What do you think?
Rate this book
З любов'ю — тато!
Він міг показувати сину світ, навчати і просто бути поруч. Натомість пішов захищати свою державу у російсько-українській війні. Та попри виснажливі воєнні будні головний герой не забуває бути батьком. Так виникає ця книжка — розмова із сином, який залишається далеко, але водночас завжди поруч — у самому серці.
Тут немає батальних сцен чи описів боїв. Валерій Пузік намагається продемонструвати, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього — людина. Він веде читача уламками спогадів, рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створюючи власну фронтову реальність.
Ця книжка — це тут і зараз, у якому перебувають тисячі солдатів на війні. Це живий нерв, який не дозволяє залишатися байдужим до всього, що тебе оточує. Це вузька стежка над прірвою, яку потрібно пройти, щоб врешті побачити світло — своїх дітей, своїх рідних і свою мирну країну.
Чим хороша ця книжка:
Написана на передовій російсько-української війни, вона є живим свідченням історичних подій, які сьогодні відбуваються в Україні.
Завдяки персональному досвіду автора, книжка відтворює справжні переживання людей, які стоять на захисті нашої держави, без романтизації і прикрас.
Попри непросту тему і воєнний контекст, книжка дає надію, що любов і життя переможуть темряву і смерть.
Тут немає батальних сцен чи описів боїв. Валерій Пузік намагається продемонструвати, що навіть у час найжорстокіших війн у центрі всього — людина. Він веде читача уламками спогадів, рефлексіями сьогодення і мріями про майбутнє, створюючи власну фронтову реальність.
Ця книжка — це тут і зараз, у якому перебувають тисячі солдатів на війні. Це живий нерв, який не дозволяє залишатися байдужим до всього, що тебе оточує. Це вузька стежка над прірвою, яку потрібно пройти, щоб врешті побачити світло — своїх дітей, своїх рідних і свою мирну країну.
Чим хороша ця книжка:
Написана на передовій російсько-української війни, вона є живим свідченням історичних подій, які сьогодні відбуваються в Україні.
Завдяки персональному досвіду автора, книжка відтворює справжні переживання людей, які стоять на захисті нашої держави, без романтизації і прикрас.
Попри непросту тему і воєнний контекст, книжка дає надію, що любов і життя переможуть темряву і смерть.
216 pages, Paperback
Published January 1, 2023
3 people are currently reading
179 people want to read
About the author
Валерій Пузік
23 books27 followersВалерій Пузік — український художник, письменник, режисер.
За освітою художник-дизайнер.
Працював журналістом.
У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).
Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем».
Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка.
Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.
За освітою художник-дизайнер.
Працював журналістом.
У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).
Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем».
Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка.
Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 40 reviews
Read
November 23, 2023Не готова оцінювати такі тексти зірочками, бо для мене це - не про літературу, а про приватність людини, яка пішла захищати своїх рідних - а заразом і нас - від ворога.
Автор пише з окопів або в перервах між ними. Пише листи до свого маленького сина в майбутнє (бо зараз той іще не вміє читати), сумує за дружиною, шлюбним життям із якою ще не встигнув насититися. Пише про свої сподівання і переживання. Пише з усвідомленням того, що завтра може взагалі не бути.
Не уявляю, за якими критеріями можна оцінювати такі книжки.
Але добре, що вони виходять.
Автор пише з окопів або в перервах між ними. Пише листи до свого маленького сина в майбутнє (бо зараз той іще не вміє читати), сумує за дружиною, шлюбним життям із якою ще не встигнув насититися. Пише про свої сподівання і переживання. Пише з усвідомленням того, що завтра може взагалі не бути.
Не уявляю, за якими критеріями можна оцінювати такі книжки.
Але добре, що вони виходять.
Read
November 10, 2025Це жанрово розмаїта збірка творів Пузіка з 2022 року - листи до сина, вірші, побутові замальовки про побратимів, замальовки про дитинство і перше знайомство з війною (жах Другої світової, який за десятиліття одомашнюється й перетворюється на дитячий страшний фольклор), роздуми про творчість і те, як обставини впливають на форми того, що доводиться писати (малу прозу, на велику може не вистачити часу). Коли часу і повітря мало (й може виявитися критично мало), говориться найголовніше, але найголовніше - це часто досить знеособлені речі. Умовно кажучи, "люби Україну" - це дуже важливо, але настільки широко, що мало говорить про мовця і адресата, а для того, щоб додати до цього індивідуальні штрихи, може не вистачати часу. "Мисливці за щастям" Пузіка - я так розумію, трошки пізніші - вже мають більше рельєфного індивідуального, натомість "З любов'ю - тато!" - це таке максимально концентроване кредо.
