Men of Maize: The Modernist Epic of the Guatemalan Indians

by Miguel Ángel Asturias, Gerald Martin (Translator)

Book by Asturias, Miguel Angel

Genres: Fiction, Classics, Spanish Literature, Magical Realism, Nobel Prize, Latin American, Literature

466 pages, Paperback

First published January 1, 1949

About the author

Guatemalan poet, novelist, diplomat, and winner of the Nobel Prize for literature in 1967. Asturias's writings combine the mysticism of the Maya with epic impulse toward social protest. His most famous novel is EL SEÑOR PRESIDENTE (1946), about life under the rule of a ruthless dictator. Asturias spent much of his life in exile because of his public opposition to dictatorial rule.

Reviews

[Vit Babenco · Rating 5 out of 5]

Civilization exploits nature and destroys it. Nature and civilization are in perpetual opposition to each other…

The sun let down its hair. The summer was received in the domain of the chieftain of Ilóm with comb honey rubbed on the branches of the fruit trees, so the fruit would be sweet; with headdresses of immortelles on the heads of the women, so the women would be fertile; and with dead raccoons hanging from the doors of the ranchos, so the men would be potent.
The firefly wizards, descendants of the great clashers of flint stones, sowed sparkling lights in the black air of the night to be sure there would be guiding stars in the winter. The firefly wizards with their obsidian sparks. The firefly wizards, who dwelt in tents of virgin doeskin.

These are the ways of nature… And the ways of civilization are guns and machines, intrigues and perfidy.

The gods have disappeared, but the legends remain and they, like the gods before them, demand sacrifices. Gone too are the obsidian knives which tore out the hearts of sacrificial victims, but the knives of absence which wound and madden, remain.

As a revenge for the treachery and massacre, with the magic more ancient than the Christian religion, the dire curse was worked… And Men of Maize is a cruel and marvelous story recounting how this curse is being fulfilled.

“…Life ain't no iguana's tail where you chop off one piece and another comes out to face the danger anew. You lose it and it stays lost. Don't sprout again. Ain't on permanent lease.”

Whatever we wish and however we plan, life intertwines and interlocks the past and the present, truth and fiction, our desires and our achievements in the most unpredictable and whimsical ways.

[Настасія Євдокимова · Rating 5 out of 5]

Крізь перші кілька сторінок пробиратися складно, однак саме вони налаштовують: далі йтиметься про міфи, перекази й легенди. Цей початок із фразами, які повторюються, нагадує заклинання. А ці світлякові чаклуни і жовті кролики нагадють: найдавніші вірування майя починаються тут. Персонажі оточені не вигадками, а світом європейців-колонізаторів та корінних народів, які боряться за своє, не гарними декораціями, а природою із її силою і небезпеками.

Переказати сюжет складно, бо у центрі — криваве протистояння, однак чи здатні ми осточно усвідомити про що йдеться, якими є правила цього суспільства?

Магія є невідʼємною частиною повсякдення і читачі мусять їй довіритися: «Сеньйор Томас мав дрібні хатні справи: потаврувати телиць, замінити в будинку декілька балок, похрестити дітей і вчасно гукнути ранковій зорі, щоб не барилася».

Роман виростає із книги про традиції та культуру гватемальських майя, тому усюди маїс: маїс не можна вирощувати на продаж лише для себе, люди створені з маїсу, із маїсового борошна печуть коржики, із маїсового листя крутять папіроси, маїс — джерело вірувань.

«Життя не іґуанин хвіст, від якого варто відтяти кінчика, як на його місці виросте новий і відразу ж почне наражатися на небезпеку. Що відпало, те пропало. Більше не виросте»

«Ми завжди маємо час, тому не відчуваємо, що його завжди бракує…» — однак що таке час? У цьому романі він стиснутий і розтягнений водночас, йдеться про кілька поколінь, однак воднумить виявляється, що йшлося про кілька днів, час людей і час нуалів (творин, які захищають, наче агнели охоронці), час проклять і пожеж й час, коли прокляття здійснюються і пожежі згасають.

