What do you think?
Rate this book
Пандем
Predpolozhim, chto nekoe suschestvo... skazal Pandem. Net, ne tak. Predpolozhim, chto est' takoj kompleks svojstv: vsevedenie, vezdesuschest' i vsemoguschestvo... I stalo yasno: on prishel vser'ez i nadolgo. A mozhet byt', koroche i prosche: on prishel. Chto delat'? Gde spryatat'sya? Chto stanet s chelovekom i chelovechestvom, blagoslovyat Pandema ili proklyanut? Utopiya ili antiutopiya? Nashi strakhi, ozhidaniya i nadezhdy v romane chudesnykh avtorov Mariny i Sergeya Dyachenko.
Hardcover
First published January 1, 2003
7 people are currently reading
68 people want to read
About the author
Marina Dyachenko
119 books728 followersМарина Дяченко
Marina and Serhiy Dyachenko - co-authors of novels, short fiction, plays and scripts. They primarily write in Russian (and in the past also in Ukrainian) with several novels translated into English and published in the United States. These include, Vita Nostra (2012), The Scar (2012), The Burned Tower (2012), Age of Witches (2014) and Daughter from the dark (2020). The primary genres of their books are modern speculative fiction, fantasy, and literary tales.
Marina and Serhiy Dyachenko - co-authors of novels, short fiction, plays and scripts. They primarily write in Russian (and in the past also in Ukrainian) with several novels translated into English and published in the United States. These include, Vita Nostra (2012), The Scar (2012), The Burned Tower (2012), Age of Witches (2014) and Daughter from the dark (2020). The primary genres of their books are modern speculative fiction, fantasy, and literary tales.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 15 of 15 reviews
November 16, 2018
Моє невдоволення цією книгою стосується і змісту, і форми.
Щодо змісту – автори провалили своє домашнє завдання. Десь ближче до кінця книги вони починають ставити перед собою питання: а що таке любов? А чи існує один універсальний благоустрій? А абсолютна мораль? Тобто вивалюють у прямий ефір усі ті роздуми, які вони мали б опрацювати ще до того, як написали першу букву цієї книжки. Заявивши розповідний роман, скочуються у філософію.
Уважний читач помітить, наскільки вибірковою є допомога Пандема. Найпростішу річ – вчасно сказати закоханій людині «Він тебе не любить» – він не зробив. Він не вилікував залежність людей від алкоголю і тютюну, лише зробив їх безпечними для організму (авторам бракує сили волі?); він втілив якраз усі ті дріб’язкові речі, про які мріяв Homo Soveticus (до цього я ще повернуся) на кухні свого родинного застілля. В якомусь «ручному режимі» рятував людей від синців і подряпин, від затікання вологи в контакти електронних пристроїв і від інших прикрощів, але не дав їм технології, щоб вони далі могли так само рятувати себе самі. Зразу видно примітивне коло інтересів авторів: безалкогольний алкоголь, ходіння босоніж і щоб ніхто не крав, що аж двері непотрібно замикати. (Дуже популярна профанська мрія про «незачинені двері», до речі. От начхати на еволюцію, на егоїстичні основи ринку (і ринкові основи егоїзму), просто хочу, щоб ніхто не крав.)
Відчувається брак отого самого «анти-дзену», брак розуміння процесів у світі, з боку авторів. На що звернули увагу – те промалювали, а решта так і залишилася «абияк».
Страшенно не люблю, коли автори починають думку, але потім залишають читача з нею сам-на-сам. «Ми передумали думати, далі думай сам.» Річ у тім, що я думав сам у цих напрямках і без цієї книги; в чому її новизна для мене? Якась дуже примітивна книжка виходить.
