What do you think?
Rate this book
Повість про санаторійну зону. Сентиментальна історія. Я
Микола Хвильовий — один з найточніших діагностів своєї революційної доби. Автор, який, як ніхто, розумів особливості життєвого вибору своїх сучасників. Письменник, який зрештою й сам вирішив не чекати неминучого арешту і 13 травня 1933-го вистрілив собі у скроню.
Його ім’я стало забороненим. Навіть могилу Хвильового зрівняли із землею, а на її місці влаштували «парк культури й відпочинку». Немає могили, немає пам’ятника, немає текстів… Здавалося б, усе втратилося безповоротно. Втім через роки тексти Хвильового віднайшли свій шлях додому.
У цій книжці ви знайдете три твори Миколи Хвильового — «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія» та «Я (Романтика)». Тексти, за якими можна уявити, яким він був, якою була та епоха. Персонажі Хвильового — «безґрунтовні романтики», герої, сповнені розпачу, не здатні навести мости між власним романтичним світоглядом і реальністю, в якій ці цінності втрачають сенс.
Його ім’я стало забороненим. Навіть могилу Хвильового зрівняли із землею, а на її місці влаштували «парк культури й відпочинку». Немає могили, немає пам’ятника, немає текстів… Здавалося б, усе втратилося безповоротно. Втім через роки тексти Хвильового віднайшли свій шлях додому.
У цій книжці ви знайдете три твори Миколи Хвильового — «Повість про санаторійну зону», «Сентиментальна історія» та «Я (Романтика)». Тексти, за якими можна уявити, яким він був, якою була та епоха. Персонажі Хвильового — «безґрунтовні романтики», герої, сповнені розпачу, не здатні навести мости між власним романтичним світоглядом і реальністю, в якій ці цінності втрачають сенс.
256 pages, Paperback
Published January 1, 2022
48 people are currently reading
651 people want to read
About the author
Mykola Khvylovy
46 books41 followersMykola Khvylovy (Ukrainian: Микола Хвильовий, Khvyl’ovyy) (December 13 [O.S. December 1] 1893 – May 13, 1933) was a Ukrainian writer and poet of the early Communist era Ukrainian Renaissance (1920–1930).
Born as Mykola Fitilyov in Trostyanets, Kharkov Governorate to a Russian laborer father and Ukrainian schoolteacher mother, Khvylovy joined the Communist Party in 1919. In the same year he became the chief of local Cheka in Bohodukhiv povit. He moved to Kharkiv in 1921 and involved himself with writers connected to Vasyl Blakytny and the paper Visti VUTsVK (news from All-Ukrainian Central Executive Committee). In 1921, he also published his first poetry collection.
In 1922, he began to focus more on prose writing. His initial collections Syni etiudy (Blue Etudes, 1923) and Osin’ (Autumn, 1924) generated approval from critics like Serhiy Yefremov, Oleksander Biletsky, Volodymyr Koriak, Yevhen Malaniuk and Dmytro Dontsov. His impressions of the work as a CheKa officer are reflected in his 1924 novel "I (Romance)", the hero of which - the head of the local Cheka - sentenced his mother to death in the name of the ideals of the revolution.
A brief member of the literary organization Hart, Khvylovy later became critical of it and the organization Pluh and became a key leader of the VAPLITE organization of Ukrainian "proleteriat" writers. Because of Stalin's repressions against his friends in the pro-Ukrainian Communist movement, Khvylovy committed suicide on 13 May 1933 in front of his friends in his apartment in Kharkiv. His suicide note said: "Arrest of Yalovy - this is the murder of an entire generation ... For what? Because we were the most sincere Communists? I don't understand. The responsibility for the actions of Yalovy's generation lies with me, Khvylovy. Today is a beautiful sunny day. I love life - you can't even imagine how much. Today is the 13th. Remember I was in love with this number? Terribly painful. Long live communism. Long live the socialist construction. Long live the Communist Party."[1]
After his death, his works were banned in the Soviet Union and because of his symbolic potency were mostly not permitted until near the end or after the collapse of the Soviet Union.
Born as Mykola Fitilyov in Trostyanets, Kharkov Governorate to a Russian laborer father and Ukrainian schoolteacher mother, Khvylovy joined the Communist Party in 1919. In the same year he became the chief of local Cheka in Bohodukhiv povit. He moved to Kharkiv in 1921 and involved himself with writers connected to Vasyl Blakytny and the paper Visti VUTsVK (news from All-Ukrainian Central Executive Committee). In 1921, he also published his first poetry collection.
In 1922, he began to focus more on prose writing. His initial collections Syni etiudy (Blue Etudes, 1923) and Osin’ (Autumn, 1924) generated approval from critics like Serhiy Yefremov, Oleksander Biletsky, Volodymyr Koriak, Yevhen Malaniuk and Dmytro Dontsov. His impressions of the work as a CheKa officer are reflected in his 1924 novel "I (Romance)", the hero of which - the head of the local Cheka - sentenced his mother to death in the name of the ideals of the revolution.
A brief member of the literary organization Hart, Khvylovy later became critical of it and the organization Pluh and became a key leader of the VAPLITE organization of Ukrainian "proleteriat" writers. Because of Stalin's repressions against his friends in the pro-Ukrainian Communist movement, Khvylovy committed suicide on 13 May 1933 in front of his friends in his apartment in Kharkiv. His suicide note said: "Arrest of Yalovy - this is the murder of an entire generation ... For what? Because we were the most sincere Communists? I don't understand. The responsibility for the actions of Yalovy's generation lies with me, Khvylovy. Today is a beautiful sunny day. I love life - you can't even imagine how much. Today is the 13th. Remember I was in love with this number? Terribly painful. Long live communism. Long live the socialist construction. Long live the Communist Party."[1]
After his death, his works were banned in the Soviet Union and because of his symbolic potency were mostly not permitted until near the end or after the collapse of the Soviet Union.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 59 reviews
Read
January 14, 2023У так званому «ключі до тексту» Віра Агеєва слушно говорить про основну тему Хвильового як про крах романтичної світобудови, невідповідність революційних ідеалів революційній дійсності, зіткненню «блакитної казки» з життєвим брудом. Але є певна іронія в тому, що творчість Хвильового так само не відповідала задекларованим ним мистецьким ідеалам, а радше була чимось протилежним. Годі шукати в його прозі «романтики вітаїзму», скоріше спустошеність та розчарування у житті. Пропагуючи «психологічну Європу» та поворот від Москви, Хвильовий залишався у полі російської культури. Щодо останнього все не так очевидно, зокрема Леонід Ушкалов свого часу написав чудову статтю про західні паралелі до «Я (Романтики)», але завершує він її цікавим підсумком: «Якщо для героїв Сада найжахливіший злочин – убивство Бога, то для героїв Хвильового – убивство Богородиці. Бо хто такий Бог? Жорстокий батько, втілення зла. Убити його – це не так злочин, як відплата. А от убити Богородицю-матір, утілення абсолютного добра та ще й чогось най-най-найдорожчого, – це таки справді злочин, злочин, який не можна порівняти ні з чим». Метод Хвильового характерно російський, причому послідовно доведений до екстремуму: зайві люди стають шкідливими, насилля — ультранасиллям. Я досі не визначився, як до цього ставитись.
