Я не розчарувалась. Бо, по-перше, там легка образна мова. По-друге, яскраві самобутні персонажі. По-третє, відсутність стереотипного сюжету. По-четверте, глибокі сенси, що ховаються поміж тими всіма хіхі-хаха, мов оселедець під шубою.
Не бійтесь любити колготки, не бійтесь любити дівчат в колготках та завжди будьте колготко-толератними - ось три очевидних сенси, про які ідеться в книжці. А неочевидні сенси шукайте самі, поміж сторінок про Клауса та Україну. Не буду спойлерити, лише скажу, що питання розпусти Клауса залишається відкритим. Книжка не має обмежень по віку, адже там немає сексуальних сцен чи насильства.
Та одного разу Клаусові пощастило - він знайшов колготко-споріднену душу і закохався в неї до нестями. І, не тямлячись від німецького пива, рушив до країни, де культ поклоніння колготкам, каблукам і празникам є звичною справою. Ох, у цього німецького Більбо було багато пригод! Він мав би зустріти Гендальфа чи хоча б фею-хрещену, але натомість зустрів Остапа Бендера. І його понесло... до Києва та в Білу Церкву, а тоді до Ворохти через Львів і Франківськ.
Скажу чесно: я закохалась в книжку з першого погляду на цю обкладинку. І знаєте що? Я не розчарувалась. Бо, по-перше, там легка образна мова. По-друге, яскраві самобутні персонажі. По-третє, відсутність стереотипного сюжету. По-четверте, глибокі сенси, що ховаються поміж тими всіма хіхі-хаха, мов оселедець під шубою.
Не бійтесь любити колготки, не бійтесь любити дівчат в колготках та завжди будьте колготко-толератними - ось три очевидних сенси, про які ідеться в книжці. А неочевидні сенси шукайте самі, поміж сторінок про Клауса та Україну. Не буду спойлерити, лише скажу, що питання розпусти Клауса залишається відкритим. Книжка не має обмежень по віку, адже там немає сексуальних сцен чи насильства.
August 17, 2022
Bravo! Dešimt balų! Atsitiktinai pakliuvus man į rankas, sukėlė nuostabos pliūpsnį. Kartais neverta tiksliai žinoti apie ką bus skaitoma, kartu ir neturėti didelių lūkesčių. Tiesiog atsiduoti skaitymo malonumui. O kooooks malonumas manęs laukė su šia knyga! Skeptiškai vertinau žmones kurie atseit juokdavosi balsu, galvojau kaip taip galima. Nesakau kad isteriškai juokiausi, bet prisipažinti galiu- elegantiškai krizenau... 🤭 Na sugalvok tu man "...jis rimtu veidu pamovė koldūną ant šakutės, bet pamiršo jį suvalgyti. Taip ir sėdėjo it Neptūnas degtinės jūroje su laimikiu ant trišakio." 😀 Humoro pilna, bet jokiu būdu ne lėkšta knyga, puikiai tinkama atsipalaidavimo vakarui. Ne prie degtinės taurelės, o prie taurės šampano 🥂 vienok autorė teisi kad slavės labiausiai mėgsta šampaną...😋
November 22, 2022
Šiuo metu ir taip niūriau lauke, mažiau išlenda saulė pro debesis, o pačiai norėjosi skaityti bent tai, kas būtų praskaidrinę nuotaiką ar kūrinį, kuris turi daugiau pozityviškumo. Ši knyga laiku papuolė į rankas. Atrodytų, Otui nesiseka, bet jis nenuleidžia rankų, paklauso patarimų, kad ir ieškantis naujos moters, o kur dar jo netikėtas atsiradimas Ukrainoje su patiriamais įvairiais nuotykiais... Skaitant vis pagalvodavau, kad šis knygos siužetas kuo puikiausiai tiktų kokios komedijos scenarijui. Tik pačiai truputį pritrūko iki geriausio įvertinimo.
February 5, 2021
Дуже кумедна й цікава книжка
January 12, 2023
Itin keista knyga apie vidurio amžiaus krizės kamuojamo Klauso Oto Bacho pomėgį jaunoms ukrainietiems. Labai savotiškas kūrinys ir, deja, ne iš gerosios pusės.