Тепер щодо форми. Солідоло-радянський сетінг. Імена героїв – Кім, Лерка (що за Лерка? Яка ще Лерка? Вже не могли хоча б передати вимову як «Лєрка»?), Шурко, Льоня, Зоєчка, одну тільки Аріну перекладач вирішив передати Яриною. (До речі, прізвище «Тамилов» перетворилося на «Таміленко», але українським від того не стало – воно так само викликає в мене асоціації з якоюсь Бурятією, адже не було ніяких тамілів ні на Дніпрі, ні на Кубані, хоча й до Бурятії їм, по правді, трохи далеченько. [АПД: на момент написання цього огляду мені було невідомо про існування імені «Таміла», але від цієї інформації звучання прізвища не стало звичнішим.]) Типові радянські сцени, коли двадцятеро родичів з малими дітьми на руках збираються на кухні в три квадратні метри, жеруть і п’ють горілку. На вулиці розстеляють газету, щоб сісти на мокру лавку. Коли потрібно показати в кадрі розбишак і бандитів, камера незмінно перемикається з цього совка на якусь Америку. А в самому «совку» досі діє смертна кара, до того ж, самі персонажі цілком схвалюють її повернення після зникнення Пандема.
До перекладача теж багато претензій. (Ніби написано, що це Негребецький, але щось я не вірю.) Майже жодного разу мені не трапився префікс чи прийменник «від» – тільки «од», ніби це якось додає колориту чи робить текст більш українським (насправді ні). «Олександре» – це виявилося звертання до жінки, бо перекладач не знає, що кличний відмінок жіночого варіанту цього імені має закінчення -о. Аналогічно «рукава», які насправді «рукави». Слова з типово російського слововжитку «осікся і поморщився», «к чорту» і «по щучому велінню». «Хазяїн і гість» – певно, що мав бути «господар», хазяїн буває у рабів, а не в гостей. Якась «сивизна» (завжди ж була сивина), причому саме стосовно кольору волосся (є таке поетичне слово «сивизна» зі значенням «давнина»). «Зоїне життя лопнуло, наче повітряна кулька, залишивши по собі жалюгідну ганчірочку» – шматочку, вочевидь, адже мається на увазі не ганчірка, якою протирають поверхні, а залишок від пошкодженої повітряної кульки. «Люди, вкриті вовною, живуть у льодах» – просто джек-пот: по-перше, явно було «во льдах», але україномовний читач скоріше подумає про полонізм «льоди» (морозиво), аніж про життя серед снігів; по-друге, шерсть і вовна відрізняються десь так само, як шкіра і шкура (в овець – вовна, ковдра – вовняна, а у зайців і вовків – тільки шерсть; у людей-мутантів буде вовна тільки в тому разі, якщо їх схрестити саме з баранами). «Сонце із західного вікна прострілювало передню й гріло праву щоку» – це окремий шедевр. (Ні, в персонажа немає передньої щоки, це просто дуже недбала калька з російського «передняя» – мало б бути «передпокій» або якось так, причому в оригіналі не було «передняя», а було «прихожая». Втім, текст могли спочатку відправити перекладачеві, а потім вже нормально вичитати або відредагувати перед другим виданням.)
Лексикон теж слабенький, як на наукову фантастику: їздилка, гралька, літалка, новоліт. Ці слова мають позначати автомобілі й літаки майбутнього, лемівський «фантомат» (засіб для створення віртуальної реальності на нейронному інтерфейсі), але не викликають в уяві жодного натяку на футуристичні технології. Присутній «новояз»: свімуз (це світломузика) тощо. Аж пересмикує від такого словника.
Друга зірочка – тільки за те, що вони «ну хоча б спробували».
Словом, остаточно ставлю для себе крапку в питанні ідентифікації Дяченків: це не українські письменники. Якби вони були українськими, то не довелося б їх перекладати українською, та ще й так невміло. Російсько-американські письменники українського походження.
Щодо змісту – автори провалили своє домашнє завдання. Десь ближче до кінця книги вони починають ставити перед собою питання: а що таке любов? А чи існує один універсальний благоустрій? А абсолютна мораль? Тобто вивалюють у прямий ефір усі ті роздуми, які вони мали б опрацювати ще до того, як написали першу букву цієї книжки. Заявивши розповідний роман, скочуються у філософію.
