What do you think?
Rate this book
Від учора. Світло в кінці операційної
Тридцять вісім захопливих історій, що їх вистачило б на кілька сезонів популярного телешоу про будні лікарів. Тридцять вісім епізодів з життя, де кожен персонаж і кожна ситуація так само неповторні й непрості, як і близькі нам усім. Операційні, морги, місця злочинів, кухні хрущівок, берег моря, лінія фронту чи підвіконня з краєвидом на весняну грозу — комусь звичні, комусь не дуже локації, куди приводить нас автор. На тлі справжніх людських драм, горя, безвиході й медичних вироків дуже виразно постає життєствердна сповідь одного хірурга, сповнена любові до людей і своєї справи й делікатно присмачена лірикою і здоровим почуттям гумору.
- GenresMedical
256 pages, Hardcover
Published January 1, 2022
55 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
December 12, 2025
Це дуже дивно (в хорошому сенсі) впорядкована книжка. Вона складається з 38 коротких (усього в книзі 254 сторінки разом з технічними) оповідок, на позір не пов’язаних одна з одною. Але вони таким чином поєднані, що створюють цілісне враження про особистість автора, його світогляд, його власні відповіді на чимало вічних питань – і узагальнюють досвід його життя. Вийшло щось на кшталт вельми пізнавальної мемуаристики, яка спонукає читача і собі замислитися багато над чим.
Щоб поверхнево пояснити, як саме створюється цей ефект, заспойлерю одну оповідку. Вона про дві паралельні історії: шматочок однієї – шматочок іншої – повторити. Перша історія – про те, як сам автор вскочив у халепу, бо встряв у бійку з переважаючими силами противника, захищаючи хлопця, про якого всі вважають, що він гей. І от із ним розмовляє міліціянт, обурюється, навіщо він створив їм усім проблему, втрутившись і сильно вдаривши сина «важливої людини». Дорікає йому: навіщо захищав «отого»? Ти що, сам з таких? Ну що в «них» хорошого, хай би провчили його добряче, що такого? Чим вони тобі такі милі?
Друга історія – про те, як колись замолоду автор пішов з дому і скількись-то часу жив разом із лесбійською парою. Його просто прихистили, бо ж нема куди йти хлопцеві. Пара описується з величезною симпатією, це чудові дівчата, і симпатія читача однозначно на їхньому боці. А заразом відповідає на запитання, яке вибризкує слиною просто в обличчя підрослому авторові міліціянт: «Чого «вони» можуть навчити нормальну людину?».
Цю відповідь автор дає прямо, але не в усіх оповідках буде так. Може, тому, що не завжди такі однозначні відповіді взагалі існують.
Я не знаю, скільки правди в усіх цих історіях; чи справді всі вони трапилися саме з автором, а не понатягані з доль різних людей; та це й не так важливо. Образ у книзі вийшов цілісний, це головне.
До речі, цікавий момент: оцей епізод, коли юний автор пішов з дому, бо розсварився з рідними, доповнює родинну історію автора доволі несподіваною гранню. Бо в книзі загалом дуже багато його родини, особливо батька, теж хірурга, який і вплинув на обрання автором професії, підтримував його та якийсь час працював із ним разом. І стосунки з родиною – а надто з батьком – показані вельми приязними, близькими. Батька в книзі настільки багато і він такий важливий, що я навіть пішла роздивлятися всі технічні сторінки книжки, щоб з’ясувати по-батькові автора, бо ж хочеться знати ім’я настільки значимого персонажа (дізналася. Вікторович наш автор). Аж раптом – бувало й таке. Ще й не раз. Але через що саме вони посварилися, ми так і не дізналися. У підсумку це не має значення. У сухому залишку важлива лише любов.
А ще батько настільки вплинув на автора як ментор і це так добре видно, що молодому хірургові, гадаю, ця книжка теж спроможна надати певну менторську допомогу.
