What do you think?
Rate this book
Approaches: Drugs and Altered States
In Drugs and Altered States , Ernst Jünger describes his experiences with drugs over the course of his life, ranging from youthful drinking sprees, through experiments with hashish and morphine, to more powerful psychotropic substances like mescaline, peyote, and LSD. Combining elements of memoir and critical reflection on the history of mind-altering substances in society, Approaches attests to Jünger’s belief that drugs can facilitate a deeper spiritual journey into dimensions of human existence that have been eclipsed by the ambient noise of modern life.
516 pages, Kindle Edition
First published January 1, 1969
34 people are currently reading
488 people want to read
About the author
Ernst Jünger
251 books908 followersErnst Jünger was a decorated German soldier and author who became famous for his World War I memoir Storm of Steel. The son of a successful businessman and chemist, Jünger rebelled against an affluent upbringing and sought adventure in the Wandervogel, before running away to briefly serve in the French Foreign Legion, an illegal act. Because he escaped prosecution in Germany due to his father's efforts, Junger was able to enlist on the outbreak of war. A fearless leader who admired bravery above all else, he enthusiastically participated in actions in which his units were sometimes virtually annihilated. During an ill-fated German offensive in 1918 Junger's WW1 career ended with the last and most serious of his many woundings, and he was awarded the Pour le Mérite, a rare decoration for one of his rank.
Junger served in World War II as captain in the German Army. Assigned to an administrative position in Paris, he socialized with prominent artists of the day such as Picasso and Jean Cocteau. His early time in France is described in his diary Gärten und Straßen (1942, Gardens and Streets). He was also in charge of executing younger German soldiers who had deserted. In his book Un Allemand à Paris , the writer Gerhard Heller states that he had been interested in learning how a person reacts to death under such circumstances and had a morbid fascination for the subject.
Jünger appears on the fringes of the Stauffenberg bomb plot to assassinate Adolf Hitler (July 20, 1944). He was clearly an inspiration to anti-Nazi conservatives in the German Army, and while in Paris he was close to the old, mostly Prussian, officers who carried out the assassination attempt against Hitler. He was only peripherally involved in the events however, and in the aftermath suffered only dismissal from the army in the summer of 1944, rather than execution.
In the aftermath of WW2 he was treated with some suspicion as a closet Nazi. By the latter stages of the Cold War his unorthodox writings about the impact of materialism in modern society were widely seen as conservative rather than radical nationalist, and his philosophical works came to be highly regarded in mainstream German circles. Junger ended his extremely long life as a honoured establishment figure, although critics continued to charge him with the glorification of war as a transcending experience.
Junger served in World War II as captain in the German Army. Assigned to an administrative position in Paris, he socialized with prominent artists of the day such as Picasso and Jean Cocteau. His early time in France is described in his diary Gärten und Straßen (1942, Gardens and Streets). He was also in charge of executing younger German soldiers who had deserted. In his book Un Allemand à Paris , the writer Gerhard Heller states that he had been interested in learning how a person reacts to death under such circumstances and had a morbid fascination for the subject.
Jünger appears on the fringes of the Stauffenberg bomb plot to assassinate Adolf Hitler (July 20, 1944). He was clearly an inspiration to anti-Nazi conservatives in the German Army, and while in Paris he was close to the old, mostly Prussian, officers who carried out the assassination attempt against Hitler. He was only peripherally involved in the events however, and in the aftermath suffered only dismissal from the army in the summer of 1944, rather than execution.
In the aftermath of WW2 he was treated with some suspicion as a closet Nazi. By the latter stages of the Cold War his unorthodox writings about the impact of materialism in modern society were widely seen as conservative rather than radical nationalist, and his philosophical works came to be highly regarded in mainstream German circles. Junger ended his extremely long life as a honoured establishment figure, although critics continued to charge him with the glorification of war as a transcending experience.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 20 of 20 reviews
October 19, 2017
Meine eigenen Rauscherfahrungen bewegen sich in einem eng begrenzten Rahmen. Abgesehen von schlimmen Saufereien beim Grundwehrdienst und dem ein oder anderen Adrenalinrausch, bin ich quasi im Drogenbereich ein unbeschriebenes Blatt. Gelegenheiten haben sich im Laufe der Jahre einige angeboten, leider meistens in Gegenden dieser Welt, in denen man besser in dieser Frage bei klarem Verstand bleiben sollte. Außer man möchte die nächsten Jahre mit dreißig anderen zusammen in einer Gemeinschaftszelle schwitzen (oder noch schlimmeres). Ernst Jünger boten sich im Laufe seines langen Lebens dagegen vielfältige Möglichkeiten, seinen Erfahrungshorizont diesbezüglich zu erweitern. Der missbräuchliche Konsum war gesellschaftlich zwar verpönt , aber der Zugang zu allen möglichen pharmakologischen Erzeugnissen war bedeutend einfacher als heute. Äther und Kokain wurden z.B. zu medizinischen Zwecken allgemein verwendet.
"Annäherungen: Drogen und Rausch" ist eine Mischung aus persönlichem Erlebnisbericht und Kulturgeschichte der Drogen. Die Abhandlung unterteilt sich in drei Teile: 1. Europa / 2. Der Orient / 3. Mexico. Ausgehend von ersten alkoholischen Erfahrungen, bei einem Brauerreibesuch als Mitglied der Wandervogelbewegung, folgt man entlang den geografischen Linien den Grenzüberschreitungen Jüngers. Nach Erfahrungen mit dem Ätherrausch, widmet sich ein Kapitel dem Kokain. Obwohl die Kokapflanze aus Südamerika stammt, findet sich das Kokain im Europa-Teil. Ein Widerspruch ist das nicht, denn die Isolation des Kokain aus der Pflanze gelang zuerst im 19. Jahrhundert deutschen Chemikern. Der Orientteil führt den Leser zu Haschisch und Opium. Bezüge zwischen Tausendundeiner-Nacht und den Pariser Literaten, wie Baudelaire mit seinen "Künstlichen Paradiesen", werden hergestellt. Der dritte Teil Mexico nähert sich den psychoaktiven Substanzen Mittelamerikas: Pilze, Peyotl (Meskalin) und LSD (der ähnlichen Wirkweise wegen Mexico zugeordnet). Jünger war eng mit LSD-Entdecker Albert Hofmann befreundet. Man begab sich auch öfters gemeinsam auf einen Trip, wovon hier ausgiebig berichtet wird. Das entsprach wohl ganz dem Zeitgeist der 1960er/70er Jahre, dem Zeitalter des Wassermanns. William S. Burroughs "Naked Lunch" fällt mir spontan dazu ein, was Meskalin und Co. betrifft.
Es handelt sich aber keinesfalls um ein Sachbuch, die Auseinandersetzung mit dem Thema Rausch erfolgt aus dem literarischen Blickwinkel. Jünger belässt es häufig bei der reinen Andeutung. Ich würde es als "Raunen" bezeichnen. Ähnlichkeiten lassen sich zur Poetik Gottfried Benns erkennen, die sich ebenfalls oft im Uneindeutigen bewegt. Es geht um den Zugang zu den Grenzbereichen unseres Daseins. Ein Schlüssel dazu kann die Droge sein. Der Rausch entbindet für einen Moment von der rationalen Welt.
"Annäherungen: Drogen und Rausch" ist eine Mischung aus persönlichem Erlebnisbericht und Kulturgeschichte der Drogen. Die Abhandlung unterteilt sich in drei Teile: 1. Europa / 2. Der Orient / 3. Mexico. Ausgehend von ersten alkoholischen Erfahrungen, bei einem Brauerreibesuch als Mitglied der Wandervogelbewegung, folgt man entlang den geografischen Linien den Grenzüberschreitungen Jüngers. Nach Erfahrungen mit dem Ätherrausch, widmet sich ein Kapitel dem Kokain. Obwohl die Kokapflanze aus Südamerika stammt, findet sich das Kokain im Europa-Teil. Ein Widerspruch ist das nicht, denn die Isolation des Kokain aus der Pflanze gelang zuerst im 19. Jahrhundert deutschen Chemikern. Der Orientteil führt den Leser zu Haschisch und Opium. Bezüge zwischen Tausendundeiner-Nacht und den Pariser Literaten, wie Baudelaire mit seinen "Künstlichen Paradiesen", werden hergestellt. Der dritte Teil Mexico nähert sich den psychoaktiven Substanzen Mittelamerikas: Pilze, Peyotl (Meskalin) und LSD (der ähnlichen Wirkweise wegen Mexico zugeordnet). Jünger war eng mit LSD-Entdecker Albert Hofmann befreundet. Man begab sich auch öfters gemeinsam auf einen Trip, wovon hier ausgiebig berichtet wird. Das entsprach wohl ganz dem Zeitgeist der 1960er/70er Jahre, dem Zeitalter des Wassermanns. William S. Burroughs "Naked Lunch" fällt mir spontan dazu ein, was Meskalin und Co. betrifft.
