What do you think?
Rate this book
Всі мої Ключі і Ґайя #1
Всі мої Ключі і Ґайя
«Не відчиняй незнайомих Дверей» – радить Кодекс чаклунів. Іґніса Еміліуша це завжди влаштовувало: попри талант до магії та благословення Духа Вогню, він тримався якнайдалі від гризот трьох великих родів і уникав Декорацій, зворотного боку реальності.
Та зустріч із Ґайєю вирвала його з буднів і кинула в неспинну мандрівку, сповнену відкриттів. Адже світ – небезпечний і неймовірний, Ґайя – таємнича та ще й пов’язаний з одним із магічних Ключів Іґніса і давньою легендою, через яку чаклунська спільнота втратила спокій. Тепер магові доведеться згадати, що він – лорд могутньої родини, і поміж загрозами, втечами та раптовими альянсами вловити смак життя. Бо поряд – людина, в якої дуже багато планів. І за кожними з чаклунських Дверей чекає новий поворот.
Та зустріч із Ґайєю вирвала його з буднів і кинула в неспинну мандрівку, сповнену відкриттів. Адже світ – небезпечний і неймовірний, Ґайя – таємнича та ще й пов’язаний з одним із магічних Ключів Іґніса і давньою легендою, через яку чаклунська спільнота втратила спокій. Тепер магові доведеться згадати, що він – лорд могутньої родини, і поміж загрозами, втечами та раптовими альянсами вловити смак життя. Бо поряд – людина, в якої дуже багато планів. І за кожними з чаклунських Дверей чекає новий поворот.
- GenresFantasyYoung Adult
416 pages, Hardcover
Published September 1, 2022
18 people are currently reading
288 people want to read
About the author
Наталія Матолінець
19 books356 followersЛьвівська письменниця, авторка двох поетичних збірок й фентезійних романів.
Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», який опублікувало видавництво Vivat у 2018.
Роман «Варта у Грі» отримав спецвідзнаку конкурсу «Крилатий лев 2017» за новаторський пошук у жанрі міського фентезі & диплом конкурсу «Львівські перехрестя», опублікований у видавництві АССА у 2018 році.
Фіналістка І конкурсу фентезійних оповідань «Брама», за підсумками якого вийшла збірка у видавництві Vivat у 2018.
Роман «Гессі» увійшов до довгого списку премії Дитяча книга року BBC-2018 та був відзначений ІІІ премією Запорізької книжкової толоки 2018 серед підліткових книг.
Авторка отримала відзнаку порталу Barabooka як «Дебют року у прозі 2018» за роман «Варта у Грі».
Роман "Академія Аматерасу" увійшов у топ-5 Дитяча Книга Року BBC 2019.
Роман "Варта у Грі. Артефакти Праги" увійшов до короткого списку Топ Барабуки.
Авторка здобула ІІ місце у конкурсі урбан-фентезі оповідань "Гардарикі" (2019)
Серія "Варта у Грі" здобув відзнаку "Серія року 2021" від порталу БараБука.
Учасниця фестивалів «Форум видавців», «Книжковий арсенал», «LiTerraCon», «Книжкова толока», «Брама: фестиваль фентезі», «Книжковий Миколай» та інших, а також фіналістка конкурсів фантастичних оповідань від об'єднання «Зоряна Фортеця». Лауреат літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (2007). Твори друкувалися в численних ЗМІ, альманахах і антологіях.
Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», який опублікувало видавництво Vivat у 2018.
Роман «Варта у Грі» отримав спецвідзнаку конкурсу «Крилатий лев 2017» за новаторський пошук у жанрі міського фентезі & диплом конкурсу «Львівські перехрестя», опублікований у видавництві АССА у 2018 році.
Фіналістка І конкурсу фентезійних оповідань «Брама», за підсумками якого вийшла збірка у видавництві Vivat у 2018.
Роман «Гессі» увійшов до довгого списку премії Дитяча книга року BBC-2018 та був відзначений ІІІ премією Запорізької книжкової толоки 2018 серед підліткових книг.
Авторка отримала відзнаку порталу Barabooka як «Дебют року у прозі 2018» за роман «Варта у Грі».
Роман "Академія Аматерасу" увійшов у топ-5 Дитяча Книга Року BBC 2019.
Роман "Варта у Грі. Артефакти Праги" увійшов до короткого списку Топ Барабуки.
Авторка здобула ІІ місце у конкурсі урбан-фентезі оповідань "Гардарикі" (2019)
Серія "Варта у Грі" здобув відзнаку "Серія року 2021" від порталу БараБука.
Учасниця фестивалів «Форум видавців», «Книжковий арсенал», «LiTerraCon», «Книжкова толока», «Брама: фестиваль фентезі», «Книжковий Миколай» та інших, а також фіналістка конкурсів фантастичних оповідань від об'єднання «Зоряна Фортеця». Лауреат літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (2007). Твори друкувалися в численних ЗМІ, альманахах і антологіях.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 62 reviews
October 29, 2024
10000000/5
💔💔💔💔💔
💔💔💔💔💔
October 8, 2022
Мені дуже сподобалося, але все ще не переплюнуло для мене трилогію про Варту та Керамічні серця.
"Всі мої Ключі і Ґайя" - це прекрасна, захоплива та весела історія ( хоч і не без темних моментів) про таку собі 'панночку в біді' з амнезією та ненаситним апетитом та її 'лицаря в блискучих обладунках', якого вона свого роду обікрала і майже протягом усієї історії мусила заламувати руки, щоб він погодився її постійно рятувати. А рятувати було від кого, бо як виявилося, за Ґайєю полює практично вся чаклунська спільнота, яка хоче її вбити. Тому разом з Іґнісом на них чекають дуже багато смертельно небезпечних та водночас кумедних пригод та подорожей крізь Двері, час та простір.
Стосунки між головними героями теж дуже милі склалися, бо я обожнюю grumpy & sunshine дуети, а це було саме те що треба. Хоча, зізнаюся, по справжньому вони мене зачепили тільки в першій сцені 10 розділу, бо ніщо так не зближує героїв, як спільно пережита травма і реакція їх обох була просто *chef's kiss*.
З мінусів, особисто для мене було важко запам'ятати всі оці роди, хто кому ким приходиться і за кого воює. В певні моменти я взагалі не розуміла чи це ім'я персонажа про якого я забула, чи одного з Ключів. Це, до речі, смішно, бо у тій самій Варті, на яку багато хто жаліється через надмірну кількість персонажів та варіацій їхніх імен, я запам'ятовувала всіх на раз-два (і досі пам'ятаю), а тут просто не могла сприймати всі ці родоводи, хоч ви мене вбийте. Не завадив би іменний покажчик в кінці)
Але це все дурниці, бо загалом враження залишилися цілком позитивні, а кінець навіть зовсім трішки розбив серце, тому дуже чекаю на продовження.
"Всі мої Ключі і Ґайя" - це прекрасна, захоплива та весела історія ( хоч і не без темних моментів) про таку собі 'панночку в біді' з амнезією та ненаситним апетитом та її 'лицаря в блискучих обладунках', якого вона свого роду обікрала і майже протягом усієї історії мусила заламувати руки, щоб він погодився її постійно рятувати. А рятувати було від кого, бо як виявилося, за Ґайєю полює практично вся чаклунська спільнота, яка хоче її вбити. Тому разом з Іґнісом на них чекають дуже багато смертельно небезпечних та водночас кумедних пригод та подорожей крізь Двері, час та простір.
Стосунки між головними героями теж дуже милі склалися, бо я обожнюю grumpy & sunshine дуети, а це було саме те що треба. Хоча, зізнаюся, по справжньому вони мене зачепили тільки в першій сцені 10 розділу, бо ніщо так не зближує героїв, як спільно пережита травма і реакція їх обох була просто *chef's kiss*.
З мінусів, особисто для мене було важко запам'ятати всі оці роди, хто кому ким приходиться і за кого воює. В певні моменти я взагалі не розуміла чи це ім'я персонажа про якого я забула, чи одного з Ключів. Це, до речі, смішно, бо у тій самій Варті, на яку багато хто жаліється через надмірну кількість персонажів та варіацій їхніх імен, я запам'ятовувала всіх на раз-два (і досі пам'ятаю), а тут просто не могла сприймати всі ці родоводи, хоч ви мене вбийте. Не завадив би іменний покажчик в кінці)
Але це все дурниці, бо загалом враження залишилися цілком позитивні, а кінець навіть зовсім трішки розбив серце, тому дуже чекаю на продовження.
