Алан Мур
"Осяяння"
"Усе це справжнє, але... ну, вас це не має страхати, усі ці штуки з лев'ячими головами й усе інше. Це всього лише символи, маніфестовані у визначеному порядку, як-от літери у слові чи реченні. Така собі мова."
Від цієї збірки я очікував густини мови, чисельності езотеричних покликань, буркотливої ностальгії за коміксячими роками автора і магії, магії, магії. Всього цього добра тутечки предостатньо, тому нумо досліджувати кожне з оповідань. Одні з них короткі, а інші, як наприклад історія про Громолюда за об'ємом тягнуть на повноцінну повісь.
"Гіпотетична ящірка"
"У кульці може спати ящірка, а може й ні. У цьому й загадка, відповіла вона йому.
Його мовчання, здавалось, заохочувало до розлогішого пояснення.
Розповідають, що існує ящірка, здатна впадати у сплячку на роки чи навіть століття, без їжі, повітря та води, сповільнюючи свої життєві процеси настільки, що між ударами серця може минути дюжина зим. Мені казали, що це дуже маленьке створіння, не більше за верхню фалангу мого зігнутого великого пальця. Майстри, які виготовляють ці прикраси, начебто розміщують одну зі сплячих рептилій у кожну кульку, перш ніж її запечатати. Якщо придивитися, видно шов посередині.
Форал Ятт придивлятися не став і продовжував сидіти спиною до вогнища, тримаючи кульку у правій руці й обертаючи її так, щоби вогненні відблиски пробігали по її поверхні. Крізь непроникну тінь, що досі приховувала вираз його обличчя, Равра Чін відчула зміну в його мовчанні. Відчула, що та незначна перевага, яку вона отримала, починає вислизати. Чому він мовчить? Не в змозі приховати тривоги в голосі, вона продовжила свій монолог:
Кульку не можна відкрити, тож мусиш розмірковувати, чи насправді всередині неї є ящірка, чи ні. Це пов'язано з нашим сприйняттям довколишнього світу, і якщо про це думати, то починаєш розуміти, що неважливо, є там ящірка чи ні, а тоді можна думати про те, що є реальним, а що ні, і... — вона затнулась, ніби зненацька збагнувши власну нескладність, ... кажуть, що це дуже розслабляє"
Ґазлайтинг зведений до абсолюту в антуражі фентезійного Содому. Цим реченням можна описати дане оповідання.
Також цей твір може слугувати ілюстрацією патологічної сугестії. Зараз таке часто стається тоді, коли пацієнт ментально сильніший, складніший і підступніший ніж його дешевий терапевт.
Спочатку я прочитав оповідання, а потім і комікс-адаптацію, тому цей відгук подвійний.
Алан Мур не зміг би допустити, що комікс буде просто повтором оповідки, і справді, це доповнення, яке ще чіткіше розповідає хто є хто і дозволяє побачити додаткові грані сюжету.
Наприклад Сом-Сом.
В одній з чотирьох ексклюзивних таро-обкладинок вона виступає, як Королева Чаш. Чаша посудина - для рідини. Так само і Сом-Сом вмістилище "чударнацьких еякуляцій", прибіжище ворожбитів.
"Її призначення полягало в тому, щоби бути вмістилищем прагнень і тривог інших, однак це ніколи не гнітило її. Вона насолоджувалася винятковістю цих коротких поглядів на плин звичайного життя. Той факт, що їй розповідали те, чого не зважилися би розповісти навіть своїм коханим, дало Сом-Сом можливість прозирати людську натуру правдивіше і всеохопніше, ніж це дано було багатьом мудрецям і філософам."
Тим часом Форал Ят тут - Лицар Палиць. Це відсилає нас до сцени де він запалює вогнище, а потім із запалом пенетрує приблуду. Цікаво, що в ілюстрації до карти використано неправильний підпис. В мене з приводу цього є два варіанти: а) це помилка, б) це натяк на "переміну місць" що далі слідуватиме.
Равра Чін виступає персоніфікацією карти "Місяць". І вкотре Мур вражає мене своїм скрупульозним знанням Таро. Якби не п'ятнадцять років самовчення і десятки прочитаних книг з цієї теми, я б не відгадав його геніальну алюзію. Ось, гляньте: персонаж роздвоєний, як і дві частини кульки зі шредінґерівською ящіркою, водночас ці дві фігури собою замінюють двох Анубісів з Таро Тота, бо Мур більше за все цінував саме цю колоду та й іконографія відсилає до неї. Ефект доповнює жук-проектор, двоїстість риб в лівому кутку і анкхи в руках.