Es handelt sich aber keinesfalls um ein Sachbuch, die Auseinandersetzung mit dem Thema Rausch erfolgt aus dem literarischen Blickwinkel. Jünger belässt es häufig bei der reinen Andeutung. Ich würde es als "Raunen" bezeichnen. Ähnlichkeiten lassen sich zur Poetik Gottfried Benns erkennen, die sich ebenfalls oft im Uneindeutigen bewegt. Es geht um den Zugang zu den Grenzbereichen unseres Daseins. Ein Schlüssel dazu kann die Droge sein. Der Rausch entbindet für einen Moment von der rationalen Welt.
"Im Zentrum steht die Eigenart des Rausches, der Entfernung aus der meßbaren und zählbaren Welt, und damit die Annäherung."Das klingt verlockend, aber meiner Meinung nach bleibt Vorsicht geboten. Ein Preis muss stets für solche Höhenflüge gezahlt werden. Im mildesten Fall bleibt es beim Kater am nächsten Tag.
March 28, 2024
З чого почати... Мабуть, з того, що в Юнґера завжди дуже приємна тональність оповіді. Його старосвітська інтелігентність, аристократизм у поєднанні з неймовірною допитливістю і відкритістю для нових вражень створює напрочуд затишну, камерну атмосферу. Це той співрозмовник, якого не втомлюєшся слухати, про що б він не розповідав.
З цього випливає наступне: ця книжка не лише про наркотики. Часто потоками свідомості автора заносить у дуже віддалені теми. Драматургія і опера. Капіталізм. Азартні ігри. Абстракті філософські роздуми на межі езотерики. Et cetera.
Мені все-таки найбільше сподобалися розділи, де Юнґер розповідає історії зі свого життя, свій безпосередній наркотичний і довколанаркотичний досвід. Перше знайомство з алкоголем у пивному погребі під час скаутського походу. Пошуки натхнення для письма у кокаїні, який набув великої популярності після Першої світової. Знайомство (спойлер — дуже невдале) з конабіноїдними маслами у випадковому готелі випадкового міста, де він застряг через страйк залізничників. Зрештою, ЛСД і мескалін. Не менш цікаво читати також про суспільний і політичний контекст, в якому це все відбувалося — як-не-як, Юнґер прожив більше ста років, народився в імперії Вільгельма ІІ, а помер у сучасній об'єднаній Німеччині.
Кілька цитат:
- Сильна, всесвітня, можливо, навіть космічна потреба приносить із собою "багато помилкового і тільки дещицю ясності" — це нагадує мені власний шлях.
- У абсолютно дивовижному світі нема потреби в тому, щоб ще ставалися й дива.
- Коли відбувається наближення, щось стає інакшим у будові світу. Речі переплітаються по-іншому, адже змінюється час. У час, який піддається вимірюванню, у буденність, а також у хронологію історії входить щось інше.
З цього випливає наступне: ця книжка не лише про наркотики. Часто потоками свідомості автора заносить у дуже віддалені теми. Драматургія і опера. Капіталізм. Азартні ігри. Абстракті філософські роздуми на межі езотерики. Et cetera.
Мені все-таки найбільше сподобалися розділи, де Юнґер розповідає історії зі свого життя, свій безпосередній наркотичний і довколанаркотичний досвід. Перше знайомство з алкоголем у пивному погребі під час скаутського походу. Пошуки натхнення для письма у кокаїні, який набув великої популярності після Першої світової. Знайомство (спойлер — дуже невдале) з конабіноїдними маслами у випадковому готелі випадкового міста, де він застряг через страйк залізничників. Зрештою, ЛСД і мескалін. Не менш цікаво читати також про суспільний і політичний контекст, в якому це все відбувалося — як-не-як, Юнґер прожив більше ста років, народився в імперії Вільгельма ІІ, а помер у сучасній об'єднаній Німеччині.
Кілька цитат:
- Сильна, всесвітня, можливо, навіть космічна потреба приносить із собою "багато помилкового і тільки дещицю ясності" — це нагадує мені власний шлях.
- У абсолютно дивовижному світі нема потреби в тому, щоб ще ставалися й дива.
- Коли відбувається наближення, щось стає інакшим у будові світу. Речі переплітаються по-іншому, адже змінюється час. У час, який піддається вимірюванню, у буденність, а також у хронологію історії входить щось інше.
April 26, 2024
alcuni passaggi sono basati su teorie obsolete e poi smentite dalla scienza, e anche le tassonomie sono quelle dell'epoca, ma resta fondamentale
July 17, 2009
Wow! Where to start describing this amazing journey through what Jünger calls Approaches? This book is a personal recollection of his experiments with various illicit drugs, from hashish and ether to LSD and hallucinogenics. It is highly intellectual for the most part, references to classical literature and philosophy abound but is mixed with recollections and memories of his youth and his experimentations. One can not do anything else than to admire Jünger’s exceptional knowledge and writing style. The style is somewhat dated, it was written in the late 1960’s and early 70’s, but the amalgamation of youthful reminiscences and hallucinogenic experiments in the wake of Albert Hoffmans’s ”problem child” LSD makes for a very enticing and interesting read. The last few chapters could probably fruitfully be read together with Terence McKenna’s literature on etheogens since they bring together aspects of what Jünger calls something like the Mexican experience (peyote and ayuasca).
April 23, 2024
Коли пуповину перетято або перегризено й новонароджений вбирає в себе перший подих, то це є Великим переходом, пов'язаним із освоєнням каналів.
Навіть коли вмирущий припиняє дихати, він мусить підійти більш-менш підготовленим до Великого переходу. Знову й знову припускають, що таким чином він знаходить вихід до нових каналів. Усе це є справою віри; про такі речі нам нічого не відомо.
Від гострого болю, втрати коханої людини, великої любові, відчуття успіху, епілептичного нападу може статися прорив до нового бачення та нових здібностей.
Усе це слід сприймати як під'єднання до запасу несформованого інтелекту. Зі злитків ми карбуємо монети.
Про це існує багато образів: з очей спадає полуда, щось зривається з язика, дух шириться, він виринає з-за хмар або підіймається з моря. А потім звучить: «Слухай!», або «Дивись і дивіться!», або «Ходи сюди!»
У малому та мимовільному подібне пережив кожен.
Так само може відкритися поетична сила. Велика поезія стає можливою тоді, коли мова стає розкутою; серед багатьох кидків гральних костей, ймовірно, тільки один є виграшним. Дерево життя цвіте тільки один раз. Сила піднялася з кореня, з'явилася зі сновидінь, а там кожен є генієм.
Ернст Юнґер "Наближення, наркотики і сп'яніння"
Переклад Романа Осадчука
Коли Юнґер говорить про наркотики, то йому передовсім йдеться про психоделіки, котрих він називає фантастикумами. Тобто юнґеріанський істинний інтелектуал і шукач, вживає наркотик не для тимчасового кайфу, а для “наближення” – термін, яким Юнґер описує психоделічний досвід близький до смерті, або своєрідну додаткову чуттєвість, другий зір.
Автор акцентує увагу читача на протяжності, або швидкоплинності часу – відчуттях, котрі виникають під впливом різних груп наркотиків. Також важливу роль грає зміна чутливості, коли смаки, увага до дрібних деталей та текстури довколишніх предметів зростають в багато разів. Ідентичні стани описує наприклад Олдог Гакслі в своєму трактаті “Брама Сприйняття. Пекло і Рай” з українських авторів це поки що вдалось тільки Дерешу в його романі “Намір”, де головний герой уважно розглядає звичайний стілець, усвідомлюючи його досконалість та довершеність.
Особисто для мене досить дивним є той факт, що Юнґер обов’язково вважає досвід вмирання якимось екстатичним та схожим до психоделічного, тим не менш для Юнґера це є очевидним фактом. Звісно, тут можна обіпертися на тисячолітній авторитет “Бардо Тьодола”, чи єгипетський аналог – “Книгу, того, хто прямує до світла” – і дуже приємно тішити себе надіями останньої мандрівки-ініціації-квесту, проте спів ставляти цей досвід із вмиранням – дуже сміливо і самонадіяно.
Тому відштовхуючись від вищезазначеного, Юнґер виділяє два шляхи споживання психоделіків.
Уявімо собі спраглу людину в пустелі, котра бачить фата-морґану. Мандрівник, наче в мареві зрить оазу, пальми і затінок. І це видіння не є галюцинацією, це природній феномен, котрий дійсно відбиває в розпеченому повітрі якесь місце розташоване на певній відстані. Якщо мандрівнику вистачить сили та витривалості, він врешті-решт може дістатись до омріяної оази.
