What do you think?
Rate this book
Sez Ner #1
Sez Ner
Unusual book
215 pages, Hardcover
First published January 1, 2009
5 people are currently reading
129 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 21 of 21 reviews
March 27, 2015
Arno Camenisch (born 1978, the bastard) is sometimes considered the great new hope for Romansh-language literature. Perhaps by default, as there is little competition – and he himself writes mostly in German. Nevertheless Sez Ner caused quite an impression when it came out, written in German and Romansh on facing pages; English readers can now get in on the action thanks to this translation (made, one assumes, from the German version) published as part of Dalkey's charmingly uncommercial Swiss Literature Series.
The scene is the little farming hamlet of Sez Ner on the slopes of the mountain of the same name, in Switzerland's rural Graubünden canton. The four main characters, unnamed, are a swineherd, a cowherd, a dairyman and his farmhand, and the action is told in standalone paragraphs that paint vivid micro-scenes of farming life:
Or again:
One more:
Camenisch's descriptions are unclichéd and uncomplicated: ‘On the windowsill are geraniums, the height of microphones’ was a line I really admired. Also, ‘The bread's so hard, you could strike a chicken dead with it.’ At other times you are simply impressed by the unexpected details: farmers get drunk on gentian schnapps, and, as sun sets behind the Alps, we read, ‘The marmots whistle and vanish into their holes.’
One brief review here describes the effect as ‘pure jazz’ and I like this comparison very much. Like jazz, the rhythm is often more important than the melody (if that makes any sense when applied to prose. In my head it means something, anyway). Promotional materials are keen to stress the modern grittiness of the life on display here – this ain't no Heidi seems to be a constant tagline – but to me this reads like a smooth continuation of the Romansh literature of the mid-late twentieth century and the links with tradition are far more obvious than the modern differences.
Like the stories in this collection, The Alp is concerned with petty rivalries, raising pigs, milking cows, hunters passing through the valleys, the dangers of weather, the irritations of tourism. Farmers still compete for the honor of having one of their animals named pugniera, or the season's strongest cow. And Donal McLaughlin's neat, unimposing translation leaves the flashes of Romansh in direct speech pleasingly intact: vualà, lu tgau ti, smaledida portga ("dirty pig"?).
This is the first volume in an alpine trilogy which Dalkey Archive will be publishing in full over the next couple of years. Hopefully the other two are like this one: short, sweet, stylistically clever, very atmospheric – an appealing window on life in one of the most rural parts of Western Europe.
The scene is the little farming hamlet of Sez Ner on the slopes of the mountain of the same name, in Switzerland's rural Graubünden canton. The four main characters, unnamed, are a swineherd, a cowherd, a dairyman and his farmhand, and the action is told in standalone paragraphs that paint vivid micro-scenes of farming life:
The swineherd trips over a slab in the yard and lands on his belly in the shit. The full pails hurtle through the air and the milk spills across the yard, through the cow shit, into the cracks between the slabs. The milk turns brownish. His skinned knuckles sting, his chin, too. The swineherd wishes he could lie there until summer's over.
Or again:
The cold water in the morning breaks the skin on the herdsmen's hands. Hands like sandpaper. Creams ease it in the afternoon. Next morning, the cold breaks the skin again. The skin breaks at the knuckles first, then at the joints, on the palms. The herdsmen rub in milking grease, that doesn't help either. The only thing that helps any way at all is a stick of ointment, Tuc, 30g, with the screwcap covered in muck. The only thing that really helps is putting your hands in your pockets.
One more:
His great-grandmother had always said the valley was narrow and the oldest woman in the valley was jealousy. He relights his Rössli as it's gone out. His grandfather, though, said there was only one cure for jealousy and that was chopping wood. The only cure for jealousy was chopping wood.
Camenisch's descriptions are unclichéd and uncomplicated: ‘On the windowsill are geraniums, the height of microphones’ was a line I really admired. Also, ‘The bread's so hard, you could strike a chicken dead with it.’ At other times you are simply impressed by the unexpected details: farmers get drunk on gentian schnapps, and, as sun sets behind the Alps, we read, ‘The marmots whistle and vanish into their holes.’
