У чужому домі. Травма вимушеного переміщення: шлях до розуміння і одужання

by Renos K. Papadopoulos, Ренос Пападопулос, Наталія Яцюк (Translator)

З науковою точністю та чутливістю Ренос Пападопулос досліджує досвід людей, які змушені залишити свої домівки у пошуках безпеки. У цій книжці він кидає виклик усім стереотипам про вимушене переміщення і відтворює його історичний та культурний контексти.

Опираючись на людський досвід, автор занурюється у ключові поняття теми: дім, ідентичність, ностальгійна дезорієнтація, травма тощо. Завершує книгу Пападопулос практичними порадами для тих, хто працює із вимушено переміщеними особами, або сам опинився у цих непростих умовах.

Genres: Psychology, Nonfiction

416 pages, Paperback

First published October 31, 2012

Reviews

[Anastasiia Mozghova · Rating 5 out of 5]

як комунікувати із людьми, які пережили страшні випробовування та втрати? і як комунікувати їх досвід світові? ця книга допомогає наблизитися до віднайдення відповідей на ці запитання. мені довелося прикласти чимало зусиль, щоб дочитати її, бо частково вона дуже суха та специфічна, але я вдячна за можливість взаємодіяти з цією інформацію. вважаю її необхідною для всіх нас!

[Inna Zolotar · Rating 4 out of 5]

Я була впевнена, що ця книга буде більш практична, тобто я знайду там -надцять порад, як поводити, що (не) говорити, про що (не) питати і т.п. Практичними там є власне останні розділи, і вони цінні. Теорії більше. Загалом, Ренос Пападопулос писав цю працю до повномасштабного вторгнення, тому приклади, які він наводить стосуються мігрантів з Африки, Близького Сходу і Боснії, які прибули до країн "першого світу". Але теорія, роздуми навколо ностальгії, дому, дезорієнтації, віктимності та травми - все це стосується широкої географії та дуже різних ситуацій. Ця книга перед усім для колег автора - соціальних працівників, волонтерів або науковців, які займаються темою біженства. І я точно знаю після цієї книги, що якби мені довелось організовувати клуб повільного читання для біженців і ВПО, першою книгою для обговорення була б "Одіссея". Корисного та приємного читання!

[Yakym Yermak · Rating 5 out of 5]

Почав читати книгу в підтримку моєї військово-облікової спеціальності. Хочу періодично оновлювати знання, і загалом розумію, що навички нешкідливого спілкування з людьми, які зазнали вимушене переміщення, з часом є все більш корисними в Україні.

Я був впевнений, що незважаючи на мій досвід переміщення в 2014-му році, книга не матиме до мене жодного стосунку. Я не був під обстрілами, не мав власного житла, і був достатньо молодий, коли був вимушений покинути Донецьк. Однак я був неправий. Мій досвід майже «типічний». І коли Ренос описав спосіб мого мислення, мої звички і сприйняття світу, я був вражений. Свого роду це мене навіть заспокоїло, бо таких як я багато…

Це наукова робота, тут небагато практичних порад, і думаю, що було б непогано її тезово розбити в певні статті, але це безперечно якісна, цікава і корисна книга.

[ALLA ZAIATS · Rating 3 out of 5]

Дуже складна, але фундаментальна праця на тему вимушеного переселення. Книга в якій ви не знайдете практичних порад, але знайдете потужну та правильну концептуальну модель, крізь призму якої ви зможете поглянути на поняття «біженства» зовсім по-іншому.

Рекомендую для фахівців, які взаємодіють з ВПО, або хочуть глибинно дізнатись про це явище.

[Chungsoo Lee · Rating 4 out of 5]

An accomplished scholar and psychoanalyst, Prof. Renos Papadopoulos makes a compelling argument for a compassionate, sensitive, and comprehensive appoarch toward those who were "involuntarily dislocated," who were traumatized by events that befell on them beyond their control and volition and who as result were compelled to dislodge themselves from their rootedness in their homeland. He calls for us to stop labeling them as "refugees," "victims," "migrant," "the helpless," "the wretched," or as any other easy labels that the media or politicians throw at them for expediency, convenience, or political gain. Rather, he suggests, we approach them with hermeneutical understanding (although he never uses the term ‘hermeneutics’), being sensitive and appreciative of their own idiosyncratic identities and personal (hi)stories, so that we can effectively and humanely help them to regain the sense of their proper selfhood. In order to help us to do so, he introduces a range of words he carefully crafted and defined, so that we can properly diagnose and understand those involuntary dislocated in depth and in three dimensional ways.

"Dislocation" is the author's preferred term to "migration" or "exile." By dislocation he means as in dislocation of one's shoulder, being severed from one's home, homeland, or from rootedness in the mother earth or one's abode or hearth or even from one's own language (as Heidegger might say). The term "dislocation" is also very much like the notion of Duḥkha, out-of-joint, from which the human suffering is said to originate, according to Hinduism and Buddhism.

