Дискордія

Станіславський цикл #3

by Остап Українець

Весна народів. Австрійська імперія пульсує і вибухає повстаннями. Кожен намагається визначити власне місце у великій імперії, яка для багатьох насправді чужа. Іґнацій Камінський відсидів у віденській в’язниці і повернувся додому, у Станіслав. Він має певний авторитет серед місцевих революціонерів і активно долучається до дискусії між поляками й русинами — об’єднатися проти імперії чи кожному змагатися за своє. Третій роман Остапа Українця зі станіславського циклу оповідає про неспокійний період української історії. Це один із небагатьох творів цієї тематики і, мабуть, перший у сучасній літературі.

Genres: Fiction, Ukrainian Literature, Historical

500 pages, Kindle Edition

Published March 12, 2021

Reviews

[Anton]

мій перший Українець. "Дискордія" – сильна заявка на шортліст книжки року.

починається все як Еко на середніх налаштуваннях: з не завжди захоплюючим краєзнавством і легким-легким вайбом "Фелікс-Австрії". однак ми ж знаємо Остапа, і в нього досить "підсічок", аби навіть у цій частині читачі/ки казали "вау" (на зразок грецько-німецького гвардійця в'язня чи "Непростого" купця Мамалиґи).

а вже далі починається щось неймовірне: друга частина, присвячена Станіславову, і третя, присвячена Відню – з широкими полотнами міських революцій.

якщо чесно, я просто читав два дні цю книжку і не розібрався, як Остап працює з фікцією. на згадку спадають хіба "Знедолені" та "Бєси", але ж це взагалі ні разу не копія. скоріше, це про рівень сюжетної оповіді.

до речі, Остап же намагався розповісти, "про що його роман": https://youtu.be/PB2iSQTtSfU (романтичного героя, який не думає наперед, а просто діє)

..але це не зовсім так. мені "Дискордія" – саме про рефлексію пограничності, що стоїть за авантюрним та революційним сюжетом.

більшість героїв книжки – поляки, і "русинське питання" не завжди стоїть на порядку денному. хоча воно є.

фактично, перша ж репліка роману – про це. і останній "інсайт" протагоніста-поляка, який розуміє, що польські революціонери "мочать/ли" русинський рух. після чого він остаточно втрачає орієнтири (очевидно, привіт Щепану Твардоху, якого Остап перекладав)

тобто, цей роман майже не сприймається як український. і ось тут, напевне, ключове про "Дискордію": вона може стати переламною для Українця. дуже вболіваю, щоб далі Остап у творчості ставив ще більше питань — не лише для героїв, але і для себе.

довго запрягаючи, роман, хоч і, можливо, не так "інтелектуальний" як "сюжетний" (за домінуючим первнем сприйняття), ідейно перестрибує майже все, що було до нього (скажімо, "Вічний календар" Махна чи станіславівську тінь батька Єшкілева / псевдокосмополітизм "Танґа смерти"; можливо, навіть "Перехресні стежки"), і з певного моменту, просто приковує читача/ку до книжки, яка справді підсвічує не дуже відоме.

..на початку в мене були претензії до стилю; наприкінці я просто вдячно дочитував (попри те, що Остап ще й не витиснув "усе" з ліній цього 400-сторінкового роману). не хочеться знову казати щось на зразок "багатообіцяюча книжка" і чи що "найкращий роман автора ще попереду", але, здається, Остап (ще раз?) довів свою силу в конструюванні фабули та роботі з контекстом. і означив, куди йому цікаво рухатись. якщо ви колись мріяли про сильний роман про ЗУНР чи щось подібне / пограничне (не суто "формально", а й ідейно), то навряд чи хтось зможе це написати цікавіше (якщо Остап колись за це візьметься).

гарна книжка, словом.

[Rosava Doshchyk · Rating 4 out of 5]