One brief review here describes the effect as ‘pure jazz’ and I like this comparison very much. Like jazz, the rhythm is often more important than the melody (if that makes any sense when applied to prose. In my head it means something, anyway). Promotional materials are keen to stress the modern grittiness of the life on display here – this ain't no Heidi seems to be a constant tagline – but to me this reads like a smooth continuation of the Romansh literature of the mid-late twentieth century and the links with tradition are far more obvious than the modern differences.
Like the stories in this collection, The Alp is concerned with petty rivalries, raising pigs, milking cows, hunters passing through the valleys, the dangers of weather, the irritations of tourism. Farmers still compete for the honor of having one of their animals named pugniera, or the season's strongest cow. And Donal McLaughlin's neat, unimposing translation leaves the flashes of Romansh in direct speech pleasingly intact: vualà, lu tgau ti, smaledida portga ("dirty pig"?).
This is the first volume in an alpine trilogy which Dalkey Archive will be publishing in full over the next couple of years. Hopefully the other two are like this one: short, sweet, stylistically clever, very atmospheric – an appealing window on life in one of the most rural parts of Western Europe.
September 11, 2020
Швейцарія – одна з усього кількох європейських країн, де я ще не встиг побувати. І хоча цей факт мені не дає спокою і спонукає мріяти про поїздку, має він і переваги: я можу уявляти цю країну такою, якою хочу. Ясна річ, це уявлення формується із принагідних стереотипів і спрощень, реклами й кіно, але значною мірою – й завдяки прочитаним книжкам.
Отож, якою я уявляю Швейцарію і швейцарців? По-перше, це багатюща й благословенна країна, притулок олігархів і оаза альпійської краси. Надійні банківські установи, славнозвісні швейцарські годинники, ідеально збережені середньовічні міста й маленькі звірятка, що загортають шоколад у фольгу.
Десь такими ж статечними здаються мені й швейцарці: вони повільні сибарити, які вміють гарно жити, ніколи не смітять, вино п’ють маленькими ковтками й заїдають найкращими місцевими сирами, вони знають кілька мов і вбираються тільки в натуральний одяг. Суспільство таке досконале, що часом цей порядок переростає в хворобливу атмосферу, знану нам із блискучого роману Роберта Вальзера «Прогулянка».
Можна сюди додати ще трохи зі щвейцарського періоду Михайла Драгоманова, згадати про строкату «Швейцарську гвардію» – особисту охорону Папи Римського, уявити, як Набоков ловить метеликів на швейцарських луках. Ось і все, якщо не додавати розповіді друзів про неймовірно дорогу плату за парковку й «стерильно чисті» тротуари. Привабливий образ складається, правда?
А тепер уявіть собі мій подив, коли до рук мені потрапила книжка, яка вщент розбила цей стереотип. Мова про роман «Сец Нер» швейцарського письменника Арно Каменіша, який нещодавно вийшов українською в перекладі Люби-Параскевії Стринадюк. Арно Каменіш – народився в гірському швейцарському селі Таваназа кантону Ґраубюнден. Пише літературною німецькою та ретороманською (сурсільванським діалектом). Він автор десяти прозових книг. Серед них ґраубюнденська трилогія, до якої входять три книжки прози: “Сец Нер/Sez Ner” (2009), “Позаду вокзалу/Hinter dem Bahnhof” (2010), “Усе допито/Ustrinkata” (2012). За свою прозу Арно Каменіш отримав чимало нагород, серед яких літературна премія імені Фридриха Шиллера (за роман “Сец Нер”), літературна премія міста Берн (за роман “Позаду вокзалу”), Швейцарська книжкова премія (за роман “Усе допито”).
