What do you think?
Rate this book
Psyche and Matter
A leading expert on the teachings of C.G. Jung explores the connection between mind and matter, drawing on classic Jungian themes like archetypes, dreams, synchronicity, and more
Twelve essays by the distinguished analyst Marie-Louise von Franz—five of them appearing in English for the first time—discuss synchronicity, number and time, and contemporary areas of rapprochement between the natural sciences and analytical psychology with regard to the relationship between mind and matter. This last question is among the most crucial today for fields as varied as microphysics, psychosomatic medicine, biology, quantum physics, and depth psychology.
Twelve essays by the distinguished analyst Marie-Louise von Franz—five of them appearing in English for the first time—discuss synchronicity, number and time, and contemporary areas of rapprochement between the natural sciences and analytical psychology with regard to the relationship between mind and matter. This last question is among the most crucial today for fields as varied as microphysics, psychosomatic medicine, biology, quantum physics, and depth psychology.
352 pages, Paperback
First published January 1, 1992
39 people are currently reading
472 people want to read
About the author
Marie-Louise von Franz
82 books865 followersMarie-Louise von Franz was a Swiss Jungian psychologist and scholar.
Von Franz worked with Carl Jung, whom she met in 1933 and knew until his death in 1961. Jung believed in the unity of the psychological and material worlds, i.e., they are one and the same, just different manifestations. He also believed that this concept of the unus mundus could be investigated through research on the archetypes of the natural numbers. Due to his age, he turned the problem over to von Franz. Two of her books, Number and Time and Psyche and Matter, deal with this research.
Von Franz, in 1968, was the first to publish that the mathematical structure of DNA is analogous to that of the I Ching. She cites the reference to the publication in an expanded essay "Symbols of the Unus Mundus," published in her book Psyche and Matter. In addition to her many books, Von Franz recorded a series of films in 1987 titled The Way of the Dream with her student Fraser Boa.
Von Franz founded the C.G. Jung Institute in Zurich. In The Way of the Dream she claims to have interpreted over 65,000 dreams. Von Franz also wrote over 20 volumes on Analytical psychology, most notably on fairy tales as they relate to Archetypal or Depth Psychology, most specifically by amplification of the themes and characters. She also wrote on subjects such as alchemy, discussed from the Jungian, psychological perspective, and active imagination, which could be described as conscious dreaming. In Man and His Symbols, von Franz described active imagination as follows: "Active imagination is a certain way of meditating imaginatively, by which one may deliberately enter into contact with the unconscious and make a conscious connection with psychic phenomena."
Von Franz worked with Carl Jung, whom she met in 1933 and knew until his death in 1961. Jung believed in the unity of the psychological and material worlds, i.e., they are one and the same, just different manifestations. He also believed that this concept of the unus mundus could be investigated through research on the archetypes of the natural numbers. Due to his age, he turned the problem over to von Franz. Two of her books, Number and Time and Psyche and Matter, deal with this research.
Von Franz, in 1968, was the first to publish that the mathematical structure of DNA is analogous to that of the I Ching. She cites the reference to the publication in an expanded essay "Symbols of the Unus Mundus," published in her book Psyche and Matter. In addition to her many books, Von Franz recorded a series of films in 1987 titled The Way of the Dream with her student Fraser Boa.
Von Franz founded the C.G. Jung Institute in Zurich. In The Way of the Dream she claims to have interpreted over 65,000 dreams. Von Franz also wrote over 20 volumes on Analytical psychology, most notably on fairy tales as they relate to Archetypal or Depth Psychology, most specifically by amplification of the themes and characters. She also wrote on subjects such as alchemy, discussed from the Jungian, psychological perspective, and active imagination, which could be described as conscious dreaming. In Man and His Symbols, von Franz described active imagination as follows: "Active imagination is a certain way of meditating imaginatively, by which one may deliberately enter into contact with the unconscious and make a conscious connection with psychic phenomena."
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 10 of 10 reviews
December 19, 2014
An unmitigated catastrophe! How many times can a book say the same thing without really saying anything at all?
This is a negative review, not so much of the author, but of the editors for creating a dismally redundant anthology and of Shambhala for setting up false expectations for the book.
