Radio Nacht

by Yuri Andrukhovych, Sabine Stöhr (Translator)

Als »Barrikadenpianist« hat er die Revolution zu Hause unterstützt. In der Emigration verdient er sein Geld als Salonmusiker – Josip Rotsky, ein Mann unklarer Identität, dessen Name sich auf Trotzki, Brodsky und Joseph Roth reimt. In einem Schweizer Hotel muss er für den Diktator seines Landes spielen - und wird zum Attentäter.

Nach der Haft zieht Rotsky sich in die heimatlichen Karpaten zurück. Geheimdienstler und andere Finsterlinge trachten ihm nach dem Leben. Mit seiner Geliebten Animé und dem Raben Edgar flieht er nach Griechenland. Erst auf der Gefängnisinsel am Null-Meridian ist Schluss. Dort sendet sein »Radio Nacht« rund um die Uhr Musik, Poesie und Geschichten in die sich verfinsternde Welt.

Radio Nacht, in der Ukraine 2020 erschienen, ist nicht nur ein sprachliches Feuerwerk, sondern ein Gegenwartsroman von eminenter Aktualität. Klimaproteste, Pandemie, die Bedrohung durch Russland – er handelt von einer Zeit, in der die Hoffnungen auf radikale Veränderungen begraben werden.

Genres: Fiction, Ukrainian Literature, Ukraine, Contemporary, Novels

479 pages, Kindle Edition

First published December 13, 2020

About the author

See also:
UKR Юрій Андрухович
BLG/RU Юрий Андрухович

Yuri Andrukhovych (13 March 1960, Ivano-Frankivsk) — is a contemporary Ukrainian writer, essayist, poet, translator and public figure. Among his most notable works are novels Рекреації (Recreations, 1992), The Moscoviad, (Московіада, 1993), Perverzion (Перверзія, 1996), Twelve circles (Дванадцять обручів, 2003), The Secret (Таємниця, 2003), and Justicia's lovers (Коханці юстиції, 2017).

Andrukhovych's biggest literary awards include:
* BBC Ukraine "Book of the Year" (2018) for novel «Justicia's lovers»

Reviews

[Маx Nestelieiev · Rating 4 out of 5]

Андрухович - єдиний послідовний постмодерніст у наших краях, якому дещо заважає його поетично загострений слух, адже слова він почасти добирає у риму (хочеш до Рима?), тож його веде не так ідея (і де я?), як звук. і в цьому він такий собі Хлєбніков, хоча хотів би бути Антоничем.
сюжет тут, за визнанням автора, цілковито вкладається в 4 Борхесові сюжети з притаманним Андруховичу нав'язливим бажанням описати зустріч пасіонарія з Дияволом.
і тут усе прекрасно, за винятком того, що персонажі всі вийшли штучні ("штука" - польською мистецтво), і, створюючи їх, автор постійно підказує невігласам, з чого вони створені і з чого ростуть ноги (і роги): Йосип Ротський (Бродський і Рот), крук Едґар (бо По) ітд і ДТП. найбільше не пощастило жінкам - вони в романі всі картонні, чи то пак целюлозні, чи то пак одновимірні.
паралельна українська реальність цікава, музика почасти цікава, а птичку жалко.

[Serhiy · Rating 3 out of 5]

Андрухович письменник у певному сенсі релігійний. Коли під час презентації роману на Суспільному Єрмоленко прямо спитав його, наскільки він релігійно мисляча людина, той відповів, що це для нього в першу чергу естетика. Та ризикну припустити, що для Андруховича естетичне є етичне: трохи раніше у тому ж етері він нарешті визнав, що не має політичних поглядів, а має лише естетичні. Небезпечна думка, яка пояснює багато сказаних ним дурниць, проте важлива для його творчості. Що таке «Московіада», як не подорож у пекло? Єдина притомна інтерпретація «Коханців Юстиції», що мені трапилась, це парафраз Дантового «Чистилища» (стаття на «Критиці», на жаль, платна). Проте «Радіо Ніч» не про рай, а про пітьми творчої хітон. Фаустівський сюжет про відносини митця з Богом та дияволом, більше, звісно, з останнім. Вийшов доволі сумний текст з купою культурних алюзій, вставною п’єсою та новелою. Щодо естетичних якостей роману, то вони кульгають, це не такий стилістично довершений текст, як ті ж «Коханці». Але проблема навіть не в стилі оповіді, а в тоні: Андрухович намагається бути дотепним. Виходить погано й це дуже заважає читати. Відчуття, ніби ти змушений вислуховувати невичерпний потік dad jokes. Роман хочеться перейменувати у «Infinite dad’s jest», щоб вийшла чергова культурна алюзія й поганий жарт одночасно.