March 22, 2021
Відчуття неоднозначні після прочитання.
З одного боку, було весело, легко і цікаво. З іншого боку, було соромно й сумно.
А ще, я терпіти не можу колготки, тому, майже весь час хотілося стукнути того Клауса Отто Баха))
⠀
Чому було сумно й соромно?
Бо Україна тут зображена, як брудна, незручна й незрозуміла країна, а люди, бухають постійно, або розводять іноземців на гроші.
Зрозуміла річ, що все це у нас є, але в книзі все це показано очима іноземця і виглядає гидотненько.
⠀
Але й Клаус, такий собі дядько.
43 рочки ( а 43 рочки, то таки підступний вік)
З явними дитячими травмами й нездоровою любов’ю до колготок.
З якоюсь дитячою наївністю і довірою. Це не погано, але не в таких випадках, в які Клаус потрапляв.
⠀
Якщо відігнати свій внутрішній спротив, сприймати текст, як сміх з самих себе, то можна насолодитися книжкою.
⠀
А ще, чомусь згадалось багато не��риємних випадків, з якими зіштовхнулася, мандруючи Європою. На захист, чи виправдовування самих себе))
З одного боку, було весело, легко і цікаво. З іншого боку, було соромно й сумно.
А ще, я терпіти не можу колготки, тому, майже весь час хотілося стукнути того Клауса Отто Баха))
⠀
Чому було сумно й соромно?
Бо Україна тут зображена, як брудна, незручна й незрозуміла країна, а люди, бухають постійно, або розводять іноземців на гроші.
Зрозуміла річ, що все це у нас є, але в книзі все це показано очима іноземця і виглядає гидотненько.
⠀
Але й Клаус, такий собі дядько.
43 рочки ( а 43 рочки, то таки підступний вік)
З явними дитячими травмами й нездоровою любов’ю до колготок.
З якоюсь дитячою наївністю і довірою. Це не погано, але не в таких випадках, в які Клаус потрапляв.
⠀
Якщо відігнати свій внутрішній спротив, сприймати текст, як сміх з самих себе, то можна насолодитися книжкою.
⠀
А ще, чомусь згадалось багато не��риємних випадків, з якими зіштовхнулася, мандруючи Європою. На захист, чи виправдовування самих себе))
November 6, 2022
Ši knyga iš guilty pleasure kategorijos. Suvokiu, kad visa istorija klišių rinkinys ir seksizmo triumfas, bet skaityti buvo neapsakomai saldu.
November 3, 2022
Pirmas sakinys: Klausas Otas Bachas buvo geras sūnus, atsakingas darbuotojas, pavyzdingas mokesčių mokėtojas.
Skaitydamas "Klauso Oto Bacho nuopuolio metus", jaučiausi lyg skaityčiau Andriy Lyubka "Karbidą": nors siužeto kryptis (vokietis vyksta į Ukrainą vs. ukrainiečiai bando patekti į Vakarų Europą), linija (meilė vs. darom biznį), vieta (Kijivas vs. Užkarpatės pasienio miestas) skiriasi, tačiau, pavadinkime, stilius labai panašus – nesudėtingas skaitinys su humoru (grotesku, ironija ir kt.), Rytų Europos egzotika (vakariečių akimis) ir neįkyriu, tačiau labai jau akivaizdžiu rodymu pirštu į elementarius dalykus.
Jeigu apie ukrainiečių literatūrą (ir charakterį?) spręsčiau iš dviejų knygų (negalima, tačiau leiskite), apibūdinimas būtų toks: sveikas protas su humoru (bet be šypsenos) per atstumą žiūri į akivaizdžias nesąmones. Lyg prislopintas Odesos žydų humoras. Kai iš to išsivaduojama, šypsena išsiskleidžia mano veide: "Tu neįsivaizduoji, Klausai, kokie jos gaminami kopūstai su slyvomis ir šonkauliukais, o kaip iš kopūstlapių susuka sušius su mėsa ir ryžiais ir paskui troškina puode. Kaip ilgai verda mėsą ir padaro mėsos želė su morkomis. O ta keista grikių kruopų košė, dėl kurios einame į turkų krautuvėlę. Dėl košės ir saulėgrąžų, kurias ji paskui gliaudo it voverytė ir spjaudosi lukštais. Ak, kokią ji verda raudoną sriubą su pupelėmis, mmm. Ir žinai, su kuo? Su kopūstais! Iš pradžių net pamaniau, kad ji šaiposi iš stereotipo, esą mes, vokiečiai, tik ir valgome kario dešreles su kopūstais. Bet ne, sako Marina, tai jų nacionaliniai patiekalai. O tie virti pyragėliai su... kopūstais! Virti pyragėliai – ir vėl su kopūstais! Negaliu pakęsti tų kopūstų, bet valgau, valgau viską net pasičepsėdamas." (39 p.)