I've been seeking insight into a possible connection between mind and matter based largely on the insights of C.G. Jung. This Von Franz anthology seemed like the perfect place to continue my investigation. Unfortunately, Von Franz has absolutely nothing new to say on the subject. Why? Because Jung himself was only just beginning to seriously investigate the relationship between psyche and matter before he died, and M. Von Franz is only a historian of ideas, an aggregator of data. She is totally incapable of building on theory or developing any new idea on her own. So, we have an entire volume filled with repetitions of the tiny amount of ideas Jung had about the subject, puffed up with various scholarly amplifications of the ideas by looking at their occurences in alchemy, mythology, philosophy, and science across world history. Through these artful misdirections, Von Franz manages to dance around the topic, providing plenty of suggestive mysteries and hints about the subject but never providing any definitive statements or substantive conclusions, never attempting to explain the phenomena, just noting what has already been noted.
After a while, M.V.F, you have to stop telling me about Jung's theory and you have to deliver some original theories of your own, backed by empirical evidence, if you want me to take you seriously. Extend Jung's theory by elaborating on the possible relationship between psyche and matter, not just repeating terms over and over. M.V.F. or the editors of the anthology seem to think that, by merely repeating, "psychoid," "unus mundus," and "archetype," over and over again, the reader will be so enchanted that he will forget he purchased the book for genuine insight into these terms.
The book is vague and indefinite throughout. At one point MVF even says, "I don't know... I'm just groping." Sorry, that just won't do.
This is a negative review, not so much of the author, but of the editors for creating a dismally redundant anthology and of Shambhala for setting up false expectations for the book.
I've been seeking insight into a possible connection between mind and matter based largely on the insights of C.G. Jung. This Von Franz anthology seemed like the perfect place to continue my investigation. Unfortunately, Von Franz has absolutely nothing new to say on the subject. Why? Because Jung himself was only just beginning to seriously investigate the relationship between psyche and matter before he died, and M. Von Franz is only a historian of ideas, an aggregator of data. She is totally incapable of building on theory or developing any new idea on her own. So, we have an entire volume filled with repetitions of the tiny amount of ideas Jung had about the subject, puffed up with various scholarly amplifications of the ideas by looking at their occurences in alchemy, mythology, philosophy, and science across world history. Through these artful misdirections, Von Franz manages to dance around the topic, providing plenty of suggestive mysteries and hints about the subject but never providing any definitive statements or substantive conclusions, never attempting to explain the phenomena, just noting what has already been noted.
After a while, M.V.F, you have to stop telling me about Jung's theory and you have to deliver some original theories of your own, backed by empirical evidence, if you want me to take you seriously. Extend Jung's theory by elaborating on the possible relationship between psyche and matter, not just repeating terms over and over. M.V.F. or the editors of the anthology seem to think that, by merely repeating, "psychoid," "unus mundus," and "archetype," over and over again, the reader will be so enchanted that he will forget he purchased the book for genuine insight into these terms.
The book is vague and indefinite throughout. At one point MVF even says, "I don't know... I'm just groping." Sorry, that just won't do.
March 2, 2025
Марія Луїза Фон-Франц "Психе і Матерія"
"Під «синхронічною подією» Юнґ розуміє значний збіг зовнішньої матеріальної події з появою внутрішнього символу чи ментальної події без будь-якого причинно-наслідкового зв’язку між ними або навіть без уявного причинно-наслідкового зв’язку. Дві події пов'язані лише спільним змістом. Оскільки будь-яке спостереження зовнішнього факту також є психічною подією, Юнг уточнює:
«Синхронічні події засновані на одночасному виникненні двох різних психічних станів. Один з них є нормальним, ймовірним станом (тобто причинно пояснюється), а інший, критичний досвід, не може бути причинно виведений з першого... У всіх цих випадках, просторового або часового екстрасенсорного сприйняття, ми знаходимо одночасність нормального чи звичайного стану з іншим станом або досвідом, які ми не можемо зробити причинним висновком з першого, і об'єктивне існування якого може бути підтверджено лише пізніше... Вони сприймаються як психічні образи в присутньому, начебто об'єктивна подія вже існувала. Чи збігається несподіваний зміст, який прямо чи опосередковано пов'язаний з якоюсь об'єктивною зовнішньою подією, зі звичайним психічним станом? Це те, що я називаю синхронністю, і вважаю, що ми маємо справу з цією категорією подій щоразу, коли їх об’єктивність постає окремо від моєї свідомості в просторі та часі».