В Юнґера – фата-морґана це психоделічний досвід, котрий показує людині можливості сприйняття та відчуття “Наближення”, посмертного виміру, чи якогось іншого недоступного людській свідомості знання.
Тому в психоделіста за Юнґером є три стратегії.
1) Вибір Олдоса Гакслі, який він якнайточніше описав у своєму романі “Острів” – своєрідний антагоніст тому поглядові на майбутнє людства, яке він же зобразив у книзі “Який ти дивний світе новий”, де тотально панує споживництво, в той час, як у “Острові” головною ціллю людини є самопізнання, споглядання, життя “тут і зараз” і гармонія з природою. Прийом психоделіка стає частиною релігійного культу і тісно входить в життя общини. Психоделік очищує навчає, відкриває очі. Як на мене – це очевидна форма шахрайства, в якій людина обкрадає сама себе, адже шляхом медитацій, навчань, досліджень і самоперевершень могла б здобути це все без хімічної речовини.
2) Вибір Гурджієва і Старого з гори (ватажка асасинів) – прийом психоделіка стає чимось схожим на приплив водоспаду, раптовий спалах прозріння, ту ж таки фата-морґану (див історію Савла-Павла із Нового Заповіту). Тут доцільно звернутись до уривка із Ґельдерліна “Прожив, як боги я раз один” – котрий Юнґер часто цитує впродовж тексту. Відрізняється від Гакслі тим, що прийом речовини не є систематичним. Це тільки можливість заглянути крізь щілину в таємну кімнату. Відомо, що асасинів у стані гашишного сп’яніння вводили до прекрасного саду з наложницями і фонтанами і, воїни після цього з радістю йшли на смерть. Для мене має ті ж таки мінуси, що і попередній - те ж саме шахрайство, але помірніше.
3) Вибір сирійського абата із оповіді Касіана – поливати шматок деревини, надіючись, що він колись проросте. Навіть ця медитативна метода теж має свій мінус – учень вже бачив ту деревину. Відповідно, найкращим методом в моєму світогляді буде абсолютна відмова від психоделіка і повноцінне самозаглиблення і самоперевершення. Легальними в цьому разі є холотропне дихання або усвідомлені сновидіння. Тоді і тільки тоді нагорода буде заслуженою.
Фраґмент з поглядами Юнґера наводжу нижче:
“Наркотик мав для Гурджієва не таке велике значення, принаймні значно менше, ніж для Гакслі, який бачив у мескаліні своєрідну ерзац-релігію. Натомість Гурджієв вважав, що було б добре, якби одного разу на адепта ринув водоспад, затопивши його аж до верхньої межі, це мало показати йому, що є можливим по той бік ступального колеса щоденної рутини. Тоді людині з таким досвідом треба було б десять-двадцять років працювати над собою. Тобто це та сама методика, як і в Старого з гори, але з метафізичними намірами. Інший спосіб використовував абат одного сирійського монастиря, про якого повідомляє Кассіан: він давав послушникам закопати шматок дерева протягом цілого року щоранку поливати його водою. Це була вправа для терплячості й послуху.
Отже, дві педагогічні методи? Певна річ, адже кожне вчення має містити більше, ніж одну методику. Школи також є транспортними засобами, які нічого не варті без знання мети. Будь-який доступний для проходження шлях має бути відображенням шляху життєвого. Сирійський абат знав, що життя суворе, але терпляча вірність приносить винагороду, яка перевершує будь-яку уяву. Його шматок деревини був символом дерева життя або пальми, яка врешті приносить плоди. Гурджієв рухався в межах того самого топосу, подібного до дао. Проте він хоче показати пальмове дерево зі своїми плодами (...) не як фата морґану під час мандрів у пустелі, не як обіцянку потойбічного життя, а як досяжну мету. Тобто не імітація, а ініціація. “
А нижче, цитата де Юнґер підтримує спосіб Гурджієва:
"Екстаз є не більше ніж транспортним засобом, який дозволяє наближення до нерухомого й спокійного в собі світу. Цілком достатньо, якщо ми один раз використаємо цей стан як своєрідний паром. Хай там як, але це лише маневр, експеримент, пробний політ. Не від кожного можна таке вимагати. Тут я не хочу заходити так далеко, як Гакслі. Я радше погоджуся з Гурджієвим, нашим сучасним магом, про те, що необхідно робити ретельний вибір та виявляти особливу обережність."
Для мене ж очевидно тільки одне – я не обов’язково маю погоджуватися з усіма поглядами і методами автора, щоб насолоджуватись його письмом. Так сталося і з цією книжкою, я часто сперечався з Юнґером, співставляв і свої психоделічно-нароктичні досвіди і дійшов до висновку, що письменник він блискучий, філософ глибокий, а про практику життя може свідчити довголіття незважаючи на всі юнацькі і неюнацькі авантюри.
Людина, котра прожила більше ста років має про що розповісти, в особливості Юнґер, котрий пройшов дві світові, застав народження і кінець цілого століття і вийшов з нього сухим.
В наступних розділах він згадує свої молоді роки, похід з товаришами-пластунами (Так звані “Перелітні птиці”, котрі певним чином повторювали походеньки та вояжі вагантів) на екскурсію в пивзавод, воєнні роки і цікавих друзів студентства. Далі йде розлогий розділ із аналізом застільних традицій греків, римлян і скандинавів, вінцем якого є огляд явища “гробіянізму” – течії в німецькій літературі, яка в сатиричні формі висміювала грубі застольні звичаї і розвинулась під впливом “Корабля Дурнів Себастіана Бранта.
Пиво-вино-шнапс-ефір-хлороформ-кокаїн-азартні ігри-опій-канабіс-лсд-гриби-пейотль – приблизно в такому порядку іде опис всіх досвідів, щирість автора шокує, чого лише вартує опис його експерименту з гашишем під час мандрівки Європою із матір’ю – він зімітував отруєння рибою, щоб не бути заскоченим на гарячому.
Тим часом оповідь Юнґера розростається ризомою на всі можливі напрямки. Свідок народження і закінчення цілого віку – він наділений феноменальною пам’яттю і чутливістю. Від дитячих, юнацьких та воєнних і повоєнних спогадів він вдається до роздумів про суть азартних ігор, театр, Великий перехід – котрий пов’язується з “Весіллям Фіґаро” та “Казусом Ваґнера”.
Окремої уваги заслуговує Юнґер – естет, мистецтвознавець. Я не переставав дивуватись багатогранності, ерудиції і унікальному стилю автора. Його книжка, котра мала би бути аналізом різних наркотичних речовин та різновидами змінених станів, преспокійно переходить собі на роздуми про театр, Весілля Фіґаро і Казус Ваґнера, а потім раптово - прекрасна мистецтвознавча розвідка про експресіонізм, роботи геніальних безумців і все це в контексті Великого переходу. Завжди радію,коли маю можливість десь застосувати свої знання мистецтвознавця-самоучки:
"Знавці сперечалися про те, що у доробку Вінсента було «свідомо сформованим», а що психопатичним.
Подібні дискусії проводилися про багатьох митців того часу, зокрема про Утрільйо, Ґоґена, Тулуза-Лотрека; врешті, жоден митець не є нормальним. Суперечка не має значення і не повинна нас відволікати, адже, переінакшивши відомий вислів, можна сказати, що йдеться не про те, здоровий хтось чи хворий, а про те, чого своїм здоров'ям чи хворобою він зміг досягти.
Нас цікавлять не клінічні симптоми, а мікрокристали, плетива, растр, ефекти вимпромінювання - одне слово, ознаки Великого переходу. Чи тягнеться нитка
до межової лінії, аби там зникнути, чи вже, як на вершині гори Нево, можна побачити топографічні деталі, лініатуру іншого боку.
При цьому, як уже було сказано, варто мати на увазі, що плетиво по цей і по той бік подібне. Давноьминув час, коли здоров'я й хвороба розглядалися як альтернатива, те саме стосується й протиставленняьбудь-яких якостей. Так само втрачається й орієнтація, як у безвітряній серцевині, в оці тайфуна, на магнітній стрілці. Вертається хвиля в море чи відкочується назад, приходить згори чи знизу визначити за окремими частками неможливо.
Картина на кшталт «Соснового лісу» (Рейксмузей) є доволі химерною. Проте вона ще здається знайомою знайомою в тому сенсі, в якому знайомою може бути віддалена кімната, до якої рідко заходиш, але яка ще належить до будинку. Крізь вікно можна бачити пейзаж, що його розчісує вітер-містраль. Від гребеня відходять лінії, які проміняться аж до неба; там вони
стають чіткішими, як у плетиві річних кілець дерева.
Композиція: тут вузда залишається в руці.