February 13, 2023
4.5-
Я ще й досі вагаюся між 4 та 5 але основна оцінка 4.5- . Було цікаво, багато пригод та різних мандрівок, проте жодного неочікуваного плоттвісту чи в принципі чогось незвичайного. Було захопливо та весело, проте кінцівка хоч і заінтригувала, але лишила якесь незрозуміле відчуття ніби в цій частині не сталось нічого мега важливого. Бо багато моментів було легко передбачити
Але(!!!) це не значить, що будо нецікаво, я б сказала, що це скоріше книга яку ти читаєш заради атмосфери, класних персонажів та пригод, а не задля шокуючого непередбачуваного сюжету
Мене книга не розчарувала, бо якраз і хотілось чогось подібного. Наступну частину дууууже вже чекаю. Тому, рекомендую!
P. S: мені не вистачило любовної лінії, але то таке
Я ще й досі вагаюся між 4 та 5 але основна оцінка 4.5- . Було цікаво, багато пригод та різних мандрівок, проте жодного неочікуваного плоттвісту чи в принципі чогось незвичайного. Було захопливо та весело, проте кінцівка хоч і заінтригувала, але лишила якесь незрозуміле відчуття ніби в цій частині не сталось нічого мега важливого. Бо багато моментів було легко передбачити
Але(!!!) це не значить, що будо нецікаво, я б сказала, що це скоріше книга яку ти читаєш заради атмосфери, класних персонажів та пригод, а не задля шокуючого непередбачуваного сюжету
Мене книга не розчарувала, бо якраз і хотілось чогось подібного. Наступну частину дууууже вже чекаю. Тому, рекомендую!
P. S: мені не вистачило любовної лінії, але то таке
December 4, 2024
Всі мої ключі і Ґайя - Наталія Матолінець 🗝
сюжет: життя головного героя Іґніса - було спокійним та врівноваженим аж доки в ньому не з'явилась яскрава Ґайя Нортон, яка знайшла його Безіменний ключ і той встановив з нею зв'язок. Та Іґніс прагне отримати назад свою власність, але все не так просто.. Адже на Ґайю полюють інші чарівники..
жанр: пригодницьке фентезі
тропи:
🗝 буркотун/сонечко;
🗝 слоубьорн;
🗝 протилежності притягуються.
мої враження: і хоч нас відразу з головою занурили у цей чарівний світ та доводилось трішки в ньому "покопатись", аби зрозуміти, що то за Ключі і для чого вони потрібні - це було надзвичайно захопливо. Я досить рідко читаю фентезі - але ця дилогія залишить слід в моєму серці назавжди.
Історія - абсолютно не нудна, динамічна та захоплива. Пригоди головних героїв - тягнулись впродовж всієї книги і не завжди вони проходили гладко. Досить часто Іґніс та Ґайя притягували до себе неприємності, але це тільки розпалювало мою жагу читати далі.
Також варта уваги сама атмосфера цієї книги - адже події починають розвиватись якраз в грудні, тож саме час читати цю історію з чашечкою запашного какао ✨
Моя щира рекомендація всім поціновувачам фентезі 🔑❤️
сюжет: життя головного героя Іґніса - було спокійним та врівноваженим аж доки в ньому не з'явилась яскрава Ґайя Нортон, яка знайшла його Безіменний ключ і той встановив з нею зв'язок. Та Іґніс прагне отримати назад свою власність, але все не так просто.. Адже на Ґайю полюють інші чарівники..
жанр: пригодницьке фентезі
тропи:
🗝 буркотун/сонечко;
🗝 слоубьорн;
🗝 протилежності притягуються.
мої враження: і хоч нас відразу з головою занурили у цей чарівний світ та доводилось трішки в ньому "покопатись", аби зрозуміти, що то за Ключі і для чого вони потрібні - це було надзвичайно захопливо. Я досить рідко читаю фентезі - але ця дилогія залишить слід в моєму серці назавжди.
Історія - абсолютно не нудна, динамічна та захоплива. Пригоди головних героїв - тягнулись впродовж всієї книги і не завжди вони проходили гладко. Досить часто Іґніс та Ґайя притягували до себе неприємності, але це тільки розпалювало мою жагу читати далі.
Також варта уваги сама атмосфера цієї книги - адже події починають розвиватись якраз в грудні, тож саме час читати цю історію з чашечкою запашного какао ✨
Моя щира рекомендація всім поціновувачам фентезі 🔑❤️
October 13, 2024
Коротко мої емоції в кінці книги: 💔🤯😱😍
Обожнюю письмо Наталі Матолінець. Обожнюю стиль письма, де кожним словом хочеться смакувати, обожнюю темп оповіді, це хитросплетіння задуму і сюжету. Обожнюю героїв - дотепних, сміливих, пристрасних і таких рідних.
Чудово спостерігати, як розвивається, збагачується і виточується стиль авторки. Це така неймовірна насолода поринати в ті світи. Я хочу ще багато-багато таких книжок. І така гордість пропирає, що це книжка української авторки.
Словом, суцільна любов ❤️
Обожнюю письмо Наталі Матолінець. Обожнюю стиль письма, де кожним словом хочеться смакувати, обожнюю темп оповіді, це хитросплетіння задуму і сюжету. Обожнюю героїв - дотепних, сміливих, пристрасних і таких рідних.
Чудово спостерігати, як розвивається, збагачується і виточується стиль авторки. Це така неймовірна насолода поринати в ті світи. Я хочу ще багато-багато таких книжок. І така гордість пропирає, що це книжка української авторки.
Словом, суцільна любов ❤️
September 9, 2022
Ні ну я підозрювала, що це буде круто. Але такого я точно не очікувала!!! Такі змішані емоції і капець як цікаво, що буде далі.
June 28, 2024
"Всі мої ключі і Гайя" Н. Матолінець⠀
"Не відчиняй незнайомих Дверей" -радить Кодекс Чаклунів. І головний герой історії - Ігніс Еміліуш С - радо дотримується цього правила. Аж до того моменту доки не зустрічає людину.⠀
Здавалося б нічого дивного адже в цій історії люди та чаклуни живуть поряд. От тільки люди не можуть бути пов'язані з ключем. А незнайомка має зв'язок з Безіменним ключем Ігніса...⠀
Ви теж нічого незрозуміли? ⠀
От і я напочатку блукала навпомацки. Якісь Ключі, Двері, Декорації, ключі то темні, то безіменні. Де Боги??? Ну хоч один, малееесенький Бог?⠀
Фуууух, видихнула. Пригадала що, ця книга не є прямим продовженням ні "Академії Аматерасу" ні "Гессі" і гайнула у захопливу подорож разом з Гайєю та Іннісом.⠀
Ця мандрівка мене не підвела, бо по-перше я змогла розібратися у будові світу, по-друге не було сумно, бо нашим героям спокій протипоказаний. А по-третє я зустріла героїв Академії. Тут вдосталь знайомих облич та натяків на навчання в Академії.⠀
А ще тут є те, що завжди відрізняє книги Н. Матолінець: магічна атмосфера, багато смаколиків, кава, не тривіальні герої, непередбачуваний сюжет і Боги!⠀
Так! Я дочекалася і це було сильно. Останні сторінки пролетіли як одна мить, розкрили таємницю Гайї і залишили одне питання. Що може загрожувати Богині?⠀
Сподіваюся відповідь буде у другій частині мандрівки. Єдине зауваження яке не вплинуло на оцінку, та все ж хочу про нього сказати, це слова накшталт: хавати та бухнути. Вони мені різали очі, бо "ламали всю магію" своєю буденністю, але в цілому я задоволена книгою як слон.