Свою працю Фон Франц починає з опису явища психосоматики - науково доведеного і загально визнаного медициною впливу думки, психіки на тіло. А тоді запитує чи може таким же чином думка впливати на довколишню реальність. Всім, хто зараз відчув вайби фільму "Секрет" я хочу потиснути лапки. Бо ця книга присвячена найскладнішій, найнеоднозначнішій теорії Юнґа.
Тут доцільно було б порівняти розвиток думок двох геніїв психоаналізу. Фройд, на схилку літ, розчарувавшись в теорії лібідо, надивившись лих війни, ставши вимушеним біженцем створює свою останню злу лебедину пісню - ускладнений мізантропічний шедевр "Я і Воно" в якому виводить протилежну до лібідо силу - інстикт руйнування - мортідо.
Юнґ, який не зле себе чув, як і під час Другої Світової так і в пізніші роки, перебуваючи в постійному процвітанні, оточений сотнями учнів, послідовників та обожнювачів доводить свою теорію архетипів до апофеозу в придуманому ним терміні "стнхронічності".
Два різні шляхи, дві долі. Заперечення Бога і визнання Бога на якого можна вплинути, якого можна навчити.
Фон Франц старанно намагається підкласти теорію свого вчителя під наявні на той час наукові та псевдонаукові гіпотези та ідеї. Це, якщо коротко і є всією суттю даного тому. Єдина ж проблема навіть не в складності самої ідеї та її прикладів,як в тому, що вся книга - це збірка статей, основні тези яких постійно повторюються.
Наприклад, читач П'ЯТЬ разів прочитає похваляння Марії тим, що вона знайшла зв'язок між набором хромосом і кількістю гексаграм "І Цзину". Також нам зо три рази опишуть те, як китайці сприймають не тільки числове значення цифри, а і якісне. Це все дуже цікаво, але повторення просто зайві.
Тим не менш, читати захопливо, я розумію багатьох психологів, яким саме ця ідея стала кісткою в горлі, дійсно, не кожен практикуючий юнґіанець розуміє і вірить в синхронію - силу, яка дає результат тільки в залежності від експериментатора.
Наступною книжкою буду читати оригінальну працю самого Юнґа з цієї теми, буде цікаво порівняти.
А на останок - колекція улюблених цитат:
"Ідея, що всі події в природі якось пов'язані змістом (а це суто антропоморфний термін), вперше з'являється в західній філософії в концепції Логоса Геракліта та ідеї σμπνοια. (загальної гармонії) або «симпатії» всіх речей у Гіппократа, Філона (25 м. до н. е. — 42 м. н. е.) і Теофраста. Ця «симпатія» вважалася причиною того, що подібні зовнішні та внутрішні події відбуваються одночасно, хоча тому немає каузальної причини. Філон і Теофраст стверджують, що Бог є prima causa самого принципу відповідностей у всесвіті. Ця ідея в розмитій формі збереглася в середні віки і підтримувалася Піко делла Мірандолою, Аґріппом Неттесгеймським, Робертом Фладдом і Парацельсом. Вона також зустрічається у більшості алхімічних та астрологічних трактатів тих часів. «Причина» цієї відповідності поставала авторам або у Бозі, або у Світовий Душі. Наприклад, згідно з Аґріппом, ця Світова Душа, будучи всепроникним духом, стала відповідальною за «передчуття» у тварин. Навіть Йоган Кеплер вважав, що anima terrae відповідальна за подібні явища."
"Юнґ, вслід за Ж. Б. Райном, намагався взяти таку комбінацію подій, яка піддається перевірці, і зрозуміти її з точки зору статистики — а саме комбінації класичних астрологічних аспектів шлюбу (Марс-Венера та ін.) подружніх пар у порівнянні з випадковими парами неодружених З першої спроби він отримав неймовірно вагомий результат. Однак цей результат зі статистичної точки зору був не більш ніж неймовірним збігом, хоча він також («випадковий»?) напрочуд відповідав традиційним астрологічним очікуванням. Результат виявився настільки ж несподіваним, якби ми взяли три коробки, у двох з яких було б 9999 чорних мурах і одна біла, а в третій 2999 чорних мурах і одна біла, а потім через маленький отвір з усіх трьох коробок першими вилізли б білі мурахи! Хоча експеримент був статистично абсолютно неіндикативним, результат виглядає як навмисна «угода». Як і принцип синхронності, він вирішив знищити статистику! Однак такий позитивний результат, мабуть, з'являється лише тоді, коли експериментатор має живий, емоційно напружений інтерес до експерименту. Через залучення незацікавлених людей або часте повторення експерименту цей емоційний фактор зникає, і експеримент починає приносити лише відповідно негативні результати. Але коли виникає інтерес, цікавість, очікування і надія, відбувається домінування несвідомого, тобто констеляції архетипів. Наскільки ми можемо оцінити ситуацію сьогодні, синхронічні події завжди виникають у зв'язку з активованим архетипом."
