“Сон же з юрби незчисленних синів своїх кличе Морфея,—
Він-бо міг будь-яку постать майстерно вві сні зобразити;
Краще від нього ніхто б не зумів передати так тонко
Вигляд — обличчя, ходу, навіть голос; в такій же одежі
Він появлявсь уві сні, та ще й слів добирав таких самих.
Міг він, однак, лиш людину наслідувать. Другий робився
Звіром, чи птахом, чи то довжелезною вився змією.
Ікелом бога цього називають боги несмертельні;
Люди — Фобетором звуть. Від цих двох відрізняється третій —
Фантас: той бог залюбки перевтілитись може у землю,
Воду, поліно чи скелю — у будь-яке тіло бездушне.
Всі вони звикли царям і вождям серед ночі являти
Лиця свої. А до простого люду приходили інші.”
Публій Овідій Назон “Метаморфози”
Переклад Андрія Содомори
“Нехай це буде наука для всякого формотворця — твори мудро, але не перестарайся.”
Я взявся за книгу з великими сподіваннями. Перш за все тому, що Желязни для мене безперечно один з найкращих інтелектуальних фантастів в історії літератури, а по-друге – з усіх усюд чув на скільки ж сильною є ця книга: повість що лягла в її основу виграла найпершу премію Ньюбла в своїй категорії. Цим романом надихався Ніл Ґейман, створюючи культову серію “Сендмен”. І напевно найголовніше для мене – це фантастика нової хвилі, коли автори писали дійсно складно і багато і наповнювали свої твори численними алюзіями та покликаннями.
” -Ви навіть не уявляєте, як це бути позбавленій цілої сфери стимулів! Розуміти, що навіть якийсь недоумок може переживати дещо, чого тобі не пізнати ніколи… Але оцінити не може бо, як і ти, він дістав пренатальний вирок у суді біологічної випадковості, де справедливістю і не пахне, де панує чиста фортуна.
-Всесвіт справедливості не винаходив. Це зробила людина. На жаль, людям доводиться жити у всесвіті.
-У всесвіту я не прошу допомоги. Прошу у вас.”
В цій цитаті Айлін Шалотт – сліпа від народження лікарка, намагається переконати головного героя Чарльза Рендера відкрити для неї зір уві сні. Справа в тому, що в світі, який описує Желязни спеціально навчені лікарі-психіатри можуть за допомогою апарата проникати в сни своїх пацієнтів, формувати ці сни і таким чином лікувати психіку. Але що станеться, якщо з’єднати дві свідомості, одна з яких незряча і намагатись таким чином винайти зір, незнану сенсорну систему? Як невролог дам свій вердикт – нічого не вийде. Якщо впродовж перших років життя дитина не отримуватиме світлових подразників, то зорова кора не розвинеться, і людина буде сліпа. Те ж саме стосується людей із вродженою сліпотою – в їх мозку не існує локуса, який відповідає за цю функцію, створити його з нуля неможливо. Але звернімось до логіки апарату Снів, який описує Желязни – він дозволяє не просто творити в чужій свідомості, а поєднати дві в одну. Звідси моторошні наслідки експерименту з мавпою, чи сугестія, коли Рендер одного разу заразився від пацієнта клаустрофобією. Це злиття двох свідомостей і не просто так тут часто з’являтиметься символ двох поєднаних облич – Трістан та Ізольда, Ланселот і Леді Шалотт, двоголовий кліпотичний демон Тауміель. А поєднує їх – Чаша.
“-Святий Ґрааль, урочисто оголосив Рендер. — Це, дорогенька, зветься енантіодромія. Цикл замикається. Досягнувши початку, іде по спіралі. Хто я такий, щоб судити? Хтозна, чи не схований у машині Грааль. Із плином часу речі мають тенденцію мінятися на протилежні. Друзі стають ворогами, а недоліки перевагами. Але я ще трохи затримаю час і перекажу вам коротку байку віддячу за грецьку історію про Дедала. Ту байку мені розповів пацієнт на прізвище Ротман, знавець кабалістики. Грааль, що перед нами, цей символ світла, чистоти і святості, яке його походження?
-Ніхто не знає.
-Так, але є традиційна легенда, що її я й дізнався ві�� Ротмана: Грааль, мовляв, заповів нащадкам Мелхиседек, ізраїльський первосвященник, наказавши віддати в руки Месії. Та звідки він узявся в самого Мелхиседека? Той вирізав Грааль із величезного смарагда, знайденого в пустелі. А камінь випав із корони Самаеля, Янгола Пітьми, коли його скинуто з Височини. Ось вам і Грааль: зі світла до пітьми, назад до світла, знову до пітьми, а звідти а хтозна… То до чого я вів? Оце і є енантіодромія, моя мила.”