"Не відчиняй незнайомих Дверей" -радить Кодекс Чаклунів. І головний герой історії - Ігніс Еміліуш С - радо дотримується цього правила. Аж до того моменту доки не зустрічає людину.⠀
Здавалося б нічого дивного адже в цій історії люди та чаклуни живуть поряд. От тільки люди не можуть бути пов'язані з ключем. А незнайомка має зв'язок з Безіменним ключем Ігніса...⠀
Ви теж нічого незрозуміли? ⠀
От і я напочатку блукала навпомацки. Якісь Ключі, Двері, Декорації, ключі то темні, то безіменні. Де Боги??? Ну хоч один, малееесенький Бог?⠀
Фуууух, видихнула. Пригадала що, ця книга не є прямим продовженням ні "Академії Аматерасу" ні "Гессі" і гайнула у захопливу подорож разом з Гайєю та Іннісом.⠀
Ця мандрівка мене не підвела, бо по-перше я змогла розібратися у будові світу, по-друге не було сумно, бо нашим героям спокій протипоказаний. А по-третє я зустріла героїв Академії. Тут вдосталь знайомих облич та натяків на навчання в Академії.⠀
А ще тут є те, що завжди відрізняє книги Н. Матолінець: магічна атмосфера, багато смаколиків, кава, не тривіальні герої, непередбачуваний сюжет і Боги!⠀
Так! Я дочекалася і це було сильно. Останні сторінки пролетіли як одна мить, розкрили таємницю Гайї і залишили одне питання. Що може загрожувати Богині?⠀
Сподіваюся відповідь буде у другій частині мандрівки. Єдине зауваження яке не вплинуло на оцінку, та все ж хочу про нього сказати, це слова накшталт: хавати та бухнути. Вони мені різали очі, бо "ламали всю магію" своєю буденністю, але в цілому я задоволена книгою як слон.
January 31, 2025
на голову молодого чаклуна іґніса звалюється одна проблема – трохи-не-людська дівчина ґайя, якій необхідний саме його захист. він погоджується їй допомогти під примусом, адже дівчина звʼязала з собою його ключ. за ґайєю, а точніше за ключем, полює вся магічна спільнота, одурманена легендою, тому загроза, втеча і невідомість стають супутниками цієї мандрівки.
pros: дотепний гумор; певна непередбачуваність сюжету, plot driven story; система ключів, світобудова; соціально-політичні теми через взаємини людей і магів; персоналізовані описи середовища.
cons: діалоги часто здаються вимушеними; персонажі демонструються однобоко і залишаються нерозкритими; герої відчуваються клішованими, «відшліфованими»; деяка інформація повторюється однаковими словами багато разів; інколи проблеми з логікою; незрозумілий розвиток романтичної лінії.
одразу скажу: мабуть, я не цільова аудиторія цієї книжки, тому не можу повною мірою оцінити її якість. для мене зараз вона проста, часом поверхова, підліткова, прямолінійна. але це суб’єктивне враження, і, можливо, історія заслуговує на більше, ніж мої коментарі.
ця історія просто випромінює пригодницькі настрої. вона сприймається як розповідь в реальному часі якогось хлопця про його буремну мандрівку з химерною дівчиною, тут буквально є фрази «ви могли подумати» чи «розумієте».
оскільки це pov саме цього героя – трохи імпульсивного, різкого, трохи недалекоглядного – опис навколишнього середовища через нього характерний: випадкові деталі, куди дивляться очі, те і реєструється (і то не все). він помічає шарф ґайї в снігопаді, її шкарпетки в сердечка, меню кавʼярні, товари на ярмарку які вона крутить в своїх руках, обличчя небезпеки, яка їм загрожує, і шляхи для втечі.
ті рідкісні моменти, коли ми бачимо світ очима ґайї, відчуваються інакше. вона підмічає всі деталі побуту, кожен запах, кожне відчуття, проживаючи момент тут і зараз, а також у спогадах:
власне наш головний герой від якого ведеться оповідь 90% – іґніс еміліуш с. дуже травмований своїм старшим братом в буквальному і переносному значенні. мені не злічити ту кількість згадок зламаних кінцівок, носу, бійок, спроб вбити чи просто словесних погроз, які були спрямовані до іґніса від його брата в спогадах чи тут і тепер. наш герой глибоко переконаний, що старший брат народжений під щасливою зіркою, непереможний, нездоланний і завжди стоїть на найвищій сходинці, бо «йому ж усе вдавалося», в той час як сам іґніс не має удачі. його минуле формує його як особистість: гострого, незадоволеного, похмурого, невпевненого в собі буркотуна. і в цьому він стабільний!
іґніс, як і більшість чаклунів, глибоко зневажає людей, хоча і співіснує з ними. магічно-немагічна історія пережила спільне правління, зраду і пригноблення, тому тепер вони не мають жодних видимих звʼязків. розвиток мислення іґніса, його ставлення до людей (до ґайї, переважно) стає однією з провідних тем історії. це на соціально-політичному тлі підкреслюється весь час і в різних градаціях.
про ґайю найкраще сказав сам іґніс: «мені здавалося, що вона насолоджувалась кожною секундою, вбираючи їх у себе, як губка, всотуючи кожен колір, кожен момент, кожне враження і найменшу подію. наче вона вперше вийшла з дому саме того вечора, коли ми зустрілись, і звідси в ній бажання отримати та спробувати все». бо ж наша головна героїня абсолютно не має памʼяті про ті події, які з нею були до зустрічі з чаклуном. і для нас причини всього цього є також таємницею, тому цікавість підігрівається. але через це ґайя залишається майже безхарактерною, про що більше далі.
мені дуже подобається ідея «декорацій», як якогось іншого світу, куди ведуть двері. сама концепція того, що це якісь визначені місця, перемістившись в які можна з часом втратити звʼязок із реальністю, бо «якщо довго сидіти за дверима, цей бік випʼє з тебе всі сили», виглядає дуже цікавою, враховуючи, що деякі маги там живуть, і що декорації підсилюють ключі. подобається й ідея «ключів» і різних здібностей, які вони можуть в собі містити. все в цій історії крутиться навколо легенд про один ключ – абсолют, і він тут як окремий головний герой.
все хороше сказала, тепер буду критикувати!
події відбуваються одна за одною, вони збивають персонажів з ніг, а авторку з розкриття персонажів. багато сутичок, бійка за бійкою. тут тісно, щоб дати глибину хоча б двом головним героям окремо, не торкаючись вже теми їхніх взаємин. іґніс, вочевидячки розуміє, що ґайя не просто людина, проте вперто називає її «людина» в розмовах, в думках, всюди! у них майже немає суттєвої словесної взаємодії насправді, іґніс біжить сюжетом і ґайя плентається за ним, повторюючи ті самі кілька патернів, які вже були випробувані:
1) він її захищає, вона дякує і знаходить нову проблему;
2) він лажає, вона втішає і мотивує;
3) він згадує травматичне минуле, вона пригадує кілька крихітних деталей.
останнє, до речі, дуже бʼє по тому, наскільки можна прив’язатися до персонажів. ґайя – головна героїня, про яку, як я казала, майже нічого не відомо. це обумовлено сюжетом, звісно, у неї немає спогадів. в тих кількох епізодах її pov розкривається дрібка деталей про минуле, але не її дії в ньому, тобто це не додає їй рис характеру, це не робить її обʼємною персонажкою. її мотиви незбагненні, відповідно єдиним рушійним двигуном її дій є те, що просто треба бігти, тікати, не сидіти на місці. ця ґайя без спогадів складається з гіпероптимізму та непосидючості, вона як manic pixie dream girl, тому моя любов не прокинулась, але можна зрозуміти чим вона привабила повністю протилежного іґніса. чому це спрацювало в інший бік? не знаю!
всі інші другорядні персонажі ніяк не розкриваються. одна риса характеру, зовнішність, титул – достатньо, щоб вписатися в сюжет. проте, я покладаю надії на другу частину серії, бо навіть останні 10 сторінок відкрили в ґайї більше, ніж попередні 400.
пані матолінець використовує багато повторів, одразу розтлумачуючи всі моменти, які могли б викликати бажання подумати. це здорово спрощує сприйняття, розуміння настає неодмінно, чи це добре? як на мене, то скоріше недолік, бо це знижує глибину. мати обґрунтований причинно-наслідковий звʼязок дуже круто, але вживлювати все пояснення в розповідь головного героя, а не в демонстрацію самого світу, скоріше слабкість.
мабуть не зовсім проблема авторки, проте був момент, де герой, якого кілька сторінок звуть «ості»/«ос» стає «есті» безпричинно. також був епізод, коли в pov іґніса відбуваються події без його фізичної присутності там. енівей, це дрібні редакторські пропуски.