Drawing from Odysseus as the primary model, moreover, the author draws out the helpful notions of "homecoming" (nostos) and "nostalgia" as indicative of the fundamental human need to be "at home" with oneself and the surrounding. To allow them to be "at home" so that they could have their own proper and authentic future of their own, the author pleads, should be the ultimate goal of any humanitarian assistance. That is, the involuntarily dislocated must be allowed to regain the sense of home and to feel at home in the newly adopted foreign land, whatever that might be. The Hebrew excile also offers the author another example, where the involuntarily exiled (the Hebrews) find a new meaning in life in their own terms and imaginations in the foreign land, despite the atrocious experience that they have undergone. He thus writes:

... galut [exile] involves, unmistakably, the element of exposure and lack of protection. But exposure also suggests something positive, i.e., opening up to new contexts, and this is a central dialectic in our conceptualization of not only exile but also all phenomena associated with involuntary dislocation. This is the same dialectic that we encountered earlier [in previous chapter] in relation to the Homeric nostos ["homecoming"], where renewal and suffering are both juxtaposed as well as interwoven" (63).

Here the author even speaks of the Aristotelian term, catharsis, and proposes that even after the darkest night one can find some redeeming quality in the experience undergone, as one finds in the Greek tragedies in catharsis. In other words, we are not to relegate the unfortunate to the tragic fate and leave them there to barely survive but to allow them to have a (new) life and to thrive: "How shall we sing the Lord's song in a strange land?" (Ps. 137:4)--to sing a song, not just to persist but to thrive. How specifically we are to do this as an individual, as a humanitarian agency, or as a notion, is of course the key question, for which this book functions as the essential prerequisite for anyone grappling with the question.

When the sense of homecoming is violated and when one is not allowed to return home or to make a new home in which to make oneself “feel at home" in the new land, the neurosis and nostalgic disorientation occur. Psychology must address these phenomena as such with sensibility and comprehensive understanding in full appreciation for their inherent complexities.

In this way a magnificent and noble goal for any humanitarian aide is proposed.

I want to highlight the author’s insight into the notion of trauma. The word 'trauma' (τραῦμα, a wound, hurt) comes from the verb, τιτρώσκω, meaning 'to wound.' The related word, τείρω, means 'to rub hard.' From this word we get τεῖρος, 'the heavenly constellations,' 'signs' (212; logeion). Tero in Latin means "to rub for the sake of cleaning or ornamenting, to smooth, to adorn; to turn (at a lathe); to thresh out (e.g. corn); to sharpen; to rub, to bruise, to grind; to rub off; to wear away; to tire oneself; to burnish; to rub smooth" (212). From these rich meanings related to the word 'trauma' the author underscores the two aspects: "rubbing in" and "rubbing off, rubbing away" (212). There are two dimensions here: the wound that pierces through the protective skin so that the inside is exposed to what wounds it (or as Levinas puts it in reference to the one facing the Other: "The one is exposed to the other as a skin is exposed to what wounds it, as a cheek is offered to the smiter" (Otherwise Than Being Or Beyond Essence, 49).

Trauma also means more positively to rub off so as to erase and to smooth or polish (as a brass pot). "This renewal would be tho direct and intended outcome of the rubbing action" (212). And also "rubbing, as in the threshing out corn and turning at a lathe, refer to the process that separates the nutritious kernel from the unwanted sheath of the corn and producing a refined wooden object out of an amorphous chunk of wood, respectively" (212-13). Both physical and mental trauma leaves scars. Although a mental trauma (such as a parent abandoning a child) cannot be easily separated from a physical trauma, the former may lead to physical symptoms and the latter to mental scar:

Trauma is the mark left from when adversity was 'rubbed in,' but insofar as it lasts longer than the adverse event, as does the scar of a wound, it also has a life of its own: it serves as a sign that conveys a message with various meanings, e.g., warning people to treat the affected person in a considerate manner, reminding others of the consequences of adversity, admiring it as a budge of courage, etc. In short, the trauma, being also a sign, has a potent additional and communicative value, referring not only to the past but also to the present and the future (214).

Trauma leaves a trace. But the trace it leaves behind acts as a foreign object, as Freud discovered. He writes, as the author cites:

We must presume... that the psychical trauma - or more precisely the memory of the trauma - acts like a foreign body [Fremdkörper] which long after its entry must continue to be regarded as an agent that is still at work (Breuer & Freud, 1895, p. 6; as cited on 235).