І як же дивно читаються тексти з 2022 року: з одного боку, це один з найстрашніших років для всіх, з іншого боку, зараз якісь нотки 2022 сприймаються не без ностальгії. Ідея загальної єдиності, коли в усіх одна мрія і завдання. Кожен день наближає до перемоги. Вибух міського фольклору, епосу й міфотворчості в побуті (привид Києва, скажімо), бо коли триматися більше ні за що, у пригоді стає вся ця жанрова древність. Зло, яке ще не стало частиною буденності. Космічно далекі від нинішніх враження! (І навіть пишучи, що "2022 - це один з найстрашніших років для всіх", я зашпортуюся й замислююся, чи маю право так писати, адже "страшно за Україну десь з тилового Києва", "страшно в окупації" і "страшно в окопі на передовій" - це все дуже різні "страшно" - а це тільки три точки нескінченно великої вибірки! І з кожним роком гостріше усвідомлюєш відмінності між цими точками! Але в 2022 році це ще було спільне страшно і боляче. І щоразу, як читаєш тексти з 2022, щемко відчуваєш весь цей пройдений шлях між тоді і тепер, і з острахом думаєш про все попереду. Цікаво, зріз якого року стане врешті репрезентацією цілої війни для прийдешніх читачів. Добре було б, якби 2022.)
І як же дивно читаються тексти з 2022 року: з одного боку, це один з найстрашніших років для всіх, з іншого боку, зараз якісь нотки 2022 сприймаються не без ностальгії. Ідея загальної єдиності, коли в усіх одна мрія і завдання. Кожен день наближає до перемоги. Вибух міського фольклору, епосу й міфотворчості в побуті (привид Києва, скажімо), бо коли триматися більше ні за що, у пригоді стає вся ця жанрова древність. Зло, яке ще не стало частиною буденності. Космічно далекі від нинішніх враження! (І навіть пишучи, що "2022 - це один з найстрашніших років для всіх", я зашпортуюся й замислююся, чи маю право так писати, адже "страшно за Україну десь з тилового Києва", "страшно в окупації" і "страшно в окопі на передовій" - це все дуже різні "страшно" - а це тільки три точки нескінченно великої вибірки! І з кожним роком гостріше усвідомлюєш відмінності між цими точками! Але в 2022 році це ще було спільне страшно і боляче. І щоразу, як читаєш тексти з 2022, щемко відчуваєш весь цей пройдений шлях між тоді і тепер, і з острахом думаєш про все попереду. Цікаво, зріз якого року стане врешті репрезентацією цілої війни для прийдешніх читачів. Добре було б, якби 2022.)
February 14, 2024
Книга, яка неодноразово довела мене до сліз
Книга-сповідь, книга-звернення до сина, книга, що наповнена глибоким сенсом
Вона дуже важка морально, адже вона про російсько-українську війну, і з 2014 і теперішня повномаштабка
Найважчий розділ це «Діти квітки» просто з самого початку і наповал
Знаєте, досить цікавий формат подачі з листами до сина і дружини, з віршами, із записами наче особистий щоденник
Від книги в мене мурашки по шкірі
Дуже правдива і життєва
Момент в кінці де хлопці жартуючи ставили оцінку бліндажу наче готелю це просто…
Я поставлю їй 5/5⭐️, але по чесному вона з категорії книг які не оцінюють
Я більшу частину книги не могла виділити якісь цитати, оскільки плакала, але деякі є:
Знаєш, інколи мені здається, що наша країна тримається на таких людях. На людях, які, незважаючи на обставини, й далі роблять свою роботу. Наша країна тримається на людях, які ще вчора розносили пошту, а сьогодні бʼють і палять російські танки; на людях, які з літа думають про зиму і роблять заготовки; на людях, які знають свою роботу і виконують її, навіть коли поруч вибухає.
Сину, Україна прекрасна.
Нам є за що боротися.
Бережи її в собі і для себе.
І уривок фінального віршу:
Терикон
Я
Земля
Я
Жива
Як чутно?
Книга-сповідь, книга-звернення до сина, книга, що наповнена глибоким сенсом
Вона дуже важка морально, адже вона про російсько-українську війну, і з 2014 і теперішня повномаштабка
Найважчий розділ це «Діти квітки» просто з самого початку і наповал
Знаєте, досить цікавий формат подачі з листами до сина і дружини, з віршами, із записами наче особистий щоденник
Від книги в мене мурашки по шкірі
Дуже правдива і життєва
Момент в кінці де хлопці жартуючи ставили оцінку бліндажу наче готелю це просто…
Я поставлю їй 5/5⭐️, але по чесному вона з категорії книг які не оцінюють
Я більшу частину книги не могла виділити якісь цитати, оскільки плакала, але деякі є:
Знаєш, інколи мені здається, що наша країна тримається на таких людях. На людях, які, незважаючи на обставини, й далі роблять свою роботу. Наша країна тримається на людях, які ще вчора розносили пошту, а сьогодні бʼють і палять російські танки; на людях, які з літа думають про зиму і роблять заготовки; на людях, які знають свою роботу і виконують її, навіть коли поруч вибухає.
Сину, Україна прекрасна.
Нам є за що боротися.
Бережи її в собі і для себе.
І уривок фінального віршу:
Терикон
Я
Земля
Я
Жива
Як чутно?
June 12, 2023
Дуже щемко, дуже мило, дуже ніжно...
