What do you think?
Rate this book
Mozart
Biographie lumineuse du génie qui enchanta l'Europe, et qui continue de la séduire. " Je ne suis pas musicologue. Ce livre est celui de ma passion, de plus en plus émerveillée, pour Mozart ", disait Marcel Brion de cette biographie inspirée.
Publiée pour la première fois en 1955, rééditée jusqu'en 1985, elle a gardé tous ses atouts : sûreté de l'information, de la part d'un très bon germaniste ; démarche simple et directe, sans lourdeur technique ni complication psychanalytique ; style pétillant, comme il convient lorsque l'on court de Londres à Prague, de Paris à Venise, et bien sûr à Vienne. Rien pourtant de superficiel dans ce récit, où à la joie de la création se mêle le drame de l'existence.
Une biographie lumineuse du génie qui enchanta l'Europe, et qui continue de la séduire.
Marcel Brion, de l'Académie française, a écrit sur Goethe, Robert Schumann, Rembrandt ou Léonard de Vinci. L'Œil, l'Esprit et la Main du peintre a été publié chez Plon.
Publiée pour la première fois en 1955, rééditée jusqu'en 1985, elle a gardé tous ses atouts : sûreté de l'information, de la part d'un très bon germaniste ; démarche simple et directe, sans lourdeur technique ni complication psychanalytique ; style pétillant, comme il convient lorsque l'on court de Londres à Prague, de Paris à Venise, et bien sûr à Vienne. Rien pourtant de superficiel dans ce récit, où à la joie de la création se mêle le drame de l'existence.
Une biographie lumineuse du génie qui enchanta l'Europe, et qui continue de la séduire.
Marcel Brion, de l'Académie française, a écrit sur Goethe, Robert Schumann, Rembrandt ou Léonard de Vinci. L'Œil, l'Esprit et la Main du peintre a été publié chez Plon.
403 pages, Paperback
First published January 1, 1982
About the author
Marcel Brion
287 books18 followersMarcel Brion (1895, Marseille - 1984, Paris) was a French essayist, literary critic, novelist, and historian.
The son of a lawyer, Brion was classmates in Thiers with Marcel Pagnol and Albert Cohen. After completing his secondary education in Champittet, Switzerland, he studied law at the Faculty of Aix-en-Provence. Counsel to the bar of Marseille between 1920 and 1924, he abandoned his legal career to turn to literature.
Brion wrote nearly a hundred books in his career, ranging from historical biography to examinations of Italian and German art, and turning later in life to novels. His most famous collection of stories is the 1942 Les Escales de la Haute Nuit (The Shore Leaves Of The Deepest Night). An essay of Brion appears in Our Exagmination Round His Factification for Incamination of Work in Progress, the important 1929 critical appreciation of James Joyce's Finnegans Wake.
He was a friend of the philosopher Xavier Tilliette.
In 1964, Brion was elected to the French Academy chair 33, replacing his friend Jean-Louis Vaudoyer. Other distinctions include membership in the Légion d'honneur, the Croix de guerre 1914-1918, a Grand Officer in the French Ordre national du Mérite, and an Officer of the Ordre des Arts et des Lettres.
His son, Patrick Brion, critic and film historian, is the "voice" of Cinema midnight on France 3.
The son of a lawyer, Brion was classmates in Thiers with Marcel Pagnol and Albert Cohen. After completing his secondary education in Champittet, Switzerland, he studied law at the Faculty of Aix-en-Provence. Counsel to the bar of Marseille between 1920 and 1924, he abandoned his legal career to turn to literature.
Brion wrote nearly a hundred books in his career, ranging from historical biography to examinations of Italian and German art, and turning later in life to novels. His most famous collection of stories is the 1942 Les Escales de la Haute Nuit (The Shore Leaves Of The Deepest Night). An essay of Brion appears in Our Exagmination Round His Factification for Incamination of Work in Progress, the important 1929 critical appreciation of James Joyce's Finnegans Wake.
He was a friend of the philosopher Xavier Tilliette.
In 1964, Brion was elected to the French Academy chair 33, replacing his friend Jean-Louis Vaudoyer. Other distinctions include membership in the Légion d'honneur, the Croix de guerre 1914-1918, a Grand Officer in the French Ordre national du Mérite, and an Officer of the Ordre des Arts et des Lettres.