This is why trauma is ofen (re)triggered long after the initial event has occurred in the past. This happens because the memory of the event inside the mind acts as a foreign agent (as if from without) with the force similar (if not equal) to the initial event. Freud designates the resurgence of the past trauma Nachträglichkeit. Thus Künstlicher explains eloquently:

At least two occasions are required to complete a trauma. It is not the original event that is traumatic but those residues that were never able to be assimilated and instead survive untranslated in the unconscious. In retrospect,..., a subsequent reminiscence becomes a link to the repressed, and through that, the trauma is completed. This is the return of the repressed, and 'Nachträglichkeit' signifies the moment when the two occasions become associated (Künstlicher, 1994, p. 104; as quoted on 236-37).

But trauma can be 'rubbed off' and a new life can shine, if the subject receives an appropriate therapy and if as result the 'resurgence' can be deferred, ward off, or re-channelled and transformed into new and positive energy in such a way that "the toxic experience [can be extracted] out of her [the patient], using variations of abreacting techniques, i.e., re-experiencing the original 'trauma' under new conditions" (237). This transformation requires "a new 'meaningful context' which enable[s the patient] to continue with her life, enriched by finding a loving place for all of [her relations--in the case of this particular patient--with the tragically lost members of her family]" (238).

What is significant for me is the idea of trace that trauma leaves behind. All wounds leave scars; and the mental scars usually last longer than the physical ones. Not only trauma leaves its mark but also an imprint. Τύπος means a blow, wound; impression, mark (of a seal); hollow mould or matrix; engraved mark, engraving; cast or replica made in a mould, etc. Can τεῖρος (the heavenly constellations, signs) be related to τύπος? In any event, it is this word that St. Maximus uses in reference to the intelligible imprints on the sensible:

For the whole intelligible realm, which is impressed [τυπούμενος] mystically in symbolic forms [συμβολικοῖς εἴδεσι] in the whole sensible realm, appears for those who are able to see; and the whole sensible realm, which is intellectually simplified into its principles [λόγοις] according to the mind [κατά νοῦν], exists in the whole intelligible realm. For, the sensible realm is in the intelligible realm in the principles, and the intelligible realm is in the sensible realm in the [imprints (τύποις) (Mystagogia, 240-45).

In this regard, Kant refers to the natural law as the "type" [Typus] of the moral law (KpV, 69). Further removed from any sense of wound, there is also the word: ἴχνος, meaning a track, footstep, which Plotinus uses as the mark of the intelligible One in all things. And this word must be further distinguished from the word, εἰκών, which means a likeness, image, or portrait--the word used in Gen. 1:26, 27: "Let us make humankind [adam] in our image [είκόνα]....So God created humankind in his image [είκόνα], in the [likeness] [ὁμοίωσιν] of God he created them."

While God molds us after his likeness (εἰκών), the sensible and its laws have the imprints (τύποις) of the intelligible (Maximus and Kant). But the trace (ἴχνος) of the One is left in the world as a track, a footstep (Plotinus). Levinas thus alludes to Plotinus when he states: "The beyond from which the face comes signifies as a trace" (Emmanuel Levinas: Basic Philosophical Writings, 60); "But it is in the trace of the Other that a face shines... [The Other's] trace does not signify his past, as it does not signify his labor or his enjoyment in the world; it is the very disturbance imprinting itself (we are tempted to say engraving itself) with an irrecusable gravity" (Id., 63); "To be in the image of God does not mean to be an icon of God but to find oneself in his trace.... He shows himself only by his trace, as is said in Exodus 33." (Id., 64).

If trauma is the condition that exceeds "the capacity of language" (210), so too the Other's trauma--in his or her solicitation in absolute vulnerability, exposure, and nakedness--whose trace, not unlike the scar (both physical and mental, as in Freud's Fremdkörper) triggers my own moral response in which I too am in turn traumatized (by the Other), according to Levinas (OB, 12, 15, 53, 56, 87, 88, 111, 112, 123, 141, 144, 145, 146, 148). But such a trauma, for Levinas, involves "a good violence" (OB, 43) that characterizes the face-to-face relationship: a traumatic relationship of morality that transcends any psychic or psychological trauma, a spiritual relationship that perhaps the author seeks to invoke in this book.

But we must point out Levinas's contrast of Odysseus's "adventures [undertaken] ... on the way home" (Totality and Infinity: An Essay on Exteriority, 27) to Abraham's wondering in the dessert, building altars everywhere as he went, who left home in order to respond to God's call--to be exiled to the dessert. Is homecoming, nostalgia for home, or "being at home" the ultimate ideal of being a human (self)? Is it not, rather, being chosen as one-for-the-Other, as Levinas tirelessly argues--one-for-the-Other as in Christ's disposition, humbling himself and substituting (or exiling himself from) himself for the Others--i.e., to be always "out of joint" with or to be dislocated within oneself with respect to oneself and his identity?

Identity, ipse, idem, in contrast, means to remain the same in oneself, to persist in its being (conatus essendi), to remain in the comfort of one's own home, i.e., to be "at home" with oneself.