[Andriy Lyubka · Rating 5 out of 5]

Найсюжетніший роман Андруховича

[Roman Trukhin · Rating 2 out of 5]

Зі усієї поваги до "Рекреацій", "Перверзій" і "Московіади" постараюсь зарецензувати стримано і ввічливо: 50-тирічний чоловік намагається з усіх сил видаватися 25-тирічним авангардним письменником. І читовище це викликає біль. Біль і майже фізичне відчуття сидіння на обох стільцях одночасно: смілива фабула і мова огорнута в плетиво авторефлексійних розважань. Ну, або ми пишемо сиквел "Перверзій" без огляду на вік, статус, сиве волосся і прожитий досвід, або ми пишемо глибоку і змістовну прозу без кривлянь і реверансів.

Бо ті перші три книги зайшли як теща під лід, а після "12 обручів" якось не тойво. Хоча я тепер от думаю: а може ті перші були такі ж невиразні і ми їм давали аванс тільки через те, що це один з перших трендових українських письмеників, який хайпанув на модерній літературі? Тре перечитати...

[Great-O-Khan · Rating 3 out of 5]

Ich habe lange mit mir gerungen, ob ich dem Roman drei oder vier Sterne geben soll, und bin dann am Ende bei sehr guten drei Sternen gelandet. Das Buch hat mich gut unterhalten. Es ist mit viel Schwung geschrieben und sprudelt förmlich über vor Ideen und schrägem Humor. Dabei bleibt die Handlung aber etwas auf der Strecke. Viele der Andeutungen und Volten laufen für mich ins Leere. Die Idee - im Film würde man sagen: der Special Effect - ist dem Autor manchmal wichtiger als die Geschichte. Die gelungenen Ideen kann man schon im Namen des Protagonisten erkennen: Josip Rotsky spielt auf Joseph Roth und Joseph Brodsky an.

Neben der Sprache hat mir vor allem gefallen, dass es ein im direkten Sinne musikalisches Buch ist, das mit einer sehr schönen begleitenden Playlist kommt. Zwischen den Kapiteln gibt es Moderationen des Protagonisten, der früher als Pianist auf den Barrikaden gespielt hat und später als Radiomoderator gearbeitet hat. In diesen Moderationen erzählt er aus seinem Leben und leitet einen begleitenden Song ein.

Der Debütroman von Andruchowytsch hieß "Karpatenkarneval". Das wilde Durcheinander, das ein Karneval - wenn es nicht der wohl organisierte deutsche Karneval ist - haben kann, das aber gleichzeitig eine innere Ordnung zu haben scheint, ist auch in diesem Buch vorhanden. Mir ist das gelegentlich zu viel. Das könnte aber auch mehr an mir als an dem Buch liegen.

[Olha · Rating 3 out of 5]

Абсолютно не моє.
Якби читала в папері, то закинула би, скоріш за все. Але знайшла на Мегого безкоштовно аудіо формат. Начитано гарно 👌🏻
Після Московіади хотіла спробувати щось свіжіше, але враження ті самі 🤷🏻‍♀️

[Олена Павлова · Rating 5 out of 5]

РадіоНіч — майстерність слова Андруховича плюс надміру самозакоханий головний герой-геній- блискучий коханець, хоч застарий для соцмереж, сюжет нагадує мікс Майдану, пародію на Бонда, вставні п‘єси у п‘єсах Шекспіра, добрий смак на музику, є дещо кепське розуміння жінок. Жіночі персонажі там душі не мають, (тільки тіла, з татуюваннями і жагою до головного героя) Читати раджу, розкошуєш у словах. І неодмінно слухати плейлист до роману

[Julia Yepifanova · Rating 2 out of 5]

Старий чоловік, дівчина та крук - їх мали б поєднати любов і вище призначення, іронія та софістика, але чомусь поєднали їх вторинність, самоповтори і пошлість.
Піду подивлюся, як Андрухович співає на концерті-прощанні з Міськом Барбарою.
Андруховича любити не перстану і, якщо колись, як він обіцяв в інтерв'ю, з'явиться справжнє Радіо Ніч, слухати буду (все одно ж не сплю).