Щодо цього конкретного видання. Якщо ви звикли читати «Санаторійну зону» за смолоскипівськими виданнями, з яких зазвичай передруковується і більшість інших, вже з перших сторінок побачите, що читаєте не зовсім той текст: вступ зі щоденника хорої займає короткий абзац, а не майже сторінку, відсутня присвята Сергієві Пилипенку. На технічній сторінці зазначено, що текст звірено за виданням Хвильовий Микола. Новели. Оповідання. Памфлети. — К.: Наукова думка, 1995. — (Серія «Бібліотека української літератури»). Це не дивно, бо Віра Агеєва була одною з його упорядниць. Разом з іншими упорядниками вона дотримувалась формально правильного методу — брати редакцію тексту за останнім прижиттєвим виданням автора, яке Хвильовим було відредаговане й відрізняється від першого. У Смолоскипі ж вирішили, що краще обрати повнішу редакцію. Можна було б це зазначити в передмові. Тобто, даруйте, «ключі до тексту».
Щодо цього конкретного видання. Якщо ви звикли читати «Санаторійну зону» за смолоскипівськими виданнями, з яких зазвичай передруковується і більшість інших, вже з перших сторінок побачите, що читаєте не зовсім той текст: вступ зі щоденника хорої займає короткий абзац, а не майже сторінку, відсутня присвята Сергієві Пилипенку. На технічній сторінці зазначено, що текст звірено за виданням Хвильовий Микола. Новели. Оповідання. Памфлети. — К.: Наукова думка, 1995. — (Серія «Бібліотека української літератури»). Це не дивно, бо Віра Агеєва була одною з його упорядниць. Разом з іншими упорядниками вона дотримувалась формально правильного методу — брати редакцію тексту за останнім прижиттєвим виданням автора, яке Хвильовим було відредаговане й відрізняється від першого. У Смолоскипі ж вирішили, що краще обрати повнішу редакцію. Можна було б це зазначити в передмові. Тобто, даруйте, «ключі до тексту».
April 8, 2024
Хвильового читати варто.
іноді до читання його творів треба готуватися: морально, інтелектуально. для кращого розуміння контексту та його літературних робіт треба читати біографію письменника, а ще допомагає на початку книги ключ до тексту пані Віри Агеєвої, яка написала про покоління Хвильового: «вони втратили суверенітет політичний, але вибороли культурний — і впродовж двадцятих років змогли дати високі зразки мистецького модернізму».
завдяки цій боротьбі ми маємо прекрасні тексти. завдяки цій боротьбі ми маємо продовжувати нашу боротьбу сьогодні. завдяки цій боротьбі ми маємо розвивати українське.
багато роздумів, проблем, описані в роботах Хвильового, є актуальними й досі, перегукується це все з тим, що ми маємо і зараз в нашому українському суспільстві. століття минають, а проблеми залишаються.
так, пізнавати травми та рани власного народу болісно, але необхідно.
колись ці залізні російські імперські окови будуть розірвані, а українці полегшено видихнуть, святкуючи свою велику свободу в усіх аспектах.
іноді до читання його творів треба готуватися: морально, інтелектуально. для кращого розуміння контексту та його літературних робіт треба читати біографію письменника, а ще допомагає на початку книги ключ до тексту пані Віри Агеєвої, яка написала про покоління Хвильового: «вони втратили суверенітет політичний, але вибороли культурний — і впродовж двадцятих років змогли дати високі зразки мистецького модернізму».
завдяки цій боротьбі ми маємо прекрасні тексти. завдяки цій боротьбі ми маємо продовжувати нашу боротьбу сьогодні. завдяки цій боротьбі ми маємо розвивати українське.
багато роздумів, проблем, описані в роботах Хвильового, є актуальними й досі, перегукується це все з тим, що ми маємо і зараз в нашому українському суспільстві. століття минають, а проблеми залишаються.
так, пізнавати травми та рани власного народу болісно, але необхідно.
колись ці залізні російські імперські окови будуть розірвані, а українці полегшено видихнуть, святкуючи свою велику свободу в усіх аспектах.
February 21, 2024
«Повість про Санаторійну зону» 4⭐️
«Сентиментальна історія» 3⭐️
«Я(Романтика)» 5⭐️
«Сентиментальна історія» 3⭐️
«Я(Романтика)» 5⭐️
January 8, 2024
бляха, як же мені сподобалось 🤌🏻
аж сама не сподівалась такої реакції
про все по порядку
«Повість про санаторійну зону» була досить таки нуднуватою, бо я здогадувалася від самого початку чим все закінчиться і хто є хто в цій історії, але стиль автора буквально не відпускав мене
це просто талант і все тут
мене навіть описи вражали, а я їх дико не люблю
«Сентиментальна історія» для мене особисто є найсильнішим твором з усіх трьох
надзвичайно чудова новела про дівчину, яка поступово котиться в безодню
прочитала на одному подиху 🫶🏻
дуже сильно, раджу всім
і один з найвідоміших творів автора
так, я про «Я(Романтику)» зараз говорю
памʼятаю, коли читала через ЗНО, то буквально мучилась
мені все не подобалось, я нічого не розуміла і ті кілька сторінок були для мене справжнім пеклом
зараз текст сприймався зовсім по-іншому і це класно
можливо, я нарешті до росла до такої літератури і берусь за неї осмислено та за власним бажанням, а не через підготовку до екзамену чи ще щось таке
і так, мені сподобалось
я рідко коли це визнаю, але зараз можу з впевненістю сказати, що перечитати цю історію ще раз було вдалим рішенням 🤧
загалом, ця невелика книжечка заробляє 8,5/10 ⭐️
перша книга укрлітри в цьому році зайшла мені на ура 🥳
тішуся 👌🏻
аж сама не сподівалась такої реакції
про все по порядку
«Повість про санаторійну зону» була досить таки нуднуватою, бо я здогадувалася від самого початку чим все закінчиться і хто є хто в цій історії, але стиль автора буквально не відпускав мене
це просто талант і все тут
мене навіть описи вражали, а я їх дико не люблю
«Сентиментальна історія» для мене особисто є найсильнішим твором з усіх трьох
надзвичайно чудова новела про дівчину, яка поступово котиться в безодню
прочитала на одному подиху 🫶🏻
дуже сильно, раджу всім
і один з найвідоміших творів автора
так, я про «Я(Романтику)» зараз говорю
памʼятаю, коли читала через ЗНО, то буквально мучилась
мені все не подобалось, я нічого не розуміла і ті кілька сторінок були для мене справжнім пеклом
зараз текст сприймався зовсім по-іншому і це класно
можливо, я нарешті до росла до такої літератури і берусь за неї осмислено та за власним бажанням, а не через підготовку до екзамену чи ще щось таке
і так, мені сподобалось
я рідко коли це визнаю, але зараз можу з впевненістю сказати, що перечитати цю історію ще раз було вдалим рішенням 🤧
загалом, ця невелика книжечка заробляє 8,5/10 ⭐️
перша книга укрлітри в цьому році зайшла мені на ура 🥳
тішуся 👌🏻
April 10, 2024
- о, казка про страждання чекіста? Таке міг написати тіки комуняцький посіпака… говорить мені хлопець з яким я служу.