Уважний читач помітить, наскільки вибірковою є допомога Пандема. Найпростішу річ – вчасно сказати закоханій людині «Він тебе не любить» – він не зробив. Він не вилікував залежність людей від алкоголю і тютюну, лише зробив їх безпечними для організму (авторам бракує сили волі?); він втілив якраз усі ті дріб’язкові речі, про які мріяв Homo Soveticus (до цього я ще повернуся) на кухні свого родинного застілля. В якомусь «ручному режимі» рятував людей від синців і подряпин, від затікання вологи в контакти електронних пристроїв і від інших прикрощів, але не дав їм технології, щоб вони далі могли так само рятувати себе самі. Зразу видно примітивне коло інтересів авторів: безалкогольний алкоголь, ходіння босоніж і щоб ніхто не крав, що аж двері непотрібно замикати. (Дуже популярна профанська мрія про «незачинені двері», до речі. От начхати на еволюцію, на егоїстичні основи ринку (і ринкові основи егоїзму), просто хочу, щоб ніхто не крав.)
Відчувається брак отого самого «анти-дзену», брак розуміння процесів у світі, з боку авторів. На що звернули увагу – те промалювали, а решта так і залишилася «абияк».
Страшенно не люблю, коли автори починають думку, але потім залишають читача з нею сам-на-сам. «Ми передумали думати, далі думай сам.» Річ у тім, що я думав сам у цих напрямках і без цієї книги; в чому її новизна для мене? Якась дуже примітивна книжка виходить.
Тепер щодо форми. Солідоло-радянський сетінг. Імена героїв – Кім, Лерка (що за Лерка? Яка ще Лерка? Вже не могли хоча б передати вимову як «Лєрка»?), Шурко, Льоня, Зоєчка, одну тільки Аріну перекладач вирішив передати Яриною. (До речі, прізвище «Тамилов» перетворилося на «Таміленко», але українським від того не стало – воно так само викликає в мене асоціації з якоюсь Бурятією, адже не було ніяких тамілів ні на Дніпрі, ні на Кубані, хоча й до Бурятії їм, по правді, трохи далеченько. [АПД: на момент написання цього огляду мені було невідомо про існування імені «Таміла», але від цієї інформації звучання прізвища не стало звичнішим.]) Типові радянські сцени, коли двадцятеро родичів з малими дітьми на руках збираються на кухні в три квадратні метри, жеруть і п’ють горілку. На вулиці розстеляють газету, щоб сісти на мокру лавку. Коли потрібно показати в кадрі розбишак і бандитів, камера незмінно перемикається з цього совка на якусь Америку. А в самому «совку» досі діє смертна кара, до того ж, самі персонажі цілком схвалюють її повернення після зникнення Пандема.
До перекладача теж багато претензій. (Ніби написано, що це Негребецький, але щось я не вірю.) Майже жодного разу мені не трапився префікс чи прийменник «від» – тільки «од», ніби це якось додає колориту чи робить текст більш українським (насправді ні). «Олександре» – це виявилося звертання до жінки, бо перекладач не знає, що кличний відмінок жіночого варіанту цього імені має закінчення -о. Аналогічно «рукава», які насправді «рукави». Слова з типово російського слововжитку «осікся і поморщився», «к чорту» і «по щучому велінню». «Хазяїн і гість» – певно, що мав бути «господар», хазяїн буває у рабів, а не в гостей. Якась «сивизна» (завжди ж була сивина), причому саме стосовно кольору волосся (є таке поетичне слово «сивизна» зі значенням «давнина»). «Зоїне життя лопнуло, наче повітряна кулька, залишивши по собі жалюгідну ганчірочку» – шматочку, вочевидь, адже мається на увазі не ганчірка, якою протирають поверхні, а залишок від пошкодженої повітряної кульки. «Люди, вкриті вовною, живуть у льодах» – просто джек-пот: по-перше, явно було «во льдах», але україномовний читач скоріше подумає про полонізм «льоди» (морозиво), аніж про життя серед снігів; по-друге, шерсть і вовна відрізняються десь так само, як шкіра і шкура (в овець – вовна, ковдра – вовняна, а у зайців і вовків – тільки шерсть; у людей-мутантів буде вовна тільки в тому разі, якщо їх схрестити саме з баранами). «Сонце із західного вікна прострілювало передню й гріло праву щоку» – це окремий шедевр. (Ні, в персонажа немає передньої щоки, це просто дуже недбала калька з російського «передняя» – мало б бути «передпокій» або якось так, причому в оригіналі не було «передняя», а було «прихожая». Втім, текст могли спочатку відправити перекладачеві, а потім вже нормально вичитати або відредагувати перед другим виданням.)
