Детство - это такое время, когда в жизни каждого появляется что-нибудь волшебное. У кого-то - говорящий велосипед, у кого-то - заброшенная великанская деревня, у кого-то - подружка, очень-очень высокая девочка, которая печёт самое вкусное печенье. Вот и у Севки, главного героя повести Нины Дашевской "Вилли", всё это есть. Он, как и все дети, мечтает о настоящей дружбе, верит в чудеса, и они с ним обязательно случаются. То есть, конечно, случаются с ним не только чудеса, но Севка никогда не унывает. Он уверен: в итоге волшебство всегда берёт верх над любыми неурядицами!
В повести "Вилли", на первый взгляд, много невероятного, но вообще-то всё как в жизни. Ведь это повесть о самом обычном мальчике, за которого переживаешь и радуешься, как за лучшего друга.
Щастя є! І я це точно знаю, бо ранок першого дня весни подарував ще один шматочок пазлу для моєї картини внутрішньої гармонії (хоча, здається, скільки її не складай — до фіналу все одно далеко. Але то таке))). А стало можливим це відчуття завдяки дитячій книжечці. От люблю останнім часом читати дитячі видання)))
Чомусь, вибираючи книгу на сайті видавництва, подумала, що це — ще один зразок серйозної підліткової літератури. Аж ні, на щастя, помилилася. Кажу "на щастя", тому що сумніваюся, щоб оті всі підліткові проблеми подарували мені стільки світла й сонця, як оповідь про звичайні дитячі радощі.
Хоча тут я трохи загнула: радощі не зовсім звичайні. Бо ж хіба можна назвати звичайним велосипед, який розмовляє? Чи Місто загублених речей (речі теж, до речі, балакучі)? Чи Село велетнів посеред міста? Але всі ці нібито фантастичні речі сприймаються головним героєм книги як належне. Бо і як ще можна спрйимати світ, коли тобі 10 років? Але разом із проможністю побачити отакі-от чудасії, хлопчик вчиться бачити і дружбу, і довіру, і нові можливості, і потребу приймати рішення.
Єдиним, що трохи затьмарювало радість під час читання, було питання: а чого ж батьки дітей не бачать того, що з ними відбувається? Трішки чарівником у цьому плані виявився тільки батько Севка, та й того мама затюкувала: припини фантазувати! повернися до реальності! Але сила щасливого фіналу повісті й полягала для мене насамперед у тому, що батьки таки спромоглися опинитися поруч із дітьми, і не лише у фізичному плані.
Книга маркується для читачів від 10 років, але я перечитаю її ще раз із сином, дарма що йому до цього віку ще далеченько, бо у повісті стільки позавікового світла, зрозумілого й потрібного усім без винятку, що візьму на себе сміливість радити її і дорослим, адже усі ми родом із дитинства й усім треба вчитися чути:
"— Віллі! А я вже був злякався, що ти остаточно припинив говорити! — Нічого я не припиняв. Це ти чомусь відмовлявся чути."
Коли тобі десять років, не мати велосипеда — це геть паскудно. От і наш герой Севка сумно-заздрісно поглядає на інших хлопчаків у школі та їхні ровери. Та несподівано йому на очі потрапляє оголошення: «Віддам велосипед у надійні руки.» Дивовижа! Ще й підписане чудернацьким іменем — Августина Блюм. Севка вирушає за вказаною адресою і здобуває не лише вірного помаранчевого приятеля і супутника у мандрах на ім'я Віллі, але й прекрасну подругу — незвично високу Августину, яка страх як полюбляє випікати щось солоденьке.
Коли тобі десять років і ти маєш велосипед — ти король світу. Всі шляхи тобі відкриті, люди на вулицях усміхаються і ніби самі собою знаходяться нові друзі. Все навколо раптом наче наповнюється небаченими раніше дивами: твій велосипед вміє розмовляти, чоловічки на дорожніх знаках рухаються, коли за ними ніхто не спостерігає, згуби потрапляють до Міста Загублених Речей, а сам ти випадково натрапляєш на село велетів.
Ця маленька книжечка нагадала мені про оту чисту дитячу радість, коли тобі потрібен лише ровер і світ, який можна досліджувати, щоб бути найщасливішою дитиною. «Віллі» — це дуже позитивна, правильна казкова повість, яка наповнює світлом.
Необычная и очень приятная книга о дружбе, в частности, о том, что дружбе, как и любви, сложно дать определение. И прекрасно, что автор не сюсюкает с читателем-ребёнком, а герои представлены самостоятельными в решениях и поступках и при этом высоко ценят отношения с родителями.
Чудова історія "Віллі" Ніни Дашевської повернула мене в дитинство. Дітям ніколи не буде сумно, якщо в них розвинена фантазія. Фантазуючи ми уявляємо героїв, різні пригоди і навіть розмовляємо з ними. Це весело. Коли до твоєї гри підключаються ще й твої вірні друзі стає ще веселіше. Дитинство це така гарна пора в житті. Без турбот, з веселощами і іграми в літку до темної пори. Я люблю фантазувати. Особливо роздивлятись хмаринки на небі. До свої гри підключаю дітей. Їм це теж дуже подобається. Частенько вдома пропадають речі. Виявляється вони потрапляють в містечко Згублених речей. Тепер можна не хвилюватись, речі в безпеці, лише не на належному їм місці. Моєму сину книга дуже сподобалась. Він обожнює кататись на велосипеді. Здається катаючись забуває про втому і час. Саме ця книга надихне дітей і хлопчиків і дівчаток, що катання на велосипеді це весело. Можна познайомитись з новими друзями. Це ще й дуже корисно, адже спорт це здоров'я.
Совершенно замечательная сказка. И как же хорошо, что у современных детей есть не только классики, которыми ещё их родители зачитывались, но и вот такие взрослые друзья из их же времени, как Нина Дашевская.
🟣 первые велосипеды: как они выглядели, как мы учились кататься, как было трудно, а потом легко; 🟡 вспоминали булки в школе, с повидлом и без, как ходили на завтраки и сидели с одноклассниками за большим столом; 🔵 вспоминали школьных друзей: как мы их выбирали и как начинали дружить, с кем-то продолжили, а с кем-то разошлись; 🟢 говорили про странных детей и людей: например, обсудили жителей крайнего севера и в целом особенности жизни кочевых народов рядом; 🟣смеялись и немножко грустили.
Волшебная книга для подростков. Как же здорово, если на уроках литературы школьники будут разбирать эти характеры, сюжеты и поступки. Это ничуть не проще классики, но намного ближе и понятнее.
Это вторая книга Дашевский для меня, и я немного разочарована. Слишком ходульно, бессистемно и положительно. И мечты у всех исполнились, и дети ведут себя как родители, и родители не ругаются, ну что это такое, в самом деле. А вообще ист��рия про говорящий велосипед. Задумка ничего такая, надо признать. А вот героев многовато для такой короткой истории(