His son, Patrick Brion, critic and film historian, is the "voice" of Cinema midnight on France 3.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
March 14, 2026
В день свого 36-річчя я дочитую біографію людини, яка прожила трішки менше 36 років, але встигла створити безліч безсмертних шедеврів музики.
Життя Моцарта коротко можна описати так:
- Коротке і мандрівне: Моцарт прожив не повних 36 років, з яких майже третину часу провів у виснажливих подорожах і гастролях по всій Європі. По суті, він вів бродяче життя і ніколи не відчував себе остаточно вдома — ні в рідному Зальцбурзі, ні у Відні;
- Суперечливе і двоїсте: У його характері неймовірним чином зливалися тваринне і божественне, тілесне і духовне. З одного боку, у повсякденному житті він часто здавався безтурботним, легковажним і інфантильним (що породило знаменитий міф про «вічну дитину»), обожнював абсурдні словесні забави, танці, більярд і навіть непристойні жарти. З іншого боку, він був не по роках мудрим, неймовірно працьовитим і пристрасним чоловіком, який підпорядковував весь свій розпорядок дня творчості та мав проникливий погляд на людську природу;
- Бунтарське та незалежне: Моцарт став одним із перших видатних композиторів, який не захотів миритися з принизливим статусом музиканта-слуги. Розірвавши стосунки із зальцбурзьким архієпископом, він свідомо обрав важкий, але незалежний шлях «вільного митця»;
- Трагічне та самотнє: за маскою світського веселуна ховалося життя, сповнене важких поневірянь — принизливих пошуків посади, нестабільних заробітків, боргів, смерті матері, батька та власних дітей.
Моцарт в 31 рік описує свою роботу над оперою:
«Мій мозок розпалюється дедалі сильніше, і якщо я не збожеволію, то мій сюжет розгорнеться, остаточно визначиться, вибудується і незабаром постане переді мною у всій своїй повноті так, що я зможу охопити його одним поглядом, наче якусь картину чи статую. Я чую не послідовність партій оркестру, а всі їх разом. Я не можу висловити свою радість, мені здається, що я бачу якийсь прекрасний сон. Але чому я тут же не забуваю його, як зазвичай забувають сни? Це, можливо, найбільший дар, за який я повинен бути вдячний Творцю».
Після прочитання цієї книги, Моцарт-геній став для мене більш близьким як людина, яку важко не любити, і творчістю якого хочеться ще більше насолоджуватись, розуміючи більше нюансів. Вольфганг створив універсальну та наднаціональну музику, яка вражає своєю божественністю та досконалістю, водночас будучи амбівалентною, що геніально поєднує світлі та скорботні нюанси, радість і біль, піднімає настрій та одночасно змушує задуматися над екзистенційними питаннями буття.
Життя Моцарта коротко можна описати так:
- Коротке і мандрівне: Моцарт прожив не повних 36 років, з яких майже третину часу провів у виснажливих подорожах і гастролях по всій Європі. По суті, він вів бродяче життя і ніколи не відчував себе остаточно вдома — ні в рідному Зальцбурзі, ні у Відні;
- Суперечливе і двоїсте: У його характері неймовірним чином зливалися тваринне і божественне, тілесне і духовне. З одного боку, у повсякденному житті він часто здавався безтурботним, легковажним і інфантильним (що породило знаменитий міф про «вічну дитину»), обожнював абсурдні словесні забави, танці, більярд і навіть непристойні жарти. З іншого боку, він був не по роках мудрим, неймовірно працьовитим і пристрасним чоловіком, який підпорядковував весь свій розпорядок дня творчості та мав проникливий погляд на людську природу;
- Бунтарське та незалежне: Моцарт став одним із перших видатних композиторів, який не захотів миритися з принизливим статусом музиканта-слуги. Розірвавши стосунки із зальцбурзьким архієпископом, він свідомо обрав важкий, але незалежний шлях «вільного митця»;
- Трагічне та самотнє: за маскою світського веселуна ховалося життя, сповнене важких поневірянь — принизливих пошуків посади, нестабільних заробітків, боргів, смерті матері, батька та власних дітей.
Моцарт в 31 рік описує свою роботу над оперою:
«Мій мозок розпалюється дедалі сильніше, і якщо я не збожеволію, то мій сюжет розгорнеться, остаточно визначиться, вибудується і незабаром постане переді мною у всій своїй повноті так, що я зможу охопити його одним поглядом, наче якусь картину чи статую. Я чую не послідовність партій оркестру, а всі їх разом. Я не можу висловити свою радість, мені здається, що я бачу якийсь прекрасний сон. Але чому я тут же не забуваю його, як зазвичай забувають сни? Це, можливо, найбільший дар, за який я повинен бути вдячний Творцю».