Геометричний образ Бога - мандала, загалом відносно статичний символ порядку, навіть якщо вона може включати внутрішній обертальний рух. Що важливіше, вона - це щось абсолютно безособове. Можна захоплюватися мандалою або бути зворушеним її гармонією, але не можна з нею поговорити чи посваритися. Тому в більшості існуючих релігій Божество також представлено як особистісну істоту. Крішна може говорити з людиною, як ми бачимо в Бгаґавад-Ґіті, хоча він нелюдсько жахливий у своїй справжній формі. Юдео-християнський Бог – це особистість. Перевага особистісного образу Бога, як каже Юнґ, «лежить у можливості кращої об'єктифікації vis-a-vis». Його «емоційна якість надає життя та дієвість контакту». «Ненависть і любов, страх і повага виходять на сцену конфронтації та підносять її до драми. Те, що лише „показувалося“, тепер „розігрується“.
Марія Луїза Фон-Франц "Психе і Матерія"
Art:Michael of Rhodes' biographical manuscript, documenting his four decades of sea voyages, ca. 1445
Я хотіла б пригадати історію Річарда Вільгельма, яку Юнґ розповів моїй колезі Барбарі Ханні з проханням повторювати її на кожній лекції. Це відома історія про людину, яка викликала дощ:
"Одного разу в одній китайській провінції настала така сильна посуха, що й люди і худоба вмирали сотнями.
У розпачі жителі звернулися до чаклуна, який умів викликати дощ, що мешкав у горах неподалік. Річард Вільгельм бачив, як той, маленький сивобородий чоловічок, прибув у місто на ношах. Він попросив залишити його одного на три дні і усамітнився у невеликій хатині за містом. Після трьох днів дощ не просто пішов, це була справжня злива! Річардові вдалося отримати дозвіл на інтерв'ю і він спитав у старця, як тому вдалося викликати дощ. Однак той просто відповів: «Я й не збирався викликати дощ» і після паузи додав: «Знаєте, я думаю, що через посуху і природу, всі люди тут були в напрузі та сум'ятті. Дао більше не могло допускати цього. Я, коли прибув сюди, також почував себе стривоженим, мені було так погано, що знадобилися три дні усамітнення, щоб повернути колишню гармонію». "І коли я це зробив", сказав він з усмішкою, "тоді й пішов дощ".
Якщо ми визначаємо колективне несвідоме, в системі Юнґа - як всюдисущу і постійну присутність, тоді, щось, що сталося в одній його частині, одночасно і неминуче відбивається в інших.
Марія Луїза Фон-Франц "Психе і Матерія"
Істина гнозису в цій цитаті із Фон Франц. Не злий, а невмілий. Такого гравця зможуть навчити тільки фігури, якими він грає. А це врешті і є головною ідеєю "Тетраморфеуса":
Декарт проголосив свою «ідіотську фантазію з годинником», як назвав її Юнг, тобто ідею про те, що Бог колись створив світ незмінним і що він відтоді, подібно до механічного годинника, йде собі певним чином і назавжди зумовленим шляхом. Декарт доводив цю думку фразою «Бог дотримується тих правил, що встановив якось сам», тобто позбавивляє Бога його творчої складової. Цікаво, до речі, що ця ідея все ще залишається прихованою за детермінізмом природничих наук — усі ми пам'ятаємо той відчайдушний вигук Айнштайна, коли він уперше зіткнувся з відкриттями Бора в квантовій фізиці: "Бог не грає в кості!" Бог і зараз не грає у кості? Зрозуміло, ні, якщо він є богом закону. Але є й інший бог, про якого Геракліт сказав:
«Хлопчик, що править всесвітом,
Хлопчик, що вискладує камінці на шахівниці.
Дитина, що грається ... »
Бог закону — єдиний образ Божий, що не дозволяє Богу змінюватися, адже у інших цивілізаціях Бог все ще залишається творчим початком.
