What do you think?
Rate this book
Емоційні гойдалки війни: Роздуми психотерапевта про війну
Зараз немає життя, яке не змінилося би повністю з початком повномасштабної війни в Україні. Але змінилося не лише наше повсякдення, а й емоційні реакції. Усе — від страху, тривоги та злості до почуття провини й смутку — проявляється настільки насичено, що інколи складно уявити, як узагалі можна дати раду цим емоціям. Бо якщо раніше в нас були певні зразки того, як поводитися в кожній ситуації, як реагувати, то зараз усі ці зразки поламані, а в голові — суцільний хаос; щодня ми бачимо речі, яких не мало б існувати в цивілізованому світі.
Будь-яка емоційна реакція є нормальною відповіддю на ненормальні обставини війни, стверджує психотерапевт Володимир Станчишин. Ми маємо право відчувати лють, маємо право хотіти помсти, ми можемо вмикати чорно-біле мислення і не відчувати при цьому провини. Ми можемо сумувати, ми можемо плакати стільки, скільки потрібно. Це книжка про емоції цивільних людей у тилу: про тих, хто залишився в Україні, й тих, які були змушені покинути свої домівки, всіх, хто волонтерить, донатить і чекає рідних з фронту, всіх, хто кожен свій день починає з новин та прокидається від сповіщень про повітряну тривогу. Ми не обирали жити в час історичних змін, але війна це те, від чого не можна абстрагуватися, тому наше завдання наразі — навчитися справлятися на своєму особистісному рівні, жити, аби перемогти в цій війні.
Володимир Станчишин — психолог-психотерапевт. З 2019 року очолює Центр психічного здоров’я «Лабораторія змін».
Автор книжок «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю та депресією», «Для стосунків потрібні двоє» та подкасту «Бо любов. Війна» на Радіо Сковорода.
Будь-яка емоційна реакція є нормальною відповіддю на ненормальні обставини війни, стверджує психотерапевт Володимир Станчишин. Ми маємо право відчувати лють, маємо право хотіти помсти, ми можемо вмикати чорно-біле мислення і не відчувати при цьому провини. Ми можемо сумувати, ми можемо плакати стільки, скільки потрібно. Це книжка про емоції цивільних людей у тилу: про тих, хто залишився в Україні, й тих, які були змушені покинути свої домівки, всіх, хто волонтерить, донатить і чекає рідних з фронту, всіх, хто кожен свій день починає з новин та прокидається від сповіщень про повітряну тривогу. Ми не обирали жити в час історичних змін, але війна це те, від чого не можна абстрагуватися, тому наше завдання наразі — навчитися справлятися на своєму особистісному рівні, жити, аби перемогти в цій війні.
Володимир Станчишин — психолог-психотерапевт. З 2019 року очолює Центр психічного здоров’я «Лабораторія змін».
Автор книжок «Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю та депресією», «Для стосунків потрібні двоє» та подкасту «Бо любов. Війна» на Радіо Сковорода.
255 pages, Kindle Edition
Published October 13, 2022
69 people are currently reading
721 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 104 reviews
January 21, 2023
Прочитала «Емоційні гойдалки війни» Станчишина (добра книжка, рекомендую) і от натрапила там на важливе «день закінчення війни - дата відкрита». Яка ж це проста і важлива фраза водночас.
Памʼятаю, коли читала Віктора Фракла «У пошуках справжнього сенсу» була вражена його історію про переживших концтабір. Мовляв, дожили до визволення ті, хто не чекав якоїсь дати. Знаєте, ось це «дожити до Нового року\Різдва\Великодня», бо як тільки настає намальований вами дедлайн, ресурсів щоб жити далі більше черпати нізвідки.
Я тримала цю думку в перші місяці війни, ловила себе на тому, що теж чекаю якоїсь міфічної дати, після якої все закінчиться. А воно не закінчувалось.
Зрештою, «день закінчення війни - дата відкрита». І, на жаль, ми побачимо ще схожі історії на недавню трагедію в Дніпрі. Як той жахливий ранок в Броварах. Хотілось би, щоб ні. Але я повсякчас себе налаштовую, що так. Війна триває. Попереду ще багато болю.