Лексикон теж слабенький, як на наукову фантастику: їздилка, гралька, літалка, новоліт. Ці слова мають позначати автомобілі й літаки майбутнього, лемівський «фантомат» (засіб для створення віртуальної реальності на нейронному інтерфейсі), але не викликають в уяві жодного натяку на футуристичні технології. Присутній «новояз»: свімуз (це світломузика) тощо. Аж пересмикує від такого словника.
Друга зірочка – тільки за те, що вони «ну хоча б спробували».
Словом, остаточно ставлю для себе крапку в питанні ідентифікації Дяченків: це не українські письменники. Якби вони були українськими, то не довелося б їх перекладати українською, та ще й так невміло. Російсько-американські письменники українського походження.
March 23, 2013
Не сложилось у меня какого-то стройного впечатления от книги, единого ощущения... есть какие-то разрозненные яркие мысли, заслуживающие внимания, затягивающие моменты, но в целом общую идею я не уловила...
Не зацепило эмоционально, хотя язык, как и вообще у Дяченко, очень хорош, фантазия через край...
Но выводов каких-то о значении человеческой свободы, о необходимости для человека верить в одну единую силу, заботящуюся о нас, оберегающую, думающую за нас, о вселенском смысле, для себя сделать не удалось. Уж слишком все хаотично, и в то же время, будто разжеванно и в рот положено.
Не зацепило эмоционально, хотя язык, как и вообще у Дяченко, очень хорош, фантазия через край...
Но выводов каких-то о значении человеческой свободы, о необходимости для человека верить в одну единую силу, заботящуюся о нас, оберегающую, думающую за нас, о вселенском смысле, для себя сделать не удалось. Уж слишком все хаотично, и в то же время, будто разжеванно и в рот положено.
August 22, 2021
Ощущение, что книга вообще про всё, и умудряется при этом рассказать про всё внятно. В основном про воспитание и развитие личности, конечно. Концовка по-человечески расстраивает, но сомнений в том, что прочитали мы именно антиутопию, не оставляет. Идея и реализация в целом куда более внятные, чем у Vita Nostra, хотя там вообще особенный читательский опыт получаешь. Дяченко опять не разочаровали.
February 27, 2022
Крайне неудачная книжка авторов, от которых до этого видел только очень хорошие книги.
Первую половину книги просто не понимал что происходит - чрезвычайно примитивная ситуация, крайне глупое поведение всех участников, совершенно очевидно, каковы будут последствия.
Вторая половина книги чуть получше - наступают ожидаемые последствия, герои начинают хотя бы немного глубже понимать ситуацию.
Общая идея примерно как в Трудно быть богом, но в конец испорчена двумя обстоятельствами.
Во-1х нет никаких лимитов у самого явления, это невероятно скучно.
Во-2х половину книги все рассуждения на столь примитивном уровне, что опять-таки очень скучно.
UPD
Ну ничего себе - перечитал через 8 лет и теперь вообще иные ощущения.
Да, первая половина книги реально раздражает, возможно технически авторы могли бы сделать ее более тонкой, чем явные поддавки - человечеством без рассуждений ринувшимся в очевидный тупик.
Я теперь скорее сравнил бы это с "Хищными вещами века" все тех же Стругацких.
И все также считаю, что эти философские вопросы в более игровой и при этом более глубокой форме доносят книги Стругацких.
Но оценку повысил - книга заставляет подумать.
Пусть по сути авторы честно и чуть нудновато развивают простую "а что если есть бог".
Первую половину книги просто не понимал что происходит - чрезвычайно примитивная ситуация, крайне глупое поведение всех участников, совершенно очевидно, каковы будут последствия.
Вторая половина книги чуть получше - наступают ожидаемые последствия, герои начинают хотя бы немного глубже понимать ситуацию.
Общая идея примерно как в Трудно быть богом, но в конец испорчена двумя обстоятельствами.