І дуже шкода... Шкода, що руйнуються людські родини, життя, що наші воїни постійно гинуть... Мабуть, одна з небагатьох книг про сучасну війну, яка має право на існування.. Адже автор це все проживає, а не просто хоче не знаю.. Хайпанути? Пропіаритись...
Чи потрібна така література? Однозначно так! Але на мою скромну думку такі історії мають писати ті, хто їх проживають, або ті, кому ці історії розповідають ті, хто сам написати не може...
І дуже шкода... Шкода, що руйнуються людські родини, життя, що наші воїни постійно гинуть... Мабуть, одна з небагатьох книг про сучасну війну, яка має право на існування.. Адже автор це все проживає, а не просто хоче не знаю.. Хайпанути? Пропіаритись...
Чи потрібна така література? Однозначно так! Але на мою скромну думку такі історії мають писати ті, хто їх проживають, або ті, кому ці історії розповідають ті, хто сам написати не може...
May 26, 2023
“З любовʼю тато» Валерій Пузік
Важко мені було читати цю книгу, дуже важко. Хто готовий до нелегких моментів в сюжеті, то тоді можете сміливо її читати. Але я вас попереджав.
Коли почав читати перші сторінки, у мене прям такі флешбеки пішли. Пузік описує наш (військовий) побут тих перших днів до дрібних деталей.
Книга занурює в реалії життя, в реалії сучасності. Я б сказав, холодний душ для тих, хто забув , що у нас в Україні війна і не час розслаблятися.
Ця книга навчить нас багато чого цінити та на що звертати увагу.
В ній немає сюжетної лінії. Не намагайтесь її шукати, її просто немає. Чесно кажучи, вона тут і не потрібна.
Я б назвав цю книгу монологом автора. Він все до деталей описує, просто неможливо відірватись.
В той же час, читаєш і серце крається, особливо вірші. Не можу навіть до кінця описати свої відчуття.
Раджу 10/10
Важко мені було читати цю книгу, дуже важко. Хто готовий до нелегких моментів в сюжеті, то тоді можете сміливо її читати. Але я вас попереджав.
Коли почав читати перші сторінки, у мене прям такі флешбеки пішли. Пузік описує наш (військовий) побут тих перших днів до дрібних деталей.
Книга занурює в реалії життя, в реалії сучасності. Я б сказав, холодний душ для тих, хто забув , що у нас в Україні війна і не час розслаблятися.
Ця книга навчить нас багато чого цінити та на що звертати увагу.
В ній немає сюжетної лінії. Не намагайтесь її шукати, її просто немає. Чесно кажучи, вона тут і не потрібна.
Я б назвав цю книгу монологом автора. Він все до деталей описує, просто неможливо відірватись.
В той же час, читаєш і серце крається, особливо вірші. Не можу навіть до кінця описати свої відчуття.
Раджу 10/10
October 31, 2024
Про безмежне кохання до жінки. Про чисту та сильну любов до дитини.
Про війну, біль та втрати. Про нашу реальність.
Починаючи з 2014 року і та, що триває і досі.
Я прожила весь спектр емоцій.
Посміхалась від того тепла та трепету, з яким автор писав про свою дружину та сина.
Плакала від реалій страшної та жахливої війни.
Ненавиділа і продовжую ненавидіти всю русню. За вторгнення. За дії. За їх існування.
Життя змушує нас пристосовуватись до нових умов. Спочатку неприйняття. Відторгнення. Але врешті-решт ми приймаємо і звикаємо. Така наша сутність.
Але ми продовжуємо боротись. Попри все.
Живемо це життя. Будуємо майбутнє. Рухаємось до перемоги.
Дуже важлива до прочитання книга. Щоб нагадати. Щоб не забували.
Напевно неправильно ставити їй якусь оцінку. Але це 5/5, для стимулу читати таку літературу 💔
Про війну, біль та втрати. Про нашу реальність.
Починаючи з 2014 року і та, що триває і досі.
Я прожила весь спектр емоцій.
Посміхалась від того тепла та трепету, з яким автор писав про свою дружину та сина.
Плакала від реалій страшної та жахливої війни.
Ненавиділа і продовжую ненавидіти всю русню. За вторгнення. За дії. За їх існування.
Життя змушує нас пристосовуватись до нових умов. Спочатку неприйняття. Відторгнення. Але врешті-решт ми приймаємо і звикаємо. Така наша сутність.
Але ми продовжуємо боротись. Попри все.
Живемо це життя. Будуємо майбутнє. Рухаємось до перемоги.
Дуже важлива до прочитання книга. Щоб нагадати. Щоб не забували.
Напевно неправильно ставити їй якусь оцінку. Але це 5/5, для стимулу читати таку літературу 💔
June 12, 2024
Це якась площина болю, куди нас чомусь затягнуло. Чому саме нас? (с)
Щиро. Щемко. Боляче. Одним словом — емоційно. Про тисячі сімей і дітей нині, чиї тата і мами у війську.
Валерій Пузик @valeriy_puzik брав участь добровольцем у 2015 році на сході України, і з березня 2024 служить у ЗСУ. Автор буквально пише книгу в окопах.