«Сец Нер» – перша книга з ґраубюнденської трилогії Арно Каменіша про життя на сурсільванській полонині коло підніжжя гори Сец Нер. Це – короткі оповідки про світ ватагів, бовгарів, пастухів. Про їхні полонинські обов’язки та чіткий розподіл праці між ними. Та про найбільший полонинський скарб – будз. Книга написана літературною німецькою мовою з вкрапленням сурсільванського діалекту ретороманської мови, що надає текстам особливого ритму та звучання. Треба окремо додати, що українська перекладачка абсолютно доцільно використала в перекладі гуцульські діалекти й реалії, що дозволило роману Каменіша повнокровно зазвучати на наших теренах. Вийшов не просто переклад з мови на мову, а й неймовірно вдалий переклад з культури на культуру.
І тепер завдяки цій книжці я маю уявлення про зовсім іншу Швейцарію – високогірних полонин і ватагів, що на ціле літо виходять випасати своїх овець і корів. Їхній побут, неспішне й наповнене буденними подіями життя – надзвичайно цікаве; просте, але наповнене якоюсь симпатичною глибиною, єднанням з природою й базовими потребами людини. Тут є бруд і кров, розлите молоко й зіпсований будз, конфлікти між ватагом і підопічними, а ще – набридливі й дурнуваті туристи, неймовірні сходи сонця і прохолода альпійських ранків.
Проза Каменіша магічна, чарівлива, вона не має якось визначеного сюжету, але з сотень буденних ситуацій складає мозаїку полонинського життя. Описаного настільки реалістично, що читач майже фізично відчуває запахи й чує звуки. Все в цьому романі зроблено настільки майстерно, що стає одразу зрозуміло – Каменіша обсипали преміями цілком заслужено.
«Сец Нер» – це можливість познайомитися із зовсім іншою Швейцарією, яка має чимало спільного з Україною загалом і нашими Карпатами зокрема. Бо після прочитання цієї книжки мимоволі напрошується думка, що всі жителі гірських регіонів, попри кордони, релігії й культури, схожі між собою. Можливо, не як близнюки, але бодай як зведені брати: в Карпатах, Андах, Тибеті чи будь-яких інших Андах – скрізь є свої місцеві гуцули, життя яких сконцентровано навколо паші й погоди, виживання й важкої праці, кулеші й сиру. Яке ж красиве це життя!
Отож, якою я уявляю Швейцарію і швейцарців? По-перше, це багатюща й благословенна країна, притулок олігархів і оаза альпійської краси. Надійні банківські установи, славнозвісні швейцарські годинники, ідеально збережені середньовічні міста й маленькі звірятка, що загортають шоколад у фольгу.
Десь такими ж статечними здаються мені й швейцарці: вони повільні сибарити, які вміють гарно жити, ніколи не смітять, вино п’ють маленькими ковтками й заїдають найкращими місцевими сирами, вони знають кілька мов і вбираються тільки в натуральний одяг. Суспільство таке досконале, що часом цей порядок переростає в хворобливу атмосферу, знану нам із блискучого роману Роберта Вальзера «Прогулянка».
Можна сюди додати ще трохи зі щвейцарського періоду Михайла Драгоманова, згадати про строкату «Швейцарську гвардію» – особисту охорону Папи Римського, уявити, як Набоков ловить метеликів на швейцарських луках. Ось і все, якщо не додавати розповіді друзів про неймовірно дорогу плату за парковку й «стерильно чисті» тротуари. Привабливий образ складається, правда?
А тепер уявіть собі мій подив, коли до рук мені потрапила книжка, яка вщент розбила цей стереотип. Мова про роман «Сец Нер» швейцарського письменника Арно Каменіша, який нещодавно вийшов українською в перекладі Люби-Параскевії Стринадюк. Арно Каменіш – народився в гірському швейцарському селі Таваназа кантону Ґраубюнден. Пише літературною німецькою та ретороманською (сурсільванським діалектом). Він автор десяти прозових книг. Серед них ґраубюнденська трилогія, до якої входять три книжки прози: “Сец Нер/Sez Ner” (2009), “Позаду вокзалу/Hinter dem Bahnhof” (2010), “Усе допито/Ustrinkata” (2012). За свою прозу Арно Каменіш отримав чимало нагород, серед яких літературна премія імені Фридриха Шиллера (за роман “Сец Нер”), літературна премія міста Берн (за роман “Позаду вокзалу”), Швейцарська книжкова премія (за роман “Усе допито”).