Найважче в такому режимі ось що - продовжувати жити своє життя попри все. Добре, що мої дні, наче дні бабака, схожі між собою: сніданок, Еля, робота, Еля, сон, Еля. Як добре…
І ще, я б зараз могла б продовжити цитувати книжку, бо вона дійсно крута. Слово Володимира Станчишина лікує. Тому, якщо ви теж відчуваєте емоційні качелі, повʼязані з війною - я щиро дуже рекомендую!
Я дуже скептично ставлюсь до усього написаного про війну у війну. Але тут. Ця книжка просто повинна була побачити світ. Для того, аби всі ми, змогли пережити цю довгу нескінченну зиму-війну.
Є тут ті, хто вже прочитав? Діліться враженням.
Памʼятаю, коли читала Віктора Фракла «У пошуках справжнього сенсу» була вражена його історію про переживших концтабір. Мовляв, дожили до визволення ті, хто не чекав якоїсь дати. Знаєте, ось це «дожити до Нового року\Різдва\Великодня», бо як тільки настає намальований вами дедлайн, ресурсів щоб жити далі більше черпати нізвідки.
Я тримала цю думку в перші місяці війни, ловила себе на тому, що теж чекаю якоїсь міфічної дати, після якої все закінчиться. А воно не закінчувалось.
Зрештою, «день закінчення війни - дата відкрита». І, на жаль, ми побачимо ще схожі історії на недавню трагедію в Дніпрі. Як той жахливий ранок в Броварах. Хотілось би, щоб ні. Але я повсякчас себе налаштовую, що так. Війна триває. Попереду ще багато болю.
Найважче в такому режимі ось що - продовжувати жити своє життя попри все. Добре, що мої дні, наче дні бабака, схожі між собою: сніданок, Еля, робота, Еля, сон, Еля. Як добре…
І ще, я б зараз могла б продовжити цитувати книжку, бо вона дійсно крута. Слово Володимира Станчишина лікує. Тому, якщо ви теж відчуваєте емоційні качелі, повʼязані з війною - я щиро дуже рекомендую!
Я дуже скептично ставлюсь до усього написаного про війну у війну. Але тут. Ця книжка просто повинна була побачити світ. Для того, аби всі ми, змогли пережити цю довгу нескінченну зиму-війну.
Є тут ті, хто вже прочитав? Діліться враженням.
September 15, 2022
Книжка, яка була мені потрібна. Відразу наголошую, що вона для цивільних, які не зазнали страшного досвіду окупації, наприклад, і не для тих, хто перебуває в гарячих точках. Там уже інший рівень психотерапії. Але для тих, хто в тилу, хто внутрішньо переміщений, а також для біженців. Кожен розділ присвячений окремим нашим емоціям і відчуттям. Автор написав про тривожність, почуття провини, злість, втому, депресію, переживання втрати, розлуку з близькими та дав поради як нам триматися, щоб перемагати.
Ненормальна в цій війні, перш за все, сама війна. Наші ж реакції на неї нормальні, бо нормально тривожитися і злитися, коли тебе хочуть вбити. Для мене дуже корисним став розділ про відчуття провини, бо гризе воно мене від початку війни і я завжди знайду в чому себе звинуватити - то на кілька місяців виїхала з дитиною за кордон, то замало допомагаю, то витратила кошти на курси англійської, а могла задонатити всі ці кошти і т.д. Так от Станчишину вдалося допомогти мені зрозуміти, чому я маю таке величезне почуття провини і що з ним робити.
Нам всім складно, але головне в цій війні не бути байдужим. Ми маємо допомагати нашим захисникам кожен на своєму місці, а також дбати про себе - це той посил автора, який дуже полегшує життя. А ще маємо пам'ятати, що ми всі травмовані цією війною, та маємо працювати зі своїми емоціями, щоб цю колективну травму не перенести на наступні покоління. Наші діти мають жити щасливо після нашої Перемоги. А вона обов'язково буде.