4.5
Якби цю книжку екранізовував NHK, то це був би серіал на 52 серії, який би транслювали цілий рік.
Якщо ви вже прочитали "Перше слідство імператриці" Наталки Сняданко, яке відбувається на кілька років пізніше від подій, описаних у "Дискордії", і хочете чогось істотнішого, то "Дискордія" — це логічний наступний вибір.
Перемішані народи в Австро-Угорській імперії прагнуть національних свобод, відбувається рух за демократизацію, звільнення від панщини, свободу слова і релігії. Іґнацій Камінський, який мріє про національне відродження поляків, теж не може стояти осторонь революційних подій.
Перша частина роману видалася мені кумедною, адже Іґнація, який участі у жодних заворушеннях не брав, кидають у в'язницю, де він змушений доволі довго просидіти, поки з нього знімуть обвинувачення. Сама ситуація не те що весела, адже Іґнацій на самоті трішки страчує розум, але кумедна в своїй абсурдності.
Далі темпоритм трохи збивається, через що читання стає повільнішим, але таке буває з великими романами.
Найграндіозніша арка розгортається у Відні, пов'язана з народним парламентом і повстаннями в місті. Описи барикад виглядають дуже реалістичними.
У романі чимало розмов про політику, що завжди цікаво читати чи дивитися: про які ідеали люди мріяли в минулому і як вони збиралися їх досягнути? Як люди з кардинально різними інтересами між собою комунікували?
Є цікаві історичні деталі, як-от опис гектографа. Окрім власне Іґнація Камінського, в тексті можна зустріти чимало інших реальних осіб: Лук'яна Кобилицю, Володимира Дідушицького, Івана Капущака та ін.
Роман читається доволі легко. Так, тут є діалектизми та німецькі вставки, але вони насправді або достатньо зрозумілі з контексту, або не вимагаються від читача їхнього розуміння. Єдине, що я ґуґлила, — це "чумарка", "магерка" і "мосяжний" (знов забула, що це "латунний"), але це радше щодо назв одягу, ніж до мови.
"Дискордія" входить до станіславського циклу, але читати попередні романи необов'язково.
Примітка для себе (та інших): Дискордія (Ерида) — богиня чвар і розбрату.
----
Обкладинка шикарна!

[vhatos · Rating 3 out of 5]

Цікавий, майже історично-документальний, твір про окремі події Весни народів у Відні та Галичині у другій половині 40-х років ХІХ сторіччя. Книга має сподобатися читачам, які не дуже обізнані з тогочасними національними революціями в Австрійській імперії. Мені ж бракнуло художньої складової, оскільки з історичними фактами я давно знайомий. Протаганістом є уже відомий з роману "Малхут" поляк Ігнацій Камінський, майбутній міський голова Станіславова. Доволі цікаво описано його пригоди у першій частині роману, зокрема, перебування у Відні та тюремне ув'язнення. Також сподобався опис революційних подій у Станіславові. Автор подає значні частини тексту німецькою мовою, якою, очевидно, володіє досконало. Інколи, навіть, немає перекладу, що змусить читача попрацювати. Дуже цікавий хід. Однак, переважно, передає діалоги німецькою за допомогою сучасної української. Трохи важко зрозуміти, чому якийсь діалог подається німецькою, а якийсь (також розмова німецькою) українською. Подобається часткове використання галицьких діалектів. Шкода, що майже немає тексту польською мовою. Зате є румунська.
Зустрінемо багато історичних персонажів, зокрема, Лук'яна Кобилицю, Івана Капущака, Володимира Дідушицького, Францішека Смольку та багатьох інших. Описано події в австрійському парламенті, автор подав дослівно відомі промови, у тому числі Івана Капущака. На останніх сторінках книги автор і редактор утратили пильність і троє бойків, які супроводжували Камінського у втечі з Відня до Львова, перетворились на лемків.

[Сергій Мельник · Rating 4 out of 5]

Роман захоплює сюжетом і легко читається, хоча важко сказати, чого тут більше - історичності чи белетристики. З одного боку, автор явно концентрується на реальних подіях, їхніх причинах і взаємозв'язках. З іншого - все змальовується через життєві пригоди основних героїв, через їхнє сприйняття, думки, емоції. Пригоди ці часом досить динамічні, а діалоги - найчастіше суперечки: політичні й філософські, без висновків, без авторських підказок типу "що насправді правильно": тобто досить життєві, і завжди лишають простір для доосмислення.

Про саму "Весну народів" досі знав мало, і тому час від часу починав втрачати розуміння розкладу сил, ролей персонажів і рухів. Гадаю, автор розраховує на хоча б трішки обізнаних в тогочасній історії читачів. Вистачає у книзі й гумору. Чого бракує - то це виносок-пояснень незвичних для сучасного читача слів (а їх тут багато, бо Остап дуже ретельно поставився до відтворення тогочасних регіональних мов і діалектів). І, хоча з контексту значення терміну майже завжди зрозуміло - "словничок" наприкінці книги є явно малуватим.

Ще було відчуття, що оповідь у деяких місцях трішки перестрибує через події, а головні дійові особи прописані дещо відсторонено, до них не дуже встигаєш прив'язатись емоційно, не починаєш повною мірою синхронно мислити й переживати з ними. Але, не дивлячись на все це - в цілому розповідь йде легко й невимушено - читається непомітно: саме як пригодницький роман, а не історичний опис. Тож дуже рекомендую!

[Serhiy]

Збенте��ений, наскільки багато уваги автор приділив деталям: мові, діалектам, елементам побуту, історичним подіям, деяким другорядним персонажам, і наскільки нецікавим вийшов головний герой та його сюжетна лінія. Іґнацій Камінський ні зимний, ні гарячий, йому не співпереживаєш, з ним не ідентифікуєш себе. Він ніби Голем, вигаданий лише для поєднання інших персонажів між собою власними діями. Можливо, таким був задум, та в такому разі не розумію навіщо.