З одного боку добре, що він знає взагалі хто такий Хвильовий і хоча б в загальних рисах може описати драму його образу в історії України та її літератури, але при подальшій розмові зʼясовується що він тільки чув десь чи читав, що воно таке Хвильовий і з чим його їдять, але текстів самих не читав. Ні Я(Романтика), ні Санітарійноі зони, ні Сентментальної історії. Про Вальдшнепів навіть не чув.
Так от з більшістю нашої літератури: не читав, але засуджую.
Але що можна сказати про твори Хвильового у відриві від нього самого?
Геніально. Витончено виписані простори і глибини, напруга, конфлікти які шарами охоплюють і верх і низ, і минуле і майбутнє.
Саме ця конкретна добірка зі вступною статею Віри Агеєвої (хоч вона явно зловживає в ній словом «розпаношений») є прекрасним вступом до творчості Хвильового для всіх, хто думав що «Хвильовий» це така назва бару. Вибрані дуже характерні твори, які стверджують Хвильового як романтика, але як романтика що свідомий поразки добра і романтизму. Нещадного до почуттів читача, але точного і пророчого., бо от сто років потому ми знову «безґрунтярні» діти потоптаного росією покоління… як би самим не піти шляхом вже відомим і трагічним.
З одного боку добре, що він знає взагалі хто такий Хвильовий і хоча б в загальних рисах може описати драму його образу в історії України та її літератури, але при подальшій розмові зʼясовується що він тільки чув десь чи читав, що воно таке Хвильовий і з чим його їдять, але текстів самих не читав. Ні Я(Романтика), ні Санітарійноі зони, ні Сентментальної історії. Про Вальдшнепів навіть не чув.
Так от з більшістю нашої літератури: не читав, але засуджую.
Але що можна сказати про твори Хвильового у відриві від нього самого?
Геніально. Витончено виписані простори і глибини, напруга, конфлікти які шарами охоплюють і верх і низ, і минуле і майбутнє.
Саме ця конкретна добірка зі вступною статею Віри Агеєвої (хоч вона явно зловживає в ній словом «розпаношений») є прекрасним вступом до творчості Хвильового для всіх, хто думав що «Хвильовий» це така назва бару. Вибрані дуже характерні твори, які стверджують Хвильового як романтика, але як романтика що свідомий поразки добра і романтизму. Нещадного до почуттів читача, але точного і пророчого., бо от сто років потому ми знову «безґрунтярні» діти потоптаного росією покоління… як би самим не піти шляхом вже відомим і трагічним.
February 10, 2025
Неканонічний канон - знову в самісіньке серце. До Хвильового читав із цієї серії Йогансена і Домонтовича і знову виникли ті самі думки, навіть сильніші, нав’язливіші за попередні. Яку літературу ми б могли мати зараз, якби не епоха Розстріляного Відродження! Який розквіт на нас чекав би, які думки, який політ творчості!
Читаючи "Повість про санаторійну зону" нарешті збагнув, чому Хвильового беруть за центральну постать української тодішньої літератури. Майстерно написаний текст. Чітко і проникливо передана атмосфера осені (як морального занепаду), неспішності, водночас спокою і тривожності, яка шириться з кожною перегорнутою сторінкою. Зображене суспільство розчарованих, хворих, скалічених духовно людей не лякає, а приваблює, одразу проникаєшся до них співчуттям. Та з кожним розділом розумієш, що для нас, сучасних, важливо не вскочити у щось подібне. Адже вирватись потім буде не так вже й легко (приклад сестри Катрі). Спільнота, в якій нічого не можеш створити, нічого не можеш робити, а тільки чекати на власну смерть. А обирати треба завжди життя і тільки життя.
"Сентиментальна історія" просто шокувала. На скільки вона відрізняється від того, яким ми звикли бачити українську класику. Не підбираючи красивих слів та виразів, Хвильовий зображує втрату людської подоби, руйнацію духовного "я" та перетворення особистості на таку ж сіру масу без обличчя, як і вся епоха, сучасна митцеві.
"Я (Романтика)" - до сліз. Постійне передчуття лиха. Читаєш і розумієш, наскільки сильною є будь-яка пропаганда і наскільки правда відрізняється від тих лозунгів про революцію, війну і тодішніх "героїв Вітчизни". Ніякі не герої, а в кращому випадку просто роздвоєні люди, які мають обирати між обов’язком і збереженням статусу людини.Мабуть, саме у цій новелі і відчувається весь біль письменника, який він переживав глибоко всередині.
За цими трьома творами можна багато чого зрозуміти про тодішнє свято революції, як його іноді називають пропагандисти. Ніяке не свято, а лише суцільні занепад і розчарування, розчарування навіть тих людей, котрі вірили до самого кінця. І звісно, бачиш саме покоління, що залишається після всіх цих подій. Якщо не сказати залишки покоління.
Читаючи "Повість про санаторійну зону" нарешті збагнув, чому Хвильового беруть за центральну постать української тодішньої літератури. Майстерно написаний текст. Чітко і проникливо передана атмосфера осені (як морального занепаду), неспішності, водночас спокою і тривожності, яка шириться з кожною перегорнутою сторінкою. Зображене суспільство розчарованих, хворих, скалічених духовно людей не лякає, а приваблює, одразу проникаєшся до них співчуттям. Та з кожним розділом розумієш, що для нас, сучасних, важливо не вскочити у щось подібне. Адже вирватись потім буде не так вже й легко (приклад сестри Катрі). Спільнота, в якій нічого не можеш створити, нічого не можеш робити, а тільки чекати на власну смерть. А обирати треба завжди життя і тільки життя.
"Сентиментальна історія" просто шокувала. На скільки вона відрізняється від того, яким ми звикли бачити українську класику. Не підбираючи красивих слів та виразів, Хвильовий зображує втрату людської подоби, руйнацію духовного "я" та перетворення особистості на таку ж сіру масу без обличчя, як і вся епоха, сучасна митцеві.