«Сец Нер» – перша книга з ґраубюнденської трилогії Арно Каменіша про життя на сурсільванській полонині коло підніжжя гори Сец Нер. Це – короткі оповідки про світ ватагів, бовгарів, пастухів. Про їхні полонинські обов’язки та чіткий розподіл праці між ними. Та про найбільший полонинський скарб – будз. Книга написана літературною німецькою мовою з вкрапленням сурсільванського діалекту ретороманської мови, що надає текстам особливого ритму та звучання. Треба окремо додати, що українська перекладачка абсолютно доцільно використала в перекладі гуцульські діалекти й реалії, що дозволило роману Каменіша повнокровно зазвучати на наших теренах. Вийшов не просто переклад з мови на мову, а й неймовірно вдалий переклад з культури на культуру.
І тепер завдяки цій книжці я маю уявлення про зовсім іншу Швейцарію – високогірних полонин і ватагів, що на ціле літо виходять випасати своїх овець і корів. Їхній побут, неспішне й наповнене буденними подіями життя – надзвичайно цікаве; просте, але наповнене якоюсь симпатичною глибиною, єднанням з природою й базовими потребами людини. Тут є бруд і кров, розлите молоко й зіпсований будз, конфлікти між ватагом і підопічними, а ще – набридливі й дурнуваті туристи, неймовірні сходи сонця і прохолода альпійських ранків.
Проза Каменіша магічна, чарівлива, вона не має якось визначеного сюжету, але з сотень буденних ситуацій складає мозаїку полонинського життя. Описаного настільки реалістично, що читач майже фізично відчуває запахи й чує звуки. Все в цьому романі зроблено настільки майстерно, що стає одразу зрозуміло – Каменіша обсипали преміями цілком заслужено.
«Сец Нер» – це можливість познайомитися із зовсім іншою Швейцарією, яка має чимало спільного з Україною загалом і нашими Карпатами зокрема. Бо після прочитання цієї книжки мимоволі напрошується думка, що всі жителі гірських регіонів, попри кордони, релігії й культури, схожі між собою. Можливо, не як близнюки, але бодай як зведені брати: в Карпатах, Андах, Тибеті чи будь-яких інших Андах – скрізь є свої місцеві гуцули, життя яких сконцентровано навколо паші й погоди, виживання й важкої праці, кулеші й сиру. Яке ж красиве це життя!
December 25, 2019
I hear this is a hoot in the original Romansh.
January 16, 2017
The monotonous poetics of life in a backwater. Here, in the alpine pastures of Romansch-speaking Switzerland. Here I was thinking that Switzerland was split between French, German, Italian linguistic regions, but it turns out that they have their own regional language. Arno Camenisch, then, is something of the poet laureate of this relatively small population. And for that, I'm happy to have this slight work of local cadences and little action. A year passes. Cows move between pastures. Cheese ripens. A ram breaks two legs and recovers. Tourists persist in annoying.
October 25, 2021
Дуже гнітюча книжка, шкодую, що нею зацікавилась. Вона сподобалась мені обкладинкою й анотацією, тож я очікувала якогось спокою й повітря. Але не чекала, що там на кожній сторінці хтось калічиться, пастуха каструють цеглиною, в корови відламується ріг, мухи п'ють свіжу кров, барану ламають передні ноги, пес відриває вухо мертвого викинутого теляти, в молоці лайно, в сирі хробаки, і тільки пастушка спокійно кохається з помічником бовгаря, добре, хоч вони живі й не покалічені поки що. Ну і туристи регулярно приїжджають фотографувати ідилію. Напевно ж, такий і був задум, показати "правду": краса і кров в лайні і молоці, життя і смерть, що їх неможливо відокремити. Але за тим лайном з кров'ю я не побачила ні краси, ні людей толком, тільки що вони їдять, п'ють і курять. Не знаю тепер, чи варто й відк��ивати наступні дві книжки з серії, купила ж три відразу, була впевнена, що сподобається.