Во-1х нет никаких лимитов у самого явления, это невероятно скучно.
Во-2х половину книги все рассуждения на столь примитивном уровне, что опять-таки очень скучно.
UPD
Ну ничего себе - перечитал через 8 лет и теперь вообще иные ощущения.
Да, первая половина книги реально раздражает, возможно технически авторы могли бы сделать ее более тонкой, чем явные поддавки - человечеством без рассуждений ринувшимся в очевидный тупик.
Я теперь скорее сравнил бы это с "Хищными вещами века" все тех же Стругацких.
И все также считаю, что эти философские вопросы в более игровой и при этом более глубокой форме доносят книги Стругацких.
Но оценку повысил - книга заставляет подумать.
Пусть по сути авторы честно и чуть нудновато развивают простую "а что если есть бог".
July 31, 2025
Роман «Пандем» — это масштабный и умный мысленный эксперимент, который сегодня, в эпоху развития искусственного интеллекта, стал еще более актуальным, чем в момент написания. Дяченко создали ситуацию, идеально подходящую для их таланта: они помещают человечество в невероятные условия и начинают исследовать психологические и моральные реакции людей.
Сюжет строится вокруг появления Пандема — почти всемогущего и всезнающего существа, которое искренне желает помочь людям. Он готов решить все проблемы, от личных до глобальных, но при этом стремится сохранить за человеком свободу воли. Эта идея напрямую перекликается с современными ожиданиями от AI: грядущий «век изобилия» и появление у каждого персонального «советника». Книга исследует, что произойдет, если эти мечты сбудутся.
Структура романа мозаична: вместо фокуса на нескольких главных героях авторы используют калейдоскоп коротких зарисовок из жизни самых разных людей. Да, из-за этого книга может немного проигрывать в эмоциональной привязанности к персонажам, но этот недостаток с лихвой окупается главным плюсом — возможностью увидеть ситуацию с десятков разных углов и оценить весь масштаб изменений.
Важно понимать, что Пандем по своей природе — существо благожелательное. Конфликт книги строится не на том, что в его даре есть скрытая угроза, а на более сложном вопросе: можно ли в принципе принять абсолютное добро извне, не получив вместе с ним и зло? Реальна ли угроза, исходящая от идеальной помощи, и способно ли человечество справиться с таким подарком, не потеряв себя?
Финал у романа открытый, и в этом его сила. На мой взгляд, выбор был сделан не людьми, а самим Пандемом. Но он не «разочаровался» в человечестве, а, скорее, пришел к какому-то очень важному пониманию о своей роли и о природе людей. Что именно он понял — это и есть главный вопрос, который авторы оставляют на размышление читателю.
В итоге «Пандем» — отличная книга, которая заставляет думать. Это глубокое исследование на тему свободы, ответственности и человеческой природы, завернутое в увлекательную фантастическую оболочку. Очень понравилось.
Сюжет строится вокруг появления Пандема — почти всемогущего и всезнающего существа, которое искренне желает помочь людям. Он готов решить все проблемы, от личных до глобальных, но при этом стремится сохранить за человеком свободу воли. Эта идея напрямую перекликается с современными ожиданиями от AI: грядущий «век изобилия» и появление у каждого персонального «советника». Книга исследует, что произойдет, если эти мечты сбудутся.
Структура романа мозаична: вместо фокуса на нескольких главных героях авторы используют калейдоскоп коротких зарисовок из жизни самых разных людей. Да, из-за этого книга может немного проигрывать в эмоциональной привязанности к персонажам, но этот недостаток с лихвой окупается главным плюсом — возможностью увидеть ситуацию с десятков разных углов и оценить весь масштаб изменений.
Важно понимать, что Пандем по своей природе — существо благожелательное. Конфликт книги строится не на том, что в его даре есть скрытая угроза, а на более сложном вопросе: можно ли в принципе принять абсолютное добро извне, не получив вместе с ним и зло? Реальна ли угроза, исходящая от идеальной помощи, и способно ли человечество справиться с таким подарком, не потеряв себя?
