Wars I Have Seen

by Gertrude Stein

Wars I Have Seen first published in 1945 is the follow-up to Stein's very successful Paris France. With her great wit and highly original style, Stein gives an account of her life in France during two world wars. As a lesbian and as an American Jew, Stein had plenty to cope with under the Nazi occupation, and the humorous exploits she undertook to harass the Germans show us a side of Stein that may help to explain her strength in dismissing the whole literary establishment to pursue her own modernist writings. In this first British paperback edition of Wars I Have Seen Stein shows her best form and established beyond doubt her place as a pioneer and founder of contemporary literature.

Genres: Memoir, Nonfiction, War, History, Biography, 20th Century, Classics

259 pages, Paperback

First published January 1, 1945

About the author

Gertrude Stein was an American writer who spent most of her life in France, and who became a catalyst in the development of modern art and literature. Her life was marked by two primary relationships, the first with her brother Leo Stein, from 1874-1914, and the second with Alice B. Toklas, from 1907 until Stein's death in 1946. Stein shared her salon at 27 rue de Fleurus, Paris, first with Leo and then with Alice. Throughout her lifetime, Stein cultivated significant tertiary relationships with well-known members of the avant garde artistic and literary world of her time.

Reviews

[Олеся Бойко · Rating 3 out of 5]

сюрреалістичне відчуття під вибухи читати, як Ґертруді Стайн в захопленій німцями Франції у 1944 бракувало ✨️апельсинового джему✨️

взагалі вона скидається на наївну трохи буркітливу бабцю, що не надто усвідомлює свої привілеї

перші 50 сторінок варто було пережити, поиім якось вливаєшся в її потік свідомості

[Iryna Chernyshova]

Спочатку писала одне, але зараз напишу інше, бо подивилася відгуки українців і трохи засмучена.

Слухайте, хрін його знає, що б ми написали в віці Стайн (68~), якби були в зоні окупації, маючи досвід золотого богемного життя в довоєнному Парижі. І так, вона стара жінка, зі своїми чудасіями і сталим способом життя, який був порушений. Добре, що написала щось більш-менш притомне і досить цікаво оформлене хронологічно крізь самонагадування і часу і думок. Це щоденник не в класичному вигляді, а скоріш рукопис зі включенням окремих дат. На початку дуже відчувається, що авторка невпевнена в майбутньому (що й не дивно), тому намагається скласти свою систему нагадування про окремі події. А під кінець все пішло досить жваво, бо і події пришвидшуються і їй вже не до літературних ігор.

В будь-якому разі це її досвід переживання війни і я не впевнена, що його треба якось екстраполювати на наш теперішній, бо обставини і контексти зовсім інші. Але, безумовно, щось спільне є.

Наскільки я зрозуміла це не найкращий зразок прози Стайн, тому вирішила пізніше почитати ще одну її книгу.

Про досвід життя під час окупації Франції є ще такий щоденник https://www.goodreads.com/book/show/2...

[Alina Vasylchyk]

DNF
цікаво чи вона сама перечитувала те шо написала 🤔

[Yaroslav · Rating 2 out of 5]

Може це мене погано характеризує, але я кидаю це на третині і планую її відпускати в інші руки.
Я повівся на анотацію. Легендарна постать, цікаве життя. Але не тут.
Такого сумбуру я ще не зустрічав. Цей потік (невпорядкованої) свідомості не для мене.
І хоч авторка продовжувати мене цікавити, наступні книги я наважусь брати лише добряче погортати сторінки.

[Yuliia · Rating 4 out of 5]

Війна неприємна штука, особливо коли яйця пропадають з продажу, а заради пирога доводиться щотижня ходити пішки 14 км.

Якщо бажаєте зрозуміти персонажів розслідувань Бігусів або УП, то от, можете почитати. Все ж не ок, коли посеред бізі дня тебе турбують насущні проблеми фронту або волонтерів, або менш багатих, знаєте.