І врешті Матрона Уіш, яка з'являється, як персоніфікація "Десятки дисків". По перше, гляньте на скільки талановито це намальовано. Тіло Уіш, як дошка для гри та водночас земля, будівля де діється драма. Цікаво глянути, як на Сефіроті розміщені першорядні та другорядні персонажі. Сом-Сом - Кетер, вона корона магів, Форал Ят - Хокма, що відповідає Адаму, Равра Чін - Біна, а отже - Єва. Класифікацію можна продовжувати й далі, але закінчу на тім, що татуйована Книга це Малкут.
"Навіть не легенда"
Мeticulously jeopardizing!
Мене осяяло добряче!
Геніальний взірець твору, який після прочитання негайно перечитуєш ще і нарешті все розумієш! Вдвічі приємніше і тому, що абсолютно такий же прийом я застосував для великої книги для перечитування - "Тетраморфеуса".
А навчився я прийому "попереднього впорядкування" в Джойса - він його блискуче застосовує в "Уліссі".
Це історія про клуб дослідників всяких феноменів, інопланетян та ін. Все змінюється, коли членом засідання стає паранормальне створіння власною персоною.
"Це означає, що я - один з прихованих людей, із якими звичайні люди живуть на одній планеті. Ми — це те, на що чоловік на ім'я Дональд Рамсфельд десь через вісімнадцять років за моїм часом імовірно посилатиметься як на «невідоме незнане». Ми не згадуємося у фольклорі, оскільки в усіх нас різні стратегії уникнення уваги, й саме тому, напевно, ми вижили аж донині непоміченими й неоспіваними. У світі, напевно, зо два чи три десятки окремих видів прихованих людей, хоча в Об'єднаному Королівстві зазвичай можна зустріти тільки Короткошкурів, джилкі, мормолінів та Пітів-Шепотунів. Я не знаю особисто жодного Короткошкура — щиро кажучи, це огидні маленькі гібриди комахи й овоча, здатні замаскуватися практично під будь-що та їсти домашніх улюбленців, але мормолінів та джилкі у невеликих дозах терплю. У нас є певне порозуміння, згідно якого ми не заважаємо іншим прихованим, хоча мормоліни надто невимушені, аби це їх надміру турбувало.
Що стосується Пітів-Шепотунів, то ніхто не знає про наше існувания, тому що з будь-якої біологічної точки зору ми цілком звичайні людські істоти. Лише наша свідомість рухається у часі навпаки. Не у миттєвому сенсі, з блюванням молоком і пластівцями у мисці перед відходом до сну о сьомій ранку не думаю, що ми здатні функціонувати подібним чином, -а радше у денному. Ми прокидаємося в неділю вранці, проживаємо день правильним чином і йдемо спати ввечері, але коли прокидаємося наступного дня, це субота. Якби наші життя були книжкою, ви б читали спершу останню сторінку, тоді передостанню й так далі. У цьому є декілька переваг, хоча стосунки будувати складно, принаймні починати їх. Що може становити проблему, бо інтимні стосунки головна турбота Піта-Шепотуна. Короткошкури роблять свою справу, щоб поглинати тер'єрів; джилкі годуються конкретним різновидом енергії; мормоліни не знаю, безсонняїдні або щось на кшталт того; Пітів-Шепотунів же здебільшого цікавить секс. "
"Місце, місце, місце"
Абсолютний делікатес для мене - людини, що прочитала "Біблію" безліч разів, а "Одкровення" знає чи не напам'ять. Вірогідно, що для мене це найкраще оповідання з цілої збірки. Бо: Тетраморфи, надзвичайно делікатні, смаковиті та іронічні біблійні олійні алюзії, ієрогамія - головний компонент Liber T, сатира над порівняльним релігієзнавством з уст самого Іси (очевидне покликання на "Фольклор в Старому Заповіті" Фрейзера") і дуже влучно передана атмосфера глибого тривожно-еротичного сну.
Вражаючий апокаліптично-тетраморфізований зачин оповідання в Алана Мура. Як же ж meticulously він все вискладує: одкровення, подоріж, виображення гігантських свідчень Великого Кінця і тут же політика та небуденна буденність:
"Бедфорд наближався до досконалості.
Енджі глянула на годинник на панелі. Було майже пів на одинадцяту того останнього недільного ранку, на вулицях безлюдно й жодного авто на ходу, окрім її власного. Зважаючи на обставини, незвично приємний серпневий день.
Доки вона просувалася на схід спустошеною Мілл-стріт, стишене воркотіння двигуна «астри» видавалось майже непристойним на тлі нічим більше не порушуваної тиші: мовби якась галаслива дитина, яку Енджі необачно взяла з собою на похорон. Перш ніж дістатись шпилю церкви святого Катберта, що височів попереду, вона повернула праворуч на Касл-роуд, увімкнувши сигнал суто за звичкою. За нею ніхто не їхав.
