What do you think?
Rate this book
Танець тіней
Автор докладно, на межі між художньою літературою, документалістикою та публіцистикою, описує галицьке життя початку ХХ століття. Зокрема оповідь зосереджується навколо роботи в банку (де сам Яцків тривалий час пропрацював рахівником) та критики тогочасного бюрократизованого банківського середовища. Пізніше, в 1950-х роках, роман був перероблений і опублікований під назвою «В лабетах». Історик Михайло Грушевський схвально відгукується про роман, характеризуючи його як «людський документ, у якому відбилося українське життя». «Яцків дає образки галицької столиці, — пише він у своєму критичному матеріалі. — Не широку панораму, навпаки — відслонює тільки кутик сього львівського українського життя, життя української інтелігенції, але оброблює його з такою деталічною старанністю, навіть дріб’язковістю, що в нім, як у малій краплині води, відбивається дуже багато, і дає до думання теж дуже багато, навіть не про саме тільки львівське чи галицьке, а і взагалі українське життя».
462 pages, Unknown Binding
Published January 1, 1916
18 people want to read
About the author
Михайло Яцків
12 books2 followersУкраїнський письменник, член модерністського угруповання «Молода муза».
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
July 23, 2024
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
This is Ukrainian novel titled Dance of Shadows, first published in 1916 in Austria-Hungary. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #14 in the list.
This is a rather unusual work for pre-1917 Ukrainian literature, as it is probably the first book about the life of office workers, clerks of the Narodna Syla (People’s Power) credit company, based on the author's real life experience. It is not a story about the “rural life,” which many people (wrongly) expect from Ukrainian books of this period.
The life of the office plankton is really difficult, a number of characters die of TB or starvation, commit suicide or go crazy. In general, I would say on average it is harder than that of Dickens' characters from more than half a century earlier. There is also room for petty theft - for example, there is a character who collected stamps from envelopes that arrived in the mail to make from a few one without a redemption stamp, writing off a penny of the stamp's value to his account. There is also the unwillingness of management to promote subordinates to avoid own displacement, and a bit of drinking brawls and even a journalistic investigation. There is even an attempt to create a labor union!
The basis is life in the office, but there is an interesting picture outside the office as well. For example, there are discussions that clerks are informally forbidden to marry, and newspapers discuss that you cannot marry foreign women, you must marry even a ‘bad’ woman but of your ethnicity.
I should also mention a very large number of unusual words or their unusual use. Sometimes it got to the point where I could not understand the meaning of certain sentences.
Це – досить не звична для української літератури до 1917 року робота, бо це мабуть перша книжка про життя офісних працівників, клерків кредитної компанії «Народна Сила», що базується на реальному досвіді автора. Зовсім не повість про «село», чого багато хто (хибно) очікує від книжок цього періоду.
Життя офісного планктону дійсно складне, ціла низка персонажів вмирає з сухот або голоду, закінчує життя самогубством або божеволіє. В цілому я б сказав в середньому важче аніж у персонажів Діккенса на понад пів століття раніше. Є тут місце і дрібним крадіжкам – наприклад є персонаж, що збирав з прибувших поштою конвертів марки аби з частин кількох скласти одну без печатки погашення, списуючи копійки вартості марки на свій рахунок. Є і небажання керівництва просувати підлеглих службовими сходами аби не підсиділи, і трішки пиятик і навіть журналістських розслідувань. Є навіть спроба створення профспілки!
Основа – життя у офісі, але і поза офісом цікава картина. Наприклад, є обговорення, що клеркам неформально заборонено одружуватись, а газети обговорюють, що не можна одружуватись на іноземках, треба хоч на «ніяких» але своїх.
Окремо варто зазначити дуже велику кількість незвичних слів, або їх незвичне використання, наприклад, пенсія у сенсі зарплата (як польською) або довг замість борг. Іноді доходило до того, що я не міг зрозуміти суті окремих речень.
Наприкінці наведу пару цитат (зі збереженим правописом)
Між персоналом була думка, що Шулїковський бояв ся вишколених людий, щоби не перевисшили його і не мали жадань до керми інституції, а вони по краєвих і державних інституціях авансували скоро на касієрів, начальників, секретарів і директорів.
В таких умовинах життя людей в «Народній Силі» було невідрадне. Вони пересипали ся десятками і сотнями як через заїздний дім, переходили як тїни. Нині тут пріє при столику збілований, кривий пролетар, який в своїй просьбі написав, що за 15 левів буде днями і ночами сидіти в «Народній Силі», там з кута з поза актів, з коша на папір вилазить і дивить ся на тебе инший джус, що це таке, відки взяв ся? Хто його знає! А там горі драбиною драпаєть ся якась инша бородата постать. Лізе кочкодан нездарно до актів, паде з драбиною, з сусїдних відділів збігають ся на гриміт, кочкодан закриває рукавом розбитий ніс, бере капелюх і стільки ти й видів його у своїм життю на білім світі.