Пізніше, коли детермінізм у науці отримав, так би мовити, фатальний для себе удар, деякі фізики, такі як Вольфганг Паулі, почали вірити в симетрію. Симетрія стала однією з Божественних форм - черговим втіленням стабільності та незмінності. Коли Паулі почув по телефону, що принцип рівності був порушений через слабку взаємодію, він вигукнув: «Але ж це означає, що Бог — шульга?». Ви можете уявити його шок?
Марія Луїза Фон-Франц "Психе і Матерія"
Art: Statua di Arpocrate, Musei Capitolini
Рубав сьогодні дрова, а опісля прочитав епізод з нової книги Фон Франц і вона там... рубає дрова)
What a coincidence)
Між іншим, надихнувшись прикладом Юнґа, Марія теж побудувала для себе будиночок і жила собі там рубаючи дрова, готуючи їжу і насолоджуючись Самістю.
"Одного ранку я рубала дрова і міркувала (я була в змозі точно відновити свій розумовий процес пізніше): Ці поліна ще вогкі — думала я, — тому я складу їх так, що вони не будуть використовуватися першими і в них залишиться можливість висохнути. Це був досить тривалий розумовий процес, який був цілком причинно пов'язаний із моєю діяльністю. І раптом я побачила образ своєї пацієнтки та почала думати про неї. Це повністю порушило потік моїх думок. Я відчула, як це бачення перебило мої думки, і я подумала: що може ця жінка хотіти від мене? Чому я думаю про неї? Тоді я запитала себе, чи зможу якимось чином виявити перехід від моєї стурбованості станом дров, до моєї думки про неї. Чи не пов'язують їх асоціативні шляхи? Від цих думок я знову повернулася до рубання дров і знову переді мною виник її образ, але цього разу з почуттям небезпеки, що загрожує їй. У той момент, я відклала свою сокиру, заплющила очі і подумала: Чи я маю сісти в машину і поїхати до неї не відкладаючи? На що отримала цілком певні відчуття: Ні, це було б надто пізно. Тоді я надіслала телеграму зі словами: «Не роби дурниць», і моїм підписом. Пізніше з'ясувалося, що телеграму їй доставили за дві години. У той момент, коли вона увійшла на кухню і відкрила газовий кран. Саме в цей момент пролунав дзвінок у двері і листоноша доставив їй телеграму, і вона, природно, була настільки вражена цим збігом, що залишила свою витівку з отруєнням газом і зараз, дякувати Богові, як і раніше, залишається серед нас."
Марія Луїза Фон-Франц "Психе і Матерія"
Фото: Марія Луїза Фон-Франц з Карлом Юнґом
"Під «синхронічною подією» Юнґ розуміє значний збіг зовнішньої матеріальної події з появою внутрішнього символу чи ментальної події без будь-якого причинно-наслідкового зв’язку між ними або навіть без уявного причинно-наслідкового зв’язку. Дві події пов'язані лише спільним змістом. Оскільки будь-яке спостереження зовнішнього факту також є психічною подією, Юнг уточнює:
«Синхронічні події засновані на одночасному виникненні двох різних психічних станів. Один з них є нормальним, ймовірним станом (тобто причинно пояснюється), а інший, критичний досвід, не може бути причинно виведений з першого... У всіх цих випадках, просторового або часового екстрасенсорного сприйняття, ми знаходимо одночасність нормального чи звичайного стану з іншим станом або досвідом, які ми не можемо зробити причинним висновком з першого, і об'єктивне існування якого може бути підтверджено лише пізніше... Вони сприймаються як психічні образи в присутньому, начебто об'єктивна подія вже існувала. Чи збігається несподіваний зміст, який прямо чи опосередковано пов'язаний з якоюсь об'єктивною зовнішньою подією, зі звичайним психічним станом? Це те, що я називаю синхронністю, і вважаю, що ми маємо справу з цією категорією подій щоразу, коли їх об’єктивність постає окремо від моєї свідомості в просторі та часі».
Свою працю Фон Франц починає з опису явища психосоматики - науково доведеного і загально визнаного медициною впливу думки, психіки на тіло. А тоді запитує чи може таким же чином думка впливати на довколишню реальність. Всім, хто зараз відчув вайби фільму "Секрет" я хочу потиснути лапки. Бо ця книга присвячена найскладнішій, найнеоднозначнішій теорії Юнґа.
