Failed State: A Guide to Russia's Rupture

by Janusz Bugajski

Attempts to transform the Russian Federation into a nation state, a civic state, or a stable imperial state have failed, argues Janusz Bugajski. Paradoxically, though Vladimir Putin assumed power to prevent Russia's disintegration, he may be remembered best for precipitating the country's demise.

Bugajski considers the factors contributing to a possible Russian state collapse, among them lack of economic growth, stark socioeconomic inequalities, distrust of government institutions, regional and ethnic revivals, and most recently, the impact of Russia's invasion of Ukraine in February 2022. Considering the significance of such a rupture regionally and beyond, he suggests strategies for the US and other Western powers to employ in managing the impact of a Russia in decline.

CONTENTS:
Introduction: Russia's Test for the West.
State Failures.
Regional Unrest.
Chronicle of Turmoil.
Rupture Scenarios.
Neighborhood Impact.
Western Planning.
Appendix: Russian Federation Demography.

Genres: Russia, Nonfiction

450 pages, Paperback

First published October 15, 2022

About the author

Janusz Bugajski is a senior fellow at the Jamestown Foundation in Washington, D.C., and host of “Bugajski Hour” television shows broadcast in the Balkans. He was formerly a senior fellow at the Center for European Policy Analysis (CEPA) in Washington, D.C., and the director of New European Democracy Program at the Center for Strategic and International Studies (CSIS).

Bugajski has served as a consultant on East European affairs for various U.S. organizations and government agencies as for the U.S. Agency for International Development (USAID), the United States Department of Defense, the International Republican Institute (IRI), the Free Trade Union Institute (AFL-CIO), the International Research and Exchanges Board (IREX), and BBC television in London.

He testifies regularly before the U.S. Congress. He chairs the South-Central Europe area studies program at the Foreign Service Institute of the U.S. Department of State.

Reviews

[Roman]

В цій книзі найкраще - це малюнок на обкладинці та гучна назва, а особливо підзаголовок "Інструкція з розшматування Росії". Це все просто такий жирний анонс, що змушує потенційного читача підстрибувати від нетерплячки, що ж там в цій інструкції є!
А от можна не стрибати і розслабитись - нічого там такого нема.
Почнімо із того, що це взагалі не інструкція, і жодним боком на неї не схоже. Це скоріше набір скучних та нудних регіональних статистичних відомостей різних напрямів, призначений показати потенційну слабкість росії - наприклад, інформація про регіональні заворушення, починаючи від Калінінграду і до Приморського краю, а також економічні, демографічні та ін. вразливості тощо. Показаний також потенційний вплив розпаду росії на сусідні країни - це все звучить звісно, обнадійливо, але через деякий час читання приходить розчарування, а потім ти розумієш, що автор писав свою книжку через товстезні рожеві окуляри, які не дають йому зрозуміти, що населення регіонів росії не хоче боротись за відокремлення, і не планує цього робити. Він писав цю книжку у 2021, редагував у 2022, коли вже почалось повномасшабне вторгнення, і майже в кожному розділі між рядків читається, що от ще трішечки, і звалиться цей колос на глиняних ногах. Ось речення для прикладу:

Убивства мирних українських жителів викрили фальшивість історичних та ідеологічних наративів, які повторював Крємль, що росіяни та українці - один народ. Для тих етнічних росіян, які вірять таким заявам, це означає, що Москва убиває свій власний народ, а Путін здійснює братовбивство. Це сприятиме делегітимізації його правління та довіри й довговічності його режиму

Бачите товщину рожевих окулярів? Ця дитяча наївність автора, що росіяни можуть так подумати, свідчить про те, що людина геть відірвана від реалій і видає бажане за дійсне. А причина такої недалекоглядності проста - автор абсолютно не враховував фактор пропаганди. Тобто він її побіжно пару разів згадував, але про її вплив - ні слова. Але насправді на пропаганді і тримається зараз російське суспільство, причому в їх головах цілком спокійно поєднуються версії про "мишибратья" та "х*хли-нацисти, яких треба нещадно вбивати".
Власне у мене є родичі в москві, з якими я припинив спілкування, бо вони доводили мені, що обстріли Харкова виправдані, бо в тих будівлях перебували нацисти, що обстріли жилих кварталів виправдані, бо там між будинками ховався український танк, і багато іншого лайна. І ці люди, за думкою автора, здатні до "делегітимізації правління путіна"? Навіть не смішно. Тому ця книга буде актуальною лише тоді, коли настануть умови для припинення війни - скажімо, будуть закінчуватись гроші, і регіони, прагнучи якось виживати, почнуть свої сепаратистські рухи. Так було із розпадом СРСР, хочеться вірити, що буде так із путінською росією.