Книжку рекомендую. Немов на сеансі психотерапії побувала. Стало легше
Ненормальна в цій війні, перш за все, сама війна. Наші ж реакції на неї нормальні, бо нормально тривожитися і злитися, коли тебе хочуть вбити. Для мене дуже корисним став розділ про відчуття провини, бо гризе воно мене від початку війни і я завжди знайду в чому себе звинуватити - то на кілька місяців виїхала з дитиною за кордон, то замало допомагаю, то витратила кошти на курси англійської, а могла задонатити всі ці кошти і т.д. Так от Станчишину вдалося допомогти мені зрозуміти, чому я маю таке величезне почуття провини і що з ним робити.
Нам всім складно, але головне в цій війні не бути байдужим. Ми маємо допомагати нашим захисникам кожен на своєму місці, а також дбати про себе - це той посил автора, який дуже полегшує життя. А ще маємо пам'ятати, що ми всі травмовані цією війною, та маємо працювати зі своїми емоціями, щоб цю колективну травму не перенести на наступні покоління. Наші діти мають жити щасливо після нашої Перемоги. А вона обов'язково буде.
Книжку рекомендую. Немов на сеансі психотерапії побувала. Стало легше
October 17, 2022
Володимир рекониекстуалізував власні ідеї у новій книзі - додав "реєстрацію" у війні.
Книга практична, емоційна, читається легко. Дуже імпонує стиль і текст, який в голові звучить як живий голос. І звісно щирість автора, його вплетеність у тему тішать.
Книга практична, емоційна, читається легко. Дуже імпонує стиль і текст, який в голові звучить як живий голос. І звісно щирість автора, його вплетеність у тему тішать.
November 3, 2022
Дуже важливо читати цю книгу саме зараз. Бо вона наче от саме про тебе. Багато речей стали більш зрозумілими, емоції розклались на полиці. Я наче мала довгу змістовну бесіду з дуже мудрим другом. Який вислухав, проаналізував, відреагував і поділився корисним досвідом як домовлятись з собою, куди спрямовувати зусилля і як витягувати себе з емоційного дна. Велика подяка автору.
December 29, 2022
Вкраїнчики, читайте цю невелику книжку! Колосальних істин у ній нема, проте можна знати трохи розради, адже Станчишин добре рефлексує нашу дійсність.
"...радість - це те, що ми можемо усвідомлено обирати для себе щодня. Я обираю для себе діяти, я обираю для себе бути, я обираю для себе жити, щоб перемагати війну. А отже, я свідомо обираю власні цінності, я обираю надію, я обираю те, що доведеться щоразу стикатися з негативними емоціями, але я їх не боюся i знаю, що з ними робити. Я залучаю себе в діяльність заради перемоги. I я знаю, що ця діяльність потрібна буде не тільки сьогодні, вона потрібна буде не лише до перемоги, вона потрібна мені буде й після неї.
Після перемоги війна як така не завершиться. На нас чекатиме дуже багато випробувань, пов'язаних з відновленням країни, покаранням злочинців, зміною розкладу сил не лише в Україні, а й у світі. І ми всі в ці процеси будемо якоюсь мірою залучені. І для того щоб продовжувати все це робити, нам потрібні будуть сили, цінності й наша повсякденна діяльність.
Ми можемо поставити на своєму горизонті віру, надію та любов, але наша здорова частка постійно потребуватиме діяльності. Дія - це те, що рухає наш світ. Я хочу відразу огородити дію від почуття провини, бо якщо сьогодні ми не можемо діяти так, як хотіли б, то треба робити те, що ми можемо. Якщо ми, як той чоловік з моєї історії, маємо лише план поголитися, то робимо тільки це".
"...радість - це те, що ми можемо усвідомлено обирати для себе щодня. Я обираю для себе діяти, я обираю для себе бути, я обираю для себе жити, щоб перемагати війну. А отже, я свідомо обираю власні цінності, я обираю надію, я обираю те, що доведеться щоразу стикатися з негативними емоціями, але я їх не боюся i знаю, що з ними робити. Я залучаю себе в діяльність заради перемоги. I я знаю, що ця діяльність потрібна буде не тільки сьогодні, вона потрібна буде не лише до перемоги, вона потрібна мені буде й після неї.
Після перемоги війна як така не завершиться. На нас чекатиме дуже багато випробувань, пов'язаних з відновленням країни, покаранням злочинців, зміною розкладу сил не лише в Україні, а й у світі. І ми всі в ці процеси будемо якоюсь мірою залучені. І для того щоб продовжувати все це робити, нам потрібні будуть сили, цінності й наша повсякденна діяльність.