я читала інші книги наталії матолінець, які мені сподобалися значно більше, тому продовжу знайомитися з її творчістю. і окрема вдячність за активне використання літери «ґ» – дуже приємно її бачити так часто!
можна вважати, що це 3/5 ⭐️ але якщо друга частина мене добʼє, то всім буде гаплик 🔪 (поставлю 2)
pros: дотепний гумор; певна непередбачуваність сюжету, plot driven story; система ключів, світобудова; соціально-політичні теми через взаємини людей і магів; персоналізовані описи середовища.
cons: діалоги часто здаються вимушеними; персонажі демонструються однобоко і залишаються нерозкритими; герої відчуваються клішованими, «відшліфованими»; деяка інформація повторюється однаковими словами багато разів; інколи проблеми з логікою; незрозумілий розвиток романтичної лінії.
одразу скажу: мабуть, я не цільова аудиторія цієї книжки, тому не можу повною мірою оцінити її якість. для мене зараз вона проста, часом поверхова, підліткова, прямолінійна. але це суб’єктивне враження, і, можливо, історія заслуговує на більше, ніж мої коментарі.
ця історія просто випромінює пригодницькі настрої. вона сприймається як розповідь в реальному часі якогось хлопця про його буремну мандрівку з химерною дівчиною, тут буквально є фрази «ви могли подумати» чи «розумієте».
оскільки це pov саме цього героя – трохи імпульсивного, різкого, трохи недалекоглядного – опис навколишнього середовища через нього характерний: випадкові деталі, куди дивляться очі, те і реєструється (і то не все). він помічає шарф ґайї в снігопаді, її шкарпетки в сердечка, меню кавʼярні, товари на ярмарку які вона крутить в своїх руках, обличчя небезпеки, яка їм загрожує, і шляхи для втечі.
ті рідкісні моменти, коли ми бачимо світ очима ґайї, відчуваються інакше. вона підмічає всі деталі побуту, кожен запах, кожне відчуття, проживаючи момент тут і зараз, а також у спогадах:
«бачила, як чорнота безмісячного неба зливається зі ще глибшою, вугільною чорнотою гір. холодні зірки мерехтять і віддзеркалюються від поверхні замерзлого озера. як тягнеться кам’яний візерунок по стіні зруйнованої вежі на узгір’ї»
власне наш головний герой від якого ведеться оповідь 90% – іґніс еміліуш с. дуже травмований своїм старшим братом в буквальному і переносному значенні. мені не злічити ту кількість згадок зламаних кінцівок, носу, бійок, спроб вбити чи просто словесних погроз, які були спрямовані до іґніса від його брата в спогадах чи тут і тепер. наш герой глибоко переконаний, що старший брат народжений під щасливою зіркою, непереможний, нездоланний і завжди стоїть на найвищій сходинці, бо «йому ж усе вдавалося», в той час як сам іґніс не має удачі. його минуле формує його як особистість: гострого, незадоволеного, похмурого, невпевненого в собі буркотуна. і в цьому він стабільний!
іґніс, як і більшість чаклунів, глибоко зневажає людей, хоча і співіснує з ними. магічно-немагічна історія пережила спільне правління, зраду і пригноблення, тому тепер вони не мають жодних видимих звʼязків. розвиток мислення іґніса, його ставлення до людей (до ґайї, переважно) стає однією з провідних тем історії. це на соціально-політичному тлі підкреслюється весь час і в різних градаціях.
про ґайю найкраще сказав сам іґніс: «мені здавалося, що вона насолоджувалась кожною секундою, вбираючи їх у себе, як губка, всотуючи кожен колір, кожен момент, кожне враження і найменшу подію. наче вона вперше вийшла з дому саме того вечора, коли ми зустрілись, і звідси в ній бажання отримати та спробувати все». бо ж наша головна героїня абсолютно не має памʼяті про ті події, які з нею були до зустрічі з чаклуном. і для нас причини всього цього є також таємницею, тому цікавість підігрівається. але через це ґайя залишається майже безхарактерною, про що більше далі.
мені дуже подобається ідея «декорацій», як якогось іншого світу, куди ведуть двері. сама концепція того, що це якісь визначені місця, перемістившись в які можна з часом втратити звʼязок із реальністю, бо «якщо довго сидіти за дверима, цей бік випʼє з тебе всі сили», виглядає дуже цікавою, враховуючи, що деякі маги там живуть, і що декорації підсилюють ключі. подобається й ідея «ключів» і різних здібностей, які вони можуть в собі містити. все в цій історії крутиться навколо легенд про один ключ – абсолют, і він тут як окремий головний герой.
«одні стверджували: поява абсолюту знаменує собою розквіт та новий «золотий вік». а наступні попереджали про неминучий кінець світу»
все хороше сказала, тепер буду критикувати!
події відбуваються одна за одною, вони збивають персонажів з ніг, а авторку з розкриття персонажів. багато сутичок, бійка за бійкою. тут тісно, щоб дати глибину хоча б двом головним героям окремо, не торкаючись вже теми їхніх взаємин. іґніс, вочевидячки розуміє, що ґайя не просто людина, проте вперто називає її «людина» в розмовах, в думках, всюди! у них майже немає суттєвої словесної взаємодії насправді, іґніс біжить сюжетом і ґайя плентається за ним, повторюючи ті самі кілька патернів, які вже були випробувані:
1) він її захищає, вона дякує і знаходить нову проблему;
2) він лажає, вона втішає і мотивує;
3) він згадує травматичне минуле, вона пригадує кілька крихітних деталей.
останнє, до речі, дуже бʼє по тому, наскільки можна прив’язатися до персонажів. ґайя – головна героїня, про яку, як я казала, майже нічого не відомо. це обумовлено сюжетом, звісно, у неї немає спогадів. в тих кількох епізодах її pov розкривається дрібка деталей про минуле, але не її дії в ньому, тобто це не додає їй рис характеру, це не робить її обʼємною персонажкою. її мотиви незбагненні, відповідно єдиним рушійним двигуном її дій є те, що просто треба бігти, тікати, не сидіти на місці. ця ґайя без спогадів складається з гіпероптимізму та непосидючості, вона як manic pixie dream girl, тому моя любов не прокинулась, але можна зрозуміти чим вона привабила повністю протилежного іґніса. чому це спрацювало в інший бік? не знаю!
всі інші другорядні персонажі ніяк не розкриваються. одна риса характеру, зовнішність, титул – достатньо, щоб вписатися в сюжет. проте, я покладаю надії на другу частину серії, бо навіть останні 10 сторінок відкрили в ґайї більше, ніж попередні 400.
пані матолінець використовує багато повторів, одразу розтлумачуючи всі моменти, які могли б викликати бажання подумати. це здорово спрощує сприйняття, розуміння настає неодмінно, чи це добре? як на мене, то скоріше недолік, бо це знижує глибину. мати обґрунтований причинно-наслідковий звʼязок дуже круто, але вживлювати все пояснення в розповідь головного героя, а не в демонстрацію самого світу, скоріше слабкість.
мабуть не зовсім проблема авторки, проте був момент, де герой, якого кілька сторінок звуть «ості»/«ос» стає «есті» безпричинно. також був епізод, коли в pov іґніса відбуваються події без його фізичної присутності там. енівей, це дрібні редакторські пропуски.
я читала інші книги наталії матолінець, які мені сподобалися значно більше, тому продовжу знайомитися з її творчістю. і окрема вдячність за активне використання літери «ґ» – дуже приємно її бачити так часто!
можна вважати, що це 3/5 ⭐️ але якщо друга частина мене добʼє, то всім буде гаплик 🔪 (поставлю 2)
November 24, 2024
3,5
Задум цікавий, але через це головну героїню важко назвати повноцінним персонажем. Нам доводиться 414 сторінок спостерігати за тим, як головний герой водить за собою якусь людину, про яку ми нічого не знаємо, не розуміємо її мотивів та характеру.
Задум цікавий, але через це головну героїню важко назвати повноцінним персонажем. Нам доводиться 414 сторінок спостерігати за тим, як головний герой водить за собою якусь людину, про яку ми нічого не знаємо, не розуміємо її мотивів та характеру.
December 15, 2023
З усіх тих разів, коли мені здавалося, що ми надто близько, вона обрала цей - коли ми невимовно далеко.
