What do you think?
Rate this book
Тигролови: роман; Морітурі: драматична повість
362 pages, Unknown Binding
First published January 1, 1946
2 people are currently reading
19 people want to read
About the author
Ivan Bahrianyi
27 books93 followersSee also Іван Багряний
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky – twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically — he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin — Bahrianyi’s real surname — was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,” and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,” Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.”
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,” the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher – he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,” where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories” in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.”
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS” (“Workshop of the revolutionary word”). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh”(To the limits ordered) was published, and in 1929 – the poem “Ave Maria,” was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka” (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.”
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,” was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi” (“Garden of Gethsemane”) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters” (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters” ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Poet, writer, and publicist Ivan Bahrianyi was lucky – twice he managed to leave the Soviet camps alive. Later, he was able to leave the USSR. In his homeland, his name was erased from memory for a long time. Only with the restoration of Ukraine’s independence Ivan Bahrianyi was able to return symbolically — he was rehabilitated in 1991, and his creative legacy finally began to be published and studied.
Ivan Lozoviahin — Bahrianyi’s real surname — was born in Okhtyrka, the Slobozhanshchyna region.
“I was still a little 10-year-old boy when the Bolsheviks invaded my consciousness with a bloody nightmare, acting as the executioners of my people, and it was 1920. He lived then with his grandfather in the village, at the apiary. Grandfather was 92 years old and was a one-armed cripple. Then one day, in the evening, some armed people came, speaking in a foreign language, and in front of my eyes and the eyes of other grandchildren, they killed him, and with him one son (and my uncle) under our frantic screams. They tortured my grandfather because he was a wealthy Ukrainian farmer (he owned 40 acres of land) and was against the “commune,” and my uncle because he was a soldier of the national army of the Ukrainian People’s Republic during the national liberation struggle in 1917-18. For fighting for the freedom and independence of his people,” Bahrianyi would later write in the pamphlet “Why I am not going back to the Soviet Union.”
His second uncle, who escaped the massacre because he could escape, was later caught and exiled to Solovetsky islands, where he died. “Later, my whole family and I followed the same paths,” the writer noted.
In the meantime, the young man tried to survive in the misanthropic Bolshevik state. In his youth, he was a teacher – he had a talent for drawing, so he taught children. He even entered the Kyiv Art Institute but never finished it due to financial difficulties and political unreliability. Therefore, he often changed his place of work and worked in the mines of Donbas.
In 1925, in Kamianets-Podilskyi, he was an illustrator in the newspaper “Chervony Kordon,” where he printed his first poems. The same year, under the pseudonym I. Poliarnyi, he published a small collection: “Black Silhouettes: Five Stories” in Okhtyrka, in which he described the unattractive life in the “land of the Soviets.”
Ivan Bahrianyi was a member of the literary organization of Kyiv writers “MARS” (“Workshop of the revolutionary word”). In 1927, the first collection of poems “Do mezh zakazannyh”(To the limits ordered) was published, and in 1929 – the poem “Ave Maria,” was immediately forbidden by censorship. The historical novel in verse “Skelka” (1930) was accused of “carrying out counter-revolutionary agitation.”
With his works, Bahrianyi constantly maneuvers over the imaginary abyss where all those disloyal to the Bolshevik regime found themselves. On April 16, 1932, the writer was arrested, and after 11 months of imprisonment in the Kharkiv “internal prison,” was sent on a 5-year exile to the Far East.
In 1938, a second arrest and a new accusation: participation in a nationalist counter-revolutionary organization. In 1940 due to severe lung disease, the writer was released. And Ivan Bahrianyi wrote about the arrest, torture, and exile in the novel “Sad Hetsymanskyi” (“Garden of Gethsemane”) (1950).
During the Second World War, the poet managed to leave for Halychyna, where he wrote the novel “The Beast Hunters” (1944, republished in 1946-1947 under the title “The Tiger Hunters” ). Soon he emigrated to Slovakia, then Austria and Germany. Far from his homeland, Bahrianyi openly wrote about what hurt and worried him.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
June 28, 2024
Від початку тобі показують контраст — мчить два поїзди і це так неймовірно описано!