Ми можемо поставити на своєму горизонті віру, надію та любов, але наша здорова частка постійно потребуватиме діяльності. Дія - це те, що рухає наш світ. Я хочу відразу огородити дію від почуття провини, бо якщо сьогодні ми не можемо діяти так, як хотіли б, то треба робити те, що ми можемо. Якщо ми, як той чоловік з моєї історії, маємо лише план поголитися, то робимо тільки це".
May 17, 2023
Дуже хороша книга! Пан Станчишин дуже зрозуміло й докладно пояснює всі стани, які у нас були минулого року. А крім того допомагає нам із порадами, як врятувати себе під час війни і людям довкола також. Тому дуже раджу її, бо зазвичай скептично до такого типу книжок відношусь, але тут видно, що людина дуже добре розуміється на людській психології.
November 30, 2022
на мою думку, ця книжка необхідна кожному українцю!
December 12, 2022
Психотерапевт розповідає що відбувається з нашою психікою під час війни і як справлятися - на основі його розмов з клієнтами після початку повномасштабної агресії.
Дуже бракувало такого в березні, хоча й зрозуміло що так швидко вона не могла з’явитися, а психологи хто не пережив схожого, не могли б пояснити що з нами коїться.
Багато речей я робила інтуїтивно і тепер бачу правильно - обмежила новини, не посоромилася пити сильні заспокійливі, завела щоденник де фіксую емоції, не картала себе почуттям вини і старалася долати тривогу купівлею консерв, допомогою біженцям і донатами армії.
Основна теза книжки - ми в ненормальній ситуації і тому почуття вини, ненависті, злості, тривоги цілком нормальні. Це емоції, які були з нами і в мирний час, але за час війни набули гостроти. Автор пояснює чому з’являються ті почуття і як можна їх прийняти і навчитися з ними жити. Не подолати, не втихомирити, а дозволити собі бути тривожним, наляканим і злим. Водночас цю злість варто спрямовувати не на інших українців, хоча гризня і агресія одне до одного є зрозумілими. Її варто скеровувати на ворога, якого ми все знаємо.
Чому це потрібно? Передусім, щоб зберегти ресурс і працювати на перемогу.
Цей текст розкладає по поличках багато з того, що відчувалося як хаотичний клубок відчуттів, тому б дуже радила прочитати його - тим більше що книжка є в паперовому, електронному і аудіоформатах
***
„Переживання емпіричного досвіду призводить до того, що людина звикає до того, що відбувається, адаптується до тривоги. За кордоном ти не можеш адаптуватися до тривоги, бо в тебе немає емпіричного досвіду, щоб до неї адаптуватися. Тому твоя тривога постійна, і якщо додати до неї ще почуття провини, а воно там завжди є, то тривога зросте максимально сильно. Перебуваючи в Україні, ти отримуєш певний досвід, за кордоном ти спостерігаєш за досвідом.(…) „Ось чому зазвичай ті, хто на передовій, мають менше тривоги: бо в них є відповідний емпіричний досвід, і вони перемикаються з одного стану на інший — «безпечно» / «небезпечно», на відміну від тих, хто чекає на них удома.”
***
„Ще одним аспектом почуття провини є відчуття людей, які не живуть у містах на лінії фронту чи не були під окупацією, тобто почуття провини через те, що «не пережили досвіду Харкова, Маріуполя, Бучі чи інших міст».
Так, ми не маємо у своєму житті трагічного досвіду Маріуполя. Але ми й не повинні мати цього досвіду, бо й мешканці Маріуполя не повинні були мати цього досвіду. Ніхто не мав переживати цей досвід. Це жахливий злочин війни. ”
***
„Окрім усього того, що дає нам злість, — швидкість реакції, знечулення, зменшення емпатії, — злість зменшує тривожність. Усе це разом допомагає нам боротися в цій війні.”
Дуже бракувало такого в березні, хоча й зрозуміло що так швидко вона не могла з’явитися, а психологи хто не пережив схожого, не могли б пояснити що з нами коїться.