Та, зрештою, чого можна хотіти від заможної жінки 70+ років? У неї свої проблеми.
Тут окупація і війна показані з точки зору людини, для якої вона ніби є, але ніби й немає. Ну, приблизно як у нас зараз.

Думаю, книгу цікаво брати на клуб, тут багато контраверсійних думок, які просто підкидають.

А ще ця книга чудово пояснює, для чого у видавництвах потрібні редактори.

[Yuliia Razinkova · Rating 2 out of 5]

Ні, це не вади редактури, редактор тут ні до чого. Він не може правити авторський стиль, а це саме він: з купою самоповторів, топтанні на одному місці, уривчастою думкою і нелінійною оповіддю. Це в буквальному сенсі потік свідомості, чи то пак потік говоріння. Адже ви не говорите так, як написано зазвичай в книжках. От і Стайн написала (чи може надиктувала?) свою автобіографію в стилі монолога. А говоріння — це ж точно не літературна вивірена мова. Тому якщо готові до довгих нудних розмислів бабулі — welcome

[Logan · Rating 1 out of 5]

Perfectly captures the feeling of being stuck in a room with a rambling old person reminiscing with only a vague central topic and constant digressions. Made it about 20 pages in and stopped at this paragraph:

In a modern war there are no crowds because everybody is in it, so much so that there are no individuals, well that is something else, it is a queer life one leads in a modern war, every day so much can happen and every day is just the same and is mostly food, food and in spite of all that is happening every day is food, I had a a friend who used to say Life dear Life, life is strife, life is a dear life in every way and life is strife in every way. The Germans say that war is natural peace is only an armistice that the natural thing is war, well that is natural enough because of course it is so, only when you have too much of it it is just as dull as peace, that is when you have had too much of it. And so I was a little girl in East Oakland California and of course one did have to find out that life although it was life there was death although there was death, and you had to find out that stars were worlds and moved around and.... (sentence continues for 2 more pages)

[Michael Selvin · Rating 2 out of 5]

One of the worst written books I have ever read. What she believes is new writing is incompressible. No punctuation. Long, run-on sentences. Paragraphs have no organization and no beginning or end. She does make some good points on the French...but it’s repetitive and you have to wade through a lot to find them. Sorry, Gertrude.

[Milenn · Rating 4 out of 5]

Цікавий стиль оповіді - трохи спіральний.
Думки про війни і місце війн у житті, чи то життя у війні.

[Beccasaurus · Rating 4 out of 5]

this was the most readable and enjoyable book by gertrude stein that I have ever attempted. I read the whole thing! Anyone who has tried to sink their teeth into a really promising looking Gertrude Stein novel, say, The Autobiography of Alice B Toklas, will understand that that is truly a ringing endorsement of this book. In this book, Gertrude Stein writes about living in the French countryside during WWII. I have to admit she makes it sound wonderfully idyllic - probably because she was not living in Paris or in the Nazi occupied part of France but in the neutral territory - but it is a long prose poem touching on mostly the psychological impact of a state of war on a civilian population.


"Mediaeval means, that life and place and the crops you plant and your wife and children, all are uncertain. They can be driven away or taken away, or burned away, or left behind, that is what it is to be mediaeval….And now and here 1943, it is just like that, you take a train, you disappear, you move away your house is gone, your children too, your crops are taken away, there is nothing to say, you are on the road, and where are they, if you go there is nobody to say so, anything can come and anything can go and they can say yes and no, and they can say, go, they never do say come, but yes they do now, they say come now, and they have to come and they have to go, everything is all the same what can happen here can happen there, and what can happen there can happen anywhere, and it does, besides it does."