"З любов'ю, тато" написана у вигляді листів до маленького сина Ореста і до коханої дружини Ірини. Поєднуючи прозу і поезію, ненависть і любов, сміх і сльози, Валерій розказує про мрії і плани, які не здійснились. Він роздумує про життя, яке мало б бути поруч із дорогими його серцю людьми, і надолужує його хоча б цими листами. У них він і освідчується дружині, і дає поради синові, і розказує про свої будні.
Щиро. Щемко. Боляче. Одним словом — емоційно. Про тисячі сімей і дітей нині, чиї тата і мами у війську.
Валерій Пузик @valeriy_puzik брав участь добровольцем у 2015 році на сході України, і з березня 2024 служить у ЗСУ. Автор буквально пише книгу в окопах.
"З любов'ю, тато" написана у вигляді листів до маленького сина Ореста і до коханої дружини Ірини. Поєднуючи прозу і поезію, ненависть і любов, сміх і сльози, Валерій розказує про мрії і плани, які не здійснились. Він роздумує про життя, яке мало б бути поруч із дорогими його серцю людьми, і надолужує його хоча б цими листами. У них він і освідчується дружині, і дає поради синові, і розказує про свої будні.
July 6, 2025
моє серце боліло, а тіло вкривалося мурашками всі 2 години читання
разом з тим, ця книга просто від початку і до кінця про любов, про життя і про смерть. така чудова, така щемка, така щира
разом з тим, ця книга просто від початку і до кінця про любов, про життя і про смерть. така чудова, така щемка, така щира
February 12, 2023
"Війна прогриміла і не затихла. Вона пульсує вночі диханням бійців. Вибухає у містах і селах. Війна руйнує все на своєму шляху. Війна руйнує нас."
📖 З любов'ю – тато!
🧔 Валерій Пузік @valeriy_puzik
🖨️ @laboratoria.ua
Коли залишаєш маленького сина і дружину, бо війна, то замість того щоб говорити віч-на-віч з сином і виховувати його – залишається писати листи. До найрідніших листи, які залишать слід в серці назавжди, які залишаться сину в разі смерти, як писав сам автор. І це усвідомлювати нестерпно. В книжці згадується минуле, теперішнє, та мріється про майбутнє з сім'єю. Сьогоднішня російсько - українська війна забрала вже дуже багато і у воїнів, і у їхніх дітей.
"І навіть якщо я не повернусь – знай: у кожної перемоги своя ціна."
Це книга, як холодна ванна, бо розумієш, що попри все те, що війна б в тебе не забрала, – якщо ти живий, то це вже дуже багато. Це книга після якої почнеш цінували вранішню каву, душ і дзвінок до рідних.
"Війна вчить цінувати цінувати сім'ю та час разом. Кожну хвилину, кожну думку, кожне спільне фото.'
Тут немає сюжетної лінії, немає екшну, який присутній у фільмах про війну, але тут є почуття. Багато почуттів воїнів, які на передовій, захищаючи свою сім'ю. Та що війна залишить по собі?! "Війна спустошує. Роз'їдає зсередини, залишаючи тільки притуплене відчуття реальності. Тієї що була"до"." Але кожен з них знає– перемога неминуча.
У тексті відчувається любов. Багато любови. До сім'ї, до побратимів, до батьківщини. І стержень. Читаєш і розумієш з такими воїнам не страшно. Захоплюєшся силою звичайних хлопців і дівчат. Вони звичайні люди, але люди, які готові на все заради своїх. Хіба це не суперсила?!
Читала і плакала, бо щемко. Дуже боляче! Боляче розуміти скільки забере, і скільки понівечених душ залишить ця війна. І військові усвідомлюючи це незважаючи ні на що йдуть вперед. І ми про це маємо завжди пам'ятати!
"Колись, якщо доживу, я зароблю з цього всього сатиричний серіал або кіно.
Тут є з чого сміятись і є від чого плакати"
📖 З любов'ю – тато!
🧔 Валерій Пузік @valeriy_puzik
🖨️ @laboratoria.ua
Коли залишаєш маленького сина і дружину, бо війна, то замість того щоб говорити віч-на-віч з сином і виховувати його – залишається писати листи. До найрідніших листи, які залишать слід в серці назавжди, які залишаться сину в разі смерти, як писав сам автор. І це усвідомлювати нестерпно. В книжці згадується минуле, теперішнє, та мріється про майбутнє з сім'єю. Сьогоднішня російсько - українська війна забрала вже дуже багато і у воїнів, і у їхніх дітей.
"І навіть якщо я не повернусь – знай: у кожної перемоги своя ціна."
Це книга, як холодна ванна, бо розумієш, що попри все те, що війна б в тебе не забрала, – якщо ти живий, то це вже дуже багато. Це книга після якої почнеш цінували вранішню каву, душ і дзвінок до рідних.
"Війна вчить цінувати цінувати сім'ю та час разом. Кожну хвилину, кожну думку, кожне спільне фото.'