[Vera Karasjova · Rating 3 out of 5]

Завжди раджу історичне Українця. Цю, попри низьку оцінку - теж раджу. Ну бо варто прочитати бодай для того, щоб одати у свій історичний хронометраж період весни народів. Чому така оцінка тоді - бо мені це скоріше "заархівований історичний роман", ніж повноцінний роман. Хотілося повноцінніших персонажів, повноціннішої панорами подій. Ну і продратися крізь другу частину, коли не розумієш, хто на кого нападає, важкувато( розумію, що учасники могли не розуміти, що відбувається - але на те ж і автор, щоб читачеві це подати послідовніше.

[Oleksandr Zholud · Rating 4 out of 5]

Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)

This is formally the third volume of a series of historical novels about the city of Stanislav/Stanisławów (now Ivano-Frankivsk, Ukraine), but it can be read quite well without knowledge of the events of the previous novels in the series. I had only read the second one before, and it had different characters and a different time period. The Spring of Nations of 1848 plays a significant role in this novel, and two-thirds (the first and third parts of the book) take place outside of Stanislav.

The novel begins quite easily, with dialogues between two traveling gentlemen about the problems and future of the crown lands of Galicia and Lodomeria. One of them is the protagonist of the novel, Ignacy Kaminski, of the coat of arms Topor, a Pole and a correspondent for the Lvivska Gazeta. And when the center of the empire sent an order to increase vigilance, he, as a Pole, was hunted down by the people, because everyone knows that Poles are revolutionaries. So after some time he was arrested (solely for his nationality) and transferred to a prison in Vienna, where he was largely forgotten, because it was 1846 and an uprising began in the Free City of Krakow on February 21, which was quickly suppressed by the Austrians. This part, even though the hero goes a bit cuckoo from boredom and ignorance of what is going on outside the prison, is relatively light, even farcical, and is complemented by the adventures of other characters in a hotel that acts like a famous imaginary hotel invented in the 1920s to illustrate the complexity of the concept of infinity for human perception.

The second part finally features the revolution and its many real and imaginary participants, mostly in Stanislav, among whom perhaps the most interesting is a leader of local organized crime, Stryi Mamalyga, whose political preferences are difficult to separate from his business interests. There is also a love storyline.

Finally, the third part tells the story of the 1848 uprising in Vienna and its suppression, a story that “hits home” because (as I think it was intended) I, as a reader, draw parallels with the Ukrainian revolutions of 2004 and 2013.

I would also like to note that Austria in the novel is truly multinational, which is represented primarily by conversations in many languages (plus dialects of Ukrainian). The novel is interesting, although I can't say it's a real page-turner, but this is probably primarily because I hardly ever read historical novels, and I took up this one because I really like the project in which the author is a leading participant, Your Underground Humanitarka, which started as a YouTube channel and has now grown into a publishing house.


Це – формально третій том серії історичних романів про Станіслав (зараз Івано-Франківськ), проте він цілком нормально читається без знання подій попередніх романів серії. До цього я читав лише другий, і там і інші герої і інший час. У цьому романі значну роль відіграє Весна народів 1848 року і дві третини (перша і третя частини книги) відбуваються поза Станіславом.

Починається роман доволі легко, з діалогів двох подорожуючих панів про проблеми і майбутнє коронних земель Галичини та Володимирії (Лодимерії). Один з них – головний герой роману Іґнацій Камінський, гербу Топор, кореспондент «Газети Львівської» і поляк. І коли з центру вислали наказ підвищити пильність, то на нього, як поляка почалися народні лови, бо всі ж знають, що поляки то революціонери. Тож за якійсь час його заарештовано (виключно за національність) і переправлено до тюрми у Відні, де про нього значною мірою забуто, бо на дворі 1846 рік і у Вільному місті Кракові з 21 лютого почалося повстання, швидко придушене австріяками. Ця частина, навіть незважаючи на те, що герой трішки їде кукухою від нудьги і незнання, що робиться за межами тюрми, є відносно легкою, навіть фарсовою, до чого додаються пригоди інших персонажів у готелі, що діє як відомий уявний готель, вигаданий у 1920-ті для наочного пояснення складності нескінченності для людського сприйняття.

Друга частина має нарешті революцію і багатьох реальних і уявних її учасників переважно у Станіславі, серед який мабуть найбільш цікавим є лідер місцевої організованої злочинності Стрий Мамалиґа, чиї політичні вподобання важко виокремити від його ділових інтересів. Також зав’язується любовна лінія.

