Перемагати українською. Про мову ненависті й любові

Чути українською #3

by Ольга Дубчак

Мова ненависті — річ погана, але під час війни — цілком добра й навіть необхідна. Як ми називаємо ворога? За якими мовленнєвими особливостями легко його розпізнаємо? Чи вміємо ми воювати словом? Чи достатньою є наша русофобія? Авторка книжки «Перемагати україн­ською» намагається розібратися з усіма цими питаннями й доводить, що воювати на мовному фронті так само важливо, як і безпосередньо на полі бою. Наша мова вміє давати відсіч ворогам і бути твердою крицею, однак для українського народу вона є передусім домом буття. Українська — це мова любові, ніжності й підтримки в тяжку мить. І саме зараз вона потрібна нам як ніколи. Книжка «Перемагати українською» — це також про плекання українського слова й прагнення берегти його попри все.

Genres: Nonfiction, War, Ukrainian Literature, Ukraine, Linguistics

144 pages, Paperback

First published October 12, 2022

Reviews

[verbava · Rating 4 out of 5]

майстерклас із конструктивного використання люті, коротка й дуже вчасна ода українській мові, ніжній і дошкульній, солов'їній і вибуховій.

[Igor Mogilnyak · Rating 5 out of 5]

5⭐️ #ebook

Мова має значення та важлива! Запорєбрикових бісить наша ідентичність.

[Anna Petruk · Rating 2 out of 5]

В перших двох книгах серії авторка казала, що всього книг буде три, і третя буде присвячена реченням. Але, очевидно, 24 лютого внесло свої корективи. Я розумію, чому автор і видавництво хотіли створити "Перемагати українською. Про мову ненависті й любові", але особисто мені ця книга серії не зайшла.

Спершу про хороше. Найцікавішими для мене матеріалами в цій книзі були:
- останній, п'ятий, розділ, про культуру мовлення
- бонусний розділ "для тих, хто хоче перейти на українську мову"
В них принаймні я вбачала якийсь сенс, адже дуже багато людей роблять помилки, наведені у розділі 5, і дуже багато людей (включаючи мене) перейшли на спілкування виключно українською та англійською в побуті та на роботі у 2022.

Решта книги, якщо чесно, тягне на фейсбук пост авторки (або кілька), але не на книгу. Типу, ось тобі 30+ сторінок етимології слів на кшталт Вільха, Стугна і т.д. Не тому що в їх етимології чи вжитку є щось цікаве, не тому що вони якось пов'язані, а тому що - ви здогадалися - так названі деякі види озброєння української армії. А ось цілий розділ ми повторимо суфікси пестливості, які ми докладно розібрали в попередній книзі. І так далі.

Все, що тримає цю книгу докупи - емоції. "Ми - хороші, вони - погані", "та як же так можна?!" і т.д., здебільшого у фірмовому стилі жартів авторки. Знову ж таки, ці емоції мені цілком зрозумілі. Можливо саме тому мене це відштовхнуло - бо у мене достатньо власного обурення та гніву, щоб переживати ще й авторчин. У кожного з нас повні соц.мережі цих закликів, криків та питань, їх і так навколого забагато. Дякую, ще у формі книги - мені не треба.

Дубчак має розуміти, як важливо обирати правильні слова. Ця книга ніби тому і присвячена. Але її почитати, з нашого боку "боги війни", а проти нас - чмоні. Я розумію, що таким чином вона, як людина з тилу, хоче виразити максимальну повагу до тих, хто воює. Але для мене це звучить навпаки. Наші солдати - "боги війни", тобто щось таке далеке, невидиме, на що молимось і сподіваємось на здійснення всіх наших бажань, та сама мантра "вірмо в ЗСУ". Це ще щось супергеройське - вони не звичайні люди, а надлюди, боги, непересічно сильні та невразливі. Але війна йде майже два роки і не збирається закінчуватись. І ні, наші солдати не боги, а люди, такі самі, як ми. Це наші брати, чоловіки, сусіди, це таксист з Уклона та кур'єр Глово. Вони, на жаль, дуже навіть вразливі. Вони отримують поранення і гинуть, на жаль, дуже часто. Тому оце "боги війни" мені муляло весь час і обурювало, бо це дуже характерно...

До того ж, більшість книги вже зараз читаються як трохи застарілі. Бо кого зараз дивує, наприклад, що соц.мережі забороняють мову ворожнечі? Ми всі цим переобурювались ще в березні 22.