💔💔💔
коли продовження?! дайте вже😭
💔💔💔
коли продовження?! дайте вже😭
December 23, 2024
Вдруге історія видалася ще кращою ☺️ Суцільний захват ❤️
September 25, 2022
Щось "Ґайя" підвела мої очікування.
Коли в 2021 році я познайомилася майже з усіма книгами Наталі Матолінець, я ясна річ з величезним терпінням чекала на "Ґайю", про яку Наталя так багато говорила, що не могла не зацікавити.
Але я дочитала книгу, і вау емоцій у мене нема. Почнімо з сюжету. Після чарівних світів Академії і звичайного людського ми потрапляємо у чаклунський світ. Де про богів ні слухом, ні духом, зате є круті чаклуни зі своїми тарганами та приколами.
Головний герой книги, від якого власне і є розповідь - Іґніс Еміліуш С. - на вигляд, як вбивця, але насправді булочка з корицею. В якого зовсім спокійне життя чаклуна, аж доки в нього не вривається проблемна людина Ґайя, яка нічого не пам'ятає, але має чимало проблем і невичерпний оптимізм.
Отак і починаються всі пригоди. До яких претензій я не маю, бо читати це дійсно дуже цікаво і захопливо.
А тепер поговоримо про персоражів. Мабуть, це перша книга авторки, в якій головна героїня мені абсолютно не сподобалася. Ґайя - таки дійсно дуже оптимістична особа, але знали б ви, як цей оптимізм мене бісив. Та ще й вона прямими текстом постійно каже "сорян, я не можу спокійно жити, мені потрібна небезпека". Саме це мене і виводило з себе. Словом з Ґайєю, у мене знайомство не склалося.
Іґніс - повна протилежність Ґайї, доволі похмурий і саркастичний чаклун просто вкрав моє серденько. А його іронічні думки весь тиждень читання піднімали мені настрій. Тобто, з Іґнісом ми точно знайшли б спільну мову)
Загалом, "Ґайя" була цікавою подорожжю, але не найкращою. Для себе я сформувала рейтинг з книгами цього світу: на першому місці "Академія Аматерасу", на другому "Гессі" і поки що остання "Ґайя"
Коли в 2021 році я познайомилася майже з усіма книгами Наталі Матолінець, я ясна річ з величезним терпінням чекала на "Ґайю", про яку Наталя так багато говорила, що не могла не зацікавити.
Але я дочитала книгу, і вау емоцій у мене нема. Почнімо з сюжету. Після чарівних світів Академії і звичайного людського ми потрапляємо у чаклунський світ. Де про богів ні слухом, ні духом, зате є круті чаклуни зі своїми тарганами та приколами.
Головний герой книги, від якого власне і є розповідь - Іґніс Еміліуш С. - на вигляд, як вбивця, але насправді булочка з корицею. В якого зовсім спокійне життя чаклуна, аж доки в нього не вривається проблемна людина Ґайя, яка нічого не пам'ятає, але має чимало проблем і невичерпний оптимізм.
Отак і починаються всі пригоди. До яких претензій я не маю, бо читати це дійсно дуже цікаво і захопливо.
А тепер поговоримо про персоражів. Мабуть, це перша книга авторки, в якій головна героїня мені абсолютно не сподобалася. Ґайя - таки дійсно дуже оптимістична особа, але знали б ви, як цей оптимізм мене бісив. Та ще й вона прямими текстом постійно каже "сорян, я не можу спокійно жити, мені потрібна небезпека". Саме це мене і виводило з себе. Словом з Ґайєю, у мене знайомство не склалося.
Іґніс - повна протилежність Ґайї, доволі похмурий і саркастичний чаклун просто вкрав моє серденько. А його іронічні думки весь тиждень читання піднімали мені настрій. Тобто, з Іґнісом ми точно знайшли б спільну мову)
Загалом, "Ґайя" була цікавою подорожжю, але не найкращою. Для себе я сформувала рейтинг з книгами цього світу: на першому місці "Академія Аматерасу", на другому "Гессі" і поки що остання "Ґайя"
December 22, 2024
Крутий задум, але реалізації не вистачило, щоб стати мені цікавим. Я багато нафантазувала собі з ілюстраціями, маркетингом про слоу-бьорн, а фактично це максимально дитяча історія про не самого приємного підлітка з плоским характером і рудою бісячою дівчиною, про яку нічого невідомо (тільки у кінці книги нам щось пояснюють про Гайю і її характер). Мільярд подій ідуть одна за одною, через що не вистачає тексту дати глибини двум головним героям, так туди ще й вплели велику кількість другорядних, про яких ми взагалі окрім титулу, зовнішності та віку нічого не дізнаємося. Навіть не уявляю, кому цю книжку можна було б порадити.
Розчарована, бо оформлення і ілюстрації мені дуже сподобались.
Розчарована, бо оформлення і ілюстрації мені дуже сподобались.
October 28, 2023
У цій книзі погано одне - друга частина, в якій буде закінчення історії, ще не написана.
Як завжди у Матолінець - атмосферно
Як завжди у Матолінець - атмосферно
January 14, 2023
Через те, що сюжет блискавично рухався, було дуже важко відкласти книжку і припинити поглинати-поглинати-поглинати події, а їх там ну вже дуууже багато
Цікаво, захоплююче, затягує з головою - і вже дуже хочеться продовження.
Дуже потішили відсилочки на академію - тут тобі і Амон, і Хамсін, і Історик; і Рендал також - хоча я думала, що знову з нею зустрінемось, цього не трапилось. Можливо, у другій частині?
Окремо хочеться відмітити ілюстрації - ця художниця вкрала моє серце ще на академії аматерасу.
Як удар під дих закінчення книжки таким здоровенним кліфгенґером і неможливість одразу же дізнатися що далі.
Цікаво, захоплююче, затягує з головою - і вже дуже хочеться продовження.
Дуже потішили відсилочки на академію - тут тобі і Амон, і Хамсін, і Історик; і Рендал також - хоча я думала, що знову з нею зустрінемось, цього не трапилось. Можливо, у другій частині?
Окремо хочеться відмітити ілюстрації - ця художниця вкрала моє серце ще на академії аматерасу.
Як удар під дих закінчення книжки таким здоровенним кліфгенґером і неможливість одразу же дізнатися що далі.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 23, 2024
2.5 🌟
А давайте в черговий раз зітремо героям пам'ять, то ж лише пам'ять.... 🙄
А давайте в черговий раз зітремо героям пам'ять, то ж лише пам'ять.... 🙄
November 12, 2024
На жаль, це було розчарування.
Купили книгу по рекомендації одного книжкового блогера, так як вона дуже хвалила її та, безпосередньо, саму атмосферу книги.
Шкода, я не відчула ніякої приємної атмосфери. Герої просто стрибають туди-сюди без зрозумілої цілі, персонажі не розкриваються від слова ніяк.
Проте ідея з Декораціями, погоджусь, цікава, нестандартна.
Що ж я відчула, так це враження, ніби текст зімʼяли, обрізали щоб більше подій влізло в 416 сторінок. Через цю поверхневість, сюжет мене не затягнув, а персонажі не викликаюсь ніяких емоцій. Окрім, хіба що, зацікавленості до справжньої історії Стрея.
Купили книгу по рекомендації одного книжкового блогера, так як вона дуже хвалила її та, безпосередньо, саму атмосферу книги.
Шкода, я не відчула ніякої приємної атмосфери. Герої просто стрибають туди-сюди без зрозумілої цілі, персонажі не розкриваються від слова ніяк.
Проте ідея з Декораціями, погоджусь, цікава, нестандартна.
Що ж я відчула, так це враження, ніби текст зімʼяли, обрізали щоб більше подій влізло в 416 сторінок. Через цю поверхневість, сюжет мене не затягнув, а персонажі не викликаюсь ніяких емоцій. Окрім, хіба що, зацікавленості до справжньої історії Стрея.
January 18, 2023
Я полюбила Матолінець за трилогію «Варта у Грі». Люблю її стиль і манеру оповіді. Ця книга не розчарувала мене: боги, пригоди, магія — все, що любить рудоволоса я.
Поки що все дуже заплутано. Ґайя не пам’ятає нічого, а тому нічого не розповідає і не пояснює. А її супутник, як і читачі — нічого не розуміє.