Багато речей я робила інтуїтивно і тепер бачу правильно - обмежила новини, не посоромилася пити сильні заспокійливі, завела щоденник де фіксую емоції, не картала себе почуттям вини і старалася долати тривогу купівлею консерв, допомогою біженцям і донатами армії.
Основна теза книжки - ми в ненормальній ситуації і тому почуття вини, ненависті, злості, тривоги цілком нормальні. Це емоції, які були з нами і в мирний час, але за час війни набули гостроти. Автор пояснює чому з’являються ті почуття і як можна їх прийняти і навчитися з ними жити. Не подолати, не втихомирити, а дозволити собі бути тривожним, наляканим і злим. Водночас цю злість варто спрямовувати не на інших українців, хоча гризня і агресія одне до одного є зрозумілими. Її варто скеровувати на ворога, якого ми все знаємо.
Чому це потрібно? Передусім, щоб зберегти ресурс і працювати на перемогу.
Цей текст розкладає по поличках багато з того, що відчувалося як хаотичний клубок відчуттів, тому б дуже радила прочитати його - тим більше що книжка є в паперовому, електронному і аудіоформатах
***
„Переживання емпіричного досвіду призводить до того, що людина звикає до того, що відбувається, адаптується до тривоги. За кордоном ти не можеш адаптуватися до тривоги, бо в тебе немає емпіричного досвіду, щоб до неї адаптуватися. Тому твоя тривога постійна, і якщо додати до неї ще почуття провини, а воно там завжди є, то тривога зросте максимально сильно. Перебуваючи в Україні, ти отримуєш певний досвід, за кордоном ти спостерігаєш за досвідом.(…) „Ось чому зазвичай ті, хто на передовій, мають менше тривоги: бо в них є відповідний емпіричний досвід, і вони перемикаються з одного стану на інший — «безпечно» / «небезпечно», на відміну від тих, хто чекає на них удома.”
***
„Ще одним аспектом почуття провини є відчуття людей, які не живуть у містах на лінії фронту чи не були під окупацією, тобто почуття провини через те, що «не пережили досвіду Харкова, Маріуполя, Бучі чи інших міст».
Так, ми не маємо у своєму житті трагічного досвіду Маріуполя. Але ми й не повинні мати цього досвіду, бо й мешканці Маріуполя не повинні були мати цього досвіду. Ніхто не мав переживати цей досвід. Це жахливий злочин війни. ”
***
„Окрім усього того, що дає нам злість, — швидкість реакції, знечулення, зменшення емпатії, — злість зменшує тривожність. Усе це разом допомагає нам боротися в цій війні.”
May 19, 2024
Дуже терапевтична книжка, яку часом було важко читати. Перш за все, тому що впізнаєш себе у тих емоціях, про які пише автор, і доводиться зустрічатися з ними віч-на-віч.
Мабуть, хотілось би прочитати цю книжку раніше, тому що після неї справді стає легше в емоційному плані: як щодо себе, так і щодо інших людей.
Загалом автор роздумує про сильні емоції, які ми переживаємо під час війни, і здебільшого ці емоції негативні: тривога, почуття провини, злість, апатія, смуток, почуття самотності. Він пояснює, що всі ці почуття є нормальними, не нормальною є ситуація, у якій ми опинилися. І показує, що наша емоційна гойдалка цілком має право гойднутися в інший бік - у бік радості і живого життя.
Мабуть, хотілось би прочитати цю книжку раніше, тому що після неї справді стає легше в емоційному плані: як щодо себе, так і щодо інших людей.
Загалом автор роздумує про сильні емоції, які ми переживаємо під час війни, і здебільшого ці емоції негативні: тривога, почуття провини, злість, апатія, смуток, почуття самотності. Він пояснює, що всі ці почуття є нормальними, не нормальною є ситуація, у якій ми опинилися. І показує, що наша емоційна гойдалка цілком має право гойднутися в інший бік - у бік радості і живого життя.
January 8, 2023
Книжка присвячена нормалізації різних емоцій, бо єдине, шо не норм - це війна в нашому житті, незалежно від того, наскільки близько вона до нас фізично.