Відголоски стилю модерн. У Мунка можна знайти щось подібне. Психічна субстанція більше не міститься в ситуації та у фігурах; вона ніби розчинилася й знову була нанесена на поверхню, розподілившись по картині. Її можна прочитати не лише з облич, але і з гілок дерев та ліній руки. Годі заперечувати переляк, але в домі мусять бути привиди. Деякі картини цієї доби нагадують спіритичні сеанси та їхню матеріалізацію; про це нам більше відомо з півночі (Мунк «Крик» та Вістлер «Майстерня»).
З історичної перспективи ван Ґоґ зі своїм «Сосновим лісом» стоїть в одному ряду з майстрами, які залишили після себе відомі картини про ліс і дерева. Коли ми думаємо про музей, який був би присвячений цій темі, то можемо почати, наприклад, із Фра Філіппо Ліппі та Альтдорфера, пройти цілу низку залів і врешті потрапити у ті, де крізь вікна ми дивимося на сяючий пейзаж.
Ми входимо досередини. Перед нами нічого цілком чужорідного. Але чи існує взагалі щось «цілком» чужорідне для нас? Навряд напевне, й на Сіріусі немає.
Лише переляк буде сильнішим, коли в нас входитимуть сили з дуже давніх часів і дуже далеких місць. Сам цей переляк є свідченням того, що відбулося впізнання, ознакою того, що ми це вже знали.
Щодо того, що у Вінсента хвиля розтікається, тоді як у кубістів ламається, серед фахівців майже не виникає суперечок. Безпосередньо перед Першою світовою війною в Парижі, Ларош-Ґійоні та інших місцях світу щось почалося відбуватися, що можна порівняти зі скиданням завіси. Не просто ще одна зміна стилю, а Великий перехід.
Якщо ми поставимо поруч Вінсентовий «Сосновий ліс» (бл. 1888) та «Дві дівчини в лісі» Авґуста Маке (весна 1914 року), а за точку порівняння візьмемо ліс на картині Альтдорфера «Святий Георгій» (1510), то без великої напруги побачимо шлях від Альтдорфера до Вінсента але не від Маке (однієї з наших великих надій) до Альтдорфера.
Картина Маке пропонує добре пояснення, оскільки вона доволі наочна як з тематичного погляду, так і у виражальних засобах. Здається, що фарба розчинилася, досягнувши нуля градусів, а потім знову кристалізувалася, ще й по всій поверхні.
Загалом нам треба позбутися думки про те, що щось відбувається тільки у зовсім малому, тільки в атомах.
Це також є; але Великий перехід розгортається у всіх вимірах, а в науці в усіх дисциплінах. Усе це проливає світло на подібності не лише устаткування, яке служить зовсім різним цілям, наприклад далекоглядна труба і мікроскоп, але й тих картин світів, які відкриваються з його допомогою. Тут ідеться меншою мірою про питання стилю, маємо справу з формування потужної волі у сфері макро- і мікроскопічного.
Інший цікавий епізод - де він порівнює Ван Гога і Ніцше. Вражаюча синхронія геніальності та божевілля:
"Останнє шаленство барв починається в 1888 році, під час доленосного року Ніцше. І тут стає небезпечно; магматична сила починає світитися масами розпеченого, рідкого золота. Тут золотий дощ Данаї, там- золоте пшеничне поле, над яким кружляють ворони, як провісники смерті. Через кілька днів він пішов туди з револьвером, щоб «пополювати на ворон». Аж тут надмір стає величезним, і не лише для художника, але й для ефемерид, які обпалюють собі крила.
Пильнуй же, Заратустро!
Ти виглядаєш як отой,
Хто золото ковтнув:
Тобі ще й живота розтяти можуть!
Довго жевріла думка, як іскра на ґноті, аж поки змогла вивільнити велике світло. Величі годі досягти, писав Вінсент, «коли тільки слідуєш своїм імпульсам, це можливо тоді, коли терпляче пропилюєш сталеву стіну, яка відокремлює те, що ти відчуваєш, від того, на що ти спроможний».
Це справді так, і тим більшою буде небезпека, адже з цим пропилюванням усе більше пов'язане фізичне виснаження. Так було в Арлі й Турині. Образ є вдалим, він пророчий у вищому сенсі, він веде далеко за межі ефемерного існування мистецтва й
митців.
Мистецтво формує поверхню -очка на крильцях метелика, плямисте хутро леопарда,але на ній брижаться візерунки глибини."
Книжку Юнґера я читав довго – в проміжках прочитав 70 інших книг. Деякі з них за магічним принципом читання перегукувались між собою. Наприклад ось цей вірш Джефферса про первісне мистецтво і епізод Юнґера про мистецтво премордіальної природи:
Руки
У печері тісної ущелини біля Тасаяри,
На склепінні намальовані руки,
Безліч рук у сутінках,
Хмара людських долонь, і більше нічого,
Жодних інших знаків.
Ніхто вже не скаже,
Чи то несмілі, тихі, темні люди, давно померлі, чинили
Обряд, чи ворожили, чи лишили ті відбитки
У розкоші натхнення; але крізь безодню часу ці обережні
Власноручні підписи стали наче запечатаним
Посланням: «Гляньте: ми теж були людьми; ми мали руки, не лапи.
Вітаємо
Вас, людей з мудрішими руками, наших наступників,
У прекраснім краї; натіштеся ним досхочу, його красою, і сходьте,
І хай вас заступлять; бо ж і ви люди».
Робінзон Джефферс
Переклад Олега Лишеги
“Хотілося б згадати вапнякові стіни, які здіймаються над Лазуровим берегом або над зеленими килимами долини Дунаю. Це можуть також бути крейдяні скелі на узбережжі острова Рюґен або коралові рифи в Тихому океані.
Там смерть більше не сліпить окремішнім черепом, таких черепів там ціла купа. Все це було сформованим кістяком життя - равликові хатки та мушлі, панцир діатомеї, корали, які нашаровувалися протягом тисячоліть, аж поки досягли значного ступеня закам'янілостi.
На виткані в доісторичних морях форми наклав свій відбиток телурійський тиск, він навіть нищив ці форми, коли ставав надмірним. Потім знову руйнування через падіння й прибій, руйнування аж до рiвня молекул, які знову стають здобиччю життя й утворюють кола, спiралі, симетрії.
Усе це гра на рівні вапнякових відкладень, одна з багатьох. Кам'яновугільний ліс занурюється у пласти, й те сонце, якого він напився, він видихає вогнем технiчного світу. Зміни відбуваються протягом еонів як і в моменти, коли кристали льоду перебувають на нульовій позначці, й байдуже, тануть вони чи сковуються морозом, вони дзеркально подібні.
Ось що дрімає у вапнякових стінах і чекає на те, щоб ожити через мистецтво.
Формується нове ставлення до смерті. I це важливіше за всі звершення у технічному світі. Великий перехід.
Живе не лише вапнякова стіна, але й пустеля. Мойсей знав про це. То була змія, перетворена на палицю, за допомогою якої він пробився крiзь скелю до води. Наші пустелі також спраглі за такою водою; вони переповнені спраглими. І ця спрага стане сильнішою, коли людина насититься.
Невдовзі держава, цей «дракон із тисячею лусок» стане єдиною живою істотою, яка населяє пустелю, прикрашаючи її своєю фата морганою. Найвища монополія - це монополія мрій; про це знали жерці ще з
давніх-давен.”
Ернст Юнґер "Наближення. Наркотики і сп'яніння"
Переклад Романа Осадчука
Або ж Юнґер і Содомора:
"Мені здається, що протягом воєн я читав більше, ніж за інших часів; і таку думку я вже чув також від інших."
Ернс Юнґер "Наближення. Наркотики і сп'яніння"
Переклад Романа Осадчука
"Той, хто писав, занiмiв од подиву: вона ж, безіменна цяточка, те, що, за Евклідом, «не має жодної частини", що є майже нічим... відчуває страх, як його відчуваємо й ми!.. Аркуш паперу набуває вимірів космосу... Пошуки спорідненої душі... Жага життя - і страх перед чимось незвіданим, чимось протилежним до того, що називаємо життям... Страх самотності в неосяжному просторі, яким для тієï цяточки - аркуш паперу..."
Андрій Содомора "Про що писати"
Як я потребував цього насиченого, гострого,інтелектуалізованого письма. Коли книга говорить моєю мовою, апелює до образів,котрі я бачив і то не раз. "Острів смерті" Бекліна завчений на стільки досконало, що можу відтворити його в уяві в будь-яку мить. А от "Шукач пригод" це щось нове. Ну і звісно, неперевершений, досконалий переклад улюбленого Романа Осадчука. От чесно, скажіть, чи існує хоча б одна книжка, яку він
Навіть коли вмирущий припиняє дихати, він мусить підійти більш-менш підготовленим до Великого переходу. Знову й знову припускають, що таким чином він знаходить вихід до нових каналів. Усе це є справою віри; про такі речі нам нічого не відомо.
