What do you think?
Rate this book
Міф про Сізіфа. Бунтівна людина
Альбер Камю завжди прагнув залишатися повністю незалежним і, перебуваючи в гущавині суспільно-ідеологічної битви, не приставати до жодного із суперницьких таборів. Світогляд письменника знайшов яскраве відображення у двох його найбільших філософських працях — «Міфі про Сізіфа» (1942) та «Бунтівній людині» (1951), які свідчать, за визначенням самого автора, про перехід від «етапу абсурду» до «етапу протесту». Якщо в основі «Міфу про Сізіфа» лежить твердження абсурдності буття, уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості, то у «Бунтівній людині», проаналізувавши великий історичний матеріал, Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів.
448 pages, Hardcover
Published January 1, 2022
11 people are currently reading
124 people want to read
About the author
Albert Camus
1,084 books38.4k followersWorks, such as the novels
The Stranger
(1942) and
The Plague
(1947), of Algerian-born French writer and philosopher Albert Camus concern the absurdity of the human condition; he won the Nobel Prize of 1957 for literature.
Origin and his experiences of this representative of non-metropolitan literature in the 1930s dominated influences in his thought and work.
He also adapted plays of Pedro Calderón de la Barca, Lope de Vega, Dino Buzzati, and Requiem for a Nun of William Faulkner. One may trace his enjoyment of the theater back to his membership in l'Equipe, an Algerian group, whose "collective creation" Révolte dans les Asturies (1934) was banned for political reasons.
Of semi-proletarian parents, early attached to intellectual circles of strongly revolutionary tendencies, with a deep interest, he came at the age of 25 years in 1938; only chance prevented him from pursuing a university career in that field. The man and the times met: Camus joined the resistance movement during the occupation and after the liberation served as a columnist for the newspaper Combat.
The essay Le Mythe de Sisyphe (The Myth of Sisyphus), 1942, expounds notion of acceptance of the absurd of Camus with "the total absence of hope, which has nothing to do with despair, a continual refusal, which must not be confused with renouncement - and a conscious dissatisfaction."
Meursault, central character of L'Étranger (The Stranger), 1942, illustrates much of this essay: man as the nauseated victim of the absurd orthodoxy of habit, later - when the young killer faces execution - tempted by despair, hope, and salvation.
Besides his fiction and essays, Camus very actively produced plays in the theater (e.g., Caligula, 1944).
The time demanded his response, chiefly in his activities, but in 1947, Camus retired from political journalism.
Doctor Rieux of La Peste (The Plague), 1947, who tirelessly attends the plague-stricken citizens of Oran, enacts the revolt against a world of the absurd and of injustice, and confirms words: "We refuse to despair of mankind. Without having the unreasonable ambition to save men, we still want to serve them."
People also well know La Chute (The Fall), work of Camus in 1956.
Camus authored L'Exil et le royaume (Exile and the Kingdom) in 1957. His austere search for moral order found its aesthetic correlative in the classicism of his art. He styled of great purity, intense concentration, and rationality.
Camus died at the age of 46 years in a car accident near Sens in le Grand Fossard in the small town of Villeblevin.
Chinese 阿尔贝·加缪
Origin and his experiences of this representative of non-metropolitan literature in the 1930s dominated influences in his thought and work.
He also adapted plays of Pedro Calderón de la Barca, Lope de Vega, Dino Buzzati, and Requiem for a Nun of William Faulkner. One may trace his enjoyment of the theater back to his membership in l'Equipe, an Algerian group, whose "collective creation" Révolte dans les Asturies (1934) was banned for political reasons.
Of semi-proletarian parents, early attached to intellectual circles of strongly revolutionary tendencies, with a deep interest, he came at the age of 25 years in 1938; only chance prevented him from pursuing a university career in that field. The man and the times met: Camus joined the resistance movement during the occupation and after the liberation served as a columnist for the newspaper Combat.
The essay Le Mythe de Sisyphe (The Myth of Sisyphus), 1942, expounds notion of acceptance of the absurd of Camus with "the total absence of hope, which has nothing to do with despair, a continual refusal, which must not be confused with renouncement - and a conscious dissatisfaction."