Для мене особисто ця книжка стала способом заземлитись, коли мене починало пружинити в різні тривожні стани чи екзистенційні ями: чи правильно я роблю, чому я відчуваю емоції, які раніше не були мені властиві, звідки стільки ненависті і пасивної агресії, чи інші люди почуваються так само, чому ми починаємо гризтись між собою, чи маю я право на [ваш варіант], а шо буде далі. Вона про чорно-білу парадигму війни, про нашу нову норму.
Дуже ціную те, як просто і доступно Володимир Станчишин пише про непрості, але вже повсякденні речі, стани, емоції у різних стадіях війни (для тих, хто не на фронті) і її (не)прийняття: від почуття тривожності, злості і провини через втому, апатію, депресію до переживання різного роду втрат і перебудови своїх стосунків і життя - назавжди чи тимчасово.
Ця книжка не є чимось революційним, глибоко-науковим чи навіть новим (особливо, якшо ви в терапії чи цікавитесь темою) з точки зору психології як такої, але вона стала своєрідним співчутливим поплескуванням по плечу «це окей» тоді, коли це було потрібно.
Бажаю нам всім перемоги і поступового зменшення амплітуди емоційних гойдалок війни.
Для мене особисто ця книжка стала способом заземлитись, коли мене починало пружинити в різні тривожні стани чи екзистенційні ями: чи правильно я роблю, чому я відчуваю емоції, які раніше не були мені властиві, звідки стільки ненависті і пасивної агресії, чи інші люди почуваються так само, чому ми починаємо гризтись між собою, чи маю я право на [ваш варіант], а шо буде далі. Вона про чорно-білу парадигму війни, про нашу нову норму.
Дуже ціную те, як просто і доступно Володимир Станчишин пише про непрості, але вже повсякденні речі, стани, емоції у різних стадіях війни (для тих, хто не на фронті) і її (не)прийняття: від почуття тривожності, злості і провини через втому, апатію, депресію до переживання різного роду втрат і перебудови своїх стосунків і життя - назавжди чи тимчасово.
Ця книжка не є чимось революційним, глибоко-науковим чи навіть новим (особливо, якшо ви в терапії чи цікавитесь темою) з точки зору психології як такої, але вона стала своєрідним співчутливим поплескуванням по плечу «це окей» тоді, коли це було потрібно.
Бажаю нам всім перемоги і поступового зменшення амплітуди емоційних гойдалок війни.
September 29, 2022
Дуже потрібна книга у важкий час російської повномасштабної війни. Автор з неймовірним розумінням почуттів усіх цивільних українців хто опинився у різних життєвих ситуаціях простою мовою і з великою теплотою та розумінням дає пояснення і допомогу, підтримку і підказку. Раджу всім.
February 8, 2023
Якщо б я читала її ще навесні 22 року чи влітку, можливо, ця книга була б мені корисною, але зараз таке відчуття, що читаєш вже збірку тисячу разів проговорених тез. Ще й добили пафосні вижимки з соц. мереж автора в кінці, де що не речення -- то гасло.
September 22, 2023
1. Війна почалась в 2014.
2. Фронт у нас 1, і найважливішими є ті, хто боронять країну реально. Все інше - демагогія та виправдовування.
2. Фронт у нас 1, і найважливішими є ті, хто боронять країну реально. Все інше - демагогія та виправдовування.
October 3, 2022
Варто прочитати кожному українцю. Навіть, якщо ви думаєте що вам не треба.
Треба)
Треба)
October 16, 2023
Здається я недооцінила частину заголовку "роздуми психотерапевта". Для мене в цій книзі забагато автора, особливо два останніх розділи.
Забагато чорно-білого мислення, яке дратує, і воно виходить далеко за межі розділу, де пояснюється чому воно може виникати.
Взагалі книгу важко оцінити, так як автор акцентує увагу, коли саме вона писалася (і розуміючи це, напевно, можна робити певну знижку), але тоді важливо усвідомлювати, що вона швидко втрачає актуальність і краще сприймати її як "щоденник" війни, а не як якісний наукпоп.
P.S читала в грудні 2022
Забагато чорно-білого мислення, яке дратує, і воно виходить далеко за межі розділу, де пояснюється чому воно може виникати.