August 3, 2020
Я оцінив книгу в 2 зірочки, бо після прочитання так і хотілось сказати "it was ok", проте це не означає, що книгу не варто почитати. Разом з автором ви з легкістю перенесетесь на Ґраубюнденські полонини у найвіддаленішому куточку Швейцарії і допоможете бовгарям випасати корів, а ватагам готувати полонинський будз. Якщо вам пощастить, то вас навіть не ударить блискавка.
May 19, 2014
Set in the green and tourist-pleasing lower levels of a Swiss mountain, Sez Ner, in a Romanisch speaking canton of Switzerland, Arno Carmenisch’s The Alp is lyrical, occasionally funny, portrait of a hard, demanding, way of life and culture that is slowly but inevitably disappearing. This complex story, described in a series of short scenes and vignettes, is very well served by Donal McLaughlin’s clean and elegant translation.
Using a curious device that somehow seems to work, the reader is introduced to a wide cast of characters in which the central, most important are only identified by their job descriptions. Thus we meet:
“The dairyman’s hanging from a paraglider, in the red firs below the hut on the alp at the foot of Sez Ner. You can hear him cursing from the hut…… He’ll come down when he’s ready, his farmhand says.”
At the same time the farmers who depend on and the tourists who invade this mountain community do get to have names.
In a way of life that has existed for hundreds of year, cows belonging to farmers in lower areas send their animals to summer in higher pastures, and to have their rich milk turned into cheese by the dairyman and his cohort.
“Clemen’s cow, the dark one, head-butts the fencepost, knocking it over. Clemen’s cow gets out and his other five cows trot after her.”
The whole pastoral scene is so idyllically depicted you almost expect Heidi to come skipping over from a neighbouring pasture. But she doesn’t. Instead we have tourists and their cameras, getting in the way, clicking on everything; the army on manoeuvres, bivouacking in the alpen roses; graphically accurate scenes of chicken killing and a neighbouring cowherd taking her pleasure in the grass with her farmhand.
There is no sentimentality allowed. The animals are not anthropomorphised. Each mini-vignette is presented with a spare, almost dry, in your face – take it or leave it - quality. Gradually we go through an entire summer season with the characters. At no time does the author attempt any propagandising – and yet in much the same way as last year’s long form Science Fiction and Fantasy Translation Awards winner Atlas: The Archaeology of an Imaginary City by Kai-cheung Dung, the desired image and impression collects itself in the readers mind. Collects and takes up stubborn residence there, in a way lively and more flashy writing often does not.
This is an easy read: simple, clear, language, not too many pages – yet it is a dangerous one. I strongly recommend it to anyone who wants their reading to make them think. 5*****
In 2013, Arno Carmenisch received the Bad Homburg, Hólderlin Prize. The 35 year old author grew up in Grisons and today lives in the city of Biel near Berne. He writes in the Rhaeto-romanic and Schwyz German dialects and his work is challenging even for native speakers of German.
Using a curious device that somehow seems to work, the reader is introduced to a wide cast of characters in which the central, most important are only identified by their job descriptions. Thus we meet:
“The dairyman’s hanging from a paraglider, in the red firs below the hut on the alp at the foot of Sez Ner. You can hear him cursing from the hut…… He’ll come down when he’s ready, his farmhand says.”
At the same time the farmers who depend on and the tourists who invade this mountain community do get to have names.
In a way of life that has existed for hundreds of year, cows belonging to farmers in lower areas send their animals to summer in higher pastures, and to have their rich milk turned into cheese by the dairyman and his cohort.
“Clemen’s cow, the dark one, head-butts the fencepost, knocking it over. Clemen’s cow gets out and his other five cows trot after her.”
The whole pastoral scene is so idyllically depicted you almost expect Heidi to come skipping over from a neighbouring pasture. But she doesn’t. Instead we have tourists and their cameras, getting in the way, clicking on everything; the army on manoeuvres, bivouacking in the alpen roses; graphically accurate scenes of chicken killing and a neighbouring cowherd taking her pleasure in the grass with her farmhand.