Також тут багато музики, психології, численні цитати з Шекспіра, не обійшлось без Данте і античних трагікі�� – класичний розумний текст для уважних та начитаних читачів.
З приємністю я знайшов місток до мого улюбленого роману Желязни “Цей Безсмертний” – в обох цитується Джойс, а також в обох Желязни покликається на Фрейзера. Наприклад нижче згадується контагіозна (контактна) магія:
“Він високоспеціалізований спеціаліст у дуже вузькій галузі, тож мені трудно як слід оцінити ті інформаційні крихти, що їх він мені вділяє. Інколи я й сама хочу мати можливість позазирати в чужі думки звісно, аби побачити, що думають про мене. Але навряд чи я довго витримала б у чиємусь розумі. Особливо… Джилл театрально здригнулася, у розумі когось, хто має… проблеми. Боюся, мене від такого тісного контакту взяло б надмірне співчуття, я б надміру перелякалася чи щось таке… І тоді, як ото пишуть, — бац! Чужі проблеми стали б моїми. Така собі контактна магія…”
Ну і куди ж без Біблії. Більшість цитат і алюзій пояснені, окрім найкращої та найкмітливішої. Велетенське задоволення, коли її відкриваєш самотужки. Ось вона:
“Нехай бережуть тебе тіні Фройда і Юнґа на шляху крізь долину пітьми.”
Це парафраз із загальновідомого псалма:
“Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!”
(Псалми 22.4 переклад Івана Огієнка)
Цікаво, що перероблену цитати вимовляє до Рендера, його вчитель Бартельмець, який вже в свою чергу згадує свого бого-вчителя Адлера. В той час за інверсією для Рендера роль богів виконують Юнґ і Фройд – чиї концепції (Юнґ – енантіодромія, апеляція до міфологічних архетипів, “Вотан”, Фройд – Епідіпів комплекс, комплекс кастрації, Ід, Еґо і Супер Еґо, Лібідо і Мортідо, Ерос і Танатос) найбільше цитуються в книзі.
Я кілька разів перечитав фінал. Його можна інтерпретувати по-різному. Очевидно, що Ейлін грає роль Ізольди. Але якої з двох? Чи дійсно в неї добрі наміри, чи вона просто хоче відбити Рендера у Девіл?
Друге – поява у сні Зіґмунда, як Фенріса це просто символ, чи собака дійсно під час сеансу прорвався в кулю до Ейлін чи в маніпуляційну до Рендера?
Далі, чи помирає Ейлін вкінці?
Питання, питання, питання. Відповіді на них точно не дасть ніхто. Будуть просто версії.
Ось – моя.
Щоб розгадати останній, дійсно геніальний епізод, нам потрібні три компоненти: знання базових принципів Кабали, опис підсвідомості та процесу патологічної сугестії від Бартельмеца (Постулати Шанкари), відомості про той предмет у якому вперше опинилася метаморфозована уві сні Ейлін. Підемо від останнього і до найпершого.
Буквальна цитата:
“Ейлін обрала маленьку вербу. Верба гойдалася від вітру; гілки звисали до води”.
Рендер змушує жінку-вербу поглянути на себе у воду. Після цього вона стає людиною, а мить перед тим це були два дерева – явне і його підводний двійник”.
Для того щоб застерегти Рендера від роботи зі сліпою, Бартельмец викладає Катехізис Шанкари:
“Один із Шанкариних постулатів звісно, без жодного стосунку до психотерапії! – полягає в наявності справжнього «я» і несправжнього «я». Справжнє – це те в людині, що має безсмертя й потрапить колись до нірвани. Можна сказати, душа. Чом би й ні? Ну й, відповідно, друге, несправжнє «я» звичайний розум, обплутаний ілюзіями. Свідомість, як у мене, у тебе, у всіх пацієнтів. Зрозуміло? Гаразд. А те, з чого зроблене «я» несправжнє, називається скандгами. До них належать відчуття, сприйняття, схильності, сама свідомість і навіть фізичне тіло. Дуже ненауково, так. І ні, скандги— це не те саме, що й неврози чи, скажімо, Ібсенова «житейська брех-ня», чи галюцинації. Аж ніяк, хоча скандги теж фальшиві, бо за своєю природою є складовими несправжнього.
П’ять скандг і утворюють ексцентричність, яку ми називаємо ідентичністю. А зверху накладаються неврози й усі інші капості, що дають заробіток нашому братові. Уловлюєш? Добре. Цю лекцію я читаю, бо потребую драматичного терміна для того, що зараз скажу, адже скажу я дещо драматичне. Уявімо, що скандги лежать на дні озера. Тоді неврози- хвильки на воді, а «справжнє я», якщо воно таки існує, зарите глибоко в пісок на дні. Хвильки заповнюють… як би сказати?.. Zwischenwelt (проміжний світ) між об’єктом і суб’єктом. А скандги належать до суб’єкта, вони неповторні та невіддільні; це те, з чого створена його суть… Ще не заплутався?