От так і відбуваються пригоди.
Однозначно читатиму далі, і раджу читати тим, хто хоче знайомитись з українським фентезі.
Поки що все дуже заплутано. Ґайя не пам’ятає нічого, а тому нічого не розповідає і не пояснює. А її супутник, як і читачі — нічого не розуміє.
От так і відбуваються пригоди.
Однозначно читатиму далі, і раджу читати тим, хто хоче знайомитись з українським фентезі.
April 1, 2025
Це книга-вайб і книга-комфорт. Це те фентезі, яке сміливо можна радити будь кому і навіть як знайомство із жанром.
Я пишаюся що в нас є такі українські авторки, я абсолютно закохалася у стиль написання, це легко, це часто буденно, але тааак цікаво.
А ще я обожнюю коли автори не забувають годувати своїх персонажів (є мінус, вам може хотітися пити чай і каву разом з ними 😋).
Єдине застереження - вам точно захочеться читати 2-гу частину!
Я пишаюся що в нас є такі українські авторки, я абсолютно закохалася у стиль написання, це легко, це часто буденно, але тааак цікаво.
А ще я обожнюю коли автори не забувають годувати своїх персонажів (є мінус, вам може хотітися пити чай і каву разом з ними 😋).
Єдине застереження - вам точно захочеться читати 2-гу частину!
December 9, 2022
Неочікувано між всіма життєрадісним моментами та захопливими пригодами затаїлося скло. Аж всплакнула (а плачу я рідко над книжками) 🤧🤧🤧 Не скажу, що прямо жесть, але мене роз'їбало. Піду ще посумую.
Академія була класною. Але Ґайя.. Ґайя це щось.
Академія була класною. Але Ґайя.. Ґайя це щось.
February 29, 2024
комфортне фентезі, сповнене мандрівок. ну і троп grumpy and sunshine🤌🏻
October 6, 2025
3,5/5⭐️
December 20, 2025
не знаю шо може бути гірше ніж бути 90% часу в голові гонорового хлопця підлітка
August 24, 2023
Ця книга - не мій сорт трави.
Доволі непогано як на один раз, але продовжувати цикл точно не буду.
Думаю, книга сподобається, якщо ви не проти тропу "безпорадна дівчина, що стирає собі пам'ять і шукає захисту у похмурого чарівника, який ненавидить людей".
Доволі непогано як на один раз, але продовжувати цикл точно не буду.
Думаю, книга сподобається, якщо ви не проти тропу "безпорадна дівчина, що стирає собі пам'ять і шукає захисту у похмурого чарівника, який ненавидить людей".
December 11, 2024
«Не відчиняй незнайомих Дверей, якщо не певен, що за ними не ховається Пітьма», — стверджує Кодекс чаклунів 📖
.
Іґніс Еміліуш С. завжди слідував йому й тримався подалі від різних авантюр, бо й проблемної сім‘ї на його голову вистачало. Та спокійне життя мага вмить перевертається з ніг на голову, коли одного вечора він зустрічає дуже дивну особу на ім‘я Ґайя, яка просить про допомогу, але при цьому присвоїла собі його Ключ! Та розбиратися, що в біса відбуваться, немає коли, адже переслідувачі злітаються на цю Ґайю, як бджоли на мед, і змушують тікати й переховуватися. Так Іґніса втягують у неспинну мандрівку, де кожної миті чатує небезпека та оживає давня легенда магічної спільноти, через яку усі втрачають голову. І тепер розміренно обирати Двері не доводиться, бо за кожними з них може чекати що і хто завгодно…🚪
.
Останнім часом так хотілося втекти кудись в інший вимір… і затягнуло у світ, де панують три великі чаклунські роди, які співпрацюють, змагаються між собою, плетуть інтриги й муштрують молоде покоління; в якому магію творять за допомогою Ключів, а за Дверима існують Декорації як закулісся світу реального 🗝🪄
.
Історія вийшла надзвичайно динамічною, захопливою й цікавою, сповненою великою кількістю пригод, таємниць і загадок, загорнутих у барвистий і смачний авторський стиль 😍 Іноді мені, як й Іґнісові, хотілося зупинитися й трохи перевести подих та розкласти все по поличках, але невтомна Ґайя все тягнула кудись уперед з однієї авантюри в іншу, іноді з однієї халепи у ще більшу колотнечу 😱 І хоча під кінець завіса таємниці щодо умови дивної мандрівки трохи привідкривається, головна інтрига про її причину все ж лишається й змушує ще більше чекати на продовження, яке Віват обіцяє нам вже цього року 🙏🏻
.
Дякую, пані Наталіє, що витягну��и з сірих зимових буднів у світ, сповнений барвистої магії ❤️
.
P.S. Тим, хто читав «Академію Аматерасу» персона Ґайї вже трошки знайома, тож не так виносить мозок, як Іґнісові 🤭 І ось та сцена на святковому ярмарку із зустріччю з Рен, яка зображена з обох сторін в обох книгах — це просто вау ідея 👏🏻
.
Іґніс Еміліуш С. завжди слідував йому й тримався подалі від різних авантюр, бо й проблемної сім‘ї на його голову вистачало. Та спокійне життя мага вмить перевертається з ніг на голову, коли одного вечора він зустрічає дуже дивну особу на ім‘я Ґайя, яка просить про допомогу, але при цьому присвоїла собі його Ключ! Та розбиратися, що в біса відбуваться, немає коли, адже переслідувачі злітаються на цю Ґайю, як бджоли на мед, і змушують тікати й переховуватися. Так Іґніса втягують у неспинну мандрівку, де кожної миті чатує небезпека та оживає давня легенда магічної спільноти, через яку усі втрачають голову. І тепер розміренно обирати Двері не доводиться, бо за кожними з них може чекати що і хто завгодно…🚪
.
Останнім часом так хотілося втекти кудись в інший вимір… і затягнуло у світ, де панують три великі чаклунські роди, які співпрацюють, змагаються між собою, плетуть інтриги й муштрують молоде покоління; в якому магію творять за допомогою Ключів, а за Дверима існують Декорації як закулісся світу реального 🗝🪄
.
Історія вийшла надзвичайно динамічною, захопливою й цікавою, сповненою великою кількістю пригод, таємниць і загадок, загорнутих у барвистий і смачний авторський стиль 😍 Іноді мені, як й Іґнісові, хотілося зупинитися й трохи перевести подих та розкласти все по поличках, але невтомна Ґайя все тягнула кудись уперед з однієї авантюри в іншу, іноді з однієї халепи у ще більшу колотнечу 😱 І хоча під кінець завіса таємниці щодо умови дивної мандрівки трохи привідкривається, головна інтрига про її причину все ж лишається й змушує ще більше чекати на продовження, яке Віват обіцяє нам вже цього року 🙏🏻
.
Дякую, пані Наталіє, що витягну��и з сірих зимових буднів у світ, сповнений барвистої магії ❤️
.
P.S. Тим, хто читав «Академію Аматерасу» персона Ґайї вже трошки знайома, тож не так виносить мозок, як Іґнісові 🤭 І ось та сцена на святковому ярмарку із зустріччю з Рен, яка зображена з обох сторін в обох книгах — це просто вау ідея 👏🏻
November 23, 2023
💬Та в мене був увесь світ попереду, позаду, довколо, всередині — увесь світ закликав мене співати з ним, торкаючись золотих струн.
.
.
📍Жанр: фентезі.
.
.
▪️Іґніс Еміліуш відноситься до престижного магічного роду, ще й має благословення Духа Вогню. Не життя, а пісня.
⠀
▪️Але все змінюється, коли він зустрічає таємничу Ґайю — втілення давньої легенди, в яку складно повірити, та через яку на неї полює не один Мисливець.
⠀
▪️Так починається повна небезпек мандрівка Іґніса світом, де за чаклунськими Дверями на нього чекає справжнє життя.
.
.
▫️Люблю, коли в фентезі гарно прописаний світ. Люблю яскравих героїв, експресію, розпалювання переживань. Люблю іронію і гумор, які з розумом переплітаються в смисловий сюжет.
⠀
▫️І, нажаль, нічого з переліченого вище не було в цій книзі.
⠀
▫️Для мене все виглядало так: головний герой, якому 17, але ніби 12, хаотично переміщається світом разом з яскраво вираженою не людиною, але вперто називає її людиною. Все. Більше мені сказати про цей твір немає чого.