Як передано настрій в тих поїздах! — вони віддзеркалення дуалізму тої страшної імперії з назвою ссср.
Цей контраст червоною ниткою проходить крізь весь роман. А Григорій Многогрішний та майор НКВД уособлення цих протилежностей.
Григорій Многогрішний — це символ перемоги сили людського духу, безжальності до ворога, любові до свободи і перемоги українця.
А як мені сподобався образ Наталки! Сучасний і феміністичний навіть через 80 років після написання роману. Вона — рівня чоловікам, їй ніхто не казав, що її місце на кухні і виховання дітей. Вона — тигроловиця! Вільна, сильна і незалежна дівчина!
Тигроловів можна було б сприймати просто як пригодницький роман (чомусь нагадався "Папійон" (Метелик) Анрі Шар'єра, читаний мною в юності), але воно не виходить так сприймати, бо це історія, яка відгукується минулим членів твого власного роду і перегукується з нашим сьогоденням.
До Тигроловів я поняття не мала про Зелений Кут в Приморському краї — пішла шукати і дізналась чимало цікавого. Я ґуґлила де ж саме є ті Хабаровськ, Іман, Владивосток...
Читаючи про Комсомольськ — місто каторги, зловила себе на думці, що це так само як і розповідь про табори для євреїв, про які писав Франкл. І з тих таборів московських імовірність порятунку була чи не ще меншою, і тривали вони набагато довше...
Тигролови — це частково автобіографічний роман і автор в ньому такий саркастичний стосовно "соціалістіческово отєчества".
Повість "Морітурі"
Вся дія відбувається в тюрмі.
Тут продемонстрований весь жорстокий абсурд того, що відбувалося в ссср, особливо на початку його існування.
Коли навіть ідейні революціонери, пролетарі, ставали ворогами народу. Коли ворогами народу ставав кожен другий. Коли кожен міг стати ворогом народу і його арештовували завчасно — така от теорія імовірності.
В камеру, тісно набиту стражденними, майже голими людьми, морітурі, різних національностей потрапляє "Карл Маркс", автор доктрини про панування світового пролетаріату. І там відбуваються вкрай цікаві діалоги, а "Карл Маркс" ніяк не може збагнути, як пролетар може стати зрадником вітчизни, якщо в пролетаріату немає вітчизни...
Вражаюча повість, схожа мені на п'єсу, місцями навіть пророча.
Як передано настрій в тих поїздах! — вони віддзеркалення дуалізму тої страшної імперії з назвою ссср.
Цей контраст червоною ниткою проходить крізь весь роман. А Григорій Многогрішний та майор НКВД уособлення цих протилежностей.
Григорій Многогрішний — це символ перемоги сили людського духу, безжальності до ворога, любові до свободи і перемоги українця.
А як мені сподобався образ Наталки! Сучасний і феміністичний навіть через 80 років після написання роману. Вона — рівня чоловікам, їй ніхто не казав, що її місце на кухні і виховання дітей. Вона — тигроловиця! Вільна, сильна і незалежна дівчина!
Тигроловів можна було б сприймати просто як пригодницький роман (чомусь нагадався "Папійон" (Метелик) Анрі Шар'єра, читаний мною в юності), але воно не виходить так сприймати, бо це історія, яка відгукується минулим членів твого власного роду і перегукується з нашим сьогоденням.
До Тигроловів я поняття не мала про Зелений Кут в Приморському краї — пішла шукати і дізналась чимало цікавого. Я ґуґлила де ж саме є ті Хабаровськ, Іман, Владивосток...
Читаючи про Комсомольськ — місто каторги, зловила себе на думці, що це так само як і розповідь про табори для євреїв, про які писав Франкл. І з тих таборів московських імовірність порятунку була чи не ще меншою, і тривали вони набагато довше...
Тигролови — це частково автобіографічний роман і автор в ньому такий саркастичний стосовно "соціалістіческово отєчества".