Усі оповідки так чи інакше прив’язані до особистого досвіду автора. Це може бути цілком епізод його життя, аж від моменту народження. Може бути історія про те, як на операційний стіл до нього потрапляє людина, з якою в нього за багато років до того був якийсь епізод, позитивний чи негативний. А буває й таке, що нам оповідають історію певної людини, яку просто колись автор оперував.
Переважно оповідки повчальні, мають доволі виразний моральний компонент. Але мені вони не читалися як історії про те, «який я хороший, він мене колись підрізав, а я йому життя врятував». Для мене це були радше історії про те, що певні речі, важливі в «цивільному житті», втрачають значення «на межі». Коли залишаються лише медична апаратура, безжальний метроном секунд, що спливають, і голос когось із команди: «Тиск сорок… тиск двадцять…». У цей контекст пречудово лягають і сцени з воєнного життя.
Принагідно маю зауважити, що людині, яка зовсім не розуміється на медицині, читати це може бути важко, бо автор доволі докладно розповідає, які саме медичні маніпуляції (і як саме) робить. Є деякі примітки, але вони стосуються вузькоспеціалізованих штук, а якщо ви в школі прогулювали біологію, ті пояснення вам не надто допоможуть. Мені було норм, але в мене біологічна освіта, а ви зважайте. Бо якщо просто пропускати ті пояснення, книжка, яку ви прочитаєте, буде істотно тонша за книжку, яку видало видавництво. Коли ж розумієш, про що там ідеться, ті описи – окремий захопливий, вельми динамічний трилер. Гостросюжетний, аж гай гуде. Ще тут багато медичного сленгу, з контексту цілком зрозумілого.
Книжка загалом дуже емоційна. І водночас написана так, що в мене не виникало бажання відкласти її, щоб подихати; навпаки, було вкрай важко відірватися. Якби могла, я прочитала б її ваншотом, але мусила відволікатися, і це були тортури, скажу я вам. За будь-якої нагоди, навіть маючи дві-три хвилини, я хапалася за неї знову, щоб проковтнути бодай кілька абзаців.
Цьому неабияк сприяло те, що переважно я розділяю світогляд автора (а де не розділяю, там розумію, чому він вважає саме так, і його позиція не викликає спротиву). Вище я вже писала про його позицію щодо гомосексуальности; так само близькими мені є його погляди на багато інших соціальних проблем, які згадуються в книзі. І взагалі він дуже людяний.
Загалом книжка мені настільки сподобалася, що недоліки, які я помітила, не знизили для мене її загальну оцінку. Хоча я доєднуюся до тих, хто вважає, що починати книжку з опису Маскви, яку автор намагався полюбити, але не зміг, було не надто доброю ідеєю, та й без цитування Фета в оригіналі цілком можна було б обійтися. Ще в мене є низка претензій до редактури книжки; зокрема коли в межах однієї оповідки автор називає себе то «він», то «я», це викликає питання. Ні, це не виправдано задумом. Просто редактор недодивився. І ще один недолік – якість фото в книзі. Вона ніяка. Переважно на цих фото нічого неможливо роздивитися.
Утім, як я вже казала, загальне враження про книжку – вона мене вразила. Авторові величезна повага за сміливість аж так оголити власну душу перед читачем. Показати власне світло, власні сумніви, багатство власного життєвого досвіду і, головне, власний біль, настільки сильний, що дух забиває. І поруч із болем – те, що дає сили жити далі. Здається, тепер у мене теж є трохи більше сил, і за це дякую.
Щоб поверхнево пояснити, як саме створюється цей ефект, заспойлерю одну оповідку. Вона про дві паралельні історії: шматочок однієї – шматочок іншої – повторити. Перша історія – про те, як сам автор вскочив у халепу, бо встряв у бійку з переважаючими силами противника, захищаючи хлопця, про якого всі вважають, що він гей. І от із ним розмовляє міліціянт, обурюється, навіщо він створив їм усім проблему, втрутившись і сильно вдаривши сина «важливої людини». Дорікає йому: навіщо захищав «отого»? Ти що, сам з таких? Ну що в «них» хорошого, хай би провчили його добряче, що такого? Чим вони тобі такі милі?