Від гострого болю, втрати коханої людини, великої любові, відчуття успіху, епілептичного нападу може статися прорив до нового бачення та нових здібностей.
Усе це слід сприймати як під'єднання до запасу несформованого інтелекту. Зі злитків ми карбуємо монети.
Про це існує багато образів: з очей спадає полуда, щось зривається з язика, дух шириться, він виринає з-за хмар або підіймається з моря. А потім звучить: «Слухай!», або «Дивись і дивіться!», або «Ходи сюди!»
У малому та мимовільному подібне пережив кожен.
Так само може відкритися поетична сила. Велика поезія стає можливою тоді, коли мова стає розкутою; серед багатьох кидків гральних костей, ймовірно, тільки один є виграшним. Дерево життя цвіте тільки один раз. Сила піднялася з кореня, з'явилася зі сновидінь, а там кожен є генієм.
Ернст Юнґер "Наближення, наркотики і сп'яніння"
Переклад Романа Осадчука
Коли Юнґер говорить про наркотики, то йому передовсім йдеться про психоделіки, котрих він називає фантастикумами. Тобто юнґеріанський істинний інтелектуал і шукач, вживає наркотик не для тимчасового кайфу, а для “наближення” – термін, яким Юнґер описує психоделічний досвід близький до смерті, або своєрідну додаткову чуттєвість, другий зір.
Автор акцентує увагу читача на протяжності, або швидкоплинності часу – відчуттях, котрі виникають під впливом різних груп наркотиків. Також важливу роль грає зміна чутливості, коли смаки, увага до дрібних деталей та текстури довколишніх предметів зростають в багато разів. Ідентичні стани описує наприклад Олдог Гакслі в своєму трактаті “Брама Сприйняття. Пекло і Рай” з українських авторів це поки що вдалось тільки Дерешу в його романі “Намір”, де головний герой уважно розглядає звичайний стілець, усвідомлюючи його досконалість та довершеність.
Особисто для мене досить дивним є той факт, що Юнґер обов’язково вважає досвід вмирання якимось екстатичним та схожим до психоделічного, тим не менш для Юнґера це є очевидним фактом. Звісно, тут можна обіпертися на тисячолітній авторитет “Бардо Тьодола”, чи єгипетський аналог – “Книгу, того, хто прямує до світла” – і дуже приємно тішити себе надіями останньої мандрівки-ініціації-квесту, проте спів ставляти цей досвід із вмиранням – дуже сміливо і самонадіяно.
Тому відштовхуючись від вищезазначеного, Юнґер виділяє два шляхи споживання психоделіків.
Уявімо собі спраглу людину в пустелі, котра бачить фата-морґану. Мандрівник, наче в мареві зрить оазу, пальми і затінок. І це видіння не є галюцинацією, це природній феномен, котрий дійсно відбиває в розпеченому повітрі якесь місце розташоване на певній відстані. Якщо мандрівнику вистачить сили та витривалості, він врешті-решт може дістатись до омріяної оази.
В Юнґера – фата-морґана це психоделічний досвід, котрий показує людині можливості сприйняття та відчуття “Наближення”, посмертного виміру, чи якогось іншого недоступного людській свідомості знання.
Тому в психоделіста за Юнґером є три стратегії.
1) Вибір Олдоса Гакслі, який він якнайточніше описав у своєму романі “Острів” – своєрідний антагоніст тому поглядові на майбутнє людства, яке він же зобразив у книзі “Який ти дивний світе новий”, де тотально панує споживництво, в той час, як у “Острові” головною ціллю людини є самопізнання, споглядання, життя “тут і зараз” і гармонія з природою. Прийом психоделіка стає частиною релігійного культу і тісно входить в життя общини. Психоделік очищує навчає, відкриває очі. Як на мене – це очевидна форма шахрайства, в якій людина обкрадає сама себе, адже шляхом медитацій, навчань, досліджень і самоперевершень могла б здобути це все без хімічної речовини.
2) Вибір Гурджієва і Старого з гори (ватажка асасинів) – прийом психоделіка стає чимось схожим на приплив водоспаду, раптовий спалах прозріння, ту ж таки фата-морґану (див історію Савла-Павла із Нового Заповіту). Тут доцільно звернутись до уривка із Ґельдерліна “Прожив, як боги я раз один” – котрий Юнґер часто цитує впродовж тексту. Відрізняється від Гакслі тим, що прийом речовини не є систематичним. Це тільки можливість заглянути крізь щілину в таємну кімнату. Відомо, що асасинів у стані гашишного сп’яніння вводили до прекрасного саду з наложницями і фонтанами і, воїни після цього з радістю йшли на смерть. Для мене має ті ж таки мінуси, що і попередній - те ж саме шахрайство, але помірніше.
3) Вибір сирійського абата із оповіді Касіана – поливати шматок деревини, надіючись, що він колись проросте. Навіть ця медитативна метода теж має свій мінус – учень вже бачив ту деревину. Відповідно, найкращим методом в моєму світогляді буде абсолютна відмова від психоделіка і повноцінне самозаглиблення і самоперевершення. Легальними в цьому разі є холотропне дихання або усвідомлені сновидіння. Тоді і тільки тоді нагорода буде заслуженою.
Фраґмент з поглядами Юнґера наводжу нижче:
“Наркотик мав для Гурджієва не таке велике значення, принаймні значно менше, ніж для Гакслі, який бачив у мескаліні своєрідну ерзац-релігію. Натомість Гурджієв вважав, що було б добре, якби одного разу на адепта ринув водоспад, затопивши його аж до верхньої межі, це мало показати йому, що є можливим по той бік ступального колеса щоденної рутини. Тоді людині з таким досвідом треба було б десять-двадцять років працювати над собою. Тобто це та сама методика, як і в Старого з гори, але з метафізичними намірами. Інший спосіб використовував абат одного сирійського монастиря, про якого повідомляє Кассіан: він давав послушникам закопати шматок дерева протягом цілого року щоранку поливати його водою. Це була вправа для терплячості й послуху.
Отже, дві педагогічні методи? Певна річ, адже кожне вчення має містити більше, ніж одну методику. Школи також є транспортними засобами, які нічого не варті без знання мети. Будь-який доступний для проходження шлях має бути відображенням шляху життєвого. Сирійський абат знав, що життя суворе, але терпляча вірність приносить винагороду, яка перевершує будь-яку уяву. Його шматок деревини був символом дерева життя або пальми, яка врешті приносить плоди. Гурджієв рухався в межах того самого топосу, подібного до дао. Проте він хоче показати пальмове дерево зі своїми плодами (...) не як фата морґану під час мандрів у пустелі, не як обіцянку потойбічного життя, а як досяжну мету. Тобто не імітація, а ініціація. “
А нижче, цитата де Юнґер підтримує спосіб Гурджієва:
"Екстаз є не більше ніж транспортним засобом, який дозволяє наближення до нерухомого й спокійного в собі світу. Цілком достатньо, якщо ми один раз використаємо цей стан як своєрідний паром. Хай там як, але це лише маневр, експеримент, пробний політ. Не від кожного можна таке вимагати. Тут я не хочу заходити так далеко, як Гакслі. Я радше погоджуся з Гурджієвим, нашим сучасним магом, про те, що необхідно робити ретельний вибір та виявляти особливу обережність."
Для мене ж очевидно тільки одне – я не обов’язково маю погоджуватися з усіма поглядами і методами автора, щоб насолоджуватись його письмом. Так сталося і з цією книжкою, я часто сперечався з Юнґером, співставляв і свої психоделічно-нароктичні досвіди і дійшов до висновку, що письменник він блискучий, філософ глибокий, а про практику життя може свідчити довголіття незважаючи на всі юнацькі і неюнацькі авантюри.
Людина, котра прожила більше ста років має про що розповісти, в особливості Юнґер, котрий пройшов дві світові, застав народження і кінець цілого століття і вийшов з нього сухим.
В наступних розділах він згадує свої молоді роки, похід з товаришами-пластунами (Так звані “Перелітні птиці”, котрі певним чином повторювали походеньки та вояжі вагантів) на екскурсію в пивзавод, воєнні роки і цікавих друзів студентства. Далі йде розлогий розділ із аналізом застільних традицій греків, римлян і скандинавів, вінцем якого є огляд явища “гробіянізму” – течії в німецькій літературі, яка в сатиричні формі висміювала грубі застольні звичаї і розвинулась під впливом “Корабля Дурнів Себастіана Бранта.
Пиво-вино-шнапс-ефір-хлороформ-кокаїн-азартні ігри-опій-канабіс-лсд-гриби-пейотль – приблизно в такому порядку іде опис всіх досвідів, щирість автора шокує, чого лише вартує опис його експерименту з гашишем під час мандрівки Європою із матір’ю – він зімітував отруєння рибою, щоб не бути заскоченим на гарячому.