Взагалі книгу важко оцінити, так як автор акцентує увагу, коли саме вона писалася (і розуміючи це, напевно, можна робити певну знижку), але тоді важливо усвідомлювати, що вона швидко втрачає актуальність і краще сприймати її як "щоденник" війни, а не як якісний наукпоп.
P.S читала в грудні 2022
July 7, 2023
Хоч книжка і написана минулого літа, та актуальності допоки йде війна не втрачає.
Дуже легко та цікаво поданий матеріал про здається всім зрозумілі речі, але після прочитання їх ти немов проговорив це з терапевтом і якось стало легше.
Дякую, за нормалізацію емоцій, розуміння та поради як собі давати раду в цей важкий період.
«Гармати колись проростуть травою» дуже надіюсь, що ми всі застанемо цей час, а зараз продовжимо боротись кожен на своєму фронті.
Дуже легко та цікаво поданий матеріал про здається всім зрозумілі речі, але після прочитання їх ти немов проговорив це з терапевтом і якось стало легше.
Дякую, за нормалізацію емоцій, розуміння та поради як собі давати раду в цей важкий період.
«Гармати колись проростуть травою» дуже надіюсь, що ми всі застанемо цей час, а зараз продовжимо боротись кожен на своєму фронті.
January 13, 2023
Заспокоює, простою зрозумілою мовою. Книгу можна розбирати на цитати. Попри контекст, не сприймаю матюки в такого роду літературі. Для людини, яка цікавиться психологією - очікувала більшого. Для людини, яка живе у війні, більш ніж достатньо, щоб хоч спробувати зрозуміти як дати собі раду.
November 1, 2022
Книга маст рід часом на зараз. Було дуже терепавтично. Багато сліз, та попри те - багато надії. Мега багато емоцій опісля прочитання, вони усі світлі.🤍 Дуже рекомендую.
November 10, 2023
5☆
Мабуть, найкраща книга Станчишина з трьох, і її навіть дуже варто читати всім.
Рекомендую до обов'язковоно читання.
Мабуть, найкраща книга Станчишина з трьох, і її навіть дуже варто читати всім.
Рекомендую до обов'язковоно читання.
November 15, 2024
третя книга Станчишина ✅
досить потрібна нам усім зараз
автор роздумує та рефлексує щодо війни та реакції людей на неї
тут і про тривожність, і про почуття провини, і про будь-які негативні емоції, які охоплюють нас
автор пояснює, що все це ок, не ок сам факт війни
бо ми не маємо проживати те, що проживаємо зараз
ніхто не має
дуже правильні посили закладені
думаю, що перечитуватиму з часом, коли потребуватиму цього
7/10
досить потрібна нам усім зараз
автор роздумує та рефлексує щодо війни та реакції людей на неї
тут і про тривожність, і про почуття провини, і про будь-які негативні емоції, які охоплюють нас
автор пояснює, що все це ок, не ок сам факт війни
бо ми не маємо проживати те, що проживаємо зараз
ніхто не має
дуже правильні посили закладені
думаю, що перечитуватиму з часом, коли потребуватиму цього
7/10
July 28, 2024
Навколо війна – але ми сильніші за війну.
такий собі діалог із психотерапевтом, який завжди можна відкрити і перечитати у складні часи. без навантаження інформацією, з розумінням і підтримкою всього, що ми проживаєм
такий собі діалог із психотерапевтом, який завжди можна відкрити і перечитати у складні часи. без навантаження інформацією, з розумінням і підтримкою всього, що ми проживаєм
March 3, 2023
Чудова і дуже необхідна зараз книга
January 15, 2024
Для мене було дуже важливо почути, що кожен з нас зараз має право на ненависть і на бажання смерті "всім младєнцам русні". (Прям щоб буквально, мені здається там такого не було, але це був мій особистий досвід: знайомий з мого рідного Дніпра, намагався розповісти кільком десяткам людей, що ми перетворюємося в монстрів, коли бажаємо смерті комусь маленькому на росії, і я була єдиною, хто послав його на хй)
Емоції і дії потрібно відрізняти і це стосується, звісно, не лише війни.
І дуже багато корисного про відчуття провини і внутрішнього критика.