Це неймовірно цікавий читацький досвід, однак треба бути готовими, що текст диктуватиме свій ритм, він затягуватиме у свою крутоверть повільно, йому потрібно підкоритися.

[Jonathan]

I have written to the publisher about doing a second print run, or somehow getting this back in print, as: (1) I really want to read it, but cant afford the second hand copies floating around; (2) it is in the UNESCO Catalogue of Representative Works, its author won the Nobel Prize, and it is widely considered a hugely important work of Latin American fiction.

[Oleh Bilinkevych · Rating 4 out of 5]

Стилістично прекрасний роман, який відкриває магію Ґватемали та життя її мешканців. Магічний реалізм у всій красі: марення, які переплітаються з міфологемою за забобонами, створюючи окремий вимір подій, і ти не певен що тут правда, а що вигадка. Багато пристрасті, любові, насильства та розбитих душ. Сюжет, який не має значної ваги, адже подорож, це істина.

Ps: якось вже так склалось, хоч я і люблю магічний реалізм, але не завжди складається з певними авторами. Скажімо,Борхесом чи Маркесом можу зачитуватися донесхочу, але до Кортасара в мене прохолодне ставлення. На жаль, з Астуріасом також любові не трапилось. Прикро.

[monkeysdontlaugh]

Вирішила перенести відгук також сюди :)

Коротко для тих, кому не хочеться читати довгий текст (дуже вас розумію): книга крута. Беріть читати, якщо готові поринути у зовсім іншу культуру. Вона має власний ритм і структуру, до цього потрібно просто звикнути.

Це історія прокляття. А також боротьби між колонізаторами, які прийшли засівати поля маїсом для прибутку, та корінними народами, які вважають, що маїс можна вирощувати лише для власного прожитку.

Також, якщо вас тригерять мертві тварини (і описи їх болючої смерті) - подумайте ще раз чи читати цю книгу. Таких сцен було три (короткі, але були).

Починала я його читати знаючи лише те, що тут повинно бути щось повʼязане з корінними народами Ґватемали. Oh, man...тут виявилось набагато більше.

Про персонажів.
Немає одного головного героя, за яким ми можемо спостерігати. Натомість є доволі багато персонажів, які обʼєднані одним горем - наростаючим колонізаторством. Саме тому дуже раджу позначити собі звʼязки. Це допоможе одразу що відбувається, а не як у мене: наприкінці подумати "Ааааа, он воно як!!!" (хоча не можу сказати, що це відчуття реазілації було неприємним).

Трохи про моє читання і саму книгу.
Перші сторінок 20 було враження, ніби я читаю якесь закляття. Це були найважчі сторінки, крізь які я трохи продиралась. Схоже відчуття було всю першу половину книжки. Дуже багато посилань на культуру та вірування корінних народів. Та після цього, неочікувано для мене, загальна атмосфера почала змінюватись. Якщо перша половина була доволі жорстока (тут отруюють собак, описують як у селі зарізують свиню, вбивають цілі родини) та просто набита культурними особливостями, то друга половина це все поступово втрачає. Але від цього менш цікавою не стає. Десь чоловік відправляється робити пропозицію дівчині, а потім зникає. Потім його починають помічати у вогні і тому спалюють величезні поля. А десь звичайна історія перетворюється на цілу легенду.

[МОЖЛИВИЙ СПОЙЛЕР] Саме тому хочу написати трохи своїх думок про побудову тексту :)
Отож, повертаючись до структури тексту. Оскільки починається все із того, що на ці землі приходять колонізатори і таки свого добиваються (це відомо з історії), у мене склалось враження, що поступове зникнення культурних особливостей невипадкове. Під впливом колонізаторів культурні межі почали стиратись. Сам текст складається з шести розділів, кожен з яких оповідає свою історію, але так чи інакше повʼязаний з іншими. Доволі ліричний та місцями складний. Насправді це зроблено не просто так, адже текст структуровано таким чином, щоб він був аналогічним індіанським мовам.

Окремо хочу похвалити ілюстрацій та й саме видання. Вони чудово доповнюють текст. І ще один цікавий момент: ілюстрації в основному зосереджені у першій половині книги. Не знаю це навмисне чи випадково, але чудово співпало. Про білий папір я вже помовчу.