Сонячні промені падали колонами, чарівно цяткуючи тротуари й машини, припарковані біля Музею Джона Баньєна, який вона проминала по праву руку; плямисте світло спричинили атмосферні умови останнього дня. Погодний застосунок Енджі цього разу був цілковито точний: «Небеса стануть, як море скляне, мов кришталь, де виднітимуться сім світильників». Намагаючись плавно повернути на головний відрізок Касл-роуд, вона нарахувала тільки чотири - завислі в повітрі, гротескні й незмірні, від погляду на які перевертався шлунок однак не сумнівалась, що інші три світильники ховались із поля зору десь за високими деревами з цього краю Ньюнгем-роуд.
Вона спробувала не звертати уваги на небо так само, як щосили намагалась відсторонитись від усіх інших тривожних складників цих багатих на події вихідних цілеспрямованим зосередженням на своєму обов'язку посадовиці благодійного трасту. Бенефіціар спадку, котрий повертається у місто після тривалої відсутності, зустрінеться з нею біля власності за кілька хвилин для огляду й передачі ключів та необхідних документів. Енджі не мала чіткого уявлення ні про криву своєї кар'єри після того, ні про своє майбутнє за рік.
Припаркувавшись на відстані нетривалої ходи від перехрестя на Олбані-роуд, Енджі помітила, що у вікнах першого поверху одного з червоноцегельних таунгаузів на дальньому кінці вулиці досі видніється вигорілий плакат прихильників брекзиту. Чи ж можна повірити, що все це відбувалося лише в кінці минулого року половина населення активно очікувала кінця світу, а інша готувалась до раю? Над Касл-Маунд і прихованою річкою на півдні виднівся звір із лев'ячою головою й шістьма крилами, сповненими байдужих очей із важкими повіками. Це точно був найгірший можливий результат: зрештою рацію мали абсолютно всі. Покірно зітхнувши, Енджі вибралася з машини.
Це був славетний день. Повітря чисте та свіже, легкий вітерець приносив ментолові пахощі, в яких вона впізнала фіміам, можливо, евкаліпт. Вибравшись із «астри», Енджі також виявила, що всеохопну тишу помережав далекий спів птахів, від чого вся ця затія видавалась менш загрозливою, хоч і не набагато. У дальньому кінці Касл-роуд, на сході, височіло друге панівне явлення - це мало голову бика, однак такі самі шість крил, що огортали його, мов велетенськими віялами; у тисячах незмигних очей- та сама байдужість. Однак птахи це приємно."
Висновуючи, скажу, що це оповідання для мене стало улюбленим в збірці. Аж захотілося його розширити до роману.
"Запала тривала тиша. Мідний світ обертався між пальцями безликого і байдужого бога."
"Холодне читання"
Напевно, найслабша оповідка в книзі. Розповідь про медіума-афериста. Передбачувана, але дотепна. Переповісти непроспойлеривши неможливо.
"Неймовірно складний високоенергетичний стан"
Пішло потужне насолодження цією оповідкою.
Йдеться про самозародження больцманівського мозку, який самоусвідомлюється, винаходить копуляцію і солодійство і поступово витворює власну імперію.
Знаю, що в Макелроя була схожа тема в "Плюсі" , є і подібне оповідання в збірці "Загублений в кімнаті сміху" геніального Джона Барта, тому гаряче рекомендую до прочитання цю річ всім шанувальникам елітарного та спеціальноускладненого читва.
"Спонтанно породивши таким чином передвісник тверді, і разом з ним - примордіальний об'єкт, бездушна математична сила, що мимоволі спровокувала онтологічне виверження, здавалося, змушена була перебрати всі ймовірні можливості будови, і каскад дедалі хитромудріших поверхонь безшумно вривався у життя. У разючому калейдоскопному розширенні виднілися парові павільйони, мозаїчні злітні смуги, величні Альгамбри, спектральні вуличні басейни, проспекти, вестибюлі, коридори незчисленної висоти, що відкривалися, закривалися і розгорталися, мов паперовий оракул школяра. Спонтанно пророслі кіоски розквітали у футуристські собори й визрівали у неймовірні міста, повторювані до межі дедалі набубнявілішої миті. Мерехтіла абстрактна архітектурна логіка, випромінюючи очевидну випадковість. Будучи арифметичним пеклом, непідвладним означенню чи опису, ця ситуація, що швидко еволюціонувала, була попри те настільки близькою до раю, наскільки це можливо.
Що характерно, вищезгаданий початковий об'єкт, експонен ціально накопичуючись і безперервно самоускладнюючись, припускав - а насправді диктував необхідність - початкового суб'єкта. Із пінистої симетрії, потому як із порожнього вакууму скрізь довкола розкладалися помножувані стадіони", натяк на субмікроскопічні часточки з надзвичайно впорядкованою довільністю зійшовся у приголомшливу нову конфігурацію випадковий стилістичний прорив із шокувальною відсутністю прямих ліній."