-За думкою стежу, але є чимало «але».
-Гаразд. Коли ми вже сяк-так означили термін, я ним скористаюся. Ти заграєш зі скандгами, а не з якимись неврозами. Намагаєшся скоригувати загальне уявлення тієї жінки про саму себе й про світ. І застосовуєш нейротрансивер. Це все одно, що лізти до божевільного чи до мавпи. Усе спершу йде ніби добре, але повсякчас є ризик, що якась твоя дія, щось уперше показане, нововивчений спосіб бачити завалять саме ії «я», пробивши одну зі скандг, і тоді що? Бабах! Дно озера проломиться. Утвориться вир і засмокче тебе, а куди? Не хочу я, о юний друже, юний майстре, тебе за пацієнта, тож раджу облишити експеримент. Нейропричетність не для такого.”
А тепер третій компонент – Кабала. Дерево з першої цитати і його нижній двійник, якими була Шалотт це очевидна алюзія на Дерево Сфірот і його підземний антипод Кліпот. Проміжний світ – той у якому Рендер мав владу дав тріщину і відбулося те, чого так боявся Бартельмец – він потрапив у вир Сліпого єства Ейлін.
Демон в такому випадку може символізувати двох його мертвих – доньку та дружину, або ж роздвоєність його власної душі через злиття з Ейлін. Від демона він тікає в печеру – місце темряви і небачення – підземний світ Ейлін. Очевидно, що в Кліпоті Снотворець не має влади, бо це і є те місце куди він виганяв травми та неврози, він опинився у власному персональному пеклі, а тікає від нього в оману отруєну напоєм – світ сліпоти Ейлін.
Тут слушно буде згадати хтонічних підземних богинь – скинутих матріархальних володарок природи.
“-У важкому повітрі зазміїлися жовті вогні. Обвили Рендерові гомілки. І тоді крізь імлу наблизився Супротивник -величезний, як вежа, і двоголовий.
З гуркотом покотилися камінці. Крізь ніздрі просто в голову всвердлився диявольський сморід.
-Формотворцю! заревла одна голова.
-Ти повернувся, щоб ми поквиталися! договорила друга.
Рендер дивився й пригадував:
-Тауміель… Поквиталися? Я ж давно подолав тебе й ув’язнив на прохання… як його? Ротмана, кабаліста, – і, накресливши в повітрі пентаграму, Рендер звелів: -Забирайся назад у Кліпот. Виганяю тебе.
-У Кліпоті єсьмо.
-…Камаелем, янголом крові, воїнством серафимів, Ім’ям Елогіма Гібора заклинаю тебе: пропади!
-Цей раз не вийде! – зареготали голови.
Велетень рушив у наступ.
Рендер поволі відходив, але заважали ті жовті змії, що пообвивали ноги. Відчув, як іззаду роззявилося провалля. Світ, немовби мозаїка, фрагментувався. Проміжки більшали на очах.
-Пропади!
За відповідь правив оглушливий регіт обох циклопічних голів.
Рендер спіткнувся.
-Сюди, мій любий!
Ейлін зазивала праворуч, у невелику печеру.
Рендер хитнув головою, позадкував до провалля.
Тауміель простяг руки.
Рендер звалився за край.
-Чарльзе! – заволала вона, і світ остаточно розсипався під її лемент.
-Ну, то Vernichtung’, на льоту відгукнувся Рендер. – Я приєднаюсь до тебе в пітьмі.
Усьому настав кінець.”
В останньому епізоді Бартельмец-челядинець намагається врятувати Рендера-Трістана. Желязни відіграв символіку з брошкою Далі, всі нитки прийшли сюди. Лицар наглухо закутий в обладунки, хворобливий соліпсисзм його настільки сильний, що навіть вітрила корабля в його світі завжди білого кольору. Такого могутнього божевільного Снотворця його учителеві буде дуже важко, а то й неможливо повернути в яву (читай у Малкут).
Підсумовуючи, скажу, що книга не підвела. Так, це дуже складно, психоделічно та хитромудро. Чого лиш вартує сцена в якій Рендер створює світ! Не зовсім зрозумілою є лінія самогубця і сина, від постійних перестрибувань наратив стає фраґментарним, нема цілісності, але як не як – це оповідь про сни і напевно це найкраща для неї форма.
Дивуєшся сміливості з якою Желязни писав цю річ. На скільки ж це було складно, зараз ніхто з фантастів на таке не наважиться, хіба що Пітер Воттс, але йому явно бракує письменницького хисту Роджера.
За чудовий переклад дякую амбасадору Желязни в Україні – Денису Дьоміну, а за численні примітки Михайлові Назаренку.