Финал у романа открытый, и в этом его сила. На мой взгляд, выбор был сделан не людьми, а самим Пандемом. Но он не «разочаровался» в человечестве, а, скорее, пришел к какому-то очень важному пониманию о своей роли и о природе людей. Что именно он понял — это и есть главный вопрос, который авторы оставляют на размышление читателю.
В итоге «Пандем» — отличная книга, которая заставляет думать. Это глубокое исследование на тему свободы, ответственности и человеческой природы, завернутое в увлекательную фантастическую оболочку. Очень понравилось.
May 14, 2024
Вторая утопия семьи Дяченко которую я прочел, так уж сталось они были под одной обложкой. Первой была Армагед-дом. Не могу сказать, как лучше, первая более безысходная и печальная, вторая с намеком на хеппи-энд и "все хорошо". Сама идея романа очень хороша и как по мне актуальна, человечество скатывается, толи по спирали в бездну, толи по спирали в небо и ему нужен Бог, такой Бог как в романе ему бы очень подошел, сочетающий в себе друга, наставника, советника, всемогущего защитника. Как там у Стругацких - "Счастье для всех даром, и пусть никто не уйдет обиженным". Но мы говорим о людях, а значит недовольные всегда будут, вот и тут невольных хватает.
Как было бы неплохо обзавестись таким ангелом-хранителем, но с другой стороны при таких делах теряется прелесть риска, страха, неизвестности, тайны и других весьма украшающих жизнь понятий. Главный герой романа - Ким Каманин хирург одним прекрасным днем остается без работы, ибо человечество перестает болеть, а сам он знакомится с парнем, который оказывается квинтэссенцией всемогущего разума, потом знакомятся с ним все люди и для всех он становится самым близким существом. Человечество летит в развитии к звездам, как в прямом, так и в переносном смысле, зато исчезает та неуловимая субстанция человечности, которая делает жизнь для многих людей такой упоительной. Но постепенно всемогущий разум идет на уступки и в конце, спустя тридцать лет процветания и безопасности он оставляет людей, и они снова учатся жить.
Как было бы неплохо обзавестись таким ангелом-хранителем, но с другой стороны при таких делах теряется прелесть риска, страха, неизвестности, тайны и других весьма украшающих жизнь понятий. Главный герой романа - Ким Каманин хирург одним прекрасным днем остается без работы, ибо человечество перестает болеть, а сам он знакомится с парнем, который оказывается квинтэссенцией всемогущего разума, потом знакомятся с ним все люди и для всех он становится самым близким существом. Человечество летит в развитии к звездам, как в прямом, так и в переносном смысле, зато исчезает та неуловимая субстанция человечности, которая делает жизнь для многих людей такой упоительной. Но постепенно всемогущий разум идет на уступки и в конце, спустя тридцать лет процветания и безопасности он оставляет людей, и они снова учатся жить.
September 1, 2020
Реально как сериал. Сериал на троечку по сюжету и его развитию, но книге ставлю 4 за концовку, в которой заставляют читателю самому придумать конец. Такое я одобряю.
А Пандем мне часто напоминал наше будущее, которое может получится, когда нам внедрят чипы в мозг и мы будем подключены к общему искусственному интеллекту.
А Пандем мне часто напоминал наше будущее, которое может получится, когда нам внедрят чипы в мозг и мы будем подключены к общему искусственному интеллекту.
May 25, 2017
Прослушано в озвучке Игоря Князева.
В каком-то смысле "Пандем" это продолжение темы "Трудно быть богом", Стругацких. И ответ такой же. Сплошная безнадега, одна надежда на улетевших, и что Пандем не оставил и их тоже.
В каком-то смысле "Пандем" это продолжение темы "Трудно быть богом", Стругацких. И ответ такой же. Сплошная безнадега, одна надежда на улетевших, и что Пандем не оставил и их тоже.
This entire review has been hidden because of spoilers.
June 14, 2023
One of the best books I've ever read. The ideas (all-mighty being, humanity interaction with it) are way more actual now than it was when this book was written.
One of the rare moments I'm glad that I know Russian. It's a shame that there are no translations to other languages.
One of the rare moments I'm glad that I know Russian. It's a shame that there are no translations to other languages.