[Oleh Vovkodav]

Безтолкова книжка, незважаючи на промовисту та обнадійливу назву. Звісно є кілька слушних думок, які лиш побіжно згадуються наприкінці, натомість як на їхній основі треба було і розвивати книжку. Це про те, що розвалу московії не треба боятись, йому треба сприяти і готуватись до різних сценаріїв і зрештою скористатися можливостями, які можуть відкритись. Автор витратив на це аж 20 сторінок.

А от на решті з 500 він довго розводився про те що московія - неефективна держава, нездатна задовольнити мінімальні потреби громадян і буцімто через це вони мають повстати. Ще звісно є дещо про етнічні протиччя і тому подібне. Хочеться просто волати. Агов, чоловіче, по-перше, московія ніколи не була ефективною державою, відповідно населення і не вимагало (і не вимагатиме) від неї ефективності. А по-друге, за кількасот років існування як колоніяльна імперія вона ж напевно навчилась давати раду етнічним протистоянням і мати з цього зиск. Ще в тексті маса протиріч та абсурдів що врешті приводить нас до висновку - автор поганенько знає предмет свого так званого дослідження. Отже, від сили 3/10. Не витрачайте дарма гроші й час.

А так безперечно - carthago delenda est.

[Рін]

Окей, дочитала. Книга американської фундації про те, що рашка може розвалитися, має розвалитися, і намагатися це зупинити / помогти путіну / тягнути (ну дуже)умовний статус кво, аби лиш не розвалилася, ні до чого не приведуть, тому треба навпаки усвідомити невідворотність цього сценарію і думати, як помогти цьому статися з найбільшою вигодою і найбільш плавно.
Коротше, книжка для американців, які все одно не здатні будуть прийняти той факт, що це не якась там наддержава. 13 годин страждань над читанням того, що мені було й не треба, бо погоди не робить.
Наскільки мене харить обкладинка.
Так, там той герб викривлений типу рентгеном, та мені його не хочеться бачити взагалі.

Далі конкретніші нотатки, які робила по ходу читання (мені лінь їх перечитувати).

Нарешті почала цю книгу
Поки тільки почала
Погляд на історію в передмові до українського перекладу цікавий.
З одного боку дуже має сенс зважати на прагнення та дії українців у різні періоди і не замовчувати те, що активних закликів до незалежності було досить мало
(а ще мені треба буде перечитати Універсали, бо я не пам'ятаю тої деталі зі школи, але ну). З іншого боку, я також не готова сперечатися з думкою, що бажання тогочасних лідерів думок шукати компроміс та не виступати надто агресивно дало нам змогу вберегти хоч щось і не бути так докорінно винищеними, як черкеси чи деякі північні народи, що стали жертвами російської колонізації
Але редактори сперечаються, ну і не так щоб на рівному місті.
Єдине, порівняння з аб'юзивними стосунками підзадовбує. Воно має сенс, але коли так надвикористовують, здається, авторське бажання вкластися в алегорію може спотворити судження.
Окрема подяка перекладачам за використання обґрунтованого способу передачі російських імен та термінів замість «традиційного перекладу», як закладено совком.


Часте «їхня влада побоюється», «створюють / створять ризики / рухи, що призведуть до розпаду» може читатися, наче прям уже, скоро, чи ось цей чинник є прям дуже впливовим, саме це стане каталізатором, очевидним, ось-ось. Гадаю, має бути зрозуміло, що це не так; що мова йде про процеси, які розвиваються / деградують десятиліттями (а то й століттями). Але ці впевнені заяви про майбутнє іноді звучать так, наче автор з того майбутнього до нас прийшов і приніс просто довідник з історії зі свого часу. І задовбують. Я водночас розумію, що постійно реверанси про невідомість-тяглість-багатофакторність робити не будеш, і ну наврядчи хтось, кому до снаги дочитати цю книжку, буде всерйоз думати, що тут малося на увазі «осб наступного року рашка впаде», але все одно трохи meh.

