1921 рік. Проскурівський лікар Яків Ровнєр за примхою долі перебирається до невеликого села Сутківці. Утім таємниці й загадки знаходять його навіть тут, адже незабаром до села прибуває столичний комісар, якого дуже цікавлять руїни місцевого замку. Подейкують, що під ними існує таємний підземний хід. Комісар влаштовує масштабні розкопки. І все недарма: під руїнами справді щось є. Але звідки про це було відомо комісарові? Яків не може повірити у звичайний збіг. Усе це якось стосується колишнього власника села Тадеуша Грабянки, про якого кажуть, начебто він володів скарбом. Яків Ровнєр починає власне розслідування. І що глибше він копатиме в древню історію роду Грабянок, то небезпечнішою виявиться правда. Адже там, посеред кісток та таємниць, оповитих павутинням, заховано не просто скарб, а могутню силу, здатну змінити хід світової історії…
Ідеальний для мене історичний детектив. Скільки всього гуглила, скільки статей перечитала... Чули про Миньковецьку державу? Ось і я ні! Ну і інтригуючий, насичений сюжет вмілого пера Юрія Даценка.
Гідне продовження. Спіймав себе на тому, що здається ніби з кожною книгою із серії її ритм сповільнюється і це дуже доречно, оскільки головний герой не молодшає. Історія ллється захопливо і легко, поволі наповнюючи читача усіма необхідними емоціями та переживаннями. Дякую! З нетерпінням чекаю фіналу.
Четвертий роман циклу про Якова Ровнєра. У вересні-жовтні буде фінальна книга. Юра з кожною книгою додає, і тут все описано і написано такою мовою, що швидко читати не вийде. Кожне речення наче продумане до ідеальності. Не було "екшену" як у попередніх книгах, але і гг тут не двадцятирічні вже. І це тільки плюс цій історії. Як добре (бо події прописані реалістично, а чому б і ні?) якщо трішки "повірити" цій історії, що все склалося так як склалося, бо те що хотіли з боліт - жити вічно... їм спочатку треба реальне земне життя навчитися добре жити, а не думати про вічність.... Читайте українських авторів :)
З кожним романом серії майстерність автора зростає, тож четвертий роман про пригоди провінційного хірурга Якова Ровнєра є чудовим.
Тут сповна пригод, в кращих традиціях згаданих в романі По, Стівенсона і Гаґґарда. І якщо в першому романі серії я відчувала щось невловимо британське, шерлокголмсівське, то зараз це суто вже наше рідне і ровнєровське.
Тут знову ж таки є справжні історичні постаті, які мали цікавезну біографію (і оповиті легендами людськими) і вже знайомі персонажі народжені фантазією пана Даценка, але такі живі й колоритні що ти фізично їх відчуваєш.
Роман викликав у мене сльози (і радості, і суму) і то було прекрасно. Щиро вдячна за години пригод, які я провела з книгою. І, таки, життя вічне!
Ця книжка починається з, умовно кажучи, енкавеесника (хоча тоді НКВС іще називали інакше) з більшовицького аналога Аненербе. І ух, який він вийшов справжній! Взагалі образ комісара Андрія Морозова — неймовірно вдалий і водночас є й головною чеснотою книги, і її вадою. Бо читати про нього огидно, бридко, постійно хочеться відкласти книжку. Я зазвичай дуже швидко читаю Даценка, а тут у мене це зайняло кілька днів, бо не хотілося знову бачити цю пику, хай і тільки на сторінках книжки. Мені дуже сподобалося, як навіть дрібні деталі чи якісь протиріччя працюють на створення цілісного образу. В результаті маємо людину, котра розбирається в людях, уміє справляти потрібне враження, та водночас чудово розуміє: сама вона зараз — господар життя. Комісар приїздить до Сутківців і поводиться так, начебто він тут головний і приїхав царювати. Тобто це не означає, ніби він з усіма поводиться зверхньо, але усвідомлення того, що він тут пан, бринить у кожному його порусі. «Чєлавєк праходіт, как хазяін». Заради досягнення мети він навіть говорить із місцевими їхньою мовою (яку чудово знає), адже надворі часи, коли ще й СРСР як такого формально не існувало. Пізніше в такому вже не буде потреби, знання мови «тубільців» не буде обов’язків для панів. Але до того ще далеко. Поки що комісар старанно поводиться таким чином, що навіть Яків Ровнєр, людина підозріла і вже немолода (а в ті часи роки лише підсилювали підозріливість), вагається: а може, він нормальний? Он же, приємний співрозмовник, дотепний... Вельми відгукуються такі вагання зараз, мушу визнати. Втім, оскільки перед комісаром стоїть справді серйозне завдання, до якого він ставиться відповідно, доволі швидко нам вдається побачити його справжнє обличчя. Передусім він — людина, котрій вдатися до насильства просто зручніше, звичніше, природніше. Комісар чудово розуміє, що чемною розмовою можна досягти неабияких успіхів, але йому легше прострелити коліно і гарикнути: «Ану кажи, мразь!». Автор нагадує нам про Джекіла і Гайда, але ті були різними субособистостями, а комісар — постать цілісна, просто іноді надягає маску, а іноді відкидає її. Бо навіщо носити маску, коли ти вже господар тут? Яків Ровнєр тут уже людина немолода. Після страшного єврейського погрому в Проскурові він дивом вижив і відчуває