June 14, 2020
Дяченки пишуть дивовижні книжки , і ця не була виключенням. Принаймні, на початку, бо кінець, як на мене, вони недотягнули. Попри це твір підіймає архіважливі філософські питання людського буття.
July 28, 2023
Це моє маленьке розчарування в Дяченках. Книга якась така - ні риба, ні м'ясо.
З'являється якась сила в людській подобі, яка заявляє, що має змогу змінювати світ і збирається таким чином ощасливити всіх людей. Ті, в свою чергу, починають сприймати це як належне і дуже погано реагують, коли отримують не все, що хочуть. Очевидна помилка цього Пандема - це показати, що він дійсно може змінювати речі. Він зупиняє катастрофу замість того, щоб просто попередити людину про неї. А так, люди почали робити його самого винним у всіх бідах.
Мені сподобалося, що ця всемогутня сила все-таки зображена в людській подобі. І ця сила, як і людина, росте і розвивається, втілює свої гарні наміри в життя, розчаровується в результаті, змінює тактику.
Проте, в цій книзі автори якось відміняють поняття любові. Тобто, любов відходить на другий план, люди про неї забувають, коли в голові з'являється хтось, хто може відповісти на будь-яке питання. Я це не схвалюю.
Головний герой - Кім Каманський - вийшов якийсь безособовий. Я так і не зрозуміла, що він собою являє. З одного боку ніби і бунтар, а ніби і безхребетний, який з усім погоджується, і навіть жінку свою запросто віддав, а для дітей він ніякий не авторитет. І взагалі ця лінія бунтарства якось не розкрита. Ну були безпандемники, ну щось там вони досліджували, Дяченки виділили на цю лінію три сторіночки і забули.
Загалом в кожен окремий момент читати було цікаво і приємно, а коли складаєш все прочитане в одну картину, то отримуєш щось дуже розмите. І мене це засмучує, адже Дяченки - це мої улюблені автори.
З'являється якась сила в людській подобі, яка заявляє, що має змогу змінювати світ і збирається таким чином ощасливити всіх людей. Ті, в свою чергу, починають сприймати це як належне і дуже погано реагують, коли отримують не все, що хочуть. Очевидна помилка цього Пандема - це показати, що він дійсно може змінювати речі. Він зупиняє катастрофу замість того, щоб просто попередити людину про неї. А так, люди почали робити його самого винним у всіх бідах.
Мені сподобалося, що ця всемогутня сила все-таки зображена в людській подобі. І ця сила, як і людина, росте і розвивається, втілює свої гарні наміри в життя, розчаровується в результаті, змінює тактику.
Проте, в цій книзі автори якось відміняють поняття любові. Тобто, любов відходить на другий план, люди про неї забувають, коли в голові з'являється хтось, хто може відповісти на будь-яке питання. Я це не схвалюю.
Головний герой - Кім Каманський - вийшов якийсь безособовий. Я так і не зрозуміла, що він собою являє. З одного боку ніби і бунтар, а ніби і безхребетний, який з усім погоджується, і навіть жінку свою запросто віддав, а для дітей він ніякий не авторитет. І взагалі ця лінія бунтарства якось не розкрита. Ну були безпандемники, ну щось там вони досліджували, Дяченки виділили на цю лінію три сторіночки і забули.
Загалом в кожен окремий момент читати було цікаво і приємно, а коли складаєш все прочитане в одну картину, то отримуєш щось дуже розмите. І мене це засмучує, адже Дяченки - це мої улюблені автори.
June 16, 2015
Человек - низшее существо, кусок мяса. Хотя нет, человек - это не более чем квинтэссенция собственной воли, а тело - вторично. А может, человек - это его сознание? Дяченки обычно как-то явно указывают на собственную мысль, что пытаются донести в своей книге, хотя читатель не сразу понимает это. В "Пандеме" же мысль авторов прячется за постоянными "диалогами" - рассуждениями героев. Вообще, вся эта книга - один большой диалог. Диалог ребенка и родителя, брата и сестры, мужа и жены, в конце-то концов Бога и человека. Но Пандем - не Бог. Он что угодно - биоисскуственный интелект, компьютер с сознанием, массовая галлюцинация, но точно не Бог. Слишком разумен Пандем, но так же и глуп, как все человечество.