To be free is "to build a world in which one could be free," says Levinas (TI, 165). Should this slogan be adopted by all humanitarian aides? To carry out this lofty goal, we will have to sacrifice ourselves for the world, as Christ did. In other words, one must be a sub-ject or sub-jectum, bearing the weight of the world all upon one's shoulders, "answering for everything and for everyone" (OB, 114)--i.e., to respond (to God's call by saying), "Here I am" (me voici), as did Abraham, Moses, Samuel, Isaiah, Mary, and countless other saints.

This ethical response beyond and above all ethics (just alluded to above) seems to me to be the proper (perhaps the only) way to respond to evil, which is radical and everywhere and is palpable in every trauma. The Cross (if it can be taken in the Levinasian sense, as the sign of the trauma, as the trauma of curse as well as of love) might be the proper (and perhaps only) way to respond to our collective, post-holocaust experience of evil in our time, when the rumor of the death of God is rampant. To serve the involuntarily dislocated, one must become one him/herself, become Christ in his kenosis and bear his cross to the end.

[Julia Korsunska · Rating 5 out of 5]

Рецензія на цю книгу забезпечила мені найвищу оцінку з курсу «Вступ до соціології» в польському університеті. Більш того – мене почули і запланували додати деякі уривки до обовʼязкового читання на наступний семестр. Звісно, це все було б неможливе без неймовірного дослідження Реноса Пападопулоса, тож тепер повертаю йому 10 зірок.

Станом на 2023, вимушене переміщення спіткало 2.4 млн українців. Під маскою безпрецедентної допомоги, приймаючі країни часто ігнорують комплексність досвіду тих, кого маркують як «біженці». Відправляючи всіх в уніфіковану чергу з безособовою процедурою оформлення, на думку Пападопулоса, соціальні служби і державні установи припускаються критичних епістемологічних помилок, тобто хибно ідентифікують проблему, а відповідно методи її вирішення. Відбувається таке не вперше і не востаннє — перше видання цієї книги вийшло у 2021 році, перед повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Незважаючи на це, використаний для дослідження досвід Косова, Сирії і ін. дуже легко перенісся на український, мій власний.

«У чужому домі» вчить бачити в так званих біженцях не статистичних одиниць, а людей. Мені, як вимушено переміщеній особі, ця книга допомогла віднайти себе у хаосі біженства і врешті зрозуміти свій стан. Автор, до речі, багато уваги приділяє етимології термінів. Він пояснює, чому «вимушено переміщена особа» є правильнішою формою, ніж зловживане «біженці»; чому не всі вони є травмованими і взагалі що ми позначаємо словом «травма»; що таке “дім” і чи можливо знову його віднайти. Ви переконаєтесь, що не варто нехтувати мовою – розуміння заплутаної комплексності починається від нашої здатності вірно визначити і описати події через слова.

Не приховуватиму, що «У чужому домі» — це наукова книга, яка не читається легко, а написане може бути складно зрозуміти. Хоча на мою думку, український переклад назви книги обіцяє простіший текст, назви розділів «Епістемологічний цикл» чи «Пролегомени» злякали мене ще до того, як я дійшла до перших сторінок. Загалом, прочитання зайняло у мене трохи більше місяця (вдруге для навчання пішло вже швидше). Попри тяжкість пробирання крізь нетрі наукових термінів і описів комплексних явищ, я щиро рекомендую цю книгу вашій увазі. Раджу запастися маркерами і концентрацією, а головне цікавістю до пізнання себе і/або зрозуміння інших.

[Nadia · Rating 4 out of 5]

Це академічна книжка, не наукпоп. Концептуальна:
"Поліморфна безпорадність", "ностальгічна дезорієнтація", "онтоекологічна невлаштованість" тощо.

[Lidiia Moshenska · Rating 5 out of 5]

Хотілося отримати від цієї книги всі можливі відповіді про те як бути і як жити «у чужому домі». Але навіть попри неспівпадіння моїх очікувань книга дуже вартісна і помічна. Вона пояснила мені багато моментів і допомогла емоційно.

[Iryna Donchenko · Rating 5 out of 5]

Неймовірно детальна книга про те, що переживає вимушено переселена людина і як їй допомогти. Місцями дуже академічна та теоретична, але це буде корисно спеціалістам. Не можу сказати, що це простий наукпоп; деякі глави я перечитувала декілька разів, щоб розібратися.

[Тетяна Кітчак · Rating 5 out of 5]

Фундаментальна праця! Велика насолода читати текст, що розширює уявлення звичних термінів, звертає увагу на багатство людського досвіду та просякнутий повагою, адвокатує гідність з якою люди долають випробування. У цій книзі дійсно немає рецептів та швидких порад, але є погляд на тему сповнений цікавості та правдивої небайдужості.