[Дар’я Буря · Rating 5 out of 5]

Прочитала я цю чудову книгусю, книжечку, книгусєньку за одну годину. Годину, наповнену гордістю, щастям, болем і сміхом. Чудовий твір, чудовий гумор авторки і чудове словництво книги. Те, наскільки майстерно Ольга використовує мову — моя кінцева мета володіння українскою. Ну і до цього ж — окрема дяка за бонусний контент у вигляді порад для минулих російськомовних (тобто для мене). Хочеться подарувати цю книжку батькам і подякувати за те, що не дивлячись на дитинство в зросійщеному місті прикордоння — я все таки знала «не я б‘ю — верба б‘є», «відкопилила губу» та «доця, ходи сюди». І за українську школу, і уроки української літератури, і гімн кожного першого вересня — теж радію своїй долі. Стовідсотково, одна з топ-книг 2023-го року, для мене!

[Yulia Kryval · Rating 5 out of 5]

Зустрілись одного разу кандидатка філологічних наук і звичайна собі україночка-русофобочка (чи то мізорусочка?) в одній особі і написали книжку про мовленнєву нормалізацію зневаги до ворога в умовах війни, про переможну українську й інші різненькі мовні приємності.

Чудесна ідея для подарунку замість коробки цукерок (собі в тому числі).

[Ірина Білоусова · Rating 5 out of 5]

Я, як завжди, починаю з кінця. Давно збиралась прочитати дві попередні книги, а цю не збиралась, а взяла і прочитала. Сьогодні, коли ненависть до русні зашкалює через кляті масовані удари по всій Україні, я читала цю книгу і це був мій спосіб заспокоїти нерви.

Ми переможемо, а українська мова нам у цьому допоможе! Не потрібно вкотре повторювати, що мова — це зброя, а ми її носії — солдати на цьому фронті. І це на часі. Завжди.

[Ivanna · Rating 4 out of 5]

Мені не сподобалось, що було зневажливо написано про жанр фентезі.
Сам стиль чомусь не дуже зайшов, але не можу зрозуміти чому.
144 сторінки і дві з них пусті, серйозно??
І про додаток про перехід на українську мову. Я вважаю, що русифіковані громадяни України таку книгу не куплять і не прочитають. Якщо у них є таке бажання (перейти на справді рідну мову), то вони це роблять, а тоді ось ці поради їм уже ні до чого.
- мені треба вивчити англійську, але я не буду пробувати нею говорити, бо мені здається, що я буду звучати смішно і буду робити помилки. Якесь виправдання для розумово відсталих, їй богу. Таким людям уже не допомогти.

Словом, якийсь поганий післясмак у мене після книги. Особливо та заява "не на часі" 😒.
Я розчарувалася, а я ж маю то всі три книги, ех.
Тепер не знаю, коли читатиму перші дві.

[Anastasiia Rebko · Rating 4 out of 5]

Коротко і з гумором описані ті слова української мови, які ми почали частіше використовувати з приходом вороженьків на нашу земельку. Тут описується і походження слова «москаль», і те, чому верба і вільха є такими популярними в нашій культурі, та і загалом ще згадуються певні лексичні моменти, які можуть бути цікавими пересічним читачам та читачкам. Книга читається за один день, і лишає після себе хороший післясмак.
Думаю, що її не можна вважати науковою працею, це швидше корисний розважальний контент для глибшого пізнання нашої мови-мовоньки. Не факт, що ця книжечка буде популярною або корисною років так через двадцять, але на сьогоднішній час вона як раз дуже актуальна, тому беріть і читайте. Нудно точно не буде, та і багато часу ви на неї не витратите.

[Hello · Rating 3 out of 5]

Враження, ніби авторка ставила за ціль згадати якомога більше сучасних реалій, хоча актуальність вже обумовлена самим існуванням книжки.
Можливо, це через те, що весь цей час ми знаходимось в контексті згадуваного у книзі й всі елементи життя під час війни давно знайомі, але чекала наголос на аналізуванні словотворень, а тут скоріше їх перелічування.
Понад 10 разів згадуються попередні праці авторки, з часом набридає. Книга більше схожа на пости у соц. мережах, ніж на працю про мову. Сподобався бонус у кінці. В цілому, занадто емоційно і недостатньо науково. Цікаво, але вимушено і надто «стендапно».

[Masha Pogorielova · Rating 3 out of 5]

Історично не люблю гумору, який базується виключно на баянах і самомилуванні «гумориста» 😕

З-під цих глибин багатослівних потоків «гумору» вдалося виловити кілька гарних шматків — як в манюньках Авраменка, де він пояснює, чому аркуш, а не листок. І про походження слів.

