Утікач Тодось

by Ірина Власенко

Тодось Осьмачка (1895–1962) – видатний український поет і прозаїк, який не підкорився сталінським душогубцям, хоч ті й випустили «на нашу землю із самого споду людської злоби найлютіших собак в образі людей». Він не залицявся до влади, не продавав себе і рятувався від арештів, вдаючи божевільного у божевільні. Письменник виїхав за кордон у надії перехитрити «агентів гепеви» і боротися зі Сталіним за допомогою Слова. Але «комунівські відьми» разом зі справжнім божевіллям знайшли його і там. Тодось боровся до кінця, не знаючи, чи стане світ кращим. Довго не знали про це і його читачі в Україні, яким він адресував свої найболючіші одкровення. Бо їх теж «опромінювали всепроникливими струмами» пропаганди й брехні. Та якби Осьмачка раптом дожив до нашого часу, певно, нарешті він знайшов би ту «справжню Україну», яку весь час шукав і про яку боліла його душа й переймався розум. Україну, якою ми можемо пишатися, а не тільки любити.

160 pages, Hardcover

Published January 1, 2022

Reviews

[Roman · Rating 5 out of 5]

Беручи в руки цю книгу, я геть нічого не знав про Осьмачку, лише читав його Старшого Боярина, а до того, як почав читати Боярина, прізвище Осьмачки зустрічалось лише пару раз на обкладинках книжок, тобто я знав, що такий письменник був, і напевно десь в 20-30-х, ось і все. Але по прочитанні його біографії можу із впевненістю сказати, що життя Осьмачки виявилось для мене набагато цікавішим та напруженішим, ніж цей ним придуманий твір.
Отже, Тодось Осьмачка постає перед читачем переважно малоприємною персоною, причому по багатьох пунктах - він погано поводився із власною дружиною, із друзями та колегами, у нього розвинулась манія переслідування, яка згодом виросте в серйозну хворобу.

У Тодося Осьмачки з почуттям гумору не склалося. Він і сам був не схильний до жартів, і геть не сприймав жарти у свій бік, маючи якесь хворобливе самолюбство й почуття власної гідності. Відповідав образливо, сам зачіпав в'їдливо.. Тому друзів серед літераторів не мав.

Єдиною близькою людиною для нього був Григорій Косинка, до якого Осьмачка навіть міг прийти серед ночі із якимось безглуздим проханням, і їх вдвох називали жартома "Косьмачка".
Осьмачка не сприйняв радянської влади і врешті-решт вирішив бігти за кордон, але його ловили, декілька раз він був під арештом, і декілька разів - в божевільні. На допитах він спокійно казав - "я не люблю радянську владу, і хочу виїхати за кордон". Слідчі, які не стикались раніше із такою прямою відповіддю, направляли його в божевільню, тому Осьмачка й виходив живим після таких арештів, незважаючи на свою відкрито антирадянську позицію. Він розумів, що вдавати божевільного означає уберегтися від таборів та катувань, але нерви і справді у нього були геть розхитані, адже він часто ночував на цвинтарі, в вестибюлі бібліотеки, багатьох інших подібних місцях, вважаючи, що за ним постійно шпигують. Його таки ловили, він тікав, знову ловили, лікували певний час в Київській Кирилівській психлікарні, і в лікарні Кащенка в Лєнінграді, але хвороба таки прогресувала. Йому поставили діагноз - невиліковна шизофренія. Про нього в ті часи згадували:

Його дратував найменший шум, тому він затуляв вуха ватою і натягав на голову подушку, навіть коли ходив до туалету. Також траплялися випадки дикого реготу - навіть моторошно ставало. Не думаю, що все то було удаваним.

Він вважав себе генієм рівня Шевченка, не менше, і якось ще намагався писати. Наслідучи Сковороду, бродив босий, голодний, із котомкою, в якій лежали книги Байрона та Шекспіра англійською та нотатки власних творів, бо він все одно щось постійно писав.
Втекти від радянської влади Осьмачка зміг, діставшись Львова, а наприкінці війни звідти потрапив в німецькі табори для переміщених українців (DP). Але втекти від своєї хвороби йому так і не вдалось. І в Німеччині, і згодом в США, куди потрапив Осьмачка, йому продовжували вважатися шпигуни, яких направила радянська влада стежити за ним, і які його труять та б'ють струмом чи радіацією через стіни, тому він часто міняв місця проживання.
Ця дуже сумна та трагічна історія життя Тодося Осьмачки не може не вразити, але ще більше вражає те, що такий похмурий письменник в умовах постійної депресії та хвороби зміг створити таку позитивну річ (єдину позитивну річ в своїй творчості!), як Старший Боярин. Ми це обговорювали на книжковому клубі, але пояснити це так і не змогли.

[ls.pisces · Rating 5 out of 5]

Мегаломанія + талант - це все Тодось Осьмачка
Гарна книга, щоб дізнатися основні моменти з біографії улюбленого письменника
Буду продовжувати знайомитись з цією серією