"Я (Романтика)" - до сліз. Постійне передчуття лиха. Читаєш і розумієш, наскільки сильною є будь-яка пропаганда і наскільки правда відрізняється від тих лозунгів про революцію, війну і тодішніх "героїв Вітчизни". Ніякі не герої, а в кращому випадку просто роздвоєні люди, які мають обирати між обов’язком і збереженням статусу людини.Мабуть, саме у цій новелі і відчувається весь біль письменника, який він переживав глибоко всередині.
За цими трьома творами можна багато чого зрозуміти про тодішнє свято революції, як його іноді називають пропагандисти. Ніяке не свято, а лише суцільні занепад і розчарування, розчарування навіть тих людей, котрі вірили до самого кінця. І звісно, бачиш саме покоління, що залишається після всіх цих подій. Якщо не сказати залишки покоління.
February 12, 2025
Це було несамовито захопливо і неймовірно важко. Ці твори сповнені болем, стражданнями та безвихіддю. Кожна сторінка наповнена майстерністю автора. Дивувало те, наскільки по-різному написані всі твори.
December 29, 2022
«Повість про санаторійну зону» — захоплює! Вона про зовнішнє і внутрішнє безумство протагоніста, про нерв доби, про систему, з якої неможливо вибратися. Головний герой анарх хворий на істерію і ця хвороба прийшла до нього закономірно — після війни та революції. Його травмовану свідомість мучать спогади-фантоми, а ще тривога. Ключ до «Повісті...» у праці Мішеля Фуко «Наглядати і карати»: герої Хвилового підпадають під контроль з боку Системи, а санаторійна зона — це паноптикон
паноптикон, така ж каральна інстанція як і вʼязниця чи виправна колонія. Усі герої живуть в суворій системі, за регламентом, навколо зони огорожі немає, але і вийти з неї вони не можуть. Каральний механізм залишається непомітним, бо ми не знаємо, хто лікує всіх цих «безґрунтовних романтиків», де всі ці санітари й лікарі (нам показують лиш сестру Катрю, але й вона ближча до хворих, ніж до системи). Представник влади метранпаж Карно чинить на анарха психологічний та фізичний тиск. Є так багато запитань, які залишаються опісля.
«Сентиментальна історія» — розповідає історію підкорення міста (подібну до тієї, яку ми читаємо у Підмогильного), однак у Хвильового місто підкорює жінка. Бʼянка — оповідачка, тому світ ми бачимо її очима. Саме у місті у героїні формується нова (зріла, жіноча, доросла) ідентичність, вона прагне залишатися вірною своїм ідеалам й переконанням, однак персонажі міста на противагу «чистій» Бʼянці інакші — розпусна журналістка, самовпевнений діловод, надломлена товаришка Уляна, виняток — художник Чаргар, який дивться у «даль». Персонажі боряться за право бути собою. Саме тому це повість про перше кохання, це сентиментальна історія, у якій Бʼянка вірить, що їй вдасться достукатися до митця і художник Чаргар покохає її.
«Сентиментальна історія» — розповідає історію підкорення міста (подібну до тієї, яку ми читаємо у Підмогильного), однак у Хвильового місто підкорює жінка. Бʼянка — оповідачка, тому світ ми бачимо її очима. Саме у місті у героїні формується нова (зріла, жіноча, доросла) ідентичність, вона прагне залишатися вірною своїм ідеалам й переконанням, однак персонажі міста на противагу «чистій» Бʼянці інакші — розпусна журналістка, самовпевнений діловод, надломлена товаришка Уляна, виняток — художник Чаргар, який дивться у «даль». Персонажі боряться за право бути собою. Саме тому це повість про перше кохання, це сентиментальна історія, у якій Бʼянка вірить, що їй вдасться достукатися до митця і художник Чаргар покохає її.
February 14, 2023
Бажання закурити. Суть слова несуть.
Я не знаю, як описати те, що голою рукою виймає нутрощі та тримає за хребет.
Холодно, пусто, вогко, липко. Ще п'яно. Похмільною п'яністю
Я не знаю, як описати те, що голою рукою виймає нутрощі та тримає за хребет.
Холодно, пусто, вогко, липко. Ще п'яно. Похмільною п'яністю
January 19, 2024
Збірка з трьох робіт Миколи Хвильового.
Про «Я(Романтика» скажу лиш, що це мій улюблений твір зі шкільних часів одразу після Intermezzo. Цього разу я зрозуміла його трохи глибше.
«Повість про санаторійну зону» щось таке химерне, майже не зрозуміле, перша половина читалася складно. Описи природи просто божественні, це не стандартні "трава зелена як і його очі" в сучасній українській літературі, тут природа і справді супроводжує стани героїв і відображає загальний настрій твору. Хочеться завчити і шукати такі місця по життю.
«Сентиментальна історія». Можливо ця книга дійсно є проривом стосовно жіночих персонажів, але жіноцтва тут нема. Я припускаю, що такі жінки існували тоді, в 1920х, і навіть зараз, взагалі без питань. Але те, як це описано, фу! Б'янка постійно "шукає" "даль", але тут і зараз шукає, кому б віддатися (цитата!). І віддається, а іншому кидає простиню з кров'ю. Чоловіки тут теж огидні. Єдине що і справді гарно - це стиль Хвильового. Читалося легко, але місцями дивні діалоги... я більше не перечитуватиму цю історію, хіба якщо захочеться зачитати в голос кринджові цитати в компанії друзів.
Про «Я(Романтика» скажу лиш, що це мій улюблений твір зі шкільних часів одразу після Intermezzo. Цього разу я зрозуміла його трохи глибше.
«Повість про санаторійну зону» щось таке химерне, майже не зрозуміле, перша половина читалася складно. Описи природи просто божественні, це не стандартні "трава зелена як і його очі" в сучасній українській літературі, тут природа і справді супроводжує стани героїв і відображає загальний настрій твору. Хочеться завчити і шукати такі місця по життю.
«Сентиментальна історія». Можливо ця книга дійсно є проривом стосовно жіночих персонажів, але жіноцтва тут нема. Я припускаю, що такі жінки існували тоді, в 1920х, і навіть зараз, взагалі без питань. Але те, як це описано, фу! Б'янка постійно "шукає" "даль", але тут і зараз шукає, кому б віддатися (цитата!). І віддається, а іншому кидає простиню з кров'ю. Чоловіки тут теж огидні. Єдине що і справді гарно - це стиль Хвильового. Читалося легко, але місцями дивні діалоги... я більше не перечитуватиму цю історію, хіба якщо захочеться зачитати в голос кринджові цитати в компанії друзів.
December 17, 2022
Тексти, які миттєво резонують на всіх рівнях. Пульс епохи, з яким з перших слів утворюєш незримий зв‘язок і просто загойдуєшся циклічністю історії і незмінністю людських метань і переживань. І найяскравіший пам‘ятник цьому зв‘язку - трендовий бар «Хвильовий» в Києві, завжди наповнений реінкарнаціями письменників Розстріляного Відродження і їхніх героїв.