⠀
▫️Не сподобалося в написаному прям от нічого.
⠀
▫️У книги є продовження, але з мене досить. Та й взагалі, думаю, що це була перша і остання книга авторки, за яку взялася, як би категорично це не звучало.
.
.
📍Жанр: фентезі.
.
.
▪️Іґніс Еміліуш відноситься до престижного магічного роду, ще й має благословення Духа Вогню. Не життя, а пісня.
⠀
▪️Але все змінюється, коли він зустрічає таємничу Ґайю — втілення давньої легенди, в яку складно повірити, та через яку на неї полює не один Мисливець.
⠀
▪️Так починається повна небезпек мандрівка Іґніса світом, де за чаклунськими Дверями на нього чекає справжнє життя.
.
.
▫️Люблю, коли в фентезі гарно прописаний світ. Люблю яскравих героїв, експресію, розпалювання переживань. Люблю іронію і гумор, які з розумом переплітаються в смисловий сюжет.
⠀
▫️І, нажаль, нічого з переліченого вище не було в цій книзі.
⠀
▫️Для мене все виглядало так: головний герой, якому 17, але ніби 12, хаотично переміщається світом разом з яскраво вираженою не людиною, але вперто називає її людиною. Все. Більше мені сказати про цей твір немає чого.
⠀
▫️Не сподобалося в написаному прям от нічого.
⠀
▫️У книги є продовження, але з мене досить. Та й взагалі, думаю, що це була перша і остання книга авторки, за яку взялася, як би категорично це не звучало.
July 1, 2023
В Абсолют потрібно повірити
Одне речення із спойлером емоцій: як багато таємниць, мені потрібні пояснення! І одне речення із порадою на перед: прочитайте спочатку Академію Аматерасу.
*А тепер до сюжету.* Якщо переказати його в двох словах, то в цьому світі існують чаклуни, сила яких концентрована у Ключах, а відкривають вони Двері. Ще можуть завдавати іншим магам шкоди в бою, переміщувати господаря і слугувати надійним ліхтариком.
У чарівників є великі роди, ймення яких величають тільки однією першою буквою. Головний герой Іґніс С саме з такої. Якось в нього губиться його Безіменний ключ, який, на його невдачу, опинився у надоїдливо позитивної дівчини на ім’я Ґайя. Простої, прости Дух, людини. *або не зовсім людини*
І не просто опинився, а встановив із нею Зв’язок. Ґайї потрібна допомога Іґніса, проте вона стерла собі пам’ять і все що залишилось - розуміння, то потрібно тікати. Чарівник же ж просто хоче забрати свій ключ та повернутись до свого звичного життя. Так починається пригода, наче просто, проте це тільки одне із варіантів бачень ситуації.
Зазначу щодо сюжету два моменти. Перше, він максимально насичений і динамічний. Герої ні секунди не стоять на місці (бо з цього вийде дещо погане), тому відчуття що 413 сторінок сховали в себе цілих 800. Багацько деталей, які зв’являються не просто так, таємниць, інтриг, і найбільше тут - питань.
Друге, читачі із початку знають хто така Ґайя (це могутня богиня земних надр), тому це дозволяє бути на крок попереду від Іґніса та бачити цю історію глибше.
*Сетинг* в нас сучасність, проте із магами та іншою географією. Це не наш світ, тож деякі навіть фізичні закони тут інакші. Більша частина історія відбувається взимку, атмосфера відповідна і це максимально комфортно, то ж раджу приберегти книгу до новорічних вакації, щоб отримати ще більше насолоди.
Поруч із сьогоденням по відчуттях присутні певні відголоски вікторіанської епохи: замки, лорди, бали тощо. І це додає історії родзинки.
Єдине в мене виникло побоювання щодо сеттингу через фінальні розділи першої частини: вони зображують історію із призми вселенського масштабу і не завжди у письменника вистачає наснаги прописати таке «охоплення» так само класно, як локальні перепетії. Тож, сподіваюсь із цим все буде добре і ми отримаємо новий ще крутіший рівень історії.
*Персонажі* тут неповторні. Мені вони більше сподобались своєю живість, трушністю та небанальністю. Але я не скажу однозначно, що вони будуть близькі всім.
Іґніс не є хоробрий воїном, який зробить подвиг заради спасіння світу. Він просто хоче отримати назад свій Ключ. Боїться ризиків, дратується через людину, веде себе зверхньо, гостро, іноді із вдаваною байдужістю. Він був таким на початку. Протягом книги персонаж розвивається і вдосконалює свої прогалини, але не стає ідеальним. І як же ж це круто!
Ґайя більшу частину книги скидається на щось середнє між добродушною особою і великою дитиною. Її інфантильність, ескресивність, емоційність, непосидючість круто поєднується із оптимізмом, кмітливістю та сміливістю. Часто вона виступає у ролі совість Іґніса С і спонукає його на хороші вчинки, які несуть за собою новві проблеми.
Далі СПОЙЛЕР. Але Ґайя після «переломного моменту» на прикінці книги… коли вона повертає пам’ять, одразу згадуєш, що це ж БОГИНЯ. І сприйняття її повертається на 180 градусів.
СПОЙЛЕР закінчився.
Другорядні герої нічим не поступаються, в них свої манери, характери, стиль розмови, мислення, словом, це не просто допоміжні декоріції і це кайф.
Любовна лінія. Ох ну тут все не просто, але проникливому читачу все зрозуміло, як мінімум зі сторони Іґніса. І знаєвте, це так круто, що які романтичні думки, які зичайно, що відганяють з голови, народжуються саме в хлопчачій голові. Дякую за руйнування стереотипів. Я вболіватиму за цих двох і надіятимусь, що може там щось намалюється між ними, але щось мені підказує… Ну гаразд, ідемо далі.
*Сенс.* Я не впевнена, що це стовідсотково те, що закладала письменниця, але це те, що я для себе розледіла в цій історії: по-перше, про все потрібно скласти спочатку своє власне враження, а не піддаватись чужим висновкам і стереотипам, а по-друге, віра має велику силу. Далі я із СПОЙЛЕРОМ поясню коротко звідки такі висновки.
Про стереотипи: восновному стосується переджень стосовно людей і чарівників і не бажання змінювати своє ставлення до усталених речей. Щодо віри: це пов’язовно із монологом Ґайї в кінці. Абсолют діє тільки на тих, хто в нього вірить і прагне ним заволодіти. Ніяких Духів стихій не існує, їх вигадали маги, просто сильно повіривши в свої сили. І знаєте, це просто неймовірні висновки. КІНЕЦЬ СПОЙЛЕРА.
*Відсилки.* О, як же ж вони гріли душу. Тут повернемось до моєї поради на початку. Прочитайте спочатку Академію Аматерасу. Будь ласка. Інаше ви втратите ТАКУ кількість приємних згадок та зустрічей, які гріють душу. Мене топила ностальгія і разом із тим прийшло відчуття залученості до чогось більшого Наче до якоїсь таємної спільноти. Особливо враховуючи те, що Іґніс не шарить того, що шарить читач. І це теж дуже прикольне відчуття.
Я пищала просто від кожного вигулькнувшого персонажа чи спогаду з Академії.
Побубню і водночас похвалю за *карту та географію світу*. Мені дуже хотілось побачити карту. Ну дуже. Сподіваюсь, що в якось лімітованому видання вона з’явиться, а чи буде можливість отримати її окремо. Це було бубніння. А похвала авторці за те, що впринципі, мені карта і місця дії дуже добре уявлялись. В мене не було проблем із орієнтацією в просторі, тому в цілому все гаразд. Але карту добре б зробити. Будь ласочка.
Підсумую я цей відгук тим, що це була неймовірна подорож, яка закінчилась на найцікавішому місці, чекаю продовження несамовито і сумую з того, що крайня видана книга моєї улюбленої письмениці вже позаду. Але думаю, що перед виходом другої частина, я її перечитуватиму. Щоб освіжити пам’ять. Тому, мої гарячі рекомендації для тих хто ще не прочитав і хустинка, щоб витерти сльози тим, хто вже закінчив перший етап подорожі.