Друга історія – про те, як колись замолоду автор пішов з дому і скількись-то часу жив разом із лесбійською парою. Його просто прихистили, бо ж нема куди йти хлопцеві. Пара описується з величезною симпатією, це чудові дівчата, і симпатія читача однозначно на їхньому боці. А заразом відповідає на запитання, яке вибризкує слиною просто в обличчя підрослому авторові міліціянт: «Чого «вони» можуть навчити нормальну людину?».
Цю відповідь автор дає прямо, але не в усіх оповідках буде так. Може, тому, що не завжди такі однозначні відповіді взагалі існують.
Я не знаю, скільки правди в усіх цих історіях; чи справді всі вони трапилися саме з автором, а не понатягані з доль різних людей; та це й не так важливо. Образ у книзі вийшов цілісний, це головне.
До речі, цікавий момент: оцей епізод, коли юний автор пішов з дому, бо розсварився з рідними, доповнює родинну історію автора доволі несподіваною гранню. Бо в книзі загалом дуже багато його родини, особливо батька, теж хірурга, який і вплинув на обрання автором професії, підтримував його та якийсь час працював із ним разом. І стосунки з родиною – а надто з батьком – показані вельми приязними, близькими. Батька в книзі настільки багато і він такий важливий, що я навіть пішла роздивлятися всі технічні сторінки книжки, щоб з’ясувати по-батькові автора, бо ж хочеться знати ім’я настільки значимого персонажа (дізналася. Вікторович наш автор). Аж раптом – бувало й таке. Ще й не раз. Але через що саме вони посварилися, ми так і не дізналися. У підсумку це не має значення. У сухому залишку важлива лише любов.
А ще батько настільки вплинув на автора як ментор і це так добре видно, що молодому хірургові, гадаю, ця книжка теж спроможна надати певну менторську допомогу.
Усі оповідки так чи інакше прив’язані до особистого досвіду автора. Це може бути цілком епізод його життя, аж від моменту народження. Може бути історія про те, як на операційний стіл до нього потрапляє людина, з якою в нього за багато років до того був якийсь епізод, позитивний чи негативний. А буває й таке, що нам оповідають історію певної людини, яку просто колись автор оперував.
Переважно оповідки повчальні, мають доволі виразний моральний компонент. Але мені вони не читалися як історії про те, «який я хороший, він мене колись підрізав, а я йому життя врятував». Для мене це були радше історії про те, що певні речі, важливі в «цивільному житті», втрачають значення «на межі». Коли залишаються лише медична апаратура, безжальний метроном секунд, що спливають, і голос когось із команди: «Тиск сорок… тиск двадцять…». У цей контекст пречудово лягають і сцени з воєнного життя.
Принагідно маю зауважити, що людині, яка зовсім не розуміється на медицині, читати це може бути важко, бо автор доволі докладно розповідає, які саме медичні маніпуляції (і як саме) робить. Є деякі примітки, але вони стосуються вузькоспеціалізованих штук, а якщо ви в школі прогулювали біологію, ті пояснення вам не надто допоможуть. Мені було норм, але в мене біологічна освіта, а ви зважайте. Бо якщо просто пропускати ті пояснення, книжка, яку ви прочитаєте, буде істотно тонша за книжку, яку видало видавництво. Коли ж розумієш, про що там ідеться, ті описи – окремий захопливий, вельми динамічний трилер. Гостросюжетний, аж гай гуде. Ще тут багато медичного сленгу, з контексту цілком зрозумілого.
Книжка загалом дуже емоційна. І водночас написана так, що в мене не виникало бажання відкласти її, щоб подихати; навпаки, було вкрай важко відірватися. Якби могла, я прочитала б її ваншотом, але мусила відволікатися, і це були тортури, скажу я вам. За будь-якої нагоди, навіть маючи дві-три хвилини, я хапалася за неї знову, щоб проковтнути бодай кілька абзаців.