[Elena · Rating 3 out of 5]

Primer acercamiento a la obra de esta novelista, poeta, dramaturga y coleccionista de arte estadounidense. Acton (mi anterior lectura) entabló relación con ella en el París de los años 20, como esa nómina inmensa de celebridades que pasó por su salón desde principios de siglo: Picasso, Hemingway, Miller, Fitzgerald, Pound, Anderson, Matisse, etc. En "Guerras que he visto", su último libro, Stein traza un peculiar diario de guerra, desde la ciudad francesa de Culoz, en 1943-44 durante la ocupación nazi. Formalmente es una gozada leerlo pero, entre las ideas que deja entrever (o no tanto) y todo lo que omite, nos transmite cómo las guerras que ella ha visto no fueron las que Europa vio. Aún así hay momentos de verdaderas perlas sobre las guerras en general y la condición humana. Si pudo mantener sus privilegios (y su inmensa colección de arte) fue por la protección del poderoso funcionario del gobierno de Vichy Bernard Faÿ, amigo de la autora. Stein, de origen judío, colaboró con la Francia de Vichy y en este libro no duda en elogiar las políticas del mariscal Pétain. Djuna Barnes creo que sintetiza muy bien la sensación que deja esta lectura: "No se siente que Stein esté preocupada por los dolores de la gente. Sus preocupaciones, en su más alto grado, son un temor bien alimentado." Complejísima autora a estudiar.

[Ksyu · Rating 3 out of 5]

Сумбурно, але не тому, що бездарно, а тому, що дуже своєрідно.
Мені здалося, що Стайн можна або сильно полюбити з першого погляду, або роздратуватися й ніколи не хотіти вже більше читати, і нічого посередині.

Ключовий елемент її стилю - це повторюваність, це виглядає безладно, неорганізовано: потік свідомості, але не такий ланцюжок думок, які породжують одна одну й мають між собою звʼязок, а більше схоже на сонне бурмотіння, марення зі вкрапленнями спогадів страшних часів, які були дуже-дуже давно, хоча насправді відбуваються прямо зараз. Важко зрозуміти, куди все рухається, а заглибившись, важко зрозуміти, звідки починалося.

Роздуми про неосяжну дурість існування війн на землі, які не зупиняють ні технічний прогрес, ні освіченість, ні розвиток людства - усе це вічне й могло бути написаним в часи і першої світової, і другої світової, і нинішньої.

Хоча розповідає Стайн про три війни, які вони встигла побачити за життя, пише вона це в 1943 році, тому очевидно, що все - про ту найстрашнішу війну, яка зараз за вікном, а не в гірких спогадах. Це ніби про звичайне буденне життя - володіння козою, щоб мати своє молоко, пошуки борошна на хліб, сумування за лимонами та зубною ниткою. Хоча Стайн пощастило жити не в окупації нацистами, а на відносно нейтральній території Франції, кількість жахів, які вона побачила, зменшилася, але від цього вони не стали менш жахливими.

Багато думок різних людей, кого пані зустрічає на своїх довгих прогулянках, про війну, про те, чому німці програють і що буде далі. Я дуже уникаю думок інших людей зараз, тому що вони ніяк не впливають на мої життєві рішення, а лише перевантажують мене чужими емоціями, тому й читати подібне про іншу війну не мала охоти. Але видно, з якою любовʼю Стайн збирає свою колекцію чужих історій і опіній.

Чесно скажу - мені було важко читати через цю повторюваність й бурмотіння, і я мучилася, але продовжувала жувати. Багато маленьких історій нічим не закінчуються - "усе якось обійшлося”.
Хоча Стайн очевидно не про інтригу й гостросюжетність, не про кульмінацію й розв'язку, їй ведеться про буденність, абсурд призвичаєности до життя у стані війни.
І тим не менше де-не-де раптом вигулькує щось таке влучне й гостре про те, як хочеться просто жити своє життя...

Жити під час війни важко й сумно. Коли це скінчиться? Кожне Різдво люди чекають, що це вже підходить до завершення, а потім із повільним жахом, який пробирає, як мороз, розуміють, що ще ні.
Кожна зима - випробування.
"Кожен день починається зі зневіри, що війна не завершиться ніколи, але після обіду рух сонця нагадує, що рано чи пізно завершується все".