Повість "Морітурі"
Вся дія відбувається в тюрмі.
Тут продемонстрований весь жорстокий абсурд того, що відбувалося в ссср, особливо на початку його існування.
Коли навіть ідейні революціонери, пролетарі, ставали ворогами народу. Коли ворогами народу ставав кожен другий. Коли кожен міг стати ворогом народу і його арештовували завчасно — така от теорія імовірності.
В камеру, тісно набиту стражденними, майже голими людьми, морітурі, різних національностей потрапляє "Карл Маркс", автор доктрини про панування світового пролетаріату. І там відбуваються вкрай цікаві діалоги, а "Карл Маркс" ніяк не може збагнути, як пролетар може стати зрадником вітчизни, якщо в пролетаріату немає вітчизни...
Вражаюча повість, схожа мені на п'єсу, місцями навіть пророча.
April 30, 2019
З великим задоволенням перечитала і поновила у пам’яті один із кращих романів української літератури українського письменника Івана Багряного «Тигролови». Цікавий, динамічний, захопливий, пригодницький автобіографічний твір був вперше виданий у 1946 році. Цікавим фактом є те, що письменнику довелося у 1944 році переїжджати до Німеччини, а чорновий варіант твору залишився у Радянській Україні. І Іван Багряний був змушений переписати роман ще раз по пам’яті.
В основу твору покладені деякі автобіографічні події із життя самого автора. Це період заслання в ГУЛАГ на Далекий Схід.
Роман «Тигролови» розповідає про молодого авіаконструктора Григорія Многогрішного, якого засудили на 25 років каторги. Під час етапу в Сибір Григорію вдається втекти, загубитися у безкраїй тайзі та опинитися на території Зеленого Клину, який є історичною українською назвою території південної частини Далекого Сходу. Там на героя чекає зустріч із сім’єю українців Сірків, які стануть для Григорія справжньою родиною.
Основною сюжетною лінією роману є боротьба українця проти тоталітарної радянської влади. Це знущання над простими людьми, катування, нелюдські умови перевезення та проживання. Головний герой Григорій Многогрішний уособлює сильну людину, нащадка козацького роду, який не здається і не ламається, який живе волею та свободою духу.
В основу твору покладені деякі автобіографічні події із життя самого автора. Це період заслання в ГУЛАГ на Далекий Схід.
Роман «Тигролови» розповідає про молодого авіаконструктора Григорія Многогрішного, якого засудили на 25 років каторги. Під час етапу в Сибір Григорію вдається втекти, загубитися у безкраїй тайзі та опинитися на території Зеленого Клину, який є історичною українською назвою території південної частини Далекого Сходу. Там на героя чекає зустріч із сім’єю українців Сірків, які стануть для Григорія справжньою родиною.
Основною сюжетною лінією роману є боротьба українця проти тоталітарної радянської влади. Це знущання над простими людьми, катування, нелюдські умови перевезення та проживання. Головний герой Григорій Многогрішний уособлює сильну людину, нащадка козацького роду, який не здається і не ламається, який живе волею та свободою духу.
October 28, 2023
Іван Багряний «Тигролови» - роман, що розібʼє всі ваші стереотипи про те, що українська література - це про страждання. Якщо у вас ще досі є такі (сподіваюся, що ні).
Цей пригодницький роман варто прочитати кожному. Чому?
По-перше, тому що ця книга відгукується з сьогоденням. Образ головного героя Григорія Многогрішного уособлює нескорену й волелюбну Україну, найкращі сини якої боряться за її незалежність.
Книга про боротьбу, про перемогу, про те, що «у сміливих завжди щастя є».
По-друге, манера письма Багряного - це щось неймовірне. Кожне речення - витвір мистецтва. Зазвичай, я не люблю читати описи, але тут я перечитувала сторінки знову і знову. Я порівнювала ці потяги, цих людей, яких вони (потяги) везли, ці два світи, що існують паралельно в одній державі - світ «приречених, безнадійних, змордованих» та інших - «цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності». З такими описами просто неможливо лишатися осторонь та не заглибитися в книгу.