Та не все для мене було таким позитивним. Що не дуже мені сподобалось?
Дві сцени, які я щиро не до кінця зрозуміла. У мене досі відчуття, що описувалось насилля і не засуджувалось.

У себе на каналі трохи писала про елементи культури, які нашукала. Запрошую (посилання клікабельне).

[Iryna Chernyshova · Rating 3 out of 5]

Ще одна книга, без читання якої можна обійтися.

Найкраще, що тут є, - оформлення. Текст затягнутий, до того ж ускладнений формальним нечарівним перекладом. Останні глави прочитані чисто на зусіллі волі. Ну і нема для мене тут того прекрасного божевілля, за яке люблю латиноамериканців.

[Sorin Hadârcă · Rating 3 out of 5]

Oameni de porumb sau, mai pentru noi, oameni de mămăligă, fără os, slabi, alimentați de speranțe himerice - iată un diagnostic realist, un certificat de sclav, emis de unul din granzii literaturii latino-americane. E atât de tristă soarta oamenilor de porumb încât nu-ți mai este milă de ei, fiindcă mila este ultimul țesut viu pe care-și clădesc destinul.

[Maria · Rating 5 out of 5]

Це історія про шкоду вживання алкоголю.

Ну, не зовсім. Це сплетений павуками текст, марево, що клубочиться довкола тебе, рідко дозволяючи побачити проблиски реального світу.

Тут багато пристрасті, багато пристрастей, багато страстей. Тут любов і помста однаково страшні та однаково криваві. Тут зрада і відданість однаково підступні. Ніколи не вгадаєш, що було старою легендою, а що — історією справжніх людей. Та і наскільки вони справжні, якщо можна так сказати.

Тут так багато вишуканих і невишуканих метафор, що в них застрягаєш, наче муха у меді і не може вибратися.
А як химерні міфи проростають з натуралістичної дійсності, а дійсність виростає в міфи…

Але пса мені все одно шкода найбільше.

[Pep · Rating 3 out of 5]

Oamenii de porumb aproape că m-au băgat în reading slump.

Când am terminat cartea și am așezat-o la locul ei, lângă Domnul Președinte, tot ce răsuna în mintea mea era Oda Bucuriei - bucurie pentru că am terminat-o, bucurie pentru că într-un final am încheiat orice legătură cu ea.

Scris într-un stil memorabil, luxuriant până la exces, romanul lui Asturias abundă în figuri de stil și imagini de o densitate copleșitoare, uneori prea mult pentru mine, prea greu de urmărit. Dincolo de acest limbaj, însă, cartea vorbește despre confruntarea dintre civilizațiile indigene și forțele exterioare care le răpesc pământul "Porumbul trebuie semănat, așa cum îl semănau și cum încă o mai fac până-n ziua de azi indienii, ca să pună ceva pe masă familiilor și nu pentru negoț", despre dezechilibrul cosmic pe care această invazie îl provoacă și despre destinul tragic al oamenilor de porumb "noi suntem făcuți din porumb și dacă facem negoț din ceea ce suntem făcuți... totu’ va sfârși sărăcăcios și pârjolit de soare, de vânt, de vâlvătăi". Gaspar Ilom, căpetenia indigenilor, este unul dintre cei care se ridică împotriva distrugerii, dar lupta sa e sortită pieirii.

Pentru a evidenția legătura dintre oameni și natura sacră a lumii mayașe, Asturias introduce conceptul de nahual, entitatea spirituală sau dublul magic al fiecărei ființe, adesea întruchipat de un animal protector. Vraciul - Cerbul celor Șapte-Vâlvătăi, Goyo Yic - oposumul, Nicho Aquino - coiotul sunt doar câteva exemple ale acestei conexiuni esențiale cu lumea mitului.