Meursault, central character of L'Étranger (The Stranger), 1942, illustrates much of this essay: man as the nauseated victim of the absurd orthodoxy of habit, later - when the young killer faces execution - tempted by despair, hope, and salvation.
Besides his fiction and essays, Camus very actively produced plays in the theater (e.g., Caligula, 1944).
The time demanded his response, chiefly in his activities, but in 1947, Camus retired from political journalism.
Doctor Rieux of La Peste (The Plague), 1947, who tirelessly attends the plague-stricken citizens of Oran, enacts the revolt against a world of the absurd and of injustice, and confirms words: "We refuse to despair of mankind. Without having the unreasonable ambition to save men, we still want to serve them."
People also well know La Chute (The Fall), work of Camus in 1956.
Camus authored L'Exil et le royaume (Exile and the Kingdom) in 1957. His austere search for moral order found its aesthetic correlative in the classicism of his art. He styled of great purity, intense concentration, and rationality.
Camus died at the age of 46 years in a car accident near Sens in le Grand Fossard in the small town of Villeblevin.
Chinese 阿尔贝·加缪
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
June 30, 2025
Цікавила мене і я прочитала першу частину - міф про Сізіфа.
Обрати шлях абсурду — це центральне поняття у філософії Альбера Камю. Це не просто інтелектуальна вправа, а **життєва позиція**, що має глибокі моральні та екзистенційні наслідки.
Це зіткнення між людською потребою в сенсі й безмовністю світу — і є абсурд.
1. Перший крок — **чесно подивитися на світ** і визнати:
- Всесвіт байдужий до наших надій
- Життя не має вбудованого сенсу
- Ми всі смертні, і смерть — неминуча
- Моральні системи часто штучні
- Бог, навіть якщо існує, мовчить
2. **Не втекти в ілюзії**
Це означає **не ховатися за релігію, ідеологію чи догму**. Камю вважав, що багато людей, злякавшись абсурду, "стрибають у віру" або вигадують собі "вищу мету", щоб не відчувати порожнечу.
Обрати шлях абсурду — це **не тікати**, а **залишатися в цьому порожньому світі з відкритими очима**.
3. **Прийняти абсурд — але не коритися йому**
Камю не закликає до відчаю чи пасивності. Навпаки:
"Абсурдне життя може бути повним, якщо воно живе без звернення до надії."
Обрати шлях абсурду — означає жити **повноцінно, свідомо, чесно**, не очікуючи винагороди, не шукаючи виправдань.
4. **Бунт як форма гідності**
Камю вважав, що найвища форма відповіді на абсурд — **бунт**. Це не політичний бунт, а **екзистенційний спротив**:
- продовжувати жити
- створювати красу, мистецтво
- любити, творити, діяти
- бути відповідальним навіть без абсолюту
Бунт — це форма людської гідності.
5. **"Уявити Сізіфа щасливим"**
Це підсумок усієї Камюєвої філософії. Сізіф штовхає камінь на гору, знаючи, що той завжди скотиться. І все ж — **він не здається**.
> _"Сам акт боротьби вже достатній, щоб заповнити людське серце."_
Камю б не сказав: "Ось, ці люди віруючі чи герої".
Він би сказав: **"Ці люди не втекли. Вони не збрехали. Вони живі — і це вже перемога над абсурдом."**
**Жити в дусі абсурду** — це:
- Не зневіра.
- Не втеча.
- Не марна боротьба.
- А **глибоке "так" життю, навіть коли воно не має відповіді.**
> _"У світі без сенсу найсильніший акт — це залишатися живим і людяним."_
> _«Є тільки одне справді серйозне філософське питання — це самогубство. Все інше — другорядне.»_
> Цю дилему Камю вирішує не через Бога, а через **бунт, гідність і постійну боротьбу з абсурдом**.
Цитати, які пояснюють сенси
> «Коли ти не здаєшся, навіть якщо все марно — ти вже не раб. Ти живий і вільний. І цього вистачає».