А завтра тут і там застаєш свіжого, білого мурина. Одні марнували тут молоді літа і добу студій та відпадали мертві, або живими неужиточними зробками, инші ниділи і зводили ся до своєї черги, а коли могли вже мати які жадання, начальство відкидало їх з нічим і на місце одного брало свіжих двох-трьох за ту саму плату, а ті, що хитрили і кривили душею, лізли по хребтах одних і других в гору. Звичайно мали вони нагляд над роботою, кромі того виставляли для дирекції довіренно устні і писемні кваліфікації підчинених робітників. Такі характери, забезпечені «урядовою тайною» і безпосередніми зносинами з дирекцією управляли дволичну полїтику. При своїм критім посередництві сповняли вони найбільше шкоди і злочинів супроти товарищів, інституції, а навіть управи й народньої ідеї. Між підчиненими гнобили вони бідаків, підлещували ся сильнїщим характерам, не роздїлювали совісно праці, в тяжких сезонах не упоминали ся в дирекції помочі, а при оцінках підчинених товаришів накручували справу все так, що здобуток виходив на їх користь та забезпеку власної нездарности, а найліпшому робітникови діставала ся увага, що хоча він розуміє свою річ, але робить за повільно, спізнює ся до бюра і т. п. Сказати просто: багато з шефів обсуджувало дирекцію і нарікало на неї перед товаришами, а перед Шулїковським гнули хребет і довірочно нищили тих самих товаришів.
* * *
Між нашим і сумежним народом палає ненависть, на шпальтах газет побиваєть ся наших дівчат, які виходять за чужинців, окремо вийшла брошурка проти тих наших, що женять ся з чужинками. Виписано там про кокетерію, хитрість, підступ і захланну політику чужинок. Про стійкість людини не рішає її душа, культура, тільки морока шовінізму і газетних кличів. З того баговиння витворив ся по обох боках прінціп, що ти, чоловіче, можеш взяти собі стовпа, який не зуміє чаю запарити, гудзика пришити, ні двох слів зліпити до купи, але коли той стовп з того самого народа, то ти патріот. Иншими словами: „Не шукайте, соколики, жінок, лиш женіть ся з граматикою, а відбудуєте вітчину!”. Не виступаю проти прінціпу, тільки життєм орудує инша математика, ніж її учить школа. Пригадуєте собі, наших двох товаришів, один з них вже небіжчик, другому всміхаєть ся заведеннє божевільних. Оба були порядні, працьовиті і здібні люди, але в порі, коли запанувала шовіністична морока, оба подуріли. Пригадуєте собі, як то раз зайшла була розмова про женитьбу зі своїми та чужими дівчатами й як покійник вистрілив словом: „Я волію нашу повію, ніж чужинку дівчину!" — „І я так самої" відповів живучий кандидат на божевільного, чи самовбійника. Оба поженили ся в короткім часі. Другий взяв собі стару панну, багату попадянку, старшу від себе на кілька літ. Все в порядку. По якімсь часі оба почали розпивати ся, шукати відради в картах, влазити в довги, дуріти.
This is Ukrainian novel titled Dance of Shadows, first published in 1916 in Austria-Hungary. I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #14 in the list.
This is a rather unusual work for pre-1917 Ukrainian literature, as it is probably the first book about the life of office workers, clerks of the Narodna Syla (People’s Power) credit company, based on the author's real life experience. It is not a story about the “rural life,” which many people (wrongly) expect from Ukrainian books of this period.
The life of the office plankton is really difficult, a number of characters die of TB or starvation, commit suicide or go crazy. In general, I would say on average it is harder than that of Dickens' characters from more than half a century earlier. There is also room for petty theft - for example, there is a character who collected stamps from envelopes that arrived in the mail to make from a few one without a redemption stamp, writing off a penny of the stamp's value to his account. There is also the unwillingness of management to promote subordinates to avoid own displacement, and a bit of drinking brawls and even a journalistic investigation. There is even an attempt to create a labor union!
The basis is life in the office, but there is an interesting picture outside the office as well. For example, there are discussions that clerks are informally forbidden to marry, and newspapers discuss that you cannot marry foreign women, you must marry even a ‘bad’ woman but of your ethnicity.
I should also mention a very large number of unusual words or their unusual use. Sometimes it got to the point where I could not understand the meaning of certain sentences.
Це – досить не звична для української літератури до 1917 року робота, бо це мабуть перша книжка про життя офісних працівників, клерків кредитної компанії «Народна Сила», що базується на реальному досвіді автора. Зовсім не повість про «село», чого багато хто (хибно) очікує від книжок цього періоду.
Життя офісного планктону дійсно складне, ціла низка персонажів вмирає з сухот або голоду, закінчує життя самогубством або божеволіє. В цілому я б сказав в середньому важче аніж у персонажів Діккенса на понад пів століття раніше. Є тут місце і дрібним крадіжкам – наприклад є персонаж, що збирав з прибувших поштою конвертів марки аби з частин кількох скласти одну без печатки погашення, списуючи копійки вартості марки на свій рахунок. Є і небажання керівництва просувати підлеглих службовими сходами аби не підсиділи, і трішки пиятик і навіть журналістських розслідувань. Є навіть спроба створення профспілки!
