Mutige Männer und schöne Frauen, Liebe und Tod, Treue und Verrat – ›Das Nibelungenlied‹ erzählt von den ewigen Dingen – spannend bis zum letzten Schwerthieb.
Franz Fühmann (15 January 1922 – 8 July 1984) was a German writer who lived and worked in East Germany. He wrote in a variety of formats, including short stories, essays, screenplays and children's books. Notable awards Heinrich Mann Prize 1956 National Prize of East Germany 1957 and 1974 Deutscher Kritikerpreis 1977 Geschwister-Scholl-Preis 1982
Mulle see raamat ei meeldinud, sest sealsed tegelased on minust väga erineva mõttelaadiga ning seetõttu oli neid raske mõista. See ei kõnetanud mind. Põhiteemadeks olid võitlemine, au, armastus ja kättemaks.
It was a solid 3 stars. Mid. It was just so old german and got confusing at the end when everyone died. Like bro add some fun. The beginning was good with the love and tension but just a classic, not a good one.
Toretsemine on viidud absurdini. Kui see kõrvale jätta, siis võimu- ja võitlusiha poolest võiks sobida ka tänapäeva ülikute konteksti. Kõigis sepitsustes on süüdi naised, nende meelt ei muuda ka isikliku abikaasa käest kõvasti kerepeale saamine mitte. Finaali laibamägede kuhjumise möllus jõudsid mul rüütlite nimed sassigi minna. Hea, et sellistest omaaegsetes suurteostest on tehtud selliseid ümberjutustusi, vähemalt ma nüüd enam-vähem tean. Tüüpiline, kui kummalised kunagised suurteosed täna tunduvad.
Є у мене окремі старі книги, які я вважаю неоціненними скарбами. Ось ця - одна з них. В дитинстві та юності я дуже любила цю історію, от і вирішила повернутися до неї зараз. Це класичний текстовий переказ довжелезної поеми про Нібелунгів, названої так за останніми рядками. Стародавні міфи, легенди та народні перекази завжди захоплювали мою увагу, а тут це все є. Принц Зігфрід, славетний воїн, володар Нібелунгів, "заочно" закохався у Крімгільду, королівну Вормса. Він вирішив потоваришувати з її братами і з часом просватати її. Так Зігфрід перемагає ворогів Вормса та допомагає королю Гунтеру здобути дружину. Той теж "заочно" закохався у Брюнгільду, могутню королеву-воїтельку, і захотів зробити її своєю. Хитрістю Зігфрід допомагав пройти усі випробування, аби королева зголосилася одружитися з Гунтером. Більш того, навіть першу ніч з Брюнгільдою мав провести він, бо Гунтер не міг її побороти. Однак чорною невдячністю це обернулося: через сварку Крімгільди та Брюнгільди брудні таємниці вийшли назовні, тож Гунтер не вигадує нічого кращого, ніж вбити Зігфріда. Підступом вивідують його єдине уразливе місце, ба більше, дружина власноруч помічає його на сорочці. Однак і цього мало: брати забирають у Крімгільди ще й скарби чоловіка і змушують знову одружитися, ще й з нехристиянином. Проте жінка досі кохає свого Зігфріда і замислює чорну підступну зраду, аби розправитися з усіма причетними. У результаті - море крові, вбитий син, мертві брати, полеглі герої... Опус жорстокий, кривавий, але ж скільки емоцій він у мене досі викликає. У дитинстві я не розуміла, як той пояс Брюнгільди опинився у Зігфріда, а потім як зрозуміла... Звісно, це середньовічна поема, але ж які ці "великі" герої та королі огидні у своєму ставленні до жінок. Якби не хитрість та обман, а потім і приниження Брюнгільди, жив би собі Зігфрід щасливо зі своїм скарбом. А так... Героя вбили, скарб втопили, вояків гарних поклали ні за що ні про що. Але криваво, красиво і легендарно!