Тут немає сюжетної лінії, немає екшну, який присутній у фільмах про війну, але тут є почуття. Багато почуттів воїнів, які на передовій, захищаючи свою сім'ю. Та що війна залишить по собі?! "Війна спустошує. Роз'їдає зсередини, залишаючи тільки притуплене відчуття реальності. Тієї що була"до"." Але кожен з них знає– перемога неминуча.
У тексті відчувається любов. Багато любови. До сім'ї, до побратимів, до батьківщини. І стержень. Читаєш і розумієш з такими воїнам не страшно. Захоплюєшся силою звичайних хлопців і дівчат. Вони звичайні люди, але люди, які готові на все заради своїх. Хіба це не суперсила?!
Читала і плакала, бо щемко. Дуже боляче! Боляче розуміти скільки забере, і скільки понівечених душ залишить ця війна. І військові усвідомлюючи це незважаючи ні на що йдуть вперед. І ми про це маємо завжди пам'ятати!
"Колись, якщо доживу, я зароблю з цього всього сатиричний серіал або кіно.
Тут є з чого сміятись і є від чого плакати"
September 30, 2023
«Смерть дихає на нас. Вона поруч. Вона дивиться із дзеркала. Вона тут. У повітрі. В землі. Ще мить. Ще день».
Людина вчиться жити в нових умовах і звикає. До війни також. Як і до всього в цьому житті.
Ти звикаєш і з часом забуваєш, що навколо відбувається, просто живеш, іноді плачеш, сумуєш, злишся, але живеш. Так ось, такі книги не дають забути той жах, не дають пробачити ворога ні на хвилину. Кажуть, такі книги не на часі, але якщо ми хоч трішки дамо тріщину нашій боротьбі, то все буде даремно. Не маємо ніякого морального права на це.
Хто ще не читав книга автора - зверніть увагу, бо він неймовірно пише!
Людина вчиться жити в нових умовах і звикає. До війни також. Як і до всього в цьому житті.
Ти звикаєш і з часом забуваєш, що навколо відбувається, просто живеш, іноді плачеш, сумуєш, злишся, але живеш. Так ось, такі книги не дають забути той жах, не дають пробачити ворога ні на хвилину. Кажуть, такі книги не на часі, але якщо ми хоч трішки дамо тріщину нашій боротьбі, то все буде даремно. Не маємо ніякого морального права на це.
Хто ще не читав книга автора - зверніть увагу, бо він неймовірно пише!
December 27, 2024
"Я пишу листи сину, адже не факт, що зможу сказати ці слова, коли він виросте"
"Це якась площина болю, куди нас чомусь затягнуло"
5/5 ⭐️
Я б хотіла ніколи не читати цю книгу. Я б хотіла познайомитися з творчістю автора через фентезі для дітей. Я б хотіла, щоб пан Валерій писав інші книги, знімав фільми, та будь-що, що йому приносило радість, насолоджувався подружнім життям та виховував сина. Але Війна.
Це щоденник, це сповідь, це зізнання у коханні, це вірші, листи до сина з батьківськими настановами. Ця книга важлива. Вона багато про що. Війну. Кохання до дружини. Біль. Втому. Смерть. Надію. Любов до сина. Спогади, які допомагають триматися. Сум. Будні військових. Важливість це все памʼятати. Не прощати. Та робити кожен день хоч щось, щоб наблизити перемогу.
Я плакала декілька разів. У мене були мурашки по тілу. Я посміхалась, коли читала слова кохання. Я відчувала почуття автора через текст.
Книга чудова. Дякую пану Валерію за захист мене та нашої України. Дякую його за те, що написали цю книгу.
"Знаєш, інколи мені здається, що наша країна тримається на таких людях.
На людях, які, незважаючи на обставини, й далі роблять свою роботу.
Наша країна тримається на людях, які ще вчора розносили пошту, а сьогодні бʼють та палять російські танки; на людях, які з літа думають про зиму і роблять заготовки; на людях, які знають свою роботу і виконують її, навіть коли поруч вибухає."
"Сину, Україна прекрасна.
Нам є за що боротися.
Бережи її в собі і для себе."
"Війна вставляє в мене магазин і пересмикує затвор"
"Одного разу я хотів загадати бажання - думав, що падає зірка. Але то падав дрон."
January 24, 2025
Ця книга біль та відкрита рана батька, який не з сім`єю, який пише їм листи. Валерій ділиться своїм болем, побутом і страхами війни, а також спогадами щасливих митей із рідною родиною.
Ця книга просякнута теплом та надією, які Валерій несе з собою всюди. Дуже боляче, від усвідомлення скільком сім`ям доводиться переживати розлуку..і скількох вже не дочекаються рідні..бракує слів. не пробачу цього ніколи. russia is a terrorist state.
Ця книга просякнута теплом та надією, які Валерій несе з собою всюди. Дуже боляче, від усвідомлення скільком сім`ям доводиться переживати розлуку..і скількох вже не дочекаються рідні..бракує слів. не пробачу цього ніколи. russia is a terrorist state.
February 16, 2024
Я не знаю, що тут сказати. Дуже гарно й боляче ❤️🩹
Одного разу я хотів загадати бажання - думав, що падає зірка. Але то падав дрон.