Багато про етнічний розподіл «не-російських» регіонів, що за переписами населення за останні 30 років щоразу менше росіян там стає (окрім пари регіонів, багатих на нафту. Вгадайте, називається, чому росіян там більшає). Можна було б зробити це одним зрозумілим графіком із важливими коментарями, а не абзацами тексту з відсотками з кожного перепису про кожен регіон.
Не розумію, до речі, хто в цьому цільова авдиторія. Майже ніде не уточнюється, що корінне населення нечисленне, бо (залежно від регіону) 1) умови життя такі, що багато й не буде; 2) мова про об'єктивно невелику територію; 3) совок (і попередня версія імперії) винищили більшість корінних жителів; ну і 4) росіян масово розселяли туди, щоб замінити місцеве населення і штучно створити російську більшість. Якщо це мовби очевидна бекґраунд інформація, то тут є й більш очевидні речі, які пояснюються. Якщо очікується, що читач може мало знати росію й історію регіону, то чому не проговорити це?
До речі, іноді підбішує, коли одна думка повторюється через кілька сторінок, навіть не як нагадування «тож повертаючись до цього», а так, наче це нова інформація. Просто, типу, попри явний вплив постійного стресу на мої когнітивні здібності, я пам'ятаю, що читала пару сторінок назад, нащо це.

Я в школі (слава адекватним вчителям) не вивчала рашку і навіть не знала, які там є республіки (з географії пам'ятаю, що федераці, значить, є щось більше, ніж просто область, та й усе, значення це для мене ніколи не мало). Коли пішов розділ про якрза поділ на регіони, республіки, області, краї, тупо все завжди і водночас, і вони часто міксуються, міняються кордони, одні стравлюються з іншими через це (бо вони не хочуть об'єднання в одну область чи не згодні з таким поділом кордонів), мене жахнуло те, наскільки, по-перше, це складна (навмисно ускладнена система), і по-друге, наскільки російська влада довше і більше займається саме тим, щоб адміністративно-бюрократично установлювати контроль і нищити ідентичність. Поки Україна початку 21 століття — це десь поділ влади саме поміж партіями/лідерами, це дуже багато корупційний і антикорупційних рухів, поки ми вчилися будувати нове життя, рашка тренувалася (продовжувала совкову практику) розкидування людей по кутам, щоб мінімізувати можливість спротиву і зробити так, щоб мирного нічого досягнути і довести було неможливо, а не мирно — бажаючих менше, карати легше.
Не дай боже цей мій тейк прочитають, як якусь жалість до них; люди мають agency, вони втрачали вплив і права крок за кроком, етс... Мене це скоріше лякає з позиції того, що на політичній арені нам доводиться (і доведеться й надалі) протистояти тим, хто грає брудніше і завжди це робив, тому досвіду має дофіга.

Дізналася, що в них кілька десятків державних мов. Якісь регіональні, але все одно. Це мало б бути очевидним, але насправді різниці ніякої, русифікація так і йде. Просто кумедно, що від нас вимагали визнати російську державною, хоча якби ми ставилися до цього, як вони, це б ні на що не впливало (точніше, їхня держава робить це так, що це не має значення). Але ми інакші й навіть «формально погоджуватися» ніколи не було варіантом. Ну і очевидно, що це не так би спрацювало з російською за усієї підтримки й фінансування з рашки, як працює з мовами пригноблених та винищених у рашці.




Читаю розділ про те, як різні регіони / республіки / етс на початку 20 сторіччя проголошували свою незалежність.
З одного боку, воно мені різануло, що тут без ширшого контексту це звучить «був такий-то регіон російської імперії, під шумок вирішив стати незалежним, не вийшло, далі був під совком, далі під рашкою». З іншого боку, книга і так задовга і цих регіонів дофіга, історію конкретного регіону / народу / етносу вивчати таки треба в іншому місці. Але це вчергове нагадало, що для багатьох і ми так само сприймаємося досі: не тяглість українського державотворення від УНР, а типу рандомно щось тоді захотіли, не змогли (причому воно коли так абстрактно то звучить наче не сильно то й хотіли — для людей, хто не втрачав зжоровий ґлузд у школі, намагаючись зрозуміти і завчити всі події одного нещасного десятиріччя, і скільки всього доводилося долати, і яке велетенське протистояння зусібіч українці мали тоді), і наче тоді применшується і здобуття незалежності у 1991 році. Я навіть не знаю, чи читається такий тон справді, чи я вже просто звикла очікувати знецінення, і тому так здається. В принципі в цьому контексті навіть отой вступ до українського видання дещо звучить як знецінення.
У будь-якому разі, для мене особисто це стало нагадуванням також, наскільки багато факторів зійшлося, що нам вдалося вибороти незалежність, і що багато народів не змогли цього зробити не просто «бо не сильно то й хотіли», що не варто применшувати шанс того, що зараз можуть існувати рухи на відокремлення якихось частей сучасної росії. Звичайно, не варто також і сильно на них розраховувати :)