Тим часом оповідь Юнґера розростається ризомою на всі можливі напрямки. Свідок народження і закінчення цілого віку – він наділений феноменальною пам’яттю і чутливістю. Від дитячих, юнацьких та воєнних і повоєнних спогадів він вдається до роздумів про суть азартних ігор, театр, Великий перехід – котрий пов’язується з “Весіллям Фіґаро” та “Казусом Ваґнера”.
Окремої уваги заслуговує Юнґер – естет, мистецтвознавець. Я не переставав дивуватись багатогранності, ерудиції і унікальному стилю автора. Його книжка, котра мала би бути аналізом різних наркотичних речовин та різновидами змінених станів, преспокійно переходить собі на роздуми про театр, Весілля Фіґаро і Казус Ваґнера, а потім раптово - прекрасна мистецтвознавча розвідка про експресіонізм, роботи геніальних безумців і все це в контексті Великого переходу. Завжди радію,коли маю можливість десь застосувати свої знання мистецтвознавця-самоучки:
"Знавці сперечалися про те, що у доробку Вінсента було «свідомо сформованим», а що психопатичним.
Подібні дискусії проводилися про багатьох митців того часу, зокрема про Утрільйо, Ґоґена, Тулуза-Лотрека; врешті, жоден митець не є нормальним. Суперечка не має значення і не повинна нас відволікати, адже, переінакшивши відомий вислів, можна сказати, що йдеться не про те, здоровий хтось чи хворий, а про те, чого своїм здоров'ям чи хворобою він зміг досягти.
Нас цікавлять не клінічні симптоми, а мікрокристали, плетива, растр, ефекти вимпромінювання - одне слово, ознаки Великого переходу. Чи тягнеться нитка
до межової лінії, аби там зникнути, чи вже, як на вершині гори Нево, можна побачити топографічні деталі, лініатуру іншого боку.
При цьому, як уже було сказано, варто мати на увазі, що плетиво по цей і по той бік подібне. Давноьминув час, коли здоров'я й хвороба розглядалися як альтернатива, те саме стосується й протиставленняьбудь-яких якостей. Так само втрачається й орієнтація, як у безвітряній серцевині, в оці тайфуна, на магнітній стрілці. Вертається хвиля в море чи відкочується назад, приходить згори чи знизу визначити за окремими частками неможливо.
Картина на кшталт «Соснового лісу» (Рейксмузей) є доволі химерною. Проте вона ще здається знайомою знайомою в тому сенсі, в якому знайомою може бути віддалена кімната, до якої рідко заходиш, але яка ще належить до будинку. Крізь вікно можна бачити пейзаж, що його розчісує вітер-містраль. Від гребеня відходять лінії, які проміняться аж до неба; там вони
стають чіткішими, як у плетиві річних кілець дерева.
Композиція: тут вузда залишається в руці.
Відголоски стилю модерн. У Мунка можна знайти щось подібне. Психічна субстанція більше не міститься в ситуації та у фігурах; вона ніби розчинилася й знову була нанесена на поверхню, розподілившись по картині. Її можна прочитати не лише з облич, але і з гілок дерев та ліній руки. Годі заперечувати переляк, але в домі мусять бути привиди. Деякі картини цієї доби нагадують спіритичні сеанси та їхню матеріалізацію; про це нам більше відомо з півночі (Мунк «Крик» та Вістлер «Майстерня»).
З історичної перспективи ван Ґоґ зі своїм «Сосновим лісом» стоїть в одному ряду з майстрами, які залишили після себе відомі картини про ліс і дерева. Коли ми думаємо про музей, який був би присвячений цій темі, то можемо почати, наприклад, із Фра Філіппо Ліппі та Альтдорфера, пройти цілу низку залів і врешті потрапити у ті, де крізь вікна ми дивимося на сяючий пейзаж.
Ми входимо досередини. Перед нами нічого цілком чужорідного. Але чи існує взагалі щось «цілком» чужорідне для нас? Навряд напевне, й на Сіріусі немає.
Лише переляк буде сильнішим, коли в нас входитимуть сили з дуже давніх часів і дуже далеких місць. Сам цей переляк є свідченням того, що відбулося впізнання, ознакою того, що ми це вже знали.
Щодо того, що у Вінсента хвиля розтікається, тоді як у кубістів ламається, серед фахівців майже не виникає суперечок. Безпосередньо перед Першою світовою війною в Парижі, Ларош-Ґійоні та інших місцях світу щось почалося відбуватися, що можна порівняти зі скиданням завіси. Не просто ще одна зміна стилю, а Великий перехід.
Якщо ми поставимо поруч Вінсентовий «Сосновий ліс» (бл. 1888) та «Дві дівчини в лісі» Авґуста Маке (весна 1914 року), а за точку порівняння візьмемо ліс на картині Альтдорфера «Святий Георгій» (1510), то без великої напруги побачимо шлях від Альтдорфера до Вінсента але не від Маке (однієї з наших великих надій) до Альтдорфера.
Картина Маке пропонує добре пояснення, оскільки вона доволі наочна як з тематичного погляду, так і у виражальних засобах. Здається, що фарба розчинилася, досягнувши нуля градусів, а потім знову кристалізувалася, ще й по всій поверхні.
Загалом нам треба позбутися думки про те, що щось відбувається тільки у зовсім малому, тільки в атомах.
Це також є; але Великий перехід розгортається у всіх вимірах, а в науці в усіх дисциплінах. Усе це проливає світло на подібності не лише устаткування, яке служить зовсім різним цілям, наприклад далекоглядна труба і мікроскоп, але й тих картин світів, які відкриваються з його допомогою. Тут ідеться меншою мірою про питання стилю, маємо справу з формування потужної волі у сфері макро- і мікроскопічного.
Інший цікавий епізод - де він порівнює Ван Гога і Ніцше. Вражаюча синхронія геніальності та божевілля:
"Останнє шаленство барв починається в 1888 році, під час доленосного року Ніцше. І тут стає небезпечно; магматична сила починає світитися масами розпеченого, рідкого золота. Тут золотий дощ Данаї, там- золоте пшеничне поле, над яким кружляють ворони, як провісники смерті. Через кілька днів він пішов туди з револьвером, щоб «пополювати на ворон». Аж тут надмір стає величезним, і не лише для художника, але й для ефемерид, які обпалюють собі крила.
Пильнуй же, Заратустро!
Ти виглядаєш як отой,
Хто золото ковтнув:
Тобі ще й живота розтяти можуть!
Довго жевріла думка, як іскра на ґноті, аж поки змогла вивільнити велике світло. Величі годі досягти, писав Вінсент, «коли тільки слідуєш своїм імпульсам, це можливо тоді, коли терпляче пропилюєш сталеву стіну, яка відокремлює те, що ти відчуваєш, від того, на що ти спроможний».
Це справді так, і тим більшою буде небезпека, адже з цим пропилюванням усе більше пов'язане фізичне виснаження. Так було в Арлі й Турині. Образ є вдалим, він пророчий у вищому сенсі, він веде далеко за межі ефемерного існування мистецтва й
митців.
Мистецтво формує поверхню -очка на крильцях метелика, плямисте хутро леопарда,але на ній брижаться візерунки глибини."
Книжку Юнґера я читав довго – в проміжках прочитав 70 інших книг. Деякі з них за магічним принципом читання перегукувались між собою. Наприклад ось цей вірш Джефферса про первісне мистецтво і епізод Юнґера про мистецтво премордіальної природи:
Руки
У печері тісної ущелини біля Тасаяри,
На склепінні намальовані руки,
Безліч рук у сутінках,
Хмара людських долонь, і більше нічого,
Жодних інших знаків.
Ніхто вже не скаже,
Чи то несмілі, тихі, темні люди, давно померлі, чинили
Обряд, чи ворожили, чи лишили ті відбитки
У розкоші натхнення; але крізь безодню часу ці обережні
Власноручні підписи стали наче запечатаним
Посланням: «Гляньте: ми теж були людьми; ми мали руки, не лапи.
Вітаємо
Вас, людей з мудрішими руками, наших наступників,
У прекраснім краї; натіштеся ним досхочу, його красою, і сходьте,
І хай вас заступлять; бо ж і ви люди».
Робінзон Джефферс
Переклад Олега Лишеги
“Хотілося б згадати вапнякові стіни, які здіймаються над Лазуровим берегом або над зеленими килимами долини Дунаю. Це можуть також бути крейдяні скелі на узбережжі острова Рюґен або коралові рифи в Тихому океані.
Там смерть більше не сліпить окремішнім черепом, таких черепів там ціла купа. Все це було сформованим кістяком життя - равликові хатки та мушлі, панцир діатомеї, корали, які нашаровувалися протягом тисячоліть, аж поки досягли значного ступеня закам'янілостi.