Тут доцільно було б порівняти розвиток думок двох геніїв психоаналізу. Фройд, на схилку літ, розчарувавшись в теорії лібідо, надивившись лих війни, ставши вимушеним біженцем створює свою останню злу лебедину пісню - ускладнений мізантропічний шедевр "Я і Воно" в якому виводить протилежну до лібідо силу - інстикт руйнування - мортідо.
Юнґ, який не зле себе чув, як і під час Другої Світової так і в пізніші роки, перебуваючи в постійному процвітанні, оточений сотнями учнів, послідовників та обожнювачів доводить свою теорію архетипів до апофеозу в придуманому ним терміні "стнхронічності".
Два різні шляхи, дві долі. Заперечення Бога і визнання Бога на якого можна вплинути, якого можна навчити.
Фон Франц старанно намагається підкласти теорію свого вчителя під наявні на той час наукові та псевдонаукові гіпотези та ідеї. Це, якщо коротко і є всією суттю даного тому. Єдина ж проблема навіть не в складності самої ідеї та її прикладів,як в тому, що вся книга - це збірка статей, основні тези яких постійно повторюються.
Наприклад, читач П'ЯТЬ разів прочитає похваляння Марії тим, що вона знайшла зв'язок між набором хромосом і кількістю гексаграм "І Цзину". Також нам зо три рази опишуть те, як китайці сприймають не тільки числове значення цифри, а і якісне. Це все дуже цікаво, але повторення просто зайві.
Тим не менш, читати захопливо, я розумію багатьох психологів, яким саме ця ідея стала кісткою в горлі, дійсно, не кожен практикуючий юнґіанець розуміє і вірить в синхронію - силу, яка дає результат тільки в залежності від експериментатора.
Наступною книжкою буду читати оригінальну працю самого Юнґа з цієї теми, буде цікаво порівняти.
А на останок - колекція улюблених цитат:
"Ідея, що всі події в природі якось пов'язані змістом (а це суто антропоморфний термін), вперше з'являється в західній філософії в концепції Логоса Геракліта та ідеї σμπνοια. (загальної гармонії) або «симпатії» всіх речей у Гіппократа, Філона (25 м. до н. е. — 42 м. н. е.) і Теофраста. Ця «симпатія» вважалася причиною того, що подібні зовнішні та внутрішні події відбуваються одночасно, хоча тому немає каузальної причини. Філон і Теофраст стверджують, що Бог є prima causa самого принципу відповідностей у всесвіті. Ця ідея в розмитій формі збереглася в середні віки і підтримувалася Піко делла Мірандолою, Аґріппом Неттесгеймським, Робертом Фладдом і Парацельсом. Вона також зустрічається у більшості алхімічних та астрологічних трактатів тих часів. «Причина» цієї відповідності поставала авторам або у Бозі, або у Світовий Душі. Наприклад, згідно з Аґріппом, ця Світова Душа, будучи всепроникним духом, стала відповідальною за «передчуття» у тварин. Навіть Йоган Кеплер вважав, що anima terrae відповідальна за подібні явища."
"Юнґ, вслід за Ж. Б. Райном, намагався взяти таку комбінацію подій, яка піддається перевірці, і зрозуміти її з точки зору статистики — а саме комбінації класичних астрологічних аспектів шлюбу (Марс-Венера та ін.) подружніх пар у порівнянні з випадковими парами неодружених З першої спроби він отримав неймовірно вагомий результат. Однак цей результат зі статистичної точки зору був не більш ніж неймовірним збігом, хоча він також («випадковий»?) напрочуд відповідав традиційним астрологічним очікуванням. Результат виявився настільки ж несподіваним, якби ми взяли три коробки, у двох з яких було б 9999 чорних мурах і одна біла, а в третій 2999 чорних мурах і одна біла, а потім через маленький отвір з усіх трьох коробок першими вилізли б білі мурахи! Хоча експеримент був статистично абсолютно неіндикативним, результат виглядає як навмисна «угода». Як і принцип синхронності, він вирішив знищити статистику! Однак такий позитивний результат, мабуть, з'являється лише тоді, коли експериментатор має живий, емоційно напружений інтерес до експерименту. Через залучення незацікавлених людей або часте повторення експерименту цей емоційний фактор зникає, і експеримент починає приносити лише відповідно негативні результати. Але коли виникає інтерес, цікавість, очікування і надія, відбувається домінування несвідомого, тобто констеляції архетипів. Наскільки ми можемо оцінити ситуацію сьогодні, синхронічні події завжди виникають у зв'язку з активованим архетипом."