Здається, наче тут дуже багато джерел, але насправді дуже часто одне й те саме повторюється. Це логічно і саме по собі не погано, але просто образ «ого вже 600-та виноска» сильно б поколовся, якби посилання на одне джерело йшли одним номером.
Мені ще місцями хочеться спитати, чому якесь джерело вважається надійним, а суб'єктивні висновки з нього подаються як об'єктивна правда?
Плюс автор ну дуже читає будь-які демонстрації / протести / етс як щось «проти путіна». Так, демонстрації за місцевого мера чи там проти регіональної влади, яка не допомагає боротися з пожежами в сибірських лісах, становлять проблему для діючого режиму і потенційно, в теорії, могли б радикалізуватися й виступити саме проти нього. Але ну, це додумування й надії. Я зараз посміялася: речення про жителей Сиктивкара, які протестували із солідарності з хабаровцями, що відстоюють свого мера, мало виноску російською на статтю «у Сиктивкарі містяни покормили голубів на підтримку мешканців Хабаровська та проти путіна». І це подається як приклад того, що протести за мера хабаровська мали підтримку в інших регіонах! Формально, звичайно, так xD Але будувати на цьому якусь аналітику й висновки про поширеність опозиційних поглядом було б дуже тупо.

Ось і ми дійшли до прямо виражених очікувань, що після фальсифікації виборів у 2024 в росії почнуться протести, «питання лише наскільки масштабні й завзяті, як протистоятиме поліція». Лол ви бачили протести? xD
Це насправді більше навіть про те, як швидко застаріває описана в книзі інформація. Але й що не варто робити такі впевнені прогнози.
Автор хоч усвідомлює, що навіть після смерті путіна, за умови розвалу системи, усе одно не настане прєкрасная дємократіческая расія будущево, бо нема там зараз де взятися демократії.
Лол «поліція в регіонах може зберегти нейтралітет або навіть дати зброю демонстрантам, коли протести стануть масовими». Скільки wishful thinking в одній фразі xD

Як мене задовбала ця книжка. Стільки читати про рашку — це тяжко.
Коротше, весь «план» (мрія) про розшматування росії базується на ідеях, що:
1) там люди хочуть жити добре;
2) є громадянське суспільство, ладне йти на ризик та активні дії, щоб жити добре;
3) влада буде пройобуватися / діяти різко / прораховуватися / діяти недостатньо через якісь фактори / сподіватися втримати все і таким чином втрачати, бо є внутрішні конфлікти і всіх не примирити.
Ну якось...

Блять розділ з Польщею таке дно. «У Польщі немає лідерів та партій з неоімперськими амбіціями», на наступній сторінці про сильну демократію попри «дечкі невдачі» під урядуванням ПіС, «Польща активно намагалася підтягнути своїх східних сусідів [Україну та Білорусь] до ЄС». Про Україну і революції 2004 та 2014 пише в тоні «вони стараються стати демократичними, але поки таке собі», а ще «до Білорусі не було військового вторгнення, бо вони не хотіли в ЄС чи НАТО» (а ми, виходить, зазнали вторгнення саме тому, що хотіли?). Хуйня коротше з аналітикою нашого регіону та «сильно демократичного» сусіда, що ставить під сумнів і висновки про ті регіони, які я менше знаю.

О в розділі про нас автор дуже впевнено каже, що військові невдачі рашки «унеможливлять плавний перехід влади в Кремлі в 2024 році». Так, книжка написана раніше, це треба враховувати, так, прогнози не точні, але ну ж не треба тоді бути такими категоричними в прогнозах xD Хіба що це в перекладі так.

Коли фраза в тексті — просто переказ заголовку статті-джерела, у мене з'являється багато питань щодо того, наскільки опрацювали це джерело взагалі.

Значно легше і швидше читається, коли мова вже йде про міжнародні політичні зв'язки, а не саму лише рашку з «колись воно розвалиться». А може, то я просто радію, що скоро ця книга закінчиться xD

Поради, як має діяти США, такі імперські. Ось саме вони підкажуть ЄС, Японії, сусідам рашки, як діяти в тому чи іншому сценарії її розпаду. Саме їхня співпраці з союзниками та партенрами в управлінні рохшматуванням росії «сприятиме більш керованому перехідному процесу у розвитку державності». Світовий поліцейський так вірить у себе, що дай бог кожному. А, тут узагалі Захід прирівнено до штатів.