> **«Ти не переміг світ. Але ти не дозволив йому перемогти тебе. І це — твоє життя».**
Обрати шлях абсурду — це центральне поняття у філософії Альбера Камю. Це не просто інтелектуальна вправа, а **життєва позиція**, що має глибокі моральні та екзистенційні наслідки.
Це зіткнення між людською потребою в сенсі й безмовністю світу — і є абсурд.
1. Перший крок — **чесно подивитися на світ** і визнати:
- Всесвіт байдужий до наших надій
- Життя не має вбудованого сенсу
- Ми всі смертні, і смерть — неминуча
- Моральні системи часто штучні
- Бог, навіть якщо існує, мовчить
2. **Не втекти в ілюзії**
Це означає **не ховатися за релігію, ідеологію чи догму**. Камю вважав, що багато людей, злякавшись абсурду, "стрибають у віру" або вигадують собі "вищу мету", щоб не відчувати порожнечу.
Обрати шлях абсурду — це **не тікати**, а **залишатися в цьому порожньому світі з відкритими очима**.
3. **Прийняти абсурд — але не коритися йому**
Камю не закликає до відчаю чи пасивності. Навпаки:
"Абсурдне життя може бути повним, якщо воно живе без звернення до надії."
Обрати шлях абсурду — означає жити **повноцінно, свідомо, чесно**, не очікуючи винагороди, не шукаючи виправдань.
4. **Бунт як форма гідності**
Камю вважав, що найвища форма відповіді на абсурд — **бунт**. Це не політичний бунт, а **екзистенційний спротив**:
- продовжувати жити
- створювати красу, мистецтво
- любити, творити, діяти
- бути відповідальним навіть без абсолюту
Бунт — це форма людської гідності.
5. **"Уявити Сізіфа щасливим"**
Це підсумок усієї Камюєвої філософії. Сізіф штовхає камінь на гору, знаючи, що той завжди скотиться. І все ж — **він не здається**.
> _"Сам акт боротьби вже достатній, щоб заповнити людське серце."_
Камю б не сказав: "Ось, ці люди віруючі чи герої".
Він би сказав: **"Ці люди не втекли. Вони не збрехали. Вони живі — і це вже перемога над абсурдом."**
**Жити в дусі абсурду** — це:
- Не зневіра.
- Не втеча.
- Не марна боротьба.
- А **глибоке "так" життю, навіть коли воно не має відповіді.**
> _"У світі без сенсу найсильніший акт — це залишатися живим і людяним."_
> _«Є тільки одне справді серйозне філософське питання — це самогубство. Все інше — другорядне.»_
> Цю дилему Камю вирішує не через Бога, а через **бунт, гідність і постійну боротьбу з абсурдом**.
Цитати, які пояснюють сенси
> «Коли ти не здаєшся, навіть якщо все марно — ти вже не раб. Ти живий і вільний. І цього вистачає».
> **«Ти не переміг світ. Але ти не дозволив йому перемогти тебе. І це — твоє життя».**
April 15, 2024
Хоча Камю згадують більше як літературного автора, ніж як філософа, я вважаю ці твори фантастичними. Вони вплинули на мене та моє мислення більше, ніж будь-який інший автор.
Цю книгу я читала найдовше за усе своє життя, не дивлячись на не дуже великий об'єм. Це також не особливо складне читання.
Узагальнений відгук не можливо написати про ці різні за проблематикою твори, тому розбиваю.
Міф про Сізіфа:
"Для людини без шор немає видовища прекраснішого, ніж перемога інтелекту у його двобої з реальністю, що перевершує його інтелект".
Ця цитата чудово стосується її автора.
У ході думок Камю є і відчуття звільнення, і ув’язнення, парадокс, з яким несвідомо погоджуєшся. Звільнення для запевнення усвідомлення тривожної істини про те, що смерть — це кінець, тому і дії відповідні (мантра — жити якомога довше); і ув’язнення, тому що, що б ти не робив, скільки б не намагався продовжити дні, ти приречений за короткий час поринути в небуття.
