What do you think?
Rate this book
Містифікатор
Пригодницький гостросюжетний детектив У кримінального авторитета і злодія «в законі» Рудольфа Карловича Лещинського клопотів вистачає, навіть коли він уже, так би мовити, «відпочиває на пенсії». Здавалося б, усе під контролем, та чомусь налагоджений механізм дбайливо виплеканої імперії почав давати збої.
328 pages, Hardcover
Published January 1, 2009
2 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
January 12, 2023
Є такі особливі детективи — про буття 90-х. Братки, рекет, злодії в законі... Багато з нас ще дивилися свого часу «Бандитський Петербург», а дехто ще й «Бригаду». Але я ніколи не замислювалася, чи є подібні детективи українською. Виявляється, є :) І читати такий зараз було... дивно.
В книзі дуже багато пояснень, подекуди недоречних, тобто люди пояснюють собі або іншим те, що нібито мусять знати всі учасники розмови. Ясно, що ці пояснення робляться для читача, в тексті вони виглядають неоковирно.
З одного боку, подекуди автор вживає дуже гарні, не надто заяложені слова та вирази. З іншого — повсюдно канцелярити, оті пояснення для читача, ліричні відступи, потрібні для того, щоб донести думки автора про світ, але абсолютно недоречні в романі. Сам сюжет... про нього трохи згодом, але все дуже погано.
Поза тим, книжку я дочитала, хоча це й зайняло в мене чималенько часу. Для мене це було навіть трохи ностальгічно. Розмірковування персонажів про те, що світ такий, яким є, і це навіть непогано, бо бандити вправно виконують функції держави, де-факто відсутньої. А що ж робити? Хтось мусить панувати, хтось достатньо сильний, щоб міг забезпечити... Багато з вас чули ці розмови. Дехто навіть, може, сам брав у них участь.
Постійна недовіра кримінальників один до одного; щойно мило говорили й обіймалися, а потім один другому підклав отруту; бізнесу без вимагань не буває; менти працюють винятково «дахом»; нечувана жорстокість є буденною рутиною і саме так і описується... Мало який скандинавський детектив може похизуватися такою кількістю кровяки. І такою жорстокістю, еге ж. Тільки тут жорстокості ніхто не дивується, не жахається — це просто життя, воно таке, до цього всі звикли.
Обстановка, в якій я дорослішала. Рідна, можна сказати.
До безумовних чеснот треба віднести вміння автора правильно починати книжку :) Початок дійсно несподіваний і тим приваблює. Також, як я вже казала, в цілому безбарвна, проста мова деінде розквітає цікавими, соковитими виразами та зворотами. Видно, що українська мова авторові не чужа, він дуже гарно вміє нею користуватися, коли захоче. (Власне, це й не дивно: інші в ті часи українською не писали). Але це вміння — на рівні слів і словосполучень, в речення ці одиниці стають уже дуже дивно. Крім того, автор має дуже цінну чесноту: коли стає нудно (а протягом читання це відбувається неодноразово), він різко змінює декорації та вводить гострий сюжетний поворот. Втім, називати цю книжку гостросюжетною — все-таки перебільшення. А, ще фінал у книжки вдалий.
Отже, що тут відбувається. Головний герой — кримінальний авторитет, пан вже доволі літнього віку. Розум у нього ясний, хватка міцна, тож він уже вийшов на високі щаблі, крутить зокрема і чиновниками, а також править розборки, прибираючи конкурентів — а таких чимало. Багато авторитетних кримінальників вважають, що дід засидівся на троні.
Крім того, є ще одна сюжетна лінія — двоє хлопів робінгудять, тобто, обурені несправедливістю життя, вбивають поганих кримінальників. Ще іноді в сюжет вплітаються розповіді про окремих людей, долі яких потім будуть пов’язані з основною історією. Так, починається роман взагалі сценою в психушці.
Сюжет, мушу зізнатися, напрочуд наївний. Ті робінгуди дуже легко вбивають кримінальних авторитетів, і жодна охорона не стає їм на заваді. Головний герой, кримінальний авторитет, який досі вчиняє різні глибоко незаконні афери, раптом вирішує створити власну правдиву біографію, для чого винаймає письменника та все щиро йому про себе розповідає. Відома людина, депутат, потрапляє в психушку, і її особу ніхто не ідентифікує... Багато таких моментів.
Структуру роману гарно характеризує вислів «мох, і трава, і жаба крива». Текст розбито на розділи різного розміру. Вони згруповані безсистемно: спочатку може йти кілька розділів, присвячених одній сюжетній лінії, потім — кілька розділів другої, потім лінії скількись-то чергуватимуться, потім нам раптом почнуть докладно розповідати біографію головного героя, яку той хоче бачити в книжці, роблячи це в стилі політичної агітки. Ледь не пів книжки займає ця біографія, потім так само раптом автор повертається до сучасности, а коли згадує лінію робінгудів, то навіть стисло розповідає зміст попередніх серій, усвідомлюючи, що читач уже геть забув, хто то такі. Нам докладно розкажуть про всі види кримінальної діяльности 90-х — від наркоторгівлі до продажу краденого мистецтва. І багато разів побідкаються, яка погана ця країна та які ми всі від природи недолугі.