[Kaja Trees]

I have not kept up to date on Russian internal politics as much as I should have, as a resident of a neighboring country that is threatened by instability in that big entity. I happened to see somebody referencing this book in a news article and decided to read it.

It was an easy enough read, considering how many places and names were not familiar for me. The author is absolutely convinced that Russia will break up into smaller states soon. As in this war against Ukraine is the thing that starts it. It does paint quite a different picture for me about the situation within Russian Federation than what I thought it to be - that in every possible way it is not a federation but another imperialist centrist state, and I was surprised by the amount of incidents the author had found regarding discontent with it being unfair towards regions, oblasts, krais and republics within that misnamed state. I am now seeing in different light all the protests against mobilization taking place after the book's release. Still, there is more exodus than protests, so the rupture is not quite starting, although it is getting closer by weakening the state. If all the author says is true, it will start somewhere within a few years and it will be quite ugly, depending on how ready Western states will be for this scenario.

Don't get me wrong - I don't want to cast doubt on the validity of those claims. Personally, I just lack the information from other sources to be sure how to take it. I don't know what partisan lean there may have been, painting the picture with stronger colors perhaps, or whatever. It was a very interesting look at the situation for me, though.

There were some signs that this book was written in haste - like repetitions and some irrelevant paragraphs here and there. I was most disturbed by the absolute certainty of statements about future - something that cannot be known, only guessed at.

[Marharyta]

Can’t wait.

[Ivan]

Навряд чи слово "інструкція" є доречним у назві цієї книги. Скоріше, це гарна систематизація внутрішніх проблем рф, які роблять її неефективною державою. Аргументація, чому рф існувала у такому вигляді понад 30 років після розвалу срср, а зараз, чомусь, має розпастися — досить слабка.

[Oleksandr Lysun]

Звучить трішки утопічно, але побачимо. Радує, що автор акцентує увагу на ідеологічній і імперіалістичній хворобі русні, про це треба говорити і поширювати ці тези постійно, адже весь світ має знати, що русня невиліковно йобнута. Це тупо несформована нація, цей народ патологічно прагне нищити, вбивати, красти й гвалтувати інші нації.

рф завжди використовувала страх цивілізованого світу перед розпадом рф на кілька незалежних держав, адже в такому разі вони лякають всіх "нескінченими війнами", і невизначенністю з ядерною зброєю, та іншою прутнею. Світ терпів совок, а зараз все може різко зміниться.

Дуже тригернуло те, що автор ігнорує сотні воєнних злоченів, скоєних росіянами, а також їх тотальну підтримку війни і абсолютною аморфністю до її припинення. Немає тут також нічого про колективну відповідальність, на мою думку, про це треба було написати.

Не забуваємо слова Тімоті Снайдера проте, що оте русняве корчіння з себе жерт - також злочин!

Надіюся буде сценарій, де здохне якомога більше русні.

[Peter Goggins]

Interesting, but not enormously compelling. The author starts with a description of the existing Russian state, a known quantity to anyone interested in the region, but nonetheless very well stated in regard to the internal dynamics of metropole vs colonies. To anyone previously unaware, realizing that a good chunk of Russia is not Russian would be surprising.

The remainder is simply speculation, and not particularly compelling speculation at that. Yes, the federal regions are probably chafing at the bit. Yes, the citizens are wildly oppressed and underserved. But the mechanisms of state control have lasted this long, including the vicious losses in Ukraine as of late. It can’t be a rotten structure waiting to fall.

Similarly with projections for the state’s eventual collapse - it may or may not be a shitshow, may or may not break into small ethnic republics or federalized regional blocs. Very likely all of the above.

Long too. Way too long to make vague predictions.

[Olesya]

Сама ідея книги вартує багато - сприймати росію не загрозливим супротивником, а вразливою квазідержавою на межі розпаду.
Останні розділи справді насиченіші й хотілося б розлогіше про це почитати, аніж про причини недолугості імперії, про яку автор розійшовся аж на 4 розділи.
Особистих відкриттів після цієї книги аж 2:
1. Є таки справді багато підстав вважати, що найближчим часом росія розпадеться. Виглядає, що всередині країни є багато етнічних течій, що уже століттями боряться за окремішність, а приховування проблем всередині через агресивнішу зовнішню політику є звиклим ходом тирана. Ну що ж, Україна буде вашим каменем спотикання, виродки.
2. Про розшматування росії я можу читати без кінця😄

[V. Tei-Lee]

The first 3 chapters of the books belong to 2021, not 2023. They could be really good, just not after the events of 2022 which followed the invasion. The russian society proved to be more inert than we expected, and although there are ethnical factors which might outline the borders of the new countries born from the russia's corpse, they will not be the primary reason of the disintegration.

