1349 рік. Великий князь Любарт Ґедимінович, володар Галичини та Волині, повдовів, тому їде до Новогрудка брати шлюб з ростовською князівною Ольгою Костянтинівною. Князеві потрібен спадкоємець і вигідні звʼязки, тоді як для юної Ольги цей шлюб — сповнений трепету життєвий крок. Чи зможе вона здобути кохання чи бодай прихильність старшого і такого владного чоловіка?
Гуляючи весілля, князь і гадки не мав, що тим часом давній суперник польський король Казимир оплів його державу павутинням інтриг і зради. За відсутності Любарта бояри здають Казимирові більшу частину князівства. Польський король упевнений, що забере у Любарта Русь. Але всупереч лихій долі князь готовий боротися за свою державу.
Вміє Дегтяренко файно про цей період писати, атмосфера та що треба. Легке та цікаве читання. Продовжує писати про героїв, які були у попередній книзі "Останній володар". Ця завершилась на цікавому місці, далі буде продовження. Коли? Сподіваюсь скоро :) Читати всім :) 👍👍👍
P.s. Буде три тепер рекомендації від мене: Читати всім 👍 Читати якщо читаєте все 🤯 Не читати 👎
"Князь русинів. У павутинні інтриг" Ярослави Дегтяренко — перша частина дилогії про Великого князя Любарта Ґедиміновича, який на власному досвіді відчув смак зради. Хоч в анотації й написано лише про Любарта та його підступного ворога Казимира, насправді ж в цій книзі їхні дії виступають більше як рушійною силою для розвитку інших персонажів, яких тут багатенько. Любарт у своєму служінні має двірського (управляючий князівським двором) Дмитра з Загрова, дружині й синам якого виділена більша частина книги. Ця родина стала наче уособленням інших сімей, які постраждали від атаки поляків. Також однією з головних дійових осіб ми маємо Ольгу Костянтинівну, попри свій ще юний вік, це ще та дівчина, котра може "показати зуби" й вибороти те, чого вона хоче. Сам конфлікт Любарта з Казимиром починався цікаво: палацові інтриги, порушення давніх домовленостей, зрада в найнеочікуваніший момент. Все це було добре, поки не загубилося на фоні інших персонажів, за долями яких спостерігати було значно цікавіше. Сподіваюсь, в другій частині нам цей конфлікт розкриють більше з погляду Любарта. Хочу зазначити стиль авторки. З історичного погляду все більш-менш добре, Ярослава, маючи не таку вже велику кількість інформації про той період, змогла якісно його зобразити й у мене було відчуття, ніби я є частиною того дійства. Чого не скажеш про побудову деяких персонажів. В деякі моменти я буквально казав "не вірю", адже не може злісна людина, яка своє життя знущалась з інших, змінитись виключно через те, що йому сказали, що це неправильно і так добрі люди не чинять. Подібних на цей є декілька моментів, але вони не сильно псують враження. Роман також має спін-офф "Останній володар", який я б радив читати до основної дилогії, щоб краще зрозуміти чому саме ці персонажі відіграють таку роль. Якщо ви цікавитеся історією України, або любите історичні книги, то "Князь русинів" Ярослави Дегтяренко гарний приклад середньовічної України, який описує побут не тільки Великого князя, а й наближених до нього людей. Ця книга вкотре доводить, що українські землі є цінними й, в разі потреби, варто надіятись лише на тих, хто за тебе (і за кого ти) готовий віддати життя.
Ну що скажу вам,панове, вкотре пересвідчилась, що кожна книга має свій час. Купивши цю книгу 3 роки тому не змогла її прочитати одразу, тому вона в мене, каюсь, просто стояла на поличці..але щось мене покликало до неї, і відкрився мені скарб, дякую пані Ярославо. Починаю 2 частину....
Неочікувано дуже цікава книжка з історичною основою. Не думала, що історична тематика може бути так гарно подана - в переплетінні з романтикою.
Згідно з назвою, тут справді було багато інтриг - як у політичному житті головного героя князя Любарта та його прибічників так і в особистому.
Велика роль у творі відводиться коханню, сім'ї, відносинам між чоловіком і жінкою. Особисто я погоджуюсь із сказаним у книзі про це і тому збережу цитати: - "...бо жінка доти жінка, поки поруч є коханий. Без нього все є марним, порожнім, і сама жінка стає пустою, мов відцвіла квітка." - "Цінність дружини не в красі, доброті чи хазяйновитості, не в слухняності та покірливості, і навіть не у чадородінні... Цінність дружини в тому, чи здатна вона бути чоловікові опорою... Жінка має бути для чоловіка стрижнем, який не дасть йому зігнутися під борвіями скорбот. Вона має бути тією бронею, яка захистить краще від залізної. Захистить від самотності, від пустки в житті, від марності його буття. Коли маєш таку жінку, то ти непереможний. " - "... навіщо життя, коли в ньому нема коханої? Бо все, що робить чоловіка чоловіком, це кохана жінка. Вона наче сонце в небі - її усмішка, погляди, поцілунки гріють, мов життєдайне сонце мерзлу землю, і коли вона зникає, то починається холодна ніч, і не знаходиш у собі сил жити в цьому крижаному мороку. І марно шукати втіхи в іншій жінці або намагатися наповнити життя чимось іншим." - "Навіть сильне кохання - теж своєрідне себелюбство, бо ми прагнучи безроздільно володіти коханою, хочемо щастя передусім собі, забуваючи, що вона теж жива душа."
Оскільки чвари, міжусобиці та зради при дворах вельмож були звичайним явищем, трапилась і така цікава цитата: - "Дружба та вірність не розмінні монети. Їх треба заслужити."
Читала в запій і отримала неабияке задоволення від книги.