Susidarė įspūdis, kad šis Jaroslavos Lytvyn romanas daugiau skirtas užsieniečiams (Barbarisivnos teorija apie penis market – 239-241 p.). Tačiau "Klauso Oto Bacho nuopuolio metų" pabaiga patiko labiau: "<...> kurios taip ilgai ieškojau. Ir radau. Vis dėlto aš ją radau! Štai ji, mano mylimoji. Mano ypatingas žmogus, suprantantis mane kaip niekas kitas visame pasaulyje." Klausas pasistiebė ir pabučiavo Vitalikui į lūpas." (253 p.).
P. S. Reiktų atsišviežinti Andrey Kurkov "Iškyla ant ledo: pašalinio mirtis" – ar įspūdis būtų panašus?
Skaitydamas "Klauso Oto Bacho nuopuolio metus", jaučiausi lyg skaityčiau Andriy Lyubka "Karbidą": nors siužeto kryptis (vokietis vyksta į Ukrainą vs. ukrainiečiai bando patekti į Vakarų Europą), linija (meilė vs. darom biznį), vieta (Kijivas vs. Užkarpatės pasienio miestas) skiriasi, tačiau, pavadinkime, stilius labai panašus – nesudėtingas skaitinys su humoru (grotesku, ironija ir kt.), Rytų Europos egzotika (vakariečių akimis) ir neįkyriu, tačiau labai jau akivaizdžiu rodymu pirštu į elementarius dalykus.
Jeigu apie ukrainiečių literatūrą (ir charakterį?) spręsčiau iš dviejų knygų (negalima, tačiau leiskite), apibūdinimas būtų toks: sveikas protas su humoru (bet be šypsenos) per atstumą žiūri į akivaizdžias nesąmones. Lyg prislopintas Odesos žydų humoras. Kai iš to išsivaduojama, šypsena išsiskleidžia mano veide: "Tu neįsivaizduoji, Klausai, kokie jos gaminami kopūstai su slyvomis ir šonkauliukais, o kaip iš kopūstlapių susuka sušius su mėsa ir ryžiais ir paskui troškina puode. Kaip ilgai verda mėsą ir padaro mėsos želė su morkomis. O ta keista grikių kruopų košė, dėl kurios einame į turkų krautuvėlę. Dėl košės ir saulėgrąžų, kurias ji paskui gliaudo it voverytė ir spjaudosi lukštais. Ak, kokią ji verda raudoną sriubą su pupelėmis, mmm. Ir žinai, su kuo? Su kopūstais! Iš pradžių net pamaniau, kad ji šaiposi iš stereotipo, esą mes, vokiečiai, tik ir valgome kario dešreles su kopūstais. Bet ne, sako Marina, tai jų nacionaliniai patiekalai. O tie virti pyragėliai su... kopūstais! Virti pyragėliai – ir vėl su kopūstais! Negaliu pakęsti tų kopūstų, bet valgau, valgau viską net pasičepsėdamas." (39 p.)
Susidarė įspūdis, kad šis Jaroslavos Lytvyn romanas daugiau skirtas užsieniečiams (Barbarisivnos teorija apie penis market – 239-241 p.). Tačiau "Klauso Oto Bacho nuopuolio metų" pabaiga patiko labiau: "<...> kurios taip ilgai ieškojau. Ir radau. Vis dėlto aš ją radau! Štai ji, mano mylimoji. Mano ypatingas žmogus, suprantantis mane kaip niekas kitas visame pasaulyje." Klausas pasistiebė ir pabučiavo Vitalikui į lūpas." (253 p.).