Це було переконливо, чесно, різко та сміливо.
Бунтівна людина:
Це есе, яке використовує філософський підхід до вивчення того, як бунт відіграв величезну роль у розвитку людини, а також того, як революція вплинула на Західну Європу. Потяг до бунту є одним із "сутнісних вимірів" людської природи, що проявляється у вічній прометеївській боротьбі людини проти умов свого існування, а також у народних повстаннях проти встановлених порядків протягом усієї історії.
"... бунтівний порив не є за своєю суттю егоїстичним поривом. Звичайно, він може мати знаки егоїзму. Але повстають також як супроти брехні, так і супроти гніту".
Камю згадує таких постатей, як Ніцше, Маркс, Сад, а також таких тем, як нігілізм, людські уявлення про злочин, що вважається злочинним, свобода волі та право діяти за нею з наслідками або без них і багато іншого.
"Бунтівна людина" резонує як палкий, красномовний і надзвичайно раціональний голос сумління в наші буремні часи.
Ця книга була написана 70+ років тому, але видно, що ідея ще нова.
Якщо ви ніколи раніше не читали філософські праці, праця Камю може стати гарним початком. До цього я читала лише художні твори Камю, але цей нон-фікшн мене настільки задовольнив, що я обов'язково візьмуся за інші його твори.
Цю книгу я читала найдовше за усе своє життя, не дивлячись на не дуже великий об'єм. Це також не особливо складне читання.
Узагальнений відгук не можливо написати про ці різні за проблематикою твори, тому розбиваю.
Міф про Сізіфа:
"Для людини без шор немає видовища прекраснішого, ніж перемога інтелекту у його двобої з реальністю, що перевершує його інтелект".
Ця цитата чудово стосується її автора.
У ході думок Камю є і відчуття звільнення, і ув’язнення, парадокс, з яким несвідомо погоджуєшся. Звільнення для запевнення усвідомлення тривожної істини про те, що смерть — це кінець, тому і дії відповідні (мантра — жити якомога довше); і ув’язнення, тому що, що б ти не робив, скільки б не намагався продовжити дні, ти приречений за короткий час поринути в небуття.
Це було переконливо, чесно, різко та сміливо.
Бунтівна людина:
Це есе, яке використовує філософський підхід до вивчення того, як бунт відіграв величезну роль у розвитку людини, а також того, як революція вплинула на Західну Європу. Потяг до бунту є одним із "сутнісних вимірів" людської природи, що проявляється у вічній прометеївській боротьбі людини проти умов свого існування, а також у народних повстаннях проти встановлених порядків протягом усієї історії.
"... бунтівний порив не є за своєю суттю егоїстичним поривом. Звичайно, він може мати знаки егоїзму. Але повстають також як супроти брехні, так і супроти гніту".
Камю згадує таких постатей, як Ніцше, Маркс, Сад, а також таких тем, як нігілізм, людські уявлення про злочин, що вважається злочинним, свобода волі та право діяти за нею з наслідками або без них і багато іншого.
"Бунтівна людина" резонує як палкий, красномовний і надзвичайно раціональний голос сумління в наші буремні часи.
Ця книга була написана 70+ років тому, але видно, що ідея ще нова.
Якщо ви ніколи раніше не читали філософські праці, праця Камю може стати гарним початком. До цього я читала лише художні твори Камю, але цей нон-фікшн мене настільки задовольнив, що я обов'язково візьмуся за інші його твори.
May 13, 2025
Абсолютно нудне сміття — ні про що ця книжка. Дриль для мозку.
Усе, що може робити Камю — це всю книжку називати все абсурдним. На більше він не спроможний, як і його захоплений читач.
Це просто континентальне філософське сміття. Щоб ця книжка вам сподобалася, потрібно бути, як і Камю в момент написання, на повному дні — тотальний крах усього. От тоді вона вам сподобається, бо гарної мови тут немає (розумію, що це переклад, але це нічого не змінює), аргументів теж немає, цікавих думок теж — ця книга втілення абсурду.