There is no sentimentality allowed. The animals are not anthropomorphised. Each mini-vignette is presented with a spare, almost dry, in your face – take it or leave it - quality. Gradually we go through an entire summer season with the characters. At no time does the author attempt any propagandising – and yet in much the same way as last year’s long form Science Fiction and Fantasy Translation Awards winner Atlas: The Archaeology of an Imaginary City by Kai-cheung Dung, the desired image and impression collects itself in the readers mind. Collects and takes up stubborn residence there, in a way lively and more flashy writing often does not.
This is an easy read: simple, clear, language, not too many pages – yet it is a dangerous one. I strongly recommend it to anyone who wants their reading to make them think. 5*****
In 2013, Arno Carmenisch received the Bad Homburg, Hólderlin Prize. The 35 year old author grew up in Grisons and today lives in the city of Biel near Berne. He writes in the Rhaeto-romanic and Schwyz German dialects and his work is challenging even for native speakers of German.
September 6, 2024
Made up of vignettes written in a telegraphic style which really annoys me.
In short, a boring, inconsequential, superfluous novella: the kind of book that apparently comprises half of Dalkey's catalogue.
In short, a boring, inconsequential, superfluous novella: the kind of book that apparently comprises half of Dalkey's catalogue.
December 5, 2023
"Il piertg ballontscha. Il piertg cupetga. Il piertg ha survegniu pier. G'emprem ha el buca vuliu, lu ha el buiu giuaden l'entira butteglia. Il piertg stat puspei si e dat lu da leuvi.
Ussa ch'il luf ei puspei dentuourn, di il Gieri Blut, fuss ei era aunc grad da trer a nez quei. La coga pon ins gie buca tier, ed era sch'ins pudess tier il hutsch, cun far giu pläzlis exquisit fuss ei matei era buca fatg. Tgi magliass schon da quei, ozendi maglian ei gie quasi mo da quei orda labors. Aber enstagl da far il pur e survegnir dies gob fuss tuttina dad ir suenter al luf. Rimnar ensemen il cac dil luf e far giu en cuppas da conserva, si cun ina biala etichetta cun in stupent maletg e vender car e bein giu els museums. Quei seigi im prinzip gie grad quei che quels chinstlers fetschien. Lu fuss ei fertic cun stivlas neras e praus plein crappa."
Ussa ch'il luf ei puspei dentuourn, di il Gieri Blut, fuss ei era aunc grad da trer a nez quei. La coga pon ins gie buca tier, ed era sch'ins pudess tier il hutsch, cun far giu pläzlis exquisit fuss ei matei era buca fatg. Tgi magliass schon da quei, ozendi maglian ei gie quasi mo da quei orda labors. Aber enstagl da far il pur e survegnir dies gob fuss tuttina dad ir suenter al luf. Rimnar ensemen il cac dil luf e far giu en cuppas da conserva, si cun ina biala etichetta cun in stupent maletg e vender car e bein giu els museums. Quei seigi im prinzip gie grad quei che quels chinstlers fetschien. Lu fuss ei fertic cun stivlas neras e praus plein crappa."
February 27, 2024
Ця книга-це цікавий досвід,тому що в такому форматі я книги ще не читала.Книга схожа колекцію листівок,які хоч і пов'язані однією темою-пастухи,свинарі,випас худоби і сироваріння. Кожна "листівка"-це окрема історія з загальної теми."Листівки" складені в правильному порядку,але все таки важко читати текст і скласти те все до купи.
Робота пастухів,свинарів,помічників не з простих-випасати худобу,доїти,робити сир,подавати зразки, показувати результати господарям, та й робота ця далеко в горах,де основними новими людьми є туристи,які фотографують та йдуть собі далі.
Книга відверта в плані натуралістичності-тут і зарубані курки і лікар,який не лікує щуб,а вириває його,бо що панькись, копняки свиням,брудне молоко,старий сир з чевами,який ще можна вжити,якщо їх повиколупувати.