Discutând cu un prieten despre Asturias și literatura latino-americană, am ajuns la concluzia că, pentru a înțelege (sau poate mai degrabă a simți) pe deplin aceste romane, trebuie să ai un anumit contact cu cultura care le-a născut. Asturias își construiește romanul pe scheletul legendelor, iar fără această cheie, lectura poate deveni o rătăcire printr-un labirint de simboluri. "Au dispărut zeii, dar au rămas legendele, iar acestea, la fel ca ei, cer sacrficii;".

A fost o carte bună, dar cred că am citit-o într-un moment nepotrivit.

[Alex · Rating 5 out of 5]

A powerful book and I have no words to describe it. it is that sort of book, which makes you feel a bit smarter after you read it.
There is magical stuff, or better said legends, there is reality and social issues, there is love and betrayel, there is war, there are great usages of the "word". who would have thought, that words can be so flexible. The multitude of quotes I wrote here speaks for this.
Respect for the translator, it wasnot an easy translation, for sure. This is that sort of book you need to read in your mother tongue.

[Jason · Rating 5 out of 5]

This is one of the best books that i've read in, say, the last year. Scratch that, the last ten years. The poetic descriptions and the fancy of the articulations make love to the page. I only have to offer a quote: "In the beards of the cobs, in the dusty axils of the mauve leaves and stalks as they matured, in the thirst of the earth-covered roots, amog flowers like doomed flags crawling with insects, the fire sprung from those sparks, went about, releasing flames. The night woke up fighting to trap, in its web pearled with water, the flies of light falling from the spark maker. It awoke with all its articulations asleep in corners of darkness and cast its web of weepy silver turpentine over the sparks, which were already small conflagrations making contact with new centers of violent combustion, beyond all strategy, in the most skillful of skirmishing tactics. Drops of nocturnal water could be heard with a resonant rain patter from the withered leaves, blood red in the glow of the flames, clinging with mist, hot with smoky down to the very marrow of dead stalks swathed in porous tissue which thundered like dry powder. One enormous firefly, the size of the plains and the mountains, the size of everything that was painted with sun-roasted maize, ready for threshing." The rhythm in this book is resonant, it is impossible to ignore because it carries the entire novel on this roaming sound. i found it similar to the wind in the book Chocolat, the same sense of a magically real mind of a natural element forming the story around its not-so-defined consciousness. It is an umbrella of consciousness that warps itself into certain arenas, not necessarily taking to any character's specific story, but gliding in between stories and dialogue, descriptions and poetry. It reminded me of Dos Passos, but told in a more reserved, illustrative way--not afraid to expound on the magnificence of the setting and surroundings, creating a theater of creatures and austere beings and beasts, rather than merely transgress the mundane in a brightened sense of clarity as Dos Passos did within New York. In Asturias' Guatemala, he encapsulates the culture within the veneer of a waking revolution of invention, amidst the death of culture.

the book concentrates on the doom of a failing farm community, sweltered because of the earth's inability to grow maize in the largescale because of the maize's unencumbered greed in soaking up all the nutrients. Now, this detriment does not effect a singly-served family, but when technology comes to town a whole world of crazy breeches in on these farmers and the mystical magical animation is born into their lives. The obliterated landscape is likened to a fiery horseman who resembles the sheen of the maize crop, but becomes corrupted with greed by its viability, for the usual criminal cup o' tea--money and power. Diabolical effects take place; a mastery of the deity which presides over these people takes form through anger and finds resolution in mischief and destruction.

this tale is magical, there are features of this concept of the naugal, or a person's protective animal, and the transformation of these people into their naugal when they are forced by life crisis into a change which supercedes their emotional or physical limits. For instance, a postman whose wife falls off the face of the earth changes into his spirit animal: a coyote; and a healer turns into a mystical creature called The Deer of the Seventh Fire who wreaks havoc on a crop and sets the fields ablaze.