Overall the book is solid, it explores the nations living in russia, the russian policies of oppression, and the last chapters focus on the possible ways of the end of russia (if you find the first half of the book boring as I did, I recommend skipping it and proceeding with these chapters).

[Carlos]

Bugajski takes the reader through the reasons why Russia is vulnerable to collapse and the opportunities that would present themselves after that collapse. He goes over the national challenges Russia faces, from demographic decline to an uncertain political transition once Putin is gone. He then focuses on how these challenges couple with historical legacies and political shortcomings to stress the relations between Moscow and the many regions within Russia, many of different ethnic or religious makeup. He goes through all the regions of Russia and highlights the unrest that can already be seen if one is willing to look beyond Moscow. He gives an educated guess of what each region’s post-Russian future might look like, particularly as they would interact with the countries on the other side of Russia’s international borders. While the book can sometimes feel repetitive, with the list of recent regional protests blending into one another, Bugajski does manages to communicate the opportunities that a Russian collapse could bring to more than a dozen communities for better governance and economic development.

[Данило Депутат]

У принципі, нормальна книжка.
Очікував, що буде більше пов’язана з війною в Україні, а виявилось — більше про російські акції протестів, які автор чомусь називає масштабними. Певно, традиційні аналізаційні викривлення, коли аналізуєш, знаходячись в Америці.
Хоча з іншого боку і правильно — інструкція ж із розшматування. Деякі рядки сприймаються особливо в контексті сьогоднішніх новин. Білоруські протести 2020 теж згадані.
Сподобалась якість обкладинки: немає слідів пальців, не всотано запах поту, підвищеної пітливості під час читання також немає (хоча це можуть бути мої давні викривлення), носити легко попри обсяг 480 с. Пояснення умов підготовки книжки до друку — ніби переживаєш знову жах знеструмлень унаслідок обстрілів; з іншого боку мене це підкупило; так само як і пояснення того, чому саме так написано: «Ходорковскій», «Горбачьов», «Владімір» — тощо.
Але, на мою думку, книжка має вузьку направленість. Вона красиво, гадаю, розкриває одну тему: чому росія — failed state. Втім також чим далі, тим більше вона ґрунтується на припущеннях: «а може буде так». А якщо не буде? Що тоді? Відповідей немає.
Поки писав, цирк закінчився.
⅘

[Mihai Pop]

This book is very unilateral, with a solid view of "the West", but a fragmented view of "the Russian Federation". If probalby closer to the truth on the Russian front, it fails to see the process of more than 100 years of Russian corruption of Western political vectors, which culminated with Trump, but having significant wins across "the West". With this is mind the model of breaking up Russia also needs to factor in the oppressive system that held it somehow together for some 400 years. Indeed if it cracks, it blows, but for now, no cracks are present, only potential external sparks, but clearly, this is far from becoming a real option.

Do we want to hear this book is realistic? yes, but is it real now or in the near future? clearly no.

In the end the book reads like the anti-Russian rant one gets on X, but having just one side of the story. For the moment more than a million young male citizens of the Russian Federation have been thrown to the cemetery, but yet no cracks in the Federation's front seem to be visible.

[Magic Trick]

Книга написана в 2021, а отже тут:
а) мало аналітики по російсько-українській повномасштабній війні
б) багато рожевих поні в стилі "от зараз західні компанії підуть з росії і вона точне розвалиться"
Також деякі тези повторюються по 5 разів у кожному розділі і від цього дуже стомлюєшся. Скоротити книгу в 2-3 рази було б не зайвим.

[Sergiy Svitlooky]

Якась безглузда книга загалом. Ніяких цікавих або нових думок. Особливо комічно її читати у 2024 році. Всю свою актуальність і лінію думок вона залишила десь у 2021. Зараз це все більше схоже на альтернативну історію.

[Vasyl Letsyn]

Філософствуваня на тему : а якщо , а якби і т.д. Багато "водички", сміливо наполовину меншою книгу можна було б робити і зміст та ідея не втратилася тоді б.

[Anton]

It's a book of wishful thinking, but a pleasant read for dreaming, of course. I wouldn't recommend it if you want to understand russia seriously