Основа – життя у офісі, але і поза офісом цікава картина. Наприклад, є обговорення, що клеркам неформально заборонено одружуватись, а газети обговорюють, що не можна одружуватись на іноземках, треба хоч на «ніяких» але своїх.
Окремо варто зазначити дуже велику кількість незвичних слів, або їх незвичне використання, наприклад, пенсія у сенсі зарплата (як польською) або довг замість борг. Іноді доходило до того, що я не міг зрозуміти суті окремих речень.
Наприкінці наведу пару цитат (зі збереженим правописом)
Між персоналом була думка, що Шулїковський бояв ся вишколених людий, щоби не перевисшили його і не мали жадань до керми інституції, а вони по краєвих і державних інституціях авансували скоро на касієрів, начальників, секретарів і директорів.
В таких умовинах життя людей в «Народній Силі» було невідрадне. Вони пересипали ся десятками і сотнями як через заїздний дім, переходили як тїни. Нині тут пріє при столику збілований, кривий пролетар, який в своїй просьбі написав, що за 15 левів буде днями і ночами сидіти в «Народній Силі», там з кута з поза актів, з коша на папір вилазить і дивить ся на тебе инший джус, що це таке, відки взяв ся? Хто його знає! А там горі драбиною драпаєть ся якась инша бородата постать. Лізе кочкодан нездарно до актів, паде з драбиною, з сусїдних відділів збігають ся на гриміт, кочкодан закриває рукавом розбитий ніс, бере капелюх і стільки ти й видів його у своїм життю на білім світі.
А завтра тут і там застаєш свіжого, білого мурина. Одні марнували тут молоді літа і добу студій та відпадали мертві, або живими неужиточними зробками, инші ниділи і зводили ся до своєї черги, а коли могли вже мати які жадання, начальство відкидало їх з нічим і на місце одного брало свіжих двох-трьох за ту саму плату, а ті, що хитрили і кривили душею, лізли по хребтах одних і других в гору. Звичайно мали вони нагляд над роботою, кромі того виставляли для дирекції довіренно устні і писемні кваліфікації підчинених робітників. Такі характери, забезпечені «урядовою тайною» і безпосередніми зносинами з дирекцією управляли дволичну полїтику. При своїм критім посередництві сповняли вони найбільше шкоди і злочинів супроти товарищів, інституції, а навіть управи й народньої ідеї. Між підчиненими гнобили вони бідаків, підлещували ся сильнїщим характерам, не роздїлювали совісно праці, в тяжких сезонах не упоминали ся в дирекції помочі, а при оцінках підчинених товаришів накручували справу все так, що здобуток виходив на їх користь та забезпеку власної нездарности, а найліпшому робітникови діставала ся увага, що хоча він розуміє свою річ, але робить за повільно, спізнює ся до бюра і т. п. Сказати просто: багато з шефів обсуджувало дирекцію і нарікало на неї перед товаришами, а перед Шулїковським гнули хребет і довірочно нищили тих самих товаришів.
* * *
Між нашим і сумежним народом палає ненависть, на шпальтах газет побиваєть ся наших дівчат, які виходять за чужинців, окремо вийшла брошурка проти тих наших, що женять ся з чужинками. Виписано там про кокетерію, хитрість, підступ і захланну політику чужинок. Про стійкість людини не рішає її душа, культура, тільки морока шовінізму і газетних кличів. З того баговиння витворив ся по обох боках прінціп, що ти, чоловіче, можеш взяти собі стовпа, який не зуміє чаю запарити, гудзика пришити, ні двох слів зліпити до купи, але коли той стовп з того самого народа, то ти патріот. Иншими словами: „Не шукайте, соколики, жінок, лиш женіть ся з граматикою, а відбудуєте вітчину!”. Не виступаю проти прінціпу, тільки життєм орудує инша математика, ніж її учить школа. Пригадуєте собі, наших двох товаришів, один з них вже небіжчик, другому всміхаєть ся заведеннє божевільних. Оба були порядні, працьовиті і здібні люди, але в порі, коли запанувала шовіністична морока, оба подуріли. Пригадуєте собі, як то раз зайшла була розмова про женитьбу зі своїми та чужими дівчатами й як покійник вистрілив словом: „Я волію нашу повію, ніж чужинку дівчину!" — „І я так самої" відповів живучий кандидат на божевільного, чи самовбійника. Оба поженили ся в короткім часі. Другий взяв собі стару панну, багату попадянку, старшу від себе на кілька літ. Все в порядку. По якімсь часі оба почали розпивати ся, шукати відради в картах, влазити в довги, дуріти.
Displaying 1 of 1 review