Врешті чергова зимова туга поступається неспокійній ейфорії після висадки американців, коли нарешті навіть колаборанти перестали вірити в те, що німці сильні, і хоча залізничного сполучення нема, пошта й телефонний зв'язок не працюють, усі сидять вдома сповнені хвилювання, коли нарешті можна буде залишати вікна відчиненими, а світло ввімкненим.

Книжка завершується в день, коли в місті зʼявляється перший американець. До Перемоги ще майже рік, але в це містечко вона вже прийшла в американській формі.

[meowkotmarina · Rating 3 out of 5]

Книга Гертруди Стайн разюче відрізняється від тих мемуарів про II Світову, які мені зустрічались.
Назва книги — «Війни, які я бачила». Адже Стайн зазначає, що за все своє життя їй судилося бачити три війни — іспано-американську, Першу світову та Другу світову, а також декілька інших, які безпосередньо її не торкнулися. Але здебільшого тут розповідається саме про період II Світової.
Цікаво, що я читала цю книгу саме як щоденник. Хоч крізь текст і помітні переконання авторки — це не кидається в очі. Часто вона дає оцінку якомусь явищу посилаючись на думку якоїсь пересічної людини або своїх знайомих. Неодноразово Стайн повторює те, що II Світова війна зжерла XIX століття разом із його прогресом, логікою і послідовністю. Найбільша перевага цієї книги полягає у відсутності пафосу чи надмірної драматизації. Авторка розповідає про свій щоденний побут у французькій провінції, де вона живе разом зі своєю партнеркою Еліс Токлас. Завершується оповідь на позитивній і неочікувано патріотичній ноті.
Починаючи читати цю книгу, я майже нічого не знала про те, що відбувалось у Франції в 40-ві роки, тому готувала себе до важкої розповіді. Але натомість отримала книгу про розмірене і цілком нормальне життя на природі у дещо незвичайних обставинах. Так, я очікувала іншого. Деякі думки здавались несвоєчасними — наприклад про абрикосовий джем. Але таким чином авторка дає зрозуміти, що люди залишаються людьми зі своїми слабкостями у дуже різних обставинах. Також ця автобіографічна книга допомагає дивитись на трагічні події минулого через різні ракурси. І врешті так легше проживати своє життя під час війни.

[Anastasi Kachow · Rating 3 out of 5]

Дуже багато чула про Ґертруду Стайн, видатна людина generation lost , найпопулярніша Girl Boss свого часу, з котрою вважались Ґемінгвей та Фіцджеральд.
Намагалась прочитати цю книгу англійською закинула через важкий стиль і вічні повтори. Побачивши видання українською - радістю взяла в руки, але ту бі онест, сильно легше не стало:Р
Це точно не легка книжка на два вечори, перші сторінок 100 було дуже важко, потім стає трішечки легше.
Ґертруда наче твоя дивна сусідська жіночка, що постійно розповідає історії як і зі свого життя, так якихось незнайомих рандомних людей, приймаючи їх думку як за одиницю виміру в якоїсь теми. Багато тезисів дуже на часі. Розуміння що нинішні реалії українців не є унікальними наче і заспокоює, але з іншого боку ще більше вводить в журбу. Не зважаючи на сучасні погляди та технологічний прогрес - війни не закінчуються. Але надія ніколи не покидає...

Посмішку викликав опис безглуздої ворожнечі французів з французами, виявляється це не тільки українська традиція шакаліти всередині країни, коли ворог зовсім інший і всі його знають в обличчя.