February 24, 2024
Неоднорідна збірка. Повість про санаторійну зону - три. При чому не авторові, а мені, бо дуже мало зрозуміла. Сентиментальна історія - чотири. Дуже сподобалася сильна персонажка і урбаністичний вайб. Я (Романтика) - два. Нещодавно дізналася про термін trauma porn, як на мене, добре описує це оповідання.
При всьому цьому дуже красиві описи природи. Хвильовий ніби знущається з мене: на тобі незрозумілі референси, незв'язні діалоги, купу страждання, але ось сіверкий вітер, можеш прикласти його до рани.
При всьому цьому дуже красиві описи природи. Хвильовий ніби знущається з мене: на тобі незрозумілі референси, незв'язні діалоги, купу страждання, але ось сіверкий вітер, можеш прикласти його до рани.
November 23, 2023
Мені шось важко йшло. Всі твори стоять на трьох стовпах: революція, романтична натура та психічні розлади. Через невеликий об’єм це все дуже насичено на сторінках, але мій мозок відмовлявся сприяти такого рівня максималізм)
А, ну і обов’язково в цій серіі ключі читати після прочитання творів! Бо там роз’яснення зі спойлерами.
А, ну і обов’язково в цій серіі ключі читати після прочитання творів! Бо там роз’яснення зі спойлерами.
March 16, 2023
Коли виросту, хочу писати як Хвильовий.
September 20, 2025
Розбиваю відгук на три частини, бо ж маємо три окремі тексти і відповідно три окремі вражіння
«Повість про санаторійну зону» - 8,5/10 найближче з чим я можу це порівняти з того, що було в моєму досвіді - це «Girl, interrupted”, фактично це похмура оповідь від іменні так званого «анарха» (імʼя тут вже великою мірою натякає на минуле персонажа і розуміння цього є ключем до розуміння всього тексту), який «підліковується» в санаторії, і лікування це за класичною радянською методою полягає в затиранні спогадів та ідентичности, конструюванні нової реальності, відчутті постійного пильнування - яке виявляється не хибним (що додає в цьому контексті тексту лише правдоподібності).
Хвильовий сміливо критикує радянську систему і вже наперід передбачає багато речей, які таки дійсно матимуть місце, він бачить її наскрізно і одверто про це свідчить:
«За моєю філософією, життя все одно є вʼязниця, яку тільки треба обставити так, щоб у ній була канарейка і самовар»
а санаторійна зона більше таки зона, ніж санаторій:
«Але, коли анарх підходив до тієї думки, що він може, коли схоче, покинути санаторійну зону, десь у глибоких тайниках ховалась йому мисль, що це він неправду каже, що відціля він ніколи не вийде, що відціля нема повороту, як із того світу, що в цім саме й полягає - коли він схоче - вся драма»
«Сентиментальна історія» - 10/10
Це дуже «Під скляним ковпаком» coded, і те, що це написано більше, як за 30 років до та ще й чоловіком, робить це ще цікавішим. Тут ми маємо теж одверту критику радянського світоустрою, але від імені головної героїні- молодої жінки, яка приїздить з провінції до великого міста (Києва), щоб розпочати нове життя.
Він дуже відчув і я був дуже подивований цьому, те як він глибоко копає, щоб зобразити ті душевні терзання, які непокидають нашу героїню, бо ж якби не хотіла вона вписати себе в рамки та норми, а піднебіння їй терзає одне питання:
«Тебе ніколи не мучила даль?»
і рядок цей вирує всім текстом наскрізно і мені він зараз відгукується дуже сильно.
Водночас тут вміщає він і урбаністичну критику та іронію з патріархату:
«Міщанська умовність не дозволяє жінці першій заговорити про кохання. Я від цієї умовности далеко стою стою й кажу тобі: я безумно тебе кохаю»
от цього я тут зовсім не очікував побачити і це мене таки у Хвильового закохало остаточно.
й сам текст пронизливо емоційний і красивий, що помітно відокремлює його з поміж інших двох, окремі рядки хотілось перечитував раз по разу:
«Але мені ввесь час було таке почуття, яке буває людині, коли вона ще щось не скінчила й мусить скінчити. І те, що вона мусить скінчити, прийде обовʼязково, бо воно таке ж неминуче, як і природна смерть»
«Я (Романтика)» - 8/10
контроверсія тут полягає в тому, що це текст на 20 сторінок, який, якщо ви не читали, то не ганьбіться і знайдіть ті 20 хв, найсильніше вражіння від нього я мав, коли читав уперше в школі, зараз вже такого сильного не отримав, та, попри це, він дуже добре написаний, просто для мене вже надто розжований всіма поясненнями, які я чув та масовою культурою і через це сприймати його, як колись я більше не можу та й сказати вам чогось нового про нього теж
«Повість про санаторійну зону» - 8,5/10 найближче з чим я можу це порівняти з того, що було в моєму досвіді - це «Girl, interrupted”, фактично це похмура оповідь від іменні так званого «анарха» (імʼя тут вже великою мірою натякає на минуле персонажа і розуміння цього є ключем до розуміння всього тексту), який «підліковується» в санаторії, і лікування це за класичною радянською методою полягає в затиранні спогадів та ідентичности, конструюванні нової реальності, відчутті постійного пильнування - яке виявляється не хибним (що додає в цьому контексті тексту лише правдоподібності).
Хвильовий сміливо критикує радянську систему і вже наперід передбачає багато речей, які таки дійсно матимуть місце, він бачить її наскрізно і одверто про це свідчить:
«За моєю філософією, життя все одно є вʼязниця, яку тільки треба обставити так, щоб у ній була канарейка і самовар»
а санаторійна зона більше таки зона, ніж санаторій:
«Але, коли анарх підходив до тієї думки, що він може, коли схоче, покинути санаторійну зону, десь у глибоких тайниках ховалась йому мисль, що це він неправду каже, що відціля він ніколи не вийде, що відціля нема повороту, як із того світу, що в цім саме й полягає - коли він схоче - вся драма»
«Сентиментальна історія» - 10/10
Це дуже «Під скляним ковпаком» coded, і те, що це написано більше, як за 30 років до та ще й чоловіком, робить це ще цікавішим. Тут ми маємо теж одверту критику радянського світоустрою, але від імені головної героїні- молодої жінки, яка приїздить з провінції до великого міста (Києва), щоб розпочати нове життя.
Він дуже відчув і я був дуже подивований цьому, те як він глибоко копає, щоб зобразити ті душевні терзання, які непокидають нашу героїню, бо ж якби не хотіла вона вписати себе в рамки та норми, а піднебіння їй терзає одне питання:
«Тебе ніколи не мучила даль?»
і рядок цей вирує всім текстом наскрізно і мені він зараз відгукується дуже сильно.