P. S. Reiktų atsišviežinti Andrey Kurkov "Iškyla ant ledo: pašalinio mirtis" – ar įspūdis būtų panašus?
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 10, 2023
Apie storą, be kelių varžtų pagyvenusį vyriškį, savo varganą ligšiolinį gyvenimą praleidusį savam mažam burbule, ieškantį tikros meilės internete su gražia jauna ukrainiete.
Siužetas gan paprastas, tačiau atskleidžia daug visuomenės skaudulių ir realijų. Ukraina ne taip toli nuo Lietuvos (kalbant ne tik geografiškai), tad viskas, kas nutiko šioje knygoje, laisvai galėjo nutikti, o gal ir nutiko, ir Lietuvoje.
Siužetas gan paprastas, tačiau atskleidžia daug visuomenės skaudulių ir realijų. Ukraina ne taip toli nuo Lietuvos (kalbant ne tik geografiškai), tad viskas, kas nutiko šioje knygoje, laisvai galėjo nutikti, o gal ir nutiko, ir Lietuvoje.
August 1, 2021
Я дуже-дуже вдячна Ярославі Литвин за декілька годин чистої незаплямованої втіхи від читання пригод милого Клауса Отто!
У цьому романі мені сподобалося все:
сам Клаус, якого авторка проводить шляхом від кумедного недолугого опецька до людини, дійсно гідної поваги;
гумор, людоньки, як же я часами реготала з деяких моментів (особливо вразив епізод із дядьками, у яких герой прожив 4 незабутні дні у Ворохті);
сатира, але яка: Ярослава часто висміює щось потворне, до чого ми звикли і навіть не помічаємо, і в той же час в її сміхові немає злоби й жовчі, а вчувається справжня любов до рідної землі, бо якщо ми щось дійсно любимо, то не завжди сліпо, ми бачимо всі недоліки, проте не припиняємо любити, і від того любов наша стає лиш більш справжньою та глибокою.
Я насолоджувалася кожним моментом читання цієї книги, я справді рада, що є такі круті сучасні українськи автори, як Ярослава 💖
У цьому романі мені сподобалося все:
сам Клаус, якого авторка проводить шляхом від кумедного недолугого опецька до людини, дійсно гідної поваги;
гумор, людоньки, як же я часами реготала з деяких моментів (особливо вразив епізод із дядьками, у яких герой прожив 4 незабутні дні у Ворохті);
сатира, але яка: Ярослава часто висміює щось потворне, до чого ми звикли і навіть не помічаємо, і в той же час в її сміхові немає злоби й жовчі, а вчувається справжня любов до рідної землі, бо якщо ми щось дійсно любимо, то не завжди сліпо, ми бачимо всі недоліки, проте не припиняємо любити, і від того любов наша стає лиш більш справжньою та глибокою.
Я насолоджувалася кожним моментом читання цієї книги, я справді рада, що є такі круті сучасні українськи автори, як Ярослава 💖
February 21, 2024
Загалом мені дуже сподобалося поєднання іронії й щирості оповіді, яке дуже пасує контрасту й головного персонажа, який очевидно неприємний, але здатний на почуття, і України, показаної з відчуженої точки зору.
Єдине - фінал видався занадто хаотичним і не надто вдало вписаним у історію. Ба навіть не вписаним, а якось поспіхом вкинутим. Це ніби спроба завершити трагікомедійну історію на високій ноті, але така подача мені виглядає знеціненням і цієї ж таки трагікомедійної історії (дуже навіть непогано розказаної), і цього сюжетного ходу - трохи банального, але загалом досить підходящого. Тим паче, що вміння авторки пересипати іронічну оповідь влучними й часом щемкими спостереженнями цілком дозволило б прописати це закінчення органічніше.
Єдине - фінал видався занадто хаотичним і не надто вдало вписаним у історію. Ба навіть не вписаним, а якось поспіхом вкинутим. Це ніби спроба завершити трагікомедійну історію на високій ноті, але така подача мені виглядає знеціненням і цієї ж таки трагікомедійної історії (дуже навіть непогано розказаної), і цього сюжетного ходу - трохи банального, але загалом досить підходящого. Тим паче, що вміння авторки пересипати іронічну оповідь влучними й часом щемкими спостереженнями цілком дозволило б прописати це закінчення органічніше.