[citesc_cu_sufletul · Rating 4 out of 5]

"Radio Noapte, de Iuri Andruhovîci, ni-l prezintă pe Iosyp Rotskyi, care își începe emisiunea radiofonică la miezul nopții, unde transmite muzică rock și poezie pentru toți oamenii din lume care suferă, la fel ca el, de insomnii, iar în pauzele dintre piese își rememorează viața. Aflăm despre el că este revoluționarul ucrainean cunoscut ca "pianistul baricadelor", care cânta în semn de protest printre bombardamente și împușcături. Acesta a fost nevoit să părăsească țara și a cântat muzică de salon în Elveția, interpretând pentru dictatorul țării sale, pe care l-a și omorât. A făcut ani buni de pușcărie, unde a legat o prietenie și a jurat să păstreze un secret care i-ar putea fi fatal, dacă ar ajunge pe mâna celor care îl urmăresc după ce este eliberat. Alege să se retragă în munți, avându-i drept companioni pe corbul său, Edgar, și pe iubita Anime. Dar soarta le este potrivnică...

Un roman solicitant, care alternează planurile trecut-prezent, dar totodată captivant și impecabil scris, nu l-am putut lăsa din mână până nu am ajuns la final. "Radio Noapte" ne face cunoscută o pagină din istoria recentă a Europei de Est și viața unui personaj memorabil, care a luat parte la revoluție cu singura armă cu care se putea face auzit: un pian.

Recunosc că mi-ar fi plăcut să descopăr mai multe informații despre acest episod din istorie și poate mai puține despre multele relații trecătoare ale lui Rotskyi. Am rămas profund impresionată de legătura dintre el și Edgar.

"Nu mai eram eu însumi, eram altcineva. Însă tocmai de aceea, în sfârșit, am devenit din nou eu însumi."

[Ірина Жураковська · Rating 5 out of 5]

Це книжка-кайф. Все за що, я люблю Андруховича, тільки краще.
Тут все: пригодницький роман (так, з сюжетом! Захоплюючим!), бурлеск-буфонада, альтернативна історія (Майдан пограв - але в результаті все одно президент-комік), сатира, еротика, пародія, шпильки в бік доньки Софії з її «Амадокрю» (чи то мені здалося) і довжелезний плей-лист, який тепер гуглити й гуглити.
І при цьому - з чудовим після смаком завершеності й надії.
Дуже рекомендую!

[Maria Mihăiță · Rating 4 out of 5]

Mi s-a părut un roman bunicel romanul lui Andruhovîci. E o narațiune de largă respirație (poate prea largă pe alocuri), de factură ficțiune cu accente realiste, în care autorul demonstrează că deține perfect tehnicile romanului postmodern.
Cu toate acestea, nu pot susține că m-a ținut cu sufletul la gură în timpul lecturii.

[christty · Rating 3 out of 5]

дешева вульгарність, відсутність повноцінного сюжету і відсилки на усе, що жодним чином не впливає на долю головного героя. стиль написання чудовий, хоча іноді (рідко, але так!) складалося враження, що дідусь розповідає казочку про своє життя, намагаючись поєднати якомога більше усього «мемного» і популярного з несмішними і гидкими спогадами минулого, і при цьому, якщо щось тобі не подобається, то винен не він як оповідач, а твої малі літа і нездатність зрозуміти велике мистецтво сексу, класичної літератури і нічного радіо

кінцівка добра,
відкритий, якщо так можна сказати, фінал
а що ж далі?
«і немає цьому кінця, і ніколи не буде: я, ми, наша зима, сніг»

дуже здивувалася, коли в кінці був діалог на цілі дві сторінки. тут діалоги - розкіш, будьте готові до цього

[Іван Синєпалов · Rating 3 out of 5]

Скільки в цю одну історію вплетено інших, ніби відсторонених менших історій? Чотири? П'ять? Збився з рахунку. Але оті всі ліричні відступи про середньовічних музикантів та п'єси за авторством персонажів - то чи не найкраща частина книги.

Настрій у Радіо Ніч приємно-нуарний, дощовий. Але щойно на цей настрій налаштовуєшся, як у тексті виринають якісь дешеві метафори, які зовсім вибивають із плину.

Оця дешевизна і визначає книгу. Дешева спроба увіпхнути якнайбільше мемів, щоб здатися сучасним, дешева спроба пограти на темі Євромайдану, щоб здатися актуальним. Навіть фонетичний гумор - і той дешевий. Диктатор Шмош, ага. Імовірність померти під час операції - 73%, ага.

Я теж у давніх студентських оповіданнях таким страждав, але ж я просто собі графоман, а не "патріарх".