Робота пастухів,свинарів,помічників не з простих-випасати худобу,доїти,робити сир,подавати зразки, показувати результати господарям, та й робота ця далеко в горах,де основними новими людьми є туристи,які фотографують та йдуть собі далі.
Книга відверта в плані натуралістичності-тут і зарубані курки і лікар,який не лікує щуб,а вириває його,бо що панькись, копняки свиням,брудне молоко,старий сир з чевами,який ще можна вжити,якщо їх повиколупувати.
June 16, 2020
The author seems to be standing behind a tree on the Alp and keeping on to recount what it going on between the team, the humans, and the animals. He doesn't comment or show emotion, his approach is totally pragmatic and sober. The scenery is beautiful and simple, yet brutal and harsh. Reality. Reality? - A very fascinating, touching, provoking book who's language and message I love.
May 19, 2017
3.5-4/5
March 16, 2023
Короткі замальовки про життя на полонині, майже кіно
May 30, 2014
Arno Camenisch is a Swiss writer, and this new translation will deservedly bring him to the notice of an English speaking readership. It’s a short book, more of a series of vignettes or scenes than a novel, set in the picturesque Swiss Alps, an area usually associated with holidays in beautiful surroundings. But there’s nothing picturesque in the existence the author portrays in this book, nothing romantic about the life of people who work in the Alps.
The first in a trilogy, The Alp has four main characters, the dairyman, his farmhand, a cowherd and a swineherd. Nameless, they live and labour side-by-side in a world of cruelty, dirt, danger and drinking. There’s a grittiness and visceral quality to the writing, although Camenisch seems to keep his distance and there’s little emotion. The descriptions are vivid, the details evocative, and it’s all narrated in a lyrical, spare, almost mesmerizing prose, which seems to capture the sparseness of the lives these workers endure. It’s a haunting and unusual book, and Camenisch a writer well worth discovering.
The first in a trilogy, The Alp has four main characters, the dairyman, his farmhand, a cowherd and a swineherd. Nameless, they live and labour side-by-side in a world of cruelty, dirt, danger and drinking. There’s a grittiness and visceral quality to the writing, although Camenisch seems to keep his distance and there’s little emotion. The descriptions are vivid, the details evocative, and it’s all narrated in a lyrical, spare, almost mesmerizing prose, which seems to capture the sparseness of the lives these workers endure. It’s a haunting and unusual book, and Camenisch a writer well worth discovering.
August 31, 2015
a short, lyrical narration of a summer passed on an swiss alp named Sez Ner. the poetry comes through mclaughlin's translation in stanzalike paragraphs about the unnamed alps inhabitants and their many many animal companions, a plain poetic style focusing on the harsh, earthy, and tender aspects of biological life, reminiscent of the classical japanese poetry of kobayashi issa.
August 29, 2012
A wee dream-snapshot of farm-life in the Swiss Alps: pigs and lightning, pine trees and schnapps, over-ripe cheeses crashing through floorboards.
I only got the (possibly clunkily) translated snippet, which is a shame.
I only got the (possibly clunkily) translated snippet, which is a shame.
April 7, 2014
This novel is damn scary. The sparse prose and almost telegraphic sentences manage to catch the oppressive atmosphere of Swiss hinterland in an uncannily manner. I'm looking forward to reading the rest of the trilogy.
March 13, 2012
I am in love with this one. It's pure jazz.
September 24, 2015
Knap! Doet me eraan denken dat ik dringend de trilogie 'De vrucht van hun arbeid' van John Berger eens moet herlezen.
May 20, 2014
This is just so very Swiss. I don't know how else to describe it.
April 30, 2017
Over het leven op een Zwitserse Alp : een kaasboer,een knecht, een koeherder en een varkenshoeder. Zeer korter stukjes die een impressie geven van het alpenleven. Die korte stukjes, dat is even wennen vond ik. Maar tja de boeren en herders zelf zijn ook weinig van zeg...
Displaying 1 - 21 of 21 reviews