February 13, 2022
Захоплива, трагікомічна, реалістична оповідь про пригоди незграбного німця в Україні.
Було шкода цього невдаху, який геть не був готовий до таких випробувань долі. Але власне так людина і може зростати, пірнаючи з головою в життя, а не бути спостерігачем. -
"Але Клаус жадав більшого. Він ніби зрозумів, що гріб у зовсім іншому напрямку від своєї пристані обітованої, думав, любив жуйку Love is зі смаком полуниці й бананів. Хоча на справді любив зовсім не жуйку, а полуниці й банани."
Мені все сподобалось в романі, стиль авторки, сюжет, головний герой попри його вади.
Єдине мені було прикро, що авторка так і не зіткнула Клауса Отто Баха з НОРМАЛЬНИМИ представницями жіночої статі під час його перебування в Україні. Тому хотілось би продовжування цієї історії, де головний герой буде мати таку нагоду. ))
Було шкода цього невдаху, який геть не був готовий до таких випробувань долі. Але власне так людина і може зростати, пірнаючи з головою в життя, а не бути спостерігачем. -
"Але Клаус жадав більшого. Він ніби зрозумів, що гріб у зовсім іншому напрямку від своєї пристані обітованої, думав, любив жуйку Love is зі смаком полуниці й бананів. Хоча на справді любив зовсім не жуйку, а полуниці й банани."
Мені все сподобалось в романі, стиль авторки, сюжет, головний герой попри його вади.
Єдине мені було прикро, що авторка так і не зіткнула Клауса Отто Баха з НОРМАЛЬНИМИ представницями жіночої статі під час його перебування в Україні. Тому хотілось би продовжування цієї історії, де головний герой буде мати таку нагоду. ))
August 2, 2024
Labai lengva ir nuotaikinga knyga, įtraukianti, orginali, realistiška ir šiek tiek ciniška. Knyga pilna širdžiai artimo europietiško (gal labiau rytų europietiško humoro). Nepagražinta ir šmaikšti istorija, kupina ironijos, sarkazmo ir gebėjimo pasijuokti iš savęs. Knygoje vakarų europiečiai smagiai supažindinami su Rytų Europa ir jos realijomis.
Man labai patiko autorės rašymo sitilius ir lengvas kandumas. Sudomino ateityje paskaityti daugiau jos kūrinių.
Man labai patiko autorės rašymo sitilius ir lengvas kandumas. Sudomino ateityje paskaityti daugiau jos kūrinių.
January 12, 2024
Дуже смішна, мила, зворушлива історія. Україна очима іноземця як бонус. Неочікуваний кінець.
Але щодо розпусти у книжці враження такі самі, як щодо сексу у "Польових дослідженнях з українського сексу" Забужки. Де там секс? Де тут розпуста?!
Але щодо розпусти у книжці враження такі самі, як щодо сексу у "Польових дослідженнях з українського сексу" Забужки. Де там секс? Де тут розпуста?!
August 29, 2023
Неймовірно дотепно! Надзвичайно багата мова, вправно загорнута в легкий стиль. Чудова колекція типажів і дуже точні описи контекстів!
July 6, 2021
Класна книжка. Легка така, на відпустку. І справді був один момент, який змусив мене щиро вголос розсміятися, як і обіцяли на обкладинці. Що я виношу з цієї роботи, так це впевненість ще раз у тому, що жінка не має бачити у чоловікові того, хто її врятує, забезпечить і перевезе у прекрасний новий світ. Нічого не буває безкоштовно. І варто бути незалежною і вірити в себе і свої сили самій побудувати собі кайфове життя.