Слухала Аудіо на Абук, читає Євген Горлач і теж дуже сподобалося
Емоції і дії потрібно відрізняти і це стосується, звісно, не лише війни.
І дуже багато корисного про відчуття провини і внутрішнього критика.
Слухала Аудіо на Абук, читає Євген Горлач і теж дуже сподобалося
June 25, 2023
"Нам потрібно пам'ятати, що наша перемога — це утверджувати життя. Нам потрібно жити, бо москаль мріє про нашу смерть. Не лише фізичну, а й духовну, психологічну і емоційну. Тому кожного дня, незважаючи ні на що, ми маємо обирати життя."
Нам потрібно жити, для того щоб перемогти і покарати росію за все лихо, смерть і відчай, які воно нам принести. Ми маємо жити.
Нам потрібно жити, для того щоб перемогти і покарати росію за все лихо, смерть і відчай, які воно нам принести. Ми маємо жити.
February 8, 2025
Володимир Станчишин, як завжди, написав ще одну прекрасну підтримуючу книгу про емоційні гойдалки, які спіткають всіх українців під час цієї жахливої війни. Автор підбирає влучні і потрібні слова. Відчуття від прочитання, ніби побувала на хорошій терапії.
October 15, 2022
Щиро вважаю, що цю книгу варто прочитати кожному українцю.
November 27, 2022
всім Українцям швиденько читати, і памятати:
- будь-яка ваша реацкія на війну нормальна
- рсні пзд
- будь-яка ваша реацкія на війну нормальна
- рсні пзд
April 8, 2024
Гарна книга. Гарно описано все.. згадались перші місяці війни..
Але нині прочитавши її на третій рік війни, сприймається інакше
Можливо якби прочитала тоді, було б інакше сприйняття
Але! Книга варта уваги!
День закінчення війни - дата відкрита...
Але нині прочитавши її на третій рік війни, сприймається інакше
Можливо якби прочитала тоді, було б інакше сприйняття
Але! Книга варта уваги!
День закінчення війни - дата відкрита...
Read
June 2, 2024Гарна книжка щоб почати розбиратися зі своїми емоціями та почуттями. Як на мене, вона є базою, що дає змогу відчути тверду землю у вихорі нескінченного потоку днів, емоцій та переживань.
May 21, 2023
Ми всі травмовані війною. Визнаємо це чи ні.
У якийсь момент у кожного настає своє "не витримую". Ця книжка - перший посібник, щоб проаналізувати свої емоції. Гнів, тривожність, смуток, страх, апатія, втома - це все нормальні реакції. Ненормальне - це війна. Провина. Не українцям відчувати провину. Це токсична емоція.
Кожен сам собі експерт. І має приймати рішення тут і зараз, з огляду на ситуацію навколо. Відповідальність за наші рішення тільки на нас.
Треба бути добрим до себе. Наші внутрішні ресурси вичерпні. А війна довга і холодна.
Бажання помсти не робить нас "поганими". Ми відчуємо себе у безпеці тільки, коли за кожен злочин настане покарання.
Прості логічні речі, але інколи треба почути їх від третьої особи.
Книжка не заміняє повноцінну терапію, але є першим кроком, якщо є відчуття, що тонеш.
💬 "Гармати колись поростуть травою"
У якийсь момент у кожного настає своє "не витримую". Ця книжка - перший посібник, щоб проаналізувати свої емоції. Гнів, тривожність, смуток, страх, апатія, втома - це все нормальні реакції. Ненормальне - це війна. Провина. Не українцям відчувати провину. Це токсична емоція.
Кожен сам собі експерт. І має приймати рішення тут і зараз, з огляду на ситуацію навколо. Відповідальність за наші рішення тільки на нас.
Треба бути добрим до себе. Наші внутрішні ресурси вичерпні. А війна довга і холодна.
Бажання помсти не робить нас "поганими". Ми відчуємо себе у безпеці тільки, коли за кожен злочин настане покарання.
Прості логічні речі, але інколи треба почути їх від третьої особи.
Книжка не заміняє повноцінну терапію, але є першим кроком, якщо є відчуття, що тонеш.
💬 "Гармати колись поростуть травою"
Displaying 1 - 30 of 104 reviews