До речі, детектива як такого не вийшло: немає жодної справи, яка була б розплутана. Не вийшло й антидетектива, де сенс у тому, щоб злодій уник покарання. Це просто розповідь про життя-буття кримінальників і тих, хто намагається їм протистояти.
В книзі дуже багато пояснень, подекуди недоречних, тобто люди пояснюють собі або іншим те, що нібито мусять знати всі учасники розмови. Ясно, що ці пояснення робляться для читача, в тексті вони виглядають неоковирно.
З одного боку, подекуди автор вживає дуже гарні, не надто заяложені слова та вирази. З іншого — повсюдно канцелярити, оті пояснення для читача, ліричні відступи, потрібні для того, щоб донести думки автора про світ, але абсолютно недоречні в романі. Сам сюжет... про нього трохи згодом, але все дуже погано.
Поза тим, книжку я дочитала, хоча це й зайняло в мене чималенько часу. Для мене це було навіть трохи ностальгічно. Розмірковування персонажів про те, що світ такий, яким є, і це навіть непогано, бо бандити вправно виконують функції держави, де-факто відсутньої. А що ж робити? Хтось мусить панувати, хтось достатньо сильний, щоб міг забезпечити... Багато з вас чули ці розмови. Дехто навіть, може, сам брав у них участь.
Постійна недовіра кримінальників один до одного; щойно мило говорили й обіймалися, а потім один другому підклав отруту; бізнесу без вимагань не буває; менти працюють винятково «дахом»; нечувана жорстокість є буденною рутиною і саме так і описується... Мало який скандинавський детектив може похизуватися такою кількістю кровяки. І такою жорстокістю, еге ж. Тільки тут жорстокості ніхто не дивується, не жахається — це просто життя, воно таке, до цього всі звикли.
Обстановка, в якій я дорослішала. Рідна, можна сказати.
До безумовних чеснот треба віднести вміння автора правильно починати книжку :) Початок дійсно несподіваний і тим приваблює. Також, як я вже казала, в цілому безбарвна, проста мова деінде розквітає цікавими, соковитими виразами та зворотами. Видно, що українська мова авторові не чужа, він дуже гарно вміє нею користуватися, коли захоче. (Власне, це й не дивно: інші в ті часи українською не писали). Але це вміння — на рівні слів і словосполучень, в речення ці одиниці стають уже дуже дивно. Крім того, автор має дуже цінну чесноту: коли стає нудно (а протягом читання це відбувається неодноразово), він різко змінює декорації та вводить гострий сюжетний поворот. Втім, називати цю книжку гостросюжетною — все-таки перебільшення. А, ще фінал у книжки вдалий.
Отже, що тут відбувається. Головний герой — кримінальний авторитет, пан вже доволі літнього віку. Розум у нього ясний, хватка міцна, тож він уже вийшов на високі щаблі, крутить зокрема і чиновниками, а також править розборки, прибираючи конкурентів — а таких чимало. Багато авторитетних кримінальників вважають, що дід засидівся на троні.
Крім того, є ще одна сюжетна лінія — двоє хлопів робінгудять, тобто, обурені несправедливістю життя, вбивають поганих кримінальників. Ще іноді в сюжет вплітаються розповіді про окремих людей, долі яких потім будуть пов’язані з основною історією. Так, починається роман взагалі сценою в психушці.
Сюжет, мушу зізнатися, напрочуд наївний. Ті робінгуди дуже легко вбивають кримінальних авторитетів, і жодна охорона не стає їм на заваді. Головний герой, кримінальний авторитет, який досі вчиняє різні глибоко незаконні афери, раптом вирішує створити власну правдиву біографію, для чого винаймає письменника та все щиро йому про себе розповідає. Відома людина, депутат, потрапляє в психушку, і її особу ніхто не ідентифікує... Багато таких моментів.
Структуру роману гарно характеризує вислів «мох, і трава, і жаба крива». Текст розбито на розділи різного розміру. Вони згруповані безсистемно: спочатку може йти кілька розділів, присвячених одній сюжетній лінії, потім — кілька розділів другої, потім лінії скількись-то чергуватимуться, потім нам раптом почнуть докладно розповідати біографію головного героя, яку той хоче бачити в книжці, роблячи це в стилі політичної агітки. Ледь не пів книжки займає ця біографія, потім так само раптом автор повертається до сучасности, а коли згадує лінію робінгудів, то навіть стисло розповідає зміст попередніх серій, усвідомлюючи, що читач уже геть забув, хто то такі. Нам докладно розкажуть про всі види кримінальної діяльности 90-х — від наркоторгівлі до продажу краденого мистецтва. І багато разів побідкаються, яка погана ця країна та які ми всі від природи недолугі.
До речі, детектива як такого не вийшло: немає жодної справи, яка була б розплутана. Не вийшло й антидетектива, де сенс у тому, щоб злодій уник покарання. Це просто розповідь про життя-буття кримінальників і тих, хто намагається їм протистояти.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews