Сойчине крило. Украдене щастя

by Іван Франко, Ivan Franko

До видання увійшли вибрані твори видатного українського письменника та поета, чудового драматурга та майстра слова Івана Франка (1856–1916) — новела «Сойчине крило» та найвизначніший його сценічний твір «Украдене щастя». У них письменник порушив не просто проблему нещасної любові чи невдалого життя героїв, а й проблему людського буття взагалі.

152 pages, Hardcover

Published January 1, 2020

About the author

Іван Якович Франко — видатний український прозаїк, поет, драматург, публіцист, перекладач, науковець, фольклорист, громадський і політичний діяч, видавець. Народився 27 серпня 1856 у селі Нагуєвичі (нині Дрогобицького району Львівської обл.) в родині сільського коваля. Рано осиротівши (батько помер коли Івану було 9 років, а в 1872 році померла мати) Франко спромігся здобути грунтовну освіту. У 1862–64 роках він навчався у початковій школі сусіднього села Ясениця-Сільна, в 1864–1867 рр. – у школі отців-василіан в Дрогобичі, а в 1867–1875 рр. – у гімназії в тому ж Дрогобичі. В гімназійні роки почав перекладати твори античних авторів (Софокла, Еврипіда), збирати фольклор, писати вірші і прозу.

По закінченні гімназії у 1875 році Франко вступає на філософський факультет Львівського університету і поринає у суспільно-політичне життя краю. Разом із М.Павликом видавав журнал «Громадський друг», альманахи «Дзвін» і «Молот» (усі 1878), з І.Белеєм журнал «Світ» (1881—1882); співпрацював у виданні кількох журналів та альманахів, зокрема: «Товариш» (1888), «Зоря» (у 1883—1886), «Правда» (1888), газети «Діло» (1883—1886) та інших. Був одним із засновників 1890 року першої української політичної партії — Русько-української радикальної партії (РУРП). 1893 року у Віденському університеті під керівництвом відомого славіста В. Яґича захистив дисертацію і здобув учений ступінь доктора філософії.

Він пережив принаймні три глибокі кохання: до Ольги Рошкевич (у заміжжі Озаркевич), Юзефи Дзвонковської та Целіни Журовської (в заміжжі Зиґмунтовської), кожне з яких знайшло вияв у художній творчості. Одначе дружиною письменника стала киянка Ольга Хоружинська, шлюб із якою він узяв у травні 1886. В їх родині з’явилось четверо дітей. Разом із дружиною видавав літературно-науковий журнал європейського зразка «Житє і слово» (1894-1897). Упродовж 1887-1897 працював у редакції польської газети «Kurjer Lwowski». З 1899 року, відійшовши від громадсько-політичних справ, повністю присвятив себе літературній і науковій праці — став членом Наукового товариства ім.Шевченка (НТШ), очолював філологічну секцію (1898—1901; 1903—1912) та етнографічну комісію (1898—1900; 1908—1913) НТШ; був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1907; спільно з М. Грушевським та В. Гнатюком). За життя чотири рази був ув'язнений австрійською владою (у 1877, 1880, 1889 і 1892). Починаючи з 1908 року стан здоров'я погіршується. Невважаючи на хворобу Франко продовжував літературну й наукову працю до самої смерті. Похований у Львові на Личаківському кладовищі.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний учений — літературо-, мово- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, філософ. Його творчий доробок за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів.

Reviews

[Yevtymii Pnivchuk · Rating 4 out of 5]

_ 7/10 _

_Сойчине крило:
Я знав, що Франко працював у всіх сферах, але романтику не очікував. А ця ще й була гарною і досить незвичною _8

_Украдене щастя:
Це була важка для прочитання історія, але зі своєю специфічною мораллю. Хоча й в основному мораль була тільки з точки зору підлих людей, чиїм прикладом показують як не треба робити.
_6