The book circulates around a few certain themes. The most obvious being the traditional weight of farming versus the massive wholesale type that is bred by technology and innovation. The book is told in a retrospective fashion, giving dominance to a dying culture whose faith in the magic of reality tries in vein to stop a monster with no spiritual element other than the insane coldness of the machine. This concept is further explored with another theme about the inability to cope with lost love, the transformation of a soul into an eternal wanderer, a ghost in the purgatory beset amongst phantom clouds within this world is a microcosmic display of the discordance of an entirely changing culture, wrought with the problems of a dying tradition and faith in simplicity. The book has a tremendous weight, as three quarters of it are devoted to the story of a man whose wife leaves him and he can not figure out why. He spends his entire life searching for her, and because the job is not done he eventually transforms into his spirit animal forever on the quest for security in the knowledge he can not die without:

"And how can you tell compadre, that i was in love?"

"The way you stop and listen to every woman's voice. Even if she's nothing to do with you, you stop and listen."

There is a great sense of sadness weighing the intent of this book, saying that no matter the resolution--this culture has been lost to the test of time and is no more sound than a ghost's echo in a wall. And yet, it is told with a great pride, a stunning amount of opulence and impressionability that emits an epic purpose surrounding the need to collect these stories and this information into a majestic, seminal story. There is a sense of power in the way this inevitable tragedy is displayed, in that as an image of the past, as a presentation of a forgotten culture with a fanstastic understanding of supernatural events, there is a mist of dreams somewhere that explains the entire hallucination, composes a story within the mundane expectations of a life so ordinary to lead slip-handedly those too dumb to handle a world beyond our own through the prosaic climax of our stupid plot structure: birth, age, then death. There is something more fantastic within this world, and it is victim to the same coffins that lie the forgotten communities which housed the presences of gods and fairies and mountains of creation waiting ot be explored again. This book flirts with the idea, playing with a hatch not afraid to be opened; and it is constructed with the vitality of a nymph, the eloquence of a solid dancer: "subterranean structures begin speaking without lips, a direct rigid voice propelling the song of the firefly wizards from the human throat into the booming cavity of those diamond-throated grottoes. The voice explodes, it is a petard opening out within the secret ears of the rocks, but the echo picks it up and molds it anew like clay, sculpting its modulations, until it is changed into a tinkling glass from which those who were not defeated at the bottom of the earth drink the potable flight of birds, lest they be defeated in the sky."

[Nataliia Sverdlova · Rating 5 out of 5]

Ну це було прекрасно!
Ця книга - це неймовірне поєднання реальності та міфу. Автор, як справжній маг, створив особливу атмосферу, де минуле і теперішнє переплітаються, де міфологічні образи живуть поряд із людьми, а кожен символ і кожна деталь мають глибоке значення. І ти ніби потрапляєш у світ, де люди і боги, земні й небесні сили, безсмертні й смертні - всі переплітаються у нескінченному циклі життя.
Абсолютно незабутній й унікальний досвід подарувала ця книга!
Рекомендую!!!

[Anton · Rating 4 out of 5]

Неймовірно цікава книжка (але не тим, що він неї не можливо відірватися, а тим, як вона зроблена).

Спочатку вона трошечки нагадує "Тіні забутих предків" (оповідь про химерні звичаї з увагою до етнографії), потім – "Дім на горі" (бо виявляється, що герої живуть в цілісному мікросвіті, який визначає символічне).

Тут варто сказати, що найціннішими у цій книжці для мене були не елементи магічнних вірувань індіанців, і навіть не детальність занурення в незнаний для мене світ. Насправді, мене найбільше захоплювало, як Астуріас намагається знайти форму для своєї історії.

Фактисно, книжка написана доволі експериментально (5 новел – і майже "повість", що оживлює їх наприкінці). До ~200 сторінки книжка сприймається ледь не як "роман в новелах", і лише на самому кінці автор дійсно зводить, здавалося б, не конче поєднувані сюжетні лінії в єдину історію.

Цим Астуріас ніби зробив фабулу роману тлумачкою його міфу. І це, з одного боку, цікавий прийом, який змушує читачів і читачок перебути з нею до самого кінця, а з іншого – ніби стає певним компромісом автора, що стримує його від того, щоб створити ще більш експериментальний твір.

Більшість першої половини книжки було неможливо уявити, в якому столітті вона відбувається. І лише дуже згодом у ній з'являється згадка про 1910-ті як про минуле, яке ще пам'ятають старші люди.