По-третє - герої. Багряний створює яскравих та детально прописаних персонажів.
Від головного героя Григорія Многогрішного до старого удегейця Інокентія Петровича, справжнього імені якого навіть ніхто не знає.
Ми можемо відслідкувати, як сталінський режим відбився на кожному. Наприклад, дівчата з ресторану - «дочки розкуркулених батьків, розкиданих по Сибірах!». Яка доля їх чекає?
«Геть всі люди подуріли. То було стилем.»
Сподобалося, що автор створив сильні жіночі образи. Наталка - мисливиця, вона бере долю в свої руки і самостійно приймає рішення. Ганна - Мадонна з диких нетрищ, що на останніх місяцях вагітності вирішила поїхати через тайгу до брата.
Четверте - то символи, які створює Багряний.
Тигри - могутні та небезпечні звірі. Ті, хто їхали в другому потягу, весь час про них говорили з тривогою та страхом. Родина ж Сірків ловила їх живцем.
Багато чула і читала, що комусь не подобаються сцени жорстокості над тваринами. Думаю, тут варто провести паралелі між загнаними тваринами та людьми, яких переслідує сталінський режим. Григорій, дивлячись на останні хвилини життя підстреленого ізюбра подумав: «Це ж ти! Це ж ти так... Зацькований... Ось так…»
Однак, врешті, головний герой - як той тигр, якого Медвин, який виступає у ролі мисливця, не зміг спіймати. Більше того, Григорій переміг свого мучителя і втік на волю.
Сподобалося, що сцена суду Григорія над Медвином була чітка і лаконічна. Кращого ще не читала.
Перед прочитанням роману рекомендую ознайомитися з біографією автора. Адже арешти, тортури, втечі із заслання були для нього не просто словами на папері, а реальністю. Історія, що полягла в основу цього пригодницького роману, має автобіографічне коріння та розказує про сталінські репресії українського народу 1930-х років, коли багато інтелектуалів опинилися під впливом тоталітарного режиму.
«І розгортав старий Мороз страхітливі картини, підглядені образки жаскої, каторжанської епопеї...
Про колони виснажених арештантів на лютім морозі... Про безліч стероризованого, на повільну смерть приреченого люду, а надто про силу-силенну "своїх людей"
- земляків з далекої тієї України нещасливої… Про голод і цингу... Про надлюдські терпіння і труд каторжний, а надто взимку, при 50-ступневому морозі напівголих, напівбосих людей, чесних трударів - полтавських, та катеринославських, та херсонських
"куркулів", "державних злодіїв", суджених "за колоски", та ї всяких "ворогів"
- вчених, вчителів, селян і робітників, бородатих дідів і таких же бородатих юнаків, що й не розбереш, скільки людині віку... Про жорстоку смерть без похоронів, як худоби, - смерть від знущання, голоду, пошестей і журби... Про здичавілих собак, що тягають мерзлі людські голови і руки межи бараками... Про чуті арештантські пісні і тугу без слів (бо давно виплакані)... Про неймовірні самогубства...»
Цей пригодницький роман варто прочитати кожному. Чому?
По-перше, тому що ця книга відгукується з сьогоденням. Образ головного героя Григорія Многогрішного уособлює нескорену й волелюбну Україну, найкращі сини якої боряться за її незалежність.
Книга про боротьбу, про перемогу, про те, що «у сміливих завжди щастя є».
По-друге, манера письма Багряного - це щось неймовірне. Кожне речення - витвір мистецтва. Зазвичай, я не люблю читати описи, але тут я перечитувала сторінки знову і знову. Я порівнювала ці потяги, цих людей, яких вони (потяги) везли, ці два світи, що існують паралельно в одній державі - світ «приречених, безнадійних, змордованих» та інших - «цвіт робітничо-селянської імперії у всій його величі і багатогранності». З такими описами просто неможливо лишатися осторонь та не заглибитися в книгу.
