«Гіркі апельсини» – роман у новелах про українок та українців на Сицилії. Вони навчаються, працюють, творять, а їхні долі переплітаються у химерне мереживо на тлі моря, квітучого гібіскусу та дещо ретроградних місцевих традицій. Закоханість в Сицилію поступово минає, пори року змінюються, а сицилійські апельсини виявляються зовсім не такими солодкими, як здавалося...
Історія, якою я «смакувала» декілька днів і до якої постійно поверталася думками. Перші декілька десятків сторінок йшли туго, я не зовсім розуміла, до чого я все це читаю, але потім почала вимальовуватися картина і я вже була повністю з головою в історії, спостерігала за долями українців на Сицилії і це досить складно пояснити, але текст написаний таким чином, що я була наче і спостерігачем, і активною учасницею. Своїм стилем книга нагадала мені «Нічні купання в серпні» Осоки, що я читала минулого року, не знаю, от діють на мене ці меланхолійні історії, вони ніби пробуджують в мені щось. Дуже круто. Не універсальна книжка, всім не порадиш, але вона надовго залишиться в моїй памʼяті.
Книга, яка на самому початку вихоплює основну ідею, головну думку, що кружляє в моїй голові, гірше за нав’язливу чайку: Я хочу жити у моря. І навіть апельсинова гіркота не змінює мого мозкового налаштування. Якщо писати про особливі моменти, що зачепили і сподобалися, означає спойлерити. Отже спробую без них, обережно. нНе вся та Європа, що блистить, або коли ми вже покінчимо з меншовартістю. Зачепило Matrimonio riparatore, тригернувши одразу «Кавказькою полонянкою». Сподобалося, що авторка описала Сіцилію з іншого ракурсу, де «коза ностра» - шрам на тілі суспільства, і що про нього товкти одне й те саме… не варто тривожити рани. Адже Палермо це ще й багато смаків та смаколиків. Коротше, дякую авторці за чудові кілька вечорів, за літературну подорож при свічках, за тепле море у листопадовому Львові.
Всі п'ять історій цікаві, атмосферні та життєві про українців на Сицилії. Ніколи не чув про сироко, тепер знаю, що це таке :) не хотів би потрапити під його двіж. А ще потрапити саме на італійський аперітіво.
Книга у мене від грудня 2022, і як добре що прочитав зараз літом :) РЕКОМЕНДУЮ. Читайте українських авторів!
Дуже життєві, справжні, чесні історії про те, що буває під скоринкою. Бо на перший погляд всі апельсини однакові — правду не дізнаєшся, доки не спробуєш. Цікаві персонажі, тонкі емоції, атмосфера Сицилії з її високим і моторошним, курортною красою та тишою несезону, з її людьми, з її морем, з її таємницями і... з її дрібкою магії.
Ця книжка — це спосіб відволіктися від реальності і потрапити на Сицилію, але разом з тим не як у країну-відпустку з пляжами, сонцем та вином (хоча цього там теж достатньо — чого тільки вартує опис вуличної їжі! Хочу тепер туди поїхати і все скуштувати!). Ця книжка — це спосіб зазирнути у мігрантське життя, відчути гарячий подув сироко з самої Сахари та крижаний зимовий вітер з моря. Запах ранкової кави чи морське повітря портових доків. В книжці так багато різних побутових дрібниць, що створюється відчуття, що сама побувала в Палермо. Ще хочу відзначити, що кожна назва оповідання є ключем до них, який повністю розумієш тільки прочитавши їх. І разом з тим роман ненав’язливо торкається, проговорює важливі теми — про статус жінки у суспільстві, про ставлення до мігрантів, про національні стереотипи. І звісно про ідентичність і пошук себе. Саме через формат оповідань та легкий стиль авторки книжка читається на одному подиху. Розсипані натяки і таємниці іноді знаходять відповіді, а іноді так і лишаються нерозкритими (що було на тому судні?!). Цікаво слідкувати, як герої вигулькують то в одному оповіданні, то в іншому — десь вони головні герої, а десь просто перехожі. І як головна таємниця донни фугата розкривається в самому кінці. Але найбільше я хочу подякувати цій книжці, що вона показала мені, як давно я не читала просто для задоволення. Дякую за цю подорож на Сицилію! 🧡
Це дуже підступна книжка! Спочатку вона захоплює й закохує в легку літню атмосферу, затягує у вир пляжів, смаколиків і інтрижок, а потім — вжух — і все змінюється. Я в захваті від того, як остання історія Аліси-Олесі повністю змінює відчуття від решти оповідань. Завершувала книжку з фізичним відчуттям страху — і це круто.