"Осяяння"
Оповідання - суцільна ностальгія, чимось нагадує великий роман про неповернення Кобо Абе "Жінка в дюнах", деякими еаізодами - "Загублений в кімнаті сміху" Джона Барта. Річ хороша, але далеко не найкраща у збірці.
"Що нам відомо про Громолюда"
Слайс-оф лайф з життя людей, що творили і творять комікс-індустрію. Головними героями тут постають сценаристи, редактори, художники, фанати і читачі. Нас кидає в часопотоці. Імена під якими ховаються супергерої відчитуються відразу, якщо ви хоч трохи кумекаєтетв супергероїці. Громолюд - Супермен, Фелікс Фаєрстоун - Лекс Лютор, громокамені - криптоніт, Місячна Королева - Диво Жінка, Король-Бджола - Бетмен. Джо Ґолд - Джек Кірбі, тут же й згадується його перехід з Marvel в DC. Більш сучасні покликання - видалена борода супермена в "Лізі справедливості", Стівен Бічер - Генрі Кавіл. З пізнішого - гіперболізовано зображено те, як компанії наймають за мізерні суми художників та сценаристів, тотальне зубожіння і гниття індустрії.
Знаменитий суд і створення товариства з дозволу публікації коміксів через наявність в них жорстоких сцен. Сатанізація комікса, як шкідливого для дітей - створення Comix authority. Псевдодокументальний фільм з історії кінофраншиз про Громолюда.
Загалом це досить широкомасштабна сатира, яку цікаво буде читати фанатам, але для непідготованого читача чтиво буде дивним, малозрозумілим і затягнутим. Задротське письмо для задротів.
Найсмішніший епізод- схожий на Вілла Айзнера і Стена Лі комікс-креатор Юлій Меценберґер згадує втечу своїх батьків із України в США від "довбаних козаків-білорусів (sic!)"
"Американський посвіт" - варіація Мура на тему неіснуючих біографій. В цьому жанрі геніально себе показали такі титани, як Борхес, Лем і Єшкілєв. Окрім того, цю фіктивну біографію доповнює псевдорецензія перевантажена покликаннями, що безпосередньо посилає на до "Pale Fire" Набокова. Також тлом слугує бітницька поема, яку Алан написав не гірше за Ґінзберґа, а вже в цій поемі згадується неіснуючий абсурдистський єгипетсько-нуарний роман "Вихід до світла в Америці" ще одного вигаданого письменника Коннора Дейві. Наводяться навіть цілі абзаци з цього роману. Погодьтеся, це багаторівневість рівня Джойса і як же я був здивований, коли почав читати цей текст день після того, як сам написав епізод з муміфікацією для "Тетраморфеуса"!
"І насамкінець просто щоб порушити тишу"
Розмова двох паломників, яка вкінці виявляється діалогом трупа і мандрівника. За стилем нагадує комікс-історію геніального Майка Міньйоли "Труп". Трупом на перший погляд може виявитись Томас Беккет (його історія мені відома завдяки "Кентерберійским оповідям", які я маю у вишуканому англомовному виданні у своїй особистій бібліотеці), але, в цім я був до кінця не впевненим, тому (вперше читаючи цю збірку) звернувся до Реддіту, де знайшов обговорення цього найдивнішого оповідання де виявилося, що воно базується на реальному історичному факті:
Hugh, Bishop of Lincoln, by Charles L. Marson:
"The next place was Troyes, and here a wretch came with a doleful story. He had been bailiff to the Earl of Leicester, had torn a rogue from sanctuary at Brackley; had been excommunicated by Hugh, with all his mates. They had submitted and been made to dig up the putrid body and carry it a mile, clad only in their drawers, be whipped at every church door they passed, bury the body with their own hands, and then come to Lincoln for more flogging: and all this in the winter. This sentence frightened the bailiff, who bolted; but ill-luck dogged him. He lost his place, his money, and at last came to beg for shrift and punishment. Hugh gave him a seven years’ penance and he went on his way rejoicing."
Також дуже приємно було мені прочитати три сторінки подяк Мура в яких виявляється (Алілуя!) що він помирився з Меліндою Ґеббі і з любов'ю говорить про своїх дітей та онуків.
Висновок: Мур українською існує, перекладений добре, добре вичитаний, добре виданий (софт-тачна бличкуча обкладинка, мальовані зрізи і фантастичні форзаци).
Тому беріть і читайте, або, як мінімум купуйте, щоб ми отримали українською "Єрусалим"!