По-третє - герої. Багряний створює яскравих та детально прописаних персонажів.
Від головного героя Григорія Многогрішного до старого удегейця Інокентія Петровича, справжнього імені якого навіть ніхто не знає.
Ми можемо відслідкувати, як сталінський режим відбився на кожному. Наприклад, дівчата з ресторану - «дочки розкуркулених батьків, розкиданих по Сибірах!». Яка доля їх чекає?
«Геть всі люди подуріли. То було стилем.»
Сподобалося, що автор створив сильні жіночі образи. Наталка - мисливиця, вона бере долю в свої руки і самостійно приймає рішення. Ганна - Мадонна з диких нетрищ, що на останніх місяцях вагітності вирішила поїхати через тайгу до брата.
Четверте - то символи, які створює Багряний.
Тигри - могутні та небезпечні звірі. Ті, хто їхали в другому потягу, весь час про них говорили з тривогою та страхом. Родина ж Сірків ловила їх живцем.
Багато чула і читала, що комусь не подобаються сцени жорстокості над тваринами. Думаю, тут варто провести паралелі між загнаними тваринами та людьми, яких переслідує сталінський режим. Григорій, дивлячись на останні хвилини життя підстреленого ізюбра подумав: «Це ж ти! Це ж ти так... Зацькований... Ось так…»
Однак, врешті, головний герой - як той тигр, якого Медвин, який виступає у ролі мисливця, не зміг спіймати. Більше того, Григорій переміг свого мучителя і втік на волю.
Сподобалося, що сцена суду Григорія над Медвином була чітка і лаконічна. Кращого ще не читала.
Перед прочитанням роману рекомендую ознайомитися з біографією автора. Адже арешти, тортури, втечі із заслання були для нього не просто словами на папері, а реальністю. Історія, що полягла в основу цього пригодницького роману, має автобіографічне коріння та розказує про сталінські репресії українського народу 1930-х років, коли багато інтелектуалів опинилися під впливом тоталітарного режиму.
«І розгортав старий Мороз страхітливі картини, підглядені образки жаскої, каторжанської епопеї...
Про колони виснажених арештантів на лютім морозі... Про безліч стероризованого, на повільну смерть приреченого люду, а надто про силу-силенну "своїх людей"
- земляків з далекої тієї України нещасливої… Про голод і цингу... Про надлюдські терпіння і труд каторжний, а надто взимку, при 50-ступневому морозі напівголих, напівбосих людей, чесних трударів - полтавських, та катеринославських, та херсонських
"куркулів", "державних злодіїв", суджених "за колоски", та ї всяких "ворогів"
- вчених, вчителів, селян і робітників, бородатих дідів і таких же бородатих юнаків, що й не розбереш, скільки людині віку... Про жорстоку смерть без похоронів, як худоби, - смерть від знущання, голоду, пошестей і журби... Про здичавілих собак, що тягають мерзлі людські голови і руки межи бараками... Про чуті арештантські пісні і тугу без слів (бо давно виплакані)... Про неймовірні самогубства...»
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 27, 2024
Тигролови у серці залишили ненависть до совєтів та руской культури та впевненість у майбутньому великого українського народу. Тому його слід читати кожному українцю.
А ще це зразок канону української літератури кінця 30-их початку 40-их, в якому за локальним сюжетом є досить авантюри та сходофільства та захоплення екзотикою. Вражений і дуже рекомендую!
А ще це зразок канону української літератури кінця 30-их початку 40-их, в якому за локальним сюжетом є досить авантюри та сходофільства та захоплення екзотикою. Вражений і дуже рекомендую!
February 2, 2025
складний життєвий шлях українського інженера, який пройшов пекло. жанр книги - роман, але для це більше схоже на шлях кожного українця в часи чекістів. на мене було мало романтичного, щоб сказати, що це роман 🤷🏻♀️. поступки Григорія дають знати, що він дійсно кохає дівчину, за це + в карму!
Displaying 1 - 5 of 5 reviews