Марино, дякую за цей текст і за всі важливі питання, які ти в ньому підняла!
Так, це написано просто, ніби щоденникові записи чи нотатки, але в даному випадку мені сподобалося. Схоже на такі невеликі замальовки із життя українців і українок на Сицилії, але крізь них проглядається більше і ширше тло. Книжка колоритна, смачна (ці описи їжі! Лише заради цього хочеться побувати в Італії), але не позбавлена сенсів і змістів. Тут звучать такі феміністичні теми, зокрема проблема домашнього насилля і звичай видавати дівчат заміж за ґвалтівника - просто вибух мозку. Та загалом читати було цікаво і приємно.
4,5. написано дуже добре, хоч я не прихильниця короткої прози, було цікаво занурюватися в кожну історію, і те, що вони пов'язані між собою майже невидимою ниткою - вдалий задум. з літературної точки зору нема до чого причепитися. не вистачило мені теплих почуттів до головних героїв, жоден чи жодна не зачепили настільки, щоб співпереживати, тому текст сприйнявся дещо відсторонено
Марина Манченко надзвичайно легко перекидає з історії в історію, від персонажа до персонажа й це виглядає органічно. Манера оповіді, італійський колорит, погода, настрій - усе прекрасно.
Образи італійських сеньйор - 🧡
Спочатку думала, що це добірка окремих новел про українців в Сіцилії, але зрештою всі історії поступово переплітаються. Цікаво було читати кожну з них, заразом дізнаючись про місцеві традиції, страви та трагедії.
Вже чекаю наступну книжку авторки, знаю одна вже анонсована у Віхолі 😊
Однозначна рекомендація. Тут зійшлися багато стежок і сталося диво. Любов до Італії, любов до мандрівок, чарівні описи, важка доля українців за кордоном. Стиль авторки заслуговує навіть не одну, мінімум дві додаткові зірки. Всю книгу я відчував наче сиджу з друзями і слухаю їх оповідки, хочу щось доповнити своє, перепитати, обійняти чи похлопати по плечу. Десь такі ж враження минулого року були від Магнуму Іллі Макаренка. А ще ця книга нагадала чому мої поїздки за кордон ніколи не тривали більше ніж три тижні і чому я ніколи не розглядав варіант виїзду на "постійне місце проживання".
Останнім часом мені дуже подобається читати сучасну українську прозу, бо я швидко відчуваю спорідненість з героями за рахунок спільного сучасного досвіду. Так було з "Драбиною" Євгенії Кузнєцової, з "Дорослими дівчатами" Каріна Армлос і так сталось і цього разу. "Гіркі апельсини" знайомлять нас з історіями 4 українців, які опинились на Сицилії. Хтось з них зовсім ненадовго, а дехто волів би назавжди. В кожній історії авторка не тільки розкриває перед нами красу Сицилії, але й ту темну сторону, про яку ми дуже рідко замислюємось, коли мріємо пожити "десь біля моря". Адже, якщо дуже уважно роздивитись довкола, то можна побачити дикунські традиції на кшталт «шлюбів для захисту честі», де дівчину могли вкрасти, зґвалтувати і змусити вийти заміж за її ґвалтівника. Лише 1981 року було скасовано закон, згідно з яким зґвалтування не вважалося за злочин, якщо ґвалтівник одружувався з жертвою. Якщо не закривати очі, то можна розгледіти домашнє насилля, інфантильність сицилійських чоловіків, печерний сексизм і неповагу до емігрантів. Сенси, які авторка закладала в свої історії дуже швидко зчитуються, бо вона не грається з ними, намагаючись приховати між рядками, а говорить досить прямо. Я з тих людей, хто вважає, що в гостях гарно, але вдома краще, тому мені багато в чому була близька ця книга. Вона щира. Чому тоді лише 3 зірочки? Бо подача сенсів "в лоба" не завжди гарно спрацьовує, інколи все ж варто прописувати їх між рядками. Також авторка хотіла охопити ширшу картину і показати різні долі, які склалися в українців на Сицилії, але тут вже мені не вистачило об'єму і розкриття усіх персонажів.