Геометричний образ Бога - мандала, загалом відносно статичний символ порядку, навіть якщо вона може включати внутрішній обертальний рух. Що важливіше, вона - це щось абсолютно безособове. Можна захоплюватися мандалою або бути зворушеним її гармонією, але не можна з нею поговорити чи посваритися. Тому в більшості існуючих релігій Божество також представлено як особистісну істоту. Крішна може говорити з людиною, як ми бачимо в Бгаґавад-Ґіті, хоча він нелюдсько жахливий у своїй справжній формі. Юдео-християнський Бог – це особистість. Перевага особистісного образу Бога, як каже Юнґ, «лежить у можливості кращої об'єктифікації vis-a-vis». Його «емоційна якість надає життя та дієвість контакту». «Ненависть і любов, страх і повага виходять на сцену конфронтації та підносять її до драми. Те, що лише „показувалося“, тепер „розігрується“.
Марія Луїза Фон-Франц "Психе і Матерія"
Art:Michael of Rhodes' biographical manuscript, documenting his four decades of sea voyages, ca. 1445
Я хотіла б пригадати історію Річарда Вільгельма, яку Юнґ розповів моїй колезі Барбарі Ханні з проханням повторювати її на кожній лекції. Це відома історія про людину, яка викликала дощ:
"Одного разу в одній китайській провінції настала така сильна посуха, що й люди і худоба вмирали сотнями.
У розпачі жителі звернулися до чаклуна, який умів викликати дощ, що мешкав у горах неподалік. Річард Вільгельм бачив, як той, маленький сивобородий чоловічок, прибув у місто на ношах. Він попросив залишити його одного на три дні і усамітнився у невеликій хатині за містом. Після трьох днів дощ не просто пішов, це була справжня злива! Річардові вдалося отримати дозвіл на інтерв'ю і він спитав у старця, як тому вдалося викликати дощ. Однак той просто відповів: «Я й не збирався викликати дощ» і після паузи додав: «Знаєте, я думаю, що через посуху і природу, всі люди тут були в напрузі та сум'ятті. Дао більше не могло допускати цього. Я, коли прибув сюди, також почував себе стривоженим, мені було так погано, що знадобилися три дні усамітнення, щоб повернути колишню гармонію». "І коли я це зробив", сказав він з усмішкою, "тоді й пішов дощ".
Якщо ми визначаємо колективне несвідоме, в системі Юнґа - як всюдисущу і постійну присутність, тоді, щось, що сталося в одній його частині, одночасно і неминуче відбивається в інших.
Марія Луїза Фон-Франц "Психе і Матерія"
Істина гнозису в цій цитаті із Фон Франц. Не злий, а невмілий. Такого гравця зможуть навчити тільки фігури, якими він грає. А це врешті і є головною ідеєю "Тетраморфеуса":
Декарт проголосив свою «ідіотську фантазію з годинником», як назвав її Юнг, тобто ідею про те, що Бог колись створив світ незмінним і що він відтоді, подібно до механічного годинника, йде собі певним чином і назавжди зумовленим шляхом. Декарт доводив цю думку фразою «Бог дотримується тих правил, що встановив якось сам», тобто позбавивляє Бога його творчої складової. Цікаво, до речі, що ця ідея все ще залишається прихованою за детермінізмом природничих наук — усі ми пам'ятаємо той відчайдушний вигук Айнштайна, коли він уперше зіткнувся з відкриттями Бора в квантовій фізиці: "Бог не грає в кості!" Бог і зараз не грає у кості? Зрозуміло, ні, якщо він є богом закону. Але є й інший бог, про якого Геракліт сказав:
«Хлопчик, що править всесвітом,
Хлопчик, що вискладує камінці на шахівниці.
Дитина, що грається ... »
Бог закону — єдиний образ Божий, що не дозволяє Богу змінюватися, адже у інших цивілізаціях Бог все ще залишається творчим початком.
Пізніше, коли детермінізм у науці отримав, так би мовити, фатальний для себе удар, деякі фізики, такі як Вольфганг Паулі, почали вірити в симетрію. Симетрія стала однією з Божественних форм - черговим втіленням стабільності та незмінності. Коли Паулі почув по телефону, що принцип рівності був порушений через слабку взаємодію, він вигукнув: «Але ж це означає, що Бог — шульга?». Ви можете уявити його шок?