Плюс кілька істин рівня, що масло масляне. Матюкатись можна, якщо це допомагає психіці, щоб перейти на українську треба просто перейти на українську, не ображайте орків і свиней…

[Andrij_Kraw · Rating 3 out of 5]

Дуже вимушена книга і тому читається відповідно.

[Oleksander Lysenko · Rating 5 out of 5]

Веселить, завдає користі, патріотичнесенько, надихає уражати воріженьків — прочиткав одним гамузеньком за кілька годиночок.

[ALLA ZAIATS · Rating 4 out of 5]

Класна книга про мову ворожнечі та мову любові, тільки шкода, що так мало.

[Alena · Rating 3 out of 5]

Критеріями вибору цієї книги були кількість сторінок та 2 попередні книги авторки, які я хотіла прочитати, але поки не складалося.
Отож, моє враження наступне:
Якщо ви - людина, яка намагається перейти на українську мову з російської - ця книга може стати для вас підтримкою і жартівливим другом, який розвіє ваші страхи
Якщо ви все ще не розумієте, чому мова МАЄ ЗНАЧЕННЯ - вам теж варто прочитати цю книгу.
Дуже цікаво розібрано, які має назви українська зброя та чому саме такі (Вільха, Стугна і т.д)
Але є декілька але🤔
1. Авторка, на мою думку, дійсно в деяких місцях себе перехвалює. Ближче до кінця книги це починає набридати
2. Багато реклами попередніх книг. Це не погано і не добре - це просто факт
3. Саме чогось нового і цікавого із 140 сторінок було сторінок 20-30. Все інше - роздуми на тему, чому кацапи так звуться, чому вони погані і хай би вже вони скоріше повиздихали. Я, чесно, тільки за) але очікувала від книги трохи більше про мову, а не про побажання
4. Як носій суржика з дитинства можу сказати, що навіть я можу говорити без проблем чистою українською мовою - на роботі чи десь в офіційному середовищі. І я бачу, що мені це робити легше, ніж людям, які переходять з російської. Тому дозволю собі в цьому питанні з авторкою не погодитися. Бо коли ситуація вимагає - я без проблем згадую всі слова і говорю дуже правильно. А вдома з чоловіком чи друзями не хочеться надміру напружуватися, тож суржик coming back 🤷🏼‍♀️

[Nadiika Pototska · Rating 4 out of 5]

Жива класна мова, чіткі описи і думки. Більше схоже на статтю, ніж книгу. Але най буде.

Корисні занотовані думки:


🟦 Розмовляючи українською, ви робите боляче ворогові, а це дуже й дуже немало. Прийнявши рішення забувати російську й учити українську, ви перейшли на бік світла й добра, а це дуже й дуже сильно. Тож якщо вас долає почуття про-вини, що ви нібито мало робите для завершення цієї війни, знайте: ви робите достатньо, якщо обираєте правильну мову.
І звісно, якщо достатньою є ваша русофобія.

🟦 термін «русофобія» до того, про що ми говоритимемо далі, не зовсім підходить. Фобія в перекладі з грецького фрос означає «страх».
Ми ж їх (кого? Дізнаємося просто зараз!) зовсім не боїмося. Те, що ми відчуваємо, є радше нена-вистю, зневагою, огидою, а це означає, що нам треба придумувати нове слово, яке вмістило б у собі ще й указівку на ворога. В соцмережах поки ще не надто прижилося, але вже трапляється мізорусія, тобто ненависть до росіян.

🟦 Корисні цитати:
- Тато, чорт в хату лізе. Нехай, аби не москаль
- А скільки людей в церкві було? Аніжоднісінького. Одні москалі

- Бог створив цапа, а чорт кацапа

🟦 Правила мови:
Не наносити удару, а завдавати удару
-Не нести втрати, а зазнавати втрати
- не вразили обʼєкт, а уразили обʼєкт
- Думки збігаються, а не співпадають
- Скасовувати, а не відміняти
- - не танку (бо це танець), а танка

[Olhastm · Rating 3 out of 5]

⭐⭐⭐

Купила цю книгу десь півтора роки тому. Повелась на назву. Ну і це ж про мову. Вчора прочитала. Що вам сказати. У мене склалось враження, що авторка просто використала час і можливість. І хоч вона стверджує, що книга писалася довго і важко. Я не вірю.

Почну з того, що не зайшло:
— постійно пише про себе в третій особі, і це бісить, особливо вже наприкінці книги;
— сто пітсот раз згадує попередні книги цієї серії;
— гумор одноманітний. Якщо спочатку було ок, то що занадто, те не здорово;
— забагато повторів;
— ну і загалом враження склалось таке, що треба було роздути до розмірів книги. Ми так колись курсові чи реферати писали: налити водички, побільше графіків, картинок, табличок, прикладів. Таке.