Водночас тут вміщає він і урбаністичну критику та іронію з патріархату:
«Міщанська умовність не дозволяє жінці першій заговорити про кохання. Я від цієї умовности далеко стою стою й кажу тобі: я безумно тебе кохаю»
от цього я тут зовсім не очікував побачити і це мене таки у Хвильового закохало остаточно.
й сам текст пронизливо емоційний і красивий, що помітно відокремлює його з поміж інших двох, окремі рядки хотілось перечитував раз по разу:
«Але мені ввесь час було таке почуття, яке буває людині, коли вона ще щось не скінчила й мусить скінчити. І те, що вона мусить скінчити, прийде обовʼязково, бо воно таке ж неминуче, як і природна смерть»
«Я (Романтика)» - 8/10
контроверсія тут полягає в тому, що це текст на 20 сторінок, який, якщо ви не читали, то не ганьбіться і знайдіть ті 20 хв, найсильніше вражіння від нього я мав, коли читав уперше в школі, зараз вже такого сильного не отримав, та, попри це, він дуже добре написаний, просто для мене вже надто розжований всіма поясненнями, які я чув та масовою культурою і через це сприймати його, як колись я більше не можу та й сказати вам чогось нового про нього теж
March 10, 2025
Не та книга, я дозволить розслабитися.
Складна мова. Через яку пробираєшся, шукаєш значення втрачених слів, стежиш за складними конструкціями. Часом здається, що це майже поезія.
Сенси. Які місцями потрібно розкривати з коментарями, історичними довідками. Місцями – несподівано знайомі, раптово прямолінійні чи й критичні до своєї доби.
Читати – раджу.
Якщо хтось зможе читати його швидко – поділіться, як ви це зробили
Складна мова. Через яку пробираєшся, шукаєш значення втрачених слів, стежиш за складними конструкціями. Часом здається, що це майже поезія.
Сенси. Які місцями потрібно розкривати з коментарями, історичними довідками. Місцями – несподівано знайомі, раптово прямолінійні чи й критичні до своєї доби.
Читати – раджу.
Якщо хтось зможе читати його швидко – поділіться, як ви це зробили
February 17, 2023
Давно вже не читала чогось художнього, ще й української літератури. Тому було незвично, особливо шукати невідомі слова😬
У книзі є три твори, то про них окремо.
Повість про санаторійну зону.
Чесно, йшло трохи важко і повільно. Автор дуже різко кидає нас у санаторійну зону і нічого спочатку не зрозуміло. А коли починаєш розуміти, що хто і куди - історія закінчується. Автору вдалося перенести мене в санаторійну зону своїми описами і тим «шамотінням»(оце було невідоме слово). Діалоги між персонажами були заплутані, дещо нелогічні і такі про все. Коротше, все як в житті. Повість сподобалася, але трішки мало її, закінчилася тоді, як стало по-справжньому цікаво.
Сентиментальна історія.
Читається дуже легко і швидко. Подобається читати книжку зі сторони роздумів жінки і спостерігати за її думками/прийняттям рішень.
Я(Романтика)
Твір важкий, особливо тому що не можеш в голові не створювати паралелі до того, що відбувається зараз. Не мала навіть найменшого сентименту до головного героя зараз у часі війни. Хоча в школі воно сприймалося по-іншому.
У книзі є три твори, то про них окремо.
Повість про санаторійну зону.
Чесно, йшло трохи важко і повільно. Автор дуже різко кидає нас у санаторійну зону і нічого спочатку не зрозуміло. А коли починаєш розуміти, що хто і куди - історія закінчується. Автору вдалося перенести мене в санаторійну зону своїми описами і тим «шамотінням»(оце було невідоме слово). Діалоги між персонажами були заплутані, дещо нелогічні і такі про все. Коротше, все як в житті. Повість сподобалася, але трішки мало її, закінчилася тоді, як стало по-справжньому цікаво.
Сентиментальна історія.
Читається дуже легко і швидко. Подобається читати книжку зі сторони роздумів жінки і спостерігати за її думками/прийняттям рішень.
Я(Романтика)
Твір важкий, особливо тому що не можеш в голові не створювати паралелі до того, що відбувається зараз. Не мала навіть найменшого сентименту до головного героя зараз у часі війни. Хоча в школі воно сприймалося по-іншому.
November 25, 2023
Перечитав Хвильового і зрозумів, що його твори в чомусь підтверджують тезу про циклічність історії. Це тексти про людей, які на зламі епох вірили в зміни на краще і зіштовхнулися з реальністю. Конфлікт з реальністю породжує виснажливі галюцинації, в полоні яких герой не розуміє, чи події та люди є справжніми чи це лише міражі.
В «Повісті про санаторійну зону» Анарх відчуває, що за ним стежать і єдиний вихід з санаторійної зони – самогубство. В кінці «Сентиментальної історії» героїня втрачає цноту, бо втрачає відчуття місця та духовні цінності. І звичайно – «Я (романтика)», де вбивство матері стає актом революції, болючим створенням нової ідентичності. Крім того, це аналіз і рефлексія того як, ким і за яких умов будувався радянський союз.
«Тепер я маю одно тільки право:
нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне «я».» Проблема чекіста – вибір між суперечливими ідентичностями, коли ти не можеш бути чекістом залишаючись людиною. Цей процес не може бути безболісним, бо вбивство матері є символічним самогубством частини себе, яку герой приховував від інших. «Моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного «я», якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.» Це одна з цікавих думок, яку я перефразовано зацитував з епізоду про Хвильового в подкасті Перефарбований лис
«Боротися для того, щоб вибороти собі право бути додатком до машини, є безглуздя.» Як по-іншому звучить ця цитата сьогодні в добу штучного інтелекту та соціальних мереж як частини особистості.
В «Повісті про санаторійну зону» Анарх відчуває, що за ним стежать і єдиний вихід з санаторійної зони – самогубство. В кінці «Сентиментальної історії» героїня втрачає цноту, бо втрачає відчуття місця та духовні цінності. І звичайно – «Я (романтика)», де вбивство матері стає актом революції, болючим створенням нової ідентичності. Крім того, це аналіз і рефлексія того як, ким і за яких умов будувався радянський союз.
«Тепер я маю одно тільки право:
нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне «я».» Проблема чекіста – вибір між суперечливими ідентичностями, коли ти не можеш бути чекістом залишаючись людиною. Цей процес не може бути безболісним, бо вбивство матері є символічним самогубством частини себе, яку герой приховував від інших. «Моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного «я», якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю города, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі.» Це одна з цікавих думок, яку я перефразовано зацитував з епізоду про Хвильового в подкасті Перефарбований лис
«Боротися для того, щоб вибороти собі право бути додатком до машини, є безглуздя.» Як по-іншому звучить ця цитата сьогодні в добу штучного інтелекту та соціальних мереж як частини особистості.