Умный Бог понял бы сразу, чем грозит мир-песочница или мир-комната с мягкими стенами. Умный Бог, пытаясь создать новый мир устроил Всемирный потом и водил 40 лет евреев по пустыне, которую проезжаешь за 6 часов на машине, что бы умерли все те, кто был рабами в Египте, что бы в новый мир пришли свободные люди. Умный Бог так же убил бы воспоминания о допандемном мире, если уж настолько он человеколюбив, но не устраивал бы над людьми 30-летний эксперимент, который, само собой, ни к чему хорошему не привел. Возможно, смысл путешествия не в его конце, а в самом процессе путешествия, но Дяченки не знают ответа. Одновременно сильная книга по главному вопросу и одновременно слабая по даже не отсутствию ответов, в появлению еще большего количество вопросов.
Умный Бог понял бы сразу, чем грозит мир-песочница или мир-комната с мягкими стенами. Умный Бог, пытаясь создать новый мир устроил Всемирный потом и водил 40 лет евреев по пустыне, которую проезжаешь за 6 часов на машине, что бы умерли все те, кто был рабами в Египте, что бы в новый мир пришли свободные люди. Умный Бог так же убил бы воспоминания о допандемном мире, если уж настолько он человеколюбив, но не устраивал бы над людьми 30-летний эксперимент, который, само собой, ни к чему хорошему не привел. Возможно, смысл путешествия не в его конце, а в самом процессе путешествия, но Дяченки не знают ответа. Одновременно сильная книга по главному вопросу и одновременно слабая по даже не отсутствию ответов, в появлению еще большего количество вопросов.
January 17, 2016
Дяченко не любят давать однозначных ответов.
Это история о том, как в мире появляется Сверхразум, который начинает заботиться о живущих на Земле людях. И о том, что из этого выходит.
К сожалению, финал показался мне несколько размытым и... каким-то нечестным, хотя, казалось бы, все по справедливости. В полном соответствии с человеческой натурой, со всем хорошим и плохим, что в нас есть. И, тем не менее, от романа создается ощущение, что это лишь подготовка к чему-то большему, чему-то куда более грандиозному, расписка (и, судя по следующим работам авторов, так и было).
Впрочем, всем бы так расписываться.
Книга, которая заставляет задуматься о значении свободы, дружбы, знания и одиночества в собственной жизни.
Это история о том, как в мире появляется Сверхразум, который начинает заботиться о живущих на Земле людях. И о том, что из этого выходит.
К сожалению, финал показался мне несколько размытым и... каким-то нечестным, хотя, казалось бы, все по справедливости. В полном соответствии с человеческой натурой, со всем хорошим и плохим, что в нас есть. И, тем не менее, от романа создается ощущение, что это лишь подготовка к чему-то большему, чему-то куда более грандиозному, расписка (и, судя по следующим работам авторов, так и было).
Впрочем, всем бы так расписываться.
Книга, которая заставляет задуматься о значении свободы, дружбы, знания и одиночества в собственной жизни.
November 28, 2015
Цікавий твір, дуже.
Про те, що б сталося, якби раптом з'явився всесильний хтось, який би захотів зробити усім людям добре.
В анотації було запитання: «Що принесе людству прихід Пандема — добро чи зло?». І я чесно це питала себе кожного розділу. Власне, відчуття було більше схоже на «де тут підвох».
Зараз я б сказала, що підвоху взагалі-то нема. І хоч відповіді в книжці прямо не дають, я для себе щось бачу.
Про те, що б сталося, якби раптом з'явився всесильний хтось, який би захотів зробити усім людям добре.
В анотації було запитання: «Що принесе людству прихід Пандема — добро чи зло?». І я чесно це питала себе кожного розділу. Власне, відчуття було більше схоже на «де тут підвох».
Зараз я б сказала, що підвоху взагалі-то нема. І хоч відповіді в книжці прямо не дають, я для себе щось бачу.
July 25, 2015
Занудь невозможная
Displaying 1 - 15 of 15 reviews