Одне речення із спойлером емоцій: як багато таємниць, мені потрібні пояснення! І одне речення із порадою на перед: прочитайте спочатку Академію Аматерасу.
*А тепер до сюжету.* Якщо переказати його в двох словах, то в цьому світі існують чаклуни, сила яких концентрована у Ключах, а відкривають вони Двері. Ще можуть завдавати іншим магам шкоди в бою, переміщувати господаря і слугувати надійним ліхтариком.
У чарівників є великі роди, ймення яких величають тільки однією першою буквою. Головний герой Іґніс С саме з такої. Якось в нього губиться його Безіменний ключ, який, на його невдачу, опинився у надоїдливо позитивної дівчини на ім’я Ґайя. Простої, прости Дух, людини. *або не зовсім людини*
І не просто опинився, а встановив із нею Зв’язок. Ґайї потрібна допомога Іґніса, проте вона стерла собі пам’ять і все що залишилось - розуміння, то потрібно тікати. Чарівник же ж просто хоче забрати свій ключ та повернутись до свого звичного життя. Так починається пригода, наче просто, проте це тільки одне із варіантів бачень ситуації.
Зазначу щодо сюжету два моменти. Перше, він максимально насичений і динамічний. Герої ні секунди не стоять на місці (бо з цього вийде дещо погане), тому відчуття що 413 сторінок сховали в себе цілих 800. Багацько деталей, які зв’являються не просто так, таємниць, інтриг, і найбільше тут - питань.
Друге, читачі із початку знають хто така Ґайя (це могутня богиня земних надр), тому це дозволяє бути на крок попереду від Іґніса та бачити цю історію глибше.
*Сетинг* в нас сучасність, проте із магами та іншою географією. Це не наш світ, тож деякі навіть фізичні закони тут інакші. Більша частина історія відбувається взимку, атмосфера відповідна і це максимально комфортно, то ж раджу приберегти книгу до новорічних вакації, щоб отримати ще більше насолоди.
Поруч із сьогоденням по відчуттях присутні певні відголоски вікторіанської епохи: замки, лорди, бали тощо. І це додає історії родзинки.
Єдине в мене виникло побоювання щодо сеттингу через фінальні розділи першої частини: вони зображують історію із призми вселенського масштабу і не завжди у письменника вистачає наснаги прописати таке «охоплення» так само класно, як локальні перепетії. Тож, сподіваюсь із цим все буде добре і ми отримаємо новий ще крутіший рівень історії.
*Персонажі* тут неповторні. Мені вони більше сподобались своєю живість, трушністю та небанальністю. Але я не скажу однозначно, що вони будуть близькі всім.
Іґніс не є хоробрий воїном, який зробить подвиг заради спасіння світу. Він просто хоче отримати назад свій Ключ. Боїться ризиків, дратується через людину, веде себе зверхньо, гостро, іноді із вдаваною байдужістю. Він був таким на початку. Протягом книги персонаж розвивається і вдосконалює свої прогалини, але не стає ідеальним. І як же ж це круто!
Ґайя більшу частину книги скидається на щось середнє між добродушною особою і великою дитиною. Її інфантильність, ескресивність, емоційність, непосидючість круто поєднується із оптимізмом, кмітливістю та сміливістю. Часто вона виступає у ролі совість Іґніса С і спонукає його на хороші вчинки, які несуть за собою новві проблеми.
Далі СПОЙЛЕР. Але Ґайя після «переломного моменту» на прикінці книги… коли вона повертає пам’ять, одразу згадуєш, що це ж БОГИНЯ. І сприйняття її повертається на 180 градусів.
СПОЙЛЕР закінчився.
Другорядні герої нічим не поступаються, в них свої манери, характери, стиль розмови, мислення, словом, це не просто допоміжні декоріції і це кайф.
Любовна лінія. Ох ну тут все не просто, але проникливому читачу все зрозуміло, як мінімум зі сторони Іґніса. І знаєвте, це так круто, що які романтичні думки, які зичайно, що відганяють з голови, народжуються саме в хлопчачій голові. Дякую за руйнування стереотипів. Я вболіватиму за цих двох і надіятимусь, що може там щось намалюється між ними, але щось мені підказує… Ну гаразд, ідемо далі.
*Сенс.* Я не впевнена, що це стовідсотково те, що закладала письменниця, але це те, що я для себе розледіла в цій історії: по-перше, про все потрібно скласти спочатку своє власне враження, а не піддаватись чужим висновкам і стереотипам, а по-друге, віра має велику силу. Далі я із СПОЙЛЕРОМ поясню коротко звідки такі висновки.
Про стереотипи: восновному стосується переджень стосовно людей і чарівників і не бажання змінювати своє ставлення до усталених речей. Щодо віри: це пов’язовно із монологом Ґайї в кінці. Абсолют діє тільки на тих, хто в нього вірить і прагне ним заволодіти. Ніяких Духів стихій не існує, їх вигадали маги, просто сильно повіривши в свої сили. І знаєте, це просто неймовірні висновки. КІНЕЦЬ СПОЙЛЕРА.
*Відсилки.* О, як же ж вони гріли душу. Тут повернемось до моєї поради на початку. Прочитайте спочатку Академію Аматерасу. Будь ласка. Інаше ви втратите ТАКУ кількість приємних згадок та зустрічей, які гріють душу. Мене топила ностальгія і разом із тим прийшло відчуття залученості до чогось більшого Наче до якоїсь таємної спільноти. Особливо враховуючи те, що Іґніс не шарить того, що шарить читач. І це теж дуже прикольне відчуття.
Я пищала просто від кожного вигулькнувшого персонажа чи спогаду з Академії.
Побубню і водночас похвалю за *карту та географію світу*. Мені дуже хотілось побачити карту. Ну дуже. Сподіваюсь, що в якось лімітованому видання вона з’явиться, а чи буде можливість отримати її окремо. Це було бубніння. А похвала авторці за те, що впринципі, мені карта і місця дії дуже добре уявлялись. В мене не було проблем із орієнтацією в просторі, тому в цілому все гаразд. Але карту добре б зробити. Будь ласочка.
Підсумую я цей відгук тим, що це була неймовірна подорож, яка закінчилась на найцікавішому місці, чекаю продовження несамовито і сумую з того, що крайня видана книга моєї улюбленої письмениці вже позаду. Але думаю, що перед виходом другої частина, я її перечитуватиму. Щоб освіжити пам’ять. Тому, мої гарячі рекомендації для тих хто ще не прочитав і хустинка, щоб витерти сльози тим, хто вже закінчив перший етап подорожі.
December 1, 2023
Книга приблизно на 6.5/10
І я не вважаю це поганою оцінкою, просто я, напевне, трохи не та авдиторія.
Я б дуже зрадів, насправді, якби ця книга потрапила мені в руки у підлітковому віці, коли я прочитав Гаррі Поттера і взявся хапати різну хрінь яка траплялася мені на полицях шкільної бібліотеки, по типу тані гротер, пєрумова і іншої тошнотворної літератури.
Що дуже сподобалося в книзі насправді - то система магії, цікава, і на мій досвід досить унікальна. Також порадувала більшість другорядних персонажів і сама Ґайя, до Іґніса трохи більше питань.
Насправді, ще сумніваюся чи братиму до рук другу част��ну, та зараз більше схиляюсь, що все-таки братиму.
І я не вважаю це поганою оцінкою, просто я, напевне, трохи не та авдиторія.
Я б дуже зрадів, насправді, якби ця книга потрапила мені в руки у підлітковому віці, коли я прочитав Гаррі Поттера і взявся хапати різну хрінь яка траплялася мені на полицях шкільної бібліотеки, по типу тані гротер, пєрумова і іншої тошнотворної літератури.
Що дуже сподобалося в книзі насправді - то система магії, цікава, і на мій досвід досить унікальна. Також порадувала більшість другорядних персонажів і сама Ґайя, до Іґніса трохи більше питань.
Насправді, ще сумніваюся чи братиму до рук другу част��ну, та зараз більше схиляюсь, що все-таки братиму.
December 8, 2022
Це неймовірна пригода! Сповнена фортуни, родинних забаганок, солодкої випічки та прекрасних декорацій (які не хочуть тебе вбити) в зимових та літніх замках! Вимагаю продовження тут і зараз.
December 13, 2023
Це було марудно і жахливо
Displaying 1 - 30 of 62 reviews