February 2, 2023
"Повість про санаторійну зону" мені не дуже зайшла, але інші дві були вельми цікавими. Написано дуже легко і хоч творам майже сто років читаються вони досить сучасно.
January 9, 2025
Ці три повісті Хвильового чудово показують наскільки автор є різнобічним, багатогранним та цікавим письменником.
Коли я почала читати "Санаторійну зону", вона була такою меланхолійною, незрозумілою мені моментами та якоюсь відірваною від реальності, але у фіналі твору я зрозуміла, що автор описував цією історією свій тяжкий душевний стан у ті часи, коли не було можливості повністю творити, розвиватися, бути собою, і тому цей твір став для мене цікавим відкриттям, хоч як він повільно налаштовував читача на себе.
"Сентиментальна історія" - зовсім інший твір, інша тональність, та й головна героїня, яка не є типовою дівчиною для того часу, має свою думку та вибір у житті. Написано дуже легко, прочитала на одному диханні.
Ну і "Я (Романтика)" - шкільна класика, яка показує негативного героя, його руйнівні думки та свідомий вибір чинити далі зло.
Чудова українська література, яку варто перечитувати і кожного разу розуміти по-новому.
Коли я почала читати "Санаторійну зону", вона була такою меланхолійною, незрозумілою мені моментами та якоюсь відірваною від реальності, але у фіналі твору я зрозуміла, що автор описував цією історією свій тяжкий душевний стан у ті часи, коли не було можливості повністю творити, розвиватися, бути собою, і тому цей твір став для мене цікавим відкриттям, хоч як він повільно налаштовував читача на себе.
"Сентиментальна історія" - зовсім інший твір, інша тональність, та й головна героїня, яка не є типовою дівчиною для того часу, має свою думку та вибір у житті. Написано дуже легко, прочитала на одному диханні.
Ну і "Я (Романтика)" - шкільна класика, яка показує негативного героя, його руйнівні думки та свідомий вибір чинити далі зло.
Чудова українська література, яку варто перечитувати і кожного разу розуміти по-новому.
January 20, 2024
Наскільки вітальними і сповненими життя були більш ранні оповідання Хвильового, настільки ж багато відчаю, передчуття і усвідомлення неминучої катастрофи у цих трьох творах. І, направду, ці три твори обʼєднує одна тема - розчарування в ідеалах, недосяжність ідеалів і жорстокий розрахунок радянського суспільства з ідеалістами. Чи ти анарх з «Санаторійної зони», котрий живе фантомами минулого і нездійсненними степовими мріями, чи ти сестра Катря, яка хоче поїхати у глуш Сибіру, щоб знайти відповіді на проблеми, що їх окреслювали Гегель і Маркс, чи ти Бʼянка з «Сентиментальної історії», сповнена енергії життя, в пошуках радикальної одвертості - нова республіка перемеле тебе, як за кілька років вона перемеле і автора цих текстів…
Усі вони - пророчі, хоча, звісно, «Я (Романтика)» недаремно вважається квінтесенцією творчості Хвильового, цього оголеного нерву і відчуття неминучості катастрофи
Усі вони - пророчі, хоча, звісно, «Я (Романтика)» недаремно вважається квінтесенцією творчості Хвильового, цього оголеного нерву і відчуття неминучості катастрофи
August 17, 2023
=Санаторійна зона=
Я щось нічого не зрозуміла що я читала і для чого, але написано дуже легко і емоційно.
=Сентиментальна історія=
Сподобалась. Цікава романтична історія, незвичний погляд на побутове життя в післяреволюційний період, гарні описи природи. Мене весь твір супроводжувало відчуття надії водночас з якоюсь апатією, так мабуть і було задумано :)
=Я, романтика=
Розповідь схожа на марево, чи переказ сну, більше про почуття і відчуття. Нажаль, рсня досі поряд і думки описані Хвильовим дуже легко зрозуміти і відчути зв'язок з теперішнім. Сподобалась, навела на роздуми, хоч і не дуже приємні.
Я щось нічого не зрозуміла що я читала і для чого, але написано дуже легко і емоційно.
=Сентиментальна історія=
Сподобалась. Цікава романтична історія, незвичний погляд на побутове життя в післяреволюційний період, гарні описи природи. Мене весь твір супроводжувало відчуття надії водночас з якоюсь апатією, так мабуть і було задумано :)
=Я, романтика=
Розповідь схожа на марево, чи переказ сну, більше про почуття і відчуття. Нажаль, рсня досі поряд і думки описані Хвильовим дуже легко зрозуміти і відчути зв'язок з теперішнім. Сподобалась, навела на роздуми, хоч і не дуже приємні.
July 30, 2024
Вау. «Віхола» зібрала у цю збірку 2 повісті «Санаторійна зона» і «Сентиментальна історія» та оповідання, яке ми всі мали у шкільній програмі «Я (Романтика)».
Я очікував найбільшого захвату від останнього, але всі твори лишили круті емоції. Дуже гарна мова у Хвильового: деколи складна, але завше така, яка наповнює чимось. Речення не пролітають повз мене, а звертають на себе увагу.
«Сентиментальна історія» дуже нагадала «Місто» Підмогильного. Так, ніби обоє героїв живуть поряд і могли б, навіть, перестрітись у міському парку.
Я очікував найбільшого захвату від останнього, але всі твори лишили круті емоції. Дуже гарна мова у Хвильового: деколи складна, але завше така, яка наповнює чимось. Речення не пролітають повз мене, а звертають на себе увагу.
«Сентиментальна історія» дуже нагадала «Місто» Підмогильного. Так, ніби обоє героїв живуть поряд і могли б, навіть, перестрітись у міському парку.
October 25, 2024
Після школи я не бралася до класиків, а тепер поволі буду пробувати перевідкривати тих кого знаю і знайомитися з невідомими. В цілому стиль Хвильового не мій. Тому якщо оцінювати з такої оптики, то слабко.
Так. Усі історії мають один вайб і коли читати їх окремо, то думаю більше не сподобається. Я прочитала їх підряд, тож бачу тут романтика пройнятого трагізмом своєї епохи. І мені просто сумно.
Так от, Санаторійна зона на 4, Сентиментальна історія на 5, Я (Романтика) (згадалась школа дуже сильно) на 4.
З точки зору психоаналізу історія прекрасна, тож в цілому вона вартує того, щоб з нею ознайомитися.
Так. Усі історії мають один вайб і коли читати їх окремо, то думаю більше не сподобається. Я прочитала їх підряд, тож бачу тут романтика пройнятого трагізмом своєї епохи. І мені просто сумно.
Так от, Санаторійна зона на 4, Сентиментальна історія на 5, Я (Романтика) (згадалась школа дуже сильно) на 4.
З точки зору психоаналізу історія прекрасна, тож в цілому вона вартує того, щоб з нею ознайомитися.