З хорошого:
— опис української зброї і етимологія назви. Цікаво.
— сама ідея теж класна, але її треба було доопрацювати; сторінок 30 в книзі можна лишити (із 140);
— дуже класні два останні розділи про культуру мовлення (ті слова, які щодня в новинах і чому вони не ок — русизми) і поради для тих, хто хоче перейти на українську.

Це була третя книга в серії. Я почала з неї. І щось непевна, що хочу читати попередні дві. Хіба онлайн. Побачимо.

[Dmytro Naidenko · Rating 3 out of 5]

Маленька книжка про українську мову у контексті цієї війни. Перші розділи не дуже цікаві, на кшталт звідки походять назви українського озброєння або як утворюється зменшувальна форма (це ж вже було), а розділ про обзивання русні взагалі має вайби ніби ви з друзями разом з чогось жартуєте та смієтесь, але заходить мати одного з вас і починає пояснювати вам ваші ж жарти - та вже не смішно.
Останні розділи дещо інформативніші і стосуються правил вживання слів, які часто можна почути в сьогоднішніх новинах.

[Kateryna Knyaz · Rating 3 out of 5]

Я розумію, чого ця книга з'явилася, але у той же час розумію, що вона як наче дуже вимушена. Складається враження, що авторка просто повторює реаліі сьогодення, якими і так оточений кожен українець, тому можливо ця книга була б цікава комусь із іноземців, або українців, що виїхали до 24 лютого. Гумор здавався мені не смішним, а просто притягнутим, постійні референси на попередні книжки авторки - просто рекламою.
Сподобалися останні розділи книги - про використання популярних слів сьогодні. Оце багато кому знадобилося б (мені до речі теж, бо я тільки переходжу на українську).

[Ольга Мисливець · Rating 5 out of 5]

Книга надзвичайно тепла, "смачна" з точки зору власне мови написання і сповнена неймовірної любові до мови-мовоньки. Вона не геніальна, не є стосом правил, керівництвом з культури мовлення чи щось подібне, але вона точно має зронити зернятко захоплення українською мовою. Щедро пересипана жартами, надихаюча та сонячна книжка, якраз для миттєвостей смутку в нинішніх реаліях.
PS дуже раджу також слухати книжку у виконанні Соні Сотник - окремий вид задоволення.

[ліда лісова]

непоганий розкрут, хоч і шароварний у жартах і каламбурах. мабуть, було вчасно. але тоді, у той період часу. зараз… ну. книжка швидко закринджилася, і то показник.

можливо, буде корисною для тих, хто збирається перейти на українську.

[Lena in_ua · Rating 4 out of 5]

чотири зірки відповідно за:
1) етимологію назв української зброї;
2) розділ про культуру мовлення (не зайве й повторити);
3) поради тим, хто вивчає або хоче вивчати українську;
4) буряк тобі в дишло

[Marka Lib · Rating 5 out of 5]

«Мова ненавісті – річ погана, але під час війни – цілком добра й навіть необхідна». У передмові авторки зазначено, що ця книга навіть не планувалася у мовознавчій серії @vikhola.ua , але на вимогу часу з’явилось видання присвячене мові Перемоги.

Чи достатня наша русофобія? Якою є мова ненависті? Відповідь криється у відомих народних приказках: «Хоч і добрий чоловік, але ж москаль», «Бог створив цапа, а чорт - кацапа» або «Чую синку, що ти не москаль!»

У мові любові, нам підкреслюють, що «слово як зброя і зброя як слово». Словник здорового військово збагатився милозвучною українською «Стугною», «Вільхою», «Вербою», «Кропивою» та «Богданою».

Але ж «ніжності забагато не буває» й ми суто по-українські вживаємо демінутиви, виражаємо зменшеність: зрадонька та вороженьки.

Не обійшлося без важливих прикладів культури мовлення:

-Не наносити, а завдавати
-Не нести, а зазнавати
-Уразити чи вразити
-Збігатися, а не співпадати
-Танка чи танку
-Скасування, а не відміна

У бонусному розділі викладено слушні поради для тих, хто хоче перейти на українську, чи треба прагнути ідеалу та чи остерігатися суржику? Мене авторка дуже заспокоїла, що суржик – це дуже натуральна штука.

Відкидайте нав’язані міфи, спілкуйтеся українською! Читайте багато українською!
Ми переможемо! Слава Україні!