До речі, про це є один із найкращих фрагментів книжки, в якому герой розповідає, що сп'яну вигадав якусь надхимерну історію про жінку у в'язниці, стукіт швейної машинки якої чути на всю околицю. Але обговорюючи її зі старшою людиною, він дізнається, що та людина справді існувала, і що про неї навіть складено народну пісню — і, відповідно, вона жила в колективній пам'яті мешканців того краю, а герой – лише пробудив цю пам'ять, давши вийти цій історії назовні (й зовсім не вигадав її).

Можливо, з деякою долею узагальнення це можна вважати серцевинним мотивом "Маїсових людей". Принаймні, він добре пояснює, що саме ця книжка хоче сказати своїм читачам і читачкам, перебуваючи в ситуації "постміфічного" часу.

А найголовніше моє питання до цієї книжки було таким: чи є тут той нерв, з якого пізніше Маркес створив "100 років самотності". Просту відповідь на це дати важко, але варто підкреслити, що Астуріас, можливо, більший гуманіст і ніби закладає в свій твір, що герой здатний осягнути міф / магічне, навіть якщо це знання приносить йому не Хтось Надприродній. І, загалом, ця любов автора до своїх героїв (яка у деяких випадках не дає йому зробити їх просто "функціями" чи "метафорами") нагадала мені скоріше Йозефа Рота, аніж Маркеса (хоч у нього й немає такого "вторгнення магічного в дійсність", як у латиноамериканських авторів).

Поза тим, в цій книжці багато "порогових" переходів і є певна кількість нелегких для читання фрагментів, у яких лише віддалено розумієш, що відбувається. Тому, в ідеалі, її читачу або читачці треба бути готовими до того, щоб дуже включитись в "уявляння" того, про що пише автор. Мені це не завжди було легко. Але я щасливий, що зміг прожити цю історію, і запізнатися з цією химерною, але водночас дуже людяною книжкою.

Можна сміливо сказати, що це — один із найкращих літературних творів, написаних людством у 1940-х роках (але водночас ніби написаний в чарівному позачассі).

[Stuart · Rating 1 out of 5]

Overblown, melodramatic, frequently incomprehensible. Magical realism at its most annoying.

[Yani · Rating 5 out of 5]

Amo este libro. Amo su complejidad, la historia, los giros, la escritura... Es uno de mis favoritos, sin duda.

[Andrei Cioată · Rating 5 out of 5]

până la ultima pagină aveam în minte să-i las 4 steluțe, însă ultimul fragment m-a convins că merită maximul pe care îl pot da pe platforma aceasta.

un roman de-o expresivitate și simbolistică aparte! va rămâne cu mine mult, mult timp.

[Jane Rukas · Rating 5 out of 5]

"Земля жорстока тільки тоді, коли на ній живуть жорстокі люди".

ох, ну і книжка. магічний реалізм, міфи, легенди, багато персонажів, серед яких ви будете плутатись.

"Вони мовчки думали: влітку війна завжди важча для тих, хто на горі, а не на коні, але наступної зими буде навпаки, й підгодовували багаття колючим гіллям, бо у вогні воїнів — у вогні війни — плачуть навіть колючки".

сюжет важко переказати, та, напевно, і не варто цього робити

"В це важко повірити, але в передсмертному відчаї життя найдужче чіпляється за найпаскудніші частини тіла, коли все блякне від того темного болю без болю, яким є смерть".

"існування — це всього-на-всього визначена послідовність фізіологічних потреб, без жодних ускладнень".

"сказав, щоб поштар припинив нарікати й скиглити, а ліпше знайшов іншу, бо саме для цього світі більше жінок, ніж чоловіків. Потім додав:
— Певне, пішла до іншого, кращого від тебе, бо жінки завжди шукають кращого, хай навіть ці покращення — мертвому припарка!"