Когось обурила туга Ґертруди за "апельсиновим джемом"- але і тут є рідна аналогія. Зізнайтесь, невже ніхто з нас під час повномасштабки ніколи не сумував за якимись рідкісними смаколиками, не скаржився на погіршення сервісу, не хотів сходити в кав'ярню чи кафе, в думках не бурчав коли пошта трішки затримувала посилку? Навіть під час війни, всі люди залишаються людьми: хочуть закрити свою потребу в маленьких радостях мирного світу та продовжують бурчати.

А ще ця книга підтверджує людяність. Не зважаючи на всі жахи, людина намагається залишиться людиною.

[Daniel · Rating 4 out of 5]

let go first. then read this.

[Jane Rukas · Rating 3 out of 5]

"Коли триває війна, безсумнівно, роки тягнуться довше, тобто дні довші, місяці довші, роки значно довші, але тижні коротші, саме цим і відзначається війна. А коли війни немає... ну, я зараз уже й не пригадую, як це коли війни немає".

Це доволі хаотично написано, дуже багато повторів, і взагалі Стайн пише довгими реченнями, з мінімум діалогів. Читати важко, а тим паче, якшо очікувати якихось цікавих подробиць життя Ґертруди, бо тут буде тільки про її житя у французьській провінції під час німецької окупації під час Другої світової.

"Беззастережна капітуляція — поняття доволі дивне. Люди стають похмурими, настала зима, а війні кінця нема, всі стають похмурими і почуваються приголомшеними".

Загалом, укрїнці знайдуть тут немало болюче знайомого, наприклад: "сьогодні вдень оголосили повітряну тривогу, проте ніхто на це не зважав, що цілком зрозуміло, оскільки нічого не сталося, однак розмови й надалі тривали".

"Найтемніше завжди перед світанком, принаймні ми всі на це сподіваємося, ми всі стра шенно стурбовані останніми днями, постійні повітряні тривоги, літаки, і всі загадуються над питанням, чи голодують люди в Парижі й Ліоні, й такі страхи небезпідставні, оскільки через перебої з транспортом усе може статися".

[Elaine · Rating 4 out of 5]

Intensely interesting and highly readable, but I am disappointed that Stein said nothing about concentration camps or what was happening to the Jews. Stein loves repetition, but I think she also like omission. There are things she avoids confronting, esp. the unpleasant.

[Lou · Rating 3 out of 5]

“Strane cose accadono, mungete una capra per la prima volta, vedete una ragazza più alta di voi per la prima volta e non siete certi se sia bella o no, passate tutto il giorno con l'idea di andare in un dato posto e nulla accade e vi chiedete se potrete mai essere vendicati. Questo è ciò che accede ora nel 1943 e a quindici anni è lo stesso. Tutto vi sembra strano e la luna non è offuscata dalle nubi e il vento soffia e gli alberi hanno un loro rumore e la gente dice strane cose, non è convinta di quello che dice, a quindici anni è così ed ora nel 1943 è la stessa cosa. C'è una strana storia a proposito di una capra.”

[Олена Костюк · Rating 5 out of 5]

Класна книга

[Cristina Mosca · Rating 5 out of 5]

l'ho trovato molto arricchente e costruttivo. è scritto in flusso di coscienza ma in maniera leggibile!

[Isabella]

I picked this up at the library and about eight pages in I could not stand it anymore. This is not to say that I think the book is bad, but the language and grammar was difficult for me--it felt like the book was going nowhere but just rambling on and on. I should like to try to read it again when I have the patience, because I feel like it has some interesting and important ideas and observations. Plus I am a fan of Stein's poetry.

[Ploetzly · Rating 5 out of 5]

i read this the summer before 911, because i felt a war coming on. somehow i thought that reading this would make me feel prepared. i like that a lot of it is just about the normal things of her life like making food, just that normal things still go on in times of war.

[Tom · Rating 1 out of 5]

Ha. See my shelf! I notice Beth is reading The Autobiography of Alice B. Toklas and wonder how she's surviving. I cannot stand Stein's abysmal "style."

[Steve · Rating 3 out of 5]

tough slogging