На виткані в доісторичних морях форми наклав свій відбиток телурійський тиск, він навіть нищив ці форми, коли ставав надмірним. Потім знову руйнування через падіння й прибій, руйнування аж до рiвня молекул, які знову стають здобиччю життя й утворюють кола, спiралі, симетрії.
Усе це гра на рівні вапнякових відкладень, одна з багатьох. Кам'яновугільний ліс занурюється у пласти, й те сонце, якого він напився, він видихає вогнем технiчного світу. Зміни відбуваються протягом еонів як і в моменти, коли кристали льоду перебувають на нульовій позначці, й байдуже, тануть вони чи сковуються морозом, вони дзеркально подібні.
Ось що дрімає у вапнякових стінах і чекає на те, щоб ожити через мистецтво.
Формується нове ставлення до смерті. I це важливіше за всі звершення у технічному світі. Великий перехід.
Живе не лише вапнякова стіна, але й пустеля. Мойсей знав про це. То була змія, перетворена на палицю, за допомогою якої він пробився крiзь скелю до води. Наші пустелі також спраглі за такою водою; вони переповнені спраглими. І ця спрага стане сильнішою, коли людина насититься.
Невдовзі держава, цей «дракон із тисячею лусок» стане єдиною живою істотою, яка населяє пустелю, прикрашаючи її своєю фата морганою. Найвища монополія - це монополія мрій; про це знали жерці ще з
давніх-давен.”
Ернст Юнґер "Наближення. Наркотики і сп'яніння"
Переклад Романа Осадчука
Або ж Юнґер і Содомора:
"Мені здається, що протягом воєн я читав більше, ніж за інших часів; і таку думку я вже чув також від інших."
Ернс Юнґер "Наближення. Наркотики і сп'яніння"
Переклад Романа Осадчука
"Той, хто писав, занiмiв од подиву: вона ж, безіменна цяточка, те, що, за Евклідом, «не має жодної частини", що є майже нічим... відчуває страх, як його відчуваємо й ми!.. Аркуш паперу набуває вимірів космосу... Пошуки спорідненої душі... Жага життя - і страх перед чимось незвіданим, чимось протилежним до того, що називаємо життям... Страх самотності в неосяжному просторі, яким для тієï цяточки - аркуш паперу..."
Андрій Содомора "Про що писати"
Як я потребував цього насиченого, гострого,інтелектуалізованого письма. Коли книга говорить моєю мовою, апелює до образів,котрі я бачив і то не раз. "Острів смерті" Бекліна завчений на стільки досконало, що можу відтворити його в уяві в будь-яку мить. А от "Шукач пригод" це щось нове. Ну і звісно, неперевершений, досконалий переклад улюбленого Романа Осадчука. От чесно, скажіть, чи існує хоча б одна книжка, яку він
July 7, 2024
Запитали мене, нащо я читала про наркотичні угари, на що я відповіла, що це наркотичні угари мого улюбленого автора. Юнґер у цій книзі за вайбом це той самий Юнґер, що й у «Війна як внутрішнє переживання». Філософські есеї про життя, стани людини, думки про літературу та спогади про друзів і знайомих. Отримала те, що й хотіла.
March 17, 2023
3,5⭐️? Incredibly interesting but I feel that I am both too young and too uncultured to truly grasp this work. I just know so many things went over my head. Will read again in 10, or even 20 years.
March 25, 2020
"La adormidera, desde siempre símbolo del sueño y el olvido, tiene además la propiedad de estirar el tiempo casi hasta el infinito; no el tiempo de los relojes, sino el que eres enteramente posesión del hombre, a la vez presente y ausente. Es el mayor de los lujos: tener tiempo propio"
March 2, 2017
Wie immer möchte ich alles noch einmal lesen, aber diesmal genauer (jedenfalls ab ungefähr der Hälfte). Störende Angewohnheit, jeden Gedankengang mit einem Hauptsatz am Ende noch einmal aphoristisch zusammenzufassen. Wahrscheinlich wollte er im Alter besonders bedeutungsvoll klingen. Über Drogen erfährt man wenig und die Tripberichte sind seltsam lieblos und kurz. Manches wird nur angedeutet, als gelte es, ein Geheimnis zu bewahren – das kommt mir verdächtig vor. Dafür lernt man nebenher viel über Walhall und Wotan, über Blücher und die Preußen und (wie üblich) über den Schmerz des Kavalleristen im Maschinenzeitalter. Rausch und Literatur hielt er beide für gefährlich (wie so ein Romantiker – naja, war er ja auch) und auch für Anzeichen, dass etwas nicht ganz in der Ordnung ist bei jemandem. Beide waren ihm aber auch gleichrangige Werkzeuge der Annäherung an irgendwas Geheimnisvolles, deswegen heißt das Buch ja so, oder nicht??? Wie sehr er sich gewünscht hat, die Zeit anhalten oder aus ihr heraustreten zu können. Er war sehr gebildet und geniert sich nicht, auf jeder Seite ein Dutzend names zu droppen. Er mochte Byron und Katzen.
"Sterben ist schwierig, doch es gelingt."
"Dies aber: sich in den Stand zu setzen, den Ort zu gewinnen, an dem, wenn auch nicht das sich Wandelnde, wohl aber seine Wandlungen eingesehen werden – das ist Annäherung. Hier trennen sich die Wege: der eine betrauert oder verhöhnt die abgefallene Maske, während der andere sich von der neuen faszinieren läßt. Es gibt indessen, wie zwischen den Etruskergräbern, noch eine dritte Perspektive: heiteren Einblick in das Vergängliche. "
"Als der »Neger«, von dem ich noch berichten werde, die Freundin entjungfert hatte und dann fragte, wie es gewesen sei, sagte sie: »Ich hatte es mir schöner vorgestellt.« Das war ihm verdrießlich, wird aber die Regel sein."
"Sterben ist schwierig, doch es gelingt."
"Dies aber: sich in den Stand zu setzen, den Ort zu gewinnen, an dem, wenn auch nicht das sich Wandelnde, wohl aber seine Wandlungen eingesehen werden – das ist Annäherung. Hier trennen sich die Wege: der eine betrauert oder verhöhnt die abgefallene Maske, während der andere sich von der neuen faszinieren läßt. Es gibt indessen, wie zwischen den Etruskergräbern, noch eine dritte Perspektive: heiteren Einblick in das Vergängliche. "
"Als der »Neger«, von dem ich noch berichten werde, die Freundin entjungfert hatte und dann fragte, wie es gewesen sei, sagte sie: »Ich hatte es mir schöner vorgestellt.« Das war ihm verdrießlich, wird aber die Regel sein."
Read
April 22, 2025хз шо це було але дякую.
Read
January 10, 2021Es difícil decir algo de esto, es inmenso. La prosa de Junger es inmensa. Desde las intuiciones que yo también tenía sobre la coraza que cargan los bebedores de cerveza y lo meticuloso del bebedor de vino. O de la ampliación del tiempo que acontece con Guy de Maupassant por el uso del opio. Lo respetuoso al abordar los rituales de pasaje mexicanos y su nada oculta condena a sus dioses.
Difícil capturar toda la esencia de Junger, esto merece más de una lectura. La experiencia con todas las sustancias que tuvo, sus anotaciones crípticas. Las intuiciones que esto despierta, su elogio al gato, su atenta observación astral, algo superior.
Difícil capturar toda la esencia de Junger, esto merece más de una lectura. La experiencia con todas las sustancias que tuvo, sus anotaciones crípticas. Las intuiciones que esto despierta, su elogio al gato, su atenta observación astral, algo superior.
August 15, 2018
I did enjoy reading about Jünger's experiences with different drugs. But to me to much of the book is made of intellectual discussions very loosely connected to it. I found it boring and it made the book feel direction-less.
May 25, 2023
It would be reasonable to assume based on this book’s English subtitle that it is a book about drugs, but like in much of Jünger’s writing, he gently enters and exits his discussion on the presumptive topic to lead the reader toward questions and observations about modernity and the world at large. I am continually stunned by Jünger’s breadth of wisdom, and more beautifully and remarkably, his ability to distill that wisdom into incisive poetry. There is treasure here for students of history, anthropology, art, biology, religious studies, botany, psychology, and literature. This is to say there is treasure here for everyone.
In almost every paragraph of Jünger’s Approaches, there exists a line that could stand alone as a timeless meditative aphorism:
“Knowledge conceals an approach—it leads, without ever arriving, toward the miraculous and beyond the nameable.”
“Much of what has been formed into religion and myth could only have been ‘known’ in this manner. To activate this experience is our most important task today.
“New fields of reference emerge—no longer within the systems, but creating new ones. An emperor will kiss the feet of a bishop.”
“Meditation is a form of the spirit in which thought and fantasy closely approach one another; new worlds arise when they are able to fully interpenetrate.”