Марія Луїза Фон-Франц "Психе і Матерія"
Art: Statua di Arpocrate, Musei Capitolini
Рубав сьогодні дрова, а опісля прочитав епізод з нової книги Фон Франц і вона там... рубає дрова)
What a coincidence)
Між іншим, надихнувшись прикладом Юнґа, Марія теж побудувала для себе будиночок і жила собі там рубаючи дрова, готуючи їжу і насолоджуючись Самістю.
"Одного ранку я рубала дрова і міркувала (я була в змозі точно відновити свій розумовий процес пізніше): Ці поліна ще вогкі — думала я, — тому я складу їх так, що вони не будуть використовуватися першими і в них залишиться можливість висохнути. Це був досить тривалий розумовий процес, який був цілком причинно пов'язаний із моєю діяльністю. І раптом я побачила образ своєї пацієнтки та почала думати про неї. Це повністю порушило потік моїх думок. Я відчула, як це бачення перебило мої думки, і я подумала: що може ця жінка хотіти від мене? Чому я думаю про неї? Тоді я запитала себе, чи зможу якимось чином виявити перехід від моєї стурбованості станом дров, до моєї думки про неї. Чи не пов'язують їх асоціативні шляхи? Від цих думок я знову повернулася до рубання дров і знову переді мною виник її образ, але цього разу з почуттям небезпеки, що загрожує їй. У той момент, я відклала свою сокиру, заплющила очі і подумала: Чи я маю сісти в машину і поїхати до неї не відкладаючи? На що отримала цілком певні відчуття: Ні, це було б надто пізно. Тоді я надіслала телеграму зі словами: «Не роби дурниць», і моїм підписом. Пізніше з'ясувалося, що телеграму їй доставили за дві години. У той момент, коли вона увійшла на кухню і відкрила газовий кран. Саме в цей момент пролунав дзвінок у двері і листоноша доставив їй телеграму, і вона, природно, була настільки вражена цим збігом, що залишила свою витівку з отруєнням газом і зараз, дякувати Богові, як і раніше, залишається серед нас."
Марія Луїза Фон-Франц "Психе і Матерія"
Фото: Марія Луїза Фон-Франц з Карлом Юнґом
June 21, 2017
von Franz tries to justify their philosophy as being based on Emile Durkeim's theory of socialism-sociology the problem is that she uses a lot of pseudo and bad sciences for her basis. In the end, the book is boring and heavily flawed. It is obvious that she and the publishers were trying to capitalize on her former success -- but this book is vague, meandering and often wrong. And of course it has nothing to do with psychology. It is a philosophical metaphysics treatise.
October 11, 2019
Good book if you subscribe to the jungian system. Dr. von Franz is an excellent lecturer whose prose and pedagogy should be closely studied. Despite my being unconvinced by the pseudo-scientific approach to psychology, this work is genuinely well crafted and worthy of reading, if only with a grain of salt regarding the kind of truth it reveals.
May 4, 2022
I’ll be honest. I skimmed a large portion of this book. As it’s a collection of essays, some points were repeated so often it got tiring. Anf some other bits I just cared less about. If I ever am interested in this specific matter (I wasn’t too much focused on it when I picked up this book) I will come back to re-read certain essays in more detail.
July 3, 2019
bruh
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 2, 2022
Challenging and rewarding
March 8, 2013
This book is essentially a collection of essays and transcripts of speeches that constellate around propositions concerning the connection of mind and matter.The key concepts considered here concern synchronicity and number and there is much discussion of the I Ching as well as concepts on the fringe of Quantum physics.By its nature the subject is controversial and any commitment to a generalised theory would compromise the authors credibility and this sets limits on the scope of the book ,that is to say its tendency to repetition is inevitable.In fact its much like reading 12 books containing the same material but being refashioned and refined with a few new facts or philosophical references added to distinguish it from the preceding chapter.However having read Time,Rhythm and Repose and On Divination and Synchronicity by the same author,beforehand I found I'd already covered most of the material presented and I may have reached a different conclusion had I come to this book with less familiarity.
April 26, 2007
I just couldn't get into this book, but I'm keeping it b/c I enjoy von Franz's work. I'm sure it'll come in handy for research.
June 23, 2011
Too hard for me. Need to revisit after some larnin'. Didn't actually read ALL of it v. closely.
Displaying 1 - 10 of 10 reviews