Цьому неабияк сприяло те, що переважно я розділяю світогляд автора (а де не розділяю, там розумію, чому він вважає саме так, і його позиція не викликає спротиву). Вище я вже писала про його позицію щодо гомосексуальности; так само близькими мені є його погляди на багато інших соціальних проблем, які згадуються в книзі. І взагалі він дуже людяний.
Загалом книжка мені настільки сподобалася, що недоліки, які я помітила, не знизили для мене її загальну оцінку. Хоча я доєднуюся до тих, хто вважає, що починати книжку з опису Маскви, яку автор намагався полюбити, але не зміг, було не надто доброю ідеєю, та й без цитування Фета в оригіналі цілком можна було б обійтися. Ще в мене є низка претензій до редактури книжки; зокрема коли в межах однієї оповідки автор називає себе то «він», то «я», це викликає питання. Ні, це не виправдано задумом. Просто редактор недодивився. І ще один недолік – якість фото в книзі. Вона ніяка. Переважно на цих фото нічого неможливо роздивитися.
Утім, як я вже казала, загальне враження про книжку – вона мене вразила. Авторові величезна повага за сміливість аж так оголити власну душу перед читачем. Показати власне світло, власні сумніви, багатство власного життєвого досвіду і, головне, власний біль, настільки сильний, що дух забиває. І поруч із болем – те, що дає сили жити далі. Здається, тепер у мене теж є трохи більше сил, і за це дякую.
December 2, 2024
Збірник дуже коротких (саме тому не встигаєш перейнятися героями), але дуже емоційних, подекуди болючих оповідань. Автор чудово складає пазл кожної історії, подекуди до фіналу не розумієш, а чому нам розповідали про це...аа, ось воно як склалося.
December 17, 2022
🚑"Світло в кінці операційної - є!"
У сухому залишку: книгою я практично на 100% задоволена. І якщо пояснювати, чому саме на Goodreads від мене там стоїть 4 ⭐️, а не 5, то це виключно мої власні упередження: я б воліла знати трішки більше про деяких персонажів (а вірніше - пацієнтів), ніж автор дав читачу.
Тож, Данило Сафронов, хірург із багаторічним досвідом операцій політравм, у тому числі у бойових умовах десь у бліндажах Донбасу, написав за жізнь, як то кажуть.
📚Історії з дитинства (епізод про те, як його батько, також хірург, шив сину губу, розбиту у вуличному замісі - ван лав😍), історії з війни, історії з мирного ситого життя, історії про брудний й неприглядний бік операцій, історії про дивом врятовані життя, історії про лікарські помилки і смерті - чого тут тільки нема.
38 епізодів з життя й буднів одного українського хірурга, які часто химерно переплетні і викликають спогади один за одним.
🎞️Тут є де посміятися чи навпаки ледь стримати сльози, є над чим замислитися чи похитати головою у повній недовірі. Можна навіть позлитися, важко буде хіба що залишитися байдужим. З цього вийшов би прегарний серіал, між іншим. І йой, най вже буде від Netflix - їм сподобався б набір героїв 😏
❤️Прочиталося за кілька годин, емоцій залишило - вагон і ще піввізочка. Якщо намагатися із чимось порівняти, то це наш Адам Кей і його "Буде боляче", видане, до речі, також у Vivat.
Прекрасне поповнення моєї медичної полиці, просто прекрасне!
У сухому залишку: книгою я практично на 100% задоволена. І якщо пояснювати, чому саме на Goodreads від мене там стоїть 4 ⭐️, а не 5, то це виключно мої власні упередження: я б воліла знати трішки більше про деяких персонажів (а вірніше - пацієнтів), ніж автор дав читачу.
Тож, Данило Сафронов, хірург із багаторічним досвідом операцій політравм, у тому числі у бойових умовах десь у бліндажах Донбасу, написав за жізнь, як то кажуть.
📚Історії з дитинства (епізод про те, як його батько, також хірург, шив сину губу, розбиту у вуличному замісі - ван лав😍), історії з війни, історії з мирного ситого життя, історії про брудний й неприглядний бік операцій, історії про дивом врятовані життя, історії про лікарські помилки і смерті - чого тут тільки нема.