Нарешті третя частина оповідає про повстання 1848 року у Відні та його придушення, історія, що «бере за живе», бо (як думаю і задумувалось) у мене як читача проводяться паралелі з українськими революціями 2004 та 2013 років.

Окремо зазначу що Австрія у романі дійсно мультинаціональна, що подано передусім розмовами багатьма мовами (плюс діалектами української). Роман цікавий, хоч не можу сказати що real page turner, проте це імовірно передовсім через те, що я практично не читаю історичних романів, а взявся за цей, бо мені дуже подобається проєкт у якому бере провідну участь автор – Твоя Підпільна Гуманітарка, що почалась, як YouTube-канал, а зараз виросла у видавництво.

[Olena LeMava · Rating 5 out of 5]

Для мене хороший історичний роман, це, коли паралельно, до, під час і після уточнюєш, шукаєш і дізнаєшся історичне тло ще і ще. Бо цікаво.
Як на мій смак, тут достатньо збалансовані історичні моменти і пригодницька частина. Через діалоги, сцени спілкування народу ("народ" можна виділити як окрему дійову особу, яка говорить устами окремих персонажів) стає зрозуміла загальна атмосфера тих часів і не виникає запитань "чому?".
Весь роман читається розмірено і легко аж до моменту кінцівки, в якій біжиш разом з головним героєм, перехопивши подих.
В кінці залишилось відчуття: а що далі? Насправді, це екзистенційне питання не до відкритого кінця, а в цілому до усіх потрясінь в історії світу.
Чи хотіла б я продовження історії Ігнація та Марії. З одного боку так, бо це ж одвічна цікавість. З іншого боку, відкритий кінець додає особливий післясмак для роздумів.

[Liudmyla · Rating 4 out of 5]

Третій роман з трилогії, присвяченій історії Станіславова, події в якому здебільшого відбуваються у Відні під час весни народів. Важкувато було читати, особливо тексти німецькою без перекладу, дуже приблизно розуміла, що там написано. Перші дві книги сподобалися більше

[Максим Беспалов · Rating 4 out of 5]

Чудова белетризація Весни народів.

[Askorbinka · Rating 3 out of 5]

Деталей багато, людей немає

[Ганна Довбах · Rating 5 out of 5]

Я так люблю такі співпадіння - їдучи до Відня на напружену міжнародну зустріч, де для мене занадто часто думалось про імперії, взяла саме Дискордію Остапа Українця. Роман «Дискордія» про революцію 1848 року, про «весну народів». В Станіславові, у Львові і у Відні. І Відня із його вулицями і кам’яницями, площами і ринками там багато. Перше, що відрізняє роман - різноманіття мов і говірок героїв. Все, крім офіційної німецької, майже, отак інтуїтивно зрозуміло. Якщо не з першого разу, то треба репліку повторити вголос. Це чудове відчуття різноманітного, багатого, але якогось спільного мовного простору Східної Європи, де завжди є якісь схожі слова, щоб порозумітися. І при цьому кожен чує і добре пізнає свого. А отут якраз і починаються головні теми роману - хто такі русини/українці, чи мають вони еліту і освіту, і чи матимуть змогу будувати свою державу окремо від поляків, чи хтось може ними маніпулювати і натравити проти ближчих панів на догоду цісарю? Тому що чуття свого у них вже точно є, а ми стаємо свідками формування їх політичної культури, історії і героїв. Політичний, економічний і етичний контексти пропрацьовано просто супер ретельно. Я про цю епоху тепер ��наю непомірно більше, ніж до початку читання. Авторові вдалося показати те, як одні і ті ж процеси сприймають селяни, купці, вчителі, офіцери австрійської армії і студенти в різних містах імперії. Тепер мені легко уявити те революційне бурління - прямо на картах міст і в сотнях портретів.
Сюжет і мова роману не такий прості, як здається з першого прочитання, і до деяких знахідок в мовленні і натяків на можливі причини подальших подій мені треба повернутися. І тому, як тільки перегорнула останню сторінку, повернулась до першої глави.
І ще я зрозуміла, що пропустила перший роман Станіславівського циклу, а другий ( Канцелярія хрестових походів) мені здався якимось невеличким епізодом більшої драми, я так і не вловила тоді, що мало би бути далі. І от тепер, здається, для розуміння всіх можливих шарів сенсу, історичних паралелей і перипетій в житті головного героя, маю перечитати весь цикл. Пригоди з революцією лише починаються!
Насолода читати і радість, що у нас є такий потужний автор!! #моєчитання #щастящодня

[Mariana Lokachuk]

Дуже легко пішла книжка з початку, але ближче до середини стало важко тримати в голові усіх дійових осіб, особливо другорядних. Хоча, безсумнівну пан Остап пише про цікаві події, але навіть в тексті я перестала встигати за усім що відбувається, бо усього було дуже багато)