[Marianna · Rating 4 out of 5]

Книга на один вечір, приємний вечір.
як на мене, не зовсім розкрита сама ідея і заголовок, але авторка могла мати саме це на увазі, ніж те, на що сподівалась я.


Цитати:

мізорусія - ненависть до росіян
мовою ненависті, або ж ворожнечі, називають агресивні висловлювання, що принижують чи дискредитують людину або групу людей за ознакою раси, національності, політичних поглядів, релігії, статі, сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності. стр.19

ми, ті, хто опинився в епіцентрі жахливої трагедії отримали право на мову ненависті. стр 21

Об'єктивувати ворога й називати його зневажливо з ненавистю за умов війни - абсолютно нормально стр.28

Прислів'я: Тату, чорт у хату лізе!- Нехай! Аби не москаль! стр.36
А багато було людей у церкві? - Людей,мамо, не було нікогісінько, тільки самі москалі.стр.37

Дослідники стверджують, що слово "кацап" у мовах багатьох східних турецьких племен віддавна має значення "різник", "лютий чоловік", "кат", "деспот", "злодій" стр. 39

[Tetiana Smoliar · Rating 5 out of 5]

Я мрію, що українську мову почують викладати у школах та в університетах так само цікаво і легко, як це робить Ольга Дубчак.

Сьогодні всі багато говорять про неприпустимість «мови ненависті». Але те, що гарно в теорії, не завжди спрацьовує на практиці, особливо коли в твоїй країні війна.

На сторінках видання багато роздумів про те, що наша мова може спонукати як любити, так і палко ненавидіти. Що в часи війни не варто бути стриманим щодо ворога, а можна і треба говорити йому у вічі все, що про нього думаєш. Що українська мова зараз є важливим орієнтиром у пошуках відповіді на питання «Хто ж ми такі?». Мова на часі! Мова - це один з елементів зброї!

Безперечно, дану книгу повинен прочитати кожен українець.

[Христина Лончина · Rating 5 out of 5]

Це дуже добра мова ненависті 😅, цензурована, я б сказала 😁, бо якщо б авторка написала нашу реальну мову ненависті до росіян, то пів книжки треба було б запікати ****.

Цієї книжки не мало бути в мовній серії, але життя вносить свої корективи.

Ольга Дубчак розповідає про те, як ми називаємо ворога (кацапи, москалі, орки, свинособаки, русня, рашисти), але пам'ятаймо, всі вони росіяни, і саме росіяни мають нести відповідальність за вчинені злочини; про українську зброю, яка названа в честь дерев - вільга, верба, а також річок - стугна; про те, як мова стає прямою ідентифікацією і нарешті це зрозуміла більшість українців (паляниця, Укрзалізниця), як мова стає зброєю...

І ще трохи опису з анотації: "Наша мова вміє давати відсіч ворогам і бути твердою крицею, однак для українського народу вона є передусім домом буття. Українська — це мова любові, ніжності й підтримки в тяжку мить. І саме зараз вона потрібна нам як ніколи".

Мені сподобалося, бо "Перемагати українською" - це ще одне нагадування для на усіх - бережіть мову, тут і тепер!

[Volodymyr · Rating 5 out of 5]

Вже третя книжка яка виявилась найдотепнішою з цієї серії. Майже на кожній сторінці мене щось змушувало усміхатися. І це добре впливає на запам'ятовування матеріалу.
Зміст в цей раз менше про конкретні правила і розгорнутіше про випадки / походження / термінологію та перевагу української. Однозначно раджу для прочитання, навіть якщо ви не знайомі з попередніми двома книжками.

[Valentyna · Rating 5 out of 5]

«Саме так: сьогодні, коли ми лупимо ворога з усіх боків — на фронті, на волонтерській ниві, на економічному полі й навіть у дитячих садочках, — мова стає тією зброєю, яку видали кожному з нас без дозволу влади, а одразу при народженні.»

Чудова книга про значимість мови, її вразливість та вірне оперування поняттями. Раджу!

[Alina Prysiazhniuk]

Не люблю нонфіки, однак цю книгу прочитала не без цікавості (у тому числі до особистості авторки). Такі книги мусять існувати, адже вони фіксують реальність у тому вигляді, в якому ми її спостерігаємо.

P.S. Брют із салом — хє-хє-хє

[пан Брат Кумсват · Rating 5 out of 5]

Чудові текст і начитка у виконанні Соні Сотник! Красива, легка мова. Іронія та жарти, які змушують посміхатися і покращують настрій. Цікаві та корисні факти. Сміливо можу радити цю книгу всім, хто прагне нашої перемоги!

[Alterionisto · Rating 4 out of 5]

Весело і пізнавально