[Oksana · Rating 4 out of 5]

4.5 Латиноамериканський магічний реалізм посідає особливе місце в моєму серці. Для мене це найкращий спосіб осмислення світу, це ніби мій вчорашній сон і моя завтрашня реальність, це памʼять про щось, що я не можу пояснити, і сум за тим, чого я ніколи не пізнавала. «Маїсові люди» з перших сторінок увели мене у стан отого унікального трансу, коли людина та історія стає одним цілим. Поля маїсу, гори, жовті кролики, люди, багато людей, їжа, кава, багато кави, всі пʼють каву і ти пʼєш каву, чекай, а де ти? Там, серед полів маїсу, чи тут, у себе вдома, читаєш Астуріаса? В цій книжці декілька історій, які накладаються одна на одну, і які невідривно повʼязані. Всі події видаються знайомими, бо вже відбулися з нами чи ще відбудуться. Нічого нового немає і водночас все нове. Прекрасно, це було прекрасно.

[Gritcan Elena · Rating 5 out of 5]

Mda, buna carte. De loc nu ușoară. E foarte densă, întortocheată de nu mai poți, iar simbolurile curg unul după altul. M-am pierdut între mit și realitate de nenumărate ori și tot de atâtea ori am fost nevoită să reiau pasaje întregi să înțeleg ceva , dar tocmai asta o și face profunda, magică și specială
Scena cu operația fără anestezie ah, mi-a trezit fiori până în măduva oaselor,iar cea cu sicriul m-a amuzat teribil.
Cu toate ca are un stil neobișnuit, am simțit acest text ca pe un elogiu adus indigenilor și tot odată u. Pamflet dur împotriva lumii moderne care le distruge cultura și rădăcinile acelor popoare

Concluzie finală: această carte nu este pentru oricine, eu cred ca trebuie să ai un bagaj de lecturi in spate pentru a putea face față unei astfel de lecturi.

[Howard · Rating 4 out of 5]

This is “the” original ‘magical realism’ Latin American novel written by the Nobel winning author Asturias. It was written in 1949 (perhaps including parts written separately and earlier) and set ostensively at the turn of the century 1900s Guatemala (given telegraphs and light bulbs are mentioned). This is the third Asturias novel I’ve read (including ‘Mulatta and Mr Fly’ and I think only his second after ‘The President’) so I did know what to expect.

This is one of those potentially “difficult to follow”, “hard to grasp the story”, challengingly descriptive style, muddled novels which could end up boring and poorly rated if the style is a surprise to you. This is a mix of Faulkener’s “Absalom”, GGM “Hundred Years”, virtually any of Cela’s novels (e.g. The Hive) and the realism of Torres “The Land”.

This critical edition is virtually a college book with almost as many pages dedicated to the introduction, notes to the text, translation, history, Nobel speech and several other sections as the novel itself (about 300 pages). For example the translation has to deal with many indigenous words which are relatively unknown to normal Portuguese – thereby at the end of chapter 1, only 17 sides you’re already on footnote 68.

The basic story, which you only really get to understand at the end is: Gaspar Ilom is a local rebel leader of an uprising against the colonial leaders like Colonel Godoy on behalf of the abuse by Maize growers (burning forest, depleting the land etc). Gaspar, fails to defend the massacre of his troops, and is poisoned with the help of the Zacatones family (and vanishes/dies). Godoy’s son Machojon never reaches Candelaria Reinosa to propose. Maria Zacatones becomes the sole survivor of her family after a revenge attack aged just one. Years later her blind husband, Goyo Yic, realises she’s gone missing, under her new name of Maria Tecun, seeks her – thus fulfilling the myth/legend of vanished Tecunas. Nicho Aquino, the postman, delivering money laden letters across the Maria Tecun ridge is feared lost and Hilario is sent to catch up with him – Nicho becomes the legendary coyote in the mountain mist and too vanishes. I could go on and mention our characters but then it gets complicated.

The style is very engaging, poetic, metaphorical, symbolic. The analogy and life of the jungle life oozes from the descriptions of vegetations, wildlife, the people, the clash of cultures. The tale is complicated, and if you like your stories layed out simply then this isn’t for you.