August 30, 2021
Це дуже сумна книга замаскована щоправда під веселу.Може у мне такий стан, але насправді я приділила кожному з героїв забагато емпатії.І кожен з них по своєму нещасний, навіть пенсіонерок на чиї картки здійснювались перекази вестерн юніон мені було якось по людськи шкода. Але мені здалось що на глибшому рівні книга зовсім про інше. А саме, про те що вихід за межі власного кола спілкування - це отака екзотична поїздка яку мав Отто Бах. І з нами по сусідству живуть геть несхожі на нас люди. І оцього так плеканого і мріяного "ми" можливо і нема в багатоквартирних будинках маленьких провінційних містечок.І малоймовірно що колись з'явиться. Це сум. А так, якщо не буди таким фріком як я з ухилом в самокопання і психоаналіз, то книга може здатись таким собі роуд-муві Україною і я знаю що багато людей справді сміялись з колізій у які потрапляє головний герой. Тому не слухайте мене, читайте і складайте власну думку :)
December 21, 2022
Skaičiau skaičiau aš ją rugsėjį, galiausiai pamečiau likus 50 puslapių. Maniau, kad taip ir liks DNF šiais metais. Bet aukštos temperatūros susukta galva, kiek atsigavus, pasakė, nu, imam, pabaigiam. Ir baigiau. Maniau, kad rašysiu dvi žvaigždutes, bet pabaiga tiek jėga buvo, kad tebūnie :D
O šiaip kažkaip neprisijaukinau aš to Klauso... atrodo gerai parašyta; situacijos absurdiškos, komiškos, ką dažniausiai mėgstu, bet kažkaip nemažą laiko dalį jaučiausi per daug nuo visko atitolusi. Tarsi žiūrėčiau kokius auksinius svogūnus ar kokį juokis, kur, hehehe, kaip ir juokinga, bet visgi nelabai, ir dar su kažkokiu papildomu kartoku prieskoniu.
Būta nemažai scenų, kur Ukraina ir ypač ukrainietės vaizduojamos LABAI stereotipiškai. Jausmelis buvo panašus, kaip žiūrėt pirmą Emily in Paris sezoną, kur kultūriškai prancūzus visiškai sumalė į miltus. O čia glumino faktas, kad knygos autorė, gi, pati ukrainietė ir Ukrainoje knyga tikrai mėgstama????
Akivaizdu, kad po paskutinių metų man labiau norisi Radausko nuotaika gyvent: Pasauliu netikiu, o Pasaka tikiu! užuot bandžius priimti realybę ir šiek tiek praplėst savo gyvenimo burbuliuką.
Manau, kad jeigu būčiau šią knygą paėmus tokiu pat metu pernai, būčiau tikrai numetus ir dar labiau nesupratus, kadangi Ukraina buvo toli ir nelabai aktuali... dabar į viską žiūrisi kitaip, norisi pasigilint ir suprast.
Fainai, kad išsivertėm ir turim lietuviškai.
O šiaip kažkaip neprisijaukinau aš to Klauso... atrodo gerai parašyta; situacijos absurdiškos, komiškos, ką dažniausiai mėgstu, bet kažkaip nemažą laiko dalį jaučiausi per daug nuo visko atitolusi. Tarsi žiūrėčiau kokius auksinius svogūnus ar kokį juokis, kur, hehehe, kaip ir juokinga, bet visgi nelabai, ir dar su kažkokiu papildomu kartoku prieskoniu.
Būta nemažai scenų, kur Ukraina ir ypač ukrainietės vaizduojamos LABAI stereotipiškai. Jausmelis buvo panašus, kaip žiūrėt pirmą Emily in Paris sezoną, kur kultūriškai prancūzus visiškai sumalė į miltus. O čia glumino faktas, kad knygos autorė, gi, pati ukrainietė ir Ukrainoje knyga tikrai mėgstama????
Akivaizdu, kad po paskutinių metų man labiau norisi Radausko nuotaika gyvent: Pasauliu netikiu, o Pasaka tikiu! užuot bandžius priimti realybę ir šiek tiek praplėst savo gyvenimo burbuliuką.
Manau, kad jeigu būčiau šią knygą paėmus tokiu pat metu pernai, būčiau tikrai numetus ir dar labiau nesupratus, kadangi Ukraina buvo toli ir nelabai aktuali... dabar į viską žiūrisi kitaip, norisi pasigilint ir suprast.
Fainai, kad išsivertėm ir turim lietuviškai.
Displaying 1 - 30 of 78 reviews