Загалом очевидно, що книга намучена тільки для того, щоб поділитися своїм плейлистом. Не найгірша мета, маю визнати.

Друга спроба зайти в сімейство Андруховичів, і друга в молоко. Навряд чи буде третя.

[Petro · Rating 4 out of 5]

Йосип Ротський, Стах Перфецький, Отто фон Ф. Так здається, що у своїх книжках Андрухович героєм часто зображає самого себе. У "Радіо ніч" він хоч і в літах, але ще досі огого: його люблять жінки, музикант від Бога і з ним нічого не може вдіяти служба охорони Президента, в якому легко надається один Проффесор. Під час читання не раз хотілося сказати словами Л.Д.Кучми - це ж було вже! З іншого боку, за це все ми колись полюбили твори Андруховича.

[Pavlo Shved · Rating 3 out of 5]

Загалом, на жаль, не дотягує до ранніх романів Андруховича. Текст здається надто формальним, тобто всі фірмові формальні прийоми автора тут є, але драйву немає.

[Maria Pravda · Rating 4 out of 5]

Якби Революція не відбулась.

Якби піаністи не спинили своєю грою поліціянтів.

Якби різдвяні свята стали приводом полишити намети і зірватись додому.

Якби передостанній диктатор і досі був би президентом, а потім таки вмер би від кинутого у нього яйця.

Тоді «Радіо ніч» стало б тією станцією, яку ми із вами слухали б сьогодні разом.

Читати Андруховича - це тонути у розгорнутих переліках напоїв, музичних стилів, міст, імен жінок, музичних інструментів і знарядь для катування (а перші ж іноді майстерно прикидаються другими!). Читати Андруховича - це ловити себе на студентському хихотінні, коли він описує акт любові між чоловіком і жінкою (чого лише варта ота «розкішниця», про яку він пише!). Читати Андруховича - це шанувати Патріарха за його таке характерне слово, яким він, прямо чи опосередковано, розповідає нам про нас.

Якби Революція не відбулась, ми усі знаємо, що було б зі словами. Вони не мали б волі, не мали б сили зіп‘ятись на ноги і зазвучати. Як добре, що вона усе ж сталась, і «Радіо ніч» - це лише альтернативна історія, від якої віє лютневим морозом і теплим ламповим тріскотінням підпільної радіостанції.

[Eugenia Podkuyko · Rating 1 out of 5]

Якась бумерська хуіта.

Як людина, яка любить секс, можу сказати, що про секс Андрухович пише максимально пошло та огидно. Не вразило також спекулювання на подіях Революції гідності, які слугують усього лише тлом для сурогата автора.

Відчувається, що книжка написана людиною, яка втрачає зв'язок із сучасністю.

[Vityska]

У новому романі Андрухович лишається вірним собі, і це зненацька не лише тішить, але й бентежить. Бо ж фонетично-поетично-метафорична краса його несамовитих синонімічних рядів сусідить із дуже передбачуваними міжніжно-коїтальними каламбурами. І — ні, коли ЮА стібе "культуру згоди", це зовсім не смішно. Та й коли передбачувано виймає з рукавів звичні карти, не дуже забавно також.

Але, але...

Як і його головний герой, зірка революції і рокенролу, нічний радіоведучий Йосип Ротський, сам автор лишається тим самим магнітом, здатним вести за собою птахів, жінок і читачів (зокрема - читачок).

Що мені особливо сподобалося в цьому романі:
🎶 Спроба сконструювати альтернативну історію України, не вдаючись до прийомів жанру альтернативної історії. Що якби революція не перемогла? Що якби фортепіано на барикадах затихло назавжди? Чи всі митці й інтелектуали, які надихали революцію, мусили б так само ховатися у центральноєвропейських містах?
🎶 Музичність, від кінчиків пальців до барабанних перетинок. Текст, який хочеться промовляти вголос. Плейлист, під який хочеться пити і думати.
🎶 Трійця героїв, майже святе сімейство. Чоловік, жінка, птах. Життя в бігах. Чим воно все закінчиться, чиїмсь народженням чи чиєюсь смертю? Є в цьому певна приреченість, певна nevermoreність, яка бере за душу. Чи за дупу — це вже кого як.

Тому ловіть хвилі і слухайте, як вам воно, це нічне радіо.