A couple of quotes:

“Night like day. Solitude of a great mirror. Vegetation creeping like smoke along rocky soil. Squirrels with the leap of chocolate froth in their tails. Moles moving like lava trying to perforate the earth before it grows cold, and lolling this way and that. Gigantic parasites with flowers of porcelain and candy floss. Pine cones like bodies of tiny motionless birds, sacrificed birds of dry petrified with terror on the ever convulsing branches. And the unceasing lament leaves dragged along by the wind. Sadness of the cold burnished moon. The maize-blighting moon.”

“But maize costs the sacrifice of the earth, which is also human. I’d like to see you carry a maizefield on your back, like the poor earth does. And what they’re doing now is even more uncivilised, growing maize to sell it”

I think I did actually prefer the more extreme ‘Mulatta and Mr Fly’ for style. I can understand why this is a crucial work for depth etc but equally why you would be entitled to score it lowly for confused story.

[Cassie · Rating 5 out of 5]

This book is crazy. A lot of the time it's kind of like reading Guatemalan mythology in poetry form mixed in with a drug-induced dream. There's an entire page about glowworm sex. The crazy makes the book kind of hard to follow for long sections at a time. But when it gets back to coherence the story is pretty great. It continually surprised me how much a story written in Guatemala in 1945 seems so similar to American life now. After digging through the crazy is a great, comedic story about love.

I picked this up to help "prepare" for a trip to Guatemala in a month. I had read that this was a pride of the country having been awarded the Nobel Prize for Literature. I have no idea if this book is anything like what I will experience when actually visiting Guatemala, but I'm hoping it was a good introduction to the culture and vocabularies (albeit translated vocabularies) that I will experience when actually there.

[Leopoldo · Rating 5 out of 5]

Me gustó mucho. En su tema y su trato de lo mítico, me recordó mucho a Cien años de soledad, aunque Márquez es más accesible que Asturias. Al principio pensé que era una especie de libro de cuentos, pero la forma en la que todas las historias se entrelazan después es sorprendente y magistral, con muchísima naturalidad. Muy recomendado, aunque se necesita tenerle bastante paciencia.

[Lidiia Marinat · Rating 4 out of 5]

Нове знайомство з представником магічного реалізму. Ніби мене занурили в інше світосприйняття, де маїс - земля - людина одне ціле, і все в романі переплітається, реальне і магічне нерозривно повʼязані. Метафор настільки багато і вони такі прекрасні, що вже не вистачає сил на них зупинятися і розсмаковувати. Але сюжет давався мені тяжко і вже чекала, коли нарешті остання історія завершиться.

[Marce Matamoros · Rating 3 out of 5]

Los libros de Miguel Angel Asturias no son nada faciles, ni son para cualquier lector. Yo misma en su momento deje tirado "El sennor presidente" como 2 veces porque no lograba conectar. Pero una vez que se lograr, se encuentran obras llenas de consciencia social, de una narrativa tan barroca como poetica a la vez y un crisol maravilloso con referencias a la cultura maya ancestral. "Hombres de maiz" es una mezcla de todo esto que les digo, y aunque a ratos su historia se diluye entre mucha prosa adornada, la historia de fondo es tan vigente como triste. Recomendado para los amantes de la cultura e historia de America Latina, mas especialmente, Guatemala.

[Irina Smolina · Rating 5 out of 5]

I feel like i have being under the drugs when i read this books..to tight interconnection with Guatemalan mythology. Wish i have ever been in this country to understand if it is so real as described in book.

[Juan Manuel · Rating 5 out of 5]

Me sigo maravillando de la destreza narrativa de Asturias y las incontables historias que habitaron su mente...

Otro mas super recomendado, y al igual que los anteriores, especialmente recomendado para los Guatemaltecos.

[Francisco · Rating 4 out of 5]

No será de las más conocidas novelas hispanoamericanas, pero es muy buena.

[Tania Karamanou · Rating 5 out of 5]

πρόκειται για ένα αριστούργημα, μαγεύτηκα δίχως επιστροφή

[charlotte, · Rating 4 out of 5]

Rep: Guatemalan cast & setting

[Liudmyla · Rating 5 out of 5]

Європейці думають, що крім них нічого не існує, тож ця книга достатньо хороша, щоб почати цікавитись Ґватемалою і не тільки…