Це той випадок, коли книга написана дуже просто, але викликає сильну ностальгію за півднем Італії, який я так добре знаю. Можливо, я очікувала іншого, але це в жодному разі не зіпсувало моїх вражень.
Цитати: Треба допомагати своїм мріям збуватися, — сказав він тоді Тані. —Бо лише так варто жити.
Знаєш, що найпаскудніше у цьому всьому? От є людина, яка скоїли тобі багато зла, справжнього зла. Ти її ненавидиш настільки, що мрією, щоб її більше не було, щоб вона просто зникла навіки. І от вона раптом справді зникає, її більше немає, вона своє отримала. Думаєш, від цього легше стає? Нічого подібного! За якийсь час розумієш, що у тебе тепер точно не буде шансу розповісти їй, як сильно вона тебе скривдила, чи заподіяти болю у відповідь, чи помститися якось. І тоді ти ненавидиш її ще більще, бо вона наче втекла від тебе, розумієш?
Відгук: Це було непогано. Просто було добре і... затишно чи що.
Ця книжка — збірка новел про життя українців на сонячній Сицилії. Здається, що це життя має бути солодким і щасливим, але насправді життя там не таке, яким здається. Воно буває важким і гірким, як апельсини, які можна зірвати там з дерев.
Загалом було цікаво подивитись на таку сторону життя українців. Найбільше, звісно, запам'яталася Аліса з Фініком (я і тут знайшла собаку😁). Ця дівчина тягнеться загадкою через всі новели, і її історія лишає гіркий післясмак по закінченню.
Але й інші персонажі досить цікаві: Марк, який впахує на виноробні; Тася, яка намагається знайти свій шлях і займається перекладом; Надя, яка розгублено бродить містом під час Сироко. У кожного з них своя історія і свої болі.
І все це загалом складається в масштабну картинку української еміграції, яка виявляється тими самими гіркими апельсинами.
Що ж, розповісти вам про мою особисту книжку року 2022? Ну, якщо просите…
«Гірки апельсини» - це такий собі роман в новелах, спроба зібрати під одним дахом різні(і водночас міцно зв’язані) історії про українців на Сицилії. Жінки, чоловіки, любов і смерть. Тут можна знайти взагалі все, що потрібно для повного читацького щастя. І яскраві персонажі, і соціальні досліди, і таємниці, таємниці, таємниці. І хоча деякі мої друзі при погляді на книжку казали, що зараз якось не до читання про подорожі.. можу запевнити, що не дивлячись на абсолютне відчуття перебування в іншій країні, тут мова йде зовсім не про пейзажну літературу.
А що стосується «Брами в море»... колись по цій частині можна буде зняти крутий драматичний кримінальний серіал.
Гарна збірка з історій українок на Сицилії. Я дочитала якраз перед поїздкою на острів. Для мені особисто тут все по суті, мальовничо і правдиво. Не зустріла там українців, але Сицилія вражає як у книзі, так і в реалі. Знову ж таки. Для мене це книга - настрій. Відчути себе в шкірі інших.
Роман у новелах Марини Манченко, випускниці Літосвіти, це справжня подорож читача до сонячної Сицилії, сповненої ілюзій та надій для героїв книги, але водночас такої, що живе своїм буденним життям з його повсякденними радощами, розчаруваннями та неприглядними сторонами. Так і нічийні апельсини, які на перший погляд здаються такими привабливими, врешті-решт виявляться гіркими. Переїхавши на Сицилію, ви все ще продовжуєте жити на планеті Земля серед людей, а всім людям властиво як любити та проявляти емпатію, так і чинити зло та помилятися.
Прочитавши книгу, я ніби прогулявся з авторкою вуличками Портамаре, Палермо та Острова Жінок, Ізоли-делле-Фемміне. Це захоплива і водночас сповнена емоцій мандрівка. Тепер я знаю, що паніно — однина, паніні — множина, не плутатиму піцетту з піцою та не називатиму корнетто бріошшю. І знатиму, чим може обернутися сліпе слідування традиціям.