[Nikita Zhuravel · Rating 4 out of 5]

Оскільки вперше читав щось з доробку Юрія Андруховича, то немає з чим порівнювати. Це було на початках цікаво та незвично, проте десь після половини почало ставати щось взагалі незрозумілим й напрочуд дивним. Я слухав в аудіо форматі та можливо тільки через це ставлю 4 через те, що дуже гарний музичний супровід, якби ж це був паперовий варіант, то не знаю чи став би дочитувати. Загалом зміщені почуття після цієї книжки. Хрест на авторі не ставлю, проте треба трохи зробити паузу у знайомстві з його творчістю.

[Nazarii Zanoz]

бурлесково-балаганно-буфонадно. Мав якесь відчуття зрушення прози Андруховича в напрямку Винничука, але без перетину рамок адекватности. Гумор в книжці варіюється від дотепного до такого, за який невдобно. Жарти про згоду недоречні. Найцікавіший герой - крук. Багато алюзій, постмодерну. Скидається на спробу зробити таке собі вибране: фірмового стилю і фішок, треків, того, що любить в своїй літературі і що вважає улюбленим в ній поміж читачів та читачок. Слухав аудіокнижку і там хороший саунддизайн і начитка.

[Babette Ernst · Rating 3 out of 5]

Ein Buch voller Bruchstücke, die spannend, humorvoll oder völlig undurchsichtig erzählt wurden und um den Protagonisten Josip Rotsky, den Barrikadenpianisten während der Revolution in einem Land, das die Ukraine sein soll, aber nie als solche benannt wird, kreisen. Aktuell ist Rotsky Radiomoderator bei Radio Nacht und erzählt zwischen den Stücken, die als Playlist verfügbar sind, aus seinem bisherigen Leben. Die Musik passt zum jeweiligen Kapitel und war unterhaltsam bis nostalgisch. Daneben gibt es noch Rotskys Biografen, einen Mann, der wenig bis nichts von sich berichtet, der an den Lebensstationen des Pianisten nach Spuren sucht und dabei dem Subjekt seiner Beschreibungen so nahe kommt, dass er das Gefühl hat, selbst Rotsky zu sein. Nicht nur an dieser Stelle verlor ich den Überblick. Wahrscheinlich las ich das Buch falsch. Ich hatte immer wieder das Gefühl, die Orte, an denen die Handlung spielte oder wenigstens das Land herausfinden zu müssen, was nie gelang (nur die Schweiz wurde als solche auch benannt). Dann kamen auch noch zeitliche Irritationen dazu, wenn z. B. davon die Rede war, dass Rotsky in seinem früheren Leben beim Bau einer Brücke anwesend war, die aus irgendeinem vergangenen Jahrhundert stammte oder wenn es eine Sprache gibt, die sich früher russisch nannte. Auch das Alter der Beteiligten blieb unklar.

Die fehlende Klarheit lässt großen Spielraum für Interpretationen zu, für meinen Geschmack zu viel Spielraum und diesen auch noch an zu vielen Stellen. Bei jedem Deutungsversuch kann man sich vollständig verirren. Oder doch der Wahrheit näher kommen? Was z. B. verkörperte der Rabe Edgar? Die dunkle Seite Rotskys oder seine Vorsicht, seine Aufmerksamkeit für Gefahr oder sein Vertrauen in sich selbst? Bleibt auch nach einer Revolution alles beim Alten? Geht es letztendlich immer um Geld? Überleben nur Musik und Gedanken? Fragen über Fragen, auf die ich keine Antworten gefunden habe. Es blieb das Gefühl, zu blöd für das Erzählte zu sein.

Es ist also ein besonderes Buch, interessant und unterhaltsam, aber für mich letztendlich zu verwirrend und nebulös.

[Julia Hovzan · Rating 4 out of 5]

Не знаю чи читалося б так кайфово, але слухати цю книгу однозначне задоволення.

Це моє знайомство з Юрієм Андруховичем і тепер розумію, що треба його продовжувати.

Було цікаво. Перемішано всього по трохи: політики, пригод, втеч, кохання, сексу, грошей, революції, музики, дружби...

Родський круто прописаний харизматичний персонаж...

А озвучка окремий кайф😍

[nstmsnnk · Rating 3 out of 5]

Мені сподобалось, але водночас щось не те. Сподобалась ця увага до звуків, до музики. Навіть прослухала музичну програму радіо(хоч і не все до смаку). От лише персонажі жахливі. Ніякої дотепності я у них не побачила. І багато чого здалося зайвим.