Чим відрізняється людина, яка прочитала «Міф про Сізіфа», від тієї, яка її не читала? Друга ходить з посмішкою на обличчі...
Усе, що може робити Камю — це всю книжку називати все абсурдним. На більше він не спроможний, як і його захоплений читач.
Це просто континентальне філософське сміття. Щоб ця книжка вам сподобалася, потрібно бути, як і Камю в момент написання, на повному дні — тотальний крах усього. От тоді вона вам сподобається, бо гарної мови тут немає (розумію, що це переклад, але це нічого не змінює), аргументів теж немає, цікавих думок теж — ця книга втілення абсурду.
Чим відрізняється людина, яка прочитала «Міф про Сізіфа», від тієї, яка її не читала? Друга ходить з посмішкою на обличчі...
January 30, 2025
Aquí está todo el germen de los conflictos que van a desquiciar a la humanidad durante la segunda mitad del sigloXX.
December 11, 2025
⊰═🕀═⊱≼🪶Бунт серед абсурду🪶≽⊰═🕀═⊱
𖣨 Фундаментальні праці французького екзистенціаліста важко однозначно рекомендувати комусь ... Вони - суміш самостійних роздумів із аналізом тем, про які ці роздуми ведуться ... Наприклад, читаючи Міф про Сізіфа, ми очікуємо насамперед побачити ідеї самого Камю про абсурд, але насправді значна частина книги присвячена аналізу цього поняття в інших філософів, хоч і розбавлена і пропущена через міркування автора ...
✣ Друга праця у цій книзі, де йдеться про бунт і революцію, також буде цікавішою радше тим, хто хоче простежити, як цю проблему осмислювали мислителі, письменники та митці, ніж сам французький екзистенціаліст ...
⯓ Попри це, у творах можна знайти чимало цікавих ідей, зокрема самого автора, які варто почерпнути для себе ... Мова Камю проста й виразна ... Він уміє чітко й красиво формулювати думки, як це добре видно в його творах "Чума" та "Посторонній" ... Проте особисто мені було складно зібрати всі його міркування докупи: вони видавалися розпорошеними, що ускладнювало сприйняття ...
❂ Загалом, цікава проблематика, однак це трохи не мій хід мислення ... Втім, навіть попри певну похмурість роздумів, Камю завжди видавався мені гуманістичним мислителем ... Однак художні твори автора припали мені до душі більше ...
💧⊱═𒍟═⊰🩸⊱ 9/12 ⊰🩸⊱═𒍟═⊰💧
☔ Dr_Andrain ☔
𖣨 Фундаментальні праці французького екзистенціаліста важко однозначно рекомендувати комусь ... Вони - суміш самостійних роздумів із аналізом тем, про які ці роздуми ведуться ... Наприклад, читаючи Міф про Сізіфа, ми очікуємо насамперед побачити ідеї самого Камю про абсурд, але насправді значна частина книги присвячена аналізу цього поняття в інших філософів, хоч і розбавлена і пропущена через міркування автора ...
✣ Друга праця у цій книзі, де йдеться про бунт і революцію, також буде цікавішою радше тим, хто хоче простежити, як цю проблему осмислювали мислителі, письменники та митці, ніж сам французький екзистенціаліст ...
⯓ Попри це, у творах можна знайти чимало цікавих ідей, зокрема самого автора, які варто почерпнути для себе ... Мова Камю проста й виразна ... Він уміє чітко й красиво формулювати думки, як це добре видно в його творах "Чума" та "Посторонній" ... Проте особисто мені було складно зібрати всі його міркування докупи: вони видавалися розпорошеними, що ускладнювало сприйняття ...
❂ Загалом, цікава проблематика, однак це трохи не мій хід мислення ... Втім, навіть попри певну похмурість роздумів, Камю завжди видавався мені гуманістичним мислителем ... Однак художні твори автора припали мені до душі більше ...
💧⊱═𒍟═⊰🩸⊱ 9/12 ⊰🩸⊱═𒍟═⊰💧
☔ Dr_Andrain ☔
Displaying 1 - 5 of 5 reviews