Після прочитання цієї книги, Моцарт-геній став для мене більш близьким як людина, яку важко не любити, і творчістю якого хочеться ще більше насолоджуватись, розуміючи більше нюансів. Вольфганг створив універсальну та наднаціональну музику, яка вражає своєю божественністю та досконалістю, водночас будучи амбівалентною, що геніально поєднує світлі та скорботні нюанси, радість і біль, піднімає настрій та одночасно змушує задуматися над екзистенційними питаннями буття.
August 9, 2017
Bien escrito y esclarecedor. Algunos errores que creo son de traducción. Vale la pena leer la vida de este gran genio
April 7, 2007
MOZART Y EL CANÍBAL
Todavía, después de los ejemplos de Altamira y Lascaux, se oye hablar del arrumbado mito del progreso en la sensibilidad y, por consecuencia, en el arte. Aun quedan rezagados para quienes el primitivo es un ser de otra contextura, más cercano de lo irracional que de lo humano. En La Tabla Ronde (junio, 1951) Gaétan Picon refiere una anécdota que tal vez ayude a convencer a los reacios. «Uno de los exploradores -dice que recientemente recorrieron, entre el Orinoco y el Amazonas, porciones de selva virgen en donde ningún blanco había penetrado aún, cuenta que, para ganar el respeto y la confianza de los indios, tuvieron la idea de hacerles oír los discos que llevaban consigo. Música negra, música occidental de baile... En vano. Arriesgándose, decidieron poner la 26 Sinfonía de Mozart, y al oírla los indios no volvieron a dudar de su poder. Hemos podido ver la fotografía de un hombre de la edad de piedra, escuchando, mientras daba vueltas el disco de cera en que se hallaba depositado el producto más puro, el más sutil de la cultura occidental. Y era un rostro lleno de emoción.» El primitivo, y precisamente por su primitivismo, por no estar contaminado de la barbarie vulgarizadora, conserva la pureza de espíritu necesaria para reconocer sin vacilación la grandeza del mensaje de Mozart. El salvaje, el negado de la espiritualidad y la emoción, no hay que buscarlo en la cuenca del Amazonas. Está bastante más cerca de nosotros. No hay tal Prehistoria, declaraba d'Ors no hace mucho. Y cada día su afirmación resulta más evidente.
RICARDO GULLÓN, Mozart y el caníbal. Biblioteca Virtual Cervantes, 2006.
Todavía, después de los ejemplos de Altamira y Lascaux, se oye hablar del arrumbado mito del progreso en la sensibilidad y, por consecuencia, en el arte. Aun quedan rezagados para quienes el primitivo es un ser de otra contextura, más cercano de lo irracional que de lo humano. En La Tabla Ronde (junio, 1951) Gaétan Picon refiere una anécdota que tal vez ayude a convencer a los reacios. «Uno de los exploradores -dice que recientemente recorrieron, entre el Orinoco y el Amazonas, porciones de selva virgen en donde ningún blanco había penetrado aún, cuenta que, para ganar el respeto y la confianza de los indios, tuvieron la idea de hacerles oír los discos que llevaban consigo. Música negra, música occidental de baile... En vano. Arriesgándose, decidieron poner la 26 Sinfonía de Mozart, y al oírla los indios no volvieron a dudar de su poder. Hemos podido ver la fotografía de un hombre de la edad de piedra, escuchando, mientras daba vueltas el disco de cera en que se hallaba depositado el producto más puro, el más sutil de la cultura occidental. Y era un rostro lleno de emoción.» El primitivo, y precisamente por su primitivismo, por no estar contaminado de la barbarie vulgarizadora, conserva la pureza de espíritu necesaria para reconocer sin vacilación la grandeza del mensaje de Mozart. El salvaje, el negado de la espiritualidad y la emoción, no hay que buscarlo en la cuenca del Amazonas. Está bastante más cerca de nosotros. No hay tal Prehistoria, declaraba d'Ors no hace mucho. Y cada día su afirmación resulta más evidente.
RICARDO GULLÓN, Mozart y el caníbal. Biblioteca Virtual Cervantes, 2006.
August 7, 2007
wolfang amadeus mozart
Displaying 1 - 4 of 4 reviews