за це провину. Він тікає від страшних спогадів і від власних самозвинувачень у маленьке село Сутківці, славетне стародавнім храмом (він і досі там стоїть). І треба ж було такому статися, щоб там йому зустрівся старий знайомець — отец Олексій! Яків потроху живе, намагаючись налагодити власний душевний спокій, аж тут приїздить комісар і починає розкопки на місці старого замку, вже зруйнованого. За всім цим стоїть якась таємниця, але яка? Комісар вочевидь небезпечний, відтак треба зрозуміти, чого ж він хоче, і за потреби зупинити його. Намагаючись розібратися, Яків і отець Олексій натрапляють не багато не мало на Тадеуша Грабянку, «короля ілюмінатів», вельми відому в світі людину, яка тут, виявляється жила, ще й приймала в гостях графа Каліостро, а також на сліди давно забутої Миньковецької держави. От ви знали про Миньковецьку державу? І я ні. А вона, між тим, існувала насправді, й автор про це докладно розповість. Яків Ровнєр і отець Олексій теж очманіли. В голові їм паморочилося від усього цього, тож не дивно, що Ровнєр, натрапивши на сліди графа Каліостро, страшенно захопився і навіть поставився, гм, ну як це сказати, аби не проспойлерити. «Це обов’язково треба врятувати, це ж залишилося від самого Каліостро!!!». Самого графа нам, до речі, теж покажуть, хоча й не скажуть прямо, що це він, а лише вельми непрозоро натякнуть. Мені взагалі дуже сподобалося, як зображено тут людей і їхні вчинки. Вони всі зрозумілі. Логічні в тому сенсі, що зрозуміло, чому людина чинить саме так. Десь вона було надміру втомлена, десь не змогла повірити в дивовижне, десь — зрадити власні переконання. Але немає такого, що герой чинить певним чином просто тому, що так потрібно авторові, та й по всьому. Навіть сюжетний поворот, який на позір трохи нагадує індійськофільмове «всі всім втрачені родичі», насправді покликаний показати це неймовірне історичне тло, коли ти можеш іти простим селом, копнути камінь — а він філософський. І ще образи повніше розкриваються через взаємодію з іншими. Наприклад, комісар виглядає жахливішим, коли ми бачимо, як він доводить отця Олексія до готовности піти на гріх убивства, доводить поступово, ми бачимо цей процес на власні очі. Щиро зізнаюся, є один момент, який мені в книзі не сподобався. Це те, що автор не захотів розписати її сторінок до 800. Тому певні важливі речі нам привезуть помічники, котрі вдало трапилися на шляху. Рраз — і певні невідомі «давні друзі» підвезли отцю Олексію вижимку з кількох історичних трактатів, яку він нам швиденько переповів. Рраз — і старий знайомий Ровнєра надіслав йому стос цінних паперів, за які історик (чи й той комісар) ладен був би вбити, але не зміг їх відшукати. Величезні масиви історичної інформації нам просто розповідають. І це при тому, що Юрій Даценко цілком уміє робити це інакше :) Просто інформації ну дуже багато. І якщо не влаштувати читачеві такий інфодамп, довелося б не одну сотню сторінок присвятити пошукам і розвідкам. Але це і єдине, що я можу закинути цій книзі. Вона класна, щиро раджу.
Приємно бачити, що цикл не скочується і кожна наступна книга не поступається попередній. Автор пропонує читачам вигадливе поєднання реальної історії Хмельниччини та художньої вигадки. Так що телефони далеко не відкладайте, гуглити доведеться багацько. Цього разу доля занесла нашого героя у невеличке село Сутківці, відоме своєю церквою-фортецею та руїнами замку. Сюди він переселився після єврейського погрому, яким завершився третій роман циклу. Тут Ровнєр веде тихе спокійне життя, поки в село не приїздить комуняцький комісар із Москви, як він каже, для організації колгоспів, а в реальності разом з ним у розмірене і налагоджене життя лікаря повертається містика. Це гарно написано. Динамічно, захопливо, атмосферно. Відчувається, що герой старіє, він вже не може, як у перших книгах, з головою поринути в розслідування, забувши про все на світі. І це круто. Якби він залишився під кінець шостого десятку таким же, яким був у двадцять з хвостиком, то було б дивно. Хоча не може не захоплювати те, що він залишається впертим матеріалістом, все життя стикаючись із якоюсь чортівнею) Загалом, це гарний історичний детектив з елементами містики. Чудова книга, щоб відпочити і дізнатись щось новеньке з нашого минулого.
Пишу свої враження більше року потому, але прочитавши рандомні кілька рядків згадала події, і щемко стало. На цей момент вже всі 5 книг прочитані. І навіть не знаю яка найулюбленіша книга. Але що серія зайняла місцев серці це точно, планую перечитати одного разу. Але коли буде не знаю... Рекомендую)
Дуже цікава історія. Динамічний сюжет, цікаві історичні згадки. Дуже тішить з яким реалізмом автор намагається подати сюжет. Чудова частина історії Ровнєра. Як і всі попередні!
Яків Ровнєр і філософський камінь🤡 Насправді непогано, але дуже довго розганяється, і дуже довго закінчується. Майже 400 сторінок для цієї історії якось занадто, з головою вистачило б 250-300
This entire review has been hidden because of spoilers.