September 9, 2025
Хвильовий - постать, яку можна досліджувати і перечитувати все життя, він і роздирає душу зображенням 30-их, і лікує любов'ю до життя. Його описи природи змушують зупинитися і задуматися, а сюжет не має значення, бо в героях, в ландшафті ховається сенс. Це поезія в прозі. Рекомендую починати з «Сентиментальної історії» - про дівчину, яка переїхала в місто, а далі грузнути в санаторійній зоні, де атмосфера така, що не дивно, що доводилося скорочувати собі вік в ті часи.
August 15, 2025
Обережно, дуже романтизоване ставлення до Хвмльового. Я прожила з цією книгою Рим, провела свій перший читацький клуб. Відкрила для себе силу оповідання Хвильового.
Особливо мене розмазало від «Сентиментальної історії». Ніби просто, ніби архетипово, але ж воно… просто й архетипово!
В списку улюблених письменниць зʼявився чоловік ♥️
Особливо мене розмазало від «Сентиментальної історії». Ніби просто, ніби архетипово, але ж воно… просто й архетипово!
В списку улюблених письменниць зʼявився чоловік ♥️
June 12, 2024
Дуже складно мені далась ця книжка, дуже важко читається - я вдумувалась в кожне слово, багато чого не розуміла
Мені здається, я ще не доросла до такого рівня складності в літературі
Проте я і далі хочу знайомитись з творчістю видатних українських людей
Поки так
Мені здається, я ще не доросла до такого рівня складності в літературі
Проте я і далі хочу знайомитись з творчістю видатних українських людей
Поки так
August 3, 2024
Ой навіть не знаю. Я не достатньо розумний для цих творів. Зазвичай твори з сумним кінцем - супер моє. Проте цей негативний дух обплетений алюзіями, філософськими змістами і завуальованими алегоріями. То затяжко для мене, бо для таких творів треба готуватись - розуміти контекст того часу, трохи бути знайомим з біографією письменника.
Вже коли я читав передмову до видання до криги, мені прийшов момент «ага!». Але під час читання книги я не розумів всього, про що йшлось у передмові.
Вже коли я читав передмову до видання до криги, мені прийшов момент «ага!». Але під час читання книги я не розумів всього, про що йшлось у передмові.
April 30, 2023
Дуже важка, але й досі актуальна книга. А описи природи це взагалі окреме задоволення 😌
January 20, 2023
«Повість про санаторійну зону».
Не знаю чи готова була я для цього тексту, але десь в душі сподіваюсь що цього моменту готовності так і не настане. Поки що є відчуття що він стряс ґрунт на якому я стою. Читати про жах розбитих мрій та ілюзій особливо дуже «влучно» під час війни та випробувань. Найважче сприймати цю повість знаючи, що головний герой та його доля має найбільшу схожість із долею самого Хвильового. Тут найвлучніше цитувати Віру Агеєву: «персонажі Миколи Хвильового здатні до самоаналізу і часто з тривогою фіксують ознаки власних психічних розладів. Хвильовий, тривалий час лікуючись від гострої неврастенії, дошукується причин своєї хвороби у травматичному досвіді цілого покоління». Письменник не полишає жодного місця для надії і нищить будь-який романтизм. Усе покоління держави, що так і залишилась тільки у головах понівечених мрійників, так чи інакше травмоване і безповоротно розбите. Безповоротно, тому що сам автор так і не знайшов шляху назад.
«Сентиментальна Історія».
Тема розпачу та зневіреності продовжується. Саме цей текст мені не дуже до вподоби. Важко було навіть трохи асоціювати себе з головною героїнею. Я постійно зациклювалася на моментах, які викривають що героїня створена чоловіком: «Я почистила зуби, витерла холодною водою свої тугі грудні яблука й лягла спати». Так само я не вірила і тим відносинам, що вона будувала навколо. Так, ця холодність та байдужість притаманна тому часу і зображена через тематику книги. Але дещо з цього було зовсім неприродно як для відносин між жінками.
На фоні «Санаторійної зони» яка повністю пропитана особистим досвідом автора, ця оповідь проходить повз.
«Я (Романтика)».
Наразі це краще що я читала у Хвильового. Вразила кожна описана деталь що символізує той диявольський період. Вбивство власної матері чекістом стоїть у центрі події, як остаточне позбавлення всього людського у собі та світі. Саме тут і постає найбільша трагедія. Головний герой робить вибір на користь позиції у новій злочинній світобудові, жертвуючи власною матір’ю та її любов’ю. Не дивлячись на невеликий формат оповідання, вражає його сила та гострота. Ми бачимо всього короткі фрагменти, але вони неймовірно влучно передають увесь тягар та розпач періоду.
Не знаю чи готова була я для цього тексту, але десь в душі сподіваюсь що цього моменту готовності так і не настане. Поки що є відчуття що він стряс ґрунт на якому я стою. Читати про жах розбитих мрій та ілюзій особливо дуже «влучно» під час війни та випробувань. Найважче сприймати цю повість знаючи, що головний герой та його доля має найбільшу схожість із долею самого Хвильового. Тут найвлучніше цитувати Віру Агеєву: «персонажі Миколи Хвильового здатні до самоаналізу і часто з тривогою фіксують ознаки власних психічних розладів. Хвильовий, тривалий час лікуючись від гострої неврастенії, дошукується причин своєї хвороби у травматичному досвіді цілого покоління». Письменник не полишає жодного місця для надії і нищить будь-який романтизм. Усе покоління держави, що так і залишилась тільки у головах понівечених мрійників, так чи інакше травмоване і безповоротно розбите. Безповоротно, тому що сам автор так і не знайшов шляху назад.
«Сентиментальна Історія».
Тема розпачу та зневіреності продовжується. Саме цей текст мені не дуже до вподоби. Важко було навіть трохи асоціювати себе з головною героїнею. Я постійно зациклювалася на моментах, які викривають що героїня створена чоловіком: «Я почистила зуби, витерла холодною водою свої тугі грудні яблука й лягла спати». Так само я не вірила і тим відносинам, що вона будувала навколо. Так, ця холодність та байдужість притаманна тому часу і зображена через тематику книги. Але дещо з цього було зовсім неприродно як для відносин між жінками.
На фоні «Санаторійної зони» яка повністю пропитана особистим досвідом автора, ця оповідь проходить повз.
«Я (Романтика)».
Наразі це краще що я читала у Хвильового. Вразила кожна описана деталь що символізує той диявольський період. Вбивство власної матері чекістом стоїть у центрі події, як остаточне позбавлення всього людського у собі та світі. Саме тут і постає найбільша трагедія. Головний герой робить вибір на користь позиції у новій злочинній світобудові, жертвуючи власною матір’ю та її любов’ю. Не дивлячись на невеликий формат оповідання, вражає його сила та гострота. Ми бачимо всього короткі фрагменти, але вони неймовірно влучно передають увесь тягар та розпач періоду.
Displaying 1 - 30 of 59 reviews