This is the kind of book you can flip through like a book of Rilke’s poetry: no matter where in life you are, or what ideas you’re wrestling with, there will be something in here that speaks to you—something that approaches the being of your soul in a way that transcends the rational, putting words to a feeling you barely knew you had.
But what exactly is the “approach” that Jünger has in mind? And how does it relate to intoxication? In the English introduction, my professor, Russell Berman, puts it succinctly: as personal anecdotes merge into grander cultural-historical observations, we see that for Jünger, the ultimate approach is one “to a new knowledge that breaks through conventionalized understandings of time, pushing toward the timeless, the mythic.” And as for a psychonaut-turned-mystic like Ram Dass, the drugs are merely one avenue (and perhaps not even the best) towards such an approach. Drugs, like great works of art, allow for a brief exit from our demystified world. Those with profound psychedelic experiences, for example, repeatedly report the feeling that the visions they have on their trips, though scientists would call them “hallucinations,” are more real than Real itself.
More from Jünger here: “If we go still further, beyond qualities, dreams, heroes, and gods, the danger will grow. The gains can become ineffable—which also means they cannot be shared. And yet, ‘having once been there’ can transform a person in a manner that remains a mystery even to him, that does not penetrate his conscious-being.”
If there’s one concrete imploration from Jünger, it is to us moderns who desperately need it: let yourself experience even that which cannot penetrate your conscious-being. Your soul will be better for it.
In almost every paragraph of Jünger’s Approaches, there exists a line that could stand alone as a timeless meditative aphorism:
“Knowledge conceals an approach—it leads, without ever arriving, toward the miraculous and beyond the nameable.”
“Much of what has been formed into religion and myth could only have been ‘known’ in this manner. To activate this experience is our most important task today.
“New fields of reference emerge—no longer within the systems, but creating new ones. An emperor will kiss the feet of a bishop.”
“Meditation is a form of the spirit in which thought and fantasy closely approach one another; new worlds arise when they are able to fully interpenetrate.”
This is the kind of book you can flip through like a book of Rilke’s poetry: no matter where in life you are, or what ideas you’re wrestling with, there will be something in here that speaks to you—something that approaches the being of your soul in a way that transcends the rational, putting words to a feeling you barely knew you had.
But what exactly is the “approach” that Jünger has in mind? And how does it relate to intoxication? In the English introduction, my professor, Russell Berman, puts it succinctly: as personal anecdotes merge into grander cultural-historical observations, we see that for Jünger, the ultimate approach is one “to a new knowledge that breaks through conventionalized understandings of time, pushing toward the timeless, the mythic.” And as for a psychonaut-turned-mystic like Ram Dass, the drugs are merely one avenue (and perhaps not even the best) towards such an approach. Drugs, like great works of art, allow for a brief exit from our demystified world. Those with profound psychedelic experiences, for example, repeatedly report the feeling that the visions they have on their trips, though scientists would call them “hallucinations,” are more real than Real itself.
More from Jünger here: “If we go still further, beyond qualities, dreams, heroes, and gods, the danger will grow. The gains can become ineffable—which also means they cannot be shared. And yet, ‘having once been there’ can transform a person in a manner that remains a mystery even to him, that does not penetrate his conscious-being.”
If there’s one concrete imploration from Jünger, it is to us moderns who desperately need it: let yourself experience even that which cannot penetrate your conscious-being. Your soul will be better for it.
September 25, 2023
Мій телеграм канал – «Шо б його такого почитати?»
У мене слов нема, ну просто немає слов.
Я людина проста: бачу книгу про вживання наркотиків, починаю її читати. Ну бо цей стан потребує особливої майстерності описів, і кожен автор через власну призму зображає світовідчуття і галюцинації. Таке цікаво читати, приміряючи на себе.
Юнґер вирішив поділитися своїм досвідом взаємодії із вином, пивом, нікотином, ефіром, опієм, кокаїном, марихуаною і ЛСД.
І я щиро думала, що на 450 сторінок занурюсь в його тріпи, думки, що виникають під речовинами. Можливо – спостереження за іншими у ролі сіттера.
Знаєте, що я отримала натомість? Цитую Юнґера: «Навіть інтелігентні сучасники небагато можуть зрозуміти з мого тексту». От і я ніхріна не зрозуміла.
Сторінку за сторінкою я гортала у відчутті власної тупості. Бачу текст, знаю мову, якою він написаний, а відстрелюю відсотків 30. Залишки впевнено проходять повз мене. Про наркотики і спʼяніння там від сили половина тексту, іншу половину займають філософські роздуми про шо завгодно.
Ось ці 30%, які я зрозуміла, мені сподобались. Я зробила 155 поміток – текст справді насичений цікавими думками і виразами. Іноді Юнґер навіть оповідав цікаві життєві історії і здавався реальною живою людиною, а не AI, що генерував текст, складаючи складні слова до купки.
Але ця книга майже ввела мене в нечитун. Я засипала посеред дня, читаючи її. Мені було дуже-дуже нудно.
Якщо ви любите складні філософські тексти – гарантую, вам буде над чим подумати, про що посперечатися і що погуглити. Якщо не любите – богом прошу не починайте читати Юнґера з цієї книги. Візьміть будь-який художній роман його пера і є шанси, що його читати буде приємніше.
Фух. Дякую всесвіту, що мені вистачило витримки дочитати це.
У мене слов нема, ну просто немає слов.
Я людина проста: бачу книгу про вживання наркотиків, починаю її читати. Ну бо цей стан потребує особливої майстерності описів, і кожен автор через власну призму зображає світовідчуття і галюцинації. Таке цікаво читати, приміряючи на себе.
Юнґер вирішив поділитися своїм досвідом взаємодії із вином, пивом, нікотином, ефіром, опієм, кокаїном, марихуаною і ЛСД.
І я щиро думала, що на 450 сторінок занурюсь в його тріпи, думки, що виникають під речовинами. Можливо – спостереження за іншими у ролі сіттера.
Знаєте, що я отримала натомість? Цитую Юнґера: «Навіть інтелігентні сучасники небагато можуть зрозуміти з мого тексту». От і я ніхріна не зрозуміла.
Сторінку за сторінкою я гортала у відчутті власної тупості. Бачу текст, знаю мову, якою він написаний, а відстрелюю відсотків 30. Залишки впевнено проходять повз мене. Про наркотики і спʼяніння там від сили половина тексту, іншу половину займають філософські роздуми про шо завгодно.
Ось ці 30%, які я зрозуміла, мені сподобались. Я зробила 155 поміток – текст справді насичений цікавими думками і виразами. Іноді Юнґер навіть оповідав цікаві життєві історії і здавався реальною живою людиною, а не AI, що генерував текст, складаючи складні слова до купки.
Але ця книга майже ввела мене в нечитун. Я засипала посеред дня, читаючи її. Мені було дуже-дуже нудно.
Якщо ви любите складні філософські тексти – гарантую, вам буде над чим подумати, про що посперечатися і що погуглити. Якщо не любите – богом прошу не починайте читати Юнґера з цієї книги. Візьміть будь-який художній роман його пера і є шанси, що його читати буде приємніше.
Фух. Дякую всесвіту, що мені вистачило витримки дочитати це.
June 3, 2022
Παραλήρημα. Όχι για κακό, απλά χάνεται η μπάλα στους στοχασμούς, στις εμπειρίες, στα "ταξίδια", και τελικά μένει μια επίγευση ωραίας ποιητικής ατμόσφαιρας. Ο Γιουνγκερ ήταν μια αμφιλεγόμενη ιδιοφυΐα των γερμανικών γραμμάτων, με αδιανόητο εύρος γνώσεων, περιεργες παρεες και αντιδημοφιλείς απόψεις. Ο Παπαγιώργης τον μεταφράζει κάνοντας εντελώς δικό του το κείμενο, συχνά νομίζεις ότι διαβάζεις τα δικά του φιλοσοφικά αμπελουργήματα. Οβερόλ, απολαυστικό, αναπάντεχο, ίσως και λίγο δύσβατο σε σημεία.
September 14, 2025
Outside of "Storm of Steel" and the tapestry-like appeal of "Marble Cliffs", I struggle to see much in Jünger apart from a classically lofty style (and, er, unlovable politics). Psychedelics have never been more stultifying. The translator's introduction doesn't help much, as its oscillations between anti-woke hysterics and squealingly onanistic encomiums are extremely sick-making.
November 8, 2019
Die Fibel für den modernen Psychonauten und zudem die Geburt dieses Begriffs.
June 21, 2021
A very interesting book about drugs, where the same Jünger experiments with narcotics from Asia, Europe, and Mexico and then reports the effects and the wanderings of his thoughts.
July 10, 2024
too complicated or just not so interesting for me
December 19, 2023
If I show this book on public I go to jail for propaganda of drugs.
Displaying 1 - 20 of 20 reviews