[Sorin Hadârcă · Rating 2 out of 5]

Cu Iuri Andruhovîci n-aș putea să fiu prea aspru. La urma urmei, i-am strâns mâna, într-un băruleț din Kyiv și mi-a plăcut ce-am citit anterior: Recreații, Moscoviada, Douăsprezece inele. Dar zău că moda asta cu romane în care "forma e conținutul" mă cam depășește. Ce-avem aici: monolog radiofonic, pseudo-biografie, thriller, o piesă de teatru, versuri de Bertold Brecht și un playlist...

În general, e o scenă a absurdului care pare să aibă loc într-un univers paralel în care maidanul (cel din 2014 la sigur) a fost înăbușit cu tancuri rusești, iar Ucraina a fost redusă la dimensiunile unei provincii din Subcarpați cu capitala Nosorohy (și o posibilă referință la "Rinocerii" lui Ionesco). Eroul principal e un rocker bătrân, donjuan și revoluționar, spărgător de bănci și deținut într-un penitenciar din Elveția. Pe urmele lui avem un biograf care încearcă să pună cap la cap detaliile răzlețe ale biografiei celuilalt.

Aduce un pic cu o "Diavoliadă" actualizată la rigorile timpurilor noastre. Cu mafie, servicii secrete, migranți. Și cu trimiteri nedisimulate la "Faust". Sufletul e scos la licitație, dar ce anume se procură nu e clar. Protagonistul nu pare interesat de tranzacție. De altfel, romanul pare să fie compus dintr-o suită istovitoare de încercări de a scrie un roman. Niciuna nu e dusă la bun sfârșit.

[Andriy]

Не знаю як вас, але мене Андрухович вчить. Вчить бути людяним. Ніколи не знаєш що ховається за корінцем нової книги; тим паче, чим живе та чи інша людина - що її насправді цікавить, хвилює, лякає... Коли ми - в силу нашого реального життєвого досвіду, цілком вмотивовано - починаємо вважати, для себе, щось як центральне (а інше, відповідно, як бічне), у інших , нерідко, виходить якось навпаки... Тому і доводиться не переставати дивуватися, накопичувати, так би мовити, таку-сяку обережність остаточних суджень та висновків...)))

[meowkotmarina · Rating 5 out of 5]

Для мене твори Андруховича це кохання, хоч і з другого погляду.
Декілька років тому починала читати «Радіо Ніч», але тоді моє читацьке єство противилось сприймати цю історію. І ось, нещодавно щось клюнуло (певно Едґар) спробувати знову. На хороші книги складно писати відгуки, можливо потім напишу більш детально. А зараз — підсумую, що це було незабутньо!

[Yulia Kryval · Rating 4 out of 5]

ухххх, ну шо є в Андруховича, того не забереш: сюжет тебе не те, шо тримає, а всмоктує (я ніби у всіх тих місцях і світах сама побувала), мова багатошарова, алюзій на будь-який смак.

мінус зірочка, бо деколи вже аж забагато було самолюбування (чи самонавіювання?) в образі героя (себе?), сцен сексу (хоч і описані живо, але часом здавались ніби зайвими бо і без деяких з них було гаряче) і образи жінок були слабенькі, аж другорядні, але на те він і автор, шо пише, як хоче.

зібрала плей-лист Ротського (без двох композицій) для тих, хто користується Спотіфаєм:
https://open.spotify.com/playlist/0Hy...

[Platon Cristina · Rating 2 out of 5]

Am abandonat-o.
Nu m-a interesat nici măcar o clipă. A reușit să nu o facă.

[Sebastian · Rating 2 out of 5]

Die erste Hälfte hat mich noch phasenweise begeistert, zumindest aber immer neugierig gemacht. Die vielen Handlungsstränge, unzählige Verweise auf real existierende Persönlichkeiten und Orte, interessante Charaktere und viel Witz. Nach ca. 200 Seiten aber kippte für mich als Leser die Stimmung und ich habe mich eher durchgequält. Die völlig verharmlosende Darstellung von (sich ständig wiederholendem) Sex mit einer Minderjährigen hatte darauf großen Einfluss. Die Handlung verliert generell komplett an Fahrt und man ist dem narzisstischen Protagonisten, für den es mir äußerst schwerfiel Sympathie aufzubringen, komplett ausgeliefert. Mein erster Roman von Andruchowytsch wird vorerst der Letzte bleiben.

[Lily Borovets]

вдячна Андруховичу за те, що береться синтезувати тематику Революції, вплітаючи її в небувале майбутнє.

з застережень а) жіночі постаті якісь ну дуже недоладні, складно було читати ці пасажі б) багато "дотепів", без яких, мені здається, роман вийшлов би цікавішим.