Але, звичайно, ця книга не лише про Сицилію: вона про долі українців за кордоном. Мене більше за все зачепила історія героїні, яка брала участь у Майдані та переживає, що була затримана міліцією напередодні страшних подій 18-20 лютого 2014 року, відчуваючи провину, що не була там, де має бути. Можливо, вона і зараз, перебуваючи на Сицилії, все ще не на своєму місці.
Але доля кожного героя та кожної героїні цієї книги виключно в їхніх власних руках. Здається, над ними не власна ані авторка, ані читач, і ми можемо тільки здогадуватися, які рішення вони приймуть у своєму житті. Адже лише вони самі знають, хто вони. Що правда, а що вигадка в їхньому житті. І якими іменами їх називати.
Написано добре, але після книги залишився доволі сумний післясмак. Майже кожна історія зводиться до того, як важко жити в еміграції, почуватися «чужою», жити в постійній небезпеці та стикатися з недоброзичливим ставленням сицилійців. Мені хотілося трохи більше світла та різноманітності.
Є книжки, про які з перших сторінок розумієш, що вони будуть особливими. Чудові оповіді, які залишають на шкірі післясмак теплих днів Сицилії, а у роті гіркуватий присмак від непростих життєвих історій.
Коли ти приїжджаєш в іншу країну, всі проблеми ніби лишаються в Україні й ти почуваєшся дуже вільним. А потім, коли починаєш розуміти мову та дивитись у суть того, що відбувається і наче світло трохи гасне, і все вже не буде так, як раніше. Краще чим твоя країна не може бути, а все залишай для відпочинку, щоб закоханість у літо не минала ніколи. Дежавю - це коли справджується твоя доля. Хороше життя не чекає десь у майбутньому. Воно поруч: смачна їжа, вино у келихах, зручні дивани, стосунки…
Подвійні стандарти - це не круто, але правда. Один не змінить культуру, яка встановлювалась роками. Тюрма - це не місце, а люди. Захищати себе - право кожної людини.
Свіжий ковток…нова хвиля в українській літературі. Прекрасна і сучасна українська проза. Авторка дуже гарно і реалістично змальовує життя на італійському острові - Сицилія.
Дуже приємно написаний локальний роман. Проковтнула за один день, прочитати своїм знайомим більше б радила, ніж ні. Для мене це книжка з однієї полички з Кузнєцовою і Гусєва («Несвятий», який чомусь багатьом не зайшов і не зазвучав на широку публіку): легкою мовою про складні для українців речі. К мене є чим «дорікнути» «Гірким апельсинам». Це і подекуди наївність тексту, і занадто прозора мораль, і притягнута за вуха та сама гіркість апельсинів, і штучність персонажів італійців. Мені особисто дуже важко співчувати героям, які усіма силами, правдами і неправдами хочуть залишитись на Сицилії і дуже страждають від того, що або не виходить або проблем, які у зв’язку з цим виникають. Якщо там так погано і так гірко, то нащо всі ці потуги? Але це уже власні рефлексії на тему. Загалом я ціную тексти, які хочеться прочитати залпом. Цей - з таких.
Дуже багато хороших відгуків про книжку читала, і обкладинка красива, тож я не купила. Але текст дуже розчарував. Схоже на записки в щоденнику, дуже просто, при цьому місцями забагато пафосу та страждань без очевидних на це причин. Саме так я десь у щоденнику писала раніше, але нікому це не показувала. Чесно подолала дві історії, але більше не змогла.
Хороша книга. Історія, яка захоплює. Ти перебуваєш в ній і добре бачиш картинки. Цікаво переплітаються долі в один сюжет. Десь мені захотілося більше дізнатися більше про двох героїв. Марко і Нестора, цікаво було б зрозуміти, як склалися їхні долі. Добре пропрацьовані деталі і як би сказали професіонали «сюжет тримає та не провисає».
Глибока, красива, щемка книга. Про правду еміграції, рожеві мрії і стереотипи, що розлітаються на друзки, про шлях до себе, про пошук і зцілення. Найбільше сподобалось оповідання про сироко, кульмінація в цієї історії дуже потужна.
Прекрасна книга, стиль автора дуже легкий, проковтнула за вечір. Це саме те, що зараз потрібно - відволіктися на море, сонце, пісок і апельсини, нехай навіть і гіркі.
Дуже сподобалась. Люблю збірники невеликих оповідань, які наче і не пов'язані між собою, зате сюжетно перетинаються. Багато цікавих нюансів про життя на Сицилії.