38 епізодів з життя й буднів одного українського хірурга, які часто химерно переплетні і викликають спогади один за одним.
🎞️Тут є де посміятися чи навпаки ледь стримати сльози, є над чим замислитися чи похитати головою у повній недовірі. Можна навіть позлитися, важко буде хіба що залишитися байдужим. З цього вийшов би прегарний серіал, між іншим. І йой, най вже буде від Netflix - їм сподобався б набір героїв 😏
❤️Прочиталося за кілька годин, емоцій залишило - вагон і ще піввізочка. Якщо намагатися із чимось порівняти, то це наш Адам Кей і його "Буде боляче", видане, до речі, також у Vivat.
Прекрасне поповнення моєї медичної полиці, просто прекрасне!
April 5, 2023
Як на книгу, видану у вересні 2022, здається можна було б викинути спогади про сонце над кремльом і цитування віршів фета. Але загалом хороший варіант, якщо вам треба щось схоже на "Буде боляче" Адама Кея.
October 23, 2024
Дуже сподобалось!
Котореньки історі, які залишають довгі враження. Кожна історія має своє місто. Кумедно, сумно, зворушливо, велелюбно, нефільтровано. Але ніяк не байдуже.
Котореньки історі, які залишають довгі враження. Кожна історія має своє місто. Кумедно, сумно, зворушливо, велелюбно, нефільтровано. Але ніяк не байдуже.
October 7, 2025
Мій Телеграм-канал – "Ще сторіночку"
У вересні 2024 я прочитала 2 книги із своєї улюбленої рубрики художки про медицину. І обома книжками залишилася незадоволена. Складно мені зараз вгодити, що тут поробиш🤨
Книга хірурга Данила Сафронова складає враження, що писав її гост-райтер – занадто ідеально розставлені «крючечки» і «зачіпки», занадто мальовничі порівняння, в правильних місцях розставлені «сльозовитискальні» моменти.
Так, самі історії цікаві, лікарем тут захоплюєшся і подумки схиляєш коліно. Хоча особисто я відчуваю когнітивний дисонанс. З одного боку дуже поважаю і ціную лікарську працю. З іншого – не можу зрозуміти, як людина свідомо може вибрати цю роботу як справу свого життя – кров й інші фізіологічні штуки, велика ймовірність смерті в результаті, неймовірна відповідальність, особливості людського організму, які в усіх проявляються по різному. Це я саме про хірургів говорю, чия робота більше про операції та різні втручання в людське тіло.
Тож якщо любите полоскотати собі нерви життєвими історіями з елементами медичного трилеру – вам сюди. Однак в цілому про медицину є книжки набагато кращі.
У вересні 2024 я прочитала 2 книги із своєї улюбленої рубрики художки про медицину. І обома книжками залишилася незадоволена. Складно мені зараз вгодити, що тут поробиш🤨
Книга хірурга Данила Сафронова складає враження, що писав її гост-райтер – занадто ідеально розставлені «крючечки» і «зачіпки», занадто мальовничі порівняння, в правильних місцях розставлені «сльозовитискальні» моменти.
Так, самі історії цікаві, лікарем тут захоплюєшся і подумки схиляєш коліно. Хоча особисто я відчуваю когнітивний дисонанс. З одного боку дуже поважаю і ціную лікарську працю. З іншого – не можу зрозуміти, як людина свідомо може вибрати цю роботу як справу свого життя – кров й інші фізіологічні штуки, велика ймовірність смерті в результаті, неймовірна відповідальність, особливості людського організму, які в усіх проявляються по різному. Це я саме про хірургів говорю, чия робота більше про операції та різні втручання в людське тіло.
Тож якщо любите полоскотати собі нерви життєвими історіями з елементами медичного трилеру – вам сюди. Однак в цілому про медицину є книжки набагато кращі.
Displaying 1 - 6 of 6 reviews