Одного разу я хотів загадати бажання - думав, що падає зірка. Але то падав дрон.
February 15, 2023
Автор крізь текст передає емоції, спогади,
хвилювання, любов,
біль….
І ти це справді відчуваєш.
Книжка хоча коротенька, але дуже щира та про сенси.
хвилювання, любов,
біль….
І ти це справді відчуваєш.
Книжка хоча коротенька, але дуже щира та про сенси.
December 19, 2023
Свідчення про війну з вуст чоловіка, який вимушений стати військовим. Форму ЗСУ носять звичайні люди, які проживають цілий спектр емоцій. Це не лише лють чи біль, це й сум за родиною, любов до жінки і дітей, це туга за минулим спокійним життям і віра в майбутнє.
Безмежно щемка книга, яку хочеться обіймати, після якої вчергове хочеться подякувати кожному, хто покинув звичне життя і завдяки кому ми можемо його не покидати. Дякую нашим ЗСУ. І дякую Валерій за його щирість і любов. Любові тут так багато. Любові і світла. Попри все
Безмежно щемка книга, яку хочеться обіймати, після якої вчергове хочеться подякувати кожному, хто покинув звичне життя і завдяки кому ми можемо його не покидати. Дякую нашим ЗСУ. І дякую Валерій за його щирість і любов. Любові тут так багато. Любові і світла. Попри все
October 28, 2025
Багато роздумів і питань. Книга варта уваги.
«Холод повільний. Він поступово стає нестерпним. З часом він застигає теплою парою біля обличчя. З часом він уже всюди, навіть у теплій парі. Від нього не рятують ні термобілизна, ні куртки, ні гарячий чай. Цей холод особливий. Холод за домівкою, родиною, за всім, що було до нього.»
«Холод повільний. Він поступово стає нестерпним. З часом він застигає теплою парою біля обличчя. З часом він уже всюди, навіть у теплій парі. Від нього не рятують ні термобілизна, ні куртки, ні гарячий чай. Цей холод особливий. Холод за домівкою, родиною, за всім, що було до нього.»
April 4, 2024
Не може мати ця книжка іншої оцінки. Бо в ній описане щоденне життя багатьох українських родин. Ця історія дає зрозуміти ще раз, що головне-це рідні і близькі поруч та мир у країні
June 19, 2024
Неможливо оцінити таку книгу, бо це — щоденник війни, а не художній твір.
Тьохнуло і не тьохнуло водночас.
Тьохнуло і не тьохнуло водночас.
July 30, 2025
Дуже щемка книга
May 6, 2024
💔«Важко було відпускати вас із мамою. Проте зараз ви в безпеці.
Але ця відстань — мука.
Дім без вас порожній та холодний.»
Щоразу обіцяю собі не читати такі книги, бо вони мене розбивають на дрібні шматочки. І кожного разу я знову йду на це сама. Хтось мені каже: «Так, це ж наша реальність. Це треба читати і знати». І я завжди намагаюсь знайти слова, щоб пояснити, чому мені важко таке читати саме зараз. Але як ви помітили, я сама собі підготовлюю ці моменти, які роблять мені боляче.
Сильна, емоційна і болюча книга, яка розбиває серце на маленькі шматочки, адже це такі щемкі слова батька і чоловіка, котрий сумує за своєю сім'єю. Це текст наповнений сумом і любов'ю. Безмежної любові до дружини і сина. Любові до побратимів. І, звичайно ж, любові до Батьківщини. Раніше героями для нас були: Супермен, Бетмен, Людина-павук. А зараз — це сотні, тисячі людей, звичайних людей, які залишивши сім'ю і рідний дім, стали на захист мільйонів життів, своєї країни. Це люди-титани. Це супергерої. Це наші герої.
💔«Колись я розповім тобі про все…
Але зараз я хочу, щоб ти знав:
Ми залишились, і нас багато.
Ми залишились і не віддамо жодного клаптика нашого узбережжя, не віддамо море, вулиці й, тим паче, не віддамо наші книгарні (я знаю, яка для тебе найважливіша, і вона під надійною охороною)…
Це наше місто, наша країна, наша земля і наше небо.
Усе це варто любити і захищати.
Ми залишились і боротимемось.
Пам'ятай: Ця країна — непереможна.»
Книга сповнена спогадів, листів, віршів і роздумів автора тоді, коли навколо бушує російсько-українська війна. Моментами я згадувала книга «Сліди на дорозі», адже там також болючі моменти захисника. Книги, які спустошують і роблять боляче, але віримо, що мир настане і наша країна переможе ту темряву.
«Війна спустошує. Розʼїдає зсередини, залишаючи тільки притуплене відчуття реальності. Тієї що була «до».»
#krisbaobooks
Але ця відстань — мука.
Дім без вас порожній та холодний.»
Щоразу обіцяю собі не читати такі книги, бо вони мене розбивають на дрібні шматочки. І кожного разу я знову йду на це сама. Хтось мені каже: «Так, це ж наша реальність. Це треба читати і знати». І я завжди намагаюсь знайти слова, щоб пояснити, чому мені важко таке читати саме зараз. Але як ви помітили, я сама собі підготовлюю ці моменти, які роблять мені боляче.
Сильна, емоційна і болюча книга, яка розбиває серце на маленькі шматочки, адже це такі щемкі слова батька і чоловіка, котрий сумує за своєю сім'єю. Це текст наповнений сумом і любов'ю. Безмежної любові до дружини і сина. Любові до побратимів. І, звичайно ж, любові до Батьківщини. Раніше героями для нас були: Супермен, Бетмен, Людина-павук. А зараз — це сотні, тисячі людей, звичайних людей, які залишивши сім'ю і рідний дім, стали на захист мільйонів життів, своєї країни. Це люди-титани. Це супергерої. Це наші герої.
💔«Колись я розповім тобі про все…
Але зараз я хочу, щоб ти знав:
Ми залишились, і нас багато.
Ми залишились і не віддамо жодного клаптика нашого узбережжя, не віддамо море, вулиці й, тим паче, не віддамо наші книгарні (я знаю, яка для тебе найважливіша, і вона під надійною охороною)…
Це наше місто, наша країна, наша земля і наше небо.
Усе це варто любити і захищати.
Ми залишились і боротимемось.
Пам'ятай: Ця країна — непереможна.»
Книга сповнена спогадів, листів, віршів і роздумів автора тоді, коли навколо бушує російсько-українська війна. Моментами я згадувала книга «Сліди на дорозі», адже там також болючі моменти захисника. Книги, які спустошують і роблять боляче, але віримо, що мир настане і наша країна переможе ту темряву.
«Війна спустошує. Розʼїдає зсередини, залишаючи тільки притуплене відчуття реальності. Тієї що була «до».»
#krisbaobooks
January 12, 2025
Щоденникові нотатки, листи до дружини та сина і вірші від захисника України, письменника, журналіста, режисера, художника Валерія Пузіка. Автор пішов добровольцем на війну ще в 2015 році, а в 2022 — вступив до лав ЗСУ. Якщо ви вперше чуєте про нього, загугліть — у нього фантастично насичена біографія. Але він залишив мирне життя, щоб піти захищати найдорожче.
Його відверті тексти, які, здавалось би, не мають жодного значення, не можуть зупинити війну і повернути мертвих, але насправді дуже важливі — особливо для нас, українців у тилу, які мають унікальну можливість бути вдома, поруч з рідними, працювати, займатися буденними справами, будувати плани — жити це життя. Тож маємо бути вдячними і підтримувати наших захисників і захисниць усіма можливими способами — ось хоча б придбати і прочитати книжку. І, звісно, вірити в Перемогу — робити хоч щось для неї щодня.
«Війна вчить цінувати сім'ю та час разом. Кожну хвилину, кожну думку, кожне спільне фото. Війна вчить любити свою землю, мову, ухвалювати важкі рішення та йти до кінця. Війна вчить поважати людей навколо, поважати своїх. Війна вчить вимогливості до себе, честі та гідності. Війна вчить дивитися на ворога і не боятися його, сміятися смерті в лице. Війна вчить відчувати світ заново. Любити. Любити до нестями своїх дітей та рідних. Любити землю. Любити небо. Любити дощ і болото, яке липне до берців. Любити кожну мить. Кожен світанок. Кожен подих. Кожен спогад. Особливо — останній безтурботний».
Його відверті тексти, які, здавалось би, не мають жодного значення, не можуть зупинити війну і повернути мертвих, але насправді дуже важливі — особливо для нас, українців у тилу, які мають унікальну можливість бути вдома, поруч з рідними, працювати, займатися буденними справами, будувати плани — жити це життя. Тож маємо бути вдячними і підтримувати наших захисників і захисниць усіма можливими способами — ось хоча б придбати і прочитати книжку. І, звісно, вірити в Перемогу — робити хоч щось для неї щодня.
«Війна вчить цінувати сім'ю та час разом. Кожну хвилину, кожну думку, кожне спільне фото. Війна вчить любити свою землю, мову, ухвалювати важкі рішення та йти до кінця. Війна вчить поважати людей навколо, поважати своїх. Війна вчить вимогливості до себе, честі та гідності. Війна вчить дивитися на ворога і не боятися його, сміятися смерті в лице. Війна вчить відчувати світ заново. Любити. Любити до нестями своїх дітей та рідних. Любити землю. Любити небо. Любити дощ і болото, яке липне до берців. Любити кожну мить. Кожен світанок. Кожен подих. Кожен спогад. Особливо — останній безтурботний».
May 31, 2025
Це- не роман, це - особистий щоденник, роздуми, вірші, спогади і сни автора про війну. Сам автор був і є активним учасником бойових дій. Можливо через це ця книга звучить ще щемкіше.
Важко уявити з чим стикаються військові на фронті, що вони переживають окрім, звичайно, роздумів про смерть. Вони намагаються триматись чіпляючись за хороше з минулого, цивільного життя. Проте буквально всі, про кого пише автор, виснажені не тільки фізично, але й морально, психологічно. Всі вони хочуть зняти форму і просто жити як колись.
Автор багато пише про свою родину- сина і кохану. Він пише з величезною любов’ю і сумом, адже постійно не вистачає часу на щастя. Так хочеться бачити, як росте син, як посміхається кохана, проводити час за улюбленими заняттями, так не хочеться більше війни.
Книга читається дуже швидко, проте для мене вона була дуже емоційно складною. Мені іноді приходилось зупинятися і переносити читання на наступний день, просто щоб не плакати.
Нам, цивільним, важко, без питань, але військовим важче в мільйон разів. Для того, щоб краще це зрозуміти, варто прочитати цю книгу.
Важко уявити з чим стикаються військові на фронті, що вони переживають окрім, звичайно, роздумів про смерть. Вони намагаються триматись чіпляючись за хороше з минулого, цивільного життя. Проте буквально всі, про кого пише автор, виснажені не тільки фізично, але й морально, психологічно. Всі вони хочуть зняти форму і просто жити як колись.
Автор багато пише про свою родину- сина і кохану. Він пише з величезною любов’ю і сумом, адже постійно не вистачає часу на щастя. Так хочеться бачити, як росте син, як посміхається кохана, проводити час за улюбленими заняттями, так не хочеться більше війни.
Книга читається дуже швидко, проте для мене вона була дуже емоційно складною. Мені іноді приходилось зупинятися і переносити читання на наступний день, просто щоб не плакати.
Нам, цивільним, важко, без питань, але військовим важче в мільйон разів. Для того, щоб краще це зрозуміти, варто прочитати цю книгу.
July 16, 2023
Не може бути занадто красиво/поетично/кінематографічно, може і є занадто страшно і боляче.
Хвиля емоцій. Важко буде вертатись до цього твору й аналізувати його з наукової точки зору.
Окремо хочеться виділити образи Одеси. Від цих родинних виходів на море перехоплює подих - моє дитинство, моє життя, моє рідне місто. І літнє паломництво туристів, і піна днів, і мартини, які насправді є чаклунами. Все це тут є. Поезія оповідей про Одесу для мене особливо цінна.
Хвиля емоцій. Важко буде вертатись до цього твору й аналізувати його з наукової точки зору.
Окремо хочеться виділити образи Одеси. Від цих родинних виходів на море перехоплює подих - моє дитинство, моє життя, моє рідне місто. І літнє паломництво туристів, і піна днів, і мартини, які насправді є чаклунами. Все це тут є. Поезія оповідей про Одесу для мене особливо цінна.
June 6, 2025
Лише сьогодні зрозуміла, пощо я нині читаю такі книги.
Щоденні жахливі для країни новини перетворюють мене з часом на практично беземоційну істоту. Саме тоді організм вимагає таких глибоких і щемких історій про окремих людей, яким так само гірко, печально і страшно. Вони повертають мені здатність... просто виплакати гнів і горе, замість застигати.
Автор пише вельми майстерно, бо вкотре важкі тексти читалися легко і невимушено.
Щоденні жахливі для країни новини перетворюють мене з часом на практично беземоційну істоту. Саме тоді організм вимагає таких глибоких і щемких історій про окремих людей, яким так само гірко, печально і страшно. Вони повертають мені здатність... просто виплакати гнів і горе, замість застигати.
Автор пише вельми майстерно, бо вкотре важкі тексти читалися легко і невимушено.
August 8, 2023
Це книга-щоденник, яка відтворює не тільки емоції автора, а, мабуть, емоції кожного українця. Особливо щемкі листи до сина, у яких автор лишає настанови, що їх може не встигнути дати воюючи. Основний урок — цінувати кожен момент з рідними.
Гадаю, що ця книга має бути на полиці кожного.
Гадаю, що ця книга має бути на полиці кожного.
September 23, 2023
Коли я починала книгу, дуже не хотілось забагато сентиментальності. Це все ж таки певний дар - писати дітям, не скочуючись у «ванільну» мову. І це вдалось автору. Так якось стримано, але щиро про почуття під час війни і власне відчуття війни.
February 20, 2024
💔
Небеса важчають, писав Далі.
Вони такі важкі, що скоро тупо зітруть усе на своєму шляху — і нас не стане.
Смерть дихає на нас. Вона поруч. Вона дивиться із дзеркала. Вона тут. У повітрі. В землі. Ще мить. Ще день.
June 21, 2024
Особиста історія людини, яка пішла захищати країну. Спогади, смішні й важкі ситуації, думки. Дуже чуттєво й водночас настільки ж боляче. Занадто емоційно.
Особливо щемко та важко було читати звернення до дружини і сина. Тут нереально стримати сльози.
Особливо щемко та важко було читати звернення до дружини і сина. Тут нереально стримати сльози.
June 14, 2025
В нас з Пузіком стався метч. Його нариси, листи, записи так відгукуються, нагадують власні переживання від війни та те, що я чую від військових. Ще тут є Одеса, кохання, сум за домом та розуміння, що є найціннішим.
April 25, 2023
Читання через блюр від